Педагогічний відділ КСГІ (1924–1930 рр.): до історії гуманітарно-педагогічного факультету НУБіП України

Інституційна історія підрозділів НУБіП України здебільшого відтворюється за ювілейними та довідковими нарисами. Вони фіксують головні віхи, проте рідко спираються на систематичне опрацювання архівних джерел. Це стосується й гуманітарно-педагогічного факультету, офіційна історія якого (як факультету!) починається 1963 р. Тоді в УСГА був заснований педагогічний факультет для підготовки викладачів середніх спеціальних сільськогосподарських навчальних закладів. Водночас традиція підготовки педагогічних кадрів у стінах закладу сягає 1920-х рр., коли у структурі КСГІ виник педагогічний відділ, а згодом, у 1930 р., на його основі постав Київський агропедагогічний інститут (КАПІ). Ця сторінка історії відома переважно з коротких згадок, у яких розходяться дати, назви підрозділу та обставини його створення. Тому її з’ясування потребує звернення до первинних джерел і критичного зіставлення наявних свідчень. Метою цих матеріалів є реконструкція передумов, часу й обставин виникнення педагогічного відділу в КСГІ та його місця у структурі інституту в 1920-х рр.


Документальна база з історії КСГІ 1920-х рр. збереглася фрагментарно: накази, протоколи та звітна документація інституту за ці роки представлені в архівних фондах лише поодинокими справами. Через це важливим додатковим джерелом для нас стала тогочасна періодика, зокрема публікації керівників, викладачів та студентів інституту, які висвітлювали завдання, організацію та перші результати роботи відділу.


Отже, педагогічний відділ КСГІ виник як складник ширшої політики радянської влади в Україні щодо сільськогосподарської освіти першої половини 1920-х рр. Її логіку виклав директор КСГІ Петро Васильович ЧАЛИЙ у статті «Хліборобська країна вимагає педагогів-агрономів», опублікованій 1925 р. з підзаголовком «Педвідділ Київського сільсько-господарського інституту» (Народній учитель. 1925. № 49 (08.12). С. 3.). Автор відштовхувався від тези XII з’їзду РКП(б) про вирішальну роль сільського господарства в економічному житті країни. Звідси він виводив потребу заходів для піднесення галузі, серед яких одним із головних вважав агрошколу. За його словами, Раднарком України поставив за мету мати агрошколу в кожному районі як «культурний осередок сільсько-господарчих знань». Реалізацію цього задуму стримувала нестача працівників з агропедагогічною підготовкою. Спеціальні заклади вищої освіти такої підготовки тоді не давали. З огляду на це Українське головне управління професійної освіти (Укрголовпрофос) ухвалило відкривати при них (ЗВО) педагогічні відділи. Їхнім завданням було готувати педагогів-агрономів для шкільних агрономічних закладів з осіб, які вже мали вищу сільськогосподарську освіту. Отже, йшлося не про базову, а про додаткову, педагогічну кваліфікацію фахівців з вищою агрономічною освітою.

За свідченням П. В. Чалого, першим у цьому напрямі діяв саме КСГІ, який, долаючи «усі перешкоди», організував педагогічний відділ. Завдання відділу автор окреслював ширше, ніж вимагало розпорядження Укрголовпрофосу. Відділ мав готувати не лише педагогів-агрономів для агрошкіл, а й педагогів, здатних впроваджувати «активно-трудові методи» в трудовій школі. В іншому місці статті ця мета конкретизована як підготовка агрономів-методистів, які забезпечили б сільськогосподарський ухил у загальноосвітніх школах. Таким чином, від самого початку відділ орієнтувався на дві мережі закладів: профільну сільськогосподарську та загальноосвітню трудову школу.


Нагальність такої підготовки автор підкріплював даними про перший випуск. Слухачі пройшли програму за два триместри й відбули педагогічну практику в установах Києва та за його межами. Після цього їх направили на роботу до шкіл і технікумів України. Втім, випускники задовольнили потребу Окружного відділу народної освіти, технікумів і профшкіл у педагогах-агрономах лише на 15 %. На думку П. В. Чалого, питання підготовки агропедагогічних кадрів і для агрошкіл, і для трудових шкіл тому не втратило актуальності.

Стаття дає підстави для кількох спостережень щодо хронології та назви підрозділу: на момент публікації відділ уже здійснив один випуск і комплектував другий прийом. Отже, навчання першого набору мало відбутися щонайменше протягом попереднього 1924/1925 навч. р.

Як було влаштовано прийом наприкінці 1920-х рр., дізнаємося з хронікальної замітки «Педвідділ К. С.-Г. І.», вміщеної в пресі 1928 р. (Пролетарская правда. 1928. №214 (14.09). С. 6.) Відділ, як і раніше, приймав осіб із вищою сільськогосподарською освітою без педагогічної підготовки. Водночас коло вступників розширилося: в окремих випадках допускали й студентів останнього курсу київських інститутів сільськогосподарської спеціалізації. Вступники складали іспити з української мови, соціально-політичного мінімуму та сільськогосподарських дисциплін в обсязі агротехнікуму. До останніх належали: організаційно-економічний цикл, ґрунтознавство, сільськогосподарське машинознавство, хліборобство та дисципліни зоотехнічного циклу. Подавати слід було: свідоцтво про освіту, відомості про виробничий і профспілковий стаж та військову службу, а також «репрезентацію» установи, де вступник працював.

Від умов 1925 р. ці вимоги відрізнялися насамперед навчальним календарем. Тоді навчання починалося 1 грудня. У 1929 р. заяви приймала канцелярія КСГІ протягом вересня, а іспити проводили з 5 до 10 жовтня. Тобто набір на відділ було узгоджено із загальним навчальним роком інституту.
Справдився й намір, заявлений П. В. ЧАЛИМ: навчання тривало три триместри замість двох. Слухачі відділу мали всі права студентів КСГІ та отримували стипендії. Варто зауважити, що й наприкінці 1920-х рр. підрозділ мав назву «педвідділ».


Час виникнення педагогічного відділу КСГІ дозволяє уточнити стаття його очільника Івана СТОЙКЕВИЧА «Дещо про педвідділ», надрукована 1929 р. в інститутській газеті «Реконструктор» (Реконструктор. 1929. № 6. С. 5). Автор зазначав, що педвідділ існує п’ять років, а з 1925 до 1928 р. здійснив чотири випуски. Ці дані узгоджуються зі свідченням П. В. ЧАЛОГО про перший випуск, що відбувся до кінця 1925 р. після двох триместрів навчання. Отже, перший набір слухачів припадає на 1924/25 навч. р., а дату відкриття відділу, 1924 р., можна вважати підтвердженою свідченнями сучасників.

Іван Михайлович СТОЙКЕВИЧ –

завідувач педагогічним відділом КСГІ (1929 рр.),

викладач на факультеті соціалістичних господарств КСГІ (1930 р.),

заступник директора з навчальної частини, професор КАПІ (1930–? рр.)


Оцінюючи 5-річний підсумок, І. СТОЙКЕВИЧ наводив такі дані. За 4 випуски відділ підготував близько 120 агрономів-педагогів, переважно викладачів сільськогосподарських профшкіл, а також невелику кількість викладачів сільськогосподарських і педагогічних технікумів. Майже кожна округа УСРР, за його словами, мала випускників педвідділу серед викладачів сільськогосподарських профшкіл. Попит на таких фахівців автор пов’язував із планами розширення шкільної мережі. Згідно з п’ятирічним планом, у кожному адміністративному районі мала з’явитися щонайменше одна сільськогосподарська профшкола. Водночас розширювалася мережа зимових шкіл для дорослого селянства та шкіл селянської молоді, а в семирічках запроваджували агрономічний ухил.

Водночас стаття засвідчує складне становище відділу. Власного приміщення він не мав, лекції відбувалися в аудиторіях, які залишалися вільними після розподілу між іншими факультетами (педвідділ функціонував на базі приміщень КПІ). Бракувало й навчально-допоміжних установ: педагогічного кабінету, лабораторії психотехніки, майстерні навчального приладдя. На навчальне устаткування відділу КСГІ того року виділив 100 крб, тобто 0,26 % загальних витрат на обладнання. Автор прямо вказував і на зневажливе ставлення до роботи з боку окремих викладачів та закликав керівництво інституту змінити ставлення до педвідділу.


Програма розвитку, яку пропонував І. СТОЙКЕВИЧ, складалася з чотирьох пунктів. Перший передбачав перетворити педвідділ на агропедагогічний факультет з п’ятирічним курсом, де агрономічні дисципліни вивчали б разом із педагогічними. Такий факультет мав стати основою майбутнього агропедагогічного інституту як складника проєктованої сільськогосподарської академії. Другий пункт стосувався курсів заочного навчання для підвищення кваліфікації викладачів сільськогосподарських профшкіл, які не мали педагогічної освіти. Третій передбачав методично-консультаційне бюро, четвертий – дослідну сільськогосподарську профшколу як базу педагогічної практики. Утворення 1930 р. Київського агропедагогічного інституту можна розглядати як часткову реалізацію цього задуму. Інститут, однак, постав не у складі академії, а як окремий заклад, унаслідок загальної реорганізації вищої школи.


У даній статті досліджуваний підрозділ названо «педвідділом», а в одному місці «педкурсами». Термін «агропедагогічний» у тексті І. СТОЙКЕВИЧА вжито лише щодо проєктованих факультету та інституту. Отже, назва «агропедагогічне відділення» в пізніших історичних нарисах, найімовірніше, перенесена на 1920-ті рр. з назви інституту 1930 р.

Про внутрішню організацію роботи відділу докладніше розповідає стаття «До питання підготовки кадрів педагогів-агрономів» (Реконструктор. 1929. № 1. С. 1.). Її автор зазначав, що педвідділ починав роботу без відповідних зразків. На час написання статті він уже мав навчальний план, який після тривалого випробування себе виправдав: переважна більшість випускників справлялася зі своїми обов’язками як в агрономічному, так і в педагогічному напрямках. Іншою важливою проблемою був добір викладачів. На початку студенти гостро відчували брак педагогічної підготовки у професорів-фахівців. Згодом викладачі вдосконалювалися в процесі роботи, а у складі відділу з’явилося кілька агрономів із двома вищими освітами, педагогічною та агрономічною, і відповідним стажем. Головним досягненням відділу автор вважав організацію агропедпрактики. Студентів поділяли на групи по 15–20 осіб, до кожної прикріплювали керівника з агропедагогічним стажем. Лекції проводили в різних закладах, зокрема в агропрофшколах і меліоративній школі. Кожен студент за отриманою темою складав конспект, погоджував його з викладачем школи й подавав на затвердження керівникові групи. Він мав дібрати й упорядкувати матеріал, забезпечити його ілюстраціями, графіками, плакатами або лабораторною роботою з учнями. Наприкінці заняття студент за допомогою 10–15 запитань перевіряв, чи досягнуто мети. Предметні комісії розробили теми кваліфікаційних робіт, присвячених організації навчання, методиці викладання окремих дисциплін, облаштуванню кабінетів і лабораторій агропрофшкіл.


Пропозиції автора здебільшого перегукуються з програмою І. СТОЙКЕВИЧА, але додають кілька нових вимог. Він радив ретельніше добирати вступників і зараховувати лише кращих. Пропонував змінити штат так, щоб на відділі сформувалося ядро викладачів, повністю зосереджених на агропедагогічній роботі: значна частина викладачів працювала одночасно в інших закладах. Він також підтримав ідею методично-консультаційного бюро, вказавши, що працівники сільськогосподарських шкіл із периферії вже й так зверталися по поради до окремих викладачів відділу. Серед інших пропозицій — заочні педагогічні курси для вчителів агрошкіл, власне друковане видання педвідділу, якого той досі не мав, і дослідна агрошкола. Наприкінці автор, як і І. СТОЙКЕВИЧ, обстоював перетворення педвідділу на агропедагогічний факультет при КСГІ й закликав Народний комісаріат освіти УСРР підтримати цю ініціативу.

Окремо варто відзначити оцінку потреби в кадрах. За словами автора, на час написання статті педагогічно-агрономічні заклади покривали потребу в педагогах лише на 20–30 %. Для порівняння, 1925 р. П. В. ЧАЛИЙ наводив цифру 15 %.

Те, що з часом проблеми, про які писав І. СТОЙКЕВИЧ, не були подолані, засвідчує замітка «За раціоналізацію роботи педвідділу КСГІ», підписана криптонімом «Студ. „М.“» (Реконструктор. 1929. № 17). На думку автора, за тодішньої організації роботи відділ не виконував свого завдання: підготувати для сільськогосподарських профшкіл агрономів, добре озброєних педагогічними знаннями. Навчання, за винятком одного тижня, відбувалося після 15-ї години, мабуть, через відсутність власних аудиторій. Педагогічну практику проводили в школах у першій половині дня, тож між практикою та заняттями студенти змушені були по кілька годин чекати. Скористатися київськими читальнями вони не могли через години їх роботи, а власна педагогічна книгозбірня відділу налічувала лише кілька десятків книжок.


Не менш гострими були побутові проблеми. Стипендію студентам «уже чотири місяці не визначали, вони отримували лише аванси». Гуртожиток мали тільки семеро осіб, решта винаймала приватне житло за 10–20 крб. Не було в слухачів і «пільгових трамвайних квитків». Автор вважав, що все це знижувало продуктивність роботи до 40–45 % від норми і спричиняло відплив студентів. Контингент відділу нещодавно скоротився з 52 до 47 осіб, тоді як Народний комісаріат освіти установив норму 60–80 слухачів.
Для виправлення становища автор пропонував перейти на ранкове навчання й об’єднати в 7-годинному робочому дні без перерв лекції та пасивну й активну практику. За його розрахунками, це підвищило б продуктивність на 30–35 %. Із замітки видно, що керівник відділу ставився до цього задуму стримано: він побоювався, що за групової практики частина студентів залишатиметься без занять.

Ця замітка надає підстави уточнити, хто керував педвідділом, адже у ній названо тов. Пасічника, ймовірно, як завідувача. Можливо, що перед реорганізацією КСГІ у 1930 р. у керівництві відділу відбулась заміна. Зокрема П. П. (Н.?) ПАСІЧНИК — випускник педагогічного відділу 1929, очолив його наприкінці 1929 – на початку 1930 рр.

Навесні 1930 р. ставлення до педвідділу в інститутському середовищі набуло політичного забарвлення. Про це свідчить замітка «Ми проти такої автономії», вміщена в «Реконструкторі» у квітні 1930 р. (№ 20). Її автор визнавав, що того року на відділі «зібрано солідні сили», серед слухачів багато агрономів із великим стажем. Водночас він закидав відділу відірваність від загальноінститутської громадської роботи. За його словами, слухачі не брали участі ні в чому, що виходило за межі навчального плану. Їхня громадська активність обмежувалася вступом до МОДРу (Міжнародна організація допомоги борцям революції) та Авіахіму (Товариство друзів авіації та хімічної оборони), а на інститутські демонстрації з відділу приходило п’ять-шість осіб, причому навіть не всі комсомольці. Суперечку на зборах відділу між комсомольською частиною та деякими слухачами автор подав як прояв «класової боротьби». Він стверджував, що серед слухачів є не лише радянські, а й «антирадянські» фахівці, які незабаром виховуватимуть молодь, і закликав колектив їх «виявляти». Звичайно, що це джерело не можна сприймати як свідчення про реальні погляди слухачів. Воно передає риторику «класової пильності», яка навесні 1930 р. посилилася в умовах суцільної колективізації та показових політичних процесів, зокрема у справі «Спілки визволення України». Проте замітка показова у двох відношеннях. По-перше, вона підтверджує, що контингент відділу складався переважно з досвідчених агрономів старшого віку. По-друге, саме ця відмінність від основної студентської маси, яка набиралася за класовим принципом, зробила відділ уразливим до звинувачень у «відірваності» й «автономії».

Наступне джерело, яке ми виявили, підтверджує, що деякі пропозиції І. СТОЙКЕВИЧА на початку 1930 р. вже було втілено. Автор «Рапорту педвідділу» (Реконструктор. 1930. № 18. С. 3) виходив з того, що реконструкція сільського господарства вимагає й цілковитої перебудови сільськогосподарської профосвіти. Тому відділ мав узгоджувати підготовку агропедагогів зі змінами в селі, а свої завдання вніс до пунктів соцзмагання з Харківським сільськогосподарським інститутом. Центральною подією стала конференція-з’їзд випускників відділу за п’ять років, проведена на початку січня 1930 р. На ній зібралося близько 140 осіб. Конференція тривала чотири дні, роботу вели в трьох секціях. Учасники заслухали доповіді професорів відділу, а мета полягала в тому, щоб на основі досвіду випускників, які обіймали відповідальні посади в сільськогосподарській профосвіті, визначити «обличчя» сільськогосподарської профшколи перехідного періоду. Провідною ідеєю конференції стало визнання колективного господарства єдиною можливою виробничою і навчальною базою профшколи, а окремого «карликового» господарства профшколи — непридатним. Матеріали з’їзду використали для перегляду навчальних планів відділу, після чого передали до педкабінету. Отже, на цей час педагогічний кабінет, брак якого І. СТОЙКЕВИЧ відзначав 1929 р., при відділі вже існував.
Тоді ж при педвідділі утворили методично-консультаційне бюро. За словами автора, на той час воно було єдиним в Україні. До його складу увійшли професори кафедри педагогіки та члени фахових сільськогосподарських кафедр, а завданням бюро було обслуговувати УСРР у справі сільськогосподарської освіти. Так втілилася одна з чотирьох пропозицій І. СТОЙКЕВИЧ.


У «Рапорті» помітне прагнення показати, що відділ не стоїть осторонь громадського життя. Автор наголошував, що студенти не відриваються від громадських обов’язків, і наводив роботу агропедгуртка, який провів вісім зборів. У зв’язку з суцільною колективізацією для демобілізованих червоноармійців у військових частинах Києва організували курси з колективізації. Педвідділ узяв на себе лекційне обслуговування кількох таких курсів і виділив для цього 21 особу, а в принципі вирішив залучити до роботи всіх слухачів.

Серед джерельної бази маємо ще кількісні показники студентів на педагогічному відділі КСГІ. Отже, станом на 1929 р. відділ мав 53 студенти, усі навчались за державний кошт (Реконструктор. 1929. № 4. С. 4).

Одним із них був Матвій Тимофійович ОРАТІВСЬКИЙ. Фото його залікової книжки із записом вступ на педвідділ КСГІ 1929 р. ми виявили в інтернеті.

У музеї історії НУБіП України зберігається можливо єдина випускна фотографія педагогічного відділу за 1929 рік.

Ця фотографія сьогодні дає нам можливість відновити перелік як викладачів, так і студентів-випускників. Отже: ректор Г. С. Мазуркевич, зав. педвідділом І. М. Стойкевич, Проф. П. О. Діброва, проф. О. І. Душечкін, проф. В. В. Колкунов, проф. П. Ф. Вовк, проф. В. Л. Устьянцев, проф. Д. О. Белінг, проф. Н. К. Малюшицький, проф. Ф. І. Левченко, проф. Л. М. Пелех, проф. О. Ф. Музиченко, проф. С. І. Городецький, проф. А. А. Піонтковський, проф. О. О. Табенецький, викл. О. А. Іванов, проф. К. І. Павловський, проф. А. К. Філіповський, проф. Р. Р. Заклавський?, викл. С. Н. Ерлер, викл. С. І. Петренко, викл. Я. М. Терещенко, проф. В. К. Зданушкін, викл. М. О. Драй-Хмара, викл. Г. О. Гулак, викл. С. І. Палінчук, викл. М. В. Гудим-Левкович, викл. Б. Л. Бломнвіст, викл. Г. Ю. Войтушенко.

Випускники: О. І. Гурик, М. Ф. Дудник, М. П. Наконечний, С. М. Балован, М. Є. Шередеко, Є. М. Герман, А. Я. Брандт, Д. П. Бурий, М. К. Вістяк, В. П. Волохонський, Б. Д. Федоров, Ф. Е. Руденко, Т. І. Юрженко, С. К. Новіцький, І. Я. Самолецький, К. С. Калінчук, М. В. Федоренко, П. І. Гордієнко, П. П. Пасічник, О. В. Соловський, А. Й. Масло, М. К. Москаленко, М. Г. Крес, М. І. Тищенко, І. Г. Кравець, С. В. Пасічник, С. К. Кульбака, Ф. Г. Кириченко, А. І. Турчин, Ю. Ф. Чвертко, О. О. Наумов, І. А. Фініцький, І. П. Охват, П. М. Василенко, Ф. Д. Авраменко, А. М. Мартинюк, А. І. Здорик, О. О. Козловський, А. П. Короп, А. Л. Зражевський, Ю. М. Багаліцький, В. Ф. Брожко, М. Я. Поляк, С. К. Нечупоренко, Г. П. Заладанюк, Г. П. Назаренко, М. К. Сергієвський.


Серед інформаційних джерел маємо ще статтю «Умова на соцзмагання професорсько-навчительського та студентського колективу, педвідділу Київського Сільсько-Господарського Інституту з педвідділом Харківського Сільсько-Господарського Інституту» (січень, 1930 р.) (Сільсько-господарська освіта. 1930. № 1. С. 55, 56.). Серед викладачів (додатково до музейної фотографії НУБіП України) позначені Цященко та Богуцький.


Тепер щодо наявності у текстах з історії гуманітарно-педагогічного факультету НУБіП України тверджень про існування у 1920-ті рр. «педагогічних курсів». Чи не вперше таку термінологію ми знаходимо у «Хроніці інститутського життя» авторства проф. І. ЩОГОЛІВА (Записки Київського сільсько-господарського інституту. Том IV. Рік 1929. С. 263–265), який перераховував структурні частини КСГІ станом на 1928/1929 навч. рік. Зокрема, серед іншого він зазначив «вищі трьохтриместрові педагогічні курси, що підготовляють агронома-педагога». І там же подано чисельність студентів «курсів» — 50 осіб. Трохи згодом він же у публікації «Розгортання Київського сільськогосподарського інституту» (Сільсько-господарська освіта. 1930. № 1. С. 38–40.) так само зафіксував «вищі педагогічні курси». Відповідно, можемо говорити про те, що з легкої руки Іринарха Михайловича таке позначення педагогічного відділу КСГІ увійшло в історіографію.

Отже, представлені матеріали дають підстави стверджувати, що педагогічний відділ (педвідділ) у складі КСГІ відкрито 1924 р. і що протягом усього часу існування в межах КСГІ він функціонував саме під цією назвою, яку в окремих джерелах доповнювало найменування «педагогічні курси». Пропонуємо вважати 1924 р. офіційною датою започаткування в закладі підготовки педагогів-агрономів.


За своєю суттю педвідділ запроваджував модель післядипломної педагогічної підготовки фахівців-аграріїв, яка в сучасній системі освіти найближча до підготовки за спеціальністю «Професійна освіта» з присвоєнням кваліфікацій на кшталт «інженер-педагог» чи «агроном-педагог».

All news

Оксана СИЛКА,
директор музею історії музею історії НУБіП України