НАША МАЛАНКА НЕ САМА ХОДИТЬ, НАШУ МАЛАНКУ ВАСИЛЬКО ВОДИТЬ.

        

       Що не кажіть, Україна – країна унікальна: і Різдво ми два рази на рік святкуємо, і Новий рік до нас приходить двічі. Але, напевне, і краще, що є такі розбіжності між юліанським і григоріанським календарем, адже вони спонукають нас, українців, оберігати і відтворювати народні звичаї і обряди, створювати свято для тих, хто поруч з нами.

        Ось і вчора рекреаціями навчального корпусу №3 неслося: 

               Ой господарі, господарочки,

          Пустіть до хати Маланочку…

          Пустіть до хати погріти п’яти,

          Пустіть до груби погріти зуби,

          Пустіть до печі зігріти плечі, - це працівники кафедри культурології , за давнім народним звичаєм, «водили Маланку» і щедрували.

      Святкування Маланки походить від стародавнього, ймовірно, дохристиянського звичаю.      За стародавнім міфом, окрім сина, у всеєдиного Лада, вірного побратима бога Місяця, була ще донька, яку всі називали Миланкою, бо вона була така мила й чарівна. Одного разу коли князь-Місяць був на полюванні, лютий змій викрав із срібного терема Миланку й запроторив у підземне царство. Визволив її і одружився х нею славний богатир Безпальчик-Васильчик. Ось чому після Маланки у народі святкують Василя. Маланка-Вода приходить разом із Василем-Місяцем перед Новим роком сповістити господарів про наступні урочистості та справити гостини, які в народі так і називають — гостини Маланки. Наші предки вірили, що чим багатшими будуть в цей вечір гуляння, тим заможніше буде жити сім’я в новому році. Тому цей вечір і називали Щедрим.
      За християнським календарем, преподобну Маланку Римлянку вшановують 13 січня, а пам’ять святителя Василія Кесарійського – 14 січня, тож в українській народній традиції дохристиянський і християнський обряд об'єдналися, а свято отримало назву – свято Маланки і Василя.

      Зазвичай у ці дні  веселі щедрувальники вітають усіх зі святом піснями-щедрівками, бажаючи миру, добра і благополуччя, а їх прихід є доброю ознакою для господарів. Щиро прийняли нашу Маланку і Василя і в залі засідань ректорату. Ректор університету Станіслав Миколайович Ніколаєнко подякував за теплі віншування і висловив бажання, щоб наступного разу серед щедрувальників було менше викладачів. а більше студентів, щоб наш університет міг виконувати свою безпосередню місію – вчити!

         

        

 

           А потім Маланка з Василем заходила у всі відчинені двері – і доброго настрою, усмішок, тепла вистачило усім, сподіваємось, надовго! Тож