Сьогодні світ відзначає День пам'яті жертв Голокосту

27 січня 2019 року
     Щорічно 27 січня відзначається Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Саме 27 січня 1945 р. Червона армія визволила перший і найбільший гітлерівський концтабір Аушвіц (польська назва – Освенцім). Тільки тут, в 70 км від Кракова, за роки війни – з 41-го по 45-й - було вбито більше 1,4 млн осіб, з яких 1,1 млн були євреями. На момент звільнення радянськими солдатами в концтаборі містилися 3 тис. євреїв. Саме цей табір вважається головним символом Голокосту.

     А все розпочалося у 1933 р., коли до влади в Німеччині прийшов Адольф Гітлер, який затвердив у країні націонал-соціалістичний режим. Цей режим ґрунтувався на нацистській расовій доктрині, згідно з якою німці-«арійці» належать до вищої раси, а євреї, як в основному і інші народи, вважалися Untermenschen – недолюдьми.
     Спершу німецький уряд планував «вирішити єврейське питання» переселивши євреїв у певну місцевість (на територію Польщі – район Кракова, на Мадагаскар чи за Уральські гори), проте з розгортанням подій Другої світової війни план виявилися примарними. Нацисти вдалися до терору.
     Череда легких перемог на початку війни дала Гітлеру можливість втілити свої задуми в життя. Він почав знищення єврейського народу, в основному вихідців з Польщі, де проживала найбільш значна частина європейського єврейства. У виявлених після закінчення війни документах зазначено, що остаточною метою Гітлера було повне знищення всіх євреїв у всьому світі. Для виконання цього плану євреї були зігнані в гетто, були організовані трудові, концентраційні табори і табори знищення, в які доставлялися євреї; нездатних трудитися вбивали відразу, решта була приречена на смерть від голоду і хвороб.
     За роки війни нацисти знищили близько 6 млн євреїв, що становило приблизно третину загальної чисельності євреїв в усьому світі в той час. Планомірне знищення євреїв не можна назвати просто актом геноциду, настільки безпрецедентним воно було за масштабами, опрацьованості і реалізації. Це була спроба знищити цілий народ, де б не перебували його представники. Саме тому геноцид єврейського народу в роки війни отримав назву Голокост (англ. Holocaust – «всеспалення»). Нажаль в даному питання український та єврейський народи дуже схожі – обоє пізнали страждання від тортур, голоду, висилок та цілеспрямованого знищення через божевільний фанатизм вождів: з єврейського боку – Гітлера, з українського – Сталіна. Три Голодомори на території України забрало близько 13 млн безневинних життів.
     Голокост євреїв на окупованій нацистами території СРСР відрізнявся від подібних заходів у Європі. Там євреїв заганяли в гетто, з часом могли відправити до місць масових знищень у газових камерах. На українських землях більшість єврейського населення загинуло від куль у протитанкових ямах. Їх викопали ще за радянської влади військовополонені, місцеве населення чи самі жертви.



Мешканці гетто в Дрогобичі (Львівська область, тоді – Генеральна Губернія) очікують депортації, 21 липня 1941 р.

     Протягом 1941-1944 рр. багато євреїв України, які потрапили до рук фашистів, було депортовано в концтабори смерті на території Польщі: Освенцім, Белжеця, Треблянка, Майданек та інші.
     В Україні фашистами було створено 50 гетто. Гетто — спеціальні поселення для євреїв, відокремлені від зовнішнього світу, з жалюгідними умовами життя для подальшого їх повного винищення.

 

Молода єврейка з дітьми. Україна, 1941 р.

     Із 6 млн євреїв, знищених у різних країнах, 1,4 млн становили радянські євреї, яких знищено в основному на території України і Білорусі.
     «Акції зачисток», які проводили айнзатцгрупи після вступу німецьких військ, першими на території України відбулися на Галичині. У Львові особливі команди «4-А» та «4-Б» вдалися до погромів та арештів у перші дні після окупації. Звинувативши в загибелі в’язнів радянських тюрем комуністів і євреїв, вони викликали сплеск юдофобії у певної частини населення міста. Протягом тижня у Львові внаслідок погромів, ініційованих нацистами, було вбито 6 тис. євреїв.
     З приєднанням дистрикту «Галичина» до Генерал-губернаторства відбувся «перехід від тотальних убивств у районах, де господарювали військові, до планомірного знищення за директивами, розробленими відомством Гіммлера».
     У листопаді 1941 р. у Львові було відведено окрему ділянку міста для створення єврейського ґетто. Одночасно постали ґетто в інших містах і містечках Галичини. «Остаточне вирішення» єврейського питання відбувалося у таборах і ґетто Дрогобича, Борислава, Тернополя, Болехова, Сколе, Стрия, Камінки, Винників, Острова, Зборова, Куровичів, Яктрокова, Ляцків, Плугова, Козака та ін. населених пунктів. Загалом жертвами нацистської політики Голокосту в Галичині стали 610 тис. євреїв.

 

Трупи на єврейському кладовищі. Львів, 1941 р.

     Зазвичай стратам євреїв передувала зловісна процедура проведення «реєстрації», про необхідність якої повідомлялося спеціальними оголошеннями в публічних місцях. Реєстрація була рівноцінною підписанню вирока: табори і ґетто ставали проміжними пунктами на шляху до газових камер і ровів, в яких розстрілювали нещасних.

 

Одеські євреї в черзі за реєстрацією після приходу до міста німецьких і румунських військ. 22 жовтня 1941 р.

     Величезною братською могилою представників різних народів став Бабин Яр у Києві, де з 29 вересня до 3 жовтня 1941 р. спеціальні команди нацистів вбили понад 52 тис. євреїв, українців, поляків, білорусів, циган і росіян. Весною 1942 р. починає діяти Сирецький концтабір. Бабин Яр став останнім місцем і для його численних ув’язнених. Бабин Яр – некрополь для близько 220 тис. цивільних громадян та військовополонених. Окрім того існували й інші «Бабині Яри» на теренах України: у Дробицькому Яру в Харкові – 30 тис. загиблих, у Доманівці й Богданівці на Одещині – 50 тис.

 

Есесівці нишпорять у речах розстріляних в урочищі Бабин Яр. Київ, 1941 р.

     Одним із перших актів катастрофи на окупованих німцями українських теренах стала «Бердичівська трагедія». У цьому містечку протягом серпня-листопада 1941 р. було розстріляно, закопано живими і напівживими близько 30 тис. місцевих євреїв.

 

Страта євреїв нацистами. Україна, 1941 р.

     У військовій зоні винищення євреїв теж набуло особливої інтенсивності з середини 1942 р. У Запорізькій області до березня 1942 р. було вбито 8,5 тис. євреїв. У жовтні 1942 р. нацисти розстріляли 3 тис. дітей від змішаних шлюбів з євреями у Мелітополі. У 1941-1942 рр. гітлерівці знищили на території Сталінської області 16 тис. євреїв, Дніпропетровської – 18 тис., Ворошиловградської – 2 тис., Сумської – 1 тис., Полтавської – 14 тис. Харківської – 12 тис., Херсонської – 3,5 тис., Чернігівської – 3 тис. євреїв. У Криму жертвами катастрофи стали 30 тис. євреїв і караїмів. Загалом на Лівобережжі і в Криму нацисти вбили 112 тис. осіб єврейської національності.

 

Єврейських жінок та дітей з гетто у Мізочі ведуть на страту. 14 жовтня 1942 р.

     На території румунської Трансністрії політика Голокосту здійснювалася значною мірою за німецьким сценарієм. Першим заходом румунських окупантів стала реєстрація чоловіків віком від 18 до 50 років, відокремлення євреїв та їх наступне перепровадження до в’язниць і таборів. Масовий терор розгорнувся тут на повну силу після того як 22 жовтня 1941 р. стався вибух у румунській комендатурі. Це стало приводом до початку акції екстермінації єврейства. За наказом коменданта міста генерала Тресторіану на майданах і вулицях Одеси було повішено і вбито 5 тис. осіб. Щоб конвеєр працював інтенсивніше румунські офіцери запропонували «прискорений метод». 28 тис. євреїв було заживо спалено в попередньо облитих пальним артилерійських складах на Люстдорфській дорозі.

 

Монумент жертвам Голокосту в Одесі

     Жахлива політика терору нацистів і їх союзників проти євреїв знищила їх як етнорелігійну і соціокультурну спільноту в Україні. Жертвами Голокосту на українських землях стали близько 1 млн євреїв.
     Заперечення Голокосту неприйнятно з точки зору моралі, оскільки несе загрозу існуванню всього світу.
     Праведники світу – люди, які рятували євреям життя. Жителі багатьох районів України рятували євреїв. Митрополит А. Шептицький особисто врятував 15 рабинів і 150 єврейських дітей.
     Лише на Львівщині було врятовано кілька тисяч євреїв. 100 українців Галичини німці закатували за допомогу євреям. Рятували євреїв жителі Києва, Дніпропетровська, Одеси, багатьох центральних та східних районів України. Сьогодні відомо близько 2 тис. українців, які рятували євреям життя й одержали від парламенту Ізраїлю почесне звання Праведника світу.

 

Марія Поливач,
директор музею історії НУБіП України
Тетяна Чумак,
вчений секретар музею історії НУБіП України 

Регіональні навчальні заклади (синій)Захисти дисертаційНабір на навчання (синій)_2015