Незабутній Львів

Кожне місто славиться своїми відомими особистостями. Львів – це не тільки історична столиця галицької землі, але й європейське місто з великими культурними традиціями, зокрема, – літературно-мистецькими. Львів став об’єктом захоплення і натхнення до творчості видатних митців світу. Леопольд фон Захер Мазох, Станіслав Єжи Лец народилися і виросли у Львові. Тут жили, творили і знайшли свій останній спочинок Габріеля Запольська, Марія Конопницька… Северин Гощинський – польський поет-романтик, представник «української школи» польської поезії, автор творів «Канівський замок», «Собутка», «Король старого замку» жив і творив у Львові, знайшов вічний спочинок на Личаківському цвинтарі. Були і такі, які недовго перебували у Львові, але назавжди залишили спогади про місто у своїй творчості (Шолом-Алейхем, Генріх Сенкевич, Етель Ліліан Войнич та багато-багато інших).

Літературний Львів славиться польськими, французькими, австрійськими, єврейськими романістами, повістярами, фантастами, драматургами, поетами… Александр Фредро – відомий польський письменник, драматург – частина галицької історії. Його п’єси «Дами і гусари», «Помста», «Муж і жона» та інші увійшли в репертуар театрів Європи. В. Залеський – польський драматург, фольклорист, укладач збірки «Пісні польські та українські галицького люду». Всесвітньо відомий Оноре де Бальзак двічі відвідав Львів (1847-1848, 1849-1850 рр.). Образ А. Міцкевича назавжди закарбовано у Львівському камені. У його баладах «Рибка» і «Чати» – українські мотиви. Ян Парандовський – відомий польський письменник, перекладач міфів та легенд Стародавньої Греції польською та українською мовами, автор книги «Міфологія» – львів’янин. Павлін Свєнцицький – львівський літературознавець і перекладач творів У. Шекспіра. Микола Рей – засновник польської літературної мови народився на Львівщині (автор відомих творів «Життя Йосифа», «Купець», зб. «Звіринець», трактату «Зерцало»). Видатний майстер афоризмів Станіслав Єжи Лец – львів’янин.

Біля пам’ятника королю Данилу                   Львівська ратуша

А ще цими вулицями ходили Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Ірина Вільде, Михайло Грушевський, Соломія Крушельницька, Марія Заньковецька, Марія Вольська, Лесь Курбас, Михайло Бойчук, Іван Труш, Станіслав Людкевич, Богдан Ступка, Роман Федорів, Ростислав Братунь, Дмитро Павличко, Роман Горак, Кость Левицький, Андрей Шептицький, Йосип Сліпий, Володимир Івасюк, Ігор Білозір… Львівськими вулицями пройшлися і викладачі (куратори: О. В. Васюк, Т. І. Ковальчук, Л. М. Маценко, В. А. Кручек, О. В. Лапа) та студенти гуманітарно-педагогічного факультету НУБіП України. І всюди нас супроводжувала, знайомила з історією, архітектурою, культурою і мистецтвом міста велика ентузіастка, патріотка, залюбована у Львів й Україну, істинна християнка і дочка українського народу Калашник Антоніна Кирилівна. На одному диханні, як пісню, як казку слухали ми ці оповіді від середньовічного Львова – до сучасного європейського.

Архітектурний Львів (центр міста в історичній спадщині ЮНЕСКО) захопив, здивував і замилував нас Нептуном, Артемідою (Діаною), Амфітритою, Адонісом, які охороняють «серце» Львова – Львівську ратушу. Кам’яні леви – обабіч входу до ратуші, згадка про яку датується 1381 р. Архітектори Й. Маркля та Ф. Трешер звели вежу заввишки 65 м. (350 сходинок). Піднімаючись на оглядову площадку, можна спостерігати за дією механізму годинника, що працює з 1851 року. Ратуша розташована на перлині міста – площі Ринок (історія сягає ХІV ст.) із старовинними будинками (44 кам’яниці) та чудом сонячного освітлення, де чотири рази на добу сходить сонце. Щоразу інший бік площі з її трьохвіконними «кам’яницями» осяюється і розквітає… Від кожного кута площі, розміром 142 на 129 м, відходять по дві вулиці. Антоніна Кирилівна про них знає геть усе: їх історію, перейменування; сакральні, історичні, мистецькі, архітектурні шедеври. Ми пройшлися площею не один раз, зайшли в її музеї, піднялися на оглядову площадку ратуші, дегустували смаколики «Криївки», погомоніли з паном Миколою у її дверях… Окрасою площі Ринок є кам’яниця Бандінеллі (1593), «Чорна кам’яниця» (1588) є найціннішою спорудою будівництва епохи Ренесансу. З 1929 року в кам’яниці розмістився Історичний музей Львова. Нікого не залишає байдужим «Королівська кам’яниця» (1580), збудована архітектором Петром Барбоном для львівського купця Костянтина Корнякта. Зовсім поруч – каплиця Боїмів, з іншої сторони – Вежа Корнякта. І сьогодні три чорні кам’яниці дивують гостей і жителів міста. 

Нептун на площі Ринок                                Вчимося захищати Батьківщину (Криївка)

Одним із семи чудес Львова є Будинок учених на вулиці Листопадового Чину, 6. Це краща необарокова споруда. Елегантність її інтер’єрів поза конкуренцією у Львові. Ця кам’яниця ніби випромінює неспокійну енергію, що контрастно пульсує у заглибленнях аркадної лоджії та у фігурах ефектно напружених атлантів обабіч порталів. Динамічний рух продовжується в інтер’єрі – у вирі ліній різьбленої в дереві сходової галереї, завершеної скляним перекриттям. Сьогодні Будинок учених доступний загалові лише в особливо урочисті для Львова дні. Трохи вище, на Святоюрській горі – Собор Святого Юра (1744). Собор будувався упродовж 20 років коштом єпископів Атаназія та Льва Шептицьких. Інтер’єр оздоблював К. Фесінгер, стінні розписи та ікони виконали Л. Долинський та Ю. Радивилівський, зовнішнє оздоблення та браму з алегоричними фігурами – М. Філевич; аттик собору увінчує статуя Св. Юрія Змієборця, вирізьблена Іоаном Пінзелем. Поруч із Собором Святого Юра – пам’ятник Андрею Шептицькому.

На Святоюрській горі

На площі Митній

У Будинку вчених

Будинок вчених

В Оперному театрі імені Соломії Крушельницької

Міфи і легенди стародавньої Греції та Риму можна почути і побачити в архітектурі і живописі Львова. Особливо багато міфічних героїв у будинку Оперного театру ім. С. Крушельницької, збудованого у 1895-1900 рр. за проектом архітектора З. Горголевського. Перспективний вид на театр від площі А. Міцкевича – один з найпривабливіших у львівському урбаністичному ландшафті. Будинок театру є імпозантно пишним у своїй ренесансно-бароковій образності, він інтригує скульптурно-живописною насиченістю. Фронтон театру вінчає скульптурна композиція, виконана П. Війтовичем. Це алегоричні фігури: «Слава з пальмовою гілкою», «Геній драми і комедії», «Геній музики». Під час прем’єрних вистав сцену закриває парадна завіса «Парнас», виконана Г. Семирадським. Чотириярусна зала має форму ліри і вміщує 1000 глядачів. Стіни цієї зали пам’ятають голоси С. Крушельницької, М. Менцинського, А. Дідура, М. Баттістіні. Інтер’єр театру оздоблений різнокольоровим мармуром, позолотою, декоративними розписами і скульптурою. Архітектура і мистецтво тут вдало поєднано.

Біля скульптури С. Крушельницької в Оперному театрі

Сакральний Львів зачарував наших студентів не менше. Монастирський костьол Божого Тіла чину домініканців, де поталанило побачити вінчання молодих львів’ян, має еліптичний купол, який підтримують вісім пар колон. У пишні барокові шати вбраний інтер’єр храму. Під куполом стоять вісімнадцять дерев’яних скульптур святих домініканського чину… Вірменський собор, Преображенська церква, костьол єзуїтів, Латинський Катедральний собор, Каплиця Кампіанів, каплиця Боїмів, Бернардинський костьол і монастир, Успенська церква, Каплиця Трьох Святителів, костьол францисканок, церква Стрітення, церква Святого Миколая, храм Св. Івана Хрестителя, церква Св. Онуфрія, церква Св. Параскеви П’ятниці, колишній костьол Св. Марії Магдалини, де нині діє Будинок органної та камерної музики, костьол Св. Єлизавети (з 1990 року – греко-католицька церква Святих Ольги та Єлизавети), церква Св. Анни, церква Апостола Андрія, костел Св. Миколая, церква Св. Софії, церква Петра і Павла, церква Св. Георгія, костьол Св. Антонія, церква Вознесіння Господнього, церква Покрови, колишній костьол сакраменток (нині церква Св. Трійці), церква Христа-Спасителя, церква Різдва Пресвятої Богородиці, церква Св. Андрія Первозванного на вул. Варшавській, церква Св. Йосафата (колись костьол Св. Франциска Ассізського), церква Св. Дмитрія – ось далеко неповний перелік святинь міста Львова. Недаремно вчитель на уроці про Київщину схарактеризував Львів так: «У неділю і свята подружжя бере дітей за руки і веде у святий храм…».

Львів неповторний у різні пори року і за будь-якої погоди. Дощик у суботу не зіпсував нашого враження про це неповторне місто. Це місто-музей і місто музеїв. Ми побували у музеї львівської сакральної барокової скульптури ХVІІІ століття «Творчість Іоана Георгія Пінзеля», що на площі Митній, 2, у Музеї-аптеці на площі Ринок, в Етнографічному музеї, Музеї зброї (1430). В експозиції цього унікального музею – близько 5000 одиниць старовинної зброї: кинджалів, мечів, гармат, мортир, аркебуз, мушкетів та ін.

Шоколадний Львів постав перед нами у вигляді фестивалю шоколаду на подвір’ї палацу Потоцьких на вул. Коперника, 15 (1889) і Палацу мистецтв. Палац графів Потоцьких за огорожею з орнаментальною металевою брамою, здається, ніби перенесений з берегів Луари чи Сени. Інтерєри, прикрашені ліпниною, рельєфами, настінним живописом, вітражами. Існує Львів пива, пампушок, борщу, солодощів, сиру та вина… А ще – Львів книги і Форуму видавців.

Ми не могли не поклонитися Тарасові Шевченку (1992-1995) та Фігурі Богоматері (1904), які дуже шановані львів’янами. Зліва від фігури Кобзаря – «Хвиля національного відродження», 12-метрова символічна стела з фігурними рельєфами.
Ще надовго нам вистачить вражень про високу духовність, гідність і шляхетність львів’ян, їх бережне ставлення до своєї архітектури і шанобливе до культури і мистецтва. Львів – це натхнення, захоплення, краса і безмежна любов…
Ніколи не забудемо слова Калашник Антоніни Кирилівни: «Поклоніться від мене і львів’ян нашій столиці…».

Тамара Ковальчук, кандидат педагогічних наук,
доцент кафедри соціальної педагогіки
та інформаційних технологій в освіті