Наші випускники

   Пеніонжко Олександр Михайлович (1907 – 1984 рр.) – випускник ветеринарного факультету Київського ветеринарного інституту 1930 р.. Один з організаторів і керівників військової ветеринарії, з 1955 по 1970 рр. начальник воєнно-ветеринарного відділу Міністерства оборони СРСР, генерал-лейтенант ветеринарної служби. Нагороджений орденами «Леніна», двома орденами «Червоної зірки», двома орденами «Вітчизняної війни» I ступеня та медалями.
   Пеніонжко О. М. (1907 – 1984 рр.) народився 22 листопада 1907 р. у с. Новоселівка, Селидівського району, і як зазначено у його особовій справі, Сталінської обл. (нині Донецька обл., для читачів тут необхідно зазначити, що м. Донецьк з 1869 по 1924 рр. називалося Юзовка (на честь свого засновника – підприємця Джона Юза), з 1924 по 1929 рр. це було м. Сталін, з 1929 по 1961 рр. м. Сталіно, а з 1961 р. і до нині м. Донецьк, примітка авторів).
   У 1924 – 1926 рр. за направленням профспілки навчається в м. Києві на 1-х державних медичних курсах.
   У 1926 – 1930 рр. навчається у Київському ветеринарно-зоотехнічному інституті на ветеринарний факультет. За період навчання працює санітаром, а потім помічником лікаря на станції швидкої медичної допомоги.
   Після закінчення інституту з березня по листопад 1930 р. – ветлікар комбінату «Укр-молоко-птця» у м. Кременчуг. У листопаді 1930 р. призивається на однорічну строкову службу до лав Червоної Армії, служить на посаді ветлікаря. Після закінчення строкової служби добровільно залишається у лавах РККА і 13 квітня 1931 р. призначається на посаду молодшого ветеринарного лікаря артилерійського полку стрілецької дивізії (м. Вінниця). З жовтня 1932 р. по травень 1933 рр. навчається на курсах удосконалення старшого і вищого ветеринарного складу РККА.
   1933 – 1935 рр. – старший ветлікар артилерійського полку стрілецької дивізії у м. Вінниця.
   1936 – 1938 рр. – начальника ветеринарної служби кавалерійської дивізії, м. Староконстантинів.
   1938 р. – начальник ветеринарної служби 4-го кавалерійського корпусу, м. Проскурів (нині м. Хмельницький).
   У квітні 1940 р. – присвоєно звання бригадий ветеринарний лікар, а у серпні того ж року переведено на посаду начальника ветеринарної служби кавалерійського корпусу, м. Львів. З цим корпусом у квітні 1941 р переїжджає у Бессарабію, де з червня 1941 р. бере участь у другій світовій війні, під час якої очолює ветеринарну службу армій (5-ї, 21-ї і Окремої Приморської), а також фронтів (Південно-Західного, Північно-Кавказького), бере участь в боях за Київ, Сталінград, на Курській дузі, в Криму і на Кавказі. 19 квітня 1943 р. присвоєно звання полковник, а 28 квітня того ж року генерал-майор ветеринарної служби.
   Квітень 1944 р. – грудень 1947 рр. – начальник ветеринарного відділу Київського військового округу.
   1947 – 1949 рр. – начальник ветеринарного відділу Приморського військового округу.
   1949 – 1951 рр. – заступник начальника тилу Приморського військового округу, а з 1951 по 1955 рр – начальник тилу 39-ї армії Приморського військового округу.
   З 1955 по 1970 рр. – начальник військово-ветеринарної служби Міністерства оборони СРСР. 10 березня 1961 р. присвоєно звання генерал-лейтенант ветеринарної служби.
   О. М. Пеніонжко автор понад 40 друкованих праць з організації та історії військово-ветеринарної служби. За його редакцією видані посібники та керівництва, збірники статей, а також книги з радіаційної патології сільськогосподарських тварин і їх захисту від зброї масового ураження. Вагомими є заслуги і в розробці питань організації ветеринарної служби, ветеринарного законодавства для мирного і воєнного часу, теоретичних положень про місце, роль і завдання ветеринарної служби в умовах моторизованих армій під час війни.
   За бойові заслуги і організаторську діяльність Олександр Михайлович Пеніонжко нагороджений багатьма орденами та медалями СРСР.
   Помер О.М. Пеніонжко у 1984 р. Похований у Москві.

   Саєнко Олексій Кирилович – випускник КВІ 1930 р. Підполковник ветеринарно-медичної служби, корпусний ветеринарний лікар. Прослужив в армії 25 років, перебуваючи у різних містах м. Мешхед (Іран), м. Ташкент (Узбекистан), м. Констанца (Румунія) та м. Харбін (Китай).
   Брав участь у бойових діях у складі 2-го Українського фронту, Західного фронту, 1-го та 2-го Білоруського фронтів.
Інвалід Вітчизняної війни II ступеня. Має урядові нагороди: два ордени Червоної Зірки, ордени Вітчизняної війни І та II ступеня, багато медалей, зокрема Китайської республіки.
   У 1945 р. O.K. Саєнко переводиться до м. Києва, де з 1945 р. по 1947 р. працює у Київському ветеринарному інституті на посаді асистента кафедри клінічної діагностики.
   Упродовж 1947–1952 рр. служить у різних військових організаціях Київського військового округу: є начальником відділу гарнізонного ветеринарно-медичного складу, ветеринарним лікарем, головним зоотехніком, старшим ветеринарним інспектором.
   У 1953–1955 рр. перебуває у довгостроковому закордонному відрядженні групи Радянських військ в м. Харбін (Китай). Працює в офіцерському складі торгової місії на посаді старшого ветеринарного інспектора, експерта.
   У червні 1955 р. О. К Саєнко звільнений у запас з посади старшого ветеринарного інспектора та із званням підполковника ветеринарної служби запасу.
Повернувшись до м. Києва, він з 1956 р. працює в Українській сільськогосподарській академії на різних посадах: асистент кафедри фізіології тварин, вчений секретар академії, інспектор Наукової Ради академії.
   У 1979 р. О.К. Саєнко вийшов на пенсію.
   Помер 13 лютого 1995 року.

1931 р.

   Волкобой Михайло Федорович (1906 – 1985 рр.) – біоморфолог, доктор біологічних наук, професор. Народився 20 жовтня (02 листопада). 1906 р. в с. Новгородка (нині смт) Кіровоградської області. Доктор біологічних наук (1956), професор (1951). Учасник Другої світової війни. Закінчив ветеринарний факультет Київського ветеринарного інституту у 1931 р., де й працював на кафедрі анатомії (1932–1941, 1945–1950 рр.), від 1940 р. – доцент.
   У 1951–1958 рр. – завідувач кафедри анатомії сільськогосподарських тварин Білоцерківського сільськогосподарського інституту.
   У 1959–1960 рр. – в. о. завідувача відділу хвороб риб Українського НДІ рибного господарства Української академії сільськогосподарських наук (Київ); 1960–1963 рр. – старший науковий співробітник лабораторії сировини та відгодівлі Українського НДІ м’ясо-молочної промисловості (Київ).
   1963–1979 рр. – старший науковий співробітник відділу годівлі сільськогосподарських тварин, консультант Центральної дослідної станції зі штучного осіменіння сільськогосподарських тварин Міністерства сільського господарства УРСР (м. Бровари Київська обл.).
   Досліджував біоморфологію грудної та черевної стінок ссавців.
   Помер 10 червня 1985 року. Похований у м. Київ.

  Гіммельрейх Герман Олександрович (1910 – 1987 рр.) – всесвітньо відомий вчений морфолог, випускник Київського ветеринарноо інституту, доктор біологічних наук, професор, Заслужений працівник вищої школи УРСР. Народився 30 жовтня 1910 р. у м. Барнаул, Алтайський край, Росія.
   Г. О. Гіммельрейх – всесвітньо відомий морфолог, випускник Київського ветеринарного інституту (1931), доктор біологічних наук, професор, заслужений працівник вищої школи УРСР.
   З 1952 по 1987 рр. – завідуючий кафедрою анатомії і гістології Київського ветеринарного інституту (Української сільськогосподарської академії), водночас декан ветеринарного факультету (1957–1977), доктор біологічних наук (1960), професор (1962). У 1973 р. французька академія наук визначає 20 найвидатніших морфологів світу, як видатних вчених ХХ ст. серед яких професор Г. О. Гіммельрейх.
   Є фундатором нового напрямку в морфології – становлення і будови переднього відділу (головної кишки) апарату травлення тварин в онто- і філогенезі.
   Г. О. Гіммельрейх вперше у світі обґрунтував та описав походження, будову і відділи глотки тварин. Результати своїх досліджень публікував не тільки у вітчизняній літературі, а й у міжнародних морфологічних виданнях. Завдяки цьому його наукові здобутки стали відомими для морфологічної спільноти світу і були високо оцінені нею. У 1973 р. французька академія наук визначає 20 найвидатніших морфологів світу, як видатних вчених ХХ ст. Серед них – В. Г. Касьяненко та Г. О. Гіммельрейх.
   Помер 21 вересня 1987 р. Похований у м. Києві.

   Ковальський Павло Олексійович (29.06.1905 – 07.06.1983 рр.) – народився 29 червня (12 липня) 1905 р. в с. Барахти, нині Васильківського району Київської обл. Доктор біологічних наук (1948), професор – гістолог (1949). Заслужений діяч наук УРСР (1970). Учасник Другої світової війни. Закінчив Київський ветеринарний інститут у 1931 р. З 1932 р. працював у Білоцерківському сільськогосподарському інституті (з перервами): 1938–1982 рр. – завідувач кафедри гістології, водночас 1946–1951 рр. – декан ветеринарного факультету, заступник директора з навчальної та наукової роботи; 1935–1938 рр. – завідувач кафедри анатомії і гістології Новосибірського сільськогосподарського інституту (РФ). Заступник голови правління Республіканського товариства анатомів, гістологів і ембріологів (АГЕ, 1947). Вивчав морфологію та особливості іннервації окістя сільськогосподарських тварин.
   Упродовж 30 років був беззмінним учасником морфологічних конференцій, симпозіумів і з’їздів, членом правління Київського обласного товариства АГЕ, упродовж 15 років – заступник голови правління Українського республіканського товариства АГЕ. Понад 10 років був членом ВАК при Раді Міністрів СРСР та членом вченої ради Київського медичного інституту ім. О.О.Богомольця.
   За участь у Великій Вітчизняній війні нагороджений орденом Червоної Зірки та багатьма бойовими медалями. За плідну багаторічну наукову, педагогічну та громадську діяльність нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора та «Знак Пошани», медаллю.
   Помер 7 червня 1983 року. Похований у м. Біла Церква Київської області.

1932 р.

   Бурденюк Антон Федорович (1910 – 1986) – народився на Хмельниччині у 1910 р. Після закінчення Київського ветеринарного інституту працював за фахом на виробництві, а також на посадах асистента, доцента, професора кафедри хірургії, декана ветеринарного факультету Білоцерківського СГІ. Після тривалої хвороби працював на посаді консультанта кафедри хірургії цього інституту.
   Кандидат ветеринарних наук (1948), доктор ветеринарних наук (1958), професор (1959). Засновник школи хірургів з хвороб кінцівок. Під керівництвом А.Ф.Бурденюка захищено шість кандидатських дисертацій. Він є автором 104 наукових праць.
   Мав багату хірургічну практику в роки війни, тому його лекції й практичні заняття постійно супроводжувалися показовими операціями. Заснував музей кістково-суглобової патології, в якому зібрано близько 700 експонатів, що й нині використовуються в навчальному процесі. Він одним із перших у країні почав створювати й використовувати з навчальною і науковою метою учбові кінофільми. Ним створено вісім навчальних короткометражних фільмів.
   Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня і вісьмома медалями, медаллю «За трудову доблесть» (1954).
   Помер у 1986 р., похований у м. Біла Церква.

1933 р.

   Горбань Микола Іванович  – народився 14 жовтня 1906 р. в с. Кибинці Миргородського району Полтавської обл. в родині селянина-бідняка.
   В 1939 р. за Наказом Президії Верховної Ради СРСР був призваний в ряди Робі́тничо-Селя́нської Черво́ної Армії і служив на посаді начальника армійського ветеринарного лазарету до демобілізації.
   В січні 1940 р. був призначений начальником ветеринарного управління Наркомзему Української РСР, де і пропрацював до червня 1947 р. Поряд з цим, Радою Міністрів УРСР був затверджений членом колегії Наркомзему і Міністерства землеробства і тваринництва.    В 1940 р. був відповідальним редактором журналу ”Ветеринарна справа”, а в 1945–1946 рр. заступником відповідального редактора журналу “Соціалістичне тваринництво”.
   За довоєнний період праці М.І. Горбаня у Наркомземі УРСР було ліквідовано ряд особливо небезпечних хвороб сільськогосподарських тварин (інфекційний енцефаломієліт, сап, стахіботріотоксикоз, дендродохіотоксикоз, інфекційна анемія коней та інші), що дало значний економічний ефект народному господарству республіки.
   У період Другої світової війни М.І. Горбань служив у Оперативній групі при Уряді УРСР, виконував завдання Державного Комітету Оборони, Уряду, Наркому Оборони та Наркомзему СРСР. Організував і був призначений начальником Західно-Казахстанського Управління Наркомзему СРСР з організації контролю за ходом евакуації, перегонів, переправи і розміщення евакуйованої худоби на території Західно-Казахстанської, Гурєвської, Актюбинської, Чкаловської областей і Башкирської АРСР. Забезпечував ветеринарне благополуччя евакуйованої худоби та місць дислокації військових частин фронту. Здійснював керівництво постачанням військових частин ветеринарним майном. Керував службою Цивільної Оборони УРСР, виконував інші завдання оборонного значення. Після закінчення війни працював на попередній посаді.
   За роботу у відбудовний період у 1945 р. нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, медаллю “За доблестный труд», «За победу над Германией».
   З червня 1947 р. працював у Київському ветеринарному інституті, спочатку на посаді асистента кафедри епізоотології, а потім, з 1961 р., на посаді доцента.
   Впродовж 50-річної трудової діяльності М.І. Горбань поєднував виробничу, наукову і педагогічну роботу з громадською.

1935 р.

    Нагорний Іван Сергійович (1910 – 1989 рр.) – випускник Київського ветеринарного інституту, доктор ветеринарних наук, професор. Народився 29 червня 1910 р. у м. Одеса. З 1916 р. жив і навчався в с. Печиски на Хмельниччині.
   У м. Красилові Хмельницької обл. одержав семирічну освіту. З 1929 по 1931 рр. навчався у Кривовульському зоотехнічному технікумі. Як відмінник навчання, достроково його завершив і був направлений на навчання до Київського ветеринарного інституту, в якому навчався у 1931–1935 рр. У 1935–1938 рр. навчався в аспірантурі на кафедрі акушерства цього ж інституту.
   З 1938 р. І. С. Нагорний працює на посаді асистента кафедри патології і терапії незаразних хвороб сільськогосподарських тварин Київського ветеринарного інституту, а потім Свердловського сільськогосподарського інституту, куди був евакуйований КВІ під час Другої світової війни. З 24 грудня 1941 р. мобілізований до лав Червоної Армії.
   Нагорний І. С. – майор ветеринарної служби. Під час Другої світової війни був начальником лікувального відділення дивізійного, а потім – фронтового лазаретів. Воював у складі Північно-Західного, Сталінградського та 2-го Українського фронтів.
   У 1946–1952 рр. І. С. Нагорний працює на посаді асистента, а згодом –доцента кафедри патології і терапії незаразних хвороб сільськогосподарських тварин КВІ.
   У 1947 р. в Казанському ветеринарному інституті захистив кандидатську дисертацію на тему: «Сравнительная оценка различных методов энтероцентеза при метеоризме кишечника у лошадей» (науковий керівник – професор Д. В. Соколов).
   З 1952 по 1985 рр. працює на посаді завідувача кафедри акушерства і штучного осіменіння сільськогосподарських тварин УСГА, а з 1985 по 1989 рр. – на посаді професора цієї ж кафедри.
   У 1968 р. в Харківському зооветеринарному інституті захистив докторську дисертацію на тему: «Клинико-экспериментальные данные по этиологии и лечению некоторых гинекологических заболеваний у коров».
   Нагорний І. С. зробив значний внесок у розв’язання актуальних проблем тваринництва, а саме: вивчення мікотоксикозів великої рогатої худоби, удосконалення технології виготовлення та застосування тканинних препаратів і «сухого методу» для лікування тварин під час гінекологічних захворювань та патологічних процесів у молочній залозі, розкриття ролі секреторної функції тканин репродуктивних органів та впливу її на відтворну здатність тварин.
   У науковому доробку професора І. С. Нагорного понад 100 наукових праць, у т. ч. 3 монографії. За його керівництва захистили дисертації 25 кандидатів наук і один доктор наук, серед них – 7 іноземних громадян.
   За сумлінну працю І. С. Нагорного неодноразово відзначали урядовими нагородами, зокрема орденами «Червоної Зірки», «Великої Вітчизняної війни», «Знак Пошани» та медалями.
   Помер І. С. Нагорний 8 квітня 1989 р. Похований у м. Києві на Байковому кладовищі.

   Чубар Василь Корнійович – доктор ветеринарних наук, професор, учень В. Г. Касьяненка, порівняльний анатом, хірург. Очолював кафедру хірургії впродовж 1940–1941 рр. і 1945 – 1951 рр.
   У 1947 р. виконував обов’язки директора Київського ветеринарного інституту. За погодженням Державного видавництва сільськогосподарської літератури, Української РСР, у липні 1954 р., було подано до друку працю Василя Корнійовича «Оперативна хірургія свійських тварин», яка вийшла тиражом у 6000 екземплярів. Виданий понад півстоліття тому, підручник є класикою сьогодення для лікарів ветеринарної медицини. Методологія його навчального тлумачення неперевершена, оскільки є науково-послідовною – від самого простого до найскладнішого. За спогадами професорів І. О. Поваженка, С. І. Братюхи, В. Б. Борисевича, Г. М. Калиновсього і ін., професор – Чубар В. К прожив коротке і яскраве життя, залишивши нам, старшому і молодшому поколінню, неперевершений науковий скарб своєї праці «Оперативна хірургія домашніх тварин». Помер Чубар Василь Корнійович у 1951 р.

1938 р.

    Манзій Сава Филимонович (1913 – 2008 рр.) – випускник Київського ветеринарного інституту, видатний вчений морфолог, доктор біологічних наук, професор Інституту зоології НАН України, почесний член кафедри анатомії сільськогосподарських тварин імені академіка В. Г. Касьяненка.
   Народився 22 грудня 1913 р. в с. Осіївка (тепер Бершадського району Вінницької області) в родині селянина-бідняка. У 1925 р. почав навчання в школі, а після закінчення сьомого класу поступив у зоотехнікум свинарства, що знаходився в с. Красносілці Джулинського району. У 1933 р. закінчив технікум і, як відмінник, був залишений в цьому ж районі на посаді районного держінспектора по конях, відповідальним за підготовку і здачу найкращих коней Червоній Армії. У 1934 р. вступив до Київського ветеринарного інституту, який закінчив з відзнакою у 1938 році. Залишився працювати в інституті на кафедрі анатомії – на посадах старшого лаборанта, асистента.
   Восени 1939 р. призваний в армію на строкову службу, яку проходив у 71-му кавалерійському полку в місті Кірсанові Тамбовської обл. (Росія). З початком Другої світової війни полк був розформований, а ветлікарів-кавалеристів розіслали по різних частинах. Сава Манзій потрапив у 607-й гаубично-артилерійский полк 120-ї стрілецької дивізії на фельдшерську посаду начальника передового ветеринарного пункту першого артдивізіону. В 1942 р. отримав перше офіцерське звання – гвардії-капітан ветеринарної служби і був переведений на посаду молодшого ветлікаря. З 1943 р. – старший ветлікар. Далі проходив службу на посаді начальника лікувального відділу дивізійного лазарету, начальника лікувального відділення 311-го фронтового ветлазарету 1-го Українського фронту. По закінченню війни у званні майора ветеринарної служби служив у Австрії.
   Після демобілізації в 1947 р. став аспірантом порівняльного морфолога В.Г.Касьяненка на кафедрі анатомії Київського ветеринарного інституту. Потім перейшов в Інститут зоології АН України, де захистив кандидатську дисертацію на тему «Порівняльна, функціональна і еволюційна морфологія автоподія (кисті) ссавців» і докторську дисертацію на тему «Порівняльна, функціональна і еволюційна морфологія зап'ястного суглоба ссавців». З 1963 р. керував відділом еволюційної морфології хребетних; очолював секцію зоологічної біомеханіки. За сумісництвом у 1957–1958 рр. працював на ветеринарному факультеті Української сільськогосподарської академії. У 1970–1980 рр. вів заняття на кафедрі зоології Київського університету імені Тараса Шевченка.
   Науковий напрямок: вивчення закономірностей і механізмів пристосувальної перебудови в онто- і філогенезі хребетних. Автор 220 наукових праць, 5 монографій. Підготував 5 докторів і 15 кандидатів наук. Був членом редколегії міжнародного журналу «Зоологіше ярбюхер». Нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни, «Знак Пошани», 10 медалями, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України.

   Ревенко Іван Павлович (1918 – 1980 рр.) – випускник Київського ветеринарного інституту, український вчений в галузі мікробіології та інфекційних хвороб, доктор ветеринарних наук, професор. Народився 10 серпня 1918 р. у с. Медвин Богуславського р-ну Київської обл. У 1933 р. закінчив семирічну школу, а в 1934 р. – Медвинський філіал вечірнього робітфаку Київського ветеринарного інституту. З вересня 1934 р. по липень 1938 р. навчався в Київському ветеринарному інституті. Після закінчення ветеринарного інституту працював на посаді завідувача ветеринарної дільниці в с. Астраханка Запорізької обл.
   З квітня 1939 р. – старший лаборант кафедри мікробіології КВІ (у складі наукової бригади по вивченню стахіботріотоксикозу коней). З липня 1939 р. по листопад 1939 р. – асистент кафедри мікробіології КВІ. В листопаді 1939 р. був призваний до лав Радянської Армії, де й служив безперервно протягом шести років: був бійцем, потім ветлікарем 71 запасного кавалерійського полку (завідувач діагностичним кабінетом ветлазарету). Після розформування цього полку був ветлікарем в/ч 1655 в тому ж м. Кірсанові Тамбовської обл., а потім ветлікарем Орловського піхотного училища. З липня 1941 р. на фронті в Діючій Радянській Армії – начальник ветлазарета 118 кавалерійського полку, потім 892 артилерійського полку. Після шпиталю був у резерві Сталінградського військового округу до квітня 1942 р., ветлікарем 51 ремонтно-клінічного депо в травні–липні того ж року, а потім був призначений ветлікарем-токсикологом Польової ветлабораторії № 20, що формувалася в м. Сталінграді (нині Волгоград).
   З січня 1943 р. по червень 1945 р. був начальником Польової ветлабораторії № 20 в складі 28-ї, а потім 2-ої Гвардійської Армії на Сталінградському, Південному, 4 Українському, 3 Білоруському та 1 Прибалтійському фронтах.
   З червня по вересень 1945 р. – начальник терапевтичного відділення 414 армійського ветлазарету, а потім в жовтні–листопаді 1945 р. знаходився в резерві Київського військового округу, звідки був демобілізований в листопаді 1945 р.
   У грудні 1945 р. повернувся до роботи на кафедрі мікробіології Київського ветеринарного інституту. До 1957 р. працював асистентом (хоч в 1955–1956 рр. фактично виконував обов’язки завідувача кафедри мікробіології), потім виконуючим обов’язки доцента і доцентом кафедри мікробіології Української сільськогосподарської академії (після приєднання до неї ветінституту).
   У 1954 р. захистив кандидатську дисертацію. В липні 1958 р. йому присвоєно вчене звання доцента кафедри мікробіології.
   З 1 жовтня 1965 по 1 жовтня 1967 рр. наказом по Українській сільськогосподарській академії був призначений на посаду старшого наукового співробітника для роботи над докторською дисертацією. З 1 жовтня 1967 р. поновлений на посаді доцента кафедри мікробіології Української сільськогосподарської академії.
   Неодноразово обирався до складу профспілкових та партійних органів Київського ветінституту і ветфакультету Української сільськогосподарської академії, народним депутатом райради Московського району м. Києва.
   З 1967 по 1978 рр. працював на посаді завідувача кафедри епізоотології Української сільськогосподарської академії.
   Ревенко І. П. має нагороди: Орден Вітчизняної війни ІІ ступеню (1945); Медалі: «За бойові заслуги» (1944); «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній ійні 1941–1945 рр.» (1945); «20 років Перемоги у ВВВ 1941–1945 рр.» (1967); «50 років Збройних сил СРСР» (1968).
   Помер Ревенко І. П. у 1980 р.

   Райцис Михайло Михайлович (1916 – 2005 рр.) – випускник Київського ветеринарного інституту, з 1956 по 1977 рр. начальник ветеринарного відділу Миколаївського обласного управління сільського господарства, Заслужений ветеринарний лікар УРСР.

1941 р.

   Братюха Степан Іванович (1917 – 1994 рр.) – випускник Київського ветеринарного інституту, видатний український ветеринарний хірург, доктор ветеринарних наук, професор, Заслужений працівник вищої школи УРСР. Народився 30 грудня 1917 р. у с. Рожична Оратівського р-ну Вінницької обл.
   З вересня 1937 р. до липня 1941 р. – студент Київського ветеринарного інституту (закінчив 4 курси). В липні 1941 р. евакуювався в м. Харків (Харківський зооветеринарний інститут), де і закінчив 5-й курс, отримав кваліфікацію ветеринарного лікаря.
У вересні 1941 р. призваний до лав Радянської Армії, пройшов перепідготовку військового персоналу, після чого з січня 1942 р. і до кінця війни перебував у діючій армії.
   Перебував в боях на Північно-Кавказькому, Закавказькому, 2 і 3 Українському фронтах. Займав посаду молодшого, потім старшого ветлікаря 45-го кавалерійського полку, начальника ветлазарету 12-ї Донської казачої кавалерійської дивізії. В складі Радянської Армії з боями перебував у 1944–1945 рр. в Румунії, Угорщині, Австрії, Югославії. Війну закінчив у званні гвардії майора ветслужби. За бойові заслуги нагороджений орденом Червоної Зірки, орденом Великої Вітчизняної Війни І ст., 7 медалями.
   В червні 1946 р. поступив в аспірантуру при кафедрі хірургії Київського ветеринарного інституту, після закінчення якої в січні 1950 р. захистив кандидатську дисертацію.
   З вересня 1949 р. асистент, а з червня 1952 р. – доцент кафедри хірургії КВІ. У 1953–1957 рр., за сумісництвом, займав посаду головного лікаря ветклініки інституту, а в 1964–1970 рр. – заступник декана ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії. В листопаді 1976 р. обраний на посаду декана ветеринарного факультету УСГА, яку займав до березня 1980 р.
   У 1977 р. отримав диплом доктора ветеринарних наук, а через рік – атестат професора. В 1977–1987 рр. – завідувач кафедри хірургії ветеринарного факультету УСГА. В березні 1988 р. переведений з посади завача кафедри на посаду професора кафедри хірургії, яку займав до останнього дня свого життя.
   За багаторічну науково-педагогічну діяльність та заслуги у підготовці висококваліфікованих кадрів професору Братюсі С. І. Присвоєно почесне звання Заслужений працівник вищої шкли України.
   Помер у 1994 р. Похований у м. Києві.

    Дідовець Сергій Разумович (1918 – 1998 рр.) – випускник Київського ветеринарного інституту, кандидат ветеринарних наук, видатний організатор ветеринарної справи в Україні, заслужений ветеринарний лікар УРСР нагороджений багатьма орденами та медалями, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
   Після закінчення середньої школи у 1936 р., вступив на ветеринарний факультет Київського ветеринарного інституту, який закінчив у 1941 р.
   Учасник Другої світової війни з листопада 1941 р. Воював на Брянському, Сталінгралському, Південно-Західному, 3-му Українському та 1-му Білоруському фронтах. Під війни обіймав посаду начальника дивізійного ветеринарного лазарету 74-ї гвардійської стрілецької дивізії, гвардії капітан ветеринарної служби.
   Після війни до 1948 р. – головний ветлікар Борзнянського району Чернігівської області. Протягом 1948–1953 рр. очолював ветслужбу Чернігівської області. У 1953–1983 рр. – начальник Главку ветеринарії з держветінспекцією Мінсільгоспу УРСР, член колегії Міністерства. Працював в Українському науково-дослідному ветеринарному інституті.
   У 1961 р. захистив кандидатську дисертацію, автор понад 40 наукових праць.

   Науменко Володимир Васильович (1919 – 2008 рр.) – випускник Київського ветеринарного інституту, український вчений фізіолог, доктор ветеринарних наук, професор. Народився 28 липня 1919 р. у с. Смоляж на Чернігівщині в родині сільського вчителя, директора школи Василя Калениковича Науменка. У школі вчився добре, був старанним, всім цікавився, а особливо – тваринами, птахами. Після закінчення школи навчався в Ніжинському ветеринарному технікумі, потім – у Київському ветеринарному інституті, який закінчив з відзнакою у 1941 р. До 1951 р. був на військовій службі, а потім – на викладацькій роботі: спочатку асистент, потім доцент, професор, завідувач кафедри фізіології сільськогосподарських тварин Київського ветеринарного інституту, пізніше – УСГА, НАУ. У 1958 р. захистив кандидатську дисертацію, а в 1970 р. – докторську дисертацію. У 1971 р. отримав звання професора.
   З 1981–1993 рр. В. В. Науменко завідував кафедрою фізіології сільськогосподарських тварин, а з 1993–1999 рр. працював на посаді професора кафедри нормальної та патологічної фізіології НАУ.
   Підготував 6 кандидатів наук з фізіології людини і тварин, один з яких став доктором сільськогосподарських наук.
   Професор В. В. Науменко є автором понад 110 наукових праць, у т. ч. 6 підручників і навчальних посібників з фізіології сільськогосподарських тварин для студентів ветеринарних та зооінженерних факультетів, а також монографій.
   Професор В. В. Науменко першим розробив об’єктивну методику визначення типів вищої нервової діяльності у свиней та встановив вплив типу вищої нервової діяльності на їх продуктивність. Кафедра займала різні приміщення в навчальному корпусі № 6, а пізніше – в новозбудованому навчальному корпусі № 12. Лекції супроводжувалися демонстраціями. Кафедра мала власний віварій, де утримувалися лабораторні тварини (вівці, кози, собаки, кролі, жаби). Школою професора В. В. Науменка досліджено взаємозв’язок типів вищої нервової діяльності з вісцеральними функціями та продуктивністю свиней.
   Ім′я В. В. Науменка відоме далеко за межами України й занесене в книгу «Українські вчені–аграрії ХХ століття». У 2001 р. В. В. Науменко став Державним стипендіатом. Протягом двох десятиліть у газеті «За сільськогосподарські кадри» публікувалися про нього статті, як про чудову людину, талановитого вченого, мудрого наставника. У 2002 р. вийшла його книга спогадів «Дорогами війни», а в 2003 р. – книга «Незабутнє».
   У 2002 р. професор В. В. Науменко отримав Почесне звання «Заслужений працівник народної освіти України»
   Помер у 2008 році. Похований у м. Києві на Південному кладовищі. 

   Хоменко Віра Семенівна (1921 – 2016 рр.) – доктор ветеринарних наук, професор, заслужений працівник та відмінник народної освіти, ветеран Великої Вітчизняної війни, учасник бойових дій. Народилася 14 вересня 1921 р. у с. Костянтинівка Смілянського р-ну Київської обл.
   В 1934 р. закінчила Бобринську залізничну семилітку і вступила в Черкаський ветеринарний технікум, який з відзнакою закінчила в 1937 р.
   У 1937 р. була прийнята на навчання у Київський ветеринарний інститут, який закінчила в 1941 р. Після закінчення інституту була мобілізована в ряди Червоної армії, де служила до 1944 р. За доблесть і мужність нагороджена орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні».
   Шлях у науку почався у 1944 р., коли вона вступила до аспірантури за спеціальністю “Фармакологія” при Всесоюзному інституті експериментальної ветеринарії (керівник – професор Казанцева І. І.). ЇЇ дослідження були присвячені вивченню механізму дії, обґрунтуванню методики застосування сульфаніламідних препаратів. За результатами цих досліджень В. С. Хоменко у 1948 р. захистила кандидатську дисертацію. З 1948 р. кандидат ветеринарних наук.
   Педагогічну діяльність у вищій школі розпочала з вересня 1948 р. на посаді асистента кафедри фармакології Узбецького сільськогосподарського інституту (м. Самарканд) , а у жовтні 1950 р. вона була обрана завідуючою кафедрою фармакології Новочеркаського зооветеринарного інституту, у якому працювала протягом 11 років. Вчене звання доцента їй було присвоєне у 1951 р. У Новочеркаському зооветеренарному інституті виконувала обов’язки вченого секретаря, керувала науковим товариством. Посаду завідувача кафедри обіймала до об’єднання кафедр фармакології та патофізіології у 1955 р., після чого самостійно читала курс фармакології. Опублікувала 20 наукових робіт.
   З жовтня 1961 р. життєвий і науковий шлях В. С. Хоменко тісно пов’язаний з Білоцерківським сільськогосподарським інститутом – нині національний університетом. Цього року вона була обрана за конкурсом на посаду доцента з курсу фармакології. В. С. Хоменко працювала доцентом кафедри терапії та клінічної діагностики, а з 1964 року по січень 2007 р.– доцентом кафедри паразитології і фармакології (вела курс фармакології). ЇЇ лекції завжди користувались великою популярністю, оскільки вони були глибокі за змістом і прекрасні за формою: дохідливі, прості, цікаві, завжди підкріплювалися демонстраційними дослідами. Тут Віра Семенівна почала вивчати новий клас антимікробних препаратів – похідних 5-нітрофурану. В. С. Хоменко вперше у ветеринарній медицині з’ясувала фармакодинаміку нітрофуранів; вивчала видову, порідну та вікову чутливість до них, характер їхньої дії на основі клініко-фізіологічні і біохімічні параметри функціонування життєво важливих органів та систем здорових і хворих тварин; обґрунтувала раціональні схеми застосування з лікувальною метою телятам, поросятам і курям різного віку основних препаратів нітрофуранового ряду, що мають широкий спектр антимікробної активності.
   На основі проведених досліджень В. С. Хоменко у 1971 р. захистила докторську дисертацію. Головне управління ветеринарної медицини Міністерства сільського господарства СРСР затвердило 5 настанов, розроблених В. С. Хоменко, щодо застосування препаратів нітрофуранового ряду. 19 жовтня 1971 р. рішенням ВАКу їй була присуджена ступінь доктора ветеринарних наук, 14 жовтня 1973 р. – вчене звання професора по кафедрі паразитології і фармакології. Упродовж 15 років вона входила до складу спеціалізованої вченої ради із захисту докторських дисертацій при Московській ветеринарній академії і до Фармакологічного комітету при Головному управлінні ветеринарії Міністерства сільського господарства СРСР, де гідно представляла Україну.
В. С. Хоменко автор понад 250 наукових праць. Крім наукової діяльності значну увагу приділяла методичній роботі. Разом з провідними фахівцями України (академік УААН Г. О. Хмельницький, професор О. І. Канюка) видано: підручник з ветеринарної фармакології (1995), програму для вищих навчальних закладів з ветеринарної фармакології (2001). Понад 10 років очолювала студентське наукове товариство інституту. За її керівництва підготовлено і захищено 2 кандидатські дисертації. В. С. Хоменко була офіційним опонентом кількох десятків робіт на здобуття наукових ступенів кандидатів та докторів ветеринарних та біологічних наук. До 1 січня 2008 р. була членом вітчизняних наукових рад із захисту дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата та доктора ветеринарних та біологічних наук, Вченої ради факультету ветеринарної медицини.
   Науково-педагогічна діяльність В. С. Хоменко відмічена орденом № 1 Білоцерківського національного аграрного університету «За мудрість, вірність, і самовідданість» (2001), галузевим Знаком пошани I ступеня (2001), почесним знаком «Відмінник вищої школи СРСР» (1990), почесним званням «Заслужений працівник народної освіти України» (1991), орденом княгині Ольги III ступеня (2001). В 1998 р. за заслуги перед містом Біла Церква занесена до її «Золотого фонду».
   Померла 14 грудня 2016 р. Похована в Білій Церкві.

За 1942 - 1944 рр. інформації про випускників немає, оскільки Київський ветеринарний інститут, у зв'язку з другою світовою війною, що розпочалася на наших теренах 22 червня 1941 р., був евакуйований у місто Свєрдловськ (нині Єкатиринбург, російська федерація) де існував на правах факультету у складі Свєрдловського сільськогосподарського інституту

1949 р.

   Кучеров Ілля Семенович – народився 17 лютого 1925 р. в с. Нагорне (нині Ростовська обл., росія).
   Доктор біологічних наук (1970), професор (1975), фізіолог. Учасник Другої світової війни. Має бойові нагороди. Працював у Київському університеті (1950–1954); Українській сільськогосподарській академії (1954–1957); Київському інституті фізичної культури і спорту (1957–1973); відтоді – у Національному педагогічному університеті (Київ): 1976–1994 рр. – засновник і завідувач, від 1994 р. – професор кафедри анатомії, фізіології та шкільної гігієни, з 2008 р. – завідувач лабораторії когнітивної педагогічної нейробіології при кафедрі Наукових досліджень з проблем хронобіології, фізіології людини, фізіології спорту, управління здоров’ям учнів.

1950 р.

   Бурдов Олександр Миколайович – народився 15 вересня 1926 року. Доктор ветеринарних наук, професор, заслужений діяч наук РРФСР.
   Після закінчення ветеринарного факультету Київського ветеринарного інституту, за направленням Міністерства сільського господарства СРСР працював 8 років в Казахстані на посаді завідувача зооветеринарної дільниці, старшого ветеринарного лікаря МТС, завідувача ветеринарної лабораторії. Після навчання в аспірантурі Всесоюзного інституту експериментальної ветеринарії працював на посаді головного ветеринарного лікаря Головного управління ветеринарії Міністерства сільського господарства СРСР.
   У 1964–1972 рр. – директор Науково-дослідного сільськогосподарського інституту МСГ СРСР (Казахстан), начальник відділу Головного управлвння науково-дослідних і експериментально-виробничих установ МСГ СРСР, директор Науково-ветеринарної лабораторії в Народній республіці Конго. У 1981–1992 рр. – директор Всесоюзного науково-дослідного ящурного інституту.
   Нагороджений орденами “Жовтневої революції”, “Вітчизняної війни” II ступеню, “Трудового Червоного Прапора”, “Дружби народів”.

   Мажуга Петро Маркович (04.03.1920 – 03.09.2011 рр.) – український науковець у галузі морфології, цитології та гістології. Народився 04 березня 1920 року в с. Петруші, нині Ріпкинського р-ну Чернігівської області.
   Доктор біологічних наук (1962), професор (1965). Лауреат премії імені Д.К.Заболотного АН УРСР (1983). Працював в Інституті зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України (Київ): 1963–1965 рр. – директор, 1963–1989 рр. – завідувач відділу цитології і гістогенезу, з 1989 р. – головний науковий співробітник. Автор 236 наукових праць, зокрема 9 монографій.
   У 1953 р. захистив кандидатську дисертацію «Про кровопостачання колінного суглоба». Докторську дисертацію захистив у 1962 р. на тему «Функціональна морфологія кровоносної системи кінцівок тварин і людини». З 1963 р. очолював створений ним Відділ цитології та гістогенезу Інституту зоології. Звання професора отримав за спеціальностями «Цитологія» (1965) та «Гістологія і ембріологія» (1970).
   Під керівництвом П.М. Мажуги захищені 3 докторські та 18 кандидатських дисертацій.
   Помер 3 вересня 2011 року. Похоронений у м. Києві.

   Роговський Петро Якович (1921 – 2003 рр.) – доктор ветеринарних наук, професор, Заслужений працівник народної освіти України. Народився 1 лютого 1921 р. у с. Містечко Брусилівського р-ну Київської (нині Житомирської) обл.
   У 1939 р. вступив до Київського ветеринарного інституту (КВІ). Навчання перервала війна. Він був учасником бойових дій Фінської та Другої світової воєн.
   У листопаді 1945 р. продовжив навчання у КВІ. У вечірні години працював старшим лаборантом кафедри анатомії. Після закінчення у 1950 р. з відзнакою КВІ був залишений в аспірантурі при кафедрі оперативної хірургії.
   З 1953 р. працював на кафедрі анатомії на посадах асистента, старшого викладача, старшого наукового працівника, доцента. Неодноразово обирався членом Президії Київського обкому профспілки.
   У 1954 р. захистив кандидатську дисертацію на тему: «Оперативне лікування великої рогатої худоби при сторонніх тілах стравоходу». (Науковий керівник – проф. Поваженко І. О.).
   У 1973 р. захистив докторську дисертацію: «Таз ссавців у порівняльно-анатомічному та функціональному висвітленні». (Науковий консультант – проф. Гімельрейх Г. О.).
   У 1973 р. був переведений на посаду доцента кафедри патанатомії та ветсанекспертизи. З 1974 по 1990 рр. завідувач цієї кафедри. У 1976 р. йому було присвоєно вчене звання професора. Протягом 1980–1988 рр. працював на посаді декана ветеринарного факультету, понад 10 років очолював спеціалізовану вчену раду із захисту докторських дисертацій. З 1990 р. – професор кафедри.
   П.Я. Роговський – автор 88 наукових праць. Під його керівництвом з 1979 р. виконано і захищено 19 кандидатських дисертацій громадянами: України, Єгипту, Нігерії, Малі, Йорданії, Бангладешу, В’єтнаму, Анголи, Судану, Словаччини, росії, Камбоджі.
   П. Я. Роговський вивчав вплив гіпокінезії на організм тварин промислових комплексів, кількісні та якісні показники м’яса після забою, розвиток патологій у забійних тварин і птиці; вивчав ветеринарно-санітарну оцінку продуктів забою за патології шлунково-кишкового тракту свиней у господарствах з різним типом утримання та годівлі тварин. Ним розроблено методичні рекомендації з упровадження результатів досліджень у виробництво.
   У 1996 р. Указом Президента України П. Я. Роговському присвоєно почесне звання “Заслужений працівник народної освіти України”.
   П. Я. Роговський – інвалід Великої Вітчизняної війни II групи, нагороджений орденами і медалями.
   Помер у 2003 р. Похований у м. Києві на Байковому кладовищі.

   Трач Василь Никифорович (1922 – 1994 рр.) – визначний український гельмінтолог, спеціаліст в галузі систематики та екології нематод, що паразитують у жуйних. Народився 22 березня 1922 року в м. Києві.
   Після закінчення з відзнакою ветеринарного факультету Київського ветеринарного інституту в 1951 р. вступив до аспірантури відділу паразитології Інституту зоології АН УРСР, яку закінчив захистом дисертації у 1954 р. на тему «Фауна, біологія і шляхи ліквідації стронгілят овець на території Київського Полісся». У 1954–1958 рр. Працював на посаді молодшого наукового співробітникам, а з 1958 до 1978 рр. – на посаді старшого наукового співробітника. У 1975 р. у Всесоюзному інституті гельмінтології ім. К. І. Скрябіна захистив докторську дисертацію на тему «Порівняльна морфологія, систематика і еколого-фауністична характеристика стронгілят домашніх жуйних тварин». У 1978–1982 рр. завідувач відділу гельмінтології, а в 1982–1986 рр. – завідувач відділу паразитології.
   Автор більш ніж 80 наукових праць, що отримали визнання в країні та за її межами. Серед них монографії «Эколого-фаунистическая характеристика стронгилят домашних жвачных Украины» та «Паразитические личинки стронгилят домашних жвачных животных».
   Ветеран Другої світової війни. Нагороджений орденом Слави III ступеню, медалями «За взяття Кенінсбергу», «За перемогу над Німеччиною», «В пам’ять 1500-річчя Києва», «Ветеран праці»
   Помер у 1994 році.

1952 р.

   Борщ Михайло Степанович (1919 – 1995 рр.) – народився 19 листопада 1918 р. у м. Варва Чернігівської обл. Випускник ветеринарного факультету Київського ветеринарного інституту 1952 р.
   У 1956 р. закінчив аспірантуру при кафедрі зоогігієни Київського ветеринарного інституту під керівництвом професора А. К. Скороходька. Працював на посадах асистента, доцента. З
   1964 по 1988 рр. завідувач кафедри зоогігієни. В 1974 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора ветеринарних наук. З 1976 р. професор. Під його керівництвом виконані дві кандидатські дисертації.
   Під час війни перебував на військовій службі у резервних підрозділах Сибіру.
   Обирався секретарем парткому КВІ, членом парткому УСГА, секретарем парторганізації, деканом зооінженерного факультету (1970–1973).
   Борщ М. С. продовжував наукові пошуки в традиціях свого вчителя. У 1956 р. він захистив кандидатську дисертацію на тему: «Изучение роли температурно-влажностного режима при выращивании поросят». Як керівник кафедри М. С. Борщ у науковій роботі орієнтує персонал на розробку актуальних проблем тваринництва у зв’язку з впровадженням індустріальних методів промислової технології виробництва продукції тваринництва на промислових комплексах. Вивчається термогенез і терморегуляція у поросят-сисунів залежно від вікових, сезонних особливостей і стимуляції кровотворення у них, а також продуктивні якості свиноматок, умови формування мікроклімату в приміщеннях та заходи щодо його оптимізації. Помітною віхою в діяльності кафедри є п’ятирічна праця з розробки ветеринарно-гігієнічних заходів щодо підвищення ефективності відгодівлі свиней в умовах промислових комплексів. Зусиллями професора М. С. Борща на базі кафедри був створений колектив кваліфікованих в різних галузях науки фахівців, які представляли кілька факультетів УСГА та підприємств ВПК. Проведено комплекс наукових досліджень (ветеринарно-гігієнічних, клініко-фізіологічних, цитоморфологічних, етологічних) та кілька серій виробничих експериментів; розроблений оригінальний електронний прилад СК-1 для пригнічення статевого збудження у свиней на відгодівлі. Співробітники кафедри вивчали також питання особливостей формування мікроклімату та способів його оптимізації в цехах опоросу свиноматок, дорощування поросят, відгодівлі свиней на свинокомплексах (Калитянському, Київському Київської області, радгоспу Росія Черкаської області); досліджувався вплив різних чинників на тривалість продуктивного використання свиноматок і якість одержуваного потомства.
   За участю професора М. С. Борща розроблені «Ветеринарно-санітарні правила для спеціалізованих свинарських господарств» (затверджені ГУВ з державною ветеринарною інспекцією Держагропрому УРСР 4 листопада 1986 р.) та інші.
   Помер 13 листопада 1995 р. Похований у м. Києві.

1953 р.

   Антипчук Юрій Петрович – доктор біологічних наук, професор. Народився 20 липня 1928 р. в м. Золотоноша, нині Черкаська обл. Доктор біологічних наук (1968), професор (1975).
   Працював на посадах асистента у Білоцерківському сільськогосподарському інституті (1953–1954); головного ветеринарного лікаря радгоспу в Красноярському краї РФ (1954–1955), викладача Боярського сільськогосподарського технікуму (1956); ветеринарного лікаря «Укрзаготскот» (1956–1957); старшого наукового співробітника Українського НДІ рибного господарства (1959–1960); молодшого наукового співробітника, а з 1963 р. – старшого наукового співробітника Інституту зоології АН УРСР (1960–1970); завідувача кафедри анатомії, гістології і фізіології людини і тварин Мелітопольського (1970–1980) та Луганського (1980–1990) педагогічних інститутів; з 1990 р. – в Університеті туризму і курортної справи (Сочі, РФ).
   Наукові праці Ю.П.Антипчука присвячені питанням структурних і функціональних властивостей судин малого кола кровообігу наземних хребетних в еволюційному аспекті; дав обґрунтовану схему еволюційних перетворень гістологічних структур стінки судин легенів у хребетних. Показав, що морфологія і функціональні механізми кровоносних судин забезпечують повний розподіл артеріальної і венозної крові в трикамерному серці рептилій.

  Джупина Симон Іванович (21.03.1928 – 26.05.2017 рр.) – доктор ветеринарних наук (1982), професор (1987), Заслужений ветеринарний лікар російської федерації, Почесний працівник вищої професійної освіти російської федерації, начальник ветеринарного відділу Новосибірської області (1959–1969), завідувач лабораторії загальної епізоотології ВІЕВ (1969–1979), директор Інституту експериментальної ветеринарії Сибіру і Далекого Сходу (1979–1997), професор кафедри ветеринарної патології Російського Університету Дружби Народів (1997–2011).
   У 1960 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук за темою «Епізоотологія ящура в Новосибірській області», а в 1982 р. – на здобуття наукового ступеня доктора ветеринарних наук за темою «Епізоотологія сибірської виразки в СРСР».
   З проблем епізоотології опублікував 16 книг, 386 наукових статей, вийшли з друку за його редакцією 19 збірників наукових праць. Щодо проблем ветеринарії Сибіру і Далекого Сходу організував і провів значну кількість наукових конференцій. Опублікував багато наукових статей в «Новій Російської енциклопедії», співавтор понад 40 брошур, рекомендацій і книг. Керував роботою 20 аспірантів, докторантів і здобувачів, які успішно захистили дисертації.

1954 р.

   Романенко Віктор Дмитрович – видатний український вчений в галузі гідробіології, гідроекології, екологічної фізіології водяних тварин, академік НАН України, професор, доктор біологічних наук. Народився 30 листопада 1930 р. в м. Чернігів.
   В студентські роки розпочав свої перші наукові дослідження в галузі ветеринарної медицини. Захистивши диплом, вступив до аспірантури на кафедру хірургії Київського ветеринарного інституту. В 1959 р. успішно захистив кандидатську дисертацію.
   З 1960 по 1963 рр. працював у науково-організаційному відділі Президії АН УРСР. З 1963 р. перейшов на роботу до Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця. В 1968 р. на Об’єднаній вченій раді біологічних наук при АН УРСР захистив докторську дисертацію за спеціальністю «Фізіологія людини і тварин». З 1972 р. перейшов працювати в Інститут гідробіології АН УРСР і очолив відділ екологічної фізіології водяних тварин. З січня 1980 р. по грудень 2016 р. – директор Інституту гідробіології НАН України. З грудня 2016 р. по теперішній час – радник при дирекції та почесний директор Інституту гідробіології НАН України.
   Автор понад 380 наукових публікацій, зокрема 21 монографії.
   В. Д. Романенком започатковано і сформовано наукову школу екофізіологів водяних тварин, яка зробила істотний внесок у розвиток фундаментальних і прикладних досліджень прісноводних екосистем. Під його науковим керівництвом підготовлено більше 20 кандидатів і докторів наук.
   Він є президентом Гідроекологічного товариства України, головним редактором «Гидробиологического журнала» та його англомовного видання (Hydrobiological Journal, USA), Головою спеціалізованої вченої ради Інституту гідробіології НАН України із захисту докторських і кандидатських дисертацій зі спеціальностей «Гідробіологія» та «Іхтіологія».
   Обирався народним депутатом, був членом і заступником голови комітету Верховної Ради СРСР з питань екології та раціонального використання природних ресурсів (1989).
   Заслужений діяч науки і техніки України (1991), двічі удостоєний Державної премії України в галузі науки і техніки (1995, 2004), премії НАН України ім. В. Я. Юр’єва, премією НАН України ім. І. І. Шмальгаузена (2002).

1955 р.

   Мацука Генадій Харлампійович (05.09.1930–26.05.2017 рр.) – заслужений діяч науки і техніки України, доктор біологічних наук, професор, академік НАН України.
   Працював у галузі сільського господарства на посаді ветеринарного лікаря. З 1959 р. – аспірант Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна АН УРСР, а згодом завідувач відділу біохімії нуклеїнових кислот цього інституту. З 1973 по 2003 рр. – директор Інституту молекулярної біології і генетики НАН України, завідувач відділу структури і функцій нуклеїнових кислот (з 2003 р. почесний директор Інституту). У 1988–2003 рр. – академік-секретар Відділення молекулярної біології, біохімії, експериментальної та клінічної фізіології НАН України.
   Академік НАН України (1985), доктор біологічних наук (1973), професор (1975). Творчий доробок – понад 250 наукових праць. Співавтор наукового відкриття (1989). Підготував цілу плеяду науковців вищої кваліфікації – 30 кандидатів і 5 докторів наук.
   Був віце-президентом Українського товариства генетиків і селекціонерів, головою Національного комітету з боротьби із захворюванням на СНІД при Президенті України (1993–1995), членом Національної комісії з радіаційного захисту населення України при Верховній Раді України, членом Національного комітету України з програми ЮНЕСКО «Людина та біосфера», головним редактором журналу «Біополімери і клітина», членом редакційної колегії журналів «Microbiologia» (Італія), «Український біохімічний журнал», «Молекулярна генетика, мікробіологія і вірусологія», «Ukrainica Bioorganica Acta» та інших.
   Лауреат премії ім. О.В. Палладіна НАН України (1979), лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1986), Заслужений діяч науки і техніки України (1997), Лауреат п’ятої загальнонаціональної програми «Людина року» в номінації «Вчений року» (2001). Відмінник освіти України.
   Має урядові нагороди: Ордени «Знак Пошани» (1980), Трудового Червоного прапора (1986), Ярослава Мудрого V ступеня (2003) та інші.

   Стасенко Степан Іванович (16.10.1931–27.09.2017) – Герой Соціалістичної Праці. Народився 16 жовтня 1931 р. в с. Нова Гребля (нині Калинівського р-ну Вінницької обл.) в селянській родині. Українець.
   Після закінчення Київського ветеринарного інституту за спеціальністю «Ветеринарія», з 1955 по 1961 рр. працював на посаді головного ветеринарного лікаря радгоспу «Великотокмацький» Велико-Токмацького (з 1962 р. – Токмацького) р-ну Запорізької обл. Української РСР.
   З 4 квітня 1961 р. по 1978 р. – директор радгоспу «Соцземлеробство» Веселівського р-ну Запорізької обл. Проявив себе здібним організатором. За короткий час згуртував трудовий колектив, зміцнив економіку і вивів відстале господарство в передові. Радгосп став високорентабельним підприємством, одним з кращих господарств Веселівського р-ну. Радгосп постійно досягав високих показників. Були побудовані нові вулиці та господарські споруди. За високі результати в роботі С. І. Стасенко був нагороджений двома орденами Леніна і орденом Трудового Червоного Прапора.
    З 10 листопада 1978 р. – директор радгоспу «Придонецький» Куйбишевського району Запорізької обл. За С. І. Стасенко господарство стало одним з кращих в Куйбишевському р-ні та Запорізькій обл. Він доклав чимало зусиль для зміцнення економіки сільгосппідприємства.
Указом Президента СРСР від 7 серпня 1991 р. за великий особистий внесок у забезпечення стабільних темпів зростання виробництва продукції рослинництва і тваринництва на основі застосування прогресивних технологій, впровадження передових методів організації праці та успішне вирішення соціальних питань Стасенку Степану Івановичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».
   Керував сільськогосподарським підприємством до 1999 р.
   Жив в с. Шевченківське Куйбишевського (з 2016 р. – Більмакського) району Запорізької обл. (Україна). Помер 27 вересня 2017 р.
   Нагороджений 3 орденами Леніна (08.04.1971; 22.12.1977; 07.08.1991), орденом Трудового Червого Прапора (22.03.1966), медалями.
   Заслужений працівник сільського господарства Української РСР (1970). Почесний громадянин Куйбишевського р-ну Запорізької обл. (2008).

   Соломаха Віталій Костянтинович – український радянський партійний діяч, Міністр м'ясної і молочної промисловості УРСР. Депутат Верховної Ради УРСР. Народився 2 жовтня 1931 р.
   У 1955–1958 рр. – старший ветеринарний лікар Костянтинівської МТС.
   У 1958–1962 рр. – секретар Куйбишевського районного комітету КПУ, голова виконавчого комітету Куйбишевської районної ради депутатів трудящих Запорізької області.
   У 1962–1970 рр. – 1-й секретар Куйбишевського районного комітету КПУ Запорізької області.
   У 1970–1974 рр. – заступник голови виконавчого комітету Запорізької обласної ради депутатів трудящих.
   У 1974–1978 рр. – заступник Міністра – начальник Головного управління тваринництва і ветеринарії Міністерства радгоспів Української РСР, 1-й заступник Міністра радгоспів Української РСР.
   8 грудня 1978 р. – листопад 1985 р. – Міністр м'ясної і молочної промисловості Української РСР.
   У грудні 1985–1990 рр. – заступник голови Держагропрому Української РСР – начальник Головного управління з виробництва, заготівель і переробки продуктів тваринництва, голова ради і правління Концерну «Укрм’ясо».
   Лауреат державної премії УРСР (1989 р.).

1956 р.

   Курський Михайло Дмитрович – доктор біологічних наук, професор. Народився 21 листопада 1930 р. у с. Сергіївка Красноармійського району Донецької області.
   Після закінчення ветеринарного факультету Київського ветеринарного інституту до 1957 р. завідував відділом наукової інформації і масового досвіду Рівненської обласної дослідної сільськогосподарської станції.
   У 1957–1960 рр. – аспірант кафедри біохімії УАСГН. У 1960 р. захистив дисертацію і був направлений на роботу в Інститут біохімії АН УРСР (тепер Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАНУ) та зарахований на посаду молодшого наукового співоробітника відділу біохімії нервової системи. Одночасно працював на посаді вченого секретаря Інституту до 1964 р. З 1964 р. до 1977 р. був заступником директора з наукової роботи, завідувачем лабораторії біохімії ендогенних амінів (1968–1975), завідувачем відділу біохімії м’язів (1975–1997) Інституту біохімії; професор кафедри біохімії біологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1968–1997), професор кафедри біології природничого факультету національного університету «Києво-Могилянська академія» (1997–2002). Науковий ступінь доктора біологічних наук присуджений в 1971 р., наукове звання професора за спеціальністю «Біохімія» отримав у 1974 р.. З 1997 р. – головний науковий співробітник відділу біохімії м’язів Інституту біохімії.
   Наукові інтереси: вивчення біохімічного механізму медіаторної дії серотоніну, структури та функцій біологічних мембран. Вперше в Україні здійснив систематичне дослідження процесів і молекулярних структур транспортування кальцію у мембранах скелетних та гладеньких м’язів, а також механізмів регулювання їх шляхом фосфоефірної модифікації.
   Автор понад 400 наукових праць, у тому числі 7 монографій, 5 навчальних посібників і підручників. Підготував 30 кандидатів та 10 докторів наук.
   Упродовж багатьох років – член редколегій «Українського біохімічного журналу» та журналів «Медична хімія» (Тернопіль) і «Вісник проблем біології і медицини» (Полтава).
   Нагороджений трьома медалями СРСР, Почесною Грамотою Президії АН УРСР (1980), Почесними грамотами НАН України (2000, 2005), Почесною грамотою (2005) та нагрудним знаком «За наукові досягнення» (2009) Міністерства освіти і науки України, Срібною медаллю Платона (2000) та Почесною відзнакою «За творчі здобутки І ступеня» Української академії наук. Заслужений діяч науки і техніки України (1995), лауреат премії ім. О.В. Палладіна НАН України (1976), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1998), академік АН ВШ України з 2009 р.

1957 р.

   Двойнос Григорій Митрофанович – доктор біологічних наук (1993). Народився 13 січня 1935 р. в с. Долинське Сосницького району Чернігівської області.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української академії сільськогосподарських наук працював у Київському НДІ епідеміології, мікробіології та паразитології (нині Інститут епідеміології та інфекційних хвороб АМНУ): від 1962 р. – завідувач імунізаційного відділу виробництва сироваток; від 1968 р. – в Інституті зоології НАНУ (Київ): від 1985 р. – завідувач лабораторії паразитології.
   Досліджує гельмінти та стронгіліди коней, морфологію цих нематод, описав низку нових таксонів, структуру угруповань, запропонував класифікацію, особливості філогенезу і коеволюції. Вивчав паразитологічну ситуацію в заповідниках і на кінних заводах України, деяких регіонах Росії, Казахстану та Монголії.
   Автор програм біологічного контролю паразитів копитних тварин у господарствах України та екологічної реабілітації радіаційно забруднених земель внаслідок аварії на ЧАЕС.

   Козачок Володимир Степанович – кандидат ветеринарних наук, професор, Відмінник освіти України. Народився 21 червня 1931 р. у с. Ятранівка Уманського р-ну Черкаської обл. в родині вчителів. В 1952 р. з відзнакою закінчив Мироцький ветеринарний технікум. Після технікуму у 1957 р. закінчив ветеринарний факультет Української академії сільськогосподарських наук. Працював на посаді старшого ветеринарного лікаря радгоспу «Карпівці» Чуднівського р-ну на Житомирщині.
   У 1960 р. вступив до аспірантури при кафедрі терапії та клінічної діагностики УСГА. Під керівництвом професора М. Т. Скородумова він проводив наукові дослідження секреторної й екскреторної функцій печінки поросят, хворих на катаральний гастроентерит. За результатами досліджень у 1964 р. В. С. Козачок успішно захистив кандидатську дисертацію. Працював на посаді завідувача рентгенівського кабінету кафедри терапії і клінічної діагностики, в якому він організував радіобіологічну лабораторію.
   У 1973 р. В. С. Козачок був призначений, а потім багаторазово обирався за конкурсом, на посаду завідувача кафедри тропічної ветеринарії УСГА. Завдяки організаторським здібностям і високій фаховій підготовці він швидко зібрав працелюбний, дружний, творчий колектив кафедри, який за порівняно короткий час досяг вагомих успіхів у навчальній, методичній, науковій та виховній роботі, й вивів кафедру в ряд кращих на ветеринарному факультеті.
   Працюючи на посаді завідувача кафедри тропічної ветеринарії, а згодом кафедри тропічної ветеринарії і паразитології (1984–1997) В. С. Козачок також координував роботу із створення тропічних дисциплін на інших кафедрах УСГА (тропічної зоології, тропічної ботаніки, тропічного тваринництва, корми і годівля тварин у тропіках) та всіляко сприяв їх розвитку.
   Тривалий час (1978–1982), за державним контрактом, В. С. Козачок працював у Дебре-Зейтському ветеринарному інституті (Ефіопія), де він був викладачем клінічних дисциплін, членом вченої ради інституту та завідував клінічним відділенням.
   У 1993 р. В. С. Козачку було присвоєне вчене звання професора кафедри тропічної ветеринарії та паразитології. З 1995 р. він читає спецкурс «Тропічна епізоотологія» для студентів факультету ветеринарної медицини Національного аграрного університету.
   Професор В. С. Козачок зробив вагомий внесок у розвиток ветеринарної науки, підготовку і виховання висококваліфікованих фахівців для країн Азії, Африки, Латинської Америки, Європи, чим сприяв престижу і авторитету навчального закладу та вітчизняної ветеринарної медицини у світі. Він є відомим у нашій країні, і за кордоном, як талановитий вчений і висококваліфікований педагог. За вагомі здобутки у галузі тропічної ветеринарної медицини його нагороджено медалями і грамотами, знаком «Відмінник освіти України» та стипендією Президента України довічно. Понад тисячу його вихованців успішно працюють у багатьох країнах світу.

   Комаровський Федір Якович – доктор біологічних наук (1985), гідробіолог.
   Народився 22 серпня 1930 р. в с. Гаврилівці Кам’янець-Подільського району (нині Хмельницька обл.)
   Після закінчення ветеринарного факультету Української академії сільськогосподарських наук працював на посадах ветеринарного лікаря у Чернівецькій області (1957–1961); старшого наукового співробітника Броварської центральної дослідницької станції сільськогосподарських тварин (Київська обл., 1964–1967), Інституту гідробіології АН України (Київ, 1967–1992).
   Наукові дослідження присвячені галузі водної токсикології, гідроекології.

1958 р.

   Борисевич Володимир Борисович (1934 – 2017 рр.) –  доктор ветеринарних наук, професор. Народився 15 лютого 1934 р. у м. Ізяслав Хмельницької обл. в сім’ї службовця.
   З 1953 по 1958 рр. навчався на ветеринарному факультеті Української сільськогосподарської академії і в 1958 р. отримав фах лікаря ветеринарної медицини.
   З 1958 по 1962 рр. працював ветеринарним лікарем в системі радгоспів УССР. З 1963 по 1966 рр. – аспірант кафедри хірургії УСХА; науковий керівник – І. О. Поваженко.
   В 1966 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Регенерація сім’яників у биків за перкутанних способів кастрації».
   З 1966 по 1978 рр. працював на посаді асистента кафедри хірургії УСХА.
   З 1978 по 1985 рр. – доцент кафедри хірургії УСХА.
   В 1984 р. захистив дисертацію «Деформація копитець великої рогатої худоби (клінічне, гістологічне, гістохімічне, патоморфологічне дослідження)» на здобуття наукового ступеня доктора ветеринарних наук. У 1985 р. обраний на посаду професора кафедри хірургії УСХА. З 1988 по 1999 рр. завідувач цієї кафедри. У 1999–2015 рр. – професор кафедри хірургії ім. акад. І. О. Поваженка.
   Борисевич В. Б. був членом вченої та навчально-методичної рад факультету ветеринарної медицини, вченої ради НУБіП України. членом Нагороджений відзнакою "За заслуги перед факультетом ветеринарної медицини НУБіП України". Наукову діяльність В. Б. Борисевич поєднував із громадською.
   З 1996 по 1999 рр. – член вченої ради із захисту дисертацій при Московській ветеринарній академії ім. К. С. Скрябіна. З 1993 по 1999 рр. – голова першої в Україні вченої ради із захисту докторських дисертацій з ветеринарної хірургії. З 1991 по 1998 рр. – член вченої ради із захисту дисертацій при Харківському зооветеринарному інституті. У 1992–1998 рр. та в
   2000–2015 рр. – член вченої ради із захисту дисертацій при Національному аграрному університеті. З 1999 по 2006 рр. – член вченої ради із захисту дисертацій при Білоцерківському аграрному університеті.
   В. Б. Борисевич плідно займався науковою діяльністю. Починаючи з 2005 р. вивчав вірусні кон’юнктивіти і увеїти. Виконувалися і публікувалися дослідження, присвячені патології тварин в зоні забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС. Одночасно вивчались клітинно-мембранні патології за різних захворювань тварин, що пов’язані з перокидазним окисленням ненасичених жирних кислот.
   В. Б. Борисевичем підготовлено 17 кандидатів і 4 доктори наук.
   Наукові роботи Борисевича В. Б. представлені в 318 наукових статтях та 14 книгах. Найбільш вагомі з них «Профілактика хвороб копитець у жуйних і свиней» (1982), «Деформация копытец крупного рогатого скота» (1984,) «Болезни конечностей животных» (1987), «Ветеринарна хірургія, ортопедія і офтальмологія» (1988), «Загальна ветеринарна хірургія» (1992), «Спеціальна ветеринарна хірургія» (1993), «Ветеринарна ортопедія і офтальмологія» (1994), «Загальна ветеринарно-медична хірургія» (2002), «Хірургія ветеринарної медицини» (2005), «Здобутки нанотехнології в лікуванні та профілактиці хвороб тварин. Нановетеринарія (впровадження інноваційних технологій)» (2009), «Наноматеріали в біології. Основи нановетеринарії» (2010).
   Помер 16 червня 2017 р.. Похований у м. Києві на Берковецькому кладовищі.

   Мацинін Вольт Володимирович – доктор біологічних наук (1982), фізіолог.
   Народився 05 липня 1934 р., ст. Зірабулак Самаркандської обл., Узбекистан.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української академії сільськогосподарських наук працював на посадах ветеринарного лікаря, а з 1960 по 1963 рр. – у Київському НДІ гематології та переливання крові: молодший науковий співробітник; від 1964 р. – в Інституті фізіології АН УРСР (Київ): 1975–1982 рр. – старший науковий співробітник; 1982–1983 рр. – у НДІ фізіології Київського університету. Вивчав механізми дії на організм гіпо- та гіпероксії.
   Помер 17 листопада 1983 року, похований у м. Києві.

   Поліщук Володимир Петрович (1931 – 2003 рр.) – кандидат ветеринарних наук, доцент. Народився 27 липня 1931 р. у простій селянській родині в с. Волосов на Житомирщині. Випускник ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії 1958 р.
   Закінчив з відзнакою у Новочорторийський зооветеринарний технікум. У 1952–1953 рр. працював на посаді ветеринарного фельдшера в Ємільчинській районній ветеринарній лікарні на Житомирщині, а потім – продовжив навчання на ветеринарному факультеті УАСГН. У 1958 р. з відзнакою закінчив навчання і був направлений на посаду головного ветеринарного лікаря державного племзаводу "Поливанівка" Дніпропетровської обл. На виробництві В. П. Поліщук приділяв особливу увагу профілактиці виникненню інфекційних та інвазійних хвороб, а також лікуванню та профілактиці акушерсько-гінекологічних захворювань.
   У березні 1962 р. вступив до аспірантури на кафедру акушерства і штучного осіменіння, яку закінчив у 1965 р. У 1966 р. успішно захистив кандидатську дисертацію на тему: „Физические, цитологические, некоторне биохимические изменения шеечно-влагалищной слизи у коров в норме и патологии”. З квітня 1965 р. працював на кафедрі на посаді асистента. З листопада 1973 р. – доцент кафедри акушерства і штучного осіменіння сільськогосподарських тварин.
   У 1986 р. В. П. Поліщук очолив кафедру акушерства і штучного осіменіння сільськогосподарських тварин і завідував нею 10 років.
   В. П. Поліщук – відомий вчений і висококваліфікований педагог. Його наукова діяльність була спрямована на вивчення властивостей секретів матки за фізіологічних і патологічних станів, а також на обґрунтування діагностики і методів лікування корів, хворих на післяродовий ендометрит. Він розробив і застосував на практиці новий метод відділення посліду в корів, який захищений як винахід авторським свідоцтвом. Має понад 70 наукових праць. Багато зробив для покращання і удосконалення навчального процесу, науково-методичної роботи, забезпечення кафедри інформаційними матеріалами та сучасним устаткуванням.
   Нагороджений ювілейною медаллю „За трудовую доблесть" і Грамотою міністерства сільського господарства СРСР.
   Помер В. П. Поліщук у 2003 р. Похований у м. Києві.

1959 р.

  Бортнійчук Володимир Андронович – народився 15 травня 1937 р. у с. Карабанич Брусилівського р-ну на Житомирщині. Середню школу закінчив у 1954 р. і вступив на ветеринарний факультет ветеринарної Київського ветеринарного інституту, який закінчив у 1959 р.
   Протягом п’яти років працював на виробництві на посадах старшого ветлікаря Дрогобицького лісгоспзагу та лікаря епізоотолога Попільнянської райветлікарні Житомирської обл. В 1964 р. вступив до аспірантури при кафедрі мікробіології УСГА, яку закінчив у 1967 р. Вчене звання доцента йому було присвоєно у 1972 р., а професора кафедри мікробіології у 1993 р. Дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук захистив в УСГА в 1967 р. на тему: “Матеріали по вивченню етіології вірусної бронхопневмонії поросят”; на здобуття вченого ступеня доктора ветеринарних наук – у НАУ в 1992 р. на тему: “Хламідіоз свиней (етіологія, діагностика, епізоотологія, заходи боротьби)”. В. А. Бортнічуком було встановлено, що в етіології ензоотичної бронхопневмонії поросят, окрім мікоплазм, активну роль відіграють також хламідії. Він вивчав хламідіоз свиней та великої рогатої худоби. Вперше в Україні, разом з колегами, діагностував і описав репродуктивну та респіраторну форму хламідіозу свиней у 1972–1974 рр., а також нервову форму хламідіозу великої рогатої худоби. Брав участь у розробці лабораторних методів діагностики хламідіозу сільськогосподарських тварин, вивчені його клініко-епізоотологічного вияву, патогенезу, патолого-анатомічних та патогістологічних змін.
   В. А. Бортнійчук очолював авторський колектив підручника “Ветеринатна мікробіологія та імунологія”, навчального посібника “Ветеринарна мікробіологія” (практикум), а також підручника “Зоогігієна з основами ветеринарії”, який витримав три перевидання.
   Опублікував понад 100 наукових та навчально-методичних праць, у т. ч. три монографії, чотири підручники та навчальних посібників, вісім методичних рекомендацій та настанов, два інформаційних листки, одержав одне авторське свідоцтво.
   Нагороджений знаком “Відмінник освіти України”, двома медалями.

   Коршак Олександр Леонідович – доктор біологічних наук.
   З січня 1963 р. навчався в аспірантурі на кафедрі терапії і клінічної діагностики Української сільськогосподарської академії (науковий керівник – проф. М. Т. Скородумов). Достроково захистив кандидатську дисертацію на тему: «Гастробіопсія, лапароскопія і лапарофотографія при катаральному гастроентериті у поросят».
   З жовтня 1965 р. по грудень 1972 р. працював на посаді асистента кафедри терапії і клінічної діагностики Української сільськогосподарської академії.
   З грудня 1972 р. по вересень 1973 р. працював на посаді старшого ветеринарного лікаря лікувально-профілактичного відділу Головного управління ветеринарії з Державною ветеринарною інспекцією МСГ України.
   З жовтня 1974 р. О. Л. Коршак старший науковий співробітник, а з червня 1991 р. по серпень 1994 р. – провідний науковий співробітник інституту фізіології людини і тварин Київського Державного університету ім. Т.Г. Шевченка.
   У 1990 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора біологічних наук на тему «Адренергические механизмы регуляции желудочной секреции».
   30 серпня 1999 р. вийшов на пенсію.

   Лященко Петро Сергійович (01.04ю1937 – 26.10.2010 рр.) – кандидат ветеринарних наук (1966), доктор біологічних наук (1989), фізіолог. Народився 1 квітня 1937 р. в с. Острійки Білоцерківського району Київської обл.
   Від 1969 р. працював в НДІ фізіології Київського університету: 1971–1979 рр. – заступник директора з наукової роботи, 1980–1989 рр. – завідувач відділу фізіології печінки, 1990–2001 рр. – завідувач відділу регуляції травлення, водночас 1998–1999 рр. – в. о. директора, 1999–2001 рр. – директор. Від 2001 р. – на пенсії.
   Вивчав нейрогуморальну регуляцію вісцеральних систем, зокрема механізми секреторної діяльності шлунка та печінки, вплив фітопрепаратів на функції травної системи людини і тварин.
   Помер 26 жовтня 2010 р., похований у м. Києві.

   Риженко Василь Петрович (1932 – 2015 рр.) – доктор ветеринарних наук, професор. Народився 26 вересня 1932 р. у м. Києві.
   У 1948–1952 рр. навчався в Мироцькому (Немішаєвському) ветеринарному технікумі, а у 1954–1959 рр. – студент ветеринарного факультету Української академії сільськогосподарських наук.
   З 1952 по 1954 рр. – завідувач Ковалівського зооветпункту в Монастирському районі Тернопільської області; 1959–1961 рр. – другий ветлікар, старший епізоотолог П'ятихатської райветлікарні; 1961–1966 рр. – головний ветлікар Новопокровського району Дніпропетровської обл. Упродовж 1966–1969 рр. – аспірант лабораторії з вивчення хвороб свиней Всесоюзного інституту експериментальної ветеринарії (м. Москва); 1969–1971 рр. – асистент кафедри епізоотології Української сільськогосподарської академії; 1971–1976 рр. – помічник Міністра м'ясної і молочної промисловості України; 1976–1981 рр. – доцент, завідувач кафедри тваринництва Інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів і спеціалістів Мінхарчопрому України; 1981–1982 рр. – старший науковий співробітник лабораторії групових обробок тварин Українського науково-дослідного ветеринарного інституту (нині — Інститут ветеринарної медицини); 1983–1992 рр. – головний спеціаліст-консультант Інституту ветеринарної медицини Республіки Куба. Там він створив наукову школу, яка вперше на Кубі розробила низку високоактивних вакцин, гіперімунних сироваток, нових методів аплікації антигенів. Водночас читав лекції студентам і фахівцям на курсах підвищення кваліфікації
   З 1992 р. обіймав посаду завідувача лабораторії з розробки технології виготовлення інактивованої вакцини проти класичної чуми свиней та в. о. професора кафедри епізоотології Національного аграрного університету (за сумісництвом).
   У 1969 р. у Всесоюзному інституті експериментальної ветеринарії захистив кандидатську дисертацію на тему: «Гуморальные показатели иммунитета у свиней, комплексно привитых против чумы, рожи, паратифа и пастереллеза», у 1992 р. – докторську дисертацію на тему: «Бациллярная иктерогемоглобинурия крупного рогатого скота». Обраний у 2002 р. членом-кореспондентом УААН Відділення ветеринарної медицини та зоотехнії.
В. П. Риженко очолював важливий напрям наукових досліджень з проблеми біотехнології засобів специфічної профілактики і терапії розповсюджених та екзотичних інфекційних хвороб великої рогатої худоби, овець, свиней і птиці. Ним створено нове покоління вакцин, придатних для застосування як з профілактичною, так і з лікувальною метою. Під його керівництвом розроблено: 15 методичних вказівок і рекомендацій щодо діагностики, лікування і профілактики анаеробних інфекцій тварин; 4 державних та галузевих стандарти; 2 інструкції щодо профілактики емфізематозного карбункулу і некробактеріозу; 17 комплектів нормативної документації – інструкції з вироблення і контролю біопрепаратів, ТУУ, настанови щодо їхнього застосування. Крім того, на замовлення господарств розроблено й успішно застосовано 12 експериментальних зразків аутовакцин.
   Опублікував понад 300 наукових праць, з них понад 50 – за кордоном, а також довідник, монографію та 2 навчальних посібники. Новизну наукових розробок захищено 68 патентами та авторськими свідоцтвами на винаходи СРСР, Республіки Куба та України. Під керівництвом В.П. Риженка захищено 3 докторські і 7 кандидатських дисертацій. Він був членом спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій за спеціальністю біотехнологія, а також членом Держфармкомісії, секція біопрепаратів.
   За вклад у науку, підготовку кадрів і високий професіоналізм В. П. Риженко нагороджений двома орденами, чотирма медалями та відзнаками – «Відмінник аграрної освіти і науки», знаком Пошани, відзнаками УААН та УТА, багатьма дипломами та грамотами. У 2006 р. йому присвоєно почесне звання заслуженого діяча науки і техніки України. В. П. Риженко обраний почесним членом Спілки мікробіологів Куби та вченої ради Інституту ветеринарної медицини Республіки Куба.

1960 р.

   Березкін Олександр Георгійович - доктор ветеринарних наук (1994). Народився 21 березня 1937 р. в м. Київ.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української академії сільськогосподарських наук працював на посадах ветеринарного лікаря у Молдові (1960–1961); викладача спеціальних дисциплін у Мироцькому зооветеринарному технікумі (Бородянський район Київська обл., 1961–1963); молодшого наукового співробітника (1963–1969), старшого наукового співробітника (1972–1983), завідувача лабораторї біомеханіки хребетних (1983–1996), провідного наукового співробітника (від 1996) Інституту зоології НАНУ. Водночас працював у Президії АН УРСР: науковий співробітник-консультант (1969–1970), учений секретар Відділення загальної біології (1970–1972).
   Дослідження у галузі порівняльної морфології та біомеханіки локомоторного апарату наземних хребетних.
   Вивчав морфофункціональні адаптації та закономірності пристосувальних перебудов компонентів суглобів кінцівок. Проведені ним дослідження дали змогу визначити роль синовіальної рідини у біомеханіці локомоторного апарату.

   Завірюха Анатолій Іванович – доктор ветеринарних наук, професор, академік НААН. Народився 22 серпня 1935 р. у смт. Погребище Погребищанського району Вінницької обл.
   У 1955 р. з відзнакою закінчив Мироцький ветеринарний технікум у Бородянському районі Київської обл. З відзнакою закінчив ветеринарний факультет Української академії сільськогосподарських наук у 1960 р. Працював на посадах ветлікаря-епізоотолога, а з 1961 по 1962 рр. – завідувача Погребищанської міжрайонної ветбаклабораторії.
   Упродовж 1963–1966 рр. навчався в аспірантурі, по закінченні якої працював у Полтавському НДІ свинарства УААН – спочатку на посаді в.о. старшого наукового співробітника, а після захисту кандидатської дисертації – старшого наукового співробітника (1966–1967 рр.).
   Кандидатську дисертацію на тему: «Возрастные особенности гистоструктуры и гистохимии поперечнополосатых мышц свиней кролевец- кой породной группы» захистив у 1967 р. в УСГА, здобувши науковий ступінь кандидата біологічних наук. У 1989 р. у Всесоюзному державному науково-контрольному інституті (м. Москва) захистив докторську дисертацію: на тему: «Экология возбудителя сибирской язвы и его биологические свойства». У 1993 р. обраний член-кореспондентом, а в 1995 р. – дійсним членом (академіком) УААН (ветеринарна мікробіологія, вірусологія). Звання професора отримав у 2005 р., Заслуженого діяча науки і техніки – у 2008 р.
   У 1967–1968 рр. працював на посаді старшого викладача Сумського педагогічного інституту. У листопаді 1968 р. був обраний на посаду старшого наукового співробітника лабораторії епізоотології і прогнозування УНДІЕВ (м. Київ). У 1972 р. призначений на посаду завідувача лабораторії з вивчення сибірки УНДІЕВ, яку в 1978 р. було перейменовано в лабораторію бактеріології новоствореного Інституту ветеринарної медицини УААН. На цій посаді працював до 2010 р., а потім на посаді завідувача відділу мікробіології ДНУ «Центр інноваційних біотехнологій» (м. Київ).
   Найвагоміші розробки вченого – це паспортизація неблагополучних щодо сибірки пунктів та розробка каталогів стаціонарно неблагополучних пунктів і місць поховань сибіркових трупів на території України за період 1920–1980 рр.; вивчення закономірностей перебігу епізоотичного процесу сибірки в Україні за період 1920–1980 рр. та розробка системи вакцинації тварин проти сибірки (1982); інструкція про заходи боротьби проти сибірки (1981); стимулятор імунітету тварин (1982); спосіб диференціальної діагностики збудника сибірки; нові вакцинні токсинопродукуючі штами збудників: сибірки – Вас.аnthracis К-79 2, колібактеріозу – Е.соіі ІВМ-1, пастерельозу – Pasteurella multосіdа 2-84 (1984—1989); розробка вітчизняної живої спорової вакцини проти сибірки тварин із штаму К-79 2 (1989) та інактивованих імуногенних вакцин проти колібактеріозу Метакол, проти сальмонельозу – Сальмовак і респіраторних хвороб молодняку – Респін (1989–1995).
   А.І. Завірюхою вперше розроблено і започатковано новий напрямок виготовлення безбактерійних вакцин на основі екзотоксинів вірулентних та вакцинних штамів, які мають високі профілактичні та лікувальні властивості: Антракол проти сибірки, Респін для профілактики гострих респіраторних хвороб молодняку вірусної бактеріальної етіології. Вперше розроблено інактивовану імуногенну вакцину Лейкозав проти лейкозу великої рогатої худоби, яка захищає тварин від експериментального і спонтанного (в умовах виробництва) зараження вірусом лейкозу (2000). Ним запропоновано методику стандартизації протипухлинних вакцин та вакцину Лейкозав-Н для боротьби з пухлинною хворобою (рак) у людини (2005–2010). Наукові розробки: захищено 10 авторськими свідоцтвами СРСР та 10 патентами України. Опубліковано понад 160 наукових праць, у тому числі 4 монографії. Підготував 4 кандидатів наук і одного доктора наук.
   Нагороджений золотою медаллю Всесвітньої організації інтелектуальної власності (Швейцарія), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України та дипломом «Кращий винахідник – 2001».

   Малюта Станіслав Станіславович – доктор біологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України. Народився 23 лютого 1938 р.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української академії сільськогосподарських наук навчався в аспірантурі (1961–1963). Співробітник Інституту мікробіології та вірусології ім. Д. Заболотного АН УРСР (1963–1968). З 1968 р. працював у Секторі молекулярної біології і генетики Інституту мікробіології та вірусології ім. Д. Заболотного АН УРСР на посаді молодшого наукового співробітника. З 1978 р. і понині очолює відділ молекулярної генетики ІМБіГ НАНУ. У 2002–2003 рр. – заступник директора Інституту з наукової роботи. Нині – заступник академіка-секретаря Відділення біохімії, фізіології і молекулярної біології НАН України.
   Доктор біологічних наук (1968), професор (1995), член-кореспондент НАН України (2000). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1998). С.С.Малюта є членом Міжвідомчої ради з біотехнології при Кабінеті Міністрів України, протягом 10 років був членом Експертної ради Вищої атестаційної комісії України, є членом двох спеціалізованих вчених рад із захисту кандидатських і докторських дисертацій ІМБіГ НАНУ, членом президії Українського товариства генетиків і селекціонерів ім. М.Вавілова та Українського біохімічного товариства, членом редколегій ряду наукових журналів.
   У 1989–1992 рр. – завідувач кафедри УСГА (нині НУБіП України). З 1996 по 2002 р. професор Національного університету «Києво-Могилянська академія». Відмінник освіти України.
   Галузь наукових інтересів – загальна і молекулярна генетика, молекулярна біологія та генетика мікроорганізмів, молекулярна онкогенетика.
   Творчий доробок – більше 250 наукових робіт, під його керівництвом виконано одну докторську та 16 кандидатських дисертацій.

1961 р.

   Литвин Володимир Петрович (1937 – 2017 рр.) – доктор ветеринарних наук, професор, заслуженим діячем науки і техніки України. Народився 24 квітня 1937 р. у с. Обухів, Обухівського р-ну Київської обл. в родині хліборобів.
   У 1961 р. закінчив ветеринарний факультет Української академії сільськогосподарських наук. З 1961 по 1964 рр. працював на посаді головного ветлікаря навчального господарства «Митниця» Київської області.
   У 1967 р. закінчив аспірантуру на кафедрі мікробіології УСГА. З цього часу працює на ветеринарному факультеті УСГА на посадах асистента (1967), доцента (1972), професора (1988), завідувача кафедри епізоотології (1985–2004). У 1987 р. успішно захистив докторську дисертацію.
   Велику увагу приділяв становленню кафедри, науковому росту її співробітників, методичній, навчальній, науковій і виховній роботі, сприяв здійсненню інтеграції навчання з виробництвом.
   Наукові інтереси пов'язані з вирішенням актуальних питань розвитку тваринництва, таких як збереження молодняка сільськогосподарських. тварин і птахів; пошук, розробка й впровадження в практику нових препаратів.
   За цикл робіт «Розробка наукових основ використання бактерій та лікувально-профілактичних засобів, створення на цій основі препарату «Бактерин-СЛ», організація його випуску та широкомасштабного застосування В. П. Литвину у складі авторського колективу вчених у 1987 р. було присуджено Державну премію Української РСР у галузі науки і техніки 1987 р.
   У співробітництві з науковцями НАН України В. П. Литвин розробив і впровадив у виробництво 19 біологічних і антимікробних препаратів, у т. ч. пробіотики – бактерин-SL, споролакт, моноспорин-ПК, біфідум-бактерин ветеринарний; антимікробні й дезінфекційні препарати – етоній, тіоній, додецоній, енвет-1, квініфур, ветазоль, водозоль, санапін, ветадерм, протефлазід; вітамінні препарати – акваграм, гермогран. Разом із професором В. П. Риженком розробив 4 асоційовані вакцини проти ешеріхіозу, сальмонельозу й анаеробної ентеротоксемії.
   Брав участь в роботі ВАК України (заступник голови експертної ради ВАК), був членом НТР Міністерства аграрної політики України, двох спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій.
   Автор понад 400 наукових і методичних праць, у т. ч. 3 підручники з епізоотології, 15 навчальних посібників, монографій та книг, 12 авторських свідоцтв, 4 патентів. Під керівництвом Литвина В. П. успішно виконані 1 докторська і 9 кандидатських дисертацій.
   За досягнення у виробничій, науково-педагогічній та громадській роботі професор Литвин В. П. є лауреатом Державної премії України (1987), заслуженим діячем науки і техніки України (1998), лауреатом премії Української академії аграрних наук (2003), лауреатом академічних нагород Ярослава Мудрого (2001) та Володимира Мономаха (2007); нагороджений Почесною Грамотою Верховної Ради України (2003), орденом Святого Володимира (2003, 2007), державним знаком «Петра Могили» МОН України та «Знак Пошани» МАП України (2007), Академічна медаль «За успіхи у наково-педагогічній діяльності» АНВО України (2008). Генерал-майор Міжнародної Асоціації Козацтва.
   Помер 8 липня 2017 р. Похований у с. Хотів Києво-Святошинського р-ну Київської обл.

   Підгорський Валентин Степанович – доктор біологічних наук, професор, академік НАН України (2006). Народився у 1937 р. у с. Вороніж Шосткінського району Сумської обл.
   З 1961 р. займає посаду старшого лаборанта Інституту мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного, який нині очолює. Вчений у галузі мікробіології, мікробної біотехнології та мікробіологічних методів захисту довкілля.
   Наукові зацікавлення – передусім, дослідження фундаментальних питань регуляції росту і біосинтетичної активності дріжджів, молочно-кислотних бактерій, нокардіо- та коренеподібних бактерій, їх систематики і закономірностей поширення у природі, розробка нових біотехнологічних препаратів, продуктів і процесів для промисловості, медицини, сільського господарства та охорони довкілля. Під безпосереднім керівництвом вченого розроблені і впроваджені оригінальні мікробіотехнологічні схеми очищення стічних вод від важких металів, запропоновано біосорбент, який звільняє довкілля від забруднення нафтою і нафтопродуктами та ряд інших питань.
   Вчений є автором понад 330 наукових праць, має 45 авторських свідоцтв на винаходи. Протягом багатьох років він викладає у Київському національному університеті ім. Т. Шевченка. Під його науковим керівництвом підготовлено три доктори і 15 кандидатів наук.
   Вчений є головою Наукової ради при НАН України з проблеми «Мікробіологія», президентом Товариства мікробіологів України ім. С. Виноградського, головним редактором «Мікробіологічного журналу», членом редколегії наукового журналу «Біотехнологія» та міжнародного науково-технічного журналу «Хімія і технологія води», головою Спеціалізованої вченої ради із захисту докторських дисертацій зі спеціальностей «Мікробіологія», «Вірусологія і біотехнологія» при Інституті мікробіології і вірусології ім. Д. К Заболотного НАН України. Здійснює керівництво державною науково-технічною програмою «Мікробні біотехнології» при Міністерстві освіти і науки України.
   Заслужений діяч науки і техніки України. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, академічних премій ім. Д. К. Заболотного і І. І. Мечнікова НАН України. Нагороджений почесною грамотою Верховної Ради України.

   Хмельницький Григорій Олександрович (1936 – 2020 рр.) – доктор ветеринарних наук, професор, академік НААН. Народився 1 червня 1936 р. у с. Капустинці Драбівського р-ну Черкаської обл.
   У 1955 р., після закінчення із срібною медаллю середньої школи навчався на ветеринарному факультеті Київського ветеринарного інституту (з 1957 р. Українська академія сільськогосподарських наук). Після закінчення навчання працював на посаді ветеринарного лікаря, спочатку в Запорізькій (1961 р.), а потім у Черкаській областях (1962–1965 рр.).
   Свою наукову і педагогічну діяльність в УСГА (нині – НУБіП України) Г. О. Хмельницький розпочав з березня 1965 р. У 1968 р. захистив кандидатську, в 1981 р. – докторську дисертацію, у 1982 р. отримав вчене звання професора. З 1965 по 1968 р. навчався в аспірантурі, потім працював на посаді асистента (1968–1975), старшого викладача (1977–1978), доцента (1978–1979), професора (1981), завідувача кафедри (1979–2005), проректора з підвищення кваліфікації (1986–1991) УСГА, академіка-секретаря відділення тваринництва і ветеринарної медицини УААН (1991–1993), академіком-секретарем відділення ветеринарної медицини УААН (1993–1996), директором НДІ здоров’я тварин НУБіП України (2001–2008).
   Хмельницький Г. О. був серед першопрохідців у вивченні токсикології небілкових сполук азоту, розкрив патогенез і на його підставі запропонував ефективні методи лікування тварин і профілактики в них отруєнь карбамідом та нітратами. Ще одним важливим напрямом наукових пошуків Г. О. Хмельницького стало вивчення мікотоксикозів тварин, що набувають широкого розповсюдження у всьому світі. У 1995 р. на кафедрі фармакології та токсикології з ініціативи Хмельницького Г. О. було створено проблемну наукову лабораторію мікотоксикозів тварин.
   Хмельницький Г. О. підготував 2 докторів та 16 кандидатів наук.
   За результатами наукових досліджень Г. О. Хмельницьким опубліковано понад 450 праць, у т. ч. 5 монографій, 20 авторських свідоцтв та патентів, 30 нормативних документів та наукових рекомендацій. Він є автором багатьох підручників та навчальних посібників, зокрема: «Ветеринарная токсикология» (1987); «Терапия животных при отравлениях» (1990); «Ветеринарна фармакологія» (1994); «Ветеринарная токсикология» (2002); «Ветеринарна токсикологія» (2012); «Ветеринарна мікотоксикологія» (2011, 2015), «Ветеринарна фармакологія» (2017) та інших.
   Помер Г. О. Хмельницький 26 червня 2020 р. Похований у с. Чабани Києво-Святошинського р-ну Київської обл.

1962 р.

   Артеменко Юрій Григорович – доктор ветеринарних наук (1987), професор (1990). Народився 10 вересня 1938 р. у м. Київ.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії (1962) працював у Рівненській області на посаді завідувача відділу паразитології обласної ветеринарної лабораторії. З 1964 по 1974 рр. працював на посаді молодшого, а потім – старшого наукового співробітника Рівненської науково-дослідної ветеринарної станції, що входила до складу Українського НДІ експериментальної ветеринарії (м. Харків). З 1974 по 1988 рр. директор Кримської НДВС УНДІЕВ. Протягом цього часу збудував науковий комплекс з трьома науково-дослідними лабораторіями. З 1988 р. завідувач кафедри паразитології і фармакології факультету ветеринарної медицини Білоцерківського аграрного університету.
   Є автором понад 70 наукових праць. Вивчав гельмінтозоонози (трихінельоз, ехінококоз, цистицеркози); разом із співробітниками НДІ ветеринарної медицини (Київ) запропонував метод діагностики трихінельозу за допомогою імуноферментного аналізу. Член редакційної ради виробничо-наукового щомісячника «Ветеринарна медицина України».
   Нагороджений срібною медаллю ВВДНГ (1986).

1963 р.

   Бердник Василь Петрович – доктор ветеринарних наук (1991), професор (2001). Народився 7 листопада 1936 р. в с. Завадівка, нині у складі с. Жаботин Кам’янського району Черкаської обл.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії працював на посадах ветеринарного лікаря, молодшого наукового співробітника Бєлгородського відділу Всесоюзного інституту експериментальної ветеринарії (1973–1975); у Полтавській зональній науково-дослідній ветеринарній станції на посадах: старшого наукового співробітника (1975–1980), завідувача лабораторії епізоотології (1980–1992). Від 1992 р. працює у Полтавській державній аграрній академії: професор кафедри годівлі, морфології та фізіології сільськогосподарських тварин, від 1993 р. – завідувач кафедри анатомії й фізіології сільськогосподарських тварин.
   Удосконалив методи вирощування мікоплазм свиней і розробив лабораторні методи діагностики хвороби, яку вони викликають; склав і запропонував нормативно-технічну документацію на виготовлення, контроль і застосування діагностикумів мікоплазмозу свиней.

   Ільєнко Микола Микитович – доктор біологічних наук (1997), професор (2001). Народився 4 листопада 1938 р. в с. Смотрики Пирятинського району Полтавської обл.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії працював в Інституті зоології АН УРСР (Київ): від 1970 р. – старший науковий співробітник; від 1979 р. – у Київському університеті: 1982–1987 рр. – заступник декана біологічного факультету, від 1997 р. – професор кафедри зоології. Наукові дослідження: порівняльна морфологія хребетних, екологічна морфологія хордових, процеси біологічної адаптації.

   Хоменко Віталій Іванович (1936 – 2009 рр.) – доктор ветеринарних наук, професор, заслужений працівник сільського господарства України. Народився 9 вересня 1936 р. у с. Скурати Малинського р-ну Житомирської обл. в родині вчителя. Навчався в Мироцькому ветеринарному технікумі Бородянського р-ну Київської обл. Після закінчення технікуму працював ветфельдшером у Архангельській обл., служив в армії, завідував ветеринарною дільницею в с. Щербанівка Малинського р-ну.
   У 1963 р., після закінчення з відзнакою ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії працював на посаді головного ветеринарного лікаря в колгоспі ім. Ілліча с. Кодаки Васильківського р-ну Київської обл. Допитливого ветлікаря цікавила наукова робота, тому невдовзі він закінчив аспірантуру в Білоцерківському сільськогосподарському інституті. Під керівництвом професора Й. С. Загаєвського він вивчав і розробляв прискорені методи визначення санітарної якості молока, діагностику прихованих форм маститів у корів, визначав бактеріальне забруднення молока тощо.
   У 1980 р. захистив кандидатську дисертацію на тему: «Экспрессные методы определения некоторых показателей санитарного качества молока на предприятиях молочной промышленности и в хозяйствах».
   У 1990 р. захистив докторську дисертацію на тему: «Гигиена получения и ветеринарно-санитарный контроль молока».
   В. І. Хоменко працював на різних державних посадах: у Міністерстві сільського господарства, Міністерстві радгоспів, Міністерстві заготівель, у Кабінеті Міністрів України – з вересня 1977 по 1998 рр. працював на посадах головного спеціаліста з питань ветеринарного контролю, сільськогосподарської екології, якості продукції, роботи науково-дослідних інститутів та навчальних закладів сільськогосподарського профілю. Був секретарем Надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України та членом Колегії Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України.
   В. І. Хоменко – провідний вчений України з питань ветеринарної санітарії, ветсанекспертизи та гігієни виробництва продуктів тваринництва. Під безпосереднім керівництвом вченого підготовлено Закон України «Про ветеринарно медицину» та інші законодавчі акти з питань ветеринарної і сільськогосподарської науки й освіти.
   Професор В. І. Хоменко підготував понад 80 нормативно-технічних документів, у т. ч. ГОСТ і ДСТУ, РТУ, інструкцій, методичних рекомендацій. Ним опубліковано понад 160 наукових праць, у т. ч. довідники, монографії, статті, підручники, його наукові розробки впроваджено у навчальний процес багатьох сільськогосподарських вузів України.
   В.І. Хоменко – заслужений працівник сільського господарства України.
   Помер в 2009 р. Похований у м. Києві на Лісовому кладовищі.

1964 р.

   Мельничук Дмитро Олексійович – видатний учений у галузі біохімії, академік Національної академії наук України (1997) й Української академії аграрних наук (1990), заслужений діяч науки і техніки України (1990), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1985), Герой України (2003). Ректор Української ордена Трудового Червоного Прапора сільськогосподарської академії (1984–1992); Українського державного аграрного університету (1992–1994); Національного аграрного університету (1994–2008); Національного університету біоресурсів і природокористування України (2008–2014).
   Народився 5 листопада 1943 р. у с. Марійка Жашківського р-ну Черкаської обл.
   Закінчив у 1959 р. Жашківську середню школу № 2.
   У 1964 р. закінчив ветеринарний факультет Української сільськогосподарської академії (нині Національний університет біоресурсів і природокористування України .
   З 1965 — ветеринарний лікар насіннєвого радгоспу ім. Жданова Вінницької області. Упродовж 1965—1968 рр. навчався в аспірантурі під керівництвом акад. НАН України М. Ф. Гулого при кафедрі біохімії Української сільськогосподарської академії (УСГА); 1968—1969 рр. — асистент кафедри біохімії УСГА; 1969—1972 рр. — молодший науковий співробітник відділу біосинтезу і біологічних властивостей білків Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна HAH України; 1972—1982 рр. — старший співробітник цього ж інституту; 1982—1984 рр. — завідувач лабораторії (відділу) регуляції обміну речовин Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна HAH України. 1979—1984 рр. — завідувач кафедри біохімії УСГА (за сумісництвом).
   Основним напрямом його наукової роботи є вивчення молекулярних механізмів регуляції обміну речовин в організмі людини і тварин та пошук і розробка способів корекції порушень метаболізму. Разом із колегами й учнями ним обґрунтовано біологічну роль реакції карбоксилювання та декарбоксилювання в обміні макромолекул і енергії у гетеротрофних організмів.
   Академік Д. О. Мельничук є автором та співавтором понад 700 наукових та навчально методичних праць.
   Він є почесним доктором університетів: Берлінського ім. Гумбольдта (Німеччина), Гентського (Бельгія), Люблінського університету природничих наук (Польща), Російського державного аграрного університету – МСГА ім. К. А. Тимірязєва, Астраханського технічного університету (РФ); почесним професором університетів штатів Айова і Арканзас (США), Варшавського університету наук про життя, Казахського аграрного університету та виїзним професором Токійського аграрного університету (Японія). Обраний членом Вищої ради при генеральному директорові ФАО ООН, почесним сенатором Сенату штату Луїзіана (США).
   Мельничук Д. О. за сумлінну багаторічну працю удостоєний багатьох нагород і відзнак: Герой України (з врученням ордену Держави, 05.11.2003); Повний кавалер орденів України – «За заслуги» III (1996), II (1998), I ступенів (2009); Медаль СРСР «За трудовую доблесть» (1973); Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1984); Заслужений діяч науки і техніки України (1990); Лауреат Міжнародної премії «Дружба» (1995); «Знак пошани» Міністерства аграрної політики України (2001); Лауреат премії ім. В. І. Вернадського (2003); Золота відзнака ФАО ООН «World food day» (2008); Орден Російської федерації – ім. Ломоносова (2008); Орден Франції – «За заслуги» (2009); «Знак пошани» від НААН України (2014).
   Має Почесні Грамоти Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, почесні відзнаки АН СРСР, НАН України, МінАП, МОН, МВС, НААН, НАПН, мера м. Києва та Інших Установ і організацій, почесним ветераном м. Києва (протягом 1970–2013).

1965 р.

   Калиновський Григорій Миколайович (1938 – 2020 рр.) – доктор ветеринарних наук, професор. Народився 19 квітня 1938 р. у с. Нагачів Яворівського р-ну Львівської обл. У 1955 р. закінчив Нагачівську середню школу. Навчався в однорічній ветеринарній школі м. Львова і працював на посаді молодшого ветеринарного фельдшера колгоспу ім. Сталіна с. Нагачів Яворівського р-ну. У 1957–1960 рр. – служив у армії; в 1960–1965 рр. – навчався на ветеринарному факультеті УСГА. Упродовж 7 років працював у Тячівському р-ні Закарпатської обл. на посадах завідувача Дібровської ветеринарної дільниці, заступника головного ветлікаря р-ну і старшого ветлікаря радгоспу «Верховина».
   У 1972–1975 рр. навчався в аспірантурі при кафедрі акушерства УСГА. У 1975–1995 рр. працював на факультеті ветеринарної медицини УСГА, займаючи посади асистента і доцента кафедри хірургії. У 1975 р. захистив кандидатську дисертацію на тему: «Гістологічні зміни в карункулах, фізико-хімічні і цитологічні показники в лохіях корів у післяродовий період».
   Докторську дисертацію на тему: «Морфофункціональне обґрунтування раціональної профілактики акушерської патології в корів» захистив у 1993 р. У 1994 р. йому присвоєно вчене звання професора. З 1995 р. – завідувач кафедри акушерства, терапії і хірургії Державного агроекологічного університету (м. Житомир). У 1996–2012 рр. – декан факультету ветеринарної медицини цього університету.
   Наукова діяльність Г. М. Калиновського спрямована на вивчення патології родів і післяродового періоду в корів, обґрунтування раціональної профілактики патології родів, прогнозування відтворення великої рогатої худоби в господарствах зон радіоактивного забруднення.
Автор численних методичних порад і розробок для студентів, наукових статей. Співавтор «Довідника ветеринарного лікаря» (1990), підручників «Загальна ветеринарна хірургія» (1990), «Спеціальна ветеринарна хірургія» (1991), довідника «Болезни молодняка сельскохозяйственных животных», монографії «Материнська плацента і затримання посліду у корів» (2003).
   Підготував 8 кандидатів наук. Членом спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій у Харківській державній зооветеринарній академії, Білоцерківському національному аграрному університеті та Національному аграрному університеті. Академік АН ВШ України з 2006 р.
   Помер 13 лютого 2020 р. Похований у с. Крюківщина Києво-Святошинського р-ну Київської обл.

   Рудик Станіслав Костянтинович – ветеринарний лікар, анатом, історик ветеринарної медицини, публіцист, фольклорист, біограф. Доктор ветеринарних наук (1985), професор (1986), член Всесвітньої (1989, W.A.V.A.) та Європейської (1996, E.A.W.A.) асоціації ветеринарних анатомів, Всесвітньої асоціації істориків ветеринарної медицини (1996, W.A.I.W.M.), Європейської асоціації закладів ветеринарної медицини (1992, E.A.E.V.E.). Народився у 1940 р. у с. Капітанівка Голованівського р-ну Кіровоградської обл.
   У 1965 р. закінчив ветеринарний факультет Української сільськогосподарської академії. У 1972–1975 рр. – організатор і перший завідувач кафедри анатомії Алжирського університету. З 1987 р. – працює на посаді завідувача кафедри анатомії сільськогосподарських тварин, за сумісництвом, з 1988–1993 рр. – декана факультету ветеринарної медицини Національного аграрного університету.
    У 1986 р. отримав науковий ступінь доктора ветеринарних наук. Професор (1988), завідувач кафедри анатомії з курсом історії ветеринарної медицини Національного університету біоресурсів і природокористування України (1987–2011).
   Наукові інтереси пов’язані: з вивченням переднього відділу органів травлення. Автор теорії походження переднього відділу органів травлення у хребетних, яка визнана на 3-му Міжнародному конгресі морфологів (Бельгія, 1989) та 24-му вет. конгресі (Бразилія, 1991).
   Отримав 40 державних, громадських та міжнародних нагород: Заслужений працівник народної освіти України (1993), Почесну Грамоту Кабінету Міністрів України (1998), Почесну Грамоту Верховної Ради України (2003), Відмінник освіти України (2004), «Відмінник аграрної освіти і науки І ст.» (2007), орден Христа Спасителя (2014), орден Андрія Первозванного ІІ ст (2015), золота медаль Анкарійського університету (Туреччина, 1992), Почесний професор Харківської державної зооветеринарної академії (2002), Дніпропетровського аграрного університету (2002), заслужений професор Національного аграрного університету (2008), почесний доктор Львівського університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. З. Гжицького (2008). Лауреат Літературної премії ім. Олександра Олеся (2016). У 2020 р. нагороджений «Хрестом Івана Мазепи».
    Автор понад 900 публікацій, в т. ч. 93 книг: Анатомія свійських тварин. К., 2001; Подъязычный аппарат млекопитающих в свете его строения и функции. К., 2007; Історія ветеринарної медицини України. К., 2002; Біблія (Зібрання законів з гуманної та ветеринарної медицини). К., 2003; Світ очима анатома. К. 2002; Тварини у житті та побуті українського народу. К. 2005; Олександр Олесь. К., 2017.
   Професор Рудик С. К підготував 9 докторів і 23 кандидати наук.
   Рудик С. К. першим в Україні розпочав детальне вивчення історії ветеринарної медицини, відкрив з цієї дисципліни аспірантуру. Вперше у світовій практиці підготував курс лекцій з історії ветеринарної медицини та видав 35 монографій на цю тематику. Особливо ретельно дослідив історію становлення ветеринарної освіти в Україні – з X ст. і до сьогодення. Він є автором публікацій релігійно-морального змісту, зокрема монографії Біблія. “Зібрання законів з гуманної та ветеринарної медицини”, яка тричі перевидавалася. Історичні праці професора С. К. Рудика високо оцінені зарубіжними вченими. Його обрано членом Всесвітньої асоціації істориків ветеринарної медицини.

1966 р.

   Мазуркевич Анатолій Йосипович – доктор ветеринарних наук (1993), професор (1993), академік НААН (2020), Заслужений діяч науки і техніки України (1998). Народився 18 вересня 1940 р. у с. Травлин Шепетівського р-ну, Хмельницької обл.  Випускник ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії 1966 р. Голова Всеукраїнського товариства ветеринарних патологів з 1996 р. Пройшов підготовку в аспірантурі у 1968–1971 рр. при кафедрі фармакології і паразитології (наук. керівник, професор С. В. Баженов). У 1971 р. успішно захистив дисертацію з присвоєнням наукового ступеня кандидата ветеринарних наук (1972). Працював в УСГА на посадах: асистента (1971–1977), старшого викладача (1977–1978), доцента (1978–1993), старшого наукового співробітника (1988–1991), доцента (1991–1993) кафедри фармакології і патофізіології.
   У 1993 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора ветеринарних наук. У 1993 р. очолював кафедру фармакології і патофізіології, а згодом – кафедру нормальної і патологічної фізіології (1993–2005). Вчене звання професора присвоєне у 1993 р. Працював на посадах заступника декана (1976–1984), декана факультету ветеринарної медицини (1984–1988 рр. – УСГА; 1994 – 2000 рр. – НАУ). З 2001 по 2008 рр. – академік-секретар відділення ветеринарної медицини УААН та, за сумісництвом – професор кафедри в НАУ (2005–2008). З 2008 по 2010 рр. – директор НДІ здоров’я тварин НУБіП України. Проректор НУБіП України з наукової та інноваційної діяльності (2010–2011) і, за сумісництвом – професор кафедри фізіології, патофізіології та імунології тварин, а у 2011–2017 рр. – професор цієї кафедри та науковий керівник проблемної наукової лабораторії фізіології і експериментальної патології тварин.
   З 2017 р. – професор кафедри хірургії і патофізіології ім. акад. І. О. Поваженка НУБіП України. Підготував 9 докторів і 9 кандидатів наук.
   Впродовж останніх років тематика наукових досліджень наукової школи А. Й. Мазуркевича стосується вивчення властивостей стовбурових клітин тварин залежно від видової їх належності, а також від умов отримання, культивування, зберігання та застосування їх у клітинній терапії для відновлення структури патологічно змінених тканин тваринного організму. Мазуркевич А. Й. є автором або співавтором більше 400 друкованих праць, у т. ч. 17 підручників, навчальних посібників та монографій, Державного стандарту вищої освіти з напряму „Ветеринарна медицина”, ряду рекомендацій науково-методичного та науково-практичного змісту. Має 19 патентів та авторських свідоцтв, співавтор 3 нових лікарських препаратів, зареєстрованих в Україні.
Лауреат Міжнародної премії «Дружба» (1996), має Подяку Кабінету Міністрів України (2005), Почесну Грамоту МінАП України (2005). В номінації «Символ професійності» відзначений «За вклад у науку» (2005) та «Внесок у підготовку фахівців ветеринарної медицини» (2010), має відзнаку Американського біографічного Інституту «Золота медаль для України» (2009), а також медаль «1500-річчя Києва», Лауреат премії ім. С. З. Ґжицького.
   15 жовтня 2020 р. Мазуркевича А. Й. обрано академіком Національної академії аграрних наук України.

   Момот Яків Федорович – Заслужений працівник ветеринарної медицини України. Народився 18 жовтня 1941 р. на Київщині у с. Карандинці Богуславського району в багатодітній селянській сім’ї колгоспників. Трудову діяльність розпочав у своєму господарстві: за комсомольською путівкою працював у громадському тваринництві.
   Після успішного закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії працював на посаді ветеринарного лікаря у рідному господарстві.
   З 1968 по 1974 рр. перебував на комсомольській і партійній роботі – обирався другим, першим секретарем Богуславського району комсомолу, завідувач організаційним відділом райкому партії, інструктор Київського обкому партії.
   З 1978 по 1979 рр. – другий секретар Богуславського райкому партії.
   У 1979 р. обраний головою Богуславського виконкому районної Ради народних депутатів. У 1981 р. закінчив вищу партійну школу при ЦК Компартії України. З 1986 р. працював на посаді першого секретаря Богуславського райкому партії. З 1990 р. обіймав посаду завідувача відділу Київського виконкому обласної Ради народних депутатів.
   З 1992 р. займав посади заступника Головного Державного інспектора ветеринарної медицини України, заступника Голови Держдепартаменту ветеринарної медицини – начальника управління.
   З 1999 р. працював на посаді заступника Генерального директора корпорації “Укрзооветпромпостач”. З 2006 р. – радник заступника Міністра Міністерства аграрної політики України.
   Тричі обирався депутатом Київської обласної Ради народних депутатів, вісім разів обирався депутатом Богуславської районної Ради народних депутатів. Почесний житель міста Богуслава і Богуславського району. Генерал-лейтенант ветеринарної медицини України.
   Нагороджений: орденами Дружби народів, Трудового Червоного прапора, 9 медалями.

1967 р.

   Скибіцький Володимир Гурійович – доктор ветеринарних наук, професор, Відмінник освіти України. Народився 23 січня 1942 р. у с. Щаснівка Ново-Басанського р-ну Чернігівської обл. в родині вчителів.
   У 1960 р. закінчив Білоцерківський сільськогосподарський технікум і три роки працював на посаді ветеринарного фельшера у Бородянському р-ні на Київщині. Після закінчення у 1967 р. Української сільськогосподарської академії протягом трьох років працював на посаді директора Диканської райветлабораторії на Полтавщині.
   У 1970–1973 рр. навчався в аспірантурі на кафедрі мікробіології та вірусології Української сільськогосподарської академії. У 1980 р. йому було присвоєно вчене звання доцента, а в 1996 р. – професора кафедри мікробіології та вірусології. У 2007 р. обраний академіком вищої освіти України, у 2002 р. присвоєно почесне звання “Заслужений професор НАУ”.
   Дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата біологічних наук на тему: “Матеріали по вивченню інфекційного вестибуліту великої рогатої худоби” захистив у 1973 р. в УСГА. Дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора ветеринарних наук на тему: “Ротавірусна інфекція великої рогатої худоби (клініко-експериментальне обгрунтування засобів діагностики і профілактики)” захистив у 1994 р. в Національному аграрному університеті (НАУ).
   Наукову роботу розпочав ще в студентські роки. На кафедрі мікробіології та вірусології виконав і успішно захистив дипломну роботу з питань, що стосувались мікрофлори шлунково-кишкового тракту жуйних, впливу на неї різноманітних чинників.
   Наступні дослідження Скибіцького В. Г. були присвяченні визначенню ролі патогенних мікоплазм у патології великої рогатої худоби, вивченню збудників інфекційних гастроентеритів новонароджених поросят, природної резистентності та імунологічної реактивності тваринного організму, рота- та коронавірусної інфекції великої рогатої худоби, пести-, пікорна-, ретро- та рабдовірусів.
   Професор Скибіцький В. Г. є автором і співавтором більше 200 наукових праць, зокрема трьох монографій, семи підручників, трьох довідників для фахівців ветеринарної медицини, шести патентів на винаходи, одинадцяти біологічних препаратів, впроваджених у практику ветеринарної медицини.
   Постійно керує роботою студентів, аспірантів та консультує докторантів, підготував 2 доктори і 7 кандидатів наук.
   У 1996–2016 рр. – завідувач кафедри мікробіології, вірусології та біотехнології, член двох спеціалізованих вчених рад з присудження наукового ступеня доктора наук, член Державної акредитаційної комісії при Міністерстві освіти України, член експертної ради з імунобіологічних препаратів Державної фармакологічної комісії Міністерства АП України.
   Нагороджений медаллю “Ветеран праці” та відзнакою «Відмінник освіти України”.

1968 р.

  Вовк Дмитро Михайлович (1941 – 2006 рр.) – кандидат ветеринарних наук, доцент, Заслужений працівник сільського господарства України. Народився 27 липня 1941 р. у с. Заставці Старосинявського р-ну Хмельницької обл. в сім’ї робітника (батько – Михайло Сильвестрович, будівельник; мати – Ксенія Іванівна, колгоспниця).
   У 1957 р. закінчив Старосинявську середню школу, після чого вступив до Новоселицького зооветтехнікуму.
   Після закінчення Новоселицького зооветтехнікуму та військової служби в прикордонних військах, у 1963 р. вступив на ветеринарний факультет Української сільськогосподарської академії, який закінчив у 1968 р. Працював на посаді ветеринарного лікаря спочатку на Волині (1968–1972), а потім на Київщині (1972–1973).
   У 1973–1976 рр. навчався в аспірантурі Української сільськогосподарської академії за спеціальністю ветеринарна фармакологія з токсикологією. Рішенням Ради у Казанському ветеринарному інституті ім. Баумана від 12 грудня 1977 р. Вовку Д. М. присуджено вчений ступінь кандидата ветеринарних наук. Тема дисертаційної роботи: «Изучение влияния нитратов на организм крупного рогатого скота».
   Після закінчення аспірантури повністю віддав себе викладацькій і науковій діяльності на факультеті ветеринарної медицини Української сільськогосподарської академії (НАУ).
   З 1976 р. працював на посаді асистента кафедри фармакології і паразитології УСГА. У 1982 р. переведений на посаду доцента цієї кафедри. У 1984 р. Вовку Д. М. було присвоєно вчене звання доцента.
   Після від’єднання дисципліни патофізіологія і утворення окремої кафедри фармакології та токсикології з 1 вересня 1993 р. виконував обов’язки завідувача кафедри. У зв’язку із хворобою попрацював на цій посаді лише рік. Також за станом здоров’я у 1994 р. Вовк Д. М. був звільнений від виконання обов’язків заступника декана факультету ветеринарної медицини, які він виконував із листопада 1992 р.
   За плідну наукову і педагогічну діяльність та вагомий особистий внесок у підготовку висококваліфікованих фахівців Вовк Д. М. неодноразово нагороджувався Почесними грамотами, а в 1998 р. Указом Президента України йому було присвоєно почесне звання Заслужений працівник сільського господарства України.
   Вовк Д. М. є автором більше 60 друкованих праць, під його керівництвом захищено більше 50 дипломних робіт. Неоціненним внеском у підготовку фахівців ветеринарної медицини є запровадження ним курсу «Лікарські та отруйні рослини» у процес підготовки лікарів ветеринарної медицини та написання основного підручника з цієї дисципліни (Вовк Д. М. Рослинні засоби у ветеринарній медицині. – К.: Урожай, 1996. – 198 с.). В той же час хвороба завадила видати ще одну книгу, яку Д. М. Вовк практично уже написав, – «Лікарські та отруйні рослини флори України». Довідник, автором якого він є (Вовк Д. М. Справочник по ветеринарной рецептуре и технологии изготовления лекарственных форм. К.: Урожай, 1989. – 224 с.), і досі залишається універсальним навчальним посібником для практикуючих фахівців ветеринарної медицини.
   Помер 21 липня 2006 р. Похований у м. Києві.

   Потоцький Микола Кирилович (1939 – 2020 рр.) – кандидат ветеринарних наук, доцент, Заслужений працівник вищої освіти України. Народився 5 грудня 1939 р. у с. Гнилуша Остерського р-ну (нині – с. Лебедівка Козелецького р-ну) Чернігівської обл. у родині колгоспників. Випускник ветеринарного факультету УСГА 1968 р.
   У 1958 р. закінчив Козелецький зоотехнічний технікум. Отримав диплом молодшого зоотехніка. За державним розподілом був направлений на роботу в Таращанський р-н Київської обл. Працював на посаді старшого зоотехніка спочатку в колгоспі «Перше травня» с. Круті Горби, а після об’єднання – в колгоспі «Прогрес» с. Велика Березянка. У 1963 р. після тримісячних підготовчих курсів, вступив на ветеринарний факультет Української сільськогосподарської академії, який у 1968 р. За державним розподілом отримав призначення на роботу в Українській сільськогосподарській академії.
   З 1 вересня 1970 р. зарахований аспірантом за спеціальністю «Патологічна анатомія», а по завершенню навчання з 1 вересня 1973 р. зарахований на посаду асистента кафедри патанатомії та ветсанекспертизи.
   18 травня 1981 р. у спеціалізованій раді Д 120.71.03 при Українській сільськогосподарській академії успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Патолого-морфологические изменения при беломышечной болезни индюшат».
   З 1 вересня 1973–1984 рр. – асистент кафедри патанатомії та ветсанекспертизи; з 1984 р. – старший викладач цієї кафедри. У 1998 р. йому було присвоєно вчене звання доцента. З 13 липня 1984 по 1990 рр. – доцент; з 1 липня 1990 по 24 жовтня 2001 рр. – завідувач кафедри; з 1 жовтня 2001 по 31 грудня 2009 рр. – доцент кафедри.
   За час роботи нагороджений медалями «Ветеран праці» (1988), «За трудовое отличие» (1986), «В пам'ять 1500-летия Киева» (1982), нагрудний знак МінАП України «Знак пошани», нагрудний знак від Київського міського голови, Почесними грамотами УСГА, МінАП України, Національної спілки письменників України, Медаллю «За заслуги в розвитку ветеринарної медицини України» ІІІ ступеня.
   У 1998 р. М. К. Потоцькому присвоєне почесне звання «Заслужений працівник вищої освіти України».
М. К. Потоцький є автором близько 400 наукових праць і методичних рекомендацій з патологічної анатомії, патоморфогенезу хвороб тварин, історії ветеринарії.
   Помер 4 травня 2020 р. Похований у с. Хотів Києво-Святошинського р-ну Київської обл.

1970 р.

   Сухонос Віктор Петрович – доктор ветеринарних наук, професор. Народився 18 січня 1947 р. у м. Києві. У 1970 р. закінчив ветеринарний факультет Української сільськогосподарської академії.
   Кандидатську дисертацію захистив 27 червня 1979 р. у спеціалізованій вченій раді при Українській сільськогосподарській академії зі спеціальності 16.00.02 – патологія, онкологія і морфологія тварин.
   У 1977–1989 рр. працював на посаді асистента, а у 1989–2002 рр. – доцента кафедри хірургії. 4 серпня 2006 р. отримав науковий ступінь доктора ветеринарних наук. З 2006 р. – професор кафедри хірургії ім. акад. І. О. Поваженка, протягом 2016–2017 рр. завідував цією кафедрою.
   Член редакційної колегії Наукового вісника Національного аграрного університету. Має авторське свідоцтво на винахід, 8 патентів на корисні моделі, є співавтором 2 підручників, 2 навчальних посібників та 17 навчально-методичних робіт. Зокрема – співавтор підручників «Оперативна хірургія» та «Загальна ветеринарна хірургія» для студентів ветеринарних факультетів вищих навчальних закладів (з грифом Міністерства сільського господарства і продовольства України), навчального та практичного посібника “Антимікробна, антигрибкова, антипротозойна, антивірусна хіміотерапія” та “Ортопедія парно- та непарнопалих тварин” для навчальних аграрних закладів III–IV рівнів акредитації (затверджено Навчально-методичною радою Державного комітету ветеринарної медицини України). Автор та співавтор більше 150 наукових праць та науково-методичних розробок.
   Сухонос В. П. впродовж багатьох років був заступником голови спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій Д 26.004.13 у Національному аграрному університеті та членом спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій Д 27.821.02 у Білоцерківському національному аграрному університеті, є членом спеціалізованої вченої ради Д 26.004.03 у Національному університеті біоресурсів і природокористування України.

1971 р.

   Зеленько Петро Григорович – Заслужений працівник ветеринарної медицини України. Головний фахівець-лікар ветеринарної медицини Південно-Західної регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті.
   Народився 10 травня 1948 р. в с. В’язівок, Городищенського району, Черкаської обл.
   Після закінчення УСГА у вересні 1971 р. був призваний до Збройних Сил СРСР. Службу проходив в Групі Радянських військ у Німеччині, на різних офіцерських посадах по грудень 1973 р.
   Після звільнення із рядів Збройних Сил у 1974 р. працював на посаді завідуючого Товмацької ветеринарної лікарні, в с. Товмач, Шполянського району, Черкаської обл.
   В кінці червня 1974 р., згідно наказу Міністра оборони СРСР призваний до Збройних Сил СРСР, та направлений в Далекосхідний військовий округ, де проходив службу на різних ветеринарних посадах по травень 1985 р.
   Із травня 1985 р. по травень 1991 р. очолював ветеринарну службу Центральної групи військ у Чехословаччині (м. Прага). Після виводу військ із Чехословаччини, у травні 1991 р., призначений на посаду начальника ветеринарної служби Північно-Кавказького військового округу в м. Ростов-на-Дону.
   26 серпня 1992 р., в добровільному порядку, згідно рапорту, виведений із списків особового складу Збройних Сил Росії, та зарахований у підпорядкування Міністерства оборони України. У вересні 1992 р. призначений керівником ветеринарної служби Збройних Сил України, яку очолював по червень 1994 р.
   У 1994–1998 рр. проходив службу на посаді заступника начальника управління ветеринарної медицини Збройних Сил України.
   У 1999–2000 рр. працював на посаді лікаря ветеринарної медицини
   58-го Центру ветеринарного забезпечення Збройних Сил України, а в 2000–2013 рр. – на посаді провідного спеціаліста служби ветеринарної медицини Державної прикордонної служби України.
   7 квітня 2014 р. призначений на посаду державного інспектора ветеринарної медицини Бориспільського пункту державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні України та транспорті.
   Має державні нагороди: медаль «За бойові заслуги»; орден «За службу Родине в ВС СССР» III ступеню.
   Указом Президента України від 14.11.2006 №967/2006 Зеленьку П. Г. присвоєно почесне звання «Заслужений працівник ветеринарної медицини України». Крім цього має десять відомчих медалей та відзнак.

   Кудрявець Юрій Йосипович – доктор біологічних наук (1999), лікар-онколог.
   Народився 2 березня 1946 р. в м. Київ.
   Працював в Інституті експериментальної патології, онкології і радіобіології НАН України: завідувач відділу експериментальних клітинних систем та засновник і науковий керівник клітинного банку ліній з тканин людини та тварин (від 2000).
   Фахівець у галузях експериментальної онкології, клітинної біології й онковірусології. Вивчав роль цитокінів (інтерферон і фактор некрозу пухлин) у модифікації процесів злоякісного росту та метастазування. Виділив низку нових ізолятів ретровірусів з пухлин, описав їхні властивості; запропонував експериментальні моделі – серії клітинних ліній і клонів з пухлин різного походження.
   Помер у 2018 році.

1972 р.

   Васильченко Микола Семенович – Герой України, Заслужений працівник сільського господарства України, почесний член НААН. Народився у 1946 р. в с. Франківка Чорнобаївського району Черкаської обл.
   У 1965–1967 рр. – ветеринарний фельдшер колгоспу «Маяк» Чорнобаївського району. Із 1972 по 1976 рр. – головний ветеринарний лікар колгоспу ім. Суворова Устинівського району Кіровоградської обл. З 1979 р. – голова колгоспу «Маяк», а з 1980 р. – директор радгоспу «Маяк». З 1996 р. – голова правління КСП «Агрофірма «Маяк», з 2000 р. – директор, засновник СТОВ «Агрофірма «Маяк» (с. Піщане Золотоніського району Черкаської обл.).
   Герой України, Заслужений працівник сільського господарства України з 1995 р. У 2001 р. нагороджений Дипломом лауреата загальнонаціонального конкурсу «Вища проба». Нагороджений орденом «За заслуги» III (2001) та II (2002) ступенів.

   Хомич Володимир Тимофійович – доктор ветеринарних наук, професор. Народився 24 липня 1942 р. у с. Гриньки Баранівського р-ну Житомирської обл. У 1972 р. закінчив з відзнакою ветеринарний факультет Української сільськогосподарської академії.
   Працював на посаді асистента кафедри анатомії і гістології сільськогосподарських тварин (1972–1975), навчався в аспірантурі (1975–1978) у цій же академії. У 1979 р. захистив кандидатську дисертацію на тему “Лимфатическая система слизистой оболочки глотки и миндалин глоточного лимфоидного кольца крупного рогатого скота, свиньи и собаки”. Після закінчення аспірантури – асистент (1978–1984), старший викладач (1984–1986), доцент (1986–1988, 1990–1993), старший науковий співробітник (1988–1990), професор кафедри анатомії і гістології сільськогосподарських тварин Української сільськогосподарської академії (1993–1995). У 1992 р. захистив докторську дисертацію на тему “Онтогенез лимфатического русла глотки и миндалин домашнего быка”. З 1995 р. – завідувач кафедри гістології, цитології та ембріології Національного аграрного університету. Академік вищої освіти України (2004).
   Науковий напрямок досліджень – вивчення розвитку лімфатичного русла та органів імуногенезу свійських ссавців і птахів.
   Професор Хомич В. Т. є автором близько 400 наукових і навчально-методичних праць, в т. ч. є співавтором та керівником авторських колективів 2 підручників та 27 навчальних посібників, співавтором 3 монографій, 3 науково-методичних рекомендацій, які впроваджені у виробництво, 3 патентів України на корисні моделі.
   Має наукові публікації у морфологічних журналах Великої Британії, Італії, Німеччини, Португалії, Угорщини, Чехії, Польщі, Росії, Білорусії, Узбекистану, співпрацює з Міжнародними морфологічними науковими товариствами.
   Автор понад 200 публікацій, у т. ч. 2 підручників, 6 навчальних посібників, 6 типових навчальних програм, 2 брошур, 21 навчально-методичних рекомендацій, 2 науково-методичних рекомендацій і 159 наукових праць. Шість наукових праць опубліковані в морфологічних журналах Англії, Італії, Норвегії, Німеччини, Португалії та Чехії.
   Під його керівництвом захищено 11 кандидатських і 3 докторських дисертацій.
   Член Президії правління наукового товариства анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів України. Член Європейської асоціації ветеринарних анатомів і Міжнародного наукового товариства морфологів хребетних тварин.
   Професор Хомич В. Т. нагородженний Ювілейною медаллю «Двадцать лет Победы в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.» (1965); Медаллю АН ВО України «За успіхи у науково-педагогічній діяльності» (2012); Медаллю АН ВО України «О.О. Богомольця» (2013); Медаллю «20 років АН ВО України» (2014); Медаллю АН ВО України «Ярослава Мудрого» (2015); Медаллю АН ВО України «Святого Володимира» (2017); Медаллю АН ВО України «Микола Дубина» (2017); Відмінник освіти України (1998); Лауреат нагороди Ярослава Мудрого (2007); Заслужений працівник ветеринарної медицини (2008); Державний стипендіат (2017–2019).
   У 2020 р. нагороджений Нагрудним знаком МОН України «За наукові і освітні досягнення».

1973 р.

   Власенко Володимир Васильович – доктор біологічних наук, професор, академік Медико-технічної академії України та Нью-Йоркської академії наук, лауреат Міжнародної премії ООН. Народився 18 січня 1949 р.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії був призваний до армії. Військовій службі присвятив 20 років, демобілізувався у 1993 р. у військовому званні полковника. У 1987 р. захистив кандидатську, а у 1992 р. – докторську дисертації. З 1993 р. – завідувач кафедри мікробіології та технології переробки Вінницького національного аграрного університету. У 1993 р. йому було присуджено вчене звання професора.
   Напрямок наукової діяльності вченого – структурно-функціональна характеристика адаптивних форм мікобактерій та нові підходи до удосконалення лабораторної діагностики туберкульозу.
   Науковий здобуток складає 380 наукових праць, зокрема 5 монографій, 12 підручників, 14 навчальних посібників, 17 патентів, 4 технічні умови на виробництво біологічних препаратів. Під керівництвом В. В. Власенка захищено 12 кандидатських та 5 докторських дисертацій. МОЗ України затвердило розроблені ним методи бактеріологічної діагностики туберкульозної інфекції до впровадження у медичній практиці на всій території України. Розробки В. В. Власенка пройшли експертизу Всесвітньої організації охорони здоров’я та рекомендовані усім країнам світу для використання у національних програмах боротьби з туберкульозом. Отримано Євроазіатський патент на винахід.
   Професійні досягнення В. В. Власенка відзначені державними нагородами та грамотою Міністерства освіти і науки України, Золотою медаллю за активну участь у науково-дослідній діяльності та просування перспективних напрямків у профілактиці захворювань і лікуванні тварин, йому присвоєно почесне звання «Відмінник освіти і науки України».

1974 р.

   Левицький Анатолій Едуардович – керівник приватного «Ветеринарного центру Левицького», кандидат ветеринарних наук, доцент.
   У 1976–1978 рp. працював на посаді асистента кафедри тропічної ветеринарії і паразитології. З 1978 по 1981 рp. навчався в аспірантурі при кафедрі терапії і клінічної діагностики УСГА. Захистив у 1984 р. кандидатську дисертацію на тему: «Порушення білкового обміну в корів при мікроелементній недостатності в зоні Українського Полісся».
   З 1983 по 1993 рр. працював на посаді асистента, а потім – доцента кафедри терапії і клінічної діагностики.
   У 1993 р. організував приватний «Ветеринарний центр Левицького», який у 2003 р. Асоціація спеціалістів ветеринарної медицини України визнала кращою приватною клінікою України із врученням символу професійності в номінації «Підприємець року в галузі ветеринарної медицини. Приватна практика».
   У 2003 р. обраний Президентом об’єднання ветеринарних лікарів України.

   Ображей Анатолій Федорович – член-кореспондент НААН, кандидат ветеринарних наук. Народився 1 січня 1952 р. у с. Семиходи Чорнобильського району Київської обл.
   У 1974–1976 рр. – завідувач відділу Київського обласного об'єднання «Зооветпостач». З 1977 по 1992 рр. – науковий, старший науковий, провідний науковий співробітник та завідувач сектору лабораторії мікотоксикології Українського науково-дослідного ветеринарного інституту. У 1992–1994 рр. – заступник директора з наукової роботи Київського філіалу Державного НДКІ ветпрепаратів і кормових добавок. З 1994 р. – заступник директора, а з 1997 по 2011 рр. – директор Інституту ветеринарної медицини УААН.
   У 1986 р. в УСГА захистив кандидатську дисертацію на тему: «Патулін – виділення, ідентифікація, визначення в кормах і токсична дія на свиней». У 1989 р. йому присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника. У 1999 р. обраний членом-кореспондентом УААН Відділення ветеринарної медицини та зоотехнії.
   Ученим розроблено низку технологій виділення, ідентифікації та виготовлення мікотоксинів, експериментально обґрунтовано їхні максимально допустимі рівні в кормах. Розроблено методи визначення мікотоксинів у біосубстратах, систему контролю якості кормів, діагностики та профілактики мікотоксикозів. Проведено молекулярно-генетичні дослідження збудників бешихи свиней та вперше виявлено штам з природною інерцією в гені 8раА відповідальному за продукування протективного антигену, на основі якого розроблено унікальну інактивовану емульсин-вакцину проти цієї поширеної в усьому світі хвороби, а також започатковано застосування препаратів на основі ефірних олій для санації приміщень у присутності тварин.
   Автор більше 200 наукових праць, у т. ч. 7 монографій і наукових збірників, 1 словника та одного підручника, а також міжнародного стандарту з визначення токсичності зерна фуражного, продуктів його переробки, комбікормів. Співавтор 3 вакцин, 3 хіміотерапевтичних та 3 діагностичних препаратів, 16 технічних умов та державних стандартів, 48 нормативно-технічних документацій, настанов та інструкцій. Має 29 авторських свідоцтв та патентів і 3 раціоналізаторські пропозиції. Підготував 3 кандидатів наук.
   А. Ф. Ображей – Заслужений працівник сільського господарства України, нагороджений ювілейною медаллю «До 1500-річчя Києва», медаллю «За трудову відзнаку» та знаком Пошани Міністерства аграрної політики України. Лауреат Премії Української академії аграрних наук «За видатні досягнення в аграрній науці», має дві Подяки Кабінету Міністрів України та одну Київської міської державної адміністрації.

1975 р.

   Захаренко Микола Олександрович – доктор біологічних наук, професор, Заслужений працівник освіти України. Народився 18 квітня 1953 р. у с. Музичі Київської обл. У 1970 р., вступив до Української сільськогосподарської академії, після закінчення якої здобув кваліфікацію вченого зоотехніка у 1975 р.
   З 1975 по 1977 рр. стажист-дослідник. Аспірант кафедри біохімії Української сільськогосподарської академії (1977–1980).
   У 1981 р. кандидат біологічних наук, дисертація на тему “Вплив різних концентрацій вуглекислоти на обмін речовин в організмі коропа” (керівник – академік НАН України М. Ф. Гулий). У 1993 р. – доктор біологічних наук, дисертація на тему “Механізми порушень обміну речовин та способи їх корекції у новонароджених телят” за спеціальністю біохімія (науковий консультант, академік НАН України Д. О. Мельничук).
   З 1980 по 1986 рр. М.О. Захаренко – асистент, з 1988 по 1991 рр. – докторант, з 1991 по 1993 рр. – доцент. Вчене звання професора було присвоєно у 1994 році. З 1994 по 1996 рр. – професор, в.о. завідувача кафедри біохімії і біотехнології НАУ
   З 1996 по 2006 рр. та з 2010 по 2012 рр. завідувач кафедри гігієни тварин ім. А.К. Скороходька. Після об’єднання кафедри гігієни тварин ім. А.К. Скороходька і кафедри ветеринарної санітарії і гігієни продукції тваринництва у 2012 р. у кафедру гігієни тварин та санітарії ім. професора А. К. Скороходька, професора М. О. Захаренка призначено завідуючим кафедри, яку він очолював до лютого 2020 р. Зараз займає посаду професора цієї кафедри.
   В 1997 р. професора Захаренка М. О. було обрано на посаду декана зооінженерного факультету, а з 2001 по 2008 рр. – директора навчально-наукового інституту тваринництва і водних біоресурсів Національного аграрного університету. У 2007 р. М. О. Захаренка обрано членом-кореспондентом Національної академії аграрних наук України. У період з 1996 по 1997 рр. професор Захаренко М. О. працював за сумісництвом, на посаді в.о. академіка-секретаря відділення загальної біології УААН.
   Захаренко М.О. – голова спеціалізованої вченої ради Д 26.004.08 та член спеціалізованої вченої ради К 26.004.12 із захисту докторських і кандидатських дисертацій. З 1997 по 2008 рр. очолював НМК із напряму «Технологія виробництва і переробки продукції тваринництва» при Міністерстві освіти і науки України. За його участю розроблено 8 державних стандартів освіти для підготовки фахівців ОКР «Бакалавр», «Спеціаліст» та «Магістр» із напрямів «ТВППТ» та «Водні біоресурси» і підготовлено значну кількість фахівців тваринництва та ветеринарної медицини.
   Професор Захаренко М. О. є автором понад 360 наукових праць, більше 38 патентів на винаходи, 2 підручників, 8 монографій, 12 навчальних посібників, 2 практикумів, 2 словників та 7 науково-практичних рекомендацій.
   Підготував 3 доктори і 10 кандидатів наук.
   У 2004 році йому було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник освіти України» та нагороджено грамотою Голови Верховної ради України.

1977 р.

   Горжеєв Володимир Михайлович – Заслужений працівник ветеринарної медицини України (2002). Кандидат ветеринарних наук.
   Народився 26 січня 1955 р. у м. Бориспіль Київської обл.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії працював на посаді ветлікаря радгоспу «Промінь», м. Бориспіль Київської обл. Два роки працював на посаді інструктора, завідувача організаційним відділом Бориспільського міського комітету комсомолу. З 1980 р. головний ветлікар радгоспу «Кіровський» Бориспільського району Київської області. З 1983 по 1986 рр. старший ветлікар загальної і прикладної паразитології відділу паразитології Інституту зоології АН УРСР. З 1986 по 1987 рр. завідувач відділом паразитології Республіканської ветлабораторії Держагропрому УРСР.
   Починаючи з 1987 р. працював на різних посадах у Головному управлінні ветеринарії з держветінспекцією, а з 1997 р. – заступник Головного державного інспектора ветеринарної медицини України. З 2007 по 2010 рр. перший заступник, а в 2011–2012 рр. – Голова Державного комітету ветеринарної медицини України.

   Любецький Віталій Йосипович (1949 – 2017 рр.) – доктор ветеринарних наук, професор, Відмінник освіти України. Народився 6 серпня 1949 р. у с. Неділкове Савранського р-ну Одеської обл. Після закінчення Ісаївського ветеринарного технікуму в Одеській обл., відслужив строкову службу у війську на космодродромі Байконур. У 1977 р. закінчив факультет ветеринарної медицини Української сільськогосподарської академії. За фахом – ветеринарний лікар.
   З 1977 по 1980 рр. – заступник секретаря комітету ленінського комсомолу (ЛКСМУ) УСГА; 1980–1983 рр. – аспірант кафедри ветеринарно-санітарної експертизи; 1983 р. – асистент; з 1988 по 2002 рр. – доцент кафедри акушерства і штучного осіменіння с.-г. тварин; з 1985 р. – заступник декана, а з вересня 1988 р. ‒ декан по роботі з іноземними студентами УСГА; з 1988 по 1993 рр. заступник декана факультету ветеринарної медицини; 1993–1996 рр. – докторант; з 1998 р. – завідувач кафедри акушерства, гінекології та біотехнології відтворення тварин; у 2002‒2006 рр. декан факультету ветеринарної медицини Навчально-наукового інституту ветеринарної медицини та якості і безпеки продукції тваринництва НАУ.
   У 1983 р. захистив кандидатську дисертацію на тему “Ветеринарно-санитарная оценка туш и внутренних органов свиней при хламидиозе” за спеціальністю 16.00.03 ‒ вірусологія, мікробіологія.
   У червні 1998 р. захистив докторську дисертацію на тему “Післяродовий ендометрит у корів (клініко-експериметальні дані)” за спеціальностями: 16.00.07 ‒ ветеринарне акушерство, 16.00.03 ‒ вірусологія, мікробіологія.
   Автор та співавтор близько 300 наукових, науково-методичних і навчально-методичних праць, у тому числі: 7 монографій, 1 підручника, 3 навчальних посібників, 10 деклараційних патентів, 10 науково-практичних рекомендацій, 2 інструкції. Підготував 7 кандидатів наук.
   Нагороджений державними та відомчими нагородами: Почесною грамотою Державного департаменту ветеринарної медицини України (1998); Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України (2003, 2008); трудовою відзнакою “Знак пошани” Міністерства аграрної політики України (2004); заохочувальною відзнакою “За заслуги в розвитку ветеринарної медицини України ІІІ ступеня (2009); Почесною грамотою президії Української академії аграрних наук (2009); Почесною грамотою Національного університету біоресурсів і природокористування України (2009); заохочувальною відзнакою “Ветеран ветеринарної медицини України” (2010), відзнакою «Відмінник освіти України» (2015), почесне звання «Заслужений науково-педагогічний працівник Національного університету біоресурсів і природокористування України» (2016).
   Помер 24 квітня 2017 р. Похований у м. Києві на Південному кладовищі.

   Москаленко Олександр Іванович – народився 28 листопада 1950 р.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії був направлений на посаду завідувача районної ветеринарної лабораторії смт. Петрово Кіровоградської області. На цій посаді працював до 1981 р. У 1981 р. обласне управління ветеринарної медицини переводить його до м. Олександрії, також на посаду завідувача райветлабораторії, де він працює до 1987 р. У подальшому, впродовж 10 років (1987–1997) працює на посаді директора Кіровоградської державної лабораторії ветеринарної медицини.
   У 1997 р. О. І. Москаленка призначають на посаду заступника начальника управління державної ветеринарної медицини Кіровоградської облдержадміністрації, а в 2000 р. – на посаду начальника управління державної ветеринарної медицини Кіровоградської облдержадміністрації. У 2002 р., у зв’язку із зміною структурного підпорядкування у галузі ветеринарної медицини України, О. І. Москаленко – займає посаду начальника управління ветеринарної медицини у Кіровоградській області.
   Нагороджений медаллю “Знак Пошани”.

   Панько Микола Федорович (1953 – 2022 рр.) – кандидат ветеринарних наук, доцент. Народився 9 січня 1953 р. у с. Масевичі Рокитнівського р-ну Рівненської обл.
   У 1972–1977 рр. після закінчення Млинівського зооветтехнікуму навчався на ветеринарному факультеті Української сільськогосподарської академії (нині НУБіП України). Трудову діяльність розпочинав іще будучи студентом на невідкладній ветеринарній допомозі Київської ветеринарної лікарні.
   Після закінчення навчання повернувся у рідне село, де з 1977 по 1980 рр. працював на посаді головного ветеринарного лікаря колгоспу «Більшовик» Рокитнівського р-ну Рівненської обл.
   Під час навчання брав активну участь у роботі наукового гуртка кафедри фармакології і токсикології та студентського наукового товариства, тому за пропозицією проф. С. В. Баженова у 1980 р. був викликаний для навчання в аспірантурі. Під керівництвом професора Баженова С. В. займався вивченням проблеми токсикології небілкових сполук азоту. Кандидатську дисертацію захистив у 1987 р. у Московській ветеринарній академії ім. К. І. Скрябіна. З 1983 р. – асистент кафедри, потім був переведений на посаду доцента кафедри і в 1991 р. отримав вчене звання доцента кафедри фармакології і патофізіології. Під час роботи на кафедрі був призваний на військову службу для ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і в період з 5 травня по 22 серпня 1986 р. проходив службу на посаді начальника ветеринарної лабораторії, за що був нагороджений нагрудним знаком «Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС».
   Очолював кафедру фармакології та токсикології з 2006 по 2010 рр. НАУ, а з 2008 р. – НУБіП України. Разом з академіком Хмельницьким Г. О. був ініціатором запровадження підготовки на факультеті фахівців зі спеціалізації «Ветеринарна фармація».
   За час багаторічної і плідної праці неодноразово нагороджувався відзнаками Університету та Державного комітету ветеринарної медицини України. Знання і досвід, простота і доброзичливість принесли М. Ф. Паньку повагу, визнання і заслужений авторитет серед колег і студентів.
   Навчання і роботу на факультеті ветеринарної медицини постійно поєднував із практичною діяльністю в клініках ветеринарної медицини завоювавши заслужений авторитет високопрофесійного лікаря-практика.
   Помер 2 грудня 2022 р.

1978 р.

   Костюк Володимир Кіндратович – доктор ветеринарних наук, професор. Народився 14 листопада 1955 р. у с. Висоцьк Дубровицький р-ну Рівненської обл.
   У 1973 р. вступив до Української сільськогосподарської академії (УСГА), а в 1978 р. закінчив її, отримавши диплом ветеринарного лікаря з відзнакою. Після закінчення УСГА упродовж 1978–1980 рр. років працював на посаді головного ветеринарного лікаря, а в 1980–1983 рр. – голови профспілкового комітету колгоспу ім. Леніна Дубровицького р-ну Рівненської обл.
   З 1 жовтня 1983 по 1 жовтня 1986 рр. Костюк В. К. навчається в аспірантурі Української сільськогосподарської академії, після закінчення якої 19 січня 1987 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Лимфатическое русло слизистой оболочки языка и дна ротовой полости собаки, домашней свиньи и домашнего быка» зі спеціальності 16.00.02 – “патологія, онкологія та морфологія тварин”. У травні 2010 р. захистив докторську дисертацію на тему «Онтогенез лімфатичного русла шлунка свійсьного бика» з цієї ж спеціальності.
   У 1986–1992 рр. працював на посаді асистента кафедри анатомії і гістології тварин Української сільськогосподарської академії;
   у 1992–2011 рр. – доцента кафедри анатомії і гістології тварин Української сільськогосподарської академії (у зв’язку з перейменуванням – Національного аграрного університету, згодом Національного аграрного університету, потім Національного університету біоресурсів і природокористування України). З 2011 р. працює на посаді професора кафедри анатомії, гістології і патоморфології тварин ім. акад. В. Г. Касьяненка.
   Костюк В. К. Є автором та співавтором понад 350 наукових та науково-методичних робіт, з яких 1 підручник, 25 навчальних посібників, 14 Галузевих Стандартів вищої освіти України, 13 програм навчальних дисциплін для підготовки фахівців за напрямом “Ветеринарна медицина”, 4 монографії, понад 100 статей та 120 тез у наукових виданнях України, Росії, Англії, Молдови, Румунії, а також понад 70 інших публікацій.
   У 1998–2014 рр. працював, за сумісництвом, старшим науковим співробітником Науково-методичного центру аграрної освіти Міністерства аграрної політики України (зараз ДУ «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти»), де займався тактикою і стратегією ветеринарної освіти в Україні. З 1998 р. – член-секретар, з 2012 р. – заступник голови, а з 2018 р. – голова Науково-методичної комісії (підкомісії) спеціальності «Ветеринарна медицина». Є одним із розробників кваліфікаційних характеристик бакалавра, спеціаліста та магістра та всіх Галузевих Стандартів вищої освіти України з підготовки цих фахівців галузі знань «Ветеринарна медицина». У 2020 р. обраний членом науково-методичної комісії фахової передвищої освіти Науково-методичної Ради Міністерства освіти і науки України.
   Упродовж багатьох років є членом спеціалізованої вченої ради К 64.070.01 при Харківській державній зооветеринарній академії. З 2014 р. член, згодом заступник голови, а з 2020 р. – голова спеціалізованої вченої ради Д 26.004.03 при НУБіП України.
   Науковий напрямок – будова та розвиток лімфатичної системи тварин, порівняльна анатомія.
   Державні та відомчі відзнаки і нагороди: «Знак пошани» (2006); «Відмінник аграрної освіти та науки III ступеня» (2007); «За вагомий внесок в розвиток освіти» (2010); «За заслуги в розвитку ветеринарної медицини ІІІ ступеня» (2011); «20 років Академії наук вищої освіти України» (2012); «Золота медаль В. Г. Касьяненка» (2013); «За досягнення у ветеринарії» (2013); Орден «Святого Рівноапостольного Князя Володимира ІІІ, ІІ та І ступенів» (2013, 2014, 2015); Грамоти, Почесні Грамоти та Дипломи декана факультету ветеринарної медицини та директора ННІ ВМЯБПТ НУБіП України; Подяка Науково-методичного центру аграрної освіти Міністерства аграрної політики України; Почесна Грамота Голови Державного департаменту ветеринарної медицини МінАПК; Почесна Грамота Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України; Подяка Міністерства освіти і науки України (2014); Подяка ДУ «Науково-методичний центр інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності вищих навчальних закладів «Агроосвіта»; Почесна Грамота Міністерства освіти і науки України (2014).
   У 2017 р. професор Костюк В. К. був удостоєний звання «Заслужений науково-педагогічний працівник Національного університету біоресурсів і природокористування України».

   Нікітін Петро Дмитрович – народився 3 червня 1951 р. в с. Аркадовка Шевченківського району Харківської обл.
   Трудову діяльність розпочав ветфельдшером колгоспу “Комуніст” Шевченківського району Харківської області у 1970 р. після закінчення Старомерчанського ветзоотехнікуму.
   1972–1978 рр. – студент Української сільськогосподарської академії. Після закінчення ветеринарного факультету УСГА у 1978–1985 рр. працює старшим інспектором-бактеріологом діагностичного відділу Центральної іхтіопатологічної інспекції Міністерства рибного господарства СРСР, старшим ветлікарем-іхтіопатологом відділу хвороб риб Республіканської ветлабораторії Мінсільгоспу УРСР.
   З січня 1986 р. по жовтень 2003 р. працює на різних посадах в Головному управлінні ветеринарії Мінсільгоспу УРСР, в Головному управлінні ветеринарної медицини Держагропрому УРСР, Мінсільгосппроду України, (1997–1998 рр. – заступник начальника управління організації ветеринарної справи та профілактики незаразних хвороб тварин – начальник відділу ветеринарної справи та фармацевтики Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства агропромислового комплексу України; 1998–2001 рр. – заступник начальника управління організації ветеринарної справи та профілактики незаразних хвороб тварин – начальник відділу ветеринарної справи та фармацевтики Державного департаменту ветеринарної медицини).
   З жовтня 2003 р. по червень 2010 р. – головний спеціаліст – державний інспектор ветеринарної медицини відділу протиепізоотичної роботи управління ветеринарної медицини в м. Києві.
   З червня 2010 р. – завідувач сектору забезпечення роботи Голови Державного комітету ветеринарної медицини України. Ветеран ветеринарної медицини України. В даний час на пенсії.
   Нікітін П. Д. є співавтором «Довідника спеціаліста ветеринарної лабораторії», «Довідника ветеринарних препаратів і кормових добавок зарубіжного виробництва», «Інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл», «Ветеринарно-санітарних правил щодо заготівлі і переробки воскосировини», чотирьох препаратів для профілактики і боротьби з хворобами бджіл. (ларвізол, нозапіцид, апікон, апітонус).

   Петренко Олег Федосійович (1952 – 2021 рр.) – доктор ветеринарних наук, професор Заслужений працівник ветеринарної медицини України. Народився 22 січня 1952 р. у с. Роздольне Носівського р-ну Чернігівської обл.
   З 1964 по 1971 рр. – навчався в Козелецькому ветеринарному технікумі, який закінчив з відзнакою. У 1971–1973 рр. – проходив службу в лавах Радянської армії в повітрянодесантних військах.
   Після навчання в Українській сільськогосподарській академії (1973–1978) у 1978–1983 рр. працював на посаді головного ветеринарного лікаря с. Олександрівка Миронівського р-ну Київської обл.
   У 1984–1987 рр. – аспірант кафедри хірургії УСГА.
   У 1987 р. захистив кандидатську дисертацію на тему “Остедистрофические поражения суставов у бычков при откорме на жоме, их патогенез и профилактика”, науковий керівник – доктор ветеринарних наук, професор, заслужений діяч Вищої школи Братюха С. І.
   У 1987–1994 рр. працював на посаді асистента кафедри хірургії УСХА. У 1994–2002 рр. – доцент кафедри хірургії НАУ.
   У 1995–1999 рр. очолював новостворену кафедру хвороб дрібних тварин Національного університету біоресурсів і природокористування України.
   У 1999–2012 рр. – завідувач кафедри хірургії ім. проф. І .О. Поваженка.
   У 2002 р. захистив докторську дисертацію на тему “Раціональні методи остеосинтезу та стимуляція репаративного остеогенезу у тварин” на здобуття наукового ступеня доктора ветеринарних наук за спеціальністю 16.00.05 – ветеринарна хірургія. Вчене звання професора кафедри хірургії НАУ отримав у 2003 р.
   Українська асоціація лікарів ветеринарної медицини дрібних тварин у 2002 р. нагородила О. Ф. Петренка дипломом у номінації „Найкращий лікар року”.
   У 2002 р. присвоєно Почесне звання “Відмінник освіти України”. Нагороджений багатьма почесними грамотами.
   О. Ф. Петренко з 2004–2006 рр. працював на посаді декана факультету здоров’я дрібних тварин.
   У 2004 р. Українська асоціація лікарів ветеринарної медицини дрібних тварин нагородила вказаний факультет дипломом Лауреата загальнонаціонального конкурсу „Ветеринарне визнання 2004”.
   За Указом Президента України В. Ющенко від 3 серпня 2009 р. № 592 О. Ф. Петренку присвоєно почесне звання «Заслужений працівник ветеринарної медицини України».
   Під керівництвом О. Ф. Петренка кафедра хірургії ім. акад. І. О. Поваженка НАУ стала центром підвищення кваліфікації лікарів ветеринарної медицини приватної практики України з хірургії свійських тварин. На кафедрі розробляються і апробуються нові методики по зварюванню та роз’єднанню біологічних тканин, оперативні втручання на тваринах у стані гіпобіозу, впровадження у ветеринарну практику ендоскопічного обладнання, проводяться мікрохірургічні операції на органі зору.
   Наукову діяльність О. Ф. Петренко поєднує із громадською. З 2003 р. член вченої ради із захисту дисертацій у Білоцерківському державному аграрному університеті. З 2004 по 2012 рр. член вченої ради із захисту дисертацій у Національному аграрному університеті.
   Професор Петренко О. Ф. є керівником 5 кандидатів наук.
   Співавтор понад 200 наукових статей, методичних рекомендацій, підручників та навчальних посібників, найбільш вагомими серед яких є “Переломи кісток та раціональні методи їх зрощення” (2001), “Спеціальна ветеринарна хірургія” (2003), “Хірургія ветеринарної медицини” (2005), “Ветеринарно-медична офтальмологія” (2006).
   Помер 21 листопада 2021 р. Похований у м. Києві на Байковому кладовищі.

   Степаненко Віктор Нестерович – ветеринарний лікар, полковник МВС. Народився 18 серпня 1950 р.
   У 1969 р. закінчив з відзнакою Олександрійський зооветтехнікум і отримав кваліфікацію ветеринарного фельдшера. Працював на посаді головного ветеринарного лікаря в господарстві Світловодського району Кіровоградської обл.
   В 1969 р. призваний на строкову службу, після закінчення якої проходив службу у військовій ветеринарній службі Київського військового округу на посаді ветеринарного інструктора (ветеринарний загін).
   Без відриву від служби, в 1978 р. закінчив ветеринарний факультет Української сільськогосподарської академії. У вересні 1978 р. призначений на посаду інспектора відділу із забезпечення карантинних та ветеринарно-санітарних заходів МВС України; в лютому 1980 р. – на посаду старшого інспектора, в жовтні 1987 р. – заступника начальника, а в червні 1992 р. – начальника відділу.
   В 2000 р. за вислугою років був звільнений у відставку у званні полковника.
   За період проходження служби брав участь в організації заходів щодо організації і ліквідації ящуру, а також захворювання свиней Класичною чумою, птиці хворобою Ньюкасла, туберкульозу ВРХ, сибірки сільськогосподарських тварин. Є ліквідатором аварії на ЧАЕС. У складі оперативної групи МВС брав участь в організації громадського порядку в населений пунктах Одеської області в зв'язку з бойовими діями в Придністров'ї.
   Нагороджений медалями, грамотами та відзнаками: «60 лет Вооруженных сил СССР»; «1500-летия Киева»; «За отличную службу по охране общественного порядка»; «10 лет безупречной службы»; «15 лет безупречной службы»; «20 лет безупречной службы»; Ветеран органів Внутрішніх справ; Відзнака відмінник МВС; Відзнака служби МВС; Відзнака «Участник ликвидации последствий аварии ЧАЭС»; Пам'ятна відзнака МВС України «20 років Чорнобильської катастрофи». Також нагороджений багатьма Почесними грамотами МВС, Державного департаменту ветеринарної медицини Мінагрополітики України.

1979 р.

    Жук Олександр Васильович – працював на державних посадах. Пройшов шлях від головного державного інспектора ветеринарної медицини Бориспільського району (1995–2000 рр.) та начальника Головного управління ветеринарної медицини в Київській області (2000–2005 рр.) до заступника Голови Державного комітету ветеринарної медицини України (2005–2009 рр.).

   Любецька Тетяна Валентинівна (1955 – 2001 рр.) – народилася 10 квітня 1955 р. у м. Макіївка, Донецької обл. в родині робітників.
   У 1974 р. закінчила Олександрійський радгосп-технікум, а у 1979 р. ветеринарний факультет Української сільськогосподарської академії. У 1979–1981 рр. працювала на посаді молодшого наукового співробітника Українського НДІ науково-технічної інформації (УкрНДІНТУ).
   У 1981 р. переведена на посаду молодшого наукового співробітника Дослідної станції м’ясного скотарства “Ворзель” УСГА.
   У 1988 р. захистила кандидатську дисертацію на тему «Особенности азотистого и энергетического обмена у новорожденных телят в условиях метаболического ацидоза и способы его коррекции» в Московському ВНДІ експериментальної ветеринарії ім. Я. Р. Коваленко.
   З 1988–1992 рр. – старший, провідний науковий співробітник Дослідної станції м’ясного скотарства “Ворзель” УСГА. В 1990 р. Т. В. Любецькій було присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника за спеціальністю “Біологічна хімія”.
   У 1992 р. вона переходить на викладацьку роботу на кафедру біохімії і біотехнології, а в 1997 р. вступає до докторантури при цій кафедрі.
   У вересні 2000 р., будучи важко хворою, блискуче захищає докторську дисертацію на тему «Особливості метаболічної адаптації телят на ранніх етапах постнатального розвитку та шляхи корекції виявлених порушень».
   Любецька Т. В. – автор багатьох наукових та науково-методичних праць. Її роботи цитувались і публікувались у зарубіжних провідних журналах. Вона запрошувалась на Всесвітній ветеринарний конгрес до Франції.
   Її життя і праця приклад самовідданого служіння суспільству, людям і взірець кропіткої праці жінки-вченого.
   Померла 4 січня 2001 р. Похована у м. Києві на Південному кладовищі.

   Наумчук Василь Васильович (1953 – 2014 рр.) – народився 2 квітня 1953 р. на Хмельниччині.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії працював у радгоспі ім. Леніна с. Лукаші Баришівського району Київської обл. на посадах старшого та головного ветеринарного лікаря (1979–1982 рр.).
   У 1982 р. переведений у об'єднання радгоспів "Київплодоовочгосп" на посаду старшого ветлікаря.
   У 1986 р. переведений до відділу ветеринарії агропромислового комітету Київської області на посаду провідного ветеринарного лікаря. У цій організації, яка з 1986 р. зазнавала ряду змін, перетворень і підпорядкувань (відділ ветеринарії агропромислового комітету, відділ ветеринарії при Київському облвиконкомі, відділ, згодом управління ветеринарної медицини з державною ветеринарною інспекцією Київської обласної державної адміністрації, управління ветеринарної медицини в Київській області, Головне управління ветеринарної медицини в Київській області), В. В. Наумчук працював на посадах провідного, головного лікаря ветеринарної медицини, а потім, впродовж майже 20 років (до 2014 р.) на посадах заступника начальника та першого заступника начальника Головного управління ветеринарної медицини в Ктївській області.
   Помер у 2014 році.

   Прус Михайло Петрович – доктор ветеринарних наук, професор. Народився 4 січня 1955 р. у с. Суслівці Летичівського р-ну Хмельницької обл. у родині колгоспників. Після закінчення початкової школи разом з батьками переїхав у с. Орлівщина Новомосковського р-ну Дніпропетровської обл. і продовжив навчання у місцевій середній школі. Після її закінчення вирішив далі здобувати освіту у ветеринарному технікумі у Новомосковську, на перший курс якого вступив у 1970 р.
   Після закінчення з відзнакою Новомосковського ветеринарного технікуму Дніпропетровської обл. (1970–1974) вступив на ветеринарний факультет Української ордена сільськогосподарської академії.
   УСГА закінчив у 1979 р. і отримав кваліфікацію ветеринарного лікаря. Рішенням вченої ради факультету його було рекомендовано на науково-педагогічну роботу і зараховано на посаду викладача-стажиста кафедри фармакології і паразитології, а згодом, у 1980 р. – на навчання в цільову аспірантуру в лабораторію протозоології Всесоюзного науково-дослідного інституту експериментальної ветеринарії (м. Москва). У 1983 р. він захищає кандидатську дисертацію на тему “Експериментальний саркоцистоз у овець і собак” (науковий керівник – професор Н. І. Степанова) і отримує науковий ступінь кандидата біологічних наук. Повертається на рідний факультет у Київ, де його зараховують на посаду асистента кафедри фармакології і паразитології, на якій він працює упродовж 10 років. У 1993 р. йому присвоєне вчене звання доцента.
   У 1999 р. зарахований в докторантуру (1999–2002 рр.). У 2006 р. успішно захищає докторську дисертацію на тему «Бабезіоз собак (епізоотологія, патогенез та заходи боротьби)» (науковий консультант – професор В. Ф. Галат). У 2008 р. йому було присвоєно вчене звання професора кафедри паразитології та тропічної ветеринарії. У грудні 2008 р., наказом ректора, призначений на посаду в.о. декана факультету ветеринарної медицини, а в 2009 р. обраний на цю посаду за конкурсом. З січня 2015 р. і донині працює на посаді професора кафедри паразитології та тропічної ветеринарії. Підготував 1 доктора та 3 кандидати ветеринарних наук.
   Науково-методичний доробок Пруса М. П. становить понад 250 наукових і науково-методичних праць, зокрема 22 підручників та навчальних посібників, чотири патенти України на винаходи. Він є одним із авторів підручників: «Ветеринарна медицина» «Паразитологія та інвазійні хвороби тварин» (2003, 2009, 2012) та «Глобальна паразитологія» (2014), підручника для підготовки фахівців в аграрних вищих навчальних закладах I–II рівнів акредитації «Паразитологія та інвазійні хвороби тварин» (2006), практикумів з паразитології (1999, 2004). Протягом 10 років (2006–2015) був вченим секретарем спеціалізованої вченої ради Д 26.004.14 із захисту докторських і кандидатських дисертацій за спеціальностями 03.00.13 – фізіологія людини і тварин і 16.00.11 – паразитологія.
   Нагороджений відзнакою Державного комітету ветеринарної медицини України «За заслуги в розвитку ветеринарної медицини України» (2010), Почесними грамотами Державного комітету ветеринарної медицини України (2008, 2009), Почесною грамотою Київської обласної державної адміністрації (2014), Почесними грамотами «За заслуги перед Національним університетом біоресурсів і природокористування України» (2010, 2015).

1980 р.

   Долецький Станіслав Павлович – доктор ветеринарних наук, професор. Народився 15 березня 1956 р. у с. Верхні Торгаї Нижньосірогозького р-ну Херсонської обл. Після закінчення з відзнакою Верхньоторгаївської восьмирічної школи в 1971 р., поступив до Цюрупінського ветеринарного технікуму, який закінчив з відзнакою в 1975 р. і вступив на навчання на ветеринарний факультет Української сільськогосподарської академії.
   Після завершення навчання в 1980 р. і одержання диплома ветеринарного лікаря з відзнакою, подальша трудова діяльність С. П. Долецького пов’язана з Національним університетом біоресурсів і природокористування України, де він пройшов шлях від асистента (1980) до професора (2015) кафедри терапії і клінічної діагностики.
   У 1991 р. С. П. Долецького обрано за конкурсом і переведено з Національного університету біоресурсів і природокористування України до апарату Президії Національної академії аграрних наук України на посаду завідувача сектора ветеринарної медицини Відділення тваринництва, ветеринарної медицини та переробки продукції. З 2001 р. С. П. Долецький провідний науковий співробітник відділення ветеринарної медицини,
   з 2005 р. – заступник академіка-секретаря відділення ветеринарної медицини НААН, а з 2013 р. – заступник начальника відділу з питань ветеринарної медицини апарату Президії НААН та доцент кафедри терапії і клінічної діагностики НУБіП України за сумісництвом. З 2015 р. – професор кафедри терапії і клінічної діагностики факультету ветеринарної медицини, член спеціалізованої вченої ради Д 26.004.03 НУБіП України із захисту кандидатських та докторських дисертацій. Він є членом редколегії бюлетеня «Ветеринарна біотехнологія» та міжвідомчого тематичного наукового збірника «Ветеринарна медицина».
   Кандидатську дисертацію на тему «Ультразвукова експрес-діагностика та профілактика остеодистрофії у молочних корів» захистив у Національному аграрному університеті в 1989 р.
   Останні 25 років наукова діяльність С. П. Долецького присвячена вивченню впливу негативних факторів довкілля на виникнення порушень мінерального обміну у високопродуктивних лактуючих корів.
   За результатами проведених досліджень у 2015 р. С. П Долецький успішно захистив докторську дисертацію на тему: «Теоретичне та клініко-експериментальне обґрунтування профілактики порушень мінерального обміну в корів у біогеохімічних зонах України» зі спеціальності 16.00.01 – діагностика і терапія тварин. Науковий консультант – доктор біологічних наук, професор, академік НААН України М. І. Цвіліховський.
   Долецьким С. П. опубліковано понад 160 наукових праць, у т. ч. 6 в іноземних виданнях, 7 монографій, зокрема «Мікроелементози сільськогосподарських тварин» та «Використання базальтових туфів Рівненщини», «Профілактика порушень мінерального обміну в корів у різних біогеохімічних зонах України», понад 25 методичних рекомендацій та посібників для науковців і студентів вищих навчальних закладів України. Він є співавтором та автором трьох патентів і більше 12 ДСТУ та СОУ.
   Брав участь у роботі багатьох Міжнародних науково-практичних конференцій, що проходили у провідних установах ветеринарної медицини США, країн ЄС та Африки.
   За вагомий вклад у науково-практичну, організаційно-методичну та педагогічну роботу в галузі ветеринарної медицини С. П. Долецький нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України (2014), трудовими відзнаками Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державного комітету ветеринарної медицини, Подякою голови Київської державної адміністрації (2006), Почесними грамотами Національної академії аграрних наук України (2015) та Національного університету біоресурсів і природокористування України (2016). Двічі нагороджений Відзнакою Посольства Сполучених Штатів Америки в Україні в зв’язку з 20-тою річницею співробітництва США та України (2015, 2016), а також медаллю РФ «За достижения в области ветеринарной науки» (2008).

1981 р.

   Гнатюк Сергій Андрійович – генеральний директор Української корпорації «Тваринпром».
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії працював на посаді ветеринарного лікаря Республіканського тресту господарств радгоспів-технікумів і учгоспів (1981–1986 рр.), а в 1986–1996 рр. – на посадах провідного, головного ветлікаря, начальника відділу ветеринарної медицини виробничого об'єднання «Укрм’ясопром».
   У 1996–2003 рр. – начальник відділу організації технології і збуту продукції – заступник генерального директора Української корпорації з виробництва м'яса на промисловій основі «Тваринпром».
   У 2003 р. обраний Генеральним директором Української корпорації з виробництва м’яса на промисловій основі.
   Високий рівень кваліфікації, хороші організаторські здібності, працелюбність і наполегливість у роботі С. А. Гнатюк проявляє під час вирішення загальнодержавних проблем розвитку тваринництва. Корпорація об'єднує 50 підприємств з виробництва свинини. На їх частку припадає 17 % поголів'я свиней і 23 % реалізації свинини у загальних обсягах усіх сільгосппідприємств України.
   Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України та Трудовою відзнакою «Знак пошани» Міністерства аграрної політики.

   Засєкін Дмитро Адамович – доктор ветеринарних наук, професор. Народився 23 серпня 1954 р. у м. Прокопівськ Кемеровської обл. РФ, українець.
   У 1973 р. закінчив Рожищенський зооветеринарний технікум та працював ветеринарним фельдшером племзаводу «Мелітопольський» Запорізької обл. З 1973 по 1975 рр. – служба в лавах Радянської Армії.
   У 1981 р. закінчив факультет ветеринарної медицини УСГА. Працював в Українській сільськогосподарській академії на посаді звільненого секретаря комсомольської організації (1981–1984), згодом аспірант, асистент, доцент кафедри біохімії і біотехнології названої академії (1984–1998). З 1999 по 2001 р. – докторант кафедри гігієни тварин ім. А. К. Скороходька Національного аграрного університету.
   З червня 2005 по жовтень 2012 рр. – завідувач кафедри ветеринарної санітарії та гігієни продукції тваринництва Національного університету біоресурсів і природокористування України.
   У 1989 р. захистив кандидатську дисертацію на тему “Кислотно-щелочное равновесие и электролитный состав крови новорожденных телят в норме и при острых расстройствах пищеварения” за спеціальністю 03.00.04 – біохімія, у спеціалізованій вченій рада при Всесоюзному науково-дослідному інституті експериментальної ветеринарії ім. Я. Р. Коваленка (м. Москва).
   27 червня 2002 р. захистив докторську дисертацію на тему “Моніторинг важких металів у довкіллі та способи зниження їх надлишку в організмі тварин” за спеціальністю 16.00.06 – гігієна тварин та ветеринарна санітарія. Звання доцент отримав у 1992 р., а звання професор – у 2003 р.
   У 2005 р. обраний академіком академії наук вищої освіти України, а з 2006 р. – член Національної комісії України з Кодекс Аліментаріус.
   У 2002 р. Міжнародний Біографічний Центр Кембріджа (Великобританія) офіційно підтвердив номінацію Д. А. Засєкіна як Міжнародного вченого року.
   З 2012 р. – директор науково-дослідного інституту здоров’я тварин, професор кафедри гігієни тварин та санітарії ім. професора А. К. Скороходька.
   Д. А. Засєкін є членом двох спеціалізованих вчених рад із захисту докторських дисертацій, членом вченої та координаційної рад університету, членом вченої ради факультету ветеринарної медицини, головою науково-технічної ради науково-дослідного інституту здоров’я тварин, керівником регіонального контактного пункту Програми «Горизонт 2020» МОН України, член редколегії журналів «Сучасне птахівництво України», «Ветеринарна біотехнологія», «Тваринництво України», «Український часопис ветеринарних наук».
   Професор Засєкін Д. А. є автором понад 600 наукових і навчально-методичних праць. Серед них: 2 підручники, 12 монографій, 14 навчальних посібників, понад 100 навчально-науково-виробничих рекомендацій, 3 типові навчальні програми, 72 патенти України, 5 ТУ України.
   Підготував 3 доктори і 6 кандидатів наук.
   Має державні нагороди “Відмінник аграрної науки та освіти” (2008) та “Знак пошани” (2010). У 2014 році нагороджений Грамотою Верховної Ради України, у 2015 р. – отримав звання «Заслужений науковий працівник НУБіП», а також нагороджений Дипломами НУБіП за найвищі показники наукової роботи за 2013–2019 рр. на посаді директора НДІ здоров’я тварин, грамотами та відзнаками православної церкви України. У 2020 р. нагороджений медаллю «За працю та звитягу».

   Куліш Віктор Іванович (12.01.1950–10.08.2016) – Заслужений праківник ветеринарної медицини України.
   У 1981–1984 рр. працював на посадах головного ветеринарного лікаря радгоспу «Вороньківський» та головного ветеринарного лікаря Вороньківського виробничого об'єднання плодоовочевого господарства Бориспільського району Київської області.
   У 1984–1994 рр. працював на посаді старшого ветеринарного лікаря Управління впровадження наукових систем у тваринництві Південного відділення ВАСГНІЛ (нині – Українська академія аграрних наук).
   У 1994–1995 рр. – головний ветеринарний лікар Об'єднання державних племінних заводів України. У 1995–1998 рр. працював на посаді головного ветеринарного лікаря Управління ветеринарної медицини Київської облдержадміністрації.
   З 1998–2016 рр. – головний спеціаліст Управління координації здійснення аграрної політики Секретаріату Кабінету Міністрів України.
   Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, має почесне звання «Заслужений працівник ветеринарної медицини України», дві подяки Прем'єр-міністра України, відзнаку Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, як учасник (протягом 5 місяців) ліквідації катастрофи у 1986 р.

   Трокоз Віктор Олександрович  – доктор ветеринарних наук, професор. Народився 03 вересня 1959 р. у с. Стовпець Дубенського р-ну Рівненської обл. Після закінчення Житомирської середньої школи № 1 вступив до Української сільськогосподарської академії, яку закінчив у 1981 р. й отримав кваліфікацію зооінженера. Кандидатську дисертацію на тему “Вплив масажу молочної залози на багатоплідність, молочність і умовно-рефлекторну діяльність у свиноматок” захистив у 1989 р. і отримав науковий ступінь кандидата біологічних наук за спеціальністю 03.00.13 – фізіологія людини і тварин (науковий керівник – доктор біологічних наук, професор В. В. Науменко).
   У 2005 р. було присвоєне вчене звання доцента. Докторську дисертацію на тему “Стимуляція фізіологічних процесів у організмі тварин біологічно активними речовинами різного походження” захистив у 2013 р. за спеціальністю: 03.00.13 – фізіологія людини і тварин (науковий консультант – доктор ветеринарних наук, професор, академік НААН, академік АНВО України А. Й. Мазуркевич). Вчене звання професора по кафедрі фізіології, патофізіології та імунології тварин присвоєне 2014 р. У 2012 р. став лауреатом премії ім. С. З. Ґжицького, а в 2014 р. обраний академіком Академії наук вищої освіти України.
   У 1981–1986 рр. працював на посаді асистента кафедри фізіології сільськогосподарських тварин Української сільськогосподарської академії, у 1986–1987 рр. – аспірант цієї ж кафедри. У 1987–2003 рр. – старший науковий співробітник та завідувач лабораторії лісового шовку Боярської лісової дослідної станції Національного аграрного університету, провідний науковий співробітник Національного аграрного університету.
   З 2003 по 2013 рр. – доцент кафедри фізіології, патофізіології та імунології тварин Національного університету біоресурсів і природокористування України. З 2013 р. до грудня 2017 р. – професор цієї ж кафедри. З грудня 2017 р. до теперішнього часу – професор кафедри біохімії і фізіології тварин ім. акад. М. Ф. Гулого.
   Є автором близько 600 наукових та навчально-методичних праць, в т. ч. 112 патентів (авторських свідоцтв) на винаходи, корисні моделі та наукові праці, 10 монографій, 8 навчальних підручників та посібників з грифом Міністерства аграрної політики України та Міністерства освіти та науки України, 3 навчальних програм для підготовки фахівців за напрямами «Ветеринарна медицина», «Технологія виробництва і переробки продукції тваринництва», «Лісове господарство», ДСТУ, ТУ на ряд біологічно активних сполук тощо.
   За значні досягнення у науково-педагогічній діяльності професор Трокоз В. О. нагороджений Почесною грамотою «За заслуги перед Національним університетом біоресурсів і природокористування України», є лауреатом премії ім. С. З. Ґжицького Національної академії аграрних наук України, нагороджений відзнакою Державного комітету ветеринарної медицини України «За заслуги в розвитку ветеринарної медицини України ІІІ ступеня», Почесною грамотою «За високі наукові досягнення і активну участь в роботі Українського фізіологічного товариства ім. П. Г. Костюка», Почесною грамотою АН ВО України «За особливі заслуги в галузі фізіологічної науки України», удостоєний Золотої медалі XXIІ Міжнародної агропромислової виставки «АГРО-2010».

1982 р.

   Айшпур Микола Володимирович – начальник управління ветеринарної медицини Хмельницької області (1998–2011 рр.). Народився 2 січня 1959 р.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії по 1987 р. – завідувач Цимбалівської державної ветеринарної лабораторії Старосинявського району Хмельницької обл.
   З 1987 по 1995 рр. – головний ветлікар Білогірського району Хмельницької обл.
   З 1995 по 1996 рр. – головний спеціаліст, лікар управління ветеринарної медицини облдержадміністрації.
   З 1996 по 1998 рр. – головний лікар ветеринарної медицини м. Хмельницький. У 1998 р. захистив дисертацію та здобув науковий ступінь кандидата наук. З 1998 по 2011 рр. – начальник управління ветеринарної медицини Хмельницької області. У 2012–2018 рр. – директор зональної спеціалізованої міжобласної лабораторії. Займається викладацькою діяльністю в Кам’янець-Подільському аграрно-технічному університеті. У 2006 р. отримав наукове звання доцента.

   Борисевич Борис Володимирович – доктор ветеринарних наук, професор. Народився 16 вересня 1960 р. у м. Нікополь, Нікопольського р-ну Дніпропетровської обл. У 1982 р. з відзнакою закінчив Українську сільськогосподарську академію (нині Національний університет біоресурсів і природокористування України). Від 1982 р. працював в Українському науково-дослідному ветеринарному інституті, м. Київ (нині Інститут ветеринарної медицини УААН): 1982–1989 рр. – старший ветеринарний лікар лабораторії вірусології; 1989–1990 рр. – ветеринарний лікар І категорії лабораторії молекулярної біології і генетики мікроорганізмів; 1990–1992 рр. – молодший науковий співробітник цієї ж лабораторії. Від 1992 р. працює в Національному університеті біоресурсів і природокористування України: 1992–1997 рр. – асистент кафедри патологічної анатомії і ветеринарно-санітарної експертизи; 1997–2000 рр. – доцент цієї ж кафедри; 2000–2001 рр. – професор цієї ж кафедри; 2001–2015 рр. – завідувач кафедри патологічної анатомії; з 2015 р. – професор цієї ж кафедри.
   У 1993 р. захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю 16.00.02 – патологія, онкологія і морфологія тварин. У 1999 р. захистив докторську дисертацію за цією ж спеціальністю.
   Під керівництвом Борисевича Б. В. захищено 1 докторську та 10 кандидатських дисертацій. Він є співавтором Галузевого Стандарту вищої освіти України (Освітньо-кваліфікаційна програма підготовки спеціаліста за спеціальністю 7.130501 «Ветеринарна медицина», напряму підготовки 1305 «Ветеринарна медицина»), типової програми з дисципліни «Патологічна анатомія тварин» для ОКР «Бакалавр», та двох типових програм для магістрів, підготованих відповідно до чинного Стандарту Освіти України.
   Борисевич Б.В. є автором 17 патентів України на винахід та корисну модель, 1 підручника, більше 10 навчальних посібників для студентів ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації та більше 200 інших друкованих праць.
   У 2013 р. нагороджений ювілейною відзнакою – Орденом «1025-років хрещення Київської Русі».

   Власенко Олександр Анатолійович – начальник Головного управління ветеринарної медицини, головний державний ветеринарний інспектор у Сумській області. Народився 21 лютого 1960 р.
   1982–1991 рр. – головний ветлікар колгоспу «Серп і Молот» с. Плоске Смілянського району Черкаської обл.
   У 1991 р. служба в рядах Радянської Арміїї – заступник командира роти на Далекому Сході в Приморському.
1992–1995 рр. – апарат Смілянського Райкому Компартії України: інспектор організаційного відділу, завідувач сектору сільського господарства.
   З травня 1995 р. – начальник Смілянського районного державного підприємства ветеринарної медицини.
   З травня 2003 р. – заступник, а з серпня 2003 р. перший заступник начальника управління ветмедицини в Черкаській обл.
   З лютого 2004 р. – начальник Головного управління ветеринарної медицини Сумської області.

   Величко Сергій Володимирович – кандидат біологічних наук, головний лікар клініки ветеринарної медицини «WSW clinic». Народився 23 жовтня 1960 р. в с. Микуличі Бородянського району Київської обл. у сім’ї ветеринарних лікарів.
   У 1976 р. після закінчення Ірпінської середньої загальноосвітньої школи вступив до Української сільськогосподарської академії на факультет ветеринарної медицини.
   Після закінчення факультету ветеринарної медицини Української сільськогосподарської академії у 1982–1985 рр. працював на посаді головного ветеринарного лікаря колгоспу «Зоря комунізму» с. Ситняки, Макарівського району, Київської обл.
   У 1985–1988 рр. аспірант кафедри нормальної фізіології тварин Української сільськогосподарської академії.
   У 1990 р. у Львіському університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького захистив дисертацію здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук.
   У 1988–1995 рр. працював на посаді асистента кафедри патофізіології і фармакології тварин НАУ.
   1995–2006 рр. провідний хірург лікарні ветеринарної медицини Печерського та Старокиївського районів м. Києва.
   З 2006 р. по теперішній час – головний лікар клініки ветеринарної медицини «WSW clinic» м. Києва.
   Величко С. В. автор 59 науково-методичних праць. Напрям наукових досліджень – імунобіологічна активність організму тварин на тлі дії біологічних препаратів, хірургія та ортопедія дрібних тварин, біологія стовбурових клітин.
   Величко С. В. нагороджений відомчою заохочувальною відзнакою МВС України «Медаллю за спвпрацю з внутрішніми військами МВС України"; Кінологічною спілкою України «Золотим знаком Кінологічної спілки України за вагомий особистий внесок у багаторічну роботу по створенню і розвитку національної кінології»; Лауреат Міжнародної премії "Дружба"; Киівським міським головою О.Омельченком «Подякою за вагомий особистий внесок у забезпечення ветеринарного та епізоотичного благополуччя, ветеринарно-санітарної безпеки продуктів тваринництва і охорони довкілля та з нагоди Дня працівників ветеринарної медицини 14 серпня 2005 р. № 45471»; Кабінетом міністрів України «Відзнакою кабінету міністрів України»; Управлінням освіти, Голосіївською районною в м. Києві державною адміністрацією «Подяка за вагомий особистий внесок у справу навчання і виховання обдарованої учнівської молоді Голосіївського району м. Києва у 2016–2017 навчальному році».

   Карповський Валентин Іванович – доктор ветеринарних наук, професор. Народився 28 червня 1955 р. у м. Бершадь Вінницької обл. Після закінчення Гайсинського медичного училища та служби на Балтійському флоті вступив до Української сільськогосподарської академії, яку закінчив з відзнакою у 1982 р. і отримав кваліфікацію лікаря ветеринарної медицина.
   Кандидатську дисертацію на тему “Патологія обміну речовин при хронічному отруєнні великої рогатої худоби нітратами і способи її профілактики” захистив у 1994 р. за спеціальностями 16.00.02 – патологія, онкологія і морфологія тварин і 16.00.04 ветеринарна фармакологія з токсикологією, науковий керівник д. вет. н., професор, академік НААН України Г. О. Хмельницький Вчене звання доцента по кафедрі нормальної і патологічної фізіології присвоєне в 1995 р.
   Докторську дисертацію захистив у 2011 р. на тему “Типи вищої нервової діяльності великої рогатої худоби та характер адаптаційних реакцій на дію зовнішніх подразників” за спеціальностями 16.00.02 – патологія, онкологія і морфологія тварин і 03.00.13 – фізіологія людини і тварин, науковий консультант – д. вет. н., професор, членкор. НААН, академік АНВО України А. Й. Мазуркевич Вчене звання професора кафедри фізіології, патофізіології та імунології тварин присвоєне в 2013 р. У 2012 р. обраний академіком Академії наук вищої освіти України.
   З 1982–994 рр. Працював на посаді асистента кафедри фармакології та патофізіології Українського державного аграрного університету. З 1995 р. – на посаді доцента кафедри нормальної і патологічної фізіології і, одночасно, заступник декана факультету ветеринарної медицини. У жовтні 2001 р. обраний на посаду завідувача кафедри фізіології тварин, а з червня 2007 р. – завідувача кафедри фізіології, патофізіології та імунології тварин Національного університету біоресурсів і природокористування України.
   В цей же період працював на посадах заступника декана, декана факультету якості та безпеки продукції АПК.
   Професор В. І. Карповський отримав диплом за високі результати у підготовці наукових кадрів, НУБіП України, 2017.
   Автор понад 300 наукових та навчально-методичних праць, в т. ч.
   27 патентів, 16 монографій, 10 підручників та навчальних посібників з грифом Міністерства аграрної політики України та Міністерства освіти та науки України, навчальних програм: Фізіологія сільськогосподарських тварин та Фізіологія тварин. Членом Центральної ради Українського фізіологічного товариства ім. П. Г. Костюка, член спеціалізованих вчених рад із захисту кандидатських та докторських дисертацій у НУБіП України та ЛНУВМіБТ імені С. З. Ґжицького, а також член Асоціації ветеринарних патологів України та є Голова Асоціації ветеринарних фізіологів.
   В. І. Карповський – лауреат премії ім. С. З. Ґжицького Національної академії аграрних наук України. Також він відзначений Почесною грамотою за особливі заслуги перед Національним аграрним університетом. Асоціацією спеціалістів ветеринарної медицини України нагороджений відзнакою «За вагомий внесок у розвиток ветеринарної медицини дрібних домашніх тварин в Україні», нагороджений відзнакою Міністерства внутрішніх справ України «За співпрацю», іменною медаллю Олександра Богомольця АН ВО України, та за заслуги з відродження духовності в Україні Орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ-го ступеня.

   Постой Віктор Петрович (1955 – 2007 рр.) – народився 1 листопада 1955 р. у с. Держанівка Носівського р-ну Чернігівської обл. в сім’ї ремісника та бухгалтера.
   Після закінчення школи навчався в Козелецькому ветеринарному технікумі (1971–1975), який закінчив із відзнакою. З 1975 до 1977 рр. перебував на службі в армії. Потім вступив до Української сільськогосподарської академії (УСГА) на ветеринарний факультет, який закінчив у 1982 р., отримавши диплом із відзнакою. Пропрацювавши 1 рік ветлікарем Бобровицького радгоспу-технікуму, прийняв запрошення навчатися в аспірантурі кафедри епізоотології УСГА, а з 1986 р. почав працювати асистентом на цій же кафедрі. У 1989 р. захистив кандидатську дисертацію. В окремі роки успішно працював заступником голови профкому студентів та декана факультету ветеринарної медицини. З 1994 р. працював на посаді доцента кафедри епізоотології Національного аграрного університету (НАУ). У 1995 р. присвоєно вчене звання доцента кафедри епізоотології. З 1999 до 2002 рр. навчався в докторантурі на кафедрі епізоотології НАУ. З вересня 2004 р. очолив кафедру епізоотології та інфекційних хвороб факультету ветеринарної медицини НАУ.
   Користувався повагою i авторитетом серед студентів i викладачів, читав лекції та проводив лабораторно-практичні заняття з епізоотології та інфекційних хвороб тварин. Колеги зазначають, що працюючи на факультеті, Віктор Петрович виконував велику навчально-методичну i суспільну роботу, постійно підвищував свою кваліфікацію й лекторську майстерність, проводив досить велику виховну роботу, популяризуючи серед студентства знання про роль ветеринарної медицини в регулюванні складних процесів взаємовідносин популяцій мікробного світу й макроорганізмів. Віктор Петрович виконував науково-дослідну роботу присвячену удосконаленню способів визначення статі ембріонів сільськогосподарських тварин на ранніх стадіях їх розвитку, покращенню синтетичного живильного середовища для культивування мікобактерій Туберкульозу i БЦЖ, підвищення імуногенності вакцини БЦЖ, методам діагностики Туберкульозу та Лейкозу великої рогатої худоби, технології отримання високоактивних преципітуючих протилейкозних сироваток для серологічної діагностики Лейкозу великої рогатої худоби та розробки інактивованої вакцини проти Лейкозу великої рогатої худоби.
   Перебуваючи на посаді заступника голови навчально-методичної комісії, Постой В. П. проводив велику методичну роботу із підготовки та видання програм навчальних дисциплін, посібників та підручників за напрямом «Ветеринарна медицина».
   Володів надзвичайними організаторськими здібностями і творчим викладацьким потенціалом. Саме йому вдалося успішно налагодити процес підвищення кваліфікації лікарів ветеринарної медицини на факультеті. Завдяки доброму серцю, сильній волі та життєвому кредо «без питань» у вирішенні будь-яких проблем та прохань, він здобув друзів у всіх куточках України. Віктор Петрович створив власну концепцію про епізоотичний процес і успішно її апробував, готувався до захисту докторської дисертації. На жаль передчасна смерть не дала змогу реалізувати всі плани, мрії. Помер у вересні 2007 р.

1983 р.

   Аранчій Сергій Васильович – кандидат ветеринарних наук (1999), доцент (2003).
   У 1987–1992 рр. – провідний спеціаліст та провідний ветлікар ветвідділу облвиконкому; заступник начальника ветвідділу – заступник головного держветінспектора Полтавської області.
   З травня 1992 р. по березень 2016 р. – начальник Головного управління ветеринарної медицини в Полтавській обл. – Головний державний інспектор ветеринарної медицини.
   Учасник багатьох міжнародних конференцій, семінарів-навчань, засідання МЕБ, виставок та проектів щодо „Визначення політики з питань здоров’я” USAID (2007 р.), курсів підвищення кваліфікації з питань сільськогосподарського дорадництва (Франція, 2007 р., Німеччина, 2005–2006 рр., Англія, США 2004 р.).
   Опублікував 30 наукових праць, у т. ч. 4 книги та патент на винахід.
   Має ряд друкованих праць та патентів. Брав участь у Міжнародних проектах: українсько-німецькому проекті із створення навчального центру з питань штучного осіменіння свиноматок (Minitub, Інститут свинарства УААН, 2007 р.); українсько-американському проекті «Швидке реагування на пташиний грип в Україні, 2007 р.».
   Має подяку Президента України за сумлінну працю, значний особистий внесок у розвиток і зміцнення Української держави (від 30 липня 2002 р).
   Помер 7 березня 2016 року. Похований у м. Полтава.

   Духницький Володимир Богданович – доктор ветеринарних наук, професор. Народився 12 березня 1959 р. у с. Гуща Любомльського р-ну Волинської обл. в сім’ї колгоспників. У 1974 р. поступив, а в 1978 р. закінчив ветеринарне відділення Хомутецького ветзоотехнікуму (с. Хомутець Миргородського р-ну Полтавської обл.). Працював на посаді ветеринарного фельдшера колгоспу ім. Шевченка з 15 березня 1978 р. по 1 серпня 1978 р. (с. Олеськ Любомльського р-ну Волинської обл.).
   У 1978 р. поступив, а в 1983 р. закінчив ветеринарний факультет Української сільськогосподарської академії. Працював на посаді головного ветеринарного лікаря радгоспу “Ратнівський” (с. Гірники Ратнівського р-ну Волинської обл.) з 1 жовтня 1983 р. по 27 квітня 1987 р.
   З 5 травня 1987 р. по 5 травня 1990 р. Духницький В. Б. аспірант кафедри фармакології та патофізіології Української сільськогосподарської академії (науковий керівник – проф. Хмельницький Г. О.).
   Кандидатську дисертацію на тему “Способы диагностики, терапии и профилактики отравлений крупного рогатого скота нитратами” захистив 2 липня 1991 р. у спеціалізованій вченій раді Ленінградського ветеринарного інституту (затверджений ВАКу 1991 р.).
   З 5 червня 1990 р. зарахований на посаду асистента кафедри фармакології та патофізіології. З 18 січня 1994 р. Духницький В. Б. переведений на посаду доцента кафедри фармакології і токсикології. У період з 1993 р. по 1998 р. працював за сумісництвом заступником декана факультету ветеринарної медицини. Вчене звання доцента кафедри фармакології і токсикології отримав у 1995 р.
   З 1 листопада 2001 р. Духницький В. Б. зарахований у докторантуру (науковий консультант академік НААН України, професор Г. О. Хмельницький). Після закінчення докторантури, з 1 листопада 2004 р. зарахований на посаду доцента кафедри фармакології і токсикології.
   З 27 січня 2006 р. переведений на посаду в.о. декана факультету ветеринарної медицини, а 27 жовтня 2006 р. призначений на посаду декана факультету ветеринарної медицини.
   Докторську дисертацію на тему “Т-2 токсикоз тварин (патогенез, діагностика, лікування, профілактика)” захистив 15 травня 2006 р. у спеціалізованій вченій раді Національного наукового центру “Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини”.
   З 1 грудня 2008 р. Духницький В.Б. переведений на посаду професора кафедри фармакології та токсикології. Вчене звання професора кафедри фармакології та токсикології отримав у 2012 році. У 2010 – 2012 рр. виконував обов’язки, а з травня 2012 по лютий 2020 рр. – завідувач кафедри фармакології та токсикології НУБіП України.
   Нагороджений Почесною грамотою Міністерства освіти України (1998), Почесною грамотою Державного департаменту ветеринарної медицини України (1998), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2008), відзнакою «Відмінник освіти України» (2014), Почесною грамотою «За особливі заслуги перед Національним університетом біоресурсів і природокористування України» (2009), подякою Науково-методичного центру аграрної освіти (2010).

   Оленіч Юрій Володимирович – заступник начальника Головного управління Держпродспоживслужби у Полтавській обл.
   З 1987 по 1992 рр. – асистент кафедри терапії та клінічної діагностики Української сільськогосподарської академії.
   З 1992 по 1993 рр. – викладач ветеринарного відділення Немішаївського радгоспу-технікуму.
   З 1993 по 1996 рр. – провідний спеціаліст відділу координації виробництва засобів захисту тварин управління організації ветеринарної справи та профілактики незаразних хвороб тварин Головного управління ветеринарної медицини з державною ветеринарною інспекцією (м. Полтава).
   У 1996–2002 рр. – головний лікар ветеринарної медицини Управління ветеринарної медицини Полтавської ОДА; 2002–2016 рр. – заступник начальника Управління ветеринарної медицини в Полтавській області. З 8 березня 2016 р. – заступник начальника Головного управління Держпродспоживслужби у Полтавській обл.

   Пацюк Микола Васильович – заступник директора Державного НДІ лабораторної діагностики і ветеринарно-санітарної експертизи. Народився 7 лютого 1957 р.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії по 1986 р. головний ветлікар колгоспу ім. Горького с. Перевали Турійського району Волинської області.
   У 1987–1988 рp. – асистент кафедри терапії і клінічної діагностики УСГА, а з серпня 1988 p. по вересень 1989 p. – викладач Немішаївського радгоспу-технікуму. У 1989–1993 рр. – головний ветлікар колгоспу «Шлях Леніна» с. Хобултова Володимир-Волинського району Волинської обл.
   З квітня 1993 р. – лікар ветеринарної медицини першої категорії; з жовтня 1993 р. – провідний лікар, а з грудня 1996 р. по жовтень 1997 p. – головний лікар ветеринарної медицини Управління організації ветеринарної справи та профілактики незаразних хвороб тварин Головного управління ветеринарної медицини з державною ветеринарною інспекцією Мінсільгосппроду України, м. Київ.
   У 1997–2000 рp. – заступник начальника Управління державної інспекції ветеринарної медицини – начальник державної інспекції ветеринарної медицини (відділу) Державного департаменту ветеринарної медицини МінАП України. З лютого 2000 р. – заступник Головного державного інспектора ветеринарної медицини України – заступник Голови Державного департаменту ветеринарної медицини. У 2008–2011 рр. – заступник Голови Державного комітету ветеринарної медицини України. З листопада 2011 р. і донині – заступник директора Державного НДІ лабораторної діагностики і ветеринарно-санітарної експертизи з питань гармонізації законодавства до міжнародних вимог.

   Сливка Георгій Васильович – полковник ветеринарної служби, кандидат ветеринарних наук (2005).
   Народився 15 липня 1956 р. в с. Борівці Кіцманського району Чернівецької обл.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії по 1993 р. – лікар хімік-токсиколог Кременчуцької районної лабораторії ветеринарної медицини.
   У 1993–2002 рр. – головний ветеринарний лікар м. Кременчук.
   З 2002 р. – головний державний інспектор ветеринарної медицини м. Кременчук, начальник управління ветеринарної медицини в м. Кременчук.

1984 р.

   Томчук Віктор Анатолійович – доктор біологічних наук, професор, Відмінник аграрної освіти і науки. Народився 21 червня 1959 р. У 1984 р. закінчив ветеринарний факультет Української сільськогосподарської академії (нині Національний університет біоресурсів і природокористування України). Спеціальність – лікар ветеринарної медицини.
   У 1991 р. після закінчення аспірантури в Українській сільськогосподарській академії захистив кандидатську дисертацію на тему: «Особливості обміну cAMP, cGMP і простагландинів в ізольованому епітелії тонкого кишечника великої рогатої худоби в залежності від віку та при патології». Кандидат біологічних наук за спеціальністю 03.00.04 – біохімія. У 2013 р. захистив докторську дисертацію на тему: «Метаболізм ліпідів в організмі новонароджених телят за гострих розладів травлення та після застосування ентеросорбентів» за спеціальністю 03.00.04 – біохімія.
   Свій науковий шлях Томчук В. А. розпочав у 1984 р. на посаді молодшого наукового співробітника в науково-дослідній лабораторії кафедри біохімії та біотехнології Української сільськогосподарської академії.
   У 1991–1994 рр. працював на посаді асистента; з 1994 р. – доцента кафедри;
   У 1994–2007 рр. – проректор Національного аграрного університету, з 2013 р. – професор кафедри; 2011–2015 рр. – в.о. завідувача кафедри біохімії тварин, якості і безпеки сільськогосподарської продукції ім. акад. М. Ф. Гулого;
   У 2011–2017 р. – завідувач кафедри біохімії тварин, якості і безпеки сільськогосподарської продукції ім. акад. М. Ф. Гулого, з 2017 р. – завідувач кафедри біохімії і фізіології тварин ім. акад. М. Ф. Гулого.
   Томчук В. А. викладає дисципліну «Ветеринарна клінічна біохімія» для студентів факультету ветеринарної медицини. Є керівником наукового гуртка «Клінічна біохімія». Він є членом двох спеціалізованих вчених рад із захисту докторських дисертацій, вченої ради факультету ветеринарної медицини, науково-технічної ради НДІ здоров’я тварин, біохімічного товариства України і редколегії журналів «Птахівництво» та «Біоресурси і природокористування». Лауреат премії імені С. З. Ґжицького за цикл робіт «Метаболічні процеси, резистентність та продуктивність корів і телят та способи їх регуляції» (2018).
   Опублікував понад 300 наукових та науково-методичних праць, в т. ч. 2 підручники, 7 посібників, 5 монографій, 12 патентів.
   Нагороджений орденом «Знак Пошани» Міністерства аграрної політики і продовольства України, Подякою міського голови міста Києва, Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, Державного комітету ветеринарної медицини України «За заслуги в ветеринарній медицині ІІІ ступеня», Почесною грамотою Міністерства освіти України, «Відмінник аграрної освіти і науки».

1985 р.

   Оверчук Андрій Іванович – начальник Головного управління ветеринарної медицини Чернігівської області (2002–2005 рр.).
   Народився 17 січня 1959 р. в с. Малі Коровинці Чуднівського району Житомирської обл.
   1987–1992 рр. – начальник Менської станції по боротьбі з хворобами тварин; 1992–2002 рр. – головний лікар – державний ветеринарний інспектор Менського району; 2002–2005 рр. – начальник Управління ветеринарної медицини в Чернігівській обл.; 2007–2012 рр. – заступник начальника відділу підготовки виробництва та матеріально-технічного забезпечення, провідний інженер відділу матеріально-технічного забезпечення ДП «Чернігівський облавтодор»; 2013–2015 рр. – начальник адміністративно господарського відділу Служби автомобільних доріг у Чернігівській обл.; 2017 – по даний час – начальник Управління організаційно-господарського забезпечення Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській обл.

   Цвіліховський Микола Іванович – доктор біологічних наук, професор, академік НААН, Заслужений діяч науки і техніки України. Народився 21 травня 1961 р. у с. Бандурово Гайворонського р-ну Кіровоградської обл.
   Після закінчення в 1976 р. з відзнакою 8 класів Бандурівської середньої школи, поступив на ветеринарне відділення Мигійського радгоспу-технікуму (Миколаївська обл.). У 1980 р. закінчив навчання з відзнакою і отримав диплом ветеринарного фельдшера.
   З квітня по серпень 1980 р. працював на посаді ветеринарного фельдшера Тридубської дільничої ветеринарної лікарні (с. Тридуби, Миколаївська обл.)
   У 1980–1985 рр. навчався на ветеринарному факультеті Української сільськогосподарської академії (УСГА). У 1985 р. закінчив навчання з відзнакою, отримав диплом ветеринарного лікаря і працював на посаді головного ветеринарного лікаря колгоспу «Іскра» (Кіровоградська обл.)
   З листопада 1985 р. по листопад 1988 р. М. І. Цвіліховський навчався в аспірантурі на кафедрі біохімії УСГА (науковий керівник, професор Д. О. Мельничук). Після закінчення аспірантури у 1988 р. залишений для роботи в УСГА на посаді асистента цієї ж кафедри.
   У спецраді Д 120.17.01 при Львівському зооветеринарному інституті 19 травня 1989 р. успішно захистив дисертацію на тему “Выделение, химический состав и транспортные АТФазы щеточной каймы и базолатеральных мембран клеток кишечного эпителия взрослого крупного рогатого скота, новорожденных здоровых и больных диспепсией телят” і здобув науковий ступінь кандидата біологічних наук зі спеціальності 03.00.04 – біохімія.
   Асистент (1988–1993), доцент (1993–1994, 1997–1998), докторант (1994–1997), професор (1998–1999) кафедри біохімії і біотехнології.
   Доктор біологічних наук з 1998 р. Дисертацію на тему “Білки плазматичної мембрани епітелію тонкого кишечника великої рогатої худоби” за спеціальністю 03.00.04 – біохімія захистив 5 червня 1998 р. у спецраді Д 26.004.08 НАУ (науковий консультант – академік НАН та НААН України, доктор біологічних наук, професор Д. О. Мельничук).
   У 1999– 2005 та 2008–2012 рр. завідувач кафедри терапії і клінічної діагностики Національного університету біоресурсів і природокористування України.
   Вчене звання професора кафедри терапії і клінічної діагностики М.І. Цвіліховському присвоєне в 2002 р.
   У 2000–2002 рр. та з 1 січня 2015 р. і до цього часу – декан факультету ветеринарної медицини НУБіП України.
   У 2001–2008 та 2012–2014 рр. – директор Навчально-наукового інституту ветеринарної медицини та якості і безпеки продукції тваринництва НУБіП України.
   У грудні 2002 р. обраний член-кореспондентом, а в листопаді 2007 р. – академіком Національної академії аграрних наук України (НААН України).
Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2012).
   Автор та співавтор більше 750 наукових, науково-методичних та навчальних праць, у т. ч. 15 підручників і навчальних посібників з грифом МОН і МАП України, 5 монографій, 12 науково-практичних рекомендацій, 3 базових програм та більше 50 навчально-методичних вказівок для навчального процесу і стандарту освіти ОС «Бакалавр» і ОС «Магістр» підготовки фахівців напряму «Ветеринарна медицина», понад 500 наукових статей і тез доповідей, має 35 патентів на винаходи, 6 технічних умов на розроблені ветеринарні препарати та 2 настанови на них. Підготував 5 докторів і 14 кандидатів наук.
   Послужний список громадських доручень М. І. Цвіліховського також заслуговує оприлюднення: голова експертної ради ВАК України із зоотехнії та ветеринарної медицини (2002−2006); голова спеціалізованої вченої ради Д 26.004.03 у НУБіП України (2001−2002, 2006−2019); заступник голови спеціалізованої вченої ради Д 26.004.08 у НУБіП України (2001−2002, 2006−2016); член Наукової громадської ради при ВАК України з питань атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації (2007−2008); член наукової експертної ради Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України (2011−2015); член науково-методичної ради Держпродспоживслужби України (з 2017 р. і донині). Член редколегій ряду наукових журналів і збірників наукових праць: «Ветеринарна медицина України», «Науковий вісник НУБіП України», «Ветеринарна біотехнологія», «Наукові доповіді НУБіП України», «Український часопис ветеринарних наук», «Мир ветеринарии», «Сучасне птахівництво». Голова науково-методичної комісії закладів вищої освіти України за напрямом «Ветеринарна медицина» (2001−2015); голова Ради деканів факультетів ветеринарної медицини України (2016−2019); член Національного Агентства із забезпечення якості вищої освіти (з 2018 р. і донині).
   М. І. Цвіліховський нагороджений Почесними грамотами Державного департаменту ветеринарної медицини МінАП України (1998; 2006; 2009; 2011); Почесною Грамотою Верховної Ради України (Розпорядження Голови Верховної Ради України від 08.08.2016 р., № 503-к); золотою медаллю за наукову розробку «Неінвазійні методи діагностики порушення обміну мінеральних речовин у продуктивних тварин» у номінації «За вагомий внесок у розробку та впровадження новітньої техніки і технологій для сучасних технологій сільськогосподарського виробництва» «Символ професійності» (2012); Має Подяки Вищої атестаційної комісії України (2003; 2006) та Подяку мера м. Києва (2004).
   Цвіліховський М. І. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (Указ Президента України від 16.05.2013 р., № 279/2013).
   За заслуги з відродження духовності України та утвердження Помісної Української Православної Церкви нагороджений «Орденом Святого Миколая Чудотворця» (2015); «Благословенною Грамотою» (2019); Орденом Святого Архистратига Михаїла II ст. (2019) та Орденом Святого рівноапостольного князя Володимира III ст. (2020).
   22 січня 2021 р. згідно з Указом Президента України № 24/2021 від «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності України» М. І. Цвіліховському було присвоєно Почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».

1986 р.

   Максимчук Сергій Іванович – генеральний директор ТОВ Торговий Дім «Біопром-Україна, очолює наглядову раду компанії «Евровет».
   З 1989 по 2000 рp. – асистент кафедри терапії і клінічної діагностики НАУ.
   З 2000 р. – Генеральний директор Науково-виробничого підприємства БТК.
   З 2004 р. – Генеральний директор ТОВ Торговий Дім «Біопром-Україна», а з 2008 р. і до сьогодні очолює наглядову раду компанії «Евровет» – одного з провідних постачальників в Україну вакцин проти хвороб птиці, ВРХ, свиней, кролів, собак, котів і коней та низки хіміко-фармацевтичних препаратів.

   Собко Юрій Анатолійович – засновник і групи компаній БІОТЕСТЛАБ ГРУП. Народився 16 травня 1960 р. у м. Харків.
   З 1994 р. – кандидат ветеринарних наук. 1995–2005 рр. – завідувач лабораторії вакцинних препаратів Інституту ветеринарної медицини. 2001–2009 рр. – генеральний директор компанії БІОТЕСТЛАБ. Автор або співавтор понад двух десятків вакцин для птиц та тварин.
   Засновник і власник / співвласник групи компаній: БІОТЕСТЛАБ ГРУП.
   У 2020 р. компанія БІОТЕСТЛАБ – одна з найбільш високотехнологічних компаній в світі. Виробляє більше 30 стандартних вакцин, 17 – аутогенних вакцин і більше 50 лікарських ветеринарних препаратів фармгруппи. За асортиментом вакцин входить до ТОП 15 в світі. В Україні компанія БІОТЕСТЛАБ – лідер вітчизняного виробництва ветеринарних препаратів.

   Собко Ірина Олександрівна – директор ТОВ «Центр Ветеринарної Діагностики».
   Після закінчення Української сільськогосподарської академії з червоним дипломом працювала в Інституті ветеринарної медицини Української академії аграрних наук на посаді лікаря ветеринарної медицини лабораторії імунології. В серпні 1991 р. була переведена до відділу біотехнології сектору електронної мікроскопії, де працювала до 1993 р. на посаді старшого лікаря ветеринарної медицини.
   З 1993 по 2014 р. очолювала діагностичну лабораторію «Центр сучасної діагностики» (ЦСД), яка була одним з підрозділів ТОВ «Біо-Тест-Лабораторія». В Центрі вперше на Україні було застосовано новаторський підхід «Управління здоров’ям тварин та птиці» на основі скринінгових та моніторингових досліджень та створення діагностичних Програм на його основі. Собко І. О. була ініціатором впровадження цього підходу, який й сьогодні є невід’ємною складовою ефективного контролю епізоотичної ситуації по інфекційним захворюванням в тваринницьких та птахівничих господарствах України.
   Собко І. О. зробила значний вклад в роботу по впровадженню системи управління якістю на підприємстві, завдяки чому у 2005 р. лабораторія серології Центру сучасної діагностики була першою ветеринарною лабораторією в Україні та в країнах СНД, що отримала міжнародний сертифікат акредитації у відповідності до вимог ISO/IEС 17025 від міжнародного бюро КЕМА (Нідерланди), а у 2008 р. Центр отримав сертифікат на підтвердження відповідності системі управління якістю ISO 9001 : 2008 німецьким бюро DGS.
   Центр сучасної діагностики став єдиною комерційною діагностичною структурою, яка отримала офіційне повноваження від Державної ветеринарної служби України на проведення діагностики хвороб тварин, птиці та аналізу кормів.
   В червні 2014 р. на базі «Центру сучасної діагностики» було створено окрему юридичну одиницю ТОВ «Центр Ветеринарної Діагностики» (ЦВД, CVD), який став наступником традицій та підходів ЦСД. Новоутворену діагностичну структуру очолила Собко І. О., та працює на посаді директора підприємства.
На сьогодні до складу «Центру Ветеринарної Діагностики» входять сім лабораторій: серології, патологічної анатомії та бактеріології, аналізу кормів, гістології, молекулярної діагностики, біохімії та вірусології.
   Сьогодні ЦВД – відомий діагностичний Центр, який проводить понад 100 000 досліджень в рік, співпрацюючи з більш як 350 сільськогосподарсь-кими підприємствами України. За майже 20 років досвіду роботи з Центру вийшли тисячі Експертних висновків, рекомендацій та консультацій, що мають практичне значення для ветлікарів господарств.
   Як талановитий керівник, Собко І. О. сформувала колектив професіоналів, який відомий як в Україні так і за її межами. Серед партнерів, колабораторів та консультантів Центру ветеринарної діагностики провідні діагностичні лабораторії (Central Veterinary Institute of Wageningen UR (CVI-Lelystad, GD, Deventer), вищі учбові та наукові заклади (НУБіП, КНУ ім. Тараса Шевченка, НУ «Киево-Могилянская академия», Warsaw University of Life Sciences, Croatian Veterinary Institute, The Ohio State University). З ініціативи Собко І. О. Центр ветеринарної діагностики щорічно бере участь в міжнародних порівняльних випробуваннях, результати яких підтвердили високий рівень компетенції співробітників та достовірність методів, що використовуються.
   Створивши міцну матеріально-технічну базу та науковий потенціал, Собко І. О. позиціонує ЦВД не тільки як діагностичний, а ще й науково-дослідний Центр. Лише в 2019–2020 рр. колектив ЦВД виконує науково-дослідну та аналітичну роботу за 23 науковим тематиками. ЦВД – є науко-діагностичною базою для виконання наукової та кваліфікаційної роботи для студентів та аспірантів провідних ВУЗів країни за спеціальністю мікробіологія, вірусологія, патоморфологія, біохімія.
   Центр ветеринарної діагностики відомий як консультаційний Центр, що працює під егідою освітнього Проекту «Школа ЦВД» (CVD School), у рамках якого проходять навчальні семінари та майстер-класи для лікарів ветеринарної медицини; готуються наукові доповіді на науково-практичних вітчизняних та зарубіжних конференціях; проходять лекції для студентів (НУБіП України, КНУ ім. Тараса Шевченка).
   З 2001 р. Собко І. О. опублікувала 45 наукових праць (статей), підготувала 56 навчальних презентацій для практикуючих лікарів ветеринарної медицини та лікарів діагностичних лабораторій, студентів ВУЗів. Вона є одним з співавторів діагностичної імуноферментної тест-системи "ІФА gВ-ВХА'', "ІФА gЕ-ВХА' для виявлення антитіл до gВ та gЕ антигену вірусу хвороби Ауєски, в 2005 році за внесок в лабораторну діагностику отримала номінацію "Символ професійності".

1987 р.

   Медведєв Костянтин Стальович – Голова Українського ветеринарного дерматологічного товариства, кандидат ветеринарних наук, старший викладач.
   З 1987 по 1990 рр. – молодший науковий співробітник відділу молекулярної біології НДІ геронтології МОЗ УРСР.
   З 1990 по 1997 рр. – лікар ветеринарної медицини Солом’янської районної державної лікарні ветеринарної медицини м. Києва.
   З 1997 по 2005 рр. – завідувач районної лікарні ветеринарної медицини, головний лікар Святошинського району м. Києва.
   У 2000 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Атопічний дерматит у собак».
   З 2006 по 2012 рр. – старший викладач та доцент кафедри терапії і клінічної діагностики факультету ветеринарної медицини НАУ/НУБіП України, поєднуючи педагогічну діяльність з клінічною роботою.
   У 2014 р. ініціював створення Українського ветеринарного дерматологічного товариства і був обраний першим його головою.
На Міжнародному ветеринарному конгресі у Москві (2000 р.) нагороджений дипломом премії «Золотий скальпель» Російської асоціації практикуючих лікарів ветеринарної медицини в номінації «За популяризацію ветеринарних знань». Нагороджувався званням «Лікар року» та знаком «Ветеринарне визнання» Української асоціації ветеринарних лікарів дрібних тварин.

   Марунчин Андрій Андрійович – лікар ветеринарної медицини, кандидат ветеринарних наук. Народився 12 червня 1964 р. у м. Белз Сокальського району Львівської обл.
   Упродовж навчання на ветеринарному факультеті (1982–1983 рр.) працював на кафедрі анатомії лаборантом. У 1987–1991 рр. – ветеринарний лікар Київського зоопарку.
   У 1991–1992 рр. – ветеринарний лікар у ветеринарній міліції УВС Київської області.
   1992–1993 рр. – ветеринарний лікар Київського зоопарку. У 1993–1994 рр. – ветеринарний лікар Національного цирку України. З 1995 р. продовжив роботу у Київському зоопарку на посаді головного ветеринарного лікаря.
   З 1996 р. – офіційний член Європейської асоціації ветеринарів зоопаркових та вільноживучих тварин (EAZWV).
   У 2005 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата ветеринарних наук на тему "Анестезія диких тварин і птахів в умовах зоопарку".
   Має подяки Київського міського голови (2000, 2003 рр.). У 2009 р. отримав Почесну грамоту Кабінету Міністрів України. У 2018 р. став лауреатом загальнонаціональної премії «Ветеринарний лікар року».
   Автор низки наукових статей та посібника з анестезіології диких тварин. Діючий член правління Української асоціації лікарів ветеринарної медицини дрібних тварин.

   Cаулко Вячеслав Володимирович – міський голова Переяславської міської ради, кандидат ветеринарних наук.
   Народився у 1961 р. у с. Гибалівка Шаргородського району Вінницької області. В 1976 р. закінчив Муровано-Куриловецьку школу-інтернат Вінницької області та вступив до Тульчинського ветеринарного технікуму, який закінчив «з відзнакою» у 1980 р. У 1980–1982 рр. служив на флоті, був морським піхотинцем.
   У 1982 р. вступив до Української сільськогосподарської академії, яку закінчив у 1987 р. «з відзнакою» за спеціальністю «Ветеринарія». За відмінні успіхи в навчанні отримував Ленінську стипендію, брав активну участь в студентському житті та спортивних змаганнях.
   Упродовж 1987–2004 рр. працював у Головному селекційному центрі України (м. Переяслав-Хмельницький Київської області) на посадах головного ветеринарного лікаря, головного технолога та першого заступника генерального директора по тваринництву.
   З 1990 по 2019 рр. більше тридцяти разів побував у Канаді – навчався у міжнародній школі тваринництва (міста Оттава, Ріджайна, Квебеку).
   З 2001 по 2003 рр. навчався у Національному аграрному університеті та здобув другу вищу освіту за спеціальністю «Облік і аудит».
   У 2004 р. по направленню ветеринарної асоціації України проходив двохмісячне стажування у Франції (м. Ліон).
   У 2004 р. заснував та очолив підприємство «Сімекс Альянс Україна», ексклюзивний український дистриб’ютор всесвітньо відомої канадської компанії «Сімекс Альянс Канада» в Україні по забезпеченню племінних господарств спермою бугаїв-плідників, ембріонами та нетелями світового рівня. Працював директором підприємства до листопада 2020 р.. За ці роки відібрав більше десяти тисяч нетелів в Україну з країн Європи (Німеччина, Угорщина, Нідерланди, Бельгія), Канади, США; загалом більше як з 1500 ферм.
  Нині підприємство забезпечує високоякісною генетичною продукцією 350 господарств України усіх форм власності, що займаються молочним скотарством. За результатами роботи підприємство відзначено Торгово-промисловою палатою України найкращим у номінації «Флагман економіки України».
   В місті Переяславі побудував приватну ветеринарну аптеку з клінікою для лікування дрібних тварин. У 2006 р. Ветеринарна асоціація України, Державний комітет ветеринарної медицини визнали найкращим у номінації «Кращий практикуючий лікар ветеринарної медицини України» та нагородили почесним званням «Кращий підприємець року».
   У 2006 р. упродовж двох місяців навчався у Нідерландах за Програмою сучасних технологій виробництва молока, менеджменту, управління та розведення великої рогатої худоби.
   У 2009 р. обраний і донині є Головою асоціації практикуючих лікарів ветеринарної медицини у Київській області.
   Упродовж 2014–2018 рр. за власні кошти в місті Переяслав-Хмельницькому збудував Храм Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого Переяслав-Хмельницької єпархії Української православної церкви Київського патріархату.
   У жовтні 2018 р. у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Ґжицького захистив кандидатську дисертацію на тему: «Патофізіологічні зміни в організмі корів і телят за мікроелементозів та їх корекція» за спеціальністю 16.00.02 «Патологія, онкологія і морфологія тварин».
   Опублікував 13 друкованих праць, з них 8 статей у наукових фахових виданнях України та 5 тез наукових доповідей у матеріалах конференцій.
   У листопаді 2020 р. обраний міським головою Переяславської міської ради.
   За заслуги з відродження духовності в Україні та утвердження Помісної Української Православної Церкви удостоєний нагород: Ордена Христа Спасителя, Ордена Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня, Ордена Святого Юрія Переможця та двох Орденів Святого Миколая Чудотворця. Почесний громадянин м. Переяслава.
   Тричі був обраний депутатом до Переяслав-Хмельницької міської ради по мажоритарному округу №1. 

   Сорока Наталія Михайлівна – доктор ветеринарних наук, професор. Народилася 17 серпня 1959 р. у с. Двірець Ізяславського р-ну Хмельницької обл.
   Після закінчення Завадівської 8-річної школи Корсунь-Шевченківського району Черкаської обл. у 1974 р. вступила до Черкаського медичного училища, в якому у 1977 р. отримала кваліфікацію фельдшера-лаборанта. У 1980 р. працювала за фахом у клінічній лікарні № 9, а з 1980 по 1982 рр. – у клінічній лікарні № 10 м. Києва.
   У 1982 р. продовжила навчання в Українській сільськогосподарській академії на ветеринарному факультеті. У 1987 р. здобула фах ветеринарного лікая і розпочала працювати на посаді старшого лаборанта на кафедрі фармакології та патофізіології Української сільськогосподарської академії. У 1990 р. переведена на посаду асистента кафедри тропічної ветеринарії та паразитології.
   У 1994 р. Н. М. Сорока захистила кандидатську дисертацію на тему «Роль органів і тканин у знешкодженні нітратів і нітритів залежно від функціонального стану організму тварин і введених препаратів нітритопротекторної дії» за спеціальністю 16.00.02 – патологія, онкологія і морфологія тварин (науковий керівник – доктор ветеринарних наук, професор А. Й. Мазуркевич).
   З 1995 р. – доцент кафедри паразитології та тропічної ветеринарії. У 1997 р. їй було присвоєно вчене звання доцента. У 2004 р. захистила докторську дисертацію на тему “Етіологічні і патогенетичні фактори у виникненні та розвитку сетаріозу великої рогатої худоби” за спеціальностями 16.00.11 – паразитологія, гельмінтологія та 16.00.02 – патологія, онкологія і морфологія тварин. У 2005 р. їй присвоєно вчене звання професора кафедри паразитології та тропічної ветеринарії. З 2006 р. і донині вона є заступником голови спеціалізованої вченої ради Д 26.004.14 із захисту кандидатських і докторських дисертацій за спеціальностями: паразитологія та фізіологія людини і тварин. Упродовж останніх 5 років вона є членом спеціалізованої ради Д 35.826.03 у Львівському національному університеті ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Ґжицького за спеціальністю 16.00.11 – паразитологія.
   З 2007 по 2020 рр. завідувач кафедри паразитології та тропічної ветеринарії. З листопада 2008 по серпень 2012 рр. – директор Навчально-наукового інституту ветеринарної медицини та якості і безпеки продукції тваринництва Національного університету біоресурсів і природокористування України.
   Сорока Н. М. академік академії наук вищої освіти України, Заслужений науково-педагогічний працівник Національного університету біоресурсів і природокористування України, член експертної ради Державного комітету України, ДАК Міністерства освіти і науки України, член редколегії наукових журналів і збірників; автор та співавтор понад 350 наукових та навчально-методичних праць, зокрема, 9 підручників, 12 навчальних посібників, 6 довідників, 11 монографій, 19 патентів, 2 ТУ, 42 науково-методичних рекомендацій.
   За вагомі здобутки у галузі ветеринарної медицини нагороджена відзнакою «Знак пошани» Міністерства аграрної політики України, Почесними Грамотами Голови Державного комітету ветеринарної медицини та фітосанітарної служби України, Міністра аграрної політики України, Міністра освіти і науки України, Святійшого Патріарха України та ректора Національного університету біоресурсів і природокористування України.

1988 р.

    Дудко Наталія Леонідівна і Дудко Евгегій Владиславович – сім’я патронатних вихователів.
   Дудко Н. Л. у 1988–1991 рр. працює на посаді санітарного лікаря Талалаївської районної ветстанції.
   З 1991 р. по 2003 р. працює в «Укрветпромпостач», де обіймає посади від товарознавця до замісника директора.
   2001–2003 рр. – МАУП, магістр управління персоналом і економіки підприємства.
   2004–2009 рр. – президент благодійного фонду "Дім Життя".
   З 2009 р. по даний час – сім'я патронатних вихователів.
   Мають трьох дітей та двох онуків і більше 50 вихованців.

1989 р.

   Довгій Юрій Юрійович – доктор ветеринарних наук, професор. Народився 20.01.1963 р. у с. Монастирець Хустського району Закарпатської обл.
   Після закінчення ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії по 1995 p. – головний ветлікар господарства та епізоотолог при районній ветеринарній станції м. Тараща.
   У 1996 р. захистив кандидатську дисертацію зі спеціальності 16.00.11 – паразитологія, гельмінтологія.
   З 1996 p. працює у Державному агроекологічному університеті на кафедрі акушерства, тepaпii i xipypгії на посаді асистента. 3 1999 р. по 2002 р. – директор Наукового центру з вивчення особливо небезпечних хвороб. У 2005 р. захистив докторську дисертацію зі спеціальності 16.00.11. – паразитологія, гельмінтологія.
   З 2006 р. і донині – завідувач кафедри паразитології, ветеринарно-санітарної експертизи та зоогігієни Поліського національного університету.

   Мазур Тетяна Василівна – доктор ветеринарних наук, професор. Народилась 22 березня 1967 р. у м. Остер Козелецького р-ну Чернігівської обл.
   З 1974 по 1984 рр. навчалась у Київській середній школі № 113. З вересня 1984 р. – студентка ветеринарного факультету Української сільськогосподарської академії, яку закінчила з відзнакою в 1989 р. Виробничу діяльність почала з липня того ж року на посаді старшого лаборанта Української зональної лабораторії Всесоюзного державного науково-контрольного інституту. З 1990 по 1992 рр. навчалась в аспірантурі цього ж інституту в м. Москва, по закінченні якої захистила кандидатську дисертацію на тему “Розробка кількісного методу контролю протипастерельозної сироватки” за спеціальністю 16.00.03 (ветеринарна епізоотологія, мікробіологія, вірусологія, імунологія та мікологія).
   З 1993 по березень 2003 рр. працювала у Київській філії Державного науково-дослідного контрольного інституту (м. Львів), який з часом було перейменовано в Державний науково-контрольний інститут біотехнології та штамів мікроорганізмів на посадах наукового співробітника, старшого та провідного наукового співробітника, вченого секретаря.
   З квітня 2003 р. працювала на посаді провідного наукового співробітника в лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи ІВМ УААН.
   З вересня 2004 р. – старший викладач кафедри епізоотології Національного аграрного університету.
   У грудні 2004 р. захистила дисертаційну роботу на тему “Пастерельоз свиней. Удосконалення засобів діагностики та профілактики хвороби” і здобула науковий ступінь доктора наук. З 2016 по 2020 рр. – завідувач кафедри мікробіології, вірусології та біотехнології НУБіП України.
   За участі Мазур Т. В. розроблено вакцину проти пастерельозу, сальмонельозу та колібактеріозу свиней «Пасако», «Набір типоспецифічних сироваток для серологічного ідентифікування штамів Пастерела мультоцида», а згодом – ІФА тест-систему для виявлення мангеймній в біологічному матеріалі.
   Мазур Т. В. має біля 200 друкованих праць, серед яких авторське свідотство, 5 деклараційних патентів України, 3 пакети НТД на виробництво препаратів для ветеринарії, 6 методичних рекомендацій для ветеринарних фахівців та 10 навчальних вказівок для навчального процесу. Під керівництвом Мазур Т. В. захищено дві кандидатські дисертації,
   13 дипломних (ОКР «Спеціаліст») та понад 20 магістерських робіт.
   Наукова діяльність Мазур Т. В. спрямована на вивчення інфекційної патології свиней. Нею розроблена НМК з дисципліни «Профілактика хвороб свиней» (спеціалізація «Інфекційні хвороби свиней для студентів ОС «Магістр»), у співавторстві – програма з підготовки фахівців ОНС «Доктор філософії» в галузі 211 «Ветеринарна медицина».

   Мазуркевич Тетяна Анатоліївна – доктор ветеринарних наук, професор. Народилася 30 січня 1967 р. в м. Кагарлик Київська обл.
   У 1984–1989 рр. – навчалася в Українській сільськогосподарській академії.
   У 1989–1995 рр. Мазуркевич Т. А. лікар ветеринарної медицини в патоморфологічному відділі лабораторії вірусології Українського науково-дослідного ветеринарного інституту.
   З 1995–1998 рр. – навчання в аспірантурі при кафедрі гістології, цитології та ембріології; 1998–2000 рр. – асистент кафедри гістології, цитології та ембріології;
   У 2000 р. Т. А. Мазуркевич захистила кандидатську дисертацію на тему: «Постнатальний період онтогенезу клоакальної сумки курей кросу «Ломан Браун» за спеціальністю 16.00.02 – патологія, онкологія і морфологія тварин (науковий керівник – доктор ветеринарних наук, професор Хомич В. Т.).
   У 2000–2002 рр. – старший викладач кафедри гістології, цитології та ембріології; з 2002 р. і до теперішнього часу – доцент кафедри гістології, цитології та ембріології, згодом кафедри анатомії та гістології тварин ім. акад. В. Г. Касьяненка, нині кафедри анатомії, гістології і патоморфології тварин ім. акад. В. Г. Касьяненка.
   6 листопада 2020 р. Мазуркевич Т. А. успішно захистила докторську дисертацію на тему: «Морфофункціональні особливості імунних утворень кишечника свійської качки (Anas platyrhynchos var. domestica) у постнатальному періоді онтогенезу» за спеціальністю 16.00.02 – патологія, онкологія і морфологія тварин (науковий консультант – доктор ветеринарних наук, професор Хомич В. Т.).

1990 р.

   Курята Наталія Володимирівна – директор Центральної випробувальної державної лабораторії Держпродспоживслуж-би в Київській області та м. Києві.
   1990–1995 рр. – лаборант діагностичного відділу Київської міської державної лабораторії ветеринарної медицини Київського міського управління державної ветеринарної медицини.
   1995–1996 рр. – лікар хімік-міколог, хіміко-токсикологічного відділу Київської міської державної лабораторії ветеринарної медицини.
   1996–1999 рр. – лікар-бактеріолог бактеріологічного відділу Київської міської державної лабораторії ветеринарної медицини.
   1999–2000 рр. – провідний лікар-бактеріолог бактеріологічного відділу Київської міської державної лабораторії ветеринарної медицини.
   2000–2002 рр. – головний спеціаліст Управління державної ветеринарної медицини Київської міської державної адміністрації.
   2002–2003 рр. – заступник директора Київської міської державної лабораторії ветеринарної медицини Київського міського управління державної ветеринарної медицини.
   2003–2016 рр. – заступник начальника Головного управління ветеринарної медицини в м. Києві.
   2016–2017 рр. – заступник начальника Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві.
   2017–2018 рр. – начальник Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві.
   2018 р. – президент Всеукраїнської асоціації операторів ринку м’яса та м’ясопродуктів (ВАОРМ).
   2019 – 2021 рр. – директор Центральної випробувальної державної лабораторії Держпродспоживслужби в Київській області та м. Києві.
  Березень 2021р. – по теперішній час – заступник директора – керівник випробувального центру Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи.
   Нагороди: Подяка Київського міського голови – 2002 р.; Почесна грамота Міністерства Аграрної політики – 2006 р.; Почесна грамота Київського міського голови – 2007 р.; відзнака «За заслуги в розвитку ветеринарної медицини України ІІІ ступеню» – 2008 р.; відзнака «За заслуги в розвитку ветеринарної медицини України ІІ ступеню» – 2012 р.

   Мельник Олег Петрович – доктор ветеринарних наук, професор. Народився 19 серпня 1964 р. у с. Рідківці Новоселицького р-ну Чернівецької обл. Ветеринарний лікар, вчений – порівняльний анатом, антидарвініст, але не креационіст.
   Почесний солдат Сандинійської народної революції та Сандинійської народної армії (Нікарагуа) (1987), Почесний громадянин села Котюжани Мурованокуриловецького р-ну Вінницької обл. (2009), доктор ветеринарних наук (2011), академік АН ВО України (2011), професор (2013), закордонний член польського товариства анатомів (2013). Закінчив Українську с-г академію (1990). Брав участь у науковій експедиції в біосферному заповіднику Асканія Нова (1987), заступник декана факультету ветеринарної медицини Національного аграрного університету з господарської роботи (2001), заступник директора навчально-наукового інституту ветеринарної медицини, якості і безпеки продукції АПК Національного аграрного університету з організаційної роботи (2001–2002), директор Наукового природничо-історичного музею Національного аграрного університету (2003–2006).
   Наукові інтереси пов’язані з вивченням біоморфології органів локомоції, зокрема плечового поясу хребетних, а також з розвитком анатомічної музейної справи та анатомічних навчальних технологій – пластинації (полімерного бальзамування).
   Нагороджений державними та громадськими нагородами України та інших держав: пам’ятним знаком «25 років Фронту національного визволення ім. Цезаро Сандіно» (Нікарагуа, 1988), Грамотою командувача внутрішніми військами МВС України (2004). Почесними грамотами голови Державного комітету ветеринарної медицини України (2008, 2012), відзнакою «За заслуги у розвитку ветеринарної медицини ІІІ ступеня» (2010), медаллю «20 років АН ВО України» (2012), орденом «Святого Миколая Чудотворця» (УПЦ КП, 2013), відзнакою НТ АГЕТ України «Золота медаль В. Г. Касьяненка» (2013), відзнакою АН ВО України «За досягнення у ветеринарії» (2013), орденом «Святого Юрія Переможця» (УПЦ КП, 2014), орденом «апостола Андрія Первозваного» ІІ ступеня (УПЦ КП, 2014), відзнакою АН ВО України медаллю «Ярослава Мудрого» (2014), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2014), орденом Христа Спасителя (УПЦ КП, 2015), медаллю «За заслуги перед факультетом ветеринарної медицини Вроцлавського природничого університету» (Польща, 2015), медаллю «За заслуги перед Вроцлавським природничим університетом» (Польща, 2015), орденом Рівноапостольного князя Володимира ІІІ-го ступеня (УПЦ КП, 2015), Почесною грамотою НААН України (2015), медаллю Кирила і Мефодія (УПЦ КП, 2016)
   Професор Мельник О. П. є автором понад 200 наукових та науково-методичних праць, а також співавтором та науковим редактором першого у світі підручника «Анатомія риб». Він є засновник унікального анатомічного музею для створення якого виготовив понад 1500 експонатів, не говорячи вже про художнє оформлення цього музею та кафедри анатомії, гістології і патоморфології ім. В. Г. Касьяненка в цілому.

    Піпіна Сергій Ілліч – директор ТОВ «ЗООСВІТ».
   Народився 20 вересня 1964 р. в с. Карапчів Вижницького району Чернівецької обл.
   З 1990–1999 рр. – ветеринарний лікар радгоспу «Шпитьківський» на Київщині: спочатку – старший ветеринарний лікар центрального відділку господарства, потім – головний ветеринарний лікар цього господарства.
   У 1999 р. переходить на роботу до районної ветеринарної служби Києво-Святошинського району і очолює дільничу ветеринарну лікарню в с. Ігнатівка Києво-Святошинського району Київськоївської обл.
   У 2004 р. створює і очолює підприємство ТОВ «Фірма «Зоосвіт». 

1992 р.

   Грищенко Вікторія Анатолівна – доктор біологічних наук, професор. Народилася 23 березня 1970 р. у м. Києві. У 1992 р. з відзнакою закінчила факультет ветеринарної медицини Української ордена Трудового Червоного Прапора сільськогосподарської академії.
   У 1998 р. захистила кандидатську дисертацію на тему: «Особливості білкового спектра крові новонароджених телят в умовах зміни параметрів кислотно-лужного стану», а у 2006 р. – докторську дисертацію на тему: «Біохімічне та клінічне обґрунтуванням застосування засобів репаративної терапії на основі фосфоліпідів молока при ентеропатології телят» за спеціальністю 03.00.04 – біохімія. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2012) за цикл наукових праць «Механізми функціонування органів системи травлення». Лауреат премії ім. С. З. Гжицького (2018) за цикл робіт «Метаболічні процеси, резистентність та продуктивність корів і телят та способи їх регуляції».
   Викладацьку діяльність розпочала в 1997 р. У 2002 р. присвоєно вчене звання доцента, а у 2008 р. – професора. У період з 2001 по 2002 рр. – заступник декана новоствореного факультету «Якість і безпека продукції АПК», а з 2004 по 2006 рр. – в. о. завідувача кафедри біохімії тварин, якості і безпеки сільськогосподарської продукції ім. акад. М. Ф. Гулого; 2008 р. – в. о. завідувача кафедри терапії та клінічної діагностики; з 2012 р. і дотепер – професор кафедри біохімії і фізіології тварин ім. акад. М. Ф. Гулого.
   З 2001 р. – член вченої ради ННІ ветеринарної медицини та якості і безпеки продукції тваринництва; з 2007 р. – член проблемної вченої ради НДІ здоров’я тварин, а з 2021 р. – член наукової ради НДІ здоров’я тварин. Упродовж 2013–2014 рр. – член Вченої ради НУБіП України. У період 2001–2006 рр. – вчений секретар експертної ради ВАК (нині ДАК) України із зоотехнії та ветеринарної медицини, а з 2010 р. і дотепер – член цієї експертної ради. Впродовж 2006–2013 рр. – вчений секретар спеціалізованої секції «Біологія» Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки, а з 2008 р. і дотепер вчений секретар секції, яка розглядає роботи молодих вчених на здобуття Премії Президента України. З 2012 р. – завідувач відділу наукової атестації в Університеті, а впродовж 2013–2014 рр. – директор ННЦ підготовки та атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації. Впродовж 1999–2002 рр. – секретар спеціалізованої вченої ради Д 26.008.04 з правом захисту докторських (кандидатських) дисертацій за спеціальністю 03.00.04 – біохімія, протягом 2007–2008 рр. – заступник голови цієї ради, на теперішній час – член зазначеної спецради. Член Українського біохімічного товариства (з 1992 р.). Член секції, яка проводить експертизу наукових проектів, за фаховим напрямом 23 «Наукові проблеми сільського, лісового і садово-паркового господарства, ветеринарії» Наукової ради МОН України (з 2019 р.). Експерт із проведення наукової та науково-технічної експертизи проектних пропозицій для отримання грантової підтримки при Національному фонді досліджень України (з 2020 р.). Член експертної групи для проведення оцінювання ефективності діяльності ЗВО в частині провадження ними наукової (науково-технічної) діяльності за науковим напрямом «Біологія та охорона здоров’я», затвердженої наказом МОН України (з 2020 р.). Член Колегії докторів наук на факультеті ветеринарної медицини (з 2021 р.). Відповідальний виконавець держбюджетних науково-дослідних тем з 1999 р. і дотепер. Член проектної і робочої груп з підготовки фахівців за освітньо-науковою програмою «Незаразна патологія тварин», третього ОНР вищої освіти за спеціальністю 211 «Ветеринарна медицина», галузі знань 21 «Ветеринарна медицина», кваліфікація: доктор філософії (2017–2021 рр.). Член робочої групи з розробки навчального плану за новою спеціальністю 163. «Біомедична інженерія» для підготовки фахівців ОС «Бакалавр» (2020). Голова експертної комісії з експертизи підручників та навчальних посібників галузі знань «Ветеринарна медицина» на факультеті ветеринарної медицини (з 2021 р.). Член журі Національного етапу Міжнародного конкурсу науково-технічної творчості школярів Intel ІSEF 2019 (International Science and Engineering Fair).
   Головний редактор наукового журналу «Ukrainian journal of veterinary sciences» (з 2018 р.). Член редколегії наукових фахових журналів України: «Біоресурси і природокористування» (з 2014 р.), «Тваринництво України» (2012–2014), «Сучасне птахівництво» (2004–2008, 2018–2019), «Наукові доповіді НУБіП України» (2002–2014); «Theoretical and Applied Veterinary Medicine» (з 2018 р.).
Нині викладає дисципліни: «Ветеринарна клінічна біохімія», «Біохімія тварин з основами фізичної та колоїдної хімії», «Клінічна лабораторна діагностика», «Ветеринарна біохімія».
    Відзнаки: протягом 2001–2002 рр. – стипендіат Кабінету Міністрів України; 2004 р. – Почесна грамота з нагоди 105-річчя з дня заснування НАУ; 2006 р. – Подяка Київського міського голови; 2006 р. – Подяка Вищої атестаційної комісії України; «Киянка року – 2007»; 2009 р. і 2019 р. – Подяки Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки; 2013 р. – Почесна грамота від Київської міської Державної Адміністрації та з нагоди Дня науки; 2020 р. – Почесна грамота Національного університету біоресурсів і природокористування України; 2020 р. – Подяка Прем’єр-міністра України, 2020 р. – три Дипломи Учасника Всеукраїнського конкурсу «Винахід 2020», 2021 р. – Подяка Міністерства освіти і науки України.
   Має більше 500 публікацій, серед яких: 3 підручники і 12 навчальних посібників, 12 монографій та наукова брошура, 5 довідників, 145 навчально-методичних вказівок і науково-практичних рекомендацій, 345 наукових статей і тез доповідей, 48 патентів на винахід та авторських свідоцтв, ТУ У на БАД «FLP-MD». За її участю створено більше 10 рецептів лікувально-профілактичних препаратів.
   Напрям наукових досліджень: визначення біологічної та клінічної ефективності фосфоліпідів молока у формі БАД «FLP-MD» і «Фосфомол» (капсульна, ліпосомальна) при лікуванні тварин за гепато- та ентеропатології.

   Калінін Ігор Васильович – доктор біологічних наук, професор. Народився 28 січня 1970 р. в с. Дмитрівка, Знам’янського р-ну, Кіровоградської обл. у сім’ї службовців. У 1977 р. пішов на навчання до 1 класу Дмитрівської СШ №1, у 1987 р. закінчив із золотою медаллю Красносільську СШ (Олександрівського р-ну, Кіровоградської обл.).
   Закінчив у 1992 р. з відзнакою ветеринарний факультет Української сільськогосподарської академії (тепер Національний університет біоресурсів і природокористування України, м. Київ), у 1996 р. – очну аспірантуру кафедри біохімії та біотехнології Національного аграрного університету (тепер Національний університет біоресурсів і природокористування України, м. Київ).
    У 1997 р. стажувався в Айовському університеті (США) за програмою «Beef, dairy and swine production medicine program». У 1998 р. захистив кандидатську дисертацію «Вплив кислотно-лужного стану на показники енергетичного й азотового обміну та інтенсивність елімінації важких металів в тканинах токсикованих щурів» (спеціальність 03.00.04 – біохімія).
   У 2013 р. закінчив очну докторантуру кафедри біохімії ННЦ «Інститут біології» (тепер ННЦ «Інститут біології та медицини») Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У 2014 р. захистив докторську дисертацію «Біохімічні механізми знешкодження важких металів у тканинах щурів» (спеціальність 03.00.04 – біохімія).
   У 1996–2010 рр. працював у Національному університеті біоресурсів і природокористування України: асистент (1996–1999), доцент (1999–2010), виконуючий обов’язки завідувача (2002–2004) кафедри біохімії тварин, якості та безпеки сільськогосподарської продукції імені академіка М. Ф. Гулого.
   З 2013 р. до червня 2021 р. працював у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова (2013–2015 – доцент кафедри екології, 2015–2015 – професор кафедри екології, з вересня 2015 – червень 2021 – професор, завідувач кафедри хімії). Викладає дисципліни: «Основи біохімії», «Основи біонеорганічної хімії», «Хімія з основами біогеохімії», «Прикладні аспекти хімії», «Основи токсикологічної хімії», «Неорганічні та органічні токсиканти».
   З вересня 2021 р. і дотепер – професор кафедри біохімії і фізіології тварин імені академіка М. Ф. Гулого.
   Член Українського біохімічного товариства та Українського біофізичного товариства. Член Президії, координатор наукового відділення хімії та біології, голова журі секції хімії Київської обласної Малої академії наук учнівської молоді.
   Пройшов стажування у рамках програми академічної мобільності професорсько-викладацького складу Erasmus+ (Banat’s University of Agricultural Science and Veterinary Medicine “King Michael I of Romania” of Timisoara, 2017).
    Наукова робота Калініна І. В. присвячена дослідженню вмісту, міграції та біотрансформації ксенобіотиків у організмі тварин і об’єктах довкілля, а також впливу ксенобіотиків на біохімічні процеси у тварин.
   Калінін І. В. є автором (співавтором) більше 264 наукових публікацій, у тому числі 3 навчальних посібників, 3 монографій (1 – одноосібна), 8 патентів, 75 навчально-методичних вказівок.
   Калінін І. В. впродовж 1998–2000 рр. – стипендіат Кабінету Міністрів України. За монографію «Ксенобіотики: накопичення, детоксикація та виведення з живих організмів» (співавтор) Вчена рада Київського національного університету імені Тараса Шевченка присудила Премію імені Тараса Шевченка (2013).

1993 р.

   Гринюк Степан Валерійович – керівник відділу ветеринарії компанії «Агріматко-Україна». Після закінчення ветеринарного факультету та магістратури Національного аграрного університету України, у 2002–2006 рр., працює менеджером з продажу в компанії Provimi (Нідерланди).
   У 2009–2011 рр. – менеджер з продажу в компанії Trouw Nutrition (Нідерланди).
   У 2012–2015 рр. – директор з продажу компанії Protein production (Кіровоградська область, Україна).
   У 2017–2018 рр. – голова CIS бізнесу компанії GEOSYS (США).
   З березня 2018 р. по серпень 2019 р. – директор з розвитку продажів компанії «Агро Страхові Рішення» (Київська область, Україна).
   З вересня 2019 р. по теперішній час – керівник відділу ветеринарії компанії «Агріматко-Україна».

   Суворов Володимир Геннадійович – директор ветсервісу «Білий клик». Народився 12 червня 1967 р. у м. Фастів Київської обл.
   1993–2005 рр. – працює на посадах хірурга, лікаря-терапевтя Київської міської клініки дрібних тварин.
   З 1987 р. – головний ветеринарний терапевт м. Києва.
   У 2005 р. засновує ветсервіс "Білий клик" та є його директором. Суворов В. Г. є автором новітніх методик діагностики, лікування та профілактики терапевтичних захворювань собак та кішок; автор низки наукових праць, зокрема монографії в співавторстві щодо ефективних методів лікування дрібних тварин
   Суворов В. Г. має подяки Київського міського голови, відзнаки "Краща компанія" (2010, 2012, 2013, 2015, 2019 рр.); член Української асоціації практикуючих ветеринарних лікарів.

1994 р.

   Прус Віталій Григорович – проект-менеджер, консультант провідних національних та міжнародних компаній галузі АПК/біотехнологій та сталого розвитку в Україні та країнах СНД.
   Після закінчення Національного аграрного університету до кінця 1997 р. – асистент кафедри нормальної і патологічної фізіології ветеринарного факультету НАУ, координатор міжнародної діяльності факультету.
   1998–2003 рр. – стажування в США, напрямок продуктивні тварини та коні, початок комерційної діяльності з міжнародною компанією Alltech Inc.
   2003–2006 рр. – комерційний директор в ДП «Оллтек-Україна».
   2006–2011 рр. – керівник ветеринарного підрозділу в Україні, країнах Центральної Азії та Кавказу (Казахстан, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан, Туркменістан) представництва компанії Файзер Ейч.Сі.Пі. Корпорейшн (Зоетіс з 2012 р).
   З 2012 р. – донині – проект-менеджер, консультант провідних національних та міжнародних компаній галузі АПК/біотехнологій та сталого розвитку в Україні та країнах СНД.

1995 р.

   Журенко Олена Василівна – доктор ветеринарних наук, професор. Народилася у м. Потсдам (Німеччина). Після закінчення у 1989 р. середньої школи працювала лаборантом на кафедрі фармакології та патофізіології тварин Української сільськогосподарської академії.
   У 1990 р. вступила на ветеринарний факультет цього ж навчального закладу, який закінчила в 1995 р. з відзнакою та отримала кваліфікацію лікаря ветеринарної медицини, а в 1997 р. – магістра за спеціальністю «Ветеринарна медицина».
   Викладацьку діяльність розпочала у 1995 році. З 1995 по 2007 рр. працювала асистентом кафедри фізіології, патофізіології та імунології тварин Національного аграрного університету. З 2009 до 2017 рр. – доцент кафедри фізіології, патофізіології та імунології тварин Національного університету біоресурсів і природокористування України. З грудня 2017 р. до теперішнього часу – доцент кафедри біохімії і фізіології тварин імені академіка М. Ф. Гулого.
   Кандидатську дисертацію на тему: "Клінічні прояви та морфо-функціональні зміни в організмі тварин при моделюванні сетаріозу" за спеціальністю 16.00.11 – паразитологія, гельмінтологія захистила у 2007 р. (науковий керівник – доктор ветеринарних наук, професор, академік НААН, заслужений діяч науки і техніки України, академік НАН ВО України А. Й. Мазуркевич). Вчене звання доцента кафедри фізіології, патофізіології та імунології тварин присвоєне у 2009 р.
   Докторську дисертацію на тему: «Кортико-вегетативна регуляція мінерального обміну в організмі корів та його корекція» за спеціальністю 03.00.13 «Фізіологія людини і тварин» захистила у 2020 р. Науковий консультант – доктор ветеринарних наук, професор, академік Національної академії наук вищої освіти України, лауреат премії ім. С. З. Ґжицького, заслужений науково-педагогічний працівник НУБіП України В. І. Карповський
   Журенко О. В. у співавторстві розробила експрес-методику, яка дозволяє впродовж 20-30 хв. отримувати вірогідні показники типу вищої нервової діяльності.
   Журенко О. В. з 2009 по 2012 рр. була вченим секретарем Проблемної вченої ради НДІ здоров’я тварин, а з 2010 по 2015 рр. – заступник відповідального секретаря Наукового вісника НУБіП України, серія «Ветеринарна медицина, якість і безпека продукції тваринництва». З 2014 р. по теперішній час – вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д 26.004.14. у Національному університеті біоресурсів і природокористування України з правом прийняття до розгляду та проведення захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) ветеринарних наук за спеціальностями 16.00.09 «Ветеринарно-санітарна експертиза», 16.00.11 «Паразитологія» та 03.00.13 «Фізіологія людини і тварин».
   Журенко О. В. є членом Українського фізіологічного товариства ім. П. Г. Костюка, асоціації ветеринарних фізіологів України, член науково-методичної ради факультету ветеринарної медицини НУБіП України та комісії з перевірки первинної документації НДІ здоровʼя тварин, член експертної комісії з експертизи наукових видань (монографій) галузь знань Ветеринарна медицина НУБіП України.
   Журенко О. В. є автором понад 230 наукових та навчально-методичних праць, в тому числі 10 патентів України на винахід та корисну модель, авторські свідоцтва, технічні умови, 5 монографій, 5 навчальних підручників та посібників з грифом Міністерства аграрної політики України та Міністерства освіти та науки України.
   За сумлінну працю Журенко О. В. нагороджена Почесними грамотами НУБіП України «За заслуги перед Національним університетом біоресурсів і природокористування України» (2010, 2020), Подяками від факультету ветеринарної медицини; ювілейною відзнакою «100 років факультету ветеринарної медицини НУБіП України» (2020).

   Килівник Олександр Михайлович – директор Вінницької регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби з 2004 р. і донині.
   Народився 28 січня 1964 р. в с. Хоменки, Шаргородського району Вінницької обл.
   У 1995 р. – завідувач Зведенівської дільничої лікарні ветеринарої медицини Шаргородського району Вінницької обл.
   У червні 2001 р. переведений на посаду директора Вінницької обласної державної лабораторії ветеринарної медицини, де працює і донині.

   Малюк Микола Олексійович – доктор ветеринарних наук, професор. Народився 15 травня 1973 р. Закінчив факультет ветеринарної медицини НАУ у 1995 р.
   Трудовий шлях почав у 1995 р. на посаді головного ветеринарного лікаря Матусівського держплемрадгоспу, Шполянського р-ну Черкаської обл.
   У Національному університеті біоресурсів і природокористування України працює з 1997 р.
   У 1997–1999 рр. працює на посаді молодшого наукового співробітника кафедри фізіології та патофізіології тварин, а з 1999 по 2002 рр. – навчається в аспірантурі Національного аграрного університету. З 2002 по 2006 рр. – асистент кафедри патофізіології та імунології тварин. З 2006 по 2016 рр. працює доцентом кафедри фізіології, патофізіології та імунології тварин.
   З 2016 р. і по цей час очолює кафедру хірургії і патофізіології ім. акад. І. О. Поваженка. У 2016 р. захистив докторську дисертацію на тему “Біологічні властивості стовбурових клітин тваринного походження та їх застосування у ветеринарній медицині”.
   Малюк М. О. є одним із засновників нового наукового напряму – вивчення біологічних властивостей стовбурових клітин тваринного організму. Ним розроблені наукові основи виділення, культивування та зберігання стовбурових клітин тваринного організму, а також використання клітинних технології з метою відновлення втрачених функцій органів і тканин.
   Нагороджений Почесною грамотою Комітету ветеринарної медицини України (2010).
   Започаткував новий науковий напрямок – науково-експериментальне обґрунтування ефективності використання в клінічній практиці продуктів клітинних технологій, зокрема, плазми крові, збагаченої тромбоцитами, фібринового гелю збагаченого тромбоцитами. За його активної участі та під його керівництвом створена навчально-наукова лабораторія «Банк крові тварин», досліджуються і впроваджуються в клінічну практику безпечні методи гемотрансфузії.
   Одночасно продовжує вивчати біологічні властивості стовбурових клітин. Ним розроблені нові та вдосконалені існуючі способи виділення, культивування та зберігання стовбурових клітин тваринного організму, а також використання їх для відновлення втрачених функцій органів і тканин.
   За результатами власних досліджень Малюк М. О. одноосібно та в співавторстві публікує 180 наукових робіт, в т. ч. 3 підручники, 5 навчальних посібників, 5 науково-методичних рекомендацій, 16 патентів; має 3 публікації у виданнях, які цитуються у науково-метричних базах даних Scopus.

   Рудь Оксана Іванівна – кандидат ветеринарних наук, голова Асоціації спеціалістів ветеринарної медицини України з 2004 р. і донині.
   Народилася 12 вересня 1973 р. в м. Коростень Житомирської обл. Після закінчення ветеринарного факультету Національного аграрного університету працювала у ветеринарних клініках м. Києва.
   У 1998 р. отримала ліцензію на проведення приватної ветеринарної практики у м. Києві та відкрила власну ветеринарну клініку.
   У 2005 р. в НАУ захистила кандидатську дисертацію на тему “Лептоспіроз собак: профілактика, діагностика та лікування” та отримала звання кандидата ветеринарних наук.
   Голова Асоціації спеціалістів ветеринарної медицини України з 2004 р. Головний лікар Центру сучасної ветеринарної медицини, м. Київ.

   Чомко Віктор Миколайович – завідувач клініки ветеринарної медицини ТОВ «Укрветпромпостач», м. Бровари.
   У 1996 р. закінчив магiстратура Національного аграрного університету.
   У 1997–1998 рр. пацював на посадi ветеринарного лiкаря у клініці ветеринарної медицини «Еквус» м. Киiв.
   У 1998–2001 рр. – аспiрант і, за сумісництвом, асистент кафедри хiрургii Національного аграрного університету.
   З 2002 р. по сьогоднiшнiй день поацює завiдувачем клiнiки ветеринарної медицини ТОВ «Укрветпромпостач», м. Бровари.

1996 р.

   Голопура Сергій Іванович – доктор ветеринарних наук, професор. Народився 16 лютого 1974 р. в с. Лебедин Шполянського р-ну Черкаської обл. У 1991 р. С. І. Голопура закінчив Лебединську середню школу № 2.
   З 1991 по 1996 рр. навчався на ветеринарному факультеті Національного аграрного університету. Після закінчення у 1996 р. навчання з відзнакою, з 1996 по  1997 рр. працював завідувачем Капітанівської ветеринарної дільниці в Новомиргородському р-ні Кіровоградської обл.
   З листопада 1997 по лютий 1998 рр. С. І. Голопура працював на посаді молодшого наукового співробітника держбюджетної наукової теми кафедри нормальної і патологічної фізіології. З 20 лютого 1998 р. по 20 лютого 2001 р. навчався в аспірантурі при кафедрі нормальної та патологічної фізіології під керівництвом член-кореспондента УААН, заслуженого діяча науки і техніки України, доктора ветеринарних наук, професора А. Й. Мазуркевича.
   7 червня 2002 р. С. І. Голопура захистив дисертацію на тему: «Участь молочної залози в обміні речовин при гострому отруєнні лактуючих корів нітратами (за даними ангіостомії)» і здобув науковий ступінь кандидата ветеринарних наук за спеціальністю 16.00.02 – патологія, онкологія і морфологія тварин.
   З березня 2001 по квітень 2005 рр. С. І. Голопура працював на посаді асистента кафедри терапії і клінічної діагностики Національного аграрного університету.
   Протягом 2002–2003 рр. С. І. Голопура був виконавцем науково-дослідної роботи на тему «Вивчення біологічної активності фосфоліпідів молока при лікуванні ентеропатологій тварин». З 2003 по 2005 рр. він був відповідальним виконавцем науково-дослідної роботи за темою «Вивчити особливості метаболічної і функціональної адаптації телят до позаутробного життя і розробити способи профілактики і корекції виявлених порушень», а з 2006 по 2008 рр. – науково-дослідної роботи на тему «Розробити лікувально-профілактичні заходи при внутрішніх хворобах молодняку тварин, викликаних порушенням біогеоценозу». З 2009 по 2011 рр. був керівником теми «Забезпечення здоров’я тварин на основі диспансеризації стада».
   З 2012 по 2014 рр. він був відповідальним виконавцем науково-дослідної роботи за темою «Розробити препарати з використанням нанотехнологій у ліпосомальній та мікрокапсулярній формах і дослідити їх клінічну ефективність при незаразній патології тварин». З 2015 по 2019 рр. був керівником ініціативної наукової теми «Роль колострального імунітету в системі профілактики розладів травлення у новонароджених телят» та з 2015 р. є відповідальним виконавцем ініціативної теми «Механізми формування колострального імунітету у тварин, їх порушення та розробка засобів корекції».
   З 2004 по 2006 рр. С. І. Голопура був стипендіатом Кабінету Міністрів України для молодих вчених.
   З 2005 р. і донині С. І. Голопура працює на посаді доцента кафедри терапії і клінічної діагностики НУБіП України. 20 квітня 2006 р. йому присвоєно вчене звання доцента. За період перебування на посаді доцента підготував, більше 80 дипломників та магістрантів.
   З 30 грудня 2005 р. по 30 серпня 2008 р. та з 1 вересня 2011 р. по 1 червня 2014 р. С. І. Голопура виконував обов’язки завідувача кафедри терапії і клінічної діагностики НУБіП України.
   З грудня 2015 р. активно бере участь в роботі клініки дрібних тварин «Ветмедсервіс» факультету ветеринарної медицини.
   В останній час С. І. Голопура займається вивченням механізмів формування колострального імунітету та його ролі в системі профілактики хвороб новонароджених телят. Основні дослідження направлені на вивчення патогенезу, лікування та профілактики шлунково-кишкових та респіраторних хвороб тварин, вивчення впливу на обмінні процеси і неспецифічну резистентність організму новоствореного препарату «Мембраностабіл».
   4 листопада 2020 р. під керівництвом академіка НААН, доктора біологічних наук, професора М. І. Цвіліховського захистив докторську дисертацію на тему: «Теоретичне і експериментальне обґрунтування порушень метаболізму та колострального імунітету у великої рогатої худоби і їх корекція» і здобув науковий ступінь доктора ветеринарних наук за спеціальністю 16.00.01 – Діагностика і терапія тварин.
   Голопура С. І. опублікував понад 155 наукових праць, в т. ч. у співавторстві 8 навчальних посібників, 26 методичних вказівок, 5 з яких англійською мовою для студентів ОР «Спеціаліст» та ОР «Магістр» факультетів ветеринарної медицини, в співавторстві отримав 4 патенти на винахід, 1 технічні умови на ветеринарний препарат, 4 практичні рекомендації, 4 монографії, є співрозробником двох типових програм навчальної дисципліни для підготовки фахівців ветеринарної медицини у ВНЗ III–IV рівнів акредитації.
   Має досвід роботи із зарубіжними колегами з Польщі (Вроцлав), Нідерландів (Утрехт), Швейцарії та інших країн. Зокрема приймав участь у міжнародних проектах: Нідерландсько-Український проект «Інфомолоко», Швейцарсько-Український проект «Створення системи контролю за безпекою харчових продуктів на основі оцінки ризиків у циклі виробництва та збуту молочних продуктів в Україні»
   З 3 вересня 2021 р. виконує обов’язки директора НДІ здоров’я тварин.
   За високий професіоналізм, видатні досягнення у науці, створення екологічно чистих препаратів, вагомий особистий внесок в підготовку фахівців ветеринарної медицини нагороджений Подякою департаменту аграрної освіти, науки та дорадництва міністерства аграрної політики України, Подякою департаменту науково-освітнього забезпечення АПВ та розвитку сільських територій міністерства аграрної політики та продовольства України, Почесною грамотою державного комітету ветеринарної медицини України, Подякою ректорату національного університету біоресурсів і природокористування України, Подякою науково-навчального інституту ветеринарної медицини та якості і безпеки продукції АПК, Подякою Голови Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.

   Дишлюк Надія Володимирівна – доктор ветеринарних наук, професор. Народилася 13 липня 1974 р. у м. Києві.
   У 1996 р. з відзнакою закінчила факультет ветеринарної медицини Національного аграрного університету за спеціальністю «Лікар ветеринарної медицини».
   З 1996 до 1999 рр. навчалась в очній аспірантурі на кафедрі гістології, цитології та ембріології Національного аграрного університету, м. Київ.
   У 1999 р. – асистент кафедри гістології, цитології та ембріології. У 2000 р. захистила кандидатську дисертацію за спеціальністю 16.00.02 – патологія, онкологія і морфологія тварин на тему «Постнатальний період онтогенезу тимуса курей кросу «Ломан Браун» (науковий консультант – доктор ветеринарних наук, професор Хомич В. Т.). Ступінь кандидата ветеринарних наук їй присвоєно в 2000 р.
   З 2003 р. переведена на посаду старшого викладача. У 2005 р. отримала звання доцента та продовжила працювати на кафедрі гістології, цитології та ембріології, яку в 2017 р. перейменовано на кафедру анатомії, гістології і патоморфології тварин ім. акад. В.Г. Касьяненка.
   У 2019 р. захистила докторську дисертацію на тему «Морфогенез стравоходу і шлунка та їх імунних утворень в онтогенезі курей» (науковий консультант – доктор ветеринарних наук, професор Хомич В. Т.).
   Займається вивченням кровопостачання і іннервація органів кровотворення та імунного захисту, імунних утворень органів травлення у свійських ссавців і птахів. Є членом наукового товариства анатомів, гістологів, ембріологів та топографоанатомів України.
   Дишлюк Н. В. є автором та співавтором понад 200 наукових та науково-методичних праць, у т. ч. 3 міжнародних номенклатур, практикуму, 2 науково-практичних рекомендацій, 2 патентів України на корисну модель, 5 навчальних посібників та розробником 2 електронно-навчальних курсів.

   Ігнатенко Наталія Анатоліївна – резидент Коледжу внутрішніх хвороб ECVIM-CA. З відзнакою закінчила факультет ветеринарної медицини Національного аграрного університету, практикуючий ветеринарний лікар з 1996 р., кандидат ветеринарних наук – з 2004 р.
   З 2017 р. – резидент Коледжу внутрішніх хвороб ECVIM-CA, відділення онкології Людвіг Максиміліанс університету, Мюнхен, Німеччина.
   Член Європейського ветеринарного товариства ендокринології (ESVE), член Європейського товариства ветеринарної онкології (ESVONC).
   Представник України в FECAVA, член Європейського товариства внутрішніх хвороб тварин-компаньйонів (ECVIM-Ca), член Європейського ендокринологічного товариства (ESVE), член Баварської асоціації практикуючих лікарів (Landestierärztekammer Bayern), співзасновник Українського товариства ветеринарної дерматології (USVD), науковий редактор розділу Ендокринологія ветеринарного журналу Ветфарма. Автор числених публікацій в українських і російських виданнях для лікарів ветеринарної медицини: Світ ветеринарії, Ветеринарный Петербург, Ветфарма.
Поточні дослідницькі проекти: Bestimmung des Niveau von Interleukin 31 (IL-31) bei Hunden mit multizentrischem sowie, kutanen Lymphome und Mastzelltumor; The relationship between the body mass and age of patients and the frequency of neutropenia in dogs receiving chemotherapy. Колаборатор проекту Кембріджского університету щодо дослідження трансміссивної венерічної саркоми: http://www.tcg.vet.cam.ac.uk/Research/collaborators .
   В рамках програми післядипломної освіти товариства Карла Дуйсберга (Німеччина) пройшла стажування в клініці дрібних тварин Ветеринарного університету – TiHo (Ганновер, Німеччина).
   Закінчила інтернатуру в хірургічній клініці дрібних домашніх тварин Людвіг Максиміліанс університету, Мюнхен, Німеччина під керівництвом професорів В. Матіс і Р. Кестліна.
  Спеціалізація: ендокринологічні та онкологічні захворювання дрібних домашніх тварин.
   Бере активну участь в якості лектора в післядипломній освіті колег під егідою національних асоціацій в Україні, Болгарії, Німеччини, Грузії, Росії, Вірменії, Казахстані, Молдові, Польщі.
   Відзнаки: лауреат премії практикуючих лікарів України (УСАВА) за видатний внесок в післядипломну освіту ветеринарних лікарів; лауреат премії Всеукраїнської гільдії ветеринарів в номінації «Лектор року»; лауреат премії RSAVA «Золотий Скальпель» в номінації «Лектор року»; Перший приз за постерну доповідь на конгресі ECVIM у Роттердамі 09.2018 (оглядовий комітет ESVONC). Тема: Клінічні прояви та відповідь на терапію екстрагенітальної інтраназальної форми собачої трансмісивної венеричної саркоми (ЦТВТ): ретроспективне дослідження 11 собак в Україні.

   Кравчук Василь Васильович - начальник кафедри логістики факультету забезпечення оперативно-службової діяльності Національної академії Державної прикордонної служби України, кандидат ветеринарних наук. Військовослужбовець Державної прикордонної служби України. Військове звання – полковник.
   1996–1997 рр. – лікар ветеринарної медицини Тернопільської обласної державної лабораторії ветеринарної медицини м. Тернопіль.
   1997–2002 рр. – начальник служби ветеринарної медицини, начальник ветеринарного лазарету Могилів-Подільського прикордонного загону Південного регіонального Управління.
   2002–2010 рр. – начальник служби ветеринарної медицини, начальник ветеринарного лазарету Національної академії Державної прикордонної служби України, м. Хмельницький.
   2010–2012 рр. – заступник начальника кафедри тилу факультету охорони та захисту Державного кордону Національної академії Державної прикордонної служби України, м. Хмельницький.
   2012–2018 рр. – професор кафедри логістики інженерно-технічного факультету Національної академії Державної прикордонної служби України, м. Хмельницький.
   2018–2020 рр. – начальник кафедри логістики інженерно-технічного факультету Національної академії Державної прикордонної служби України, м. Хмельницький.
   2020 рр. – по теперішній час – начальник кафедри логістики факультету забезпечення оперативно-службової діяльності Національної академії Державної прикордонної служби України, м. Хмельницький.
   Заохочений відомчими відзнаками та нагородами. Державна нагорода – Грамота Верховної Ради України.

   Тищенко Денис Геннадійович – голова Всеукраїнської гільдії ветеринарів.
   З 1996 до 2000 рр. працює хірургом та керівником у ветеринарних клініках м. Києва.
   У 2000 р. засновує клініку – «АлденВет». Сьогодні мережа налічує 12 клінік. Також під його керівництвом працюють ветеринарні центри під брендом «ВЕТПро». Має досвід відкриття та управління клініками у Європі.
   Тищенко Д. Г. – голова Всеукраїнської гільдії ветеринарів – громадської організації, що працює для підтримки ветеринарних лікарів країни. Створив декілька освітніх проекти – школа молодих ветеринарів, школа Optimeal Expert. Двічі на рік проводить конференцію ветеринарних лікарів – IVC. Автор декілької лекційних курсів.
   Тищенко Д. Г. – видавець 4 журналів, що єднають ветеринарних лікарів, власників тварин, компанії та організації: «Мир ветеринарии», «Алден-Вет ревю: коти», «Алден-Вет ревю: собаки», «Алден Малюк».

   Чаплієв Сергій Олександрович – заступник начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській обл. з 2002 р. і донині.
   Народився 21 травня 1972 р. в м. Чернігів. 1998–2002 рр. – служба в УМВС України в Чернігівській обл.; 2002–2002 рр. – заступник начальника Управління державної ветеринарної медицини облдержадміністрації – начальник сектора державної ветеринарної інспекції; 2002–2008 рр. – заступник начальника ветеринарної медицини – заступник головного державного ветеринарного інспектора в Чернігівській обл.; 2008–2011 рр. – заступник начальника Головного управління ветеринарної медицини в Чернігівській обл. – начальник управління протиепізоотичної роботи, держветінспекції та ветсанекспертизи, держветінспектор Головного управління ветеринарної медицини в Чернігівській обл.; 2011–2013 рр. – заступник начальника Головного управління ветеринарної медицини в Чернігівській обл. – начальник управління держветінспекції, ветсанекспертизи, фінансів та економіки; 2013–2016 рр. – заступник начальника Головного управління ветеринарної медицини в Чернігівській обл. – начальник управління державного контролю – заступник головного державного інспектора ветеринарної медицини Чернігівської обл.; 2016 р. – по даний час – заступник начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Чернігівській обл.
   Закінчив також Чернігівський державний інститут економіки і управління, менеджер-економіст (2011 р.).

   Шевченко Лариса Василівна – доктор ветеринарних наук, професор. Народилася у 1973 р. У 1995 р. з відзнакою закінчила факультет ветеринарної медицини НАУ. У 1996 р. закінчила магістратуру НАУ.
   З січня по жовтень 1997 р. працювала на посаді асистента кафедри виробничого навчання при дослідній станції м’ясного скотарства “Ворзель”. У 1997–1999 рр. навчалась в очній аспірантурі на кафедрі гігієни тварин НАУ.
   У 1999–2003 рр. – працювала на посаді асистента кафедри гігієни тварин ім. А. К. Скороходька.
   У 2000 р. захистила кандидатську дисертацію на тему “Вплив аліфатичних амінів та сорбенту хумоліт на резистентність та метаболічний статус організму тварин” за спеціальністю 16.00.06 – ветеринарна санітарія та гігієна. У 2001 р. Шевченко Л. В. було присуджено ступінь кандидата ветеринарних наук.
   У 2003–2006 та 2010–2012 рр. працювала на посаді доцента кафедри гігієни тварин. У 2006 р. їй присвоєно вчене звання доцента кафедри гігієни тварин.
   У 2006–2010 рр. Шевченко Л. В. виконувала обов’язки завідувача кафедри гігієни тварин та екології тваринництва ім. А. К. Скороходька.
   У 2011 р. Шевченко Л. В. захистила докторську дисертацію на тему “Наукове обгрунтування застосування каротиноїдів у системі профілактики порушень функціонального стану організму сільськогосподарських тварин” за спеціальністю 16.00.06 – гігієна тварин та ветеринарна санітарія. У 2012 р. їй присуджено науковий ступінь доктора ветеринарних наук.
   У 2013–2020 рр. працювала на посаді професора кафедри гігієни та санітарії ім. А. К. Скороходька. З лютого 2020 р. після реорганізації кафедри працює на посаді професора кафедри ветеринарної гігієни імені професора А. К. Скороходька.
   Шевченко Л. В. є вченим секретарем спеціалізованої вченої ради К 26.004.12, а також головою комісії НУБіП України з біоетики. Є автором та співавтором понад 190 наукових та навчально-методичних праць, у т. ч. 105 статей, 5 монографій, 15 патентів на корисну модель, 1 словника, 24 тез, 2 навчальних посібників, 7 науково-практичних рекомендацій виробництву, 1 типової програми, 24 методичних вказівок.

1997 р.

   Матвієнко Олена Володимирівна – начальник Головного управління Держпродспоживслужби в Київській обл. Народилася 27 квітня 1975 р. в м. Вишневе Київської обл.
   Першу вищу освіту здобувала в 1992–1997 рр. у Національному аграрному університеті, після успішного закінчення якого отримала кваліфікацію «лікар ветеринарної медицини» (освітньо-кваліфікаційний рівень «спеціаліст»).
   Також у 2013–2015 рр. була студенткою факультету підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів агропромислової та природоохоронної галузей ННІ післядипломної освіти НУБіП України, де отримала кваліфікацію «магістр державної служби».
   Трудову діяльність Олена Володимирівна розпочала, працюючи в 1997–1999 рр. провідним лікарем ветеринарної медицини хіміко-токсикологічного відділу Київської обласної державної лабораторії ветеринарної медицини. Водночас, у 1998 р. призначена в.о. завідувача вірусологічного відділу, а в 1999 р. переведена на посаду провідного лікаря ветеринарної медицини бактеріологічного відділу. Того ж року стала в. о. головного спеціаліста – лікаря ветеринарної медицини Управління державної ветеринарної медицини з державною ветеринарною інспекцією Київської обласної державної адміністрації. У 2000–2003 рр. обіймала посаду головного спеціаліста – лікаря ветеринарної медицини вищезазначеного управління. З 2003 р. була заступником начальника Управління ветеринарної медицини в Київській обл. – начальником протиепізоотичного відділу. З 2008 р. працювала заступником начальника Головного управління ветеринарної медицини в Київській обл. – начальником управління протиепізоотичної роботи та організації ветеринарної справи. У 2013 р. призначена заступником начальника Головного управління ветеринарної медицини в Київській обл. – начальником управління забезпечення протиепізоотичних заходів та організації ветеринарної справи – заступником головного державного інспектора ветеринарної медицини Київської обл. У Головному управлінні Держпродспоживслужби в Київській обл. обіймала наступні посади: з квітня 2016 р. – заступник начальника управління безпечності харчових продуктів та ветеринарії; з липня 2016 р. – заступник начальника Головного управління; з квітня 2017 р. – перший заступник начальника Головного управління.
   У червні 2017 р. О. В. Матвієнко призначено начальником Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області.

   Титаренко Андрій Михайлович – директор і головний лікар ветеринарної клініки «VetLab» з 2015 р. і донині, кандидат ветеринарних наук.
   З 1997 по 2007 рр. – лікар та провідний лікар ветеринарної медицини – епізоотолог Печерської районної державній лікарні ветеринарної медицини м. Києва.
   У червні 2005 р. захистив кандидатську дисертацію на тему: «Демодекоз собак (епізоотологія, патогенез, симптоми, діагностика, лікування)» за спеціальністю 16.00.11 – паразитологія, гельмінтологія.
   2006–2008 рр. – асистент кафедри терапії і клінічної діагностики НАУ.
   2007–2010 рр. – директор із досліджень у компанії «ACRO Vet Lab», що спеціалізується на розробці і вивченні ефективності ветеринарних препаратів, кормів і засобів догляду для дрібних домашніх тварин.
   2011–2015 рр. – головний редактор новоствореного науково-практичного журналу «Мир ветеринарии».
   З 2015 р. і до сьогодні – директор і головний лікар ветеринарної клініки «VetLab» та співробітник ДУ «Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії Міністерства охорони здоров’я України».
   Наукові та практичні інтереси А. М. Титаренка – анестезіологія, кардіологія, хірургія, проведення доклінічних досліджень серцево-судинних імплантів призначених для медичного використання.

   Степаненко Сергій Вікторович – випускник ветеринарного факультету Національного аграрного університету 1997 року.
   Народився 15 березня 1975 р. у м. Києві.
   З 1997 р. і донині працює в СБУ України.
   Неодноразово був відмічений медалями, заохочувався грамотами та подяками від керівництва СБУ України.

1998 р.

   Артюшенко Віктор Васильович – засновник мережі клінік АртВет. Народився 15.05.1976 р.
   Після закінчення факультету працює лікарем ветеринарної медицини у ветеринарному шпиталі Фауна-сервіс, пізніше – у державній районній лікарні Святошинського району м. Києва.
   У 2008 р. організував клініку АртВет. На теперішній час працює три філіали в м Києві, з сучасним обладнанням та кваліфікованими фахівцями. Запроваджуються сучасні методи лікування тварин.

   Грушанська Наталія Геннадіївна – доктор ветеринарних наук, професор. Народилася 17 грудня 1971 р. в м. Кіровоград.
   У 1989 р. закінчила Кіровоградську середню школу № 6. У 1989–1991 рр. навчалася в Кіровоградському медичному училищі за спеціальністю “Сестринська справа”, яке закінчила з відзнакою. З 1991 р. по 1993 р. працювала медичною сестрою в дитячій поліклініці № 2 м. Кіровограда.
   З 1993–1998 рр. Н. Г. Грушанська студентка факультету ветеринарної медицини Національного аграрного університету, який закінчила з відзнакою.
   Під час навчання в університеті була стипендіатом голови Київської міської державної адміністрації у 1996–1997 рр.
   У 1998–2001 рр. працювала на посаді ветеринарного лікаря у КСП «Мирнинське» с. Мирне Бориспільського р-ну Київської обл.
   З лютого 2002 по лютий 2005 рр. Н. Г. Грушанська аспірантка кафедри терапії і клінічної діагностики НАУ. Під керівництвом професора М. І. Цвіліховського виконала і в травні 2006 р. захистила дисертаційну роботу на тему: «Лікування і профілактика аліментарної анемії поросят з використанням органічних сполук мікроелементів» за спеціальністю 16.00.01 – діагностика і терапія тварин.
   З лютого 2005 р. Н. Г. Грушанська працює на посаді асистента, з квітня 2008 р. і до грудня 2020 р. – доцента кафедри, а з січня по червень 2021 р. – професора кафедри терапії і клінічної діагностики. З липня 2021 по грудень 2021 р. виконує обов'язки завідувача кафедри, а з січня 2022 р. – завідувач кафедри терапії і клінічної діагностики.
   Була науковим співробітником і відповідальним виконавцем наукових тем: «Розробити лікувально-профілактичні заходи при внутрішніх хворобах молодняку тварин, викликаних порушенням біогеоценозу», «Розробити методику, прилади і обладнання для дистанційної діагностики клінічних показників тварин», «Розробка новітніх теоретико-адаптивних систем синтезу технічного забезпечення ранньої діагностики внутрішніх хвороб великої рогатої худоби». З 2006–2010 рр. Н. Г. Грушанська секретар Вченої ради ННЦ ветеринарної медицини продуктивних тварин, а в 2010–2019 рр. вчений секретар Спеціалізованої вченої ради Д 26.004.03. З грудня 2015 р. до грудня 2018 р. Н. Г. Грушанська докторант кафедри терапії і клінічної діагностики Національного університету біоресурсів і природокористування України. Виконала і в 2019 р. успішно захистила докторську дисертацію на тему “Теоретичне та експериментальне обгрунтування неівазивних методів діагностики порушень обміну мінеральних речовин у великої рогатої худоби і свиней” за спеціальністю16.00.01 – діагностика і терапія тварин.
   Упродовж роботи на викладацьких посадах Н. Г. Грушанська проявила себе як підготовлений науковець, ерудований і вимогливий педагог. Вона освоїла ряд сучасних методів клінічних, морфологічних і біохімічних досліджень. Бездоганно володіє комп’ютерними технологіями та англійською мовою, які впроваджує в навчальний процес, викладаючи дисципліни: «Внутрішні хвороби тварин», «Превентивні ветеринарні технології незаразних хвороб свиней» та «Клінічна неінвазивна діагностика хвороб тварин».
   Науковий напрямок Н. Г. Грушанської – діагностика, лікування і профілактика порушень мінерального обміну та анемій у тварин, діагностика внутрішніх хвороб тварин з використанням неінвазивних методів.
   Грушанська Н. Г. має понад 150 наукових праць. Зокрема, вона є співавтором 1 підручника, 5 навчальних посібників, 3 монографій, 5 патентів України на винаходи, 4 технічних умов на ветеринарні препарати, 6 методичних рекомендації та 1 настанови на ветеринарний препарат. З 2008 р. під її керівництвом захищено 18 дипломних та 25 магістерських робіт.

   Іщенко Вадим Дмитрович – кандидат ветеринарних наук, доцент. Народився 24 липня 1976 р. в с. Бубнівка Гайсинського р-ну Вінницької обл. Після закінчення Бубнівської середньої загальноосвітньої школи із золотою медаллю.
   У 1993 р. вступив до Білоцерківського державного аграрного університету на факультет ветеринарної медицини. У 1994 р. перевівся на навчання до Національного аграрного університету, який закінчив з відзнакою та здобув кваліфікацію лікаря ветеринарної медицини.
   Після навчання працював лікарем ветеринарної медицини промсвинокомплексу ВАТ «Русь» Золотоніського району Черкаської області. У жовтні 1998 р. за рекомендацією вченої ради факультету ветеринарної медицини Національного аграрного університету вступив до очної аспірантури на кафедру фармакології і токсикології.
   Із жовтня по грудень 2001 р. працював молодшим науковим співробітником кафедри фармакології і токсикології, а з грудня 2001 р. По березень 2010 р. – асистентом кафедри. У квітні 2010 р. був переведений на посаду старшого викладача, а у листопаді 2010 р. – на посаду доцента кафедри фармакології і токсикології.
   У березні 2009 р. успішно захистив кандидатську дисертацію на тему: «Методи прискорення біотрансформації мікотоксинів в організмі тварин» у спеціалізованій вченій раді Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Ґжицького за спеціальністю 16.00.04 – ветеринарна фармакологія та токсикологія. Науковий керівник: доктор ветеринарних наук, професор, академік НААН Г. О. Хмельницький.
   Із листопада 2011 р. виконував обов’язки заступника декана факультету підвищення кваліфікації і перепідготовки фахівців аграрної та природоохоронної галузей ННІ післядипломної освіти, а з 2015 по 2016 р. – заступник декана факультету ветеринарної медицини НУБіП України.
   З березня 2020 р. призначений завідувачем кафедри фармакології, паразитології і тропічної ветеринарії (утворену об’єднанням кафедри фармакології і токсикології та кафедри паразитології та тропічної ветеринарії).
   Іщенко В. Д. є автором та співавтором понад 150 наукових та навчально-методичних праць (115 – за останні 7 років), в тому числі: 8 навчальних посібників, 1 монографії, 1 типової програми, 34 методичних вказівок, 3 методичних рекомендацій, має публікації в закордонних виданнях. Є співавтором сертифікованого електронного навчального курсу «Лікарські рослини» (для ОС «Бакалавр»).
   Проходив підвищення кваліфікації у ННІ післядипломної освіти НУБіП України за різними напрямами, що підтверджено відповідними сертифікатами. У 2013 р. пройшов закордонне стажування у Вроцлавському природничому університеті. Стажувався у Інституті ветеринарної медицини НААН України (2014), а також пройшов навчання за програмою «Biorisk Management Curriculum Workshop for Ukrainian Universities» (2016).

   Литвиненко Дмитро Юрійович – головний лікар ветеринарної клініки «Animal Health West».
   У 1999 р. закінчив магістратуру при Національному аграрному університеті зі спеціальності «Ветеринарна медицина».
   З 1999 по 2011 рр. – ветеринарний лікар клініки «Медисан» м. Київ.
   У 2003 р. закінчив очну аспірантуру Національного аграрного університету – кандидат ветеринарних наук.
   2003–2011 рр. – асистент кафедри хірургії ветеринарного факультету Національного аграрного університету. З 2008 р. – кандидат ветеринарних наук зі спеціальності Ветеринарна хірургія, у 2012 р. присвоєне вчене звання доцента кафедри хірургії.
   З 2012 по 2014 рр. – вільна практика ветеринарного лікаря.
   У 2014–2016 рр. – ветеринарний лікар клініки «Animal Health» смт. Глеваха.
   З 2016 р. і до теперішнього часу головний лікар ветеринарної клініки «Animal Health West» с. Мила, Києво-Святошинський район.
   З 2018 р. – член Європейського товариства ветеринарної ортопедії і травматології (ESVOT).
   У 2010 та 2015 рр. був обраний депутатом Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської обл.
   У 2019 р. обраний депутатом Дмитрівської ОТГ Бучанського району Київської області.
   Автор 44 наукових праць, серед яких 2 підручники, 1 навчальний посібник, 2 патента України на винахід та 4 патента України на корисну модель, 6 навчально-методичних і науково-методичних рекомендацій.

   Мельничук Сергій Дмитрович – доктор біологічних наук, професор. Народився 25 серпня 1970 р. у м. Києві.
   Член-кореспондент Національної академії аграрних наук України. У 1987–1992 рр. навчався на біологічному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, здобув фах біохімія; у 1992–1995 рр. навчався в аспірантурі Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України; у 1995–1996 рр. – молодший науковий співробітник відділу регуляції обміну речовин у вищезазначеному інституті; у 1996–1998 рр. працював на посаді асистента кафедри біохімії факультету ветеринарної медицини Національного аграрного університету; у 1998–2001 рр. – старший викладач.
   У 1998 р. закінчив ветеринарний факультет Національного аграрного університету (друга вища освіта). У 2000 р. проходив наукове стажування в США за спеціальністю Food Science (якість і безпека харчової продукції).
   У 2001–2004 рр. – декан новоствореного факультету якості і безпеки продукції АПК НАУ. У 2005 р. – очолював комісію “Стандарти, безпека та екологічно чисті продукти” при Кабінеті Міністрів України в рамках Комплексної програми підтримки та розвитку Українського села “Добробут через аграрний розвиток”.
   У 2004–2009 рр. – проректор з навчальних та науково-виробничих питань якості, стандартизації та сертифікації продукції АПК НУБіП України та директора Української лабораторії якості і безпеки продукції АПК; у 2010–2016 рр. – директор Українського навчально-наукового інституту якості біоресурсів та безпеки життя та Української лабораторії якості і безпеки продукції АПК.
   У 1995 році Мельничук С. Д. захистив кандидатську дисертацію на тему “Гіперкапнія як фактор регуляції обміну речовин у тварин в стані природного та штучного гіпобіозу” за спеціальністю 03.00.04 – біохімія.
   У 2004 р. захистив докторську дисертацію на тему “Молекулярні механізми дії вуглекислоти на розвиток та підтримання гіпобіотичного стану тварин” за спеціальністю 03.00.04 – біохімія (у спеціалізованій раді Інституту біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України).
   У 2005 р. Мельничуку С. Д. присвоєно звання професора кафедри біохімії, якості і безпеки сільськогосподарської продукції НАУ. У 2007 р. обрано член-кореспондентом УААН відділення аграрної економіки і продовольства.
   Мельничук С. Д. є одним із засновників наукової школи в Україні з питань вивчення молекулярних механізмів розвитку і підтримання стану природного і штучного гіпобіозу тварин в Україні.
   Запропонував механізм анаеробної взаємо трансформації енергії відновлених піридин нуклеотидів і АТР у клітинах тварин за умов природного гіпобіозу.
   Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2003), Подякою Кабінетів Міністрів України (2005), знаком Пошани Міністерства аграрної політики (2006), знаком “За наукові досягнення” Міністерства освіти та науки України (2007), присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки (2009).
   Мельничук С. Д. опублікував 136 наукових праць, має 12 патентів на винахід, 1 підручник,1 посібник, 2 монографії, 18 навчально-методичних вказівок, 1 методичну рекомендацію, 12 робочих зошитів видано під грифом Міністерства освіти і науки і Міністерства аграрної політики.

   Розстальний Андрій Васильович – експерт зі здоров’я тварин Продовольчої та сільськогосподарської організації (ФАО) Організації Об’єднаних Націй (ООН). Кандидат ветеринарних наук, доцент.
   Народився в 1976 р. у м. Києві. У 1993 р. вступив до Української сільськогосподарської академії. У 1998 р. закінчив факультет ветеринарної медицини Національного аграрного університету та отримав диплом лікаря ветеринарної медицини, вступив до аспірантури на кафедру нормальної та патологічної фізіології.
   У 2001 р. захистив кандидатську дисертацію на тему: «Показники специфічної та неспецифічної резистентності організму бугайців після надмірного одноразового та тривалого навантаження організму нітратами» за спеціальністю 16.00.02 «Патологія, онкологія і морфологія тварин».
   З 2001 по 2003 рр. працював на посаді асистента та старшого викладача кафедри патофізіології та імунології Національного аграрного університету, а із 2003 по 2005 рр. – на кафедрі ветеринарно-санітарної експертизи. У 2005 р. отримав вчене звання доцента.
   З 2005 по 2018 рр. працював експертом з тваринництва та здоров’я тварин у Регіональному Офісі для Європи та Центральної Азії Продовольчої та сільськогосподарської організації (ФАО) у Будапешті (Угорщина). Розробляв та виконував проекти технічної допомоги країнам регіону щодо профілактики та боротьби з транскордонними хворобами тварин – ящур, високопатогенний грип птиці, африканська чума свиней, заразний вузликовий дерматит великої рогатої худоби; ензоотичні зоонози: бруцельоз і сказ; вирішення проблем зниження ризику антимікробної резистентності; розробки і модернізації систем ідентифікації та простежуваності тварин; завдань щодо сталого розвитку тваринництва та збереження генетичних ресурсів у тваринництві.
   В рамках регіональних та національних проектів ФАО, зокрема Україні було надано допомогу щодо протидії високопатогенному грипу птиці, африканській чумі свиней; посиленню готовності та запобіганню заразному вузликовому дерматиту великої рогатої худоби; розвитку системи ідентифікації та електронної системи простежуваності тварин; збереженню карпатської бурої породи корів.
   З 2018 р. і донині працює експертом зі здоров’я тварин, Системи попередження надзвичайних ситуацій транскордонних шкідників і хвороб тварин та рослин (EMPRES) Продовольчої та сільськогосподарської організації у Римі (Італія).
   Автор та співавтор понад 30 наукових та навчально-методичних праць, зокрема «Африканская чума свиней в Российской Федерации (2007–2012)» http://www.fao.org/3/i3748r/i3748r.pdf; «Рациональное и эффективное применение противомикробных препаратов в свиноводстве и птицеводстве» http://www.fao.org/3/ca6729ru/CA6729RU.pdf; «Introduction and spread of lumpy skin disease in South, East and Southeast Asia». Qualitative risk assessment and management http://www.fao.org/3/cb1892en/CB1892EN.pdf.

1999 р.

   Еверт Віктор Вікторович – регіональний керівник компаніі «Зоетіс» в Україні, Білорусі та Грузії. Народився 24.02.1977 р.
   Після закінчення Національного аграрного університету по 2002 р. працює молодшим науковим співробітником лабораторії лептоспірозу сільськогосподарських тварин Інтстуту ветеринарної медицини УААН.
   У 2002 р захищає дисертацію на здобуття наукового звання кандидат ветеринарних наук.
   У 2003 р. переходить на роботу до представництва компанії Інтервет Інтернешнл Б. В. в Україні, на посаду технічного спеціаліста зі свинарства.
   З 2005 р. обіймає посаду директора зі свинарства країн СНД в компанії Інтвервет Інтернешнл Б. В.
   У 2007 р переходить працювати до представництва компанії Файзер Енімал Хелс Україна, де спершу працює керівником напрямку тваринництва, а з 2010 р – керівником ветеринарного відділу.
   У 2013 р ветеринарна філія компанії Файзер Енімал Хелс відокремлюється від материнської компанії-концерну та стає повністю самостійною найпотужнішою ветеринарною компанією у світі, змінивши назву на Зоетіс.
   3 2015 р по сьогоднішній час, Еверт Віктор Вікторович займає посаду регіонального керівника компаніі Зоетіс у Україні, Білорусі та Грузії.

   Литвиненко Олег Петрович – завідувач науково-дослідного паразитологічного відділу Державного НДІ з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи.
   Народився 21 вересня 1975 р. в м. Києві.
   Має більше 100 наукових праць, у т. ч. один довідник та 45 методичних рекомендацій.

   Шевченко Анатолій Миколайович – доктор ветеринарних наук, заступник голови Ради роботодавців факультету ветеринарної медицини НУБіП, представник в країнах Східної Європи та СНД компанії «Лідан», США, директор ПП «ТОРЕС-Н».
   Після закінчення ветеринарного факультету Національного аграрного університету, з 1999 по 2001 рр. працював на посаді провідного інженера кафедри епізоотології ветеринарного факультету.
   У 2003 р. став здобувачем кафедри паразитології та тропічної ветеринарії, де під керівництвом професора В. Ф. Галата у 2006 р., успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Парамфістоматидози жуйних тварин: епізоотологія, діагностика, лікування і профілактика». Після чого з 2008 по 2012 рр. працював на посаді доцента кафедри.
   З 2003 по 2016 рр. був запрошений на посаду директора НВФ «Бровафарма». Під час роботи проводив наукові дослідження за темою докторської дисертації «Паразитичні комахи великої рогатої худоби (поширення та розробка засобів боротьби та профілактики)», яку захистив у 2020 році.
   Опублікував понад 90 наукових робіт, у тому числі, 1 монографію, 2 посібники, 4 методичних рекомендацій, 5 патентів на корисну модель, 6 технічних умов. Є автором ветеринарних препаратів для боротьби з інфекційними та інвазійними захворюваннями тварин. Нині продовжує розробляти і впроваджувати у виробництво ветеринарні препарати з використанням виключно природних активних інгредієнтів.

2000 р.

   Башинський Віталій Володимирович – заступник Голови Державного комітету ветеринарної медицини (2007–2013 рр.).
   Народився у 1976 р. у м. Коростень Житомирської обл.
   2000 р. – лікар ветеринарної медицини по санітарії Донецького міського державного підприємства ветеринарної медицини.
   У жовтні 2000 р. переведений на посаду завідувача Куйбишевської дільничної лікарні Донецької міської державної лікарні ветеринарної медицини.
   Розпорядженням КМУ від 26 вересня 2007 р. призначений на посаду заступника Голови Державного комітету ветеринарної медицини України.

   Волошина Наталія Олексіївна – доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри екології Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.
   Народилася в м. Івано-Франківськ у 1976 р. в родині службовців.
   З 2000 р. – провідний співробітник Державної центральної лабораторії ветеринарної медицини.
   З 2001–2004 рр. – працівник Державного науково-контрольного інституту мікробіології та штамів мікроорганізмів. Здобувач кафедри паразитології та тропічної ветеринарії НАУ.
   З 2004 р. – кандидат ветеринарних наук (спеціальність: паразитологія, гельмінтологія).
   З 2004–2008 рр. – старший викладач та доцент факультету ветеринарної медицини НАУ.
   2008–2011 рр. – докторант Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю 03.00.16 – екологія. У 2011 р. здобула науковий ступінь доктора біологічних наук.
   З 2011 р. по теперішній час – завідувач кафедри екології Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, голова науково-методичної ради факультету природничо-географічної освіти та екології. Гарант освітньо-професійної магістерської програми «Управління екоризиками та біозахист» зі спеціальності 101 Екологія.
   З 2016 р. – професор кафедри екології.
   Волошина Н. О. є фахівцем у сфері екології. Автор понад 180 наукових публікацій та навчальних посібників для закладів вищої освіти, з них 25 патентів України, авторське свідоцтво.
   Сфера наукових інтересів: управління екологічними ризиками, біозахист, нанотехнології в екології, протидія змінам клімату, оцінка впливу на довкілля, екологічне просвітництво.
   Член спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських і докторських дисертацій зі спеціальності 03.00.16 – екологія при Інституті агроекології та раціонального природокористування НААН України.
   Член експертної комісій Міністерства освіти і науки з проведення акредитаційної експертизи спеціальностей у закладах вищої освіти, з 2019 р. – експерт Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.
   З 2015–2021 рр. є керівником відділення «Аграрні науки і екологія» Малої академії наук у Київській області та головою журі секції «Екологія». Член журі Всеукраїнського конкурсу-захисту учнівських робіт МАН України, наукових конкурсів школярів і студентів з екології.

2001 р.

   Вальчук Олександр Анатолійович – кандидат ветеринарних наук, доцент. Народився 31 жовтня 1975 р. в м. Дубно, Рівненської обл.
   У 1992 р. – закінчив Дубенську СШ № 8. У 1993–1995 – служба в Збройних силах України. У 1997 р. – закінчив з відзнакою Млинівський зооветеринарний технікум.
   У 2001 р. – з відзнакою закінчив факультет ветеринарної медицини Національного аграрного університету за спеціальністю «Ветеринарна медицина».
    У 2001–2003 рр. – асистент кафедри акушерства. У 2003–2006 рр. – стаціонарна аспірантура.
    Березень – травень 2004 р. – стажування на базі Сільськогосподарської академії у Вроцлаві (Польща).
   У 2007 р. – захистив кандидатську дисертацію на тему «Гострий катаральний мастит у корів (поширення, етіопатогенез та лікування)» (Науковий керівник, професор Любецький В. Й.).
   2006–2009 рр. – асистент кафедри акушерства, гінекології та біотехнології відтворення тварин. 2008–2011 рр. – заступник декана факультету ветеринарної медицини з навчально-виховної роботи. 2009–2010 рр. – старший викладач кафедри акушерства, гінекології та біотехнології відтворення тварин. 2009–2015 рр. – відповідальний за ІКТ факультету ветеринарної медицини.
    2010 р. – доцент кафедри акушерства, гінекології та біотехнології відтворення тварин. Викладає дисципліну: «Практичне акушерство, гінекологія та штучне осіменіння с-г тварин» та «Акушерство, гінекологія та біотехнологія відтворення тварин».
   2011–2014 рр. – стаціонарна докторантура. Виконав докторську дисертацію на тему «Організація акушерської та гінекологічної диспансеризації в умовах інтенсивного тваринництва із використанням інформаційних технологій» (Науковий консультант професор Любецький В.Й).
    З 2013 р. – член вченої ради факультету ветеринарної медицини.
   Одночасно з педагогічною діяльністю виконує ініціативні наукові тематики «Розробити біотехнологічні основи для штучного осіменіння собак» та «Аналіз і теоретичне обґрунтування критеріїв відтворювальної здатності тварин в сучасних умовах та впровадження методів їх корекції».
   2014–2016 рр. – член спеціалізованої вченої ради із захисту докторських і кандидатських дисертацій за спеціальністю 16.00.07 – ветеринарне акушерство і 16.00.05 – ветеринарна хірургія.
   Нагороджений Почесною грамотою Національного університету біоресурсів і природокористування України (2013 р.), Подякою Міністерства освіти і науки України (2015 р.), Грамотою Міністерства освіти і науки України (2018 р.), Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України (2020 р.).
   З січня 2018 р. завідувач кафедри акушерства, гінекології та біотехнології відтворення тварин.
   Наукова робота доцента О. А. Вальчука присвячена вивченню акушерської та гінекологічної патології тварин та впровадженню інформаційних технологій у скотарстві, вівчарстві та козівництві.

   Гаркавенко Тетяна Олександрівна – перший заступник директора з наукового забезпечення керівництва випробувальним центром Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи, кандидат ветеринарних наук.
   У 2001–2003 рр. – працює у лабораторії анаеробних інфекцій Інституту ветеринарної медицини УААН.
   З 2004 р. по 2006 р.– заступник завідувача бактеріологічного відділу, лікар ветеринарної медицини−бактеріолог бактеріологічного відділу Центральної державної лабораторії ветеринарної медицини.
   З 2006 р. по 2009 р. – заступник директора з питань організації і контролю діагностики захворювань інфекційної етіології, завідувач бактеріологічним відділом Центральної державної лабораторії ветеринарної медицини.
   З 2008 р. кандидат ветеринарних наук за спеціальністю 16.00.03 «Ветеринарна мікробіологія та вірусологія».
   З 2009 р. працює у Державному науково-дослідному інституті з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи. Спочатку на посаді завідувача бактеріологічним відділом, лікар ветеринарної медицини-бактеріолог. Надалі по 2017 р. ‒ завідувач відділу ‒ старший науковий співробітник, лікар ветеринарної медицини-бактеріолог науково-дослідного бактеріо-логічного відділу цього ж інституту. З 09.2017 р. по 09.2018 р. – заступник директора з наукового забезпечення керівництва випробувальним центром Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи. З 09.2018 р. і по теперішній час – перший заступник директора з наукового забезпечення керівництва випробувальним центром Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи.
   Гаркавенко Т. О. є національною контактною особою по ветеринарним лабораторіям в Україні у Всесвітній організації охорони здоров’я тварин, національним експертом з питань протимікробмікробної резистентності/ лабораторіям в Продовольчій і сільськогосподарській Організації Об'єднаних Націй (ФАО) в Україні, членом міжвідомчої робочої групи з координації стосовно розробки нормативно-правових актів щодо безпечності харчових продуктів та імплементації європейського законодавства; членом міжвідомчої технічної робочої групи з питань напрацювання Дорожньої карти щодо імплементації Глобального порядку денного з безпеки здоров′я за напрямком «Антибіотикорезистентність», членом консультативної експертної групи з питань боротьби зі стійкістю до протимікробних препаратів та інфекційного контролю, заступником керівника робочої групи з розгляду питань, пов’язаних із антимікробною резистентністю Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, членом Державної фармакологічної комісії ветеринарних препаратів, членом науково-методичної ради Держпродспоживслужби.
   Гаркавенко Т. О. брала участь у розробці нормативно-правових документів з питань ветеринарної медицини.
   Гаркавенко Т. О. нагороджена почесною грамотою Голови Державної ветеринарної та фітосанітарної служби (2011), грамотою директора ДНДІЛДВСЕ (2014), почесною грамотою заступника Голови Державної ветеринарної та фітосанітарної служби (2015), має подяку Голови Ради Київської міської професійної спілки працівників агропромислового комплексу (2016), відомчу заохочувальну відзнаку Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України – нагрудний знак «Знак пошани» (2016)та грамоту в.о. директора ДНДІЛДВСЕ (2017).

2002 р.

   Бородако Андрій Анатолійович – директор ТОВ «Інвет УА».
   Народився 06.09.1979 р. в м. Остер Козелецького району Чернігівської обл. Закінчив Козелецький ветеринарний технікум в 1998 р.
   Після закінчення ветеринарного факультету Національного аграрного університету працював за спеціальність у ветеринарних клініках.
   У 2010 р. заснував ТОВ «Інвет УА».

   Костенко Віталій Михайлович – кандидат ветеринарних наук, доцент. Народився 1 травня 1980 р. в м. Пологи Запорізької обл.
   Упродовж 1986–1995 рр. навчався в НСШ с. Владиславка Миронівського р-ну Київської обл. У 1997 р. закінчив Миронівську загальноосвітню школу № 3 із золотою медаллю.
   У 1997–2002 рр. В. М. Костенко студент факультету ветеринарної медицини Національного аграрного університету. Пройшов навчання на військовій кафедрі з присвоєнням звання молодший лейтенант запасу. У липні 2002 р. отримує диплом лікаря ветеринарної медицини з відзнакою.
   Упродовж 2002–2003 рр. працює на посадах лікаря-епізоотолога Потіцької ДДЛВМ та заступника начальника управління ветеринарної медицини в Миронівському р-ні Київської обл.
   З вересня 2003 по вересень 2006 рр. навчався в аспірантурі на кафедрі фізіології, патофізіології та імунології тварин Національного аграрного університету під керівництвом доцента В. І. Карповського. У квітні–травні 2005 р. пройшов стажування у Сільськогосподарській академії м. Вроцлав, Польща (сьогодні – Wrocław University of Environmental and Life Sciences).
   У грудні 2006 р. В. М. Костенко захистив кандидатську дисертацію на тему: «Лактаційна домінанта у корів залежно від типу вищої нервової діяльності» за спеціальністю 03.00.13 – фізіологія людини і тварин.
   Після закінчення аспірантури працює на кафедрі терапії і клінічної діагностики на посадах: асистента (з вересня 2006 р.), старшого викладача (з грудня 2009 р.), доцента (з листопада 2010 р.), т.в.о. і в.о. завідувача кафедри (з травня 2015 р.), завідувача кафедри (з липня 2016 р.). Вчене звання доцент присвоєно 17 лютого 2012 р.
   Упродовж роботи на кафедрі терапії і клінічної діагностики забезпечує викладання дисциплін: «Внутрішні хвороби тварин», «Спеціальна пропедевтика, терапія і профілактика внутрішніх хвороб тварин» і «Превентивні ветеринарні технології незаразних хвороб жуйних».
   Має більше 100 наукових і науково-методичних праць, зокрема співавтор 1-го підручника (з грифом МОН), 4-х навчальних посібників (один з яких з грифом МАП), 2-х монографій, 11-ти патентів та 20-ти методичних розробок (3 науково-виробничі розробки). З 2008 р. під його керівництвом підготовлено та успішно захищено 17 дипломних та 20 магістерських робіт.
   Костенко В. М. постійно займається науковою роботою. Працював на посаді наукового співробітника держбюджетних науково-дослідних тем: «Розробити методику, прилади і обладнання для дистанційної діагностики клінічних показників тварин» (№ 0108U001665) та «Вивчити центральні регуляторні механізми формування реактивності, резистентності та продуктивності сільськогосподарських тварин і розробити шляхи їх фізіологічної корекції» (№ 0107U002447). З 2016 р. провідний науковий співробітник держбюджетної НДР (№ 110/81-Ф).

   Михайленко (Шестяєва) Наталія Іванівна – кандидат ветеринарних наук, доцент. Народилась у 1979 р. в м. Києві в родині науковців. У 1996 р. після закінчення київської гімназії вступила до Національного аграрного університету.
   Ще студенткою почала працювати у Національному еколого-натуралістичному центрі України керівником гуртка. Після отримання диплому лікаря ветеринарної медицини працювала на посаді відомчого лікаря ветеринарної медицини Оболонського району м. Києва. У 2002 р. закінчила з відзнакою магістратуру Національного аграрного університету та отримала кваліфікацію магістра ветеринарної медицини. У 2002–2005 рр. навчалась в аспірантурі на кафедрі патологічної анатомії під керівництвом доцента Потоцького М. К. У 2005 р. була зарахована на посаду асистента кафедри патологічної анатомії Національного університету біоресурсів та природокористування України. У лютому 2006 р. успішно захистила кандидатську дисертацію на тему «Патоморфологічні особливості та фрагментація ДНК у новоутвореннях молочних залоз собак», за спеціальністю 16.00.02 – патологія, онкологія і морфологія тварин.
   У вересні 2014 р. Михайленко Н. І. переведена на посаду доцента, а в травні 2016 р. була обрана за конкурсом на посаду завідувача кафедри патологічної анатомії Національного університету біоресурсів та природокористування України. У 2015 р. Михайленко Н. І. присвоєне вчене звання доцента кафедри патологічної анатомії. У 2017 р. після реорганізації кафедр переведена на посаду доцента кафедри анатомії, гістології і патоморфології тварин ім. акад. В. Г. Касьяненка.
   На кафедрі займається науковим напрямком – патоморфологічна діагностика новоутворень дрібних тварин». Приймала участь у багатьох міжнародних конференціях у тому числі за кордоном (Росія, Австрія, Південна Африка). У 2011–2012 рр. була членом Ради молодих вчених.
   Є автором більше 70 друкованих праць.

   Смурний Тарас Анатолійович – директор ТОВ «Ветфармас». Народився 07.12.1979 р. в смт. Іваничі Волинської області.
   Після закінчення Національного аграрного університету по 2003 р. працює керівником ветеринарного відділу ТОВ «Фармасофт».
   З 2004 по 2006 рр. – директор ТОВ «НВЛ Продукти здорового харчування».
   У 2007–2009 рр. – директор Комунального підприємства «Притулок для тварин».
   У 2009–2011 рр. – керівник відділу продажу ветеринарних препаратів ПрАТ «Агріматко-Україна».
   У 2011–2015 рр. – директор Комунального підприємства «Притулок для тварин».
   2015–2018 рр. – директор ТОВ «Медівет Еко».
   З 2018 р. по даний час – директор ТОВ «Ветфармас».
   Смурний Т. А. є співавтором Київської міської програми контролю за утриманням домашніх тварин та регулювання чисельності безпритульних тварин гуманними методами. Ініціатор будівництва сучасного центру захисту тварин в м. Києві. Має практичний досвід у сфері менеджменту та управління, розробленні місцевих цільових програм та упровадження інтегрованої системи поводження з тваринами в умовах мегаполісу.
   У сфері професійних інтересів Смурного Т. А. є створення та виробництво нових високоефективних ветеринарних препаратів класу «ЕКО»

2003 р.

   Буряк Павло Дмитрович – головний лікар клініки ветеринарної медицини « Dr. Buryak».
   Народився 12 липня 1979 р. в м. Києві.
   З 1996 по 1999 рр. навчався у Немішаєвському технікумі за спеціальністю «Ветеринарна медицина».
   З 1999 по 2003 рр. навчався на ветеринарному факультеті Національного аграрного університету.
   У 2014 р. заснував клініку ветеринарної медицини «Dr. Buryak», де працює головним лікарем.

   Жук Андрій Олександрович – державний службовець категорії "А" поза штатом Держпродспоживслужби. Народився 15 квітня 1981 р. в с. Велика Олександрівка Бориспільського району Київської обл.
   Після закінчення ветеринарного факультету Національного аграрного університету з 09.2002 по 01.2003 рр. – ветеринарний лікар товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон-Агро", м. Бориспіль Київської обл.
   З 01.2003 по 01.2004 рр. – головний ветеринарний лікар товариства з обмеженою відповідальністю "Регіон-Агро", м. Бориспіль Київської обл.
   З 01.2004 по 12.2010 рр. – начальник управління ветеринарної медицини в Бориспільському районі – головний державний інспектор ветеринарної медицини Бориспільського району Київської обл.
   З 12.2010 по 03.2016 рр. – начальник Головного управління ветеринарної медицини в Київській області – головний державний інспектор ветеринарної медицини Київської області.
   З 03.2016 по 10.2016 рр. – заступник начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області.
   З 10.2016 по 11.2016 рр. – начальник Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області.
   З 22.11.2016 по 31.10.2019 рр. – перший заступник Голови Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.
   З 01.11.2019 р. по теперішній час – державний службовець категорії "А" поза штатом Держпродспоживслужби.

   Мельник Володимир Васильович – кандидат ветеринарних наук, доцент. Народився 31 січня 1980 р. у м. Тульчині Вінницької обл. в родині робітників.
   У 1995 р., закінчивши 9 класів загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів № 1 м. Тульчина, вступив до Тульчинського технікуму ветеринарної медицини Вінницького державного аграрного університету.
   У 1999 р., закінчивши Тульчинський технікум ветеринарної медицини ВДАУ з відзнакою, вступив до Національного аграрного університету, який закінчив в 2003 р. з відзнакою.
   В цьому ж році був прийнятий на роботу в Державне підприємство ветеринарної медицини „АГРОВЕТСЕРВІС” на посаду завідувача лабораторії з контролю препаратів.
    15 жовтня 2003 р. вступає до аспірантури на кафедру гістології цитології та ембріології факультету ветеринарної медицини НАУ за спеціальністю 16.00.02 – патологія, онкологія і морфологія тварин.
    У 2008 р. під керівництвом професора Хомича В. Т. успішно захищає кандидатську дисертаційну роботу на тему: «Морфофункціональна характеристика лімфатичних вузлів і селезінки гусей та качок» та отримав вчену ступінь – кандидата ветеринарних наук зі спеціальності 16.00.02 – патологія, онкологія і морфологія тварин.
   У 2005–2006 рр., паралельно навчаючись в аспірантурі працює на посаді асистента кафедри гістології, цитології та ембріології.
   З вересня 2007 р. по червень 2008 р. – асистент кафедри патологічної анатомії.
   З вересня 2008 р. і до лютого 2020 р. працює на посадах асистента, старшого викладача та доцента кафедри епізоотології та організації ветеринарної справи.
   У 2008–2010 рр. – заступник голови ради молодих вчених ННІ ВМЯБПТ. У 2011 р. є стипендіатом Київського міського голови.
   З 2 березня 2020 р. і до тепер завідувач кафедри епізоотології, мікробіології і вірусології.
   З березня 2020 р. Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д 26.004.03.
   Мельник В. В. був співвиконавцем наукової тематики № 110 / 207-пр «Вивчити епізоотичну ситуацію з пастерельозу тварин, викликаного P. haemolytica, вдосконалити способи діагностики та профілактики»; 110 / 373-пр «Вивчення еволюційно-екологічних особливостей епізоотичного процесу сказу тварин на сучасному етапі», № держ. реєстрації 0110U003632. На даний час є співвиконавцем наукової тема №:110/525 – пр «Розробка засобів діагностики та контролю імуногенності вакцин проти сказу тварин».
   Мельник В. В. опублікував понад 80 наукових праць. Зокрема, він є співавтором двох навчальних посібників, одного патенту України, 35 методичних рекомендацій. З 2008 р. під його керівництвом захищено 25 дипломних та 20 магістерських робіт.
   Науковий напрямок В. В. Мельника – діагностика, лікування і профілактика захворювань інфекційної етіології у тварин, патоморфологія органів імуногенезу тварин при інфекційній патології.

   Охріменко Андрій Борисович – начальник управління державного контролю на кордоні Департаменту безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.
   З 08.2003 по 04.2007 рр. працював провідним лікарем ветеринарної медицини – токсикологом хіміко-токсикологічного відділу Державного науково-дослідного інституту з лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи, м. Київ.
   У 2007–2009 рр. отримав другу вищу освіту в Українському державному університеті фінансів та міжнародної торгівлі (м. Київ) за спеціальністю «Міжнародне право» і отримує кваліфікацію юриста-міжнародника.
   З 03.2008 р. працює головним спеціалістом – лікарем ветеринарної медицини відділу ветеринарно-санітарних заходів на державному кордоні Управління державної інспекції Державної ветеринарної та фітосанітарної служби, м. Київ (з 2016 р. Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів).
   З 01.2019 р. виконує обов’язки начальника управління державного контролю на кордоні Департаменту безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

2004 р.

   Ковпак Віталій Васильович – доктор ветеринарних наук, професор. Народився 15 червня 1980 р. в с. Кобринова Гребля Тальнівського р-ну Черкаської обл.
   Після закінчення університету працював молодшим науковим співробітником відділу координації науково-дослідних робіт Інституту ветеринарної медицини УААН, м. Київ.
   З 1.09.2006 р. – аспірант кафедри фізіології, патофізіології та імунології тварин НУБіП України. Після закінчення аспірантури працював науковим співробітником кафедри фізіології, патофізіології та імунології тварин НУБіП України. 16.06.2010 р. захистив кандидатську дисертацію на тему: «Біологічні властивості стовбурових клітин залежно від способу їх отримання та видової належності» під керівництвом д.в.н., професора А. Й. Мазуркевича.
   З 1.09.2011 р. по 31.08.2014 р. працював старшим викладачем кафедри фізіології, патофізіології та імунології тварин НУБіП України. З 1.09.2014 р. по 1.09.2017 р. – докторант кафедри фізіології, патофізіології та імунології тварин НУБіП України. З 1.10.2014 р. працював старшим викладачем кафедри акушерства, гінекології та біотехнології відтворення тварин.
   З 1.05.2019 р. і донині доцент кафедри акушерства, гінекології і біотехнології відтворення тварин НУБіП України.
   5 липня 2019 р. Ковпаку В. В. на підставі прилюдного захисту дисертації «Порівняльна характеристика стовбурових клітин та ефективність їх застосування за експериментального цукрового діабету у тварин» у вигляді рукопису зі спеціальності 16.00.02 «Патологія, онкологія і морфологія тварин» присуджено науковий ступінь доктора ветеринарних наук.
   Напрям наукових досліджень – біологічні властивості стовбурових клітин, біотехнологія відтворення тварин. Автор та співавтор понад 100 наукових праць, в т. ч.: 2 підручники, 4 монографії, 5 навчальних посібників, 10 методичних рекомендацій та 15 патентів України на корисну модель.

2005 р.

   Жовтуха Костянтин Володимирович - засновник і ветеринарний лікар ТОВ «Броварська м’ясна компанія»
   Після здобуття кваліфікації лікаря ветеринарної медицини, у 2006 р. отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Якість, стандартизація та сертифікація» та здобув кваліфікацію магістра з управління якістю.
   З 2006 по 2007 рр. працював менеджером по продажах в компаніях «Єврокорм» та «Ветко-К», в яких збільшив об’єми продажів в два рази за час роботи.
   У 2008 р. відкрив ТОВ «Комбіфід», яка успішно працює і по сьогоднішній день. Компанія відразу стала провідним виробником повнораціонних готових комбікормів та кормових добавок для свійських тварин. Паралельно почали вирощувати свиней і досягли поголів’я в 1500 голів.
   У 2015 р. став засновником ТОВ «Броварська м’ясна компанія», основним напрямком діяльності якої є відгодівля свиней. З 2018 р. компанія також займається розведенням та відгодівлею кролів.
   Запорукою успішного функціонування компаній в такій не простій сфері, як тваринництво, є розумне і впевнене керування засновника та ветеринарного лікаря Жовтухи К. В.

   Кучерук Марія Дмитрівна – доктор ветеринарних наук, професор. Народилася 5 листопада 1981 р. в м. Київ.
   У 1999 р. закінчила середню школу № 186 у м. Києві.
   З 1999 по 2004 рр. Кучерук М. Д. студентка факультету ветеринарної медицини Національного університету біоресурсів і природокористування України (НАУ). У 2005 р. захистила магістерську роботу та отримала диплом магістра ветеринарної медицини з відзнакою.
   З 2006 по 2009 рр. навчалась в очній аспірантурі на кафедрі санітарії та гігієни продукції тваринництва під керівництвом професора Засєкіна Д. А.
   У 2009 р. захистила у Національному університеті біоресурсів і природокористування України кандидатську дисертацію на тему: «Санітарно-гігієнічне та клініко-експериментальне обґрунтування застосування нутріцевтиків курчатам-бройлерам» за спеціальністю 16.00.06. – гігієна тварин та ветеринарна санітарія.
   У 2009–2016 рр. працювала на посаді асистента, а потім старшого викладача кафедри гігієни тварин та санітарії ім. професора А. К. Скороходька.
   З 2016 по 2018 рр. перебувала в очній докторантурі кафедри гігієни тварин та санітарії ім. проф. А. К. Скороходька. Виконала і успішно захистила у травні 2021 р. докторську дисертацію на тему «Теоретичне та експериментальне обґрунтування застосування препаратів на основі пробіотичних мікроорганізмів та їх метаболітів у органічному птахівництві» за спеціальністю 16.00.06 – гігієна тварин та ветеринарна санітарія.
   З 2019 р. переведена на посаду доцента. З березня 2020 р. призначена завідувачем кафедри ветеринарної гігієни ім. проф. А. К. Скороходька (утворену об’єднанням кафедри ветеринарно-санітарної експертизи та кафедри гігієни тварин та санітарії ім. професора А. К. Скороходька )
   Кучерук М. Д. розробила 7 НМК, та 5 ЕНК наповнено на базі elearn: «Благополуччя тварин, етологія і професійна етика» (україномовний і англомовний курс); «Гігієна тварин» (україномовний і англомовний курс); «Гігієна та санітарія харчових підприємств» (україномовний курс). Викладає англійською мовою. Є співавтором посібника з грифом МОН «Ветеринарна гігієна та санітарія (запитання і відповіді)», навчального посібника «Гігієна та санітарія переробних підприємств», 23 навчально-методичних зошитів для студентів (в т.ч. англійською мовою), порадника та тлумачника.
   Науковий напрямок – органічне тваринництво, Кучерук М. Д. сільськогосподарський експерт-дорадник за напрямком «Органічного виробництва, ветеринарної медицини та раціонального природокористування».
   З 2019 р. Кучерук М. Д. – віце-президент ГС «Органічна Україна», Голова науково-дорадчої ради Громадської спілки “Органічна Україна”. Співпрацює з сертифікованими операторами органічного ринку. З 2020 р. –експерт з акредитації освітніх програм НАЗЯВО.
   Кучерук М. Д. отримано 7 патентів України на корисну модель та 1 патент на винахід, 14 авторських свідоцтв, опубліковано 5 монографій, 3 статті у Web of Sci, 2 у Scopus, 66 наукових статей, 5 науково-практичних рекомендацій, 53 тези виступів на міжнародних (в т. ч. у Польщі, Вроцлавський природничий університет, 2019) та всеукраїнських конференціях, участь в міжнародних конгресах у якості спікера.

2007 р.

   Пікун Роман Іванович – директор ТОВ «Ветлідер».
   Свою ветеринарну діяльність розпочав ще до закінчення університету, а після отримання диплому відкрив власну справу – ТОВ «Ветлідер», де працює на посаді директора. За цей період брав участь у числених наукових конференціях, майстер-класах, семінарах в галузі ветеринарії. Відкрита школа асистентів ветеринарного лікаря та сім ветеринарних кабінетів у м. Харків.
   Це найбільша мережа ветеринарних кабінетів в східній Україні, кожен з яких включає в себе кабінет для прийому та обслуговування тварин, грумінг-салон, ветеринарну аптеку. У головному відділенні мережі зосереджена основна матеріально-технічна підтримка всіх кабінетів, де наші співробітники постійно покращують свої навички в сфері ветеринарії, поповнюють свій багаж знань, обмінюючись досвідом. Наш штат включає більше 50 співробітників – фахівців в області хірургії, стоматології, анестізіології, акушерства, дерматології та інших галузей.

2009 р.

   Вержиховський Олександр Олександрович – операційний директор та заступник голови Наглядової ради компанії ІМК.
   Після завершення навчання на факультеті ветеринарної медицини здобув другу вищу освіту та ОКР «Магістр» на факультеті якості, стандартизації та сертифікації.
   Ще під час навчання працював помічником ректора НУБіП України з міжнародних справ, де займався перекладом офіційної міжнародної кореспонденції, супроводом міжнародних делегацій, участю в організації міжнародних заходів.
   По завершенню навчання протягом 2009–2010 рр. працював начальником міжнародного відділу Української лабораторії якості і безпечності продукції АПК.
   У 2011–2012 рр. працював в Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» на посаді експерта з питань якості і безпечності продукції АПК, а з жовтня 2012 р. обійняв посаду виконавчого директора Асоціації.
   У 2013 р. перейшов на роботу у агрокомпанію ІМК, де протягом 2013–2015 рр. обіймав посаду заступника генерального директора з питань управління якістю і займався побудовою системи управління якістю на підприємствах ГК ІМК, оптимізацією бізнес-процесів, документообігу, організаційної структури.
   У 2015–2017 рр. очолював підприємство ТОВ «АгроКІМ» (490 працівників, 20,5 тис.га землі в обробітку, потужності для зберігання 165 000 тонн зерна, 350 голів ВРХ), яке входить до складу ІМК.
   З 2017 р. і по сьогодні працює на посаді операційного директора та заступника голови Наглядової ради компанії ІМК, де займається операційним управлінням агрокомпанією із 2 400 працюючими, 124 тис.га землі в обробітку, потужностями для зберігання 540 000 тонн зерна та 1 200 голів ВРХ.

2010 р.

   Камінський Олександр Йосипович – директор компанії Симедіка УА.
   У 2005 р. закінчив Новочорторийський державний аграрний технікум за спеціальністю «Ветеринарна медицина».
   Після закінчення факультету ветеринарної медицини Національного університету біоресурсів і природокористування України, отримавши диплом з ОКР «Спеціаліст», продовжує навчання та отримує диплом з ОКР «Магістр».
   Після закінчення університету працює в компанії Симедіка УА. З 2018 р. в цій же компанії директором.
 

2011 р.

   Іващенко Олександр Михайлович – заступник директора ТОВ Симедіка УА. Народився 7 жовтня 1984 р. в м. Чернігів.
   У 2009 р. закінчив Національний університет біоресурсів і природокористування України і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Ветеринарна медицина» та здобув кваліфікацію лікаря ветеринарної медицини.
   У 2011 р. отримав диплом магістра за спеціальністю «Ветеринарна медицина».
   З липня 2009 р. працює в ПП Ветком в м. Чернігів ветеринарним лікарем. З лютого 2011 р. працює в. о. керівника підприємства ПП Ветком.
   З жовтня 2011 р. працює в ТОВ Агромарс с. Гаврилівка Вишгородського району на посаді ветеринарно- санітарного експерта в цеху готової м’ясної продукції.
   З квітня 2012 р. працює в ТОВ Бізнесконтинент м. Київ на посаді менеджера з продажу ветеринарних препаратів.
   З лютого 2013 р. працює в ТОВ Симедіка УА м. Київ на посаді менеджера з продажу ветеринарних препаратів в відділі сільськогосподарських тварин. У травні 2015 р. переведений на посаду керівника напрямку ВРХ у відділі сільськогосподарських тварин. З грудня 2018 р. до теперішнього часу працює на посаді заступника директора компанії.

   Турчик Андрій Володимирович – народився 14 грудня 1986 р. в селі Кідри Володимирецького району Рівненської області.
   У 2004 р. після закінчення загальноосвітньої школи І–ІІІ ступеня зарахований в Млинівський державний технікум ветеринарної медицини за спеціальністю «Ветеринарна медицина».
   У 2007 р. одержав диплом молодшого спеціаліста з відзнакою. У 2007 р. зарахований в Національний аграрний університет на факультет «Ветеринарна медицина», ОКР «Магістр». У 2010 р. закінчив кафедру військової підготовки при НУБіП України.
   2011 р. одержав диплом магістра за спеціальністю «Ветеринарна медицина» та було присвоєне військове звання «Молодший лейтенант».
   З вересня 2012 р. зарахований до аспірантури НУБіП України на кафедру акушерства, гінекології та біотехнології відтворення тварин.
   З лютого 2011 р. по лютий 2012 р. працює в ТОВ «Хорда Груп» на посаді лікаря ветеринарної медицини.
   З березня 2012 р. по квітень 2013 р. працює в ТОВ «АгроВет Атлантик» у відділі ветеринарних препаратів.
   З січня 2014 р. по жовтень 2020 р. працює в ТОВ «Байєр» у відділі «Захисту здоров’я тварин»
   З серпня 2014 р. по вересень 2015 р. мобілізований на військову службу в ЗСУ.
   З 23 серпня 2014 р. по 19 серпня 2015 р. виконує бойові завдання в зоні АТО Донецької та Луганської областей. В квітні 2015 р. присвоєне військове звання «Лейтенант».
   За заслуги перед Україною має низку нагород і відзнак від Президента, Міністерства оборони України, Української Православної церкви: Почесний нагрудний знак Міністерства оборони України «ЗА ДОСЯГНЕННЯ У ВІЙСЬКОВІЙ СЛУЖБІ ІІ ступеня» – 2015 р.; Почесна відзнака Міністерства оборони України «ПОЧЕСНА ВІДЗНАКА 12-ГО ОКРЕМОГО МОТОПІХОТНОГО БАТАЛЬЙОНУ» – 2015 р.; Медаль Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета «ЗА ЖЕРТОВНІСТЬ І ЛЮБОВ ДО УКРАЇНИ» – 2015 р.; Медаль Президента України «ЗАХИСНИКУ ВІТЧИЗНИ» – 2015 р.; Орден Міністерства оборони України «ЄДНІСТЬ ТА ВОЛЯ» – 2015 р.; Медаль Міністерства оборони України«ЗА ОБОРОНУ РІДНОЇ ДЕРЖАВИ» – 2015 р. Пам'ятний нагрудний знак Міністерства оборони України «ЗА УКРАЇНУ, ЗА ЇЇ ВОЛЮ» – 2015 р.; Відзнака Міністерства оборони України«ЗА ЗАСЛУГИ» – 2015 р.; Пам'ятний нагрудний знак Міністерства оборони України «КРОВ ЗА УКРАЇНУ» – 2015 р.; Медаль Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета «СВЯТОГО ЮРІЯ ПЕРЕМОЖЦЯ» – 2016 р.; Орден Міністерства оборони України «ЗА МУЖНІСТЬ І ВІДВАГУ» – 2016 р.; Заохочувальна відзнака Міністерства оборони України «ВІРНІСТЬ ТА ЧЕСТЬ ІІ ступеня» – 2016 р.; Відзнака Міністерства оборони України «ЗА СЛУЖБУ ДЕРЖАВІ» – 2016 р.; Почесна відзнака Міністерства оборони України «УЧАСНИК АТО» – 2016 р.

2012 р.

   Кунак Юрій Валерійович – генеральний директор ТОВ «УКРАЇНСЬКА МОЛОЧНА КОМПАНІЯ». Народився 13 квітня 1989 року.
   Квітень–грудень 2012 р. – працює провідним лікарем-епізоотологом у Броварській районній державній лікарні ветеринарної медицини.
   З грудня 2012 р. по березень 2013 р. проходить стажування та тваринницьких комплексах у США.
   З березня 2013 р. по грудень 2014 р. працює головним лікарем ветеринарної медицини у ТОВ «КРИМ-ФАРМІНГ».
   З січня 2015 р. по серпень 2017 р – консультант з молочного тваринництва компанії «Hunland Trade Kft.», США та ЄС.
   Серпень 2017 р. – грудень 2018 р. – директор ТОВ «АГРОАЛЬЯНС-ІНВЕСТ».
   Грудень 2018 року – теперішній час – генеральний директор ТОВ «УКРАЇНСЬКА МОЛОЧНА КОМПАНІЯ».

   Футрик Тарас Володимирович – гловний ветеринарний лікар та власник мережі ветеринарних клінік.
   Після закінчення факультету ветеринарної медицини Національного університету біоресурсів і природокористування України у рідному місті Заставна Чернівецької обл. засновує ветеринарну клініку, де прцює головним ветеринарним лікарем. Згодом відкриває ветеринарну аптеку в м. Заставна та ветеринарной клініку з аптекою у м. Кіцмань.

2013 р.