Наші випускники

   Пеніонжко Олександр Михайлович (1907 – 1984 рр.) – випускник ветеринарного факультету Київського ветеринарного інституту 1930 р.. Один з організаторів і керівників військової ветеринарії, з 1955 по 1970 рр. начальник воєнно-ветеринарного відділу Міністерства оборони СРСР, генерал-лейтенант ветеринарної служби. Нагороджений орденами «Леніна», двома орденами «Червоної зірки», двома орденами «Вітчизняної війни» I ступеня та медалями.
   Пеніонжко О. М. (1907 – 1984 рр.) народився 22 листопада 1907 р. у с. Новоселівка, Селидівського району, і як зазначено у його особовій справі, Сталінської обл. (нині Донецька обл., для читачів тут необхідно зазначити, що м. Донецьк з 1869 по 1924 рр. називалося Юзовка (на честь свого засновника – підприємця Джона Юза), з 1924 по 1929 рр. це було м. Сталін, з 1929 по 1961 рр. м. Сталіно, а з 1961 р. і до нині м. Донецьк, примітка авторів).
   У 1924 – 1926 рр. за направленням профспілки навчається в м. Києві на 1-х державних медичних курсах.
   У 1926 – 1930 рр. навчається у Київському ветеринарно-зоотехнічному інституті на ветеринарний факультет. За період навчання працює санітаром, а потім помічником лікаря на станції швидкої медичної допомоги.
   Після закінчення інституту з березня по листопад 1930 р. – ветлікар комбінату «Укр-молоко-птця» у м. Кременчуг. У листопаді 1930 р. призивається на однорічну строкову службу до лав Червоної Армії, служить на посаді ветлікаря. Після закінчення строкової служби добровільно залишається у лавах РККА і 13 квітня 1931 р. призначається на посаду молодшого ветеринарного лікаря артилерійського полку стрілецької дивізії (м. Вінниця). З жовтня 1932 р. по травень 1933 рр. навчається на курсах удосконалення старшого і вищого ветеринарного складу РККА.
   1933 – 1935 рр. – старший ветлікар артилерійського полку стрілецької дивізії у м. Вінниця.
   1936 – 1938 рр. – начальника ветеринарної служби кавалерійської дивізії, м. Староконстантинів.
   1938 р. – начальник ветеринарної служби 4-го кавалерійського корпусу, м. Проскурів (нині м. Хмельницький).
   У квітні 1940 р. – присвоєно звання бригадий ветеринарний лікар, а у серпні того ж року переведено на посаду начальника ветеринарної служби кавалерійського корпусу, м. Львів. З цим корпусом у квітні 1941 р переїжджає у Бессарабію, де з червня 1941 р. бере участь у другій світовій війні, під час якої очолює ветеринарну службу армій (5-ї, 21-ї і Окремої Приморської), а також фронтів (Південно-Західного, Північно-Кавказького), бере участь в боях за Київ, Сталінград, на Курській дузі, в Криму і на Кавказі. 19 квітня 1943 р. присвоєно звання полковник, а 28 квітня того ж року генерал-майор ветеринарної служби.
   Квітень 1944 р. – грудень 1947 рр. – начальник ветеринарного відділу Київського військового округу.
   1947 – 1949 рр. – начальник ветеринарного відділу Приморського військового округу.
   1949 – 1951 рр. – заступник начальника тилу Приморського військового округу, а з 1951 по 1955 рр – начальник тилу 39-ї армії Приморського військового округу.
   З 1955 по 1970 рр. – начальник військово-ветеринарної служби Міністерства оборони СРСР. 10 березня 1961 р. присвоєно звання генерал-лейтенант ветеринарної служби.
   О. М. Пеніонжко автор понад 40 друкованих праць з організації та історії військово-ветеринарної служби. За його редакцією видані посібники та керівництва, збірники статей, а також книги з радіаційної патології сільськогосподарських тварин і їх захисту від зброї масового ураження. Вагомими є заслуги і в розробці питань організації ветеринарної служби, ветеринарного законодавства для мирного і воєнного часу, теоретичних положень про місце, роль і завдання ветеринарної служби в умовах моторизованих армій під час війни.
   За бойові заслуги і організаторську діяльність Олександр Михайлович Пеніонжко нагороджений багатьма орденами та медалями СРСР.
   Помер О.М. Пеніонжко у 1984 р. Похований у Москві.

1931 р.

   Гіммельрейх Герман Олександрович (1910 – 1987 рр.) – всесвітньо відомий вчений морфолог, випускник Київського ветеринарноо інституту, доктор біологічних наук, професор, Заслужений працівник вищої школи УРСР, з 1952 по 1987 рр. завідувач кафедри анатомії сільськогосподарських тварин, з 1957 по 1976 рр. декан ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії.  У 1973 році французькою академією наук, серед 20 інших вчених світу, був визнаний видатним морфологом ХХ століття.

   Кова́льський Павло Олексійович (29.06.1905 – 07.06.1983 рр.) – народився 29 червня (12 липня) 1905 р. в с. Барахти, нині Васильківського району Київської обл. Доктор біологічних наук (1948), професор – гістолог (1949). Заслужений діяч наук УРСР (1970). Учасник Другої світової війни. Закінчив Київський ветеринарний інститут у 1931 р. З 1932 р. працював у Білоцерківському сільськогосподарському інституті (з перервами): 1938–1982 рр. – завідувач кафедри гістології, водночас 1946–1951 рр. – декан ветеринарного факультету, заступник директора з навчальної та наукової роботи; 1935–1938 рр. – завідувач кафедри анатомії і гістології Новосибірського сільськогосподарського інституту (РФ). Заступник голови правління Республіканського товариства анатомів, гістологів і ембріологів (АГЕ, 1947). Вивчав морфологію та особливості іннервації окістя сільськогосподарських тварин.
   Упродовж 30 років був беззмінним учасником морфологічних конференцій, симпозіумів і з’їздів, членом правління Київського обласного товариства АГЕ, упродовж 15 років – заступник голови правління Українського республіканського товариства АГЕ. Понад 10 років був членом ВАК при Раді Міністрів СРСР та членом вченої ради Київського медичного інституту ім. О.О.Богомольця.
   За участь у Великій Вітчизняній війні нагороджений орденом Червоної Зірки та багатьма бойовими медалями. За плідну багаторічну наукову, педагогічну та громадську діяльність нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора та «Знак Пошани», медаллю.
   Помер 7 червня 1983 року. Похований у м. Біла Церква Київської області.

     Волкобой Михайло Федорович (1906 – 1985 рр.) – біоморфолог, доктор біологічних наук, професор. Народився 20 жовтня (02 листопада). 1906 р. в с. Новгородка (нині смт) Кіровоградської області. Доктор біологічних наук (1956), професор (1951). Учасник Другої світової війни. Закінчив ветеринарний факультет Київського ветеринарного інституту у 1931 р., де й працював на кафедрі анатомії (1932–1941, 1945–1950 рр.), від 1940 р. – доцент.
   У 1951–1958 рр. – завідувач кафедри анатомії сільськогосподарських тварин Білоцерківського сільськогосподарського інституту.
   У 1959–1960 рр. – в. о. завідувача відділу хвороб риб Українського НДІ рибного господарства Української академії сільськогосподарських наук (Київ); 1960–1963 рр. – старший науковий співробітник лабораторії сировини та відгодівлі Українського НДІ м’ясо-молочної промисловості (Київ);
   1963–1979 рр. – старший науковий співробітник відділу годівлі сільськогосподарських тварин, консультант Центральної дослідної станції зі штучного осіменіння сільськогосподарських тварин Міністерства сільського господарства УРСР (м. Бровари Київська обл.).
   Досліджував біоморфологію грудної та черевної стінок ссавців.
   Помер 10 червня 1985 року. Похований у м. Київ.

1932 р.

   Бурденюк Антон Федорович (1910 – 1986) – народився на Хмельниччині у 1910 р. Після закінчення Київського ветеринарного інституту працював за фахом на виробництві, а також на посадах асистента, доцента, професора кафедри хірургії, декана ветеринарного факультету Білоцерківського СГІ. Після тривалої хвороби працював на посаді консультанта кафедри хірургії цього інституту.
   Кандидат ветеринарних наук (1948), доктор ветеринарних наук (1958), професор (1959). Засновник школи хірургів з хвороб кінцівок. Під керівництвом А.Ф.Бурденюка захищено шість кандидатських дисертацій. Він є автором 104 наукових праць.
   Мав багату хірургічну практику в роки війни, тому його лекції й практичні заняття постійно супроводжувалися показовими операціями. Заснував музей кістково-суглобової патології, в якому зібрано близько 700 експонатів, що й нині використовуються в навчальному процесі. Він одним із перших у країні почав створювати й використовувати з навчальною і науковою метою учбові кінофільми. Ним створено вісім навчальних короткометражних фільмів.
   Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня і вісьмома медалями, медаллю «За трудову доблесть» (1954).
   Помер у 1986 р., похований у м. Біла Церква.

1933 р.

   Горбань Микола Іванович  – народився 14 жовтня 1906 р. в с. Кибинці Миргородського району Полтавської обл. в родині селянина-бідняка.
   В 1939 р. за Наказом Президії Верховної Ради СРСР був призваний в ряди Робі́тничо-Селя́нської Черво́ної Армії і служив на посаді начальника армійського ветеринарного лазарету до демобілізації.
   В січні 1940 р. був призначений начальником ветеринарного управління Наркомзему Української РСР, де і пропрацював до червня 1947 р. Поряд з цим, Радою Міністрів УРСР був затверджений членом колегії Наркомзему і Міністерства землеробства і тваринництва.    В 1940 р. був відповідальним редактором журналу ”Ветеринарна справа”, а в 1945–1946 рр. заступником відповідального редактора журналу “Соціалістичне тваринництво”.
   За довоєнний період праці М.І. Горбаня у Наркомземі УРСР було ліквідовано ряд особливо небезпечних хвороб сільськогосподарських тварин (інфекційний енцефаломієліт, сап, стахіботріотоксикоз, дендродохіотоксикоз, інфекційна анемія коней та інші), що дало значний економічний ефект народному господарству республіки.
   У період Другої світової війни М.І. Горбань служив у Оперативній групі при Уряді УРСР, виконував завдання Державного Комітету Оборони, Уряду, Наркому Оборони та Наркомзему СРСР. Організував і був призначений начальником Західно-Казахстанського Управління Наркомзему СРСР з організації контролю за ходом евакуації, перегонів, переправи і розміщення евакуйованої худоби на території Західно-Казахстанської, Гурєвської, Актюбинської, Чкаловської областей і Башкирської АРСР. Забезпечував ветеринарне благополуччя евакуйованої худоби та місць дислокації військових частин фронту. Здійснював керівництво постачанням військових частин ветеринарним майном. Керував службою Цивільної Оборони УРСР, виконував інші завдання оборонного значення. Після закінчення війни працював на попередній посаді.
   За роботу у відбудовний період у 1945 р. нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, медаллю “За доблестный труд», «За победу над Германией».
   З червня 1947 р. працював у Київському ветеринарному інституті, спочатку на посаді асистента кафедри епізоотології, а потім, з 1961 р., на посаді доцента.
   Впродовж 50-річної трудової діяльності М.І. Горбань поєднував виробничу, наукову і педагогічну роботу з громадською.

1934 р.

    Абельянц Гліб Сумбатович (1912 – 1992 рр.) – морфолог, кандидат біологічних наук з 1934 по 1985 рр. асистент, доцент кафедри анатомії КВІ, УАСГН, УСХА.

1935 р.

    Нагорний Іван Сергійович (1910 – 1989 рр.) – випускник Київського ветеринарного інституту, доктор ветеринарних наук, професор, з 1953 по 1989 рр. завідувач кафедри акушерства, гінекології та штучного осіменіння нашого факультету.

      Чубар Василь Корнійович (

1936 р.

1937 р.

1938 р.

    Манзій Сава Филимонович (1913 – 2008 рр.) – випускник Київського ветеринарного інституту, видатний вчений морфолог, доктор біологічних наук, професор Інституту зоології НАН України, почесний член кафедри анатомії сільськогосподарських тварин імені академіка В. Г. Касьяненка.
   Народився 22 грудня 1913 р. в с. Осіївка (тепер Бершадського району Вінницької області) в родині селянина-бідняка. У 1925 р. почав навчання в школі, а після закінчення сьомого класу поступив у зоотехнікум свинарства, що знаходився в с. Красносілці Джулинського району. У 1933 р. закінчив технікум і, як відмінник, був залишений в цьому ж районі на посаді районного держінспектора по конях, відповідальним за підготовку і здачу найкращих коней Червоній Армії. У 1934 р. вступив до Київського ветеринарного інституту, який закінчив з відзнакою у 1938 році. Залишився працювати в інституті на кафедрі анатомії – на посадах старшого лаборанта, асистента.
   Восени 1939 р. призваний в армію на строкову службу, яку проходив у 71-му кавалерійському полку в місті Кірсанові Тамбовської обл. (Росія). З початком Другої світової війни полк був розформований, а ветлікарів-кавалеристів розіслали по різних частинах. Сава Манзій потрапив у 607-й гаубично-артилерійский полк 120-ї стрілецької дивізії на фельдшерську посаду начальника передового ветеринарного пункту першого артдивізіону. В 1942 р. отримав перше офіцерське звання – гвардії-капітан ветеринарної служби і був переведений на посаду молодшого ветлікаря. З 1943 р. – старший ветлікар. Далі проходив службу на посаді начальника лікувального відділу дивізійного лазарету, начальника лікувального відділення 311-го фронтового ветлазарету 1-го Українського фронту. По закінченню війни у званні майора ветеринарної служби служив у Австрії.
   Після демобілізації в 1947 р. став аспірантом порівняльного морфолога В.Г.Касьяненка на кафедрі анатомії Київського ветеринарного інституту. Потім перейшов в Інститут зоології АН України, де захистив кандидатську дисертацію на тему «Порівняльна, функціональна і еволюційна морфологія автоподія (кисті) ссавців» і докторську дисертацію на тему «Порівняльна, функціональна і еволюційна морфологія зап'ястного суглоба ссавців». З 1963 р. керував відділом еволюційної морфології хребетних; очолював секцію зоологічної біомеханіки. За сумісництвом у 1957–1958 рр. працював на ветеринарному факультеті Української сільськогосподарської академії. У 1970–1980 рр. вів заняття на кафедрі зоології Київського університету імені Тараса Шевченка.
   Науковий напрямок: вивчення закономірностей і механізмів пристосувальної перебудови в онто- і філогенезі хребетних. Автор 220 наукових праць, 5 монографій. Підготував 5 докторів і 15 кандидатів наук. Був членом редколегії міжнародного журналу «Зоологіше ярбюхер». Нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни, «Знак Пошани», 10 медалями, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України.

   Райцис Михайло Михайлович (1916 – 2005 рр.) – випускник Київського ветеринарного інституту, з 1956 по 1977 рр. начальник ветеринарного відділу Миколаївського обласного управління сільського господарства, Заслужений ветеринарний лікар УРСР.

   Ревенко Іван Павлович (1918 – 1980 рр.) – випускник Київського ветеринарного інституту, український вчений в галузі мікробіології та інфекційних хвороб, доктор ветеринарних наук, професор, з 1967 по 1978 рр. завідувач кафедри епізоотології Української сільськогосподарської академії.

1939 р.

1940 р.

1941 р.

   Братюха Степан Іванович (1917 – 1994 рр.) – випускник Київського ветеринарного інституту, видатний український ветеринарний хірург, доктор ветеринарних наук, професор, Заслужений працівник вищої школи УРСР, з 1977 по 1988 рр. завідувач кафедри хірургії, з 1976 по 1980 рр. декан ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії.

    Дідовець Сергій Разумович (1918 – 1998 рр.) – випускник Київського ветеринарного інституту, кандидат ветеринарних наук, видатний організатор ветеринарної справи в Україні, заслужений ветеринарний лікар УРСР нагороджений багатьма орденами та медалями, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
   Після закінчення середньої школи у 1936 р., вступив на ветеринарний факультет Київського ветеринарного інституту, який закінчив у 1941 р.
   Учасник Другої світової війни з листопада 1941 р. Воював на Брянському, Сталінгралському, Південно-Західному, 3-му Українському та 1-му Білоруському фронтах. Під війни обіймав посаду начальника дивізійного ветеринарного лазарету 74-ї гвардійської стрілецької дивізії, гвардії капітан ветеринарної служби.
   Після війни до 1948 р. – головний ветлікар Борзнянського району Чернігівської області. Протягом 1948–1953 рр. очолював ветслужбу Чернігівської області. У 1953–1983 рр. – начальник Главку ветеринарії з держветінспекцією Мінсільгоспу УРСР, член колегії Міністерства. Працював в Українському науково-дослідному ветеринарному інституті.
   У 1961 р. захистив кандидатську дисертацію, автор понад 40 наукових праць.

   Науменко Володимир Васильович (1919 – 2008 рр.) – випускник Київського ветеринарного інституту, український вчений фізіолог, доктор ветеринарних наук, професор, з 1981 по 1993 рр. завідувач кафедри фізіології сільськогосподарських тварин нашого університету, Заслужений працівник народної освіти України.

За 1942 - 1944 рр. інформації про випускників немає, оскільки Київський ветеринарний інститут, у зв'язку з другою світовою війною, що розпочалася на наших теренах 22 червня 1941 р., був евакуйований у місто Свєрдловськ (нині Єкатиринбург, російська федерація) де існував на правах факультету у складі Свєрдловського сільськогосподарського інституту

1945 р.

1946 р.

1947 р.

1948 р.

1949 р.

   Кучеров Ілля Семенович – народився 17 лютого 1925 р. в с. Нагорне (нині Ростовська обл., росія).
   Доктор біологічних наук (1970), професор (1975), фізіолог. Учасник Другої світової війни. Має бойові нагороди. Працював у Київському університеті (1950–1954); Українській сільськогосподарській академії (1954–1957); Київському інституті фізичної культури і спорту (1957–1973); відтоді – у Національному педагогічному університеті (Київ): 1976–1994 рр. – засновник і завідувач, від 1994 р. – професор кафедри анатомії, фізіології та шкільної гігієни, з 2008 р. – завідувач лабораторії когнітивної педагогічної нейробіології при кафедрі Наукових досліджень з проблем хронобіології, фізіології людини, фізіології спорту, управління здоров’ям учнів.

1950 р.

   Мажуга Петро Маркович (04.03.1920 – 03.09.2011 рр.) – український науковець у галузі морфології, цитології та гістології. Народився 04 березня 1920 року в с. Петруші, нині Ріпкинського р-ну Чернігівської області.
   Доктор біологічних наук (1962), професор (1965). Лауреат премії імені Д.К.Заболотного АН УРСР (1983). Працював в Інституті зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України (Київ): 1963–1965 рр. – директор, 1963–1989 рр. – завідувач відділу цитології і гістогенезу, з 1989 р. – головний науковий співробітник. Автор 236 наукових праць, зокрема 9 монографій.
   У 1953 р. захистив кандидатську дисертацію «Про кровопостачання колінного суглоба». Докторську дисертацію захистив у 1962 р. на тему «Функціональна морфологія кровоносної системи кінцівок тварин і людини». З 1963 р. очолював створений ним Відділ цитології та гістогенезу Інституту зоології. Звання професора отримав за спеціальностями «Цитологія» (1965) та «Гістологія і ембріологія» (1970).
   Під керівництвом П.М. Мажуги захищені 3 докторські та 18 кандидатських дисертацій.
   Помер 3 вересня 2011 року. Похоронений у м. Києві.

   Трач Василь Никифорович (1922 – 1994 рр.) – визначний український гельмінтолог, спеціаліст в галузі систематики та екології нематод, що паразитують у жуйних. Народився 22 березня 1922 року в м. Києві.
   Після закінчення з відзнакою ветеринарного факультету Київського ветеринарного інституту в 1951 р. вступив до аспірантури відділу паразитології Інституту зоології АН УРСР, яку закінчив захистом дисертації у 1954 р. на тему «Фауна, біологія і шляхи ліквідації стронгілят овець на території Київського Полісся». У 1954–1958 рр. Працював на посаді молодшого наукового співробітникам, а з 1958 до 1978 рр. – на посаді старшого наукового співробітника. У 1975 р. у Всесоюзному інституті гельмінтології ім. К. І. Скрябіна захистив докторську дисертацію на тему «Порівняльна морфологія, систематика і еколого-фауністична характеристика стронгілят домашніх жуйних тварин». У 1978–1982 рр. завідувач відділу гельмінтології, а в 1982–1986 рр. – завідувач відділу паразитології.
   Автор більш ніж 80 наукових праць, що отримали визнання в країні та за її межами. Серед них монографії «Эколого-фаунистическая характеристика стронгилят домашних жвачных Украины» та «Паразитические личинки стронгилят домашних жвачных животных».
   Ветеран Другої світової війни. Нагороджений орденом Слави III ступеню, медалями «За взяття Кенінсбергу», «За перемогу над Німеччиною», «В пам’ять 1500-річчя Києва», «Ветеран праці»
   Помер у 1994 році.

   Бурдов Олександр Миколайович – народився 15 вересня 1926 року. Доктор ветеринарних наук, професор, заслужений діяч наук РРФСР.
   Після закінчення ветеринарного факультету Київського ветеринарного інституту, за направленням Міністерства сільського господарства СРСР працював 8 років в Казахстані на посаді завідувача зооветеринарної дільниці, старшого ветеринарного лікаря МТС, завідувача ветеринарної лабораторії. Після навчання в аспірантурі Всесоюзного інституту експериментальної ветеринарії працював на посаді головного ветеринарного лікаря Головного управління ветеринарії Міністерства сільського господарства СРСР.
   У 1964–1972 рр. – директор Науково-дослідного сільськогосподарського інституту МСГ СРСР (Казахстан), начальник відділу Головного управлвння науково-дослідних і експериментально-виробничих установ МСГ СРСР, директор Науково-ветеринарної лабораторії в Народній республіці Конго. У 1981–1992 рр. – директор Всесоюзного науково-дослідного ящурного інституту.
   Нагороджений орденами “Жовтневої революції”, “Вітчизняної війни” II ступеню, “Трудового Червоного Прапора”, “Дружби народів”.

1951 р.

1952 р.

1953 р.

 Джупина Симон Іванович (21.03.1928 – 26.05.2017 рр.) – доктор ветеринарних наук (1982), професор (1987), Заслужений ветеринарний лікар російської федерації, Почесний працівник вищої професійної освіти російської федерації, начальник ветеринарного відділу Новосибірської області (1959–1969), завідувач лабораторії загальної епізоотології ВІЕВ (1969–1979), директор Інституту експериментальної ветеринарії Сибіру і Далекого Сходу (1979–1997), професор кафедри ветеринарної патології Російського Університету Дружби Народів (1997–2011).
   У 1960 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук за темою «Епізоотологія ящура в Новосибірській області», а в 1982 р. – на здобуття наукового ступеня доктора ветеринарних наук за темою «Епізоотологія сибірської виразки в СРСР».
   З проблем епізоотології опублікував 16 книг, 386 наукових статей, вийшли з друку за його редакцією 19 збірників наукових праць. Щодо проблем ветеринарії Сибіру і Далекого Сходу організував і провів значну кількість наукових конференцій. Опублікував багато наукових статей в «Новій Російської енциклопедії», співавтор понад 40 брошур, рекомендацій і книг. Керував роботою 20 аспірантів, докторантів і здобувачів, які успішно захистили дисертації.

   Антипчук Юрій Петрович – доктор біологічних наук, професор. Народився 20 липня 1928 р. в м. Золотоноша, нині Черкаська обл. Доктор біологічних наук (1968), професор (1975).
   Працював на посадах асистента у Білоцерківському сільськогосподарському інституті (1953–1954); головного ветеринарного лікаря радгоспу в Красноярському краї РФ (1954–1955), викладача Боярського сільськогосподарського технікуму (1956); ветеринарного лікаря «Укрзаготскот» (1956–1957); старшого наукового співробітника Українського НДІ рибного господарства (1959–1960); молодшого наукового співробітника, а з 1963 р. – старшого наукового співробітника Інституту зоології АН УРСР (1960–1970); завідувача кафедри анатомії, гістології і фізіології людини і тварин Мелітопольського (1970–1980) та Луганського (1980–1990) педагогічних інститутів; з 1990 р. – в Університеті туризму і курортної справи (Сочі, РФ).
   Наукові праці Ю.П.Антипчука присвячені питанням структурних і функціональних властивостей судин малого кола кровообігу наземних хребетних в еволюційному аспекті; дав обґрунтовану схему еволюційних перетворень гістологічних структур стінки судин легенів у хребетних. Показав, що морфологія і функціональні механізми кровоносних судин забезпечують повний розподіл артеріальної і венозної крові в трикамерному серці рептилій.

1954 р.

   Романенко Віктор Дмитрович – видатний український вчений в галузі гідробіології, гідроекології, екологічної фізіології водяних тварин, академік НАН України, професор, доктор біологічних наук. Народився 30 листопада 1930 р. в м. Чернігів.
   В студентські роки розпочав свої перші наукові дослідження в галузі ветеринарної медицини. Захистивши диплом, вступив до аспірантури на кафедру хірургії Київського ветеринарного інституту. В 1959 р. успішно захистив кандидатську дисертацію.
   З 1960 по 1963 рр. працював у науково-організаційному відділі Президії АН УРСР. З 1963 р. перейшов на роботу до Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця. В 1968 р. на Об’єднаній вченій раді біологічних наук при АН УРСР захистив докторську дисертацію за спеціальністю «Фізіологія людини і тварин». З 1972 р. перейшов працювати в Інститут гідробіології АН УРСР і очолив відділ екологічної фізіології водяних тварин. З січня 1980 р. по грудень 2016 р. – директор Інституту гідробіології НАН України. З грудня 2016 р. по теперішній час – радник при дирекції та почесний директор Інституту гідробіології НАН України.
   Автор понад 380 наукових публікацій, зокрема 21 монографії.
   В. Д. Романенком започатковано і сформовано наукову школу екофізіологів водяних тварин, яка зробила істотний внесок у розвиток фундаментальних і прикладних досліджень прісноводних екосистем. Під його науковим керівництвом підготовлено більше 20 кандидатів і докторів наук.
   Він є президентом Гідроекологічного товариства України, головним редактором «Гидробиологического журнала» та його англомовного видання (Hydrobiological Journal, USA), Головою спеціалізованої вченої ради Інституту гідробіології НАН України із захисту докторських і кандидатських дисертацій зі спеціальностей «Гідробіологія» та «Іхтіологія».
   Обирався народним депутатом, був членом і заступником голови комітету Верховної Ради СРСР з питань екології та раціонального використання природних ресурсів (1989).
   Заслужений діяч науки і техніки України (1991), двічі удостоєний Державної премії України в галузі науки і техніки (1995, 2004), премії НАН України ім. В. Я. Юр’єва, премією НАН України ім. І. І. Шмальгаузена (2002).

1955 р.

   Мацука Генадій Харлампійович (05.09.1930–26.05.2017 рр.) – заслужений діяч науки і техніки України, доктор біологічних наук, професор, академік НАН України.
   Працював у галузі сільського господарства на посаді ветеринарного лікаря. З 1959 р. – аспірант Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна АН УРСР, а згодом завідувач відділу біохімії нуклеїнових кислот цього інституту. З 1973 по 2003 рр. – директор Інституту молекулярної біології і генетики НАН України, завідувач відділу структури і функцій нуклеїнових кислот (з 2003 р. почесний директор Інституту). У 1988–2003 рр. – академік-секретар Відділення молекулярної біології, біохімії, експериментальної та клінічної фізіології НАН України.
   Академік НАН України (1985), доктор біологічних наук (1973), професор (1975). Творчий доробок – понад 250 наукових праць. Співавтор наукового відкриття (1989). Підготував цілу плеяду науковців вищої кваліфікації – 30 кандидатів і 5 докторів наук.
   Був віце-президентом Українського товариства генетиків і селекціонерів, головою Національного комітету з боротьби із захворюванням на СНІД при Президенті України (1993–1995), членом Національної комісії з радіаційного захисту населення України при Верховній Раді України, членом Національного комітету України з програми ЮНЕСКО «Людина та біосфера», головним редактором журналу «Біополімери і клітина», членом редакційної колегії журналів «Microbiologia» (Італія), «Український біохімічний журнал», «Молекулярна генетика, мікробіологія і вірусологія», «Ukrainica Bioorganica Acta» та інших.
   Лауреат премії ім. О.В. Палладіна НАН України (1979), лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1986), Заслужений діяч науки і техніки України (1997), Лауреат п’ятої загальнонаціональної програми «Людина року» в номінації «Вчений року» (2001). Відмінник освіти України.
   Має урядові нагороди: Ордени «Знак Пошани» (1980), Трудового Червоного прапора (1986), Ярослава Мудрого V ступеня (2003) та інші.

   Стасенко Степан Іванович (16.10.1931–27.09.2017) – Герой Соціалістичної Праці. Народився 16 жовтня 1931 р. в с. Нова Гребля (нині Калинівського р-ну Вінницької обл.) в селянській родині. Українець.
   Після закінчення Київського ветеринарного інституту за спеціальністю «Ветеринарія», з 1955 по 1961 рр. працював на посаді головного ветеринарного лікаря радгоспу «Великотокмацький» Велико-Токмацького (з 1962 р. – Токмацького) р-ну Запорізької обл. Української РСР.
   З 4 квітня 1961 р. по 1978 р. – директор радгоспу «Соцземлеробство» Веселівського р-ну Запорізької обл. Проявив себе здібним організатором. За короткий час згуртував трудовий колектив, зміцнив економіку і вивів відстале господарство в передові. Радгосп став високорентабельним підприємством, одним з кращих господарств Веселівського р-ну. Радгосп постійно досягав високих показників. Були побудовані нові вулиці та господарські споруди. За високі результати в роботі С. І. Стасенко був нагороджений двома орденами Леніна і орденом Трудового Червоного Прапора.
    З 10 листопада 1978 р. – директор радгоспу «Придонецький» Куйбишевського району Запорізької обл. За С. І. Стасенко господарство стало одним з кращих в Куйбишевському р-ні та Запорізькій обл. Він доклав чимало зусиль для зміцнення економіки сільгосппідприємства.
Указом Президента СРСР від 7 серпня 1991 р. за великий особистий внесок у забезпечення стабільних темпів зростання виробництва продукції рослинництва і тваринництва на основі застосування прогресивних технологій, впровадження передових методів організації праці та успішне вирішення соціальних питань Стасенку Степану Івановичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».
   Керував сільськогосподарським підприємством до 1999 р.
   Жив в с. Шевченківське Куйбишевського (з 2016 р. – Більмакського) району Запорізької обл. (Україна). Помер 27 вересня 2017 р.
   Нагороджений 3 орденами Леніна (08.04.1971; 22.12.1977; 07.08.1991), орденом Трудового Червого Прапора (22.03.1966), медалями.
   Заслужений працівник сільського господарства Української РСР (1970). Почесний громадянин Куйбишевського р-ну Запорізької обл. (2008).

   Соломаха Віталій Костянтинович – український радянський партійний діяч, Міністр м'ясної і молочної промисловості УРСР. Депутат Верховної Ради УРСР. Народився 2 жовтня 1931 р.
   У 1955–1958 рр. – старший ветеринарний лікар Костянтинівської МТС.
   У 1958–1962 рр. – секретар Куйбишевського районного комітету КПУ, голова виконавчого комітету Куйбишевської районної ради депутатів трудящих Запорізької області.
   У 1962–1970 рр. – 1-й секретар Куйбишевського районного комітету КПУ Запорізької області.
   У 1970–1974 рр. – заступник голови виконавчого комітету Запорізької обласної ради депутатів трудящих.
   У 1974–1978 рр. – заступник Міністра – начальник Головного управління тваринництва і ветеринарії Міністерства радгоспів Української РСР, 1-й заступник Міністра радгоспів Української РСР.
   8 грудня 1978 р. – листопад 1985 р. – Міністр м'ясної і молочної промисловості Української РСР.
   У грудні 1985–1990 рр. – заступник голови Держагропрому Української РСР – начальник Головного управління з виробництва, заготівель і переробки продуктів тваринництва, голова ради і правління Концерну «Укрм’ясо».
   Лауреат державної премії УРСР (1989 р.).

1956 р.

   Курський Михайло Дмитрович – доктор біологічних наук, професор. Народився 21 листопада 1930 р. у с. Сергіївка Красноармійського району Донецької області.
   Після закінчення ветеринарного факультету Київського ветеринарного інституту до 1957 р. завідував відділом наукової інформації і масового досвіду Рівненської обласної дослідної сільськогосподарської станції.
   У 1957–1960 рр. – аспірант кафедри біохімії УАСГН. У 1960 р. захистив дисертацію і був направлений на роботу в Інститут біохімії АН УРСР (тепер Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАНУ) та зарахований на посаду молодшого наукового співоробітника відділу біохімії нервової системи. Одночасно працював на посаді вченого секретаря Інституту до 1964 р. З 1964 р. до 1977 р. був заступником директора з наукової роботи, завідувачем лабораторії біохімії ендогенних амінів (1968–1975), завідувачем відділу біохімії м’язів (1975–1997) Інституту біохімії; професор кафедри біохімії біологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1968–1997), професор кафедри біології природничого факультету національного університету «Києво-Могилянська академія» (1997–2002). Науковий ступінь доктора біологічних наук присуджений в 1971 р., наукове звання професора за спеціальністю «Біохімія» отримав у 1974 р.. З 1997 р. – головний науковий співробітник відділу біохімії м’язів Інституту біохімії.
   Наукові інтереси: вивчення біохімічного механізму медіаторної дії серотоніну, структури та функцій біологічних мембран. Вперше в Україні здійснив систематичне дослідження процесів і молекулярних структур транспортування кальцію у мембранах скелетних та гладеньких м’язів, а також механізмів регулювання їх шляхом фосфоефірної модифікації.
   Автор понад 400 наукових праць, у тому числі 7 монографій, 5 навчальних посібників і підручників. Підготував 30 кандидатів та 10 докторів наук.
   Упродовж багатьох років – член редколегій «Українського біохімічного журналу» та журналів «Медична хімія» (Тернопіль) і «Вісник проблем біології і медицини» (Полтава).
   Нагороджений трьома медалями СРСР, Почесною Грамотою Президії АН УРСР (1980), Почесними грамотами НАН України (2000, 2005), Почесною грамотою (2005) та нагрудним знаком «За наукові досягнення» (2009) Міністерства освіти і науки України, Срібною медаллю Платона (2000) та Почесною відзнакою «За творчі здобутки І ступеня» Української академії наук. Заслужений діяч науки і техніки України (1995), лауреат премії ім. О.В. Палладіна НАН України (1976), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1998), академік АН ВШ України з 2009 р.

1957 р.

   Двойнос Григорій Митрофанович – доктор біологічних наук (1993). Народився 13 січня 1935 р. в с. Долинське Сосницького району Чернігівської області.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української академії сільськогосподарських наук працював у Київському НДІ епідеміології, мікробіології та паразитології (нині Інститут епідеміології та інфекційних хвороб АМНУ): від 1962 р. – завідувач імунізаційного відділу виробництва сироваток; від 1968 р. – в Інституті зоології НАНУ (Київ): від 1985 р. – завідувач лабораторії паразитології.
   Досліджує гельмінти та стронгіліди коней, морфологію цих нематод, описав низку нових таксонів, структуру угруповань, запропонував класифікацію, особливості філогенезу і коеволюції. Вивчав паразитологічну ситуацію в заповідниках і на кінних заводах України, деяких регіонах Росії, Казахстану та Монголії.
   Автор програм біологічного контролю паразитів копитних тварин у господарствах України та екологічної реабілітації радіаційно забруднених земель внаслідок аварії на ЧАЕС.

   Комаровський Федір Якович – доктор біологічних наук (1985), гідробіолог.
   Народився 22 серпня 1930 р. в с. Гаврилівці Кам’янець-Подільського району (нині Хмельницька обл.)
   Після закінчення ветеринарного факультету Української академії сільськогосподарських наук працював на посадах ветеринарного лікаря у Чернівецькій області (1957–1961); старшого наукового співробітника Броварської центральної дослідницької станції сільськогосподарських тварин (Київська обл., 1964–1967), Інституту гідробіології АН України (Київ, 1967–1992).
   Наукові дослідження присвячені галузі водної токсикології, гідроекології.
 

1958 р.

   Мацинін Вольт Володимирович – доктор біологічних наук (1982), фізіолог.
   Народився 05 липня 1934 р., ст. Зірабулак Самаркандської обл., Узбекистан.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української академії сільськогосподарських наук працював на посадах ветеринарного лікаря, а з 1960 по 1963 рр. – у Київському НДІ гематології та переливання крові: молодший науковий співробітник; від 1964 р. – в Інституті фізіології АН УРСР (Київ): 1975–1982 рр. – старший науковий співробітник; 1982–1983 рр. – у НДІ фізіології Київського університету. Вивчав механізми дії на організм гіпо- та гіпероксії.
   Помер 17 листопада 1983 року, похований у м. Києві.

1959 р.

   Риженко Василь Петрович (1932 – 2015 рр.) – доктор ветеринарних наук, професор. Народився 26 вересня 1932 р. у м. Києві.
   У 1948–1952 рр. навчався в Мироцькому (Немішаєвському) ветеринарному технікумі, а у 1954–1959 рр. – студент ветеринарного факультету Української академії сільськогосподарських наук.
   З 1952 по 1954 рр. – завідувач Ковалівського зооветпункту в Монастирському районі Тернопільської області; 1959–1961 рр. – другий ветлікар, старший епізоотолог П'ятихатської райветлікарні; 1961–1966 рр. – головний ветлікар Новопокровського району Дніпропетровської обл. Упродовж 1966–1969 рр. – аспірант лабораторії з вивчення хвороб свиней Всесоюзного інституту експериментальної ветеринарії (м. Москва); 1969–1971 рр. – асистент кафедри епізоотології Української сільськогосподарської академії; 1971–1976 рр. – помічник Міністра м'ясної і молочної промисловості України; 1976–1981 рр. – доцент, завідувач кафедри тваринництва Інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів і спеціалістів Мінхарчопрому України; 1981–1982 рр. – старший науковий співробітник лабораторії групових обробок тварин Українського науково-дослідного ветеринарного інституту (нині — Інститут ветеринарної медицини); 1983–1992 рр. – головний спеціаліст-консультант Інституту ветеринарної медицини Республіки Куба. Там він створив наукову школу, яка вперше на Кубі розробила низку високоактивних вакцин, гіперімунних сироваток, нових методів аплікації антигенів. Водночас читав лекції студентам і фахівцям на курсах підвищення кваліфікації
   З 1992 р. обіймав посаду завідувача лабораторії з розробки технології виготовлення інактивованої вакцини проти класичної чуми свиней та в. о. професора кафедри епізоотології Національного аграрного університету (за сумісництвом).
   У 1969 р. у Всесоюзному інституті експериментальної ветеринарії захистив кандидатську дисертацію на тему: «Гуморальные показатели иммунитета у свиней, комплексно привитых против чумы, рожи, паратифа и пастереллеза», у 1992 р. – докторську дисертацію на тему: «Бациллярная иктерогемоглобинурия крупного рогатого скота». Обраний у 2002 р. членом-кореспондентом УААН Відділення ветеринарної медицини та зоотехнії.
   В. П. Риженко очолював важливий напрям наукових досліджень з проблеми біотехнології засобів специфічної профілактики і терапії розповсюджених та екзотичних інфекційних хвороб великої рогатої худоби, овець, свиней і птиці. Ним створено нове покоління вакцин, придатних для застосування як з профілактичною, так і з лікувальною метою. Під його керівництвом розроблено: 15 методичних вказівок і рекомендацій щодо діагностики, лікування і профілактики анаеробних інфекцій тварин; 4 державних та галузевих стандарти; 2 інструкції щодо профілактики емфізематозного карбункулу і некробактеріозу; 17 комплектів нормативної документації – інструкції з вироблення і контролю біопрепаратів, ТУУ, настанови щодо їхнього застосування. Крім того, на замовлення господарств розроблено й успішно застосовано 12 експериментальних зразків аутовакцин.
   Опублікував понад 300 наукових праць, з них понад 50 – за кордоном, а також довідник, монографію та 2 навчальних посібники. Новизну наукових розробок захищено 68 патентами та авторськими свідоцтвами на винаходи СРСР, Республіки Куба та України. Під керівництвом В.П. Риженка захищено 3 докторські і 7 кандидатських дисертацій. Він був членом спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій за спеціальністю біотехнологія, а також членом Держфармкомісії, секція біопрепаратів.
   За вклад у науку, підготовку кадрів і високий професіоналізм В. П. Риженко нагороджений двома орденами, чотирма медалями та відзнаками – «Відмінник аграрної освіти і науки», знаком Пошани, відзнаками УААН та УТА, багатьма дипломами та грамотами. У 2006 р. йому присвоєно почесне звання заслуженого діяча науки і техніки України. В. П. Риженко обраний почесним членом Спілки мікробіологів Куби та вченої ради Інституту ветеринарної медицини Республіки Куба.

   Коршак Олександр Леонідович – доктор біологічних наук.
   З січня 1963 р. навчався в аспірантурі на кафедрі терапії і клінічної діагностики Української сільськогосподарської академії (науковий керівник – проф. М. Т. Скородумов). Достроково захистив кандидатську дисертацію на тему: «Гастробіопсія, лапароскопія і лапарофотографія при катаральному гастроентериті у поросят».
   З жовтня 1965 р. по грудень 1972 р. працював на посаді асистента кафедри терапії і клінічної діагностики Української сільськогосподарської академії.
   З грудня 1972 р. по вересень 1973 р. працював на посаді старшого ветеринарного лікаря лікувально-профілактичного відділу Головного управління ветеринарії з Державною ветеринарною інспекцією МСГ України.
   З жовтня 1974 р. О. Л. Коршак старший науковий співробітник, а з червня 1991 р. по серпень 1994 р. – провідний науковий співробітник інституту фізіології людини і тварин Київського Державного університету ім. Т.Г. Шевченка.
   У 1990 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора біологічних наук на тему «Адренергические механизмы регуляции желудочной секреции».
   30 серпня 1999 р. вийшов на пенсію.

   Лященко Петро Сергійович (01.04ю1937 – 26.10.2010 рр.) – кандидат ветеринарних наук (1966), доктор біологічних наук (1989), фізіолог. Народився 1 квітня 1937 р. в с. Острійки Білоцерківського району Київської обл.
   Від 1969 р. працював в НДІ фізіології Київського університету: 1971–1979 рр. – заступник директора з наукової роботи, 1980–1989 рр. – завідувач відділу фізіології печінки, 1990–2001 рр. – завідувач відділу регуляції травлення, водночас 1998–1999 рр. – в. о. директора, 1999–2001 рр. – директор. Від 2001 р. – на пенсії.
   Вивчав нейрогуморальну регуляцію вісцеральних систем, зокрема механізми секреторної діяльності шлунка та печінки, вплив фітопрепаратів на функції травної системи людини і тварин.
   Помер 26 жовтня 2010 р., похований у м. Києві.

1960 р.

   Березкін Олександр Георгійович - доктор ветеринарних наук (1994). Народився 21 березня 1937 р. в м. Київ.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української академії сільськогосподарських наук працював на посадах ветеринарного лікаря у Молдові (1960–1961); викладача спеціальних дисциплін у Мироцькому зооветеринарному технікумі (Бородянський район Київська обл., 1961–1963); молодшого наукового співробітника (1963–1969), старшого наукового співробітника (1972–1983), завідувача лабораторї біомеханіки хребетних (1983–1996), провідного наукового співробітника (від 1996) Інституту зоології НАНУ. Водночас працював у Президії АН УРСР: науковий співробітник-консультант (1969–1970), учений секретар Відділення загальної біології (1970–1972).
   Дослідження у галузі порівняльної морфології та біомеханіки локомоторного апарату наземних хребетних.
   Вивчав морфофункціональні адаптації та закономірності пристосувальних перебудов компонентів суглобів кінцівок. Проведені ним дослідження дали змогу визначити роль синовіальної рідини у біомеханіці локомоторного апарату.

   Завірюха Анатолій Іванович – доктор ветеринарних наук, професор, академік НААН. Народився 22 серпня 1935 р. у смт. Погребище Погребищанського району Вінницької обл.
   У 1955 р. з відзнакою закінчив Мироцький ветеринарний технікум у Бородянському районі Київської обл. З відзнакою закінчив ветеринарний факультет Української академії сільськогосподарських наук у 1960 р. Працював на посадах ветлікаря-епізоотолога, а з 1961 по 1962 рр. – завідувача Погребищанської міжрайонної ветбаклабораторії.
   Упродовж 1963–1966 рр. навчався в аспірантурі, по закінченні якої працював у Полтавському НДІ свинарства УААН – спочатку на посаді в.о. старшого наукового співробітника, а після захисту кандидатської дисертації – старшого наукового співробітника (1966–1967 рр.).
   Кандидатську дисертацію на тему: «Возрастные особенности гистоструктуры и гистохимии поперечнополосатых мышц свиней кролевец- кой породной группы» захистив у 1967 р. в УСГА, здобувши науковий ступінь кандидата біологічних наук. У 1989 р. у Всесоюзному державному науково-контрольному інституті (м. Москва) захистив докторську дисертацію: на тему: «Экология возбудителя сибирской язвы и его биологические свойства». У 1993 р. обраний член-кореспондентом, а в 1995 р. – дійсним членом (академіком) УААН (ветеринарна мікробіологія, вірусологія). Звання професора отримав у 2005 р., Заслуженого діяча науки і техніки – у 2008 р.
   У 1967–1968 рр. працював на посаді старшого викладача Сумського педагогічного інституту. У листопаді 1968 р. був обраний на посаду старшого наукового співробітника лабораторії епізоотології і прогнозування УНДІЕВ (м. Київ). У 1972 р. призначений на посаду завідувача лабораторії з вивчення сибірки УНДІЕВ, яку в 1978 р. було перейменовано в лабораторію бактеріології новоствореного Інституту ветеринарної медицини УААН. На цій посаді працював до 2010 р., а потім на посаді завідувача відділу мікробіології ДНУ «Центр інноваційних біотехнологій» (м. Київ).
   Найвагоміші розробки вченого – це паспортизація неблагополучних щодо сибірки пунктів та розробка каталогів стаціонарно неблагополучних пунктів і місць поховань сибіркових трупів на території України за період 1920–1980 рр.; вивчення закономірностей перебігу епізоотичного процесу сибірки в Україні за період 1920–1980 рр. та розробка системи вакцинації тварин проти сибірки (1982); інструкція про заходи боротьби проти сибірки (1981); стимулятор імунітету тварин (1982); спосіб диференціальної діагностики збудника сибірки; нові вакцинні токсинопродукуючі штами збудників: сибірки – Вас.аnthracis К-79 2, колібактеріозу – Е.соіі ІВМ-1, пастерельозу – Pasteurella multосіdа 2-84 (1984—1989); розробка вітчизняної живої спорової вакцини проти сибірки тварин із штаму К-79 2 (1989) та інактивованих імуногенних вакцин проти колібактеріозу Метакол, проти сальмонельозу – Сальмовак і респіраторних хвороб молодняку – Респін (1989–1995).
   А.І. Завірюхою вперше розроблено і започатковано новий напрямок виготовлення безбактерійних вакцин на основі екзотоксинів вірулентних та вакцинних штамів, які мають високі профілактичні та лікувальні властивості: Антракол проти сибірки, Респін для профілактики гострих респіраторних хвороб молодняку вірусної бактеріальної етіології. Вперше розроблено інактивовану імуногенну вакцину Лейкозав проти лейкозу великої рогатої худоби, яка захищає тварин від експериментального і спонтанного (в умовах виробництва) зараження вірусом лейкозу (2000). Ним запропоновано методику стандартизації протипухлинних вакцин та вакцину Лейкозав-Н для боротьби з пухлинною хворобою (рак) у людини (2005–2010). Наукові розробки: захищено 10 авторськими свідоцтвами СРСР та 10 патентами України. Опубліковано понад 160 наукових праць, у тому числі 4 монографії. Підготував 4 кандидатів наук і одного доктора наук.
   Нагороджений золотою медаллю Всесвітньої організації інтелектуальної власності (Швейцарія), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України та дипломом «Кращий винахідник – 2001».

   Високос Микола Петрович – доктор ветеринарних наук (1989), професор (1990). Заслужений діяч науки і техніки України (1997).
   Народився 4 листопада 1936 р. в с. Куликівка Городнянського району Чернігівської обл.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української академії сільськогосподарських наук працював на виробництві (1960–1963); у Цілиноградському сільськогосподарському інституті (Казахстан, 1966–1977); від 1977 р. (з перервою) – у Дніпропетровському аграрному університеті: завідувач кафедри зоогігієни (до 1993 р.), від 1998 р. – професор кафедри паразитології і інвазійних хвороб; 1993–1998 рр. – завідувач кафедри сільськогосподарської радіоекології Державної агроекологічної академії України (Житомир).
   Досліджує імунологічний статус природної резистентності тварин за умов радіаційного забруднення, розробляє систему санітарних заходів утримання худоби.

   Малюта Станіслав Станіславович – доктор біологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України. Народився 23 лютого 1938 р.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української академії сільськогосподарських наук навчався в аспірантурі (1961–1963). Співробітник Інституту мікробіології та вірусології ім. Д. Заболотного АН УРСР (1963–1968). З 1968 р. працював у Секторі молекулярної біології і генетики Інституту мікробіології та вірусології ім. Д. Заболотного АН УРСР на посаді молодшого наукового співробітника. З 1978 р. і понині очолює відділ молекулярної генетики ІМБіГ НАНУ. У 2002–2003 рр. – заступник директора Інституту з наукової роботи. Нині – заступник академіка-секретаря Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України.
   Доктор біологічних наук (1968), професор (1995), член-кореспондент НАН України (2000). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1998). С.С.Малюта є членом Міжвідомчої ради з біотехнології при Кабінеті Міністрів України, протягом 10 років був членом Експертної ради Вищої атестаційної комісії України, є членом двох спеціалізованих вчених рад із захисту кандидатських і докторських дисертацій ІМБіГ НАНУ, членом президії Українського товариства генетиків і селекціонерів ім. М.Вавілова та Українського біохімічного товариства, членом редколегій ряду наукових журналів.
   У 1989–1992 рр. – завідувач кафедри УСГА (нині НУБіП України). З 1996 по 2002 р. професор Національного університету «Києво-Могилянська академія». Відмінник освіти України.
   Галузь наукових інтересів – загальна і молекулярна генетика, молекулярна біологія та генетика мікроорганізмів, молекулярна онкогенетика.
   Творчий доробок – більше 250 наукових робіт, під його керівництвом виконано одну докторську та 16 кандидатських дисертацій.

   Корнюшин Вадим Васильович – український зоолог, паразитолог. Доктор біологічних наук (1992), професор (2003). Заслужений діяч науки і техніки України (2012). Премія ім. І. Шмальгаузена НАНУ (1995).
   Народився 8 липня 1937 р. у м. Київ.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української академії сільськогосподарських наук працює в Інституті зоології НАНУ (Київ): 1999–2015 рр. – завідувач відділу паразитології. Віце-президент Українського наукового товариства паразитологів (від 1995 р.). Вивчає фауну, систематику та екологію цестод (стрічкових червів) – паразитів диких і свійських тварин, зокрема закономірності формування регіональної та локальної фауни паразитичних організмів на прикладі цестод птахів, відмінності фауни цестод України й суміжних територій та інших регіонів.
   Автор понад 200 публікацій. Описав 30 нових для науки видів цестод. Автор розділів у виданні «Фауна України» (К., 1989, т. 33, вип. 3).

1961 р.

   Підгорський Валентин Степанович – доктор біологічних наук, професор, академік НАН України (2006). Народився у 1937 р. у с. Вороніж Шосткінського району Сумської обл.
   З 1961 р. займає посаду старшого лаборанта Інституту мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного, який нині очолює. Вчений у галузі мікробіології, мікробної біотехнології та мікробіологічних методів захисту довкілля.
   Наукові зацікавлення – передусім, дослідження фундаментальних питань регуляції росту і біосинтетичної активності дріжджів, молочно-кислотних бактерій, нокардіо- та коренеподібних бактерій, їх систематики і закономірностей поширення у природі, розробка нових біотехнологічних препаратів, продуктів і процесів для промисловості, медицини, сільського господарства та охорони довкілля. Під безпосереднім керівництвом вченого розроблені і впроваджені оригінальні мікробіотехнологічні схеми очищення стічних вод від важких металів, запропоновано біосорбент, який звільняє довкілля від забруднення нафтою і нафтопродуктами та ряд інших питань.
   Вчений є автором понад 330 наукових праць, має 45 авторських свідоцтв на винаходи. Протягом багатьох років він викладає у Київському національному університеті ім. Т. Шевченка. Під його науковим керівництвом підготовлено три доктори і 15 кандидатів наук.
   Вчений є головою Наукової ради при НАН України з проблеми «Мікробіологія», президентом Товариства мікробіологів України ім. С. Виноградського, головним редактором «Мікробіологічного журналу», членом редколегії наукового журналу «Біотехнологія» та міжнародного науково-технічного журналу «Хімія і технологія води», головою Спеціалізованої вченої ради із захисту докторських дисертацій зі спеціальностей «Мікробіологія», «Вірусологія і біотехнологія» при Інституті мікробіології і вірусології ім. Д. К Заболотного НАН України. Здійснює керівництво державною науково-технічною програмою «Мікробні біотехнології» при Міністерстві освіти і науки України.
   Заслужений діяч науки і техніки України. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, академічних премій ім. Д. К. Заболотного і І. І. Мечнікова НАН України. Нагороджений почесною грамотою Верховної Ради України.

1962 р.

   Артеменко Юрій Григорович – доктор ветеринарних наук (1987), професор (1990). Народився 10 вересня 1938 р. у м. Київ.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії (1962) працював у Рівненській області на посаді завідувача відділу паразитології обласної ветеринарної лабораторії. З 1964 по 1974 рр. працював на посаді молодшого, а потім – старшого наукового співробітника Рівненської науково-дослідної ветеринарної станції, що входила до складу Українського НДІ експериментальної ветеринарії (м. Харків). З 1974 по 1988 рр. директор Кримської НДВС УНДІЕВ. Протягом цього часу збудував науковий комплекс з трьома науково-дослідними лабораторіями. З 1988 р. завідувач кафедри паразитології і фармакології факультету ветеринарної медицини Білоцерківського аграрного університету.
   Є автором понад 70 наукових праць. Вивчав гельмінтозоонози (трихінельоз, ехінококоз, цистицеркози); разом із співробітниками НДІ ветеринарної медицини (Київ) запропонував метод діагностики трихінельозу за допомогою імуноферментного аналізу. Член редакційної ради виробничо-наукового щомісячника «Ветеринарна медицина України».
   Нагороджений срібною медаллю ВВДНГ (1986).

1963 р.

   Бердник Василь Петрович – доктор ветеринарних наук (1991), професор (2001). Народився 7 листопада 1936 р. в с. Завадівка, нині у складі с. Жаботин Кам’янського району Черкаської обл.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії працював на посадах ветеринарного лікаря, молодшого наукового співробітника Бєлгородського відділу Всесоюзного інституту експериментальної ветеринарії (1973–1975); у Полтавській зональній науково-дослідній ветеринарній станції на посадах: старшого наукового співробітника (1975–1980), завідувача лабораторії епізоотології (1980–1992). Від 1992 р. працює у Полтавській державній аграрній академії: професор кафедри годівлі, морфології та фізіології сільськогосподарських тварин, від 1993 р. – завідувач кафедри анатомії й фізіології сільськогосподарських тварин.
   Удосконалив методи вирощування мікоплазм свиней і розробив лабораторні методи діагностики хвороби, яку вони викликають; склав і запропонував нормативно-технічну документацію на виготовлення, контроль і застосування діагностикумів мікоплазмозу свиней.

   Ільєнко Микола Микитович – доктор біологічних наук (1997), професор (2001). Народився 4 листопада 1938 р. в с. Смотрики Пирятинського району Полтавської обл.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії працював в Інституті зоології АН УРСР (Київ): від 1970 р. – старший науковий співробітник; від 1979 р. – у Київському університеті: 1982–1987 рр. – заступник декана біологічного факультету, від 1997 р. – професор кафедри зоології. Наукові дослідження: порівняльна морфологія хребетних, екологічна морфологія хордових, процеси біологічної адаптації.

1964 р.

1965 р.

1966 р.

   Момот Яків Федорович – Заслужений працівник ветеринарної медицини України. Народився 18 жовтня 1941 р. на Київщині у с. Карандинці Богуславського району в багатодітній селянській сім’ї колгоспників. Трудову діяльність розпочав у своєму господарстві: за комсомольською путівкою працював у громадському тваринництві.
   Після успішного закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії працював на посаді ветеринарного лікаря у рідному господарстві.
   З 1968 по 1974 рр. перебував на комсомольській і партійній роботі – обирався другим, першим секретарем Богуславського району комсомолу, завідувач організаційним відділом райкому партії, інструктор Київського обкому партії.
   З 1978 по 1979 рр. – другий секретар Богуславського райкому партії.
   У 1979 р. обраний головою Богуславського виконкому районної Ради народних депутатів. У 1981 р. закінчив вищу партійну школу при ЦК Компартії України. З 1986 р. працював на посаді першого секретаря Богуславського райкому партії. З 1990 р. обіймав посаду завідувача відділу Київського виконкому обласної Ради народних депутатів.
   З 1992 р. займав посади заступника Головного Державного інспектора ветеринарної медицини України, заступника Голови Держдепартаменту ветеринарної медицини – начальника управління.
   З 1999 р. працював на посаді заступника Генерального директора корпорації “Укрзооветпромпостач”. З 2006 р. – радник заступника Міністра Міністерства аграрної політики України.
   Тричі обирався депутатом Київської обласної Ради народних депутатів, вісім разів обирався депутатом Богуславської районної Ради народних депутатів. Почесний житель міста Богуслава і Богуславського району. Генерал-лейтенант ветеринарної медицини України.
   Нагороджений: орденами Дружби народів, Трудового Червоного прапора, 9 медалями.

1967 р.

1968 р.

1969 р.

1970 р.

1971 р.

   Зеленько Петро Григорович – Заслужений працівник ветеринарної медицини України. Головний фахівець-лікар ветеринарної медицини Південно-Західної регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті.
   Народився 10 травня 1948 р. в с. В’язівок, Городищенського району, Черкаської обл.
   Після закінчення УСГА у вересні 1971 р. був призваний до Збройних Сил СРСР. Службу проходив в Групі Радянських військ у Німеччині, на різних офіцерських посадах по грудень 1973 р.
   Після звільнення із рядів Збройних Сил у 1974 р. працював на посаді завідуючого Товмацької ветеринарної лікарні, в с. Товмач, Шполянського району, Черкаської обл.
   В кінці червня 1974 р., згідно наказу Міністра оборони СРСР призваний до Збройних Сил СРСР, та направлений в Далекосхідний військовий округ, де проходив службу на різних ветеринарних посадах по травень 1985 р.
   Із травня 1985 р. по травень 1991 р. очолював ветеринарну службу Центральної групи військ у Чехословаччині (м. Прага). Після виводу військ із Чехословаччини, у травні 1991 р., призначений на посаду начальника ветеринарної служби Північно-Кавказького військового округу в м. Ростов-на-Дону.
   26 серпня 1992 р., в добровільному порядку, згідно рапорту, виведений із списків особового складу Збройних Сил Росії, та зарахований у підпорядкування Міністерства оборони України. У вересні 1992 р. призначений керівником ветеринарної служби Збройних Сил України, яку очолював по червень 1994 р.
   У 1994–1998 рр. проходив службу на посаді заступника начальника управління ветеринарної медицини Збройних Сил України.
   У 1999–2000 рр. працював на посаді лікаря ветеринарної медицини
   58-го Центру ветеринарного забезпечення Збройних Сил України, а в 2000–2013 рр. – на посаді провідного спеціаліста служби ветеринарної медицини Державної прикордонної служби України.
   7 квітня 2014 р. призначений на посаду державного інспектора ветеринарної медицини Бориспільського пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні України та транспорті.
   Має державні нагороди: медаль «За бойові заслуги»; орден «За службу Родине в ВС СССР» III ступеню.
   Указом Президента України від 14.11.2006 №967/2006 Зеленьку П. Г. присвоєно почесне звання «Заслужений працівник ветеринарної медицини України». Крім цього має десять відомчих медалей та відзнак.

   Кудрявець Юрій Йосипович – доктор біологічних наук (1999), лікар-онколог.
   Народився 2 березня 1946 р. в м. Київ.
   Працював в Інституті експериментальної патології, онкології і радіобіології НАН України: завідувач відділу експериментальних клітинних систем та засновник і науковий керівник клітинного банку ліній з тканин людини та тварин (від 2000).
   Фахівець у галузях експериментальної онкології, клітинної біології й онковірусології. Вивчав роль цитокінів (інтерферон і фактор некрозу пухлин) у модифікації процесів злоякісного росту та метастазування. Виділив низку нових ізолятів ретровірусів з пухлин, описав їхні властивості; запропонував експериментальні моделі – серії клітинних ліній і клонів з пухлин різного походження.
   Помер у 2018 році.

1972 р.

   Васильченко Микола Семенович – Герой України, Заслужений працівник сільського господарства України, почесний член НААН. Народився у 1946 р. в с. Франківка Чорнобаївського району Черкаської обл.
   У 1965–1967 рр. – ветеринарний фельдшер колгоспу «Маяк» Чорнобаївського району. Із 1972 по 1976 рр. – головний ветеринарний лікар колгоспу ім. Суворова Устинівського району Кіровоградської обл. З 1979 р. – голова колгоспу «Маяк», а з 1980 р. – директор радгоспу «Маяк». З 1996 р. – голова правління КСП «Агрофірма «Маяк», з 2000 р. – директор, засновник СТОВ «Агрофірма «Маяк» (с. Піщане Золотоніського району Черкаської обл.).
   Герой України, Заслужений працівник сільського господарства України з 1995 р. У 2001 р. нагороджений Дипломом лауреата загальнонаціонального конкурсу «Вища проба». Нагороджений орденом «За заслуги» III (2001) та II (2002) ступенів.

1973 р.

   Власенко Володимир Васильович – доктор біологічних наук, професор, академік Медико-технічної академії України та Нью-Йоркської академії наук, лауреат Міжнародної премії ООН. Народився 18 січня 1949 р.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії був призваний до армії. Військовій службі присвятив 20 років, демобілізувався у 1993 р. у військовому званні полковника. У 1987 р. захистив кандидатську, а у 1992 р. – докторську дисертації. З 1993 р. – завідувач кафедри мікробіології та технології переробки Вінницького національного аграрного університету. У 1993 р. йому було присуджено вчене звання професора.
   Напрямок наукової діяльності вченого – структурно-функціональна характеристика адаптивних форм мікобактерій та нові підходи до удосконалення лабораторної діагностики туберкульозу.
   Науковий здобуток складає 380 наукових праць, зокрема 5 монографій, 12 підручників, 14 навчальних посібників, 17 патентів, 4 технічні умови на виробництво біологічних препаратів. Під керівництвом В. В. Власенка захищено 12 кандидатських та 5 докторських дисертацій. МОЗ України затвердило розроблені ним методи бактеріологічної діагностики туберкульозної інфекції до впровадження у медичній практиці на всій території України. Розробки В. В. Власенка пройшли експертизу Всесвітньої організації охорони здоров’я та рекомендовані усім країнам світу для використання у національних програмах боротьби з туберкульозом. Отримано Євроазіатський патент на винахід.
   Професійні досягнення В. В. Власенка відзначені державними нагородами та грамотою Міністерства освіти і науки України, Золотою медаллю за активну участь у науково-дослідній діяльності та просування перспективних напрямків у профілактиці захворювань і лікуванні тварин, йому присвоєно почесне звання «Відмінник освіти і науки України».

1974 р.

   Левицький Анатолій Едуардович – керівник приватного «Ветеринарного центру Левицького», кандидат ветеринарних наук, доцент.
   У 1976–1978 рp. працював на посаді асистента кафедри тропічної ветеринарії і паразитології. З 1978 по 1981 рp. навчався в аспірантурі при кафедрі терапії і клінічної діагностики УСГА. Захистив у 1984 р. кандидатську дисертацію на тему: «Порушення білкового обміну в корів при мікроелементній недостатності в зоні Українського Полісся».
   З 1983 по 1993 рр. працював на посаді асистента, а потім – доцента кафедри терапії і клінічної діагностики.
   У 1993 р. організував приватний «Ветеринарний центр Левицького», який у 2003 р. Асоціація спеціалістів ветеринарної медицини України визнала кращою приватною клінікою України із врученням символу професійності в номінації «Підприємець року в галузі ветеринарної медицини. Приватна практика».
   У 2003 р. обраний Президентом об’єднання ветеринарних лікарів України.

   Ображей Анатолій Федорович – член-кореспондент НААН, кандидат ветеринарних наук. Народився 1 січня 1952 р. у с. Семиходи Чорнобильського району Київської обл.
   У 1974–1976 рр. – завідувач відділу Київського обласного об'єднання «Зооветпостач». З 1977 по 1992 рр. – науковий, старший науковий, провідний науковий співробітник та завідувач сектору лабораторії мікотоксикології Українського науково-дослідного ветеринарного інституту. У 1992–1994 рр. – заступник директора з наукової роботи Київського філіалу Державного НДКІ ветпрепаратів і кормових добавок. З 1994 р. – заступник директора, а з 1997 по 2011 рр. – директор Інституту ветеринарної медицини УААН.
   У 1986 р. в УСГА захистив кандидатську дисертацію на тему: «Патулін – виділення, ідентифікація, визначення в кормах і токсична дія на свиней». У 1989 р. йому присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника. У 1999 р. обраний членом-кореспондентом УААН Відділення ветеринарної медицини та зоотехнії.
   Ученим розроблено низку технологій виділення, ідентифікації та виготовлення мікотоксинів, експериментально обґрунтовано їхні максимально допустимі рівні в кормах. Розроблено методи визначення мікотоксинів у біосубстратах, систему контролю якості кормів, діагностики та профілактики мікотоксикозів. Проведено молекулярно-генетичні дослідження збудників бешихи свиней та вперше виявлено штам з природною інерцією в гені 8раА відповідальному за продукування протективного антигену, на основі якого розроблено унікальну інактивовану емульсин-вакцину проти цієї поширеної в усьому світі хвороби, а також започатковано застосування препаратів на основі ефірних олій для санації приміщень у присутності тварин.
   Автор більше 200 наукових праць, у т. ч. 7 монографій і наукових збірників, 1 словника та одного підручника, а також міжнародного стандарту з визначення токсичності зерна фуражного, продуктів його переробки, комбікормів. Співавтор 3 вакцин, 3 хіміотерапевтичних та 3 діагностичних препаратів, 16 технічних умов та державних стандартів, 48 нормативно-технічних документацій, настанов та інструкцій. Має 29 авторських свідоцтв та патентів і 3 раціоналізаторські пропозиції. Підготував 3 кандидатів наук.
   А. Ф. Ображей – Заслужений працівник сільського господарства України, нагороджений ювілейною медаллю «До 1500-річчя Києва», медаллю «За трудову відзнаку» та знаком Пошани Міністерства аграрної політики України. Лауреат Премії Української академії аграрних наук «За видатні досягнення в аграрній науці», має дві Подяки Кабінету Міністрів України та одну Київської міської державної адміністрації.

1975 р.

1976 р.

1977 р.

   Горжеєв Володимир Михайлович – Заслужений працівник ветеринарної медицини України (2002). Кандидат ветеринарних наук.
   Народився 26 січня 1955 р. у м. Бориспіль Київської обл.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії працював на посаді ветлікаря радгоспу «Промінь», м. Бориспіль Київської обл. Два роки працював на посаді інструктора, завідувача організаційним відділом Бориспільського міського комітету комсомолу. З 1980 р. головний ветлікар радгоспу «Кіровський» Бориспільського району Київської області. З 1983 по 1986 рр. старший ветлікар загальної і прикладної паразитології відділу паразитології Інституту зоології АН УРСР. З 1986 по 1987 рр. завідувач відділом паразитології Республіканської ветлабораторії Держагропрому УРСР.
   Починаючи з 1987 р. працював на різних посадах у Головному управлінні ветеринарії з держветінспекцією, а з 1997 р. – заступник Головного державного інспектора ветеринарної медицини України. З 2007 по 2010 рр. перший заступник, а в 2011–2012 рр. – Голова Державного комітету ветеринарної медицини України.

   Москаленко Олександр Іванович – народився 28 листопада 1950 р.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії був направлений на посаду завідувача районної ветеринарної лабораторії смт. Петрово Кіровоградської області. На цій посаді працював до 1981 р. У 1981 р. обласне управління ветеринарної медицини переводить його до м. Олександрії, також на посаду завідувача райветлабораторії, де він працює до 1987 р. У подальшому, впродовж 10 років (1987–1997) працює на посаді директора Кіровоградської державної лабораторії ветеринарної медицини.
   У 1997 р. О. І. Москаленка призначають на посаду заступника начальника управління державної ветеринарної медицини Кіровоградської облдержадміністрації, а в 2000 р. – на посаду начальника управління державної ветеринарної медицини Кіровоградської облдержадміністрації. У 2002 р., у зв’язку із зміною структурного підпорядкування у галузі ветеринарної медицини України, О. І. Москаленко – займає посаду начальника управління ветеринарної медицини у Кіровоградській області.
   Нагороджений медаллю “Знак Пошани”.

1978 р.

   Нікітін Петро Дмитрович – народився 3 червня 1951 р. в с. Аркадовка Шевченківського району Харківської обл.
   Трудову діяльність розпочав ветфельдшером колгоспу “Комуніст” Шевченківського району Харківської області у 1970 р. після закінчення Старомерчанського ветзоотехнікуму.
   1972–1978 рр. – студент Української сільськогосподарської академії. Після закінчення ветеринарного факультету УСГА у 1978–1985 рр. працює старшим інспектором-бактеріологом діагностичного відділу Центральної іхтіопатологічної інспекції Міністерства рибного господарства СРСР, старшим ветлікарем-іхтіопатологом відділу хвороб риб Республіканської ветлабораторії Мінсільгоспу УРСР.
   З січня 1986 р. по жовтень 2003 р. працює на різних посадах в Головному управлінні ветеринарії Мінсільгоспу УРСР, в Головному управлінні ветеринарної медицини Держагропрому УРСР, Мінсільгосппроду України, (1997–1998 рр. – заступник начальника управління організації ветеринарної справи та профілактики незаразних хвороб тварин – начальник відділу ветеринарної справи та фармацевтики Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства агропромислового комплексу України; 1998–2001 рр. – заступник начальника управління організації ветеринарної справи та профілактики незаразних хвороб тварин – начальник відділу ветеринарної справи та фармацевтики Державного департаменту ветеринарної медицини).
   З жовтня 2003 р. по червень 2010 р. – головний спеціаліст – державний інспектор ветеринарної медицини відділу протиепізоотичної роботи управління ветеринарної медицини в м. Києві.
   З червня 2010 р. – завідувач сектору забезпечення роботи Голови Державного комітету ветеринарної медицини України. Ветеран ветеринарної медицини України. В даний час на пенсії.
   Нікітін П. Д. є співавтором «Довідника спеціаліста ветеринарної лабораторії», «Довідника ветеринарних препаратів і кормових добавок зарубіжного виробництва», «Інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл», «Ветеринарно-санітарних правил щодо заготівлі і переробки воскосировини», чотирьох препаратів для профілактики і боротьби з хворобами бджіл. (ларвізол, нозапіцид, апікон, апітонус).

   Степаненко Віктор Нестерович – ветеринарний лікар, полковник МВС. Народився 18 серпня 1950 р.
   У 1969 р. закінчив з відзнакою Олександрійський зооветтехнікум і отримав кваліфікацію ветеринарного фельдшера. Працював на посаді головного ветеринарного лікаря в господарстві Світловодського району Кіровоградської обл.
   В 1969 р. призваний на строкову службу, після закінчення якої проходив службу у військовій ветеринарній службі Київського військового округу на посаді ветеринарного інструктора (ветеринарний загін).
   Без відриву від служби, в 1978 р. закінчив ветеринарний факультет Української сільськогосподарської академії. У вересні 1978 р. призначений на посаду інспектора відділу із забезпечення карантинних та ветеринарно-санітарних заходів МВС України; в лютому 1980 р. – на посаду старшого інспектора, в жовтні 1987 р. – заступника начальника, а в червні 1992 р. – начальника відділу.
   В 2000 р. за вислугою років був звільнений у відставку у званні полковника.
   За період проходження служби брав участь в організації заходів щодо організації і ліквідації ящуру, а також захворювання свиней Класичною чумою, птиці хворобою Ньюкасла, туберкульозу ВРХ, сибірки сільськогосподарських тварин. Є ліквідатором аварії на ЧАЕС. У складі оперативної групи МВС брав участь в організації громадського порядку в населений пунктах Одеської області в зв'язку з бойовими діями в Придністров'ї.
   Нагороджений медалями, грамотами та відзнаками: «60 лет Вооруженных сил СССР»; «1500-летия Киева»; «За отличную службу по охране общественного порядка»; «10 лет безупречной службы»; «15 лет безупречной службы»; «20 лет безупречной службы»; Ветеран органів Внутрішніх справ; Відзнака відмінник МВС; Відзнака служби МВС; Відзнака «Участник ликвидации последствий аварии ЧАЭС»; Пам'ятна відзнака МВС України «20 років Чорнобильської катастрофи». Також нагороджений багатьма Почесними грамотами МВС, Державного департаменту ветеринарної медицини Мінагрополітики України.

1979 р.

   Наумчук Василь Васильович (1953 – 2014 рр.) – народився 2 квітня 1953 р. на Хмельниччині.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії працював у радгоспі ім. Леніна с. Лукаші Баришівського району Київської обл. на посадах старшого та головного ветеринарного лікаря (1979–1982 рр.).
   У 1982 р. переведений у об'єднання радгоспів "Київплодоовочгосп" на посаду старшого ветлікаря.
   У 1986 р. переведений до відділу ветеринарії агропромислового комітету Київської області на посаду провідного ветеринарного лікаря. У цій організації, яка з 1986 р. зазнавала ряду змін, перетворень і підпорядкувань (відділ ветеринарії агропромислового комітету, відділ ветеринарії при Київському облвиконкомі, відділ, згодом управління ветеринарної медицини з державною ветеринарною інспекцією Київської обласної державної адміністрації, управління ветеринарної медицини в Київській області, Головне управління ветеринарної медицини в Київській області), В. В. Наумчук працював на посадах провідного, головного лікаря ветеринарної медицини, а потім, впродовж майже 20 років (до 2014 р.) на посадах заступника начальника та першого заступника начальника Головного управління ветеринарної медицини в Ктївській області.
   Помер у 2014 році.

   Жук Олександр Васильович – працював на державних посадах. Пройшов шлях від головного державного інспектора ветеринарної медицини Бориспільського району (1995–2000 рр.) та начальника Головного управління ветеринарної медицини в Київській області (2000–2005 рр.) до заступника Голови Державного комітету ветеринарної медицини України (2005–2009 рр.).
 

1980 р.

1981 р.

   Куліш Віктор Іванович (12.01.1950–10.08.2016) – Заслужений праківник ветеринарної медицини України.
   У 1981–1984 рр. працював на посадах головного ветеринарного лікаря радгоспу «Вороньківський» та головного ветеринарного лікаря Вороньківського виробничого об'єднання плодоовочевого господарства Бориспільського району Київської області.
   У 1984–1994 рр. працював на посаді старшого ветеринарного лікаря Управління впровадження наукових систем у тваринництві Південного відділення ВАСГНІЛ (нині – Українська академія аграрних наук).
   У 1994–1995 рр. – головний ветеринарний лікар Об'єднання державних племінних заводів України. У 1995–1998 рр. працював на посаді головного ветеринарного лікаря Управління ветеринарної медицини Київської облдержадміністрації.
   З 1998–2016 рр. – головний спеціаліст Управління координації здійснення аграрної політики Секретаріату Кабінету Міністрів України.
   Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, має почесне звання «Заслужений працівник ветеринарної медицини України», дві подяки Прем'єр-міністра України, відзнаку Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, як учасник (протягом 5 місяців) ліквідації катастрофи у 1986 р.

   Гнатюк Сергій Андрійович – генеральний директор Української корпорації «Тваринпром».
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії працював на посаді ветеринарного лікаря Республіканського тресту господарств радгоспів-технікумів і учгоспів (1981–1986 рр.), а в 1986–1996 рр. – на посадах провідного, головного ветлікаря, начальника відділу ветеринарної медицини виробничого об'єднання «Укрм’ясопром».
   У 1996–2003 рр. – начальник відділу організації технології і збуту продукції – заступник генерального директора Української корпорації з виробництва м'яса на промисловій основі «Тваринпром».
   У 2003 р. обраний Генеральним директором Української корпорації з виробництва м’яса на промисловій основі.
   Високий рівень кваліфікації, хороші організаторські здібності, працелюбність і наполегливість у роботі С. А. Гнатюк проявляє під час вирішення загальнодержавних проблем розвитку тваринництва. Корпорація об'єднує 50 підприємств з виробництва свинини. На їх частку припадає 17 % поголів'я свиней і 23 % реалізації свинини у загальних обсягах усіх сільгосппідприємств України.
   Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України та Трудовою відзнакою «Знак пошани» Міністерства аграрної політики.

1982 р.

   Айшпур Микола Володимирович – начальник управління ветеринарної медицини Хмельницької області (1998–2011 рр.). Народився 2 січня 1959 р.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії по 1987 р. – завідувач Цимбалівської державної ветеринарної лабораторії Старосинявського району Хмельницької обл.
   З 1987 по 1995 рр. – головний ветлікар Білогірського району Хмельницької обл.
   З 1995 по 1996 рр. – головний спеціаліст, лікар управління ветеринарної медицини облдержадміністрації.
   З 1996 по 1998 рр. – головний лікар ветеринарної медицини м. Хмельницький. У 1998 р. захистив дисертацію та здобув науковий ступінь кандидата наук. З 1998 по 2011 рр. – начальник управління ветеринарної медицини Хмельницької області. У 2012–2018 рр. – директор зональної спеціалізованої міжобласної лабораторії. Займається викладацькою діяльністю в Кам’янець-Подільському аграрно-технічному університеті. У 2006 р. отримав наукове звання доцента.

   Власенко Олександр Анатолійович – начальник Головного управління ветеринарної медицини, головний державний ветеринарний інспектор у Сумській області. Народився 21 лютого 1960 р.
   1982–1991 рр. – головний ветлікар колгоспу «Серп і Молот» с. Плоске Смілянського району Черкаської обл.
   У 1991 р. служба в рядах Радянської Арміїї – заступник командира роти на Далекому Сході в Приморському.
1992–1995 рр. – апарат Смілянського Райкому Компартії України: інспектор організаційного відділу, завідувач сектору сільського господарства.
   З травня 1995 р. – начальник Смілянського районного державного підприємства ветеринарної медицини.
   З травня 2003 р. – заступник, а з серпня 2003 р. перший заступник начальника управління ветмедицини в Черкаській обл.
   З лютого 2004 р. – начальник Головного управління ветеринарної медицини Сумської області.

   Величко Сергій Володимирович – кандидат біологічних наук, головний лікар клініки ветеринарної медицини «WSW clinic». Народився 23 жовтня 1960 р. в с. Микуличі Бородянського району Київської обл. у сім’ї ветеринарних лікарів.
   У 1976 р. після закінчення Ірпінської середньої загальноосвітньої школи вступив до Української сільськогосподарської академії на факультет ветеринарної медицини.
   Після закінчення факультету ветеринарної медицини Української сільськогосподарської академії у 1982–1985 рр. працював на посаді головного ветеринарного лікаря колгоспу «Зоря комунізму» с. Ситняки, Макарівського району, Київської обл.
   У 1985–1988 рр. аспірант кафедри нормальної фізіології тварин Української сільськогосподарської академії.
   У 1990 р. у Львіському університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького захистив дисертацію здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук.
   У 1988–1995 рр. працював на посаді асистента кафедри патофізіології і фармакології тварин НАУ.
   1995–2006 рр. провідний хірург лікарні ветеринарної медицини Печерського та Старокиївського районів м. Києва.
   З 2006 р. по теперішній час – головний лікар клініки ветеринарної медицини «WSW clinic» м. Києва.
   Величко С. В. автор 59 науково-методичних праць. Напрям наукових досліджень – імунобіологічна активність організму тварин на тлі дії біологічних препаратів, хірургія та ортопедія дрібних тварин, біологія стовбурових клітин.
   Величко С. В. нагороджений відомчою заохочувальною відзнакою МВС України «Медаллю за спвпрацю з внутрішніми військами МВС України"; Кінологічною спілкою України «Золотим знаком Кінологічної спілки України за вагомий особистий внесок у багаторічну роботу по створенню і розвитку національної кінології»; Лауреат Міжнародної премії "Дружба"; Киівським міським головою О.Омельченком «Подякою за вагомий особистий внесок у забезпечення ветеринарного та епізоотичного благополуччя, ветеринарно-санітарної безпеки продуктів тваринництва і охорони довкілля та з нагоди Дня працівників ветеринарної медицини 14 серпня 2005 р. № 45471»; Кабінетом міністрів України «Відзнакою кабінету міністрів України»; Управлінням освіти, Голосіївською районною в м. Києві державною адміністрацією «Подяка за вагомий особистий внесок у справу навчання і виховання обдарованої учнівської молоді Голосіївського району м. Києва у 2016–2017 навчальному році».

1983 р.

   Аранчій Сергій Васильович – кандидат ветеринарних наук (1999), доцент (2003).
   У 1987–1992 рр. – провідний спеціаліст та провідний ветлікар ветвідділу облвиконкому; заступник начальника ветвідділу – заступник головного держветінспектора Полтавської області.
   З травня 1992 р. по березень 2016 р. – начальник Головного управління ветеринарної медицини в Полтавській обл. – Головний державний інспектор ветеринарної медицини.
   Учасник багатьох міжнародних конференцій, семінарів-навчань, засідання МЕБ, виставок та проектів щодо „Визначення політики з питань здоров’я” USAID (2007 р.), курсів підвищення кваліфікації з питань сільськогосподарського дорадництва (Франція, 2007 р., Німеччина, 2005–2006 рр., Англія, США 2004 р.).
   Опублікував 30 наукових праць, у т. ч. 4 книги та патент на винахід.
   Має ряд друкованих праць та патентів. Брав участь у Міжнародних проектах: українсько-німецькому проекті із створення навчального центру з питань штучного осіменіння свиноматок (Minitub, Інститут свинарства УААН, 2007 р.); українсько-американському проекті «Швидке реагування на пташиний грип в Україні, 2007 р.».
   Має подяку Президента України за сумлінну працю, значний особистий внесок у розвиток і зміцнення Української держави (від 30 липня 2002 р).
   Помер 7 березня 2016 року. Похований у м. Полтава.

   Оленіч Юрій Володимирович – заступник начальника Головного управління Держпродспоживслужби у Полтавській обл.
   З 1987 по 1992 рр. – асистент кафедри терапії та клінічної діагностики Української сільськогосподарської академії.
   З 1992 по 1993 рр. – викладач ветеринарного відділення Немішаївського радгоспу-технікуму.
   З 1993 по 1996 рр. – провідний спеціаліст відділу координації виробництва засобів захисту тварин управління організації ветеринарної справи та профілактики незаразних хвороб тварин Головного управління ветеринарної медицини з державною ветеринарною інспекцією (м. Полтава).
   У 1996–2002 рр. – головний лікар ветеринарної медицини Управління ветеринарної медицини Полтавської ОДА; 2002–2016 рр. – заступник начальника Управління ветеринарної медицини в Полтавській області. З 8 березня 2016 р. – заступник начальника Головного управління Держпродспоживслужби у Полтавській обл.

   Пацюк Микола Васильович – заступник директора Державного НДІ лабораторної діагностики і ветеринарно-санітарної експертизи. Народився 7 лютого 1957 р.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії по 1986 р. головний ветлікар колгоспу ім. Горького с. Перевали Турійського району Волинської області.
   У 1987–1988 рp. – асистент кафедри терапії і клінічної діагностики УСГА, а з серпня 1988 p. по вересень 1989 p. – викладач Немішаївського радгоспу-технікуму. У 1989–1993 рр. – головний ветлікар колгоспу «Шлях Леніна» с. Хобултова Володимир-Волинського району Волинської обл.
   З квітня 1993 р. – лікар ветеринарної медицини першої категорії; з жовтня 1993 р. – провідний лікар, а з грудня 1996 р. по жовтень 1997 p. – головний лікар ветеринарної медицини Управління організації ветеринарної справи та профілактики незаразних хвороб тварин Головного управління ветеринарної медицини з державною ветеринарною інспекцією Мінсільгосппроду України, м. Київ.
   У 1997–2000 рp. – заступник начальника Управління державної інспекції ветеринарної медицини – начальник державної інспекції ветеринарної медицини (відділу) Державного департаменту ветеринарної медицини МінАП України. З лютого 2000 р. – заступник Головного державного інспектора ветеринарної медицини України – заступник Голови Державного департаменту ветеринарної медицини. У 2008–2011 рр. – заступник Голови Державного комітету ветеринарної медицини України. З листопада 2011 р. і донині – заступник директора Державного НДІ лабораторної діагностики і ветеринарно-санітарної експертизи з питань гармонізації законодавства до міжнародних вимог.

   Сливка Георгій Васильович – полковник ветеринарної служби, кандидат ветеринарних наук (2005).
   Народився 15 липня 1956 р. в с. Борівці Кіцманського району Чернівецької обл.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії по 1993 р. – лікар хімік-токсиколог Кременчуцької районної лабораторії ветеринарної медицини.
   У 1993–2002 рр. – головний ветеринарний лікар м. Кременчук.
   З 2002 р. – головний державний інспектор ветеринарної медицини м. Кременчук, начальник управління ветеринарної медицини в м. Кременчук.

1984 р.

1985 р.

   Оверчук Андрій Іванович – начальник Головного управління ветеринарної медицини Чернігівської області (2002–2005 рр.).
   Народився 17 січня 1959 р. в с. Малі Коровинці Чуднівського району Житомирської обл.
   1987–1992 рр. – начальник Менської станції по боротьбі з хворобами тварин; 1992–2002 рр. – головний лікар – державний ветеринарний інспектор Менського району; 2002–2005 рр. – начальник Управління ветеринарної медицини в Чернігівській обл.; 2007–2012 рр. – заступник начальника відділу підготовки виробництва та матеріально-технічного забезпечення, провідний інженер відділу матеріально-технічного забезпечення ДП «Чернігівський облавтодор»; 2013–2015 рр. – начальник адміністративно господарського відділу Служби автомобільних доріг у Чернігівській обл.; 2017 – по даний час – начальник Управління організаційно-господарського забезпечення Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській обл.

1986 р.

   Максимчук Сергій Іванович – генеральний директор ТОВ Торговий Дім «Біопром-Україна, очолює наглядову раду компанії «Евровет».
   З 1989 по 2000 рp. – асистент кафедри терапії і клінічної діагностики НАУ.
   З 2000 р. – Генеральний директор Науково-виробничого підприємства БТК.
   З 2004 р. – Генеральний директор ТОВ Торговий Дім «Біопром-Україна», а з 2008 р. і до сьогодні очолює наглядову раду компанії «Евровет» – одного з провідних постачальників в Україну вакцин проти хвороб птиці, ВРХ, свиней, кролів, собак, котів і коней та низки хіміко-фармацевтичних препаратів.

   Собко Юрій Анатолійович – засновник і групи компаній БІОТЕСТЛАБ ГРУП. Народився 16 травня 1960 р. у м. Харків.
   З 1994 р. – кандидат ветеринарних наук. 1995–2005 рр. – завідувач лабораторії вакцинних препаратів Інституту ветеринарної медицини. 2001–2009 рр. – генеральний директор компанії БІОТЕСТЛАБ. Автор або співавтор понад двух десятків вакцин для птиц та тварин.
   Засновник і власник / співвласник групи компаній: БІОТЕСТЛАБ ГРУП.
   У 2020 р. компанія БІОТЕСТЛАБ – одна з найбільш високотехнологічних компаній в світі. Виробляє більше 30 стандартних вакцин, 17 – аутогенних вакцин і більше 50 лікарських ветеринарних препаратів фармгруппи. За асортиментом вакцин входить до ТОП 15 в світі. В Україні компанія БІОТЕСТЛАБ – лідер вітчизняного виробництва ветеринарних препаратів.

   Собко Ірина Олександрівна – директор ТОВ «Центр Ветеринарної Діагностики».
   Після закінчення Української сільськогосподарської академії з червоним дипломом працювала в Інституті ветеринарної медицини Української академії аграрних наук на посаді лікаря ветеринарної медицини лабораторії імунології. В серпні 1991 р. була переведена до відділу біотехнології сектору електронної мікроскопії, де працювала до 1993 р. на посаді старшого лікаря ветеринарної медицини.
   З 1993 по 2014 р. очолювала діагностичну лабораторію «Центр сучасної діагностики» (ЦСД), яка була одним з підрозділів ТОВ «Біо-Тест-Лабораторія». В Центрі вперше на Україні було застосовано новаторський підхід «Управління здоров’ям тварин та птиці» на основі скринінгових та моніторингових досліджень та створення діагностичних Програм на його основі. Собко І. О. була ініціатором впровадження цього підходу, який й сьогодні є невід’ємною складовою ефективного контролю епізоотичної ситуації по інфекційним захворюванням в тваринницьких та птахівничих господарствах України.
   Собко І. О. зробила значний вклад в роботу по впровадженню системи управління якістю на підприємстві, завдяки чому у 2005 р. лабораторія серології Центру сучасної діагностики була першою ветеринарною лабораторією в Україні та в країнах СНД, що отримала міжнародний сертифікат акредитації у відповідності до вимог ISO/IEС 17025 від міжнародного бюро КЕМА (Нідерланди), а у 2008 р. Центр отримав сертифікат на підтвердження відповідності системі управління якістю ISO 9001 : 2008 німецьким бюро DGS.
   Центр сучасної діагностики став єдиною комерційною діагностичною структурою, яка отримала офіційне повноваження від Державної ветеринарної служби України на проведення діагностики хвороб тварин, птиці та аналізу кормів.
   В червні 2014 р. на базі «Центру сучасної діагностики» було створено окрему юридичну одиницю ТОВ «Центр Ветеринарної Діагностики» (ЦВД, CVD), який став наступником традицій та підходів ЦСД. Новоутворену діагностичну структуру очолила Собко І. О., та працює на посаді директора підприємства.
На сьогодні до складу «Центру Ветеринарної Діагностики» входять сім лабораторій: серології, патологічної анатомії та бактеріології, аналізу кормів, гістології, молекулярної діагностики, біохімії та вірусології.
   Сьогодні ЦВД – відомий діагностичний Центр, який проводить понад 100 000 досліджень в рік, співпрацюючи з більш як 350 сільськогосподарсь-кими підприємствами України. За майже 20 років досвіду роботи з Центру вийшли тисячі Експертних висновків, рекомендацій та консультацій, що мають практичне значення для ветлікарів господарств.
   Як талановитий керівник, Собко І. О. сформувала колектив професіоналів, який відомий як в Україні так і за її межами. Серед партнерів, колабораторів та консультантів Центру ветеринарної діагностики провідні діагностичні лабораторії (Central Veterinary Institute of Wageningen UR (CVI-Lelystad, GD, Deventer), вищі учбові та наукові заклади (НУБіП, КНУ ім. Тараса Шевченка, НУ «Киево-Могилянская академия», Warsaw University of Life Sciences, Croatian Veterinary Institute, The Ohio State University). З ініціативи Собко І. О. Центр ветеринарної діагностики щорічно бере участь в міжнародних порівняльних випробуваннях, результати яких підтвердили високий рівень компетенції співробітників та достовірність методів, що використовуються.
   Створивши міцну матеріально-технічну базу та науковий потенціал, Собко І. О. позиціонує ЦВД не тільки як діагностичний, а ще й науково-дослідний Центр. Лише в 2019–2020 рр. колектив ЦВД виконує науково-дослідну та аналітичну роботу за 23 науковим тематиками. ЦВД – є науко-діагностичною базою для виконання наукової та кваліфікаційної роботи для студентів та аспірантів провідних ВУЗів країни за спеціальністю мікробіологія, вірусологія, патоморфологія, біохімія.
   Центр ветеринарної діагностики відомий як консультаційний Центр, що працює під егідою освітнього Проекту «Школа ЦВД» (CVD School), у рамках якого проходять навчальні семінари та майстер-класи для лікарів ветеринарної медицини; готуються наукові доповіді на науково-практичних вітчизняних та зарубіжних конференціях; проходять лекції для студентів (НУБіП України, КНУ ім. Тараса Шевченка).
   З 2001 р. Собко І. О. опублікувала 45 наукових праць (статей), підготувала 56 навчальних презентацій для практикуючих лікарів ветеринарної медицини та лікарів діагностичних лабораторій, студентів ВУЗів. Вона є одним з співавторів діагностичної імуноферментної тест-системи "ІФА gВ-ВХА'', "ІФА gЕ-ВХА' для виявлення антитіл до gВ та gЕ антигену вірусу хвороби Ауєски, в 2005 році за внесок в лабораторну діагностику отримала номінацію "Символ професійності".

1987 р.

  Cаулко Вячеслав Володимирович – міський голова Переяславської міської ради, кандидат ветеринарних наук.
   Народився у 1961 р. у с. Гибалівка Шаргородського району Вінницької області. В 1976 р. закінчив Муровано-Куриловецьку школу-інтернат Вінницької області та вступив до Тульчинського ветеринарного технікуму, який закінчив «з відзнакою» у 1980 р. У 1980–1982 рр. служив на флоті, був морським піхотинцем.
   У 1982 р. вступив до Української сільськогосподарської академії, яку закінчив у 1987 р. «з відзнакою» за спеціальністю «Ветеринарія». За відмінні успіхи в навчанні отримував Ленінську стипендію, брав активну участь в студентському житті та спортивних змаганнях.
   Упродовж 1987–2004 рр. працював у Головному селекційному центрі України (м. Переяслав-Хмельницький Київської області) на посадах головного ветеринарного лікаря, головного технолога та першого заступника генерального директора по тваринництву.
   З 1990 по 2019 рр. більше тридцяти разів побував у Канаді – навчався у міжнародній школі тваринництва (міста Оттава, Ріджайна, Квебеку).
   З 2001 по 2003 рр. навчався у Національному аграрному університеті та здобув другу вищу освіту за спеціальністю «Облік і аудит».
   У 2004 р. по направленню ветеринарної асоціації України проходив двохмісячне стажування у Франції (м. Ліон).
   У 2004 р. заснував та очолив підприємство «Сімекс Альянс Україна», ексклюзивний український дистриб’ютор всесвітньо відомої канадської компанії «Сімекс Альянс Канада» в Україні по забезпеченню племінних господарств спермою бугаїв-плідників, ембріонами та нетелями світового рівня. Працював директором підприємства до листопада 2020 р.. За ці роки відібрав більше десяти тисяч нетелів в Україну з країн Європи (Німеччина, Угорщина, Нідерланди, Бельгія), Канади, США; загалом більше як з 1500 ферм.
  Нині підприємство забезпечує високоякісною генетичною продукцією 350 господарств України усіх форм власності, що займаються молочним скотарством. За результатами роботи підприємство відзначено Торгово-промисловою палатою України найкращим у номінації «Флагман економіки України».
   В місті Переяславі побудував приватну ветеринарну аптеку з клінікою для лікування дрібних тварин. У 2006 р. Ветеринарна асоціація України, Державний комітет ветеринарної медицини визнали найкращим у номінації «Кращий практикуючий лікар ветеринарної медицини України» та нагородили почесним званням «Кращий підприємець року».
   У 2006 р. упродовж двох місяців навчався у Нідерландах за Програмою сучасних технологій виробництва молока, менеджменту, управління та розведення великої рогатої худоби.
   У 2009 р. обраний і донині є Головою асоціації практикуючих лікарів ветеринарної медицини у Київській області.
   Упродовж 2014–2018 рр. за власні кошти в місті Переяслав-Хмельницькому збудував Храм Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого Переяслав-Хмельницької єпархії Української православної церкви Київського патріархату.
   У жовтні 2018 р. у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Ґжицького захистив кандидатську дисертацію на тему: «Патофізіологічні зміни в організмі корів і телят за мікроелементозів та їх корекція» за спеціальністю 16.00.02 «Патологія, онкологія і морфологія тварин».
   Опублікував 13 друкованих праць, з них 8 статей у наукових фахових виданнях України та 5 тез наукових доповідей у матеріалах конференцій.
   У листопаді 2020 р. обраний міським головою Переяславської міської ради.
   За заслуги з відродження духовності в Україні та утвердження Помісної Української Православної Церкви удостоєний нагород: Ордена Христа Спасителя, Ордена Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня, Ордена Святого Юрія Переможця та двох Орденів Святого Миколая Чудотворця. Почесний громадянин м. Переяслава.
   Тричі був обраний депутатом до Переяслав-Хмельницької міської ради по мажоритарному округу №1. 

   Медведєв Костянтин Стальович – Голова Українського ветеринарного дерматологічного товариства, кандидат ветеринарних наук, старший викладач.
   З 1987 по 1990 рр. – молодший науковий співробітник відділу молекулярної біології НДІ геронтології МОЗ УРСР.
   З 1990 по 1997 рр. – лікар ветеринарної медицини Солом’янської районної державної лікарні ветеринарної медицини м. Києва.
   З 1997 по 2005 рр. – завідувач районної лікарні ветеринарної медицини, головний лікар Святошинського району м. Києва.
   У 2000 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Атопічний дерматит у собак».
   З 2006 по 2012 рр. – старший викладач та доцент кафедри терапії і клінічної діагностики факультету ветеринарної медицини НАУ/НУБіП України, поєднуючи педагогічну діяльність з клінічною роботою.
   У 2014 р. ініціював створення Українського ветеринарного дерматологічного товариства і був обраний першим його головою.
На Міжнародному ветеринарному конгресі у Москві (2000 р.) нагороджений дипломом премії «Золотий скальпель» Російської асоціації практикуючих лікарів ветеринарної медицини в номінації «За популяризацію ветеринарних знань». Нагороджувався званням «Лікар року» та знаком «Ветеринарне визнання» Української асоціації ветеринарних лікарів дрібних тварин.

   Бісюк Іван Юрійович – український політик, державний службовець. Народився 3 січня 1962 р. в с. Малий Рожин Косівського району Івано-Франківської обл.
   1987 р. – головний ветеринарний лікар радгоспу «Совки» Києво-Святошинського району Київської обл. З січня 1989 р. – головний ветеринарний лікар.
   У 1992–1994 рр. керівник ветеринарної служби Києво-Святошинського району Київської обл. У серпні 1994 р. призначений директором радгоспу «Шпитьківський» Києво-Святошинського району.
   У 2000–2005 рр. – голова Переяслав-Хмельницької районної Державної адміністрації Київської області.
   У 2003 р. закінчив Українську Академію державного управління при Президентові України за спеціальністю «Державне управління» та здобув кваліфікацію магістра державного управління.
   У 2006–2007 рр. – Голова Державного департаменту ветеринарної медицини – Головний державний інспектор ветеринарної медицини України.
   У 2007 р. – перший заступник начальника Управління координації здійснення аграрної політики Секретаріату Кабінету Міністрів України.
   У 2008 р. – директор представництва Milkiland B. V. в Україні.
   У 2010 р. – Голова Державного комітету ветеринарної медицини України – Головний державний інспектор ветеринарної медицини України.
   У 2011 р. – Перший віце-президент Регіональної Комісії МЕБ по Європі. Указом Президента України від 23 грудня 2010 р. №1181/2010 Бісюка І. Ю. призначено Головою Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України.
   З 2012–2014 рр. – перший заступник Міністра аграрної політики та продовольства України – керівник апарату.

   Марунчин Андрій Андрійович – лікар ветеринарної медицини, кандидат ветеринарних наук. Народився 12 червня 1964 р. у м. Белз Сокальського району Львівської обл.
   Упродовж навчання на ветеринарному факультеті (1982–1983 рр.) працював на кафедрі анатомії лаборантом. У 1987–1991 рр. – ветеринарний лікар Київського зоопарку.
   У 1991–1992 рр. – ветеринарний лікар у ветеринарній міліції УВС Київської області.
   1992–1993 рр. – ветеринарний лікар Київського зоопарку. У 1993–1994 рр. – ветеринарний лікар Національного цирку України. З 1995 р. продовжив роботу у Київському зоопарку на посаді головного ветеринарного лікаря.
   З 1996 р. – офіційний член Європейської асоціації ветеринарів зоопаркових та вільноживучих тварин (EAZWV).
   У 2005 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук на тему "Анестезія диких тварин і птахів в умовах зоопарку".
   Має подяки Київського міського голови (2000, 2003 рр.). У 2009 р. отримав Почесну грамоту Кабінету Міністрів України. У 2018 р. став лауреатом загальнонаціональної премії «Ветеринарний лікар року».
   Автор низки наукових статей та посібника з анестезіології диких тварин. Діючий член правління Української асоціації лікарів ветеринарної медицини дрібних тварин.

   Кульбако Віктор Дмитрович – начальник Головного управління ветеринарної медицини, головний державний ветеринарний інспектор в Чернігівській області.
   Народився 19 квітня 1961 р. в с. Сморшки Козелецького району, Чернігівської обл.
   З вересня 1976 р. по лютий 1980 р. – учень Козелецького ветеринарного технікуму (Чернігівська обл.).
   З березня по квітень 1980 р. – ветеринарний фельдшер колгоспу «Жовтнева зоря» с. Макіївка Варвинського району Чернігівської обл.
   Квітень 1980 р. – квітень 1982 р. – служба у лавах Радянської армії.
   З вересня 1982 р. – студент ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії.
   З вересня 1984 р. переводиться на заочну форму навчання і працює головним ветеринарним лікарем колгоспу ім. Кірова с. Світличні Варвинського району Чернігівської обл. У лютому 1987 р. успішно закінчує УСГА, отримавши фах ветеринарного лікаря.
   З червня 1987 р. по березень 1990 р. спочатку другий, а потім – перший секретар Варвинського райкому комсомолу.
   З березня 1990 р. по грудень 1998 р. – головний ветеринарний лікар, головний державний інспектор ветеринарної медицини Варвинського району Чернігівської обл.
   Грудень 1998 – грудень 1999 р. – голова Варвинської районної державної адміністрації Чернігівської обл.
   Грудень 1999 р. – квітень 2002 р. – головний ветеринарний лікар, головний державний інспектор ветеринарної медицини Варвинського району Чернігівської обл.
   У 2002 р. закінчує факультет економіки та управління персоналом Міжрегіональної академії управління персоналом за фахом економіст, менеджер персоналу.
   Квітень 2002 – січень 2006 р. – голова Варвинської районної Ради Чернігівської обл.
   З січня 2006 . – начальник Головного управління ветеринарної медицини в Чернігівській обл.
   Має п’ятий ранг державного службовця з 25 січня 1999 р.
   Нагороджений спільною Грамотою Чернігівської обласної адміністрації та обласної Ради в 2005 р.; відзнакою Колегії Міністерства аграрної політики України «Знак Пошани» в 2007 р.; Почесною грамотою Кабінету Міністрів України у 2008 р. У 2009 р. указом президента України присвоєне почесне звання «Заслужений працівник ветеринарної медицини України».

1988 р.

    Дудко Наталія Леонідівна і Дудко Евгегій Владиславович – сім’я патронатних вихователів.
   Дудко Н. Л. у 1988–1991 рр. працює на посаді санітарного лікаря Талалаївської районної ветстанції.
   З 1991 р. по 2003 р. працює в «Укрветпромпостач», де обіймає посади від товарознавця до замісника директора.
   2001–2003 рр. – МАУП, магістр управління персоналом і економіки підприємства.
   2004–2009 рр. – президент благодійного фонду "Дім Життя".
   З 2009 р. по даний час – сім'я патронатних вихователів.
   Мають трьох дітей та двох онуків і більше 50 вихованців.

1989 р.

   Довгій Юрій Юрійович – доктор ветеринарних наук, професор. Народився 20.01.1963 р. у с. Монастирець Хустського району Закарпатської обл.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії по 1995 p. – головний ветлікар господарства та епізоотолог при районній ветеринарній станції м. Тараща.
   У 1996 р. захистив кандидатську дисертацію зі спеціальності 16.00.11 – паразитологія, гельмінтологія.
   З 1996 p. працює у Державному агроекологічному університеті на кафедрі акушерства, тepaпii i xipypгії на посаді асистента. 3 1999 р. по 2002 р. – директор Наукового центру з вивчення особливо небезпечних хвороб. У 2005 р. захистив докторську дисертацію зі спеціальності 16.00.11. – паразитологія, гельмінтологія.
   З 2006 р. і донині – завідувач кафедри паразитології, ветеринарно-санітарної експертизи та зоогігієни Поліського національного університету.

1990 р.

   Піпіна Сергій Ілліч – директор ТОВ «ЗООСВІТ».
   Народився 20 вересня 1964 р. в с. Карапчів Вижницького району Чернівецької обл.
   З 1990–1999 рр. – ветеринарний лікар радгоспу «Шпитьківський» на Київщині: спочатку – старший ветеринарний лікар центрального відділку господарства, потім – головний ветеринарний лікар цього господарства.
   У 1999 р. переходить на роботу до районної ветеринарної служби Києво-Святошинського району і очолює дільничу ветеринарну лікарню в с. Ігнатівка Києво-Святошинського району Київськоївської обл.
   У 2004 р. створює і очолює підприємство ТОВ «Фірма «Зоосвіт».

   Курята Наталія Володимирівна – директор Центральної випробувальної державної лабораторії Держпродспоживслуж-би в Київській області та м. Києві.
   1990–1995 рр. – лаборант діагностичного відділу Київської міської державної лабораторії ветеринарної медицини Київського міського управління державної ветеринарної медицини.
   1995–1996 рр. – лікар хімік-міколог, хіміко-токсикологічного відділу Київської міської державної лабораторії ветеринарної медицини.
   1996–1999 рр. – лікар-бактеріолог бактеріологічного відділу Київської міської державної лабораторії ветеринарної медицини.
   1999–2000 рр. – провідний лікар-бактеріолог бактеріологічного відділу Київської міської державної лабораторії ветеринарної медицини.
   2000–2002 рр. – головний спеціаліст Управління державної ветеринарної медицини Київської міської державної адміністрації.
   2002–2003 рр. – заступник директора Київської міської державної лабораторії ветеринарної медицини Київського міського управління державної ветеринарної медицини.
   2003–2016 рр. – заступник начальника Головного управління ветеринарної медицини в м. Києві.
   2016–2017 рр. – заступник начальника Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві.
   2017–2018 рр. – начальник Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві.
   2018 р. – президент Всеукраїнської асоціації операторів ринку м’яса та м’ясопродуктів (ВАОРМ).
   2019 – 2021 рр. – директор Центральної випробувальної державної лабораторії Держпродспоживслужби в Київській області та м. Києві.
  Березень 2021р. – по теперішній час – заступник директора – керівник випробувального центру Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи.
   Нагороди: Подяка Київського міського голови – 2002 р.; Почесна грамота Міністерства Аграрної політики – 2006 р.; Почесна грамота Київського міського голови – 2007 р.; відзнака «За заслуги в розвитку ветеринарної медицини України ІІІ ступеню» – 2008 р.; відзнака «За заслуги в розвитку ветеринарної медицини України ІІ ступеню» – 2012 р.

1991 р.

1992 р.

1993 р.

   Гринюк Степан Валерійович – керівник відділу ветеринарії компанії «Агріматко-Україна». Після закінчення ветеринарного факультету та магістратури Національного аграрного університету України, у 2002–2006 рр., працює менеджером з продажу в компанії Provimi (Нідерланди).
   У 2009–2011 рр. – менеджер з продажу в компанії Trouw Nutrition (Нідерланди).
   У 2012–2015 рр. – директор з продажу компанії Protein production (Кіровоградська область, Україна).
   У 2017–2018 рр. – голова CIS бізнесу компанії GEOSYS (США).
   З березня 2018 р. по серпень 2019 р. – директор з розвитку продажів компанії «Агро Страхові Рішення» (Київська область, Україна).
   З вересня 2019 р. по теперішній час – керівник відділу ветеринарії компанії «Агріматко-Україна».

   Суворов Володимир Геннадійович – директор ветсервісу «Білий клик». Народився 12 червня 1967 р. у м. Фастів Київської обл.
   1993–2005 рр. – працює на посадах хірурга, лікаря-терапевтя Київської міської клініки дрібних тварин.
   З 1987 р. – головний ветеринарний терапевт м. Києва.
   У 2005 р. засновує ветсервіс "Білий клик" та є його директором. Суворов В. Г. є автором новітніх методик діагностики, лікування та профілактики терапевтичних захворювань собак та кішок; автор низки наукових праць, зокрема монографії в співавторстві щодо ефективних методів лікування дрібних тварин
   Суворов В. Г. має подяки Київського міського голови, відзнаки "Краща компанія" (2010, 2012, 2013, 2015, 2019 рр.); член Української асоціації практикуючих ветеринарних лікарів.

1994 р.

   Прус Віталій Григорович – проект-менеджер, консультант провідних національних та міжнародних компаній галузі АПК/біотехнологій та сталого розвитку в Україні та країнах СНД.
   Після закінчення Національного аграрного університету до кінця 1997 р. – асистент кафедри нормальної і патологічної фізіології ветеринарного факультету НАУ, координатор міжнародної діяльності факультету.
   1998–2003 рр. – стажування в США, напрямок продуктивні тварини та коні, початок комерційної діяльності з міжнародною компанією Alltech Inc.
   2003–2006 рр. – комерційний директор в ДП «Оллтек-Україна».
   2006–2011 рр. – керівник ветеринарного підрозділу в Україні, країнах Центральної Азії та Кавказу (Казахстан, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан, Туркменістан) представництва компанії Файзер Ейч.Сі.Пі. Корпорейшн (Зоетіс з 2012 р).
   З 2012 р. – донині – проект-менеджер, консультант провідних національних та міжнародних компаній галузі АПК/біотехнологій та сталого розвитку в Україні та країнах СНД.

1995 р.

   Килівник Олександр Михайлович – директор Вінницької регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби з 2004 р. і донині.
   Народився 28 січня 1964 р. в с. Хоменки, Шаргородського району Вінницької обл.
   У 1995 р. – завідувач Зведенівської дільничої лікарні ветеринарої медицини Шаргородського району Вінницької обл.
   У червні 2001 р. переведений на посаду директора Вінницької обласної державної лабораторії ветеринарної медицини, де працює і донині.

   Рудь Оксана Іванівна – кандидат ветеринарних наук, голова Асоціації спеціалістів ветеринарної медицини України з 2004 р. і донині.
   Народилася 12 вересня 1973 р. в м. Коростень Житомирської обл. Після закінчення ветеринарного факультету Національного аграрного університету працювала у ветеринарних клініках м. Києва.
   У 1998 р. отримала ліцензію на проведення приватної ветеринарної практики у м. Києві та відкрила власну ветеринарну клініку.
   У 2005 р. в НАУ захистила кандидатську дисертацію на тему “Лептоспіроз собак: профілактика, діагностика та лікування” та отримала звання кандидата ветеринарних наук.
   Голова Асоціації спеціалістів ветеринарної медицини України з 2004 р. Головний лікар Центру сучасної ветеринарної медицини, м. Київ.

   Чомко Віктор Миколайович – завідувач клініки ветеринарної медицини ТОВ «Укрветпромпостач», м. Бровари.
   У 1996 р. закінчив магiстратура Національного аграрного університету.
   У 1997–1998 рр. пацював на посадi ветеринарного лiкаря у клініці ветеринарної медицини «Еквус» м. Киiв.
   У 1998–2001 рр. – аспiрант і, за сумісництвом, асистент кафедри хiрургii Національного аграрного університету.
   З 2002 р. по сьогоднiшнiй день поацює завiдувачем клiнiки ветеринарної медицини ТОВ «Укрветпромпостач», м. Бровари.

1996 р.

   Ігнатенко Наталія Анатоліївна – резидент Коледжу внутрішніх хвороб ECVIM-CA. З відзнакою закінчила факультет ветеринарної медицини Національного аграрного університету, практикуючий ветеринарний лікар з 1996 р., кандидат ветеринарних наук – з 2004 р.
   З 2017 р. – резидент Коледжу внутрішніх хвороб ECVIM-CA, відділення онкології Людвіг Максиміліанс університету, Мюнхен, Німеччина.
   Член Європейського ветеринарного товариства ендокринології (ESVE), член Європейського товариства ветеринарної онкології (ESVONC).
   Представник України в FECAVA, член Європейського товариства внутрішніх хвороб тварин-компаньйонів (ECVIM-Ca), член Європейського ендокринологічного товариства (ESVE), член Баварської асоціації практикуючих лікарів (Landestierärztekammer Bayern), співзасновник Українського товариства ветеринарної дерматології (USVD), науковий редактор розділу Ендокринологія ветеринарного журналу Ветфарма. Автор числених публікацій в українських і російських виданнях для лікарів ветеринарної медицини: Світ ветеринарії, Ветеринарный Петербург, Ветфарма.
Поточні дослідницькі проекти: Bestimmung des Niveau von Interleukin 31 (IL-31) bei Hunden mit multizentrischem sowie, kutanen Lymphome und Mastzelltumor; The relationship between the body mass and age of patients and the frequency of neutropenia in dogs receiving chemotherapy. Колаборатор проекту Кембріджского університету щодо дослідження трансміссивної венерічної саркоми: http://www.tcg.vet.cam.ac.uk/Research/collaborators .
   В рамках програми післядипломної освіти товариства Карла Дуйсберга (Німеччина) пройшла стажування в клініці дрібних тварин Ветеринарного університету – TiHo (Ганновер, Німеччина).
   Закінчила інтернатуру в хірургічній клініці дрібних домашніх тварин Людвіг Максиміліанс університету, Мюнхен, Німеччина під керівництвом професорів В. Матіс і Р. Кестліна.
  Спеціалізація: ендокринологічні та онкологічні захворювання дрібних домашніх тварин.
   Бере активну участь в якості лектора в післядипломній освіті колег під егідою національних асоціацій в Україні, Болгарії, Німеччини, Грузії, Росії, Вірменії, Казахстані, Молдові, Польщі.
   Відзнаки: лауреат премії практикуючих лікарів України (УСАВА) за видатний внесок в післядипломну освіту ветеринарних лікарів; лауреат премії Всеукраїнської гільдії ветеринарів в номінації «Лектор року»; лауреат премії RSAVA «Золотий Скальпель» в номінації «Лектор року»; Перший приз за постерну доповідь на конгресі ECVIM у Роттердамі 09.2018 (оглядовий комітет ESVONC). Тема: Клінічні прояви та відповідь на терапію екстрагенітальної інтраназальної форми собачої трансмісивної венеричної саркоми (ЦТВТ): ретроспективне дослідження 11 собак в Україні.

   Кравчук Василь Васильович - начальник кафедри логістики факультету забезпечення оперативно-службової діяльності Національної академії Державної прикордонної служби України, кандидат ветеринарних наук. Військовослужбовець Державної прикордонної служби України. Військове звання – полковник.
   1996–1997 рр. – лікар ветеринарної медицини Тернопільської обласної державної лабораторії ветеринарної медицини м. Тернопіль.
   1997–2002 рр. – начальник служби ветеринарної медицини, начальник ветеринарного лазарету Могилів-Подільського прикордонного загону Південного регіонального Управління.
   2002–2010 рр. – начальник служби ветеринарної медицини, начальник ветеринарного лазарету Національної академії Державної прикордонної служби України, м. Хмельницький.
   2010–2012 рр. – заступник начальника кафедри тилу факультету охорони та захисту Державного кордону Національної академії Державної прикордонної служби України, м. Хмельницький.
   2012–2018 рр. – професор кафедри логістики інженерно-технічного факультету Національної академії Державної прикордонної служби України, м. Хмельницький.
   2018–2020 рр. – начальник кафедри логістики інженерно-технічного факультету Національної академії Державної прикордонної служби України, м. Хмельницький.
   2020 рр. – по теперішній час – начальник кафедри логістики факультету забезпечення оперативно-службової діяльності Національної академії Державної прикордонної служби України, м. Хмельницький.
   Заохочений відомчими відзнаками та нагородами. Державна нагорода – Грамота Верховної Ради України.

   Тищенко Денис Геннадійович – голова Всеукраїнської гільдії ветеринарів.
   З 1996 до 2000 рр. працює хірургом та керівником у ветеринарних клініках м. Києва.
   У 2000 р. засновує клініку – «АлденВет». Сьогодні мережа налічує 12 клінік. Також під його керівництвом працюють ветеринарні центри під брендом «ВЕТПро». Має досвід відкриття та управління клініками у Європі.
   Тищенко Д. Г. – голова Всеукраїнської гільдії ветеринарів – громадської організації, що працює для підтримки ветеринарних лікарів країни. Створив декілька освітніх проекти – школа молодих ветеринарів, школа Optimeal Expert. Двічі на рік проводить конференцію ветеринарних лікарів – IVC. Автор декілької лекційних курсів.
   Тищенко Д. Г. – видавець 4 журналів, що єднають ветеринарних лікарів, власників тварин, компанії та організації: «Мир ветеринарии», «Алден-Вет ревю: коти», «Алден-Вет ревю: собаки», «Алден Малюк».

   Чаплієв Сергій Олександрович – заступник начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській обл. з 2002 р. і донині.
   Народився 21 травня 1972 р. в м. Чернігів. 1998–2002 рр. – служба в УМВС України в Чернігівській обл.; 2002–2002 рр. – заступник начальника Управління державної ветеринарної медицини облдержадміністрації – начальник сектора державної ветеринарної інспекції; 2002–2008 рр. – заступник начальника ветеринарної медицини – заступник головного державного ветеринарного інспектора в Чернігівській обл.; 2008–2011 рр. – заступник начальника Головного управління ветеринарної медицини в Чернігівській обл. – начальник управління протиепізоотичної роботи, держветінспекції та ветсанекспертизи, держветінспектор Головного управління ветеринарної медицини в Чернігівській обл.; 2011–2013 рр. – заступник начальника Головного управління ветеринарної медицини в Чернігівській обл. – начальник управління держветінспекції, ветсанекспертизи, фінансів та економіки; 2013–2016 рр. – заступник начальника Головного управління ветеринарної медицини в Чернігівській обл. – начальник управління державного контролю – заступник головного державного інспектора ветеринарної медицини Чернігівської обл.; 2016 р. – по даний час – заступник начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській обл.
   Закінчив також Чернігівський державний інститут економіки і управління, менеджер-економіст (2011 р.).

1997 р.

   Матвієнко Олена Володимирівна – начальник Головного управління Держпродспоживслужби в Київській обл. Народилася 27 квітня 1975 р. в м. Вишневе Київської обл.
   Першу вищу освіту здобувала в 1992–1997 рр. у Національному аграрному університеті, після успішного закінчення якого отримала кваліфікацію «лікар ветеринарної медицини» (освітньо-кваліфікаційний рівень «спеціаліст»).
   Також у 2013–2015 рр. була студенткою факультету підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів агропромислової та природоохоронної галузей ННІ післядипломної освіти НУБіП України, де отримала кваліфікацію «магістр державної служби».
   Трудову діяльність Олена Володимирівна розпочала, працюючи в 1997–1999 рр. провідним лікарем ветеринарної медицини хіміко-токсикологічного відділу Київської обласної державної лабораторії ветеринарної медицини. Водночас, у 1998 р. призначена в.о. завідувача вірусологічного відділу, а в 1999 р. переведена на посаду провідного лікаря ветеринарної медицини бактеріологічного відділу. Того ж року стала в. о. головного спеціаліста – лікаря ветеринарної медицини Управління державної ветеринарної медицини з державною ветеринарною інспекцією Київської обласної державної адміністрації. У 2000–2003 рр. обіймала посаду головного спеціаліста – лікаря ветеринарної медицини вищезазначеного управління. З 2003 р. була заступником начальника Управління ветеринарної медицини в Київській обл. – начальником протиепізоотичного відділу. З 2008 р. працювала заступником начальника Головного управління ветеринарної медицини в Київській обл. – начальником управління протиепізоотичної роботи та організації ветеринарної справи. У 2013 р. призначена заступником начальника Головного управління ветеринарної медицини в Київській обл. – начальником управління забезпечення протиепізоотичних заходів та організації ветеринарної справи – заступником головного державного інспектора ветеринарної медицини Київської обл. У Головному управлінні Держпродспоживслужби в Київській обл. обіймала наступні посади: з квітня 2016 р. – заступник начальника управління безпечності харчових продуктів та ветеринарії; з липня 2016 р. – заступник начальника Головного управління; з квітня 2017 р. – перший заступник начальника Головного управління.
   У червні 2017 р. О. В. Матвієнко призначено начальником Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області.

   Титаренко Андрій Михайлович – директор і головний лікар ветеринарної клініки «VetLab» з 2015 р. і донині, кандидат ветеринарних наук.
   З 1997 по 2007 рр. – лікар та провідний лікар ветеринарної медицини – епізоотолог Печерської районної державній лікарні ветеринарної медицини м. Києва.
   У червні 2005 р. захистив кандидатську дисертацію на тему: «Демодекоз собак (епізоотологія, патогенез, симптоми, діагностика, лікування)» за спеціальністю 16.00.11 – паразитологія, гельмінтологія.
   2006–2008 рр. – асистент кафедри терапії і клінічної діагностики НАУ.
   2007–2010 рр. – директор із досліджень у компанії «ACRO Vet Lab», що спеціалізується на розробці і вивченні ефективності ветеринарних препаратів, кормів і засобів догляду для дрібних домашніх тварин.
   2011–2015 рр. – головний редактор новоствореного науково-практичного журналу «Мир ветеринарии».
   З 2015 р. і до сьогодні – директор і головний лікар ветеринарної клініки «VetLab» та співробітник ДУ «Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії Міністерства охорони здоров’я України».
   Наукові та практичні інтереси А. М. Титаренка – анестезіологія, кардіологія, хірургія, проведення доклінічних досліджень серцево-судинних імплантів призначених для медичного використання.

   Степаненко Сергій Вікторович – випускник ветеринарного факультету Національного аграрного університету 1997 року.
   Народився 15 березня 1975 р. у м. Києві.
   З 1997 р. і донині працює в СБУ України.
   Неодноразово був відмічений медалями, заохочувався грамотами та подяками від керівництва СБУ України.

1998 р.

   Артюшенко Віктор Васильович – засновник мережі клінік АртВет. Народився 15.05.1976 р.
   Після закінчення факультету працює лікарем ветеринарної медицини у ветеринарному шпиталі Фауна-сервіс, пізніше – у державній районній лікарні Святошинського району м. Києва.
   У 2008 р. організував клініку АртВет. На теперішній час працює три філіали в м Києві, з сучасним обладнанням та кваліфікованими фахівцями. Запроваджуються сучасні методи лікування тварин.

   Литвиненко Дмитро Юрійович – головний лікар ветеринарної клініки «Animal Health West».
   У 1999 р. закінчив магістратуру при Національному аграрному університеті зі спеціальності «Ветеринарна медицина».
   З 1999 по 2011 рр. – ветеринарний лікар клініки «Медисан» м. Київ.
   У 2003 р. закінчив очну аспірантуру Національного аграрного університету – кандидат ветеринарних наук.
   2003–2011 рр. – асистент кафедри хірургії ветеринарного факультету Національного аграрного університету. З 2008 р. – кандидат ветеринарних наук зі спеціальності Ветеринарна хірургія, у 2012 р. присвоєне вчене звання доцента кафедри хірургії.
   З 2012 по 2014 рр. – вільна практика ветеринарного лікаря.
   У 2014–2016 рр. – ветеринарний лікар клініки «Animal Health» смт. Глеваха.
   З 2016 р. і до теперішнього часу головний лікар ветеринарної клініки «Animal Health West» с. Мила, Києво-Святошинський район.
   З 2018 р. – член Європейського товариства ветеринарної ортопедії і травматології (ESVOT).
   У 2010 та 2015 рр. був обраний депутатом Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської обл.
   У 2019 р. обраний депутатом Дмитрівської ОТГ Бучанського району Київської області.
   Автор 44 наукових праць, серед яких 2 підручники, 1 навчальний посібник, 2 патента України на винахід та 4 патента України на корисну модель, 6 навчально-методичних і науково-методичних рекомендацій.

   Розстальний Андрій Васильович – експерт зі здоров’я тварин Продовольчої та сільськогосподарської організації (ФАО) Організації Об’єднаних Націй (ООН). Кандидат ветеринарних наук, доцент.
   Народився в 1976 р. у м. Києві. У 1993 р. вступив до Української сільськогосподарської академії. У 1998 р. закінчив факультет ветеринарної медицини Національного аграрного університету та отримав диплом лікаря ветеринарної медицини, вступив до аспірантури на кафедру нормальної та патологічної фізіології.
   У 2001 р. захистив кандидатську дисертацію на тему: «Показники специфічної та неспецифічної резистентності організму бугайців після надмірного одноразового та тривалого навантаження організму нітратами» за спеціальністю 16.00.02 «Патологія, онкологія і морфологія тварин».
   З 2001 по 2003 рр. працював на посаді асистента та старшого викладача кафедри патофізіології та імунології Національного аграрного університету, а із 2003 по 2005 рр. – на кафедрі ветеринарно-санітарної експертизи. У 2005 р. отримав вчене звання доцента.
   З 2005 по 2018 рр. працював експертом з тваринництва та здоров’я тварин у Регіональному Офісі для Європи та Центральної Азії Продовольчої та сільськогосподарської організації (ФАО) у Будапешті (Угорщина). Розробляв та виконував проекти технічної допомоги країнам регіону щодо профілактики та боротьби з транскордонними хворобами тварин – ящур, високопатогенний грип птиці, африканська чума свиней, заразний вузликовий дерматит великої рогатої худоби; ензоотичні зоонози: бруцельоз і сказ; вирішення проблем зниження ризику антимікробної резистентності; розробки і модернізації систем ідентифікації та простежуваності тварин; завдань щодо сталого розвитку тваринництва та збереження генетичних ресурсів у тваринництві.
   В рамках регіональних та національних проектів ФАО, зокрема Україні було надано допомогу щодо протидії високопатогенному грипу птиці, африканській чумі свиней; посиленню готовності та запобіганню заразному вузликовому дерматиту великої рогатої худоби; розвитку системи ідентифікації та електронної системи простежуваності тварин; збереженню карпатської бурої породи корів.
   З 2018 р. і донині працює експертом зі здоров’я тварин, Системи попередження надзвичайних ситуацій транскордонних шкідників і хвороб тварин та рослин (EMPRES) Продовольчої та сільськогосподарської організації у Римі (Італія).
   Автор та співавтор понад 30 наукових та навчально-методичних праць, зокрема «Африканская чума свиней в Российской Федерации (2007–2012)» http://www.fao.org/3/i3748r/i3748r.pdf; «Рациональное и эффективное применение противомикробных препаратов в свиноводстве и птицеводстве» http://www.fao.org/3/ca6729ru/CA6729RU.pdf; «Introduction and spread of lumpy skin disease in South, East and Southeast Asia». Qualitative risk assessment and management http://www.fao.org/3/cb1892en/CB1892EN.pdf.

1999 р.

   Еверт Віктор Вікторович – регіональний керівник компаніі «Зоетіс» в Україні, Білорусі та Грузії. Народився 24.02.1977 р.
   Після закінчення Національного аграрного університету по 2002 р. працює молодшим науковим співробітником лабораторії лептоспірозу сільськогосподарських тварин Інтстуту ветеринарної медицини УААН.
   У 2002 р захищає дисертацію на здобуття наукового звання кандидат ветеринарних наук.
   У 2003 р. переходить на роботу до представництва компанії Інтервет Інтернешнл Б. В. в Україні, на посаду технічного спеціаліста зі свинарства.
   З 2005 р. обіймає посаду директора зі свинарства країн СНД в компанії Інтвервет Інтернешнл Б. В.
   У 2007 р переходить працювати до представництва компанії Файзер Енімал Хелс Україна, де спершу працює керівником напрямку тваринництва, а з 2010 р – керівником ветеринарного відділу.
   У 2013 р ветеринарна філія компанії Файзер Енімал Хелс відокремлюється від материнської компанії-концерну та стає повністю самостійною найпотужнішою ветеринарною компанією у світі, змінивши назву на Зоетіс.
   3 2015 р по сьогоднішній час, Еверт Віктор Вікторович займає посаду регіонального керівника компаніі Зоетіс у Україні, Білорусі та Грузії.

   Литвиненко Олег Петрович – завідувач науково-дослідного паразитологічного відділу Державного НДІ з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи.
   Народився 21 вересня 1975 р. в м. Києві.
   Має більше 100 наукових праць, у т. ч. один довідник та 45 методичних рекомендацій.

   Шевченко Анатолій Миколайович – доктор ветеринарних наук, заступник голови Ради роботодавців факультету ветеринарної медицини НУБіП, представник в країнах Східної Європи та СНД компанії «Лідан», США, директор ПП «ТОРЕС-Н».
   Після закінчення ветеринарного факультету Національного аграрного університету, з 1999 по 2001 рр. працював на посаді провідного інженера кафедри епізоотології ветеринарного факультету.
   У 2003 р. став здобувачем кафедри паразитології та тропічної ветеринарії, де під керівництвом професора В. Ф. Галата у 2006 р., успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Парамфістоматидози жуйних тварин: епізоотологія, діагностика, лікування і профілактика». Після чого з 2008 по 2012 рр. працював на посаді доцента кафедри.
   З 2003 по 2016 рр. був запрошений на посаду директора НВФ «Бровафарма». Під час роботи проводив наукові дослідження за темою докторської дисертації «Паразитичні комахи великої рогатої худоби (поширення та розробка засобів боротьби та профілактики)», яку захистив у 2020 році.
   Опублікував понад 90 наукових робіт, у тому числі, 1 монографію, 2 посібники, 4 методичних рекомендацій, 5 патентів на корисну модель, 6 технічних умов. Є автором ветеринарних препаратів для боротьби з інфекційними та інвазійними захворюваннями тварин. Нині продовжує розробляти і впроваджувати у виробництво ветеринарні препарати з використанням виключно природних активних інгредієнтів.

2000 р.

   Башинський Віталій Володимирович – заступник Голови Державного комітету ветеринарної медицини (2007–2013 рр.).
   Народився у 1976 р. у м. Коростень Житомирської обл.
   2000 р. – лікар ветеринарної медицини по санітарії Донецького міського державного підприємства ветеринарної медицини.
   У жовтні 2000 р. переведений на посаду завідувача Куйбишевської дільничної лікарні Донецької міської державної лікарні ветеринарної медицини.
   Розпорядженням КМУ від 26 вересня 2007 р. призначений на посаду заступника Голови Державного комітету ветеринарної медицини України.

   Волошина Наталія Олексіївна – доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри екології Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.
   Народилася в м. Івано-Франківськ у 1976 р. в родині службовців.
   З 2000 р. – провідний співробітник Державної центральної лабораторії ветеринарної медицини.
   З 2001–2004 рр. – працівник Державного науково-контрольного інституту мікробіології та штамів мікроорганізмів. Здобувач кафедри паразитології та тропічної ветеринарії НАУ.
   З 2004 р. – кандидат ветеринарних наук (спеціальність: паразитологія, гельмінтологія).
   З 2004–2008 рр. – старший викладач та доцент факультету ветеринарної медицини НАУ.
   2008–2011 рр. – докторант Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю 03.00.16 – екологія. У 2011 р. здобула науковий ступінь доктора біологічних наук.
   З 2011 р. по теперішній час – завідувач кафедри екології Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, голова науково-методичної ради факультету природничо-географічної освіти та екології. Гарант освітньо-професійної магістерської програми «Управління екоризиками та біозахист» зі спеціальності 101 Екологія.
   З 2016 р. – професор кафедри екології.
   Волошина Н. О. є фахівцем у сфері екології. Автор понад 180 наукових публікацій та навчальних посібників для закладів вищої освіти, з них 25 патентів України, авторське свідоцтво.
   Сфера наукових інтересів: управління екологічними ризиками, біозахист, нанотехнології в екології, протидія змінам клімату, оцінка впливу на довкілля, екологічне просвітництво.
   Член спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських і докторських дисертацій зі спеціальності 03.00.16 – екологія при Інституті агроекології та раціонального природокористування НААН України.
   Член експертної комісій Міністерства освіти і науки з проведення акредитаційної експертизи спеціальностей у закладах вищої освіти, з 2019 р. – експерт Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.
   З 2015–2021 рр. є керівником відділення «Аграрні науки і екологія» Малої академії наук у Київській області та головою журі секції «Екологія». Член журі Всеукраїнського конкурсу-захисту учнівських робіт МАН України, наукових конкурсів школярів і студентів з екології.

2001 р.

   Гаркавенко Тетяна Олександрівна – перший заступник директора з наукового забезпечення керівництва випробувальним центром Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи, кандидат ветеринарних наук.
   У 2001–2003 рр. – працює у лабораторії анаеробних інфекцій Інституту ветеринарної медицини УААН.
   З 2004 р. по 2006 р.– заступник завідувача бактеріологічного відділу, лікар ветеринарної медицини−бактеріолог бактеріологічного відділу Центральної державної лабораторії ветеринарної медицини.
   З 2006 р. по 2009 р. – заступник директора з питань організації і контролю діагностики захворювань інфекційної етіології, завідувач бактеріологічним відділом Центральної державної лабораторії ветеринарної медицини.
   З 2008 р. кандидат ветеринарних наук за спеціальністю 16.00.03 «Ветеринарна мікробіологія та вірусологія».
   З 2009 р. працює у Державному науково-дослідному інституті з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи. Спочатку на посаді завідувача бактеріологічним відділом, лікар ветеринарної медицини-бактеріолог. Надалі по 2017 р. ‒ завідувач відділу ‒ старший науковий співробітник, лікар ветеринарної медицини-бактеріолог науково-дослідного бактеріо-логічного відділу цього ж інституту. З 09.2017 р. по 09.2018 р. – заступник директора з наукового забезпечення керівництва випробувальним центром Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи. З 09.2018 р. і по теперішній час – перший заступник директора з наукового забезпечення керівництва випробувальним центром Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи.
   Гаркавенко Т. О. є національною контактною особою по ветеринарним лабораторіям в Україні у Всесвітній організації охорони здоров’я тварин, національним експертом з питань протимікробмікробної резистентності/ лабораторіям в Продовольчій і сільськогосподарській Організації Об'єднаних Націй (ФАО) в Україні, членом міжвідомчої робочої групи з координації стосовно розробки нормативно-правових актів щодо безпечності харчових продуктів та імплементації європейського законодавства; членом міжвідомчої технічної робочої групи з питань напрацювання Дорожньої карти щодо імплементації Глобального порядку денного з безпеки здоров′я за напрямком «Антибіотикорезистентність», членом консультативної експертної групи з питань боротьби зі стійкістю до протимікробних препаратів та інфекційного контролю, заступником керівника робочої групи з розгляду питань, пов’язаних із антимікробною резистентністю Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, членом Державної фармакологічної комісії ветеринарних препаратів, членом науково-методичної ради Держпродспоживслужби.
   Гаркавенко Т. О. брала участь у розробці нормативно-правових документів з питань ветеринарної медицини.
   Гаркавенко Т. О. нагороджена почесною грамотою Голови Державної ветеринарної та фітосанітарної служби (2011), грамотою директора ДНДІЛДВСЕ (2014), почесною грамотою заступника Голови Державної ветеринарної та фітосанітарної служби (2015), має подяку Голови Ради Київської міської професійної спілки працівників агропромислового комплексу (2016), відомчу заохочувальну відзнаку Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України – нагрудний знак «Знак пошани» (2016)та грамоту в.о. директора ДНДІЛДВСЕ (2017).

2002 р.

   Бородако Андрій Анатолійович – директор ТОВ «Інвет УА».
   Народився 06.09.1979 р. в м. Остер Козелецького району Чернігівської обл. Закінчив Козелецький ветеринарний технікум в 1998 р.
   Після закінчення ветеринарного факультету Національного аграрного університету працював за спеціальність у ветеринарних клініках.
   У 2010 р. заснував ТОВ «Інвет УА».

   Смурний Тарас Анатолійович – директор ТОВ «Ветфармас». Народився 07.12.1979 р. в смт. Іваничі Волинської області.
   Після закінчення Національного аграрного університету по 2003 р. працює керівником ветеринарного відділу ТОВ «Фармасофт».
   З 2004 по 2006 рр. – директор ТОВ «НВЛ Продукти здорового харчування».
   У 2007–2009 рр. – директор Комунального підприємства «Притулок для тварин».
   У 2009–2011 рр. – керівник відділу продажу ветеринарних препаратів ПрАТ «Агріматко-Україна».
   У 2011–2015 рр. – директор Комунального підприємства «Притулок для тварин».
   2015–2018 рр. – директор ТОВ «Медівет Еко».
   З 2018 р. по даний час – директор ТОВ «Ветфармас».
   Смурний Т. А. є співавтором Київської міської програми контролю за утриманням домашніх тварин та регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами. Ініціатор будівництва сучасного центру захисту тварин в м. Києві. Має практичний досвід у сфері менеджменту та управління, розробленні місцевих цільових програм та упровадження інтегрованої системи поводження з тваринами в умовах мегаполісу.
   У сфері професійних інтересів Смурного Т. А. є створення та виробництво нових високоефективних ветеринарних препаратів класу «ЕКО»

2003 р.

   Буряк Павло Дмитрович – головний лікар клініки ветеринарної медицини « Dr. Buryak».
   Народився 12 липня 1979 р. в м. Києві.
   З 1996 по 1999 рр. навчався у Немішаєвському технікумі за спеціальністю «Ветеринарна медицина».
   З 1999 по 2003 рр. навчався на ветеринарному факультеті Національного аграрного університету.
   У 2014 р. заснував клініку ветеринарної медицини «Dr. Buryak», де працює головним лікарем.

   Жук Андрій Олександрович – державний службовець категорії "А" поза штатом Держпродспоживслужби. Народився 15 квітня 1981 р. в с. Велика Олександрівка Бориспільського району Київської обл.
   Після закінчення ветеринарного факультету Національного аграрного університету з 09.2002 по 01.2003 рр. – ветеринарний лікар товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон-Агро", м. Бориспіль Київської обл.
   З 01.2003 по 01.2004 рр. – головний ветеринарний лікар товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон-Агро", м. Бориспіль Київської обл.
   З 01.2004 по 12.2010 рр. – начальник управління ветеринарної медицини в Бориспільському районі – головний державний інспектор ветеринарної медицини Бориспільського району Київської обл.
   З 12.2010 по 03.2016 рр. – начальник Головного управління ветеринарної медицини в Київській області – головний державний інспектор ветеринарної медицини Київської області.
   З 03.2016 по 10.2016 рр. – заступник начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області.
   З 10.2016 по 11.2016 рр. – начальник Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області.
   З 22.11.2016 по 31.10.2019 рр. – перший заступник Голови Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.
   З 01.11.2019 р. по теперішній час – державний службовець категорії "А" поза штатом Держпродспоживслужби.

   Охріменко Андрій Борисович – начальник управління державного контролю на кордоні Департаменту безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.
   З 08.2003 по 04.2007 рр. працював провідним лікарем ветеринарної медицини – токсикологом хіміко-токсикологічного відділу Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи, м. Київ.
   У 2007–2009 рр. отримав другу вищу освіту в Українському державному університеті фінансів та міжнародної торгівлі (м. Київ) за спеціальністю «Міжнародне право» і отримує кваліфікацію юриста-міжнародника.
   З 03.2008 р. працює головним спеціалістом – лікарем ветеринарної медицини відділу ветеринарно-санітарних заходів на державному кордоні Управління державної інспекції Державної ветеринарної та фітосанітарної служби, м. Київ (з 2016 р. Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів).
   З 01.2019 р. виконує обов’язки начальника управління державного контролю на кордоні Департаменту безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

2005 р.

   Жовтуха Костянтин Володимирович - засновник і ветеринарний лікар ТОВ «Броварська м’ясна компанія»
   Після здобуття кваліфікації лікаря ветеринарної медицини, у 2006 р. отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Якість, стандартизація та сертифікація» та здобув кваліфікацію магістра з управління якістю.
   З 2006 по 2007 рр. працював менеджером по продажах в компаніях «Єврокорм» та «Ветко-К», в яких збільшив об’єми продажів в два рази за час роботи.
   У 2008 р. відкрив ТОВ «Комбіфід», яка успішно працює і по сьогоднішній день. Компанія відразу стала провідним виробником повнораціонних готових комбікормів та кормових добавок для свійських тварин. Паралельно почали вирощувати свиней і досягли поголів’я в 1500 голів.
   У 2015 р. став засновником ТОВ «Броварська м’ясна компанія», основним напрямком діяльності якої є відгодівля свиней. З 2018 р. компанія також займається розведенням та відгодівлею кролів.
   Запорукою успішного функціонування компаній в такій не простій сфері, як тваринництво, є розумне і впевнене керування засновника та ветеринарного лікаря Жовтухи К. В.

2007 р.

   Пікун Роман Іванович – директор ТОВ «Ветлідер».
   Свою ветеринарну діяльність розпочав ще до закінчення університету, а після отримання диплому відкрив власну справу – ТОВ «Ветлідер», де працює на посаді директора. За цей період брав участь у числених наукових конференціях, майстер-класах, семінарах в галузі ветеринарії. Відкрита школа асистентів ветеринарного лікаря та сім ветеринарних кабінетів у м. Харків.
   Це найбільша мережа ветеринарних кабінетів в східній Україні, кожен з яких включає в себе кабінет для прийому та обслуговування тварин, грумінг-салон, ветеринарну аптеку. У головному відділенні мережі зосереджена основна матеріально-технічна підтримка всіх кабінетів, де наші співробітники постійно покращують свої навички в сфері ветеринарії, поповнюють свій багаж знань, обмінюючись досвідом. Наш штат включає більше 50 співробітників – фахівців в області хірургії, стоматології, анестізіології, акушерства, дерматології та інших галузей.

2009 р.

   Вержиховський Олександр Олександрович – операційний директор та заступник голови Наглядової ради компанії ІМК.
   Після завершення навчання на факультеті ветеринарної медицини здобув другу вищу освіту та ОКР «Магістр» на факультеті якості, стандартизації та сертифікації.
   Ще під час навчання працював помічником ректора НУБіП України з міжнародних справ, де займався перекладом офіційної міжнародної кореспонденції, супроводом міжнародних делегацій, участю в організації міжнародних заходів.
   По завершенню навчання протягом 2009–2010 рр. працював начальником міжнародного відділу Української лабораторії якості і безпечності продукції АПК.
   У 2011–2012 рр. працював в Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» на посаді експерта з питань якості і безпечності продукції АПК, а з жовтня 2012 р. обійняв посаду виконавчого директора Асоціації.
   У 2013 р. перейшов на роботу у агрокомпанію ІМК, де протягом 2013–2015 рр. обіймав посаду заступника генерального директора з питань управління якістю і займався побудовою системи управління якістю на підприємствах ГК ІМК, оптимізацією бізнес-процесів, документообігу, організаційної структури.
   У 2015–2017 рр. очолював підприємство ТОВ «АгроКІМ» (490 працівників, 20,5 тис.га землі в обробітку, потужності для зберігання 165 000 тонн зерна, 350 голів ВРХ), яке входить до складу ІМК.
   З 2017 р. і по сьогодні працює на посаді операційного директора та заступника голови Наглядової ради компанії ІМК, де займається операційним управлінням агрокомпанією із 2 400 працюючими, 124 тис.га землі в обробітку, потужностями для зберігання 540 000 тонн зерна та 1 200 голів ВРХ.

2010 р.

   Камінський Олександр Йосипович – директор компанії Симедіка УА.
   У 2005 р. закінчив Новочорторийський державний аграрний технікум за спеціальністю «Ветеринарна медицина».
   Після закінчення факультету ветеринарної медицини Національного університету біоресурсів і природокористування України, отримавши диплом з ОКР «Спеціаліст», продовжує навчання та отримує диплом з ОКР «Магістр».
   Після закінчення університету працює в компанії Симедіка УА. З 2018 р. в цій же компанії директором.
 

2011 р.

   Іващенко Олександр Михайлович – заступник директора ТОВ Симедіка УА. Народився 7 жовтня 1984 р. в м. Чернігів.
   У 2009 р. закінчив Національний університет біоресурсів і природокористування України і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Ветеринарна медицина» та здобув кваліфікацію лікаря ветеринарної медицини.
   У 2011 р. отримав диплом магістра за спеціальністю «Ветеринарна медицина».
   З липня 2009 р. працює в ПП Ветком в м. Чернігів ветеринарним лікарем. З лютого 2011 р. працює в. о. керівника підприємства ПП Ветком.
   З жовтня 2011 р. працює в ТОВ Агромарс с. Гаврилівка Вишгородського району на посаді ветеринарно- санітарного експерта в цеху готової м’ясної продукції.
   З квітня 2012 р. працює в ТОВ Бізнесконтинент м. Київ на посаді менеджера з продажу ветеринарних препаратів.
   З лютого 2013 р. працює в ТОВ Симедіка УА м. Київ на посаді менеджера з продажу ветеринарних препаратів в відділі сільськогосподарських тварин. У травні 2015 р. переведений на посаду керівника напрямку ВРХ у відділі сільськогосподарських тварин. З грудня 2018 р. до теперішнього часу працює на посаді заступника директора компанії.

   Турчик Андрій Володимирович – народився 14 грудня 1986 р. в селі Кідри Володимирецького району Рівненської області.
   У 2004 р. після закінчення загальноосвітньої школи І–ІІІ ступеня зарахований в Млинівський державний технікум ветеринарної медицини за спеціальністю «Ветеринарна медицина».
   У 2007 р. одержав диплом молодшого спеціаліста з відзнакою. У 2007 р. зарахований в Національний аграрний університет на факультет «Ветеринарна медицина», ОКР «Магістр». У 2010 р. закінчив кафедру військової підготовки при НУБіП України.
   2011 р. одержав диплом магістра за спеціальністю «Ветеринарна медицина» та було присвоєне військове звання «Молодший лейтенант».
   З вересня 2012 р. зарахований до аспірантури НУБіП України на кафедру акушерства, гінекології та біотехнології відтворення тварин.
   З лютого 2011 р. по лютий 2012 р. працює в ТОВ «Хорда Груп» на посаді лікаря ветеринарної медицини.
   З березня 2012 р. по квітень 2013 р. працює в ТОВ «АгроВет Атлантик» у відділі ветеринарних препаратів.
   З січня 2014 р. по жовтень 2020 р. працює в ТОВ «Байєр» у відділі «Захисту здоров’я тварин»
   З серпня 2014 р. по вересень 2015 р. мобілізований на військову службу в ЗСУ.
   З 23 серпня 2014 р. по 19 серпня 2015 р. виконує бойові завдання в зоні АТО Донецької та Луганської областей. В квітні 2015 р. присвоєне військове звання «Лейтенант».
   За заслуги перед Україною має низку нагород і відзнак від Президента, Міністерства оборони України, Української Православної церкви: Почесний нагрудний знак Міністерства оборони України «ЗА ДОСЯГНЕННЯ У ВІЙСЬКОВІЙ СЛУЖБІ ІІ ступеня» – 2015 р.; Почесна відзнака Міністерства оборони України «ПОЧЕСНА ВІДЗНАКА 12-ГО ОКРЕМОГО МОТОПІХОТНОГО БАТАЛЬЙОНУ» – 2015 р.; Медаль Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета «ЗА ЖЕРТОВНІСТЬ І ЛЮБОВ ДО УКРАЇНИ» – 2015 р.; Медаль Президента України «ЗАХИСНИКУ ВІТЧИЗНИ» – 2015 р.; Орден Міністерства оборони України «ЄДНІСТЬ ТА ВОЛЯ» – 2015 р.; Медаль Міністерства оборони України«ЗА ОБОРОНУ РІДНОЇ ДЕРЖАВИ» – 2015 р. Пам'ятний нагрудний знак Міністерства оборони України «ЗА УКРАЇНУ, ЗА ЇЇ ВОЛЮ» – 2015 р.; Відзнака Міністерства оборони України«ЗА ЗАСЛУГИ» – 2015 р.; Пам'ятний нагрудний знак Міністерства оборони України «КРОВ ЗА УКРАЇНУ» – 2015 р.; Медаль Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета «СВЯТОГО ЮРІЯ ПЕРЕМОЖЦЯ» – 2016 р.; Орден Міністерства оборони України «ЗА МУЖНІСТЬ І ВІДВАГУ» – 2016 р.; Заохочувальна відзнака Міністерства оборони України «ВІРНІСТЬ ТА ЧЕСТЬ ІІ ступеня» – 2016 р.; Відзнака Міністерства оборони України «ЗА СЛУЖБУ ДЕРЖАВІ» – 2016 р.; Почесна відзнака Міністерства оборони України «УЧАСНИК АТО» – 2016 р.

2012 р.

   Кунак Юрій Валерійович – генеральний директор ТОВ «УКРАЇНСЬКА МОЛОЧНА КОМПАНІЯ». Народився 13 квітня 1989 року.
   Квітень–грудень 2012 р. – працює провідним лікарем-епізоотологом у Броварській районній державній лікарні ветеринарної медицини.
   З грудня 2012 р. по березень 2013 р. проходить стажування та тваринницьких комплексах у США.
   З березня 2013 р. по грудень 2014 р. працює головним лікарем ветеринарної медицини у ТОВ «КРИМ-ФАРМІНГ».
   З січня 2015 р. по серпень 2017 р – консультант з молочного тваринництва компанії «Hunland Trade Kft.», США та ЄС.
   Серпень 2017 р. – грудень 2018 р. – директор ТОВ «АГРОАЛЬЯНС-ІНВЕСТ».
   Грудень 2018 року – теперішній час – генеральний директор ТОВ «УКРАЇНСЬКА МОЛОЧНА КОМПАНІЯ».

   Футрик Тарас Володимирович – гловний ветеринарний лікар та власник мережі ветеринарних клінік.
   Після закінчення факультету ветеринарної медицини Національного університету біоресурсів і природокористування України у рідному місті Заставна Чернівецької обл. засновує ветеринарну клініку, де прцює головним ветеринарним лікарем. Згодом відкриває ветеринарну аптеку в м. Заставна та ветеринарной клініку з аптекою у м. Кіцмань.

2013 р.