Шляхами пам’яті – шляхами сьогодення
Останнім часом усі ми, українці, стали надчутливими до ВІЙНИ. Мабуть тому ми з третьокурсниками агробіологічного факультету обрали саме цей музей. Його відвідування в шкільні роки було подією обов’язковою та важливою, проте розповідь екскурсовода та експонати сприймались дещо відсторонено, адже ці події відбувались багато років тому. Наразі гострота почуттів надзвичайна – суцільні паралелі з сьогоденням. Відчуття власної причетності та реального болю супроводжувало нас протягом усієї екскурсії. Ми вже знали – це персональні історії реальних людей .
16 липня 2015 року, згідно закону про декомунізацію, музей отримав назву «Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс». Змінилася не лише назва. Головна експозиція меморіального комплексу починається з виставки «Родинна пам’ять про війну: Збережено», де зустрілись у часі та просторі особисті речі та бойові реліквії воїнів Другої світової та їх онуків і правнуків, що нині захищають українську землю.
16 залів, 3 поверхи та півторагодинна екскурсія завдяки виразності експозиційного показу, динамічності розповіді екскурсовода стали для нас надзвичайно пізнавальною подорожжю шляхами війни.
Емоційно найважчими видались експозиції, що надають реальні докази жахів війни - ряди колючого дроту, знаряддя вбивств та утилізації трупів — гільйотина, шибениця, костодробарка, шматочок мила з людського жиру та рукавички з людської шкіри, виготовлені в нацистських концтаборах…
Надзвичайно виразним та відверто катарсисним був заключний зал меморіалу, де композиції «Стіна Пам'яті», «Вдови», «Діти війни», «Пошук», «Журавлиний ключ» об'єднує 27-метровий поминальний стіл з речами фронтового побуту, вишитими рушниками та «похоронками». Адже за кожним експонатом, кожним документом – долі реальних людей, які, як і наші студенти, були молодими і веселими, а могли стати щасливими та успішними…. ЯКБИ НЕ БУЛО ВІЙНИ.
Ярош Анна В’ячеславівна - доцент кафедри
кормовиробництва, меліорації і метеорології
