Ми пам'ятаємо

22 листопада 2018 року
 Згадаймо 32-й… Україна… страшний голод…
Навчімося згортати крихти хліба в кулачок,
Бо дотепер пронизує кістки жахливий холод,
Коли у фільмах бачим спухлих діточок.
То ж, Боже, дякуєм Тобі, що наші діти не голодні,
Що завжди біля них батьки,
І нині згадуєм і молимось за тих, що у роки голодні,
Заснули, не діждавшись ситої весни…
Антоніна Довгань
  Сучасний українець, зокрема той, хто народився у 90-х роках, сьогодні, на жаль, розуміє трагедію Голодомору через статистику, завдяки якій сяк-так уявляє втрату, що зазнала наша країна. Голодомор, що похоронним дзвоном прокотився по всій нашій країні, стер з лиця землі біля 10 мільйонів людей, що ніби й не народжувалися, не росли, не кохали, не плакали, не сміялися, не жили, – це трагедія, яку не маємо права забути.
  Лихо. Горе. Біль. Кров. Смерть… Це те, що залишає по собі слово Голодомор. Це страшно. Це боляче до самих кісток. Але це те, про що потрібно пам’ятати. Не можемо ще раз такого допустити.
  Сьогоднішні реалії – це ще не той рівень усвідомлення, на який заслуговують невинні жертви сталінського терору, жертви, що варті частинки серця істинного українця та пошани кожного.
   У такій ситуації пріоритетним для нас є не лише отримання втраченої інформації, а найголовніше – переживання.
  Саме тому, напередодні четвертої суботи листопада, коли в Україні вшановують померлих від голоду в 1932-33 рр., студенти першого курсу п'ятої групи  агробіологічного факультету відвідали Національний музей «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні».
  Екскурсія дещо відрізнялася від традиційних уявлень про екскурсії в музей, який є, радше, меморіалом, про що і свідчить його назва. Проте була достатньо пізнавальною, оскільки в експозиції є листи, документи, цитати більшовицьких лідерів, предмети домашнього вжитку селян 20-30-х років ХХ ст., зібрані в села, які постраждали від голоду.
   Але про все за порядком…
  При вході в меморіальний комплекс, нас «зустріли» кам’яні янголи-охоронці – скульптури Ангелів скорботи – охоронці душ померлих у роки голодоморів. Головна алея – Рілля пам’яті, вимощена бруківкою, що імітує українські чорноземи. Вона веде до площі Жорна долі, по зовнішній частині якої розташовано символічно розбиті кам’яні жорна. У центрі площі – скульптура «Гірка пам’ять дитинства». Саме тут, перед статуєю маленької дівчинки, молодецький запал студентів змінився на скорботу і співчуття. Враховуючи те, що довгий час навіть згадка про Голодомор вважалась злочином, багато хто з нас дізнався про велику трагедію нашого народу вже у досить зрілому віці.

   

   Екскурсовод-стажер Чулак Марія  розповіла, що п’ять пшеничних колосків у руках дівчинки — натяк на «Закон про п’ять колосків».
«Так селяни назвали постанову ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 року «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», за якою колгоспне майно прирівнювалось до державного і оголошувалось недоторканним. Голодних селян, які збирали на полі залишені після жнив колоски, звинувачували у розкраданні державного майна і засуджували до розстрілу,» – пояснює Марія.
    Далі, найбільш видима частина меморіалу – Свіча Пам’яті, монумент у формі свічки, теж має багато додаткових значень. Хрестики на "Свічці" – згадка про боротьбу з релігією. Композиція "Стерня за ґратами" – колоски, до яких не можна дотягнутися. П’ять лелек в основі монументу – це насправді один лелека, який розриває кам’яні лещата, поступово виривається і летить у небо, як символ того, що попри всі репресії народ вижив і зберіг свою культуру.
   Під Свічею Пам’яті розташована Зала пам’яті. Тут усі бажаючі вшановують пам’ять убитих голодом, запалюючи лампадки та свічки на Вівтарі пам’яті.
   У Залі представлено 19 томів Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні, які справили на студентів більше враження, ніж усе почуте до цього часу. Адже, кожен з нас, відкривши книгу своєї рідної області, побачивши сторінки з іменами і прізвищами реальних людей, замучених голодом, дітей, котрі так і не дочекалися крихти хліба, були направду дуже шоковані кількістю жертв геноциду нашого народу. На відміну від навчальних матеріалів про Голодомор, інформація у такому вигляді сприймається емоційно, тому що за нею стоять конкретні долі людей.
   По колу Зали пам’яті розміщено екрани, де протягом екскурсії демонстрували документальні свідчення очевидців тих подій.
Із Зали пам’яті ми вийшли Сходами спогадів, де на гранітних плитах розміщено цитати з праць дослідників Голодомору, очевидців та письменників, до символічної Алеї «Чорні дошки України». На каменях із чорного лабрадориту викарбувані назви 14 тисяч населених пунктів, що найбільше постраждали в роки Голодомору.
   Сьогодні Національний музей «Меморіал жертв Голодомору» визнано центром вшанування та увіковічнення пам’яті про людей, безвинно вбитих голодом протягом першої половини ХХ століття. Поступово Музей став науково-дослідним центром вивчення голодоморів в Україні та своєрідним представником України, що репрезентує її на міжнародному рівні.
   Музей є єдиним з музейних закладів, який Указом Президента України від 22 серпня 2002 року № 746 «Про Державний Протокол та Церемоніал України» (в редакції Указу № 98/2010 від 03.02.2010) включений до Державного Протоколу та Церемоніалу України. За три роки музей відвідали глави 35 іноземних держав, понад 800 тисяч гостей, а загалом Меморіал — декілька мільйонів людей з України та всього світу. 28 листопада 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», яким визначила трагічні події 30-х рр. ХХ ст. в Україні геноцидом українського народу.
   Щороку в останню суботу листопада в Україні вшановують пам'ять вбитих під час геноциду 1932-1933 рр. Традиційно в цей день проходить поминальна хода, усі бажаючі покладають символічні горщики з зерном та свічки до пам’ятника жертв Голодомору.
 У суботу, 24 листопада, Україна вшановуватиме 85-ті роковини Голодомору. Ми закликаємо усіх пом’янути молитвою та загальнонаціональною хвилиною мовчання жертв геноциду українського народу. Також усіх небайдужих просимо о 16.00 запалити свічки у своїх оселях у пам’ять про жахливу трагедію українського народу.
   Переконана, такі навчально-виховні заходи сприятимуть ознайомленню студентів із жахливими роками Голодомору в Україні, вшануванню пам’яті його жертв, а також сприятимуть вивченню історії України та вихованню у студентської молоді, патріотизму. Адже, Голодомор — це не лише правда про трагедію, це також правда про великий злочин, велику ницість, а з іншого боку — про велику жертовність і велику боротьбу.
  Про це треба говорити і про це треба пам’ятати.


Олеся Скриник
доцент кафедри кормовиробництва, меліорації і метеорології,
куратор п’ятої групи першого курсу агробіологічного факультету
 

 

Набір на навчання (синій)_2015Захисти дисертаційРегіональні навчальні заклади (синій)