Газета «Освіта України». Директор Немішаєвського фахового коледжу Володимир Альохін: перше завдання, яке ми поставили після звільнення – викопати криницю

22 вересня 2022 року
   Цей навчальний заклад переніс важкі випробування. Його колектив відчув на собі весь тягар окупації, а директор дивом залишився живим. Ідеться про Немішаївський фаховий коледж НУБіП України, який у перші дні війни потрапив під удар рашистської навали. Але після звільнення заклад швидко відновлюється, провів вступну компанію і розпочав навчання уже у серпні. Як працівники та студенти пережили окупацію і що найперше зробили після звільнення? Скільки студентів прийняли цього року і за яким форматом проводять навчання? Завдяки чому компенсують укладені й понівечені ресурси? Про це та багато іншого «Освіта України» поспілкувалася з директором Немішаївського фахового коледжу НУБіП України Володимиром Альохіним.
 
  • Цими днями Немішаївський фаховий коледж святкує 110-річний ювілей. За понад століття свого існування він бачив і пережив багато подій, але те, що звалилося на нього у лютому-березні 2022 року, ввійде у його історію сторінками, сповненими страху і болю. Просимо Володимира Ілліча згадати ці екстремальні часи і розповісти, як він та його колеги пережили їх.

— Коли Немішаївська громада, як і більшість території Київщини, раптово опинилася під російською окупацією, в нас не виникало питання де перебути ці жахливі часи. Дякувати Богові і здоровому глузду ми завбачливо підготували в коледжі укриття, бо добросовісно виконували завдання, які ставили перед всіма свідомими громадянами Президент, Уряд та прислухалися до порад ректора НУБіП України Станіслава Ніколаєнка. Ми заздалегідь прибрали та облаштували укриття в підвальних приміщеннях гуртожитків із запасами найнеобхіднішого: води, ліків, консервів, ковдр та ін. Дехто зі скептиків тоді критично реагував на такі заходи, мовляв, навіщо це. Проте більшість співробітників підтримували. І не даремно!
   Тож, коли в Немішаєве зайшли російські війська, у мене навіть думки не виникало покинути рідний коледж, бо сотні людей чекали від мене як від директора наказів і розпоряджень як діяти. З перших днів війни ми переховувалися в підвальних приміщеннях гуртожитків №1, №3 та №4. Хтось намагався виїхати, але не встиг, у когось знищили житло, хтось боявся жити в багатоповерхівці – ми всі опинилися в укритті. Це були не лише співробітники та студенти коледжу, але й жителі громади та інших населених пунктів. У підвалі перебувала і вся моя родина – дружина Ольга Семенівна, старший син Володимир з дружиною Іриною та трьома дітьми. Загалом нас було близько 300 осіб, із яких було понад півсотні дітей.
  То були жахливі часи виживання і випробування на людяність. Адже небезпека нависала над головою кожної миті – постійні бомбардування, обстріли, важка бронетехніка, озброєні нелюди тут, поруч… і зберегти здоровий глузд та самовладання не всім під силу, а тим більше дбати про декілька сотень людей…
   Але я – керівник, мав організувати та згуртувати людей, повинен був вселити віру в швидке визволення, не допускав проявів відчаю і паніки. Тоді на моє звичайне «На добраніч» було радісно чути: «Бажаємо почути від вас завтра «Доброго ранку»…
 
  • Що було найважчим у період окупації?

— Найбільшу тривогу викликала близька присутність ворога. Десятки, якщо не сотні, російських танків і бойових машин постійно їздили територією коледжу, окопувалися на стадіоні, біля коледжанських ставів. У навчальних корпусах і в гуртожитках навіть ночували озброєні до зубів російські військові. А внизу, в підвальних приміщеннях сиділи ми… з нашими студентами….з маленькими дітьми… Серед них і моя десятимісячна онучка. Моя родина мужньо зносила важкий тягар окупації. І мабуть лише молитва рідних та тих, хто перебував в укритті вберегла моє життя, коли рашисти водили мене на допит і можливий розстріл. Дійсно, було страшно, але Господь почув наші молитви і вберіг моє життя і життя всіх нас.
   З часом тиск і обмеження для усіх нас з боку окупантів стали більш жорсткими – не можна було виходити, телефонувати. Та найголовніше – що всі живі лишилися.
   Спали одягнуті. Якщо то можна назвати сном, коли довкола усе гримить, бахкає і не знаєш, куди влучить черговий снаряд. Напоготові були ломи, лопати, молотки, щоб раптом що – відкопуватися чи вибивати вікна. Під постійними обстрілами нелегко принести в укриття воду чи роздобути конче необхідні ліки. Бувало пігулки ділили між собою навпіл, розуміючи, що це дасть можливість ще день прожити. А чого вартувало приготувати на вогнищі їжу чи розділити на всіх останню хлібину….
   Найскладніше було з водою, адже електропостачання було знищено з перших днів окупації, то, відповідно, і подача води припинилася, а людей багато, потреба у воді – колосальна, і криниці поблизу немає. Воду діставляли з сусіднього села.
 Тож перше завдання, яке ми поставили після звільнення – викопати криницю на території коледжу. Це стало можливим за фінансової підтримки ВСП «Мукачівський фаховий коледж НУБіП України» та особисто його директора Юрія Садварі. Поблизу гуртожитку №1 ми обладнали криницю з механічною та електричною подачею води, щоб незалежно від обставин мати свою воду.
   Боляче згадувати ті часи… Як могли підтримували один одного, молилися і вірили, що дочекаємося наших захисників. І дочекалися! З яким трепетом і радістю їх зустрічали 1 квітня. Зі сльозами щастя піднімали прапор на флагштоці та співали гімн України. І сьогодні віримо, що перемога за Україною! Інакше бути не може!» Пізніше, за першої можливості, перерахували на підтримку ЗСУ одноденний заробіток, близько ста тисяч гривень.
 
  • Рашисти не гребували забрати обладнання із навчальних аудиторій, вибивали двері, вивозили награбоване на вантажівках. Хто допомагав відновити втрату техніки, необхідної для навчання та роботи?

— Окупанти нахабніли, БТРами і КамАЗами вивозили технічне оснащення, меблі, речі з аудиторій, лабораторій, майстерень і студентських гуртожитків. Прострілювали і вибивали двері в кабінетах та забирали усе, що потрапляло під руки: комп’ютери, телевізори, побутові речі.
   Уже після визволення, коли рашисти повтікали, боляче було дивитися на те, що вони залишили після себе… Це не люди, звірі…все що можна було потрощити – було потрощене. Треба відновлювати навчання, а як? Жодного вцілілого комп’ютера…
   Дякуємо за суттєву допомогу і підтримку в тяжкі для коледжу часи Національному університету біоресурсів і природокористування України і особисто ректору Станіславу Ніколаєнку. Саме НУБіП першими передали нам комп’ютери та оргтехніку. Вагомою була і підтримка від Бучанської райдержадміністрації на чолі з Миколою Ляшенком, які у складний період весняно-польових робіт допомогли паливом та насіннєвим матеріалом. Глибока вдячність і низький уклін всім благодійникам і особисто Томенку Миколі Володимировичу, за надану допомогу і продуктами харчування, і ліками, і обладнанням, і матеріалами. Щира вдячність усім небайдужим до чужого горя благодійникам і меценатам! Ця допомога – свідчення Вашого небайдужого ставлення до проблем колективу коледжу.
   Дякуємо всім за людяність, доброту, безкорисливість. Ми пишаємося, що у нас такі щирі та щедрі друзі! Хай Господь сторицею віддячить за розуміння, добро і підтримку. Нехай завжди зігріває тепло людської подяки за добрі справи, зроблені в ім’я українського народу! Миру всім нам! Слава Україні!
 

«НЕ НАРІКАЄМО, А ПРОДОВЖУЄМО ПРАЦЮВАТИ»

 

  • Ще ніколи початок навчального року не відбувався в умовах такої невизначеності, зокрема – щодо питань фінансування, середньострокового планування. На що Ви опираєтеся, плануючи майбутню діяльність?

— Звичайно є питання стосовно фінансування. Нам зменшили як і кожному обсяги фінансування. Якби не можливість заробляти кошти за рахунок спеціального фонду , то нам би було б набагато тяжче підтримувати і розвивати нашу матеріально-технічну базу. Але ми маємо землю і господарство, які дають хоча й невеликі, але надходження.
   У розпорядженні коледжу є понад 500 га орної землі, і в цьому році ми зібрали по 3 т зерна з га, це непоганий результат, зважаючи на те, що ніяких добрив цьогоріч не вносили.
   Ми маємо 200 голів великої рогатої худоби, яка допомогла нам вижити в період окупації, тепер ми реалізуємо молоко нашим співробітникам і на молокозавод. Це невеликі кошти, але вони допомагають нам підтримувати наявну матеріально-технічну базу коледжу. Звичайно, фінансування не вистачає, ми розуміємо, що це тимчасово. Ми розуміємо, що в країні іде війна, і всі ресурси спрямовані на Перемогу, тому й не нарікаємо, а продовжуємо працювати. В нас тут свій – освітній фронт. Кожен на своєму місці має робити все можливе, і навіть неможливе заради Перемоги, заради Миру.
 
  • Зима очікується нелегкою, зважаючи на питання опалювання закладів. Як плануєте організувати навчальний процес, зберегти у належному стану інфраструктуру закладу?

— Коледж має велику територію – 48 тис м2 навчальних та виробничих площ і, звичайно, з деякою настороженістю чекаємо на зиму, і прекрасно розуміємо, що ця зима буде найскладнішою. Прийнявши спільне рішення колективу, ми розпочали освітній процес ще 8 серпня, щоб максимально попрацювати влітку, до того ж суботи в нас теж робочі. Навчаємося в змішаному форматі, традиційно була посвята в студенти першокурсників, вони проходили адаптаційний період навчання. За рахунок того, що наші викладачі перебували у відпустці 24 дні, ми мали змогу раніше розпочати освітній процес, решту відпустки вони зможуть забрати взимку. Таким чином ми плануємо якомога інтенсивніше попрацювати в теплу пору, а взимку продовжити канікули студентам.
 
  • Для того, щоб випускник закладу став справжнім фахівцем, окрім належного рівня навчання необхідна і хороша виробнича практика. Як планують працювати місцеві роботодавці, чи братимуть на практику студентів коледжу? Чи після березневих подій база закладу може надавати повноцінні практичні навички?

— Коледж уже має багаторічні контакти й домовленості з роботодавцями, підписані угоди про співпрацю саме в питаннях проходження практичної підготовки студентів. На кожному відділенні, а їх у на п’ять, є Рада роботодавців, головним завданням якої є допомога і підтримка в плані професійної підготовки майбутніх фахівців, постійно розширюємо бази проходження практик. Коледж працює над впровадженням елементів дуальної освіти.
   Поряд з основною спеціальністю студенти одночасно оволодівають робітничими професіями. З метою підвищення рівня професійної майстерності випускників, їх практичної підготовки, адаптації до вимог ринку праці, здійснюється професійна підготовка студентів за 23 робітничими професіями. Оволодівши робітничою професією студенти закріплюють і розширюють практичні навики, а також безпосередньо готуються до виробничої діяльності. Тісне поєднання теорії і практики дає потужний результат. На виробництво йде технолог, який вже уміє переробляти молоко і готувати сир. У ветеринарну клініку приходить спеціаліст, який вже упевнено робить уколи, обробляє рани і не тільки. Чималий досвід студенти отримують на наших виробничих підрозділах. Колектив постійно працює над удосконаленням і покращенням наявної матеріально-технічної бази, над створенням належних умов для навчальної та практичної діяльності студентів.
 

«ПОПРИ ОБСТАВИНИ ДО НАС ПРИЙШЛИ СТУДЕНТИ»

 
  • Як пройшла цьогорічна вступна кампанія?

— Спочатку зауважу, що 24 червня відбулося урочисте вручення дипломів цьогорічним 363 випускникам коледжу, серед яких – 81 отримали дипломи з відзнакою. Важким був їх шлях до освіти – карантини через коронавірусну епідемію, та найстрашніше – навчання в умовах воєнного стану. Але з впевненістю можна сказати – гідно пройшли ці труднощі і студенти і викладачі, бо ми розуміємо, що як ніколи Україні потрібні висококваліфіковані спеціалісти, а тому всі зусилля спрямовані на опанування спеціальністю та здобуття фахових умінь. Агрономи, ветеринари, електрики, технологи, механіки, фінансисти, які вийшли зі стін коледжу пишуть історію України та творять її майбутнє. Дехто з випускників продовжить навчання, але більшість піде працювати, піднімати економіку нашої країни, особливо після російської навали.
   Відверто скажу, з настороженістю чекали на вступну кампанію. Розуміли, що більшість батьків боятимуться відпускати 15-річних дітей на навчання з огляду на воєнний стан. Але, незважаючи на обставини, до нас прийшли студенти. Ми залишилися на минулорічних показниках. Щороку ми приймали понад півтисячі нових студентів. Так буде і цього року.
 
  • Свою історію коледж веде від часу заснування Мироцького сільськогосподарського училища у 1912 році, тож цьогоріч він відзначає 110-річчя. Яким Ви бачите майбутнє закладу – найближче і в перспективі?

— Так, для нашого закладу освіти цей рік – ювілейний: 12 вересня далекого 1912 року було відкрито Мироцьку сільськогосподарську школу. І впродовж 110 років основною метою була і залишається підготовка висококваліфікованих фахівців, виховання патріотів нашої країни.
   Ми маємо працювати самі і навчати студентів так, щоб економічно підтримувати нашу державу. Ми повинні розуміти свою консолідовану відповідальність. Кожен повинен якісно виконувати свою роботу. Наші герої захищають Вітчизну, а ми тут повинні працювати на розвиток нашої держави, укріплювати економічну міць. У нас навчається молодь, яка буде відбудовувати, відроджувати Україну після повного звільнення від окупантів. І сподіваємося це буде дуже скоро.
   Я вітаю колектив з славним ювілеєм! Я дякую кожному, хто зробив свій внесок у розвиток коледжу, хто працював і працює на благо освіти України. Хочу подякувати всім і кожному за неоціненний вклад у розвиток наукової, методичної та матеріально-технічної бази коледжу. Велика вдячність і шана всім працівникам і співробітникам, які виявили розуміння ситуації і в складних економічних, епідеміологічних, воєнних умовах не просто самовіддано працюють, підтримуючи заклад у нормальному стані, а й покращують його стан, сприяють піднесенню іміджу коледжу!
   Щиро зичу всім зустрічати річниці ще багато літ, і нехай вони приносять тільки натхнення, бажання любити свою працю, творити добро!
 Миру всім, міцного здоров’я та доброї долі, наснаги та душевної злагоди, невичерпної творчості та енергії, щастя, добра та Божого благословення всьому колективу! Все буде Україна!
 

   «Освіта України» щиро вітає Немішаївський фаховий коледж НУБіП України з ювілеєм. Доєднуємося до всіх побажань і, своєю чергою, зичимо Володимиру Іллічу та всьому колективу закладу якнайскорішого відновлення, довгих щасливих років продуктивної діяльності, насичених високими досягненнями, і гідних фахових випускників, які прославлять Україну та її аграрну справу в усьому світі!

 
 

Спілкувався Максим Короденко 

Набір на навчання (синій)_2015Регіональні навчальні заклади (синій)Захисти дисертацій

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook