Випускник Юрій Рибак: ландшафтна архітектура не менше впливає на відновлення мозкових центрів, ніж спілкування з дельфінами

17 червня 2018 року

     Він мене зачарував з першого дня, коли в 1969 році я вперше ступив до пенатів сільськогосподарської академії, щоб подати документи в приймальну комісію на лісогосподарський факультет. Він – це величний, нерукотворний, казковий, сповнений чарівних пахощів його величність Голосіївський ліс.

     Минули роки. Я вже пенсіонер. І по цей день, по цю хвилину, по цю мить я тут... І знову – як народжуюсь. Чи під’їжджаю, чи підходжу... Як побачу першого дуба Січових стрільців, старого, але ще міцного, кремезного велетня – забуваю про роки. Хочеться затанцювати гопака, хочеться залізти на верхівку, кричати й кричати «Ау-у-у!», отримуючи в нагороду очікуване відлуння. А цей п’янкий аромат лісової прілі... Навіть павутина приємно ніжить твої щоки. І тоді кричиш господарю-павуку: «Привіт, друже! Вибач, що зруйнував твої тенета!». І кожній комасі чи жучку хочеться вклонитися. Боже! Яка радість опановує, яка прана, який ніжний, чистий, солодкий святий дух пестить твоє тіло й душу.

      

Дуби Петра Могили                                 Дуби генерала Тарнавського

     Ранками поспішаю на перезміну до свого сімнадцятого корпусу повз визначне місце – недавно створений природний дизайн. Обов’язково оббіжу трикутник – маленьку «Британію». На декількох сотках відтворений зелений трав’яний газон з різними кулеподібними та конусоподібними формами підстрижених буксусів (самшитів), тисів, ялівцю та інших порід. Як реабілітолог за другим фахом, я дійшов висновку, що такий вид ландшафтної архітектури не менше впливає на відновлення мозкових центрів, ніж спілкування з дельфінами.
     Пригадую, ми студентами часто навпростець бігали стежкою вниз від першого гуртожитку зразу через буковий, а потім вільховий ліс (ці насадження були створені доцентом Ягніченком у кінці 40-х – на початку 50-х років). Літом у бучині приємна прохолода. Під кронами немає ніяких кущів і трав, а тільки запашне торішнє листя. «Скотившись» із пагорба в улоговину, ми милуємося насадженням вільхи 1а бонітету. Дерева високі й рівні, як струна – подібні «мачтовій» сосні звичайній. Це найкраще місце для росту вільхи. У вільшанику одразу ж потрапляємо до світу «джунглів». Тут і ліани клематису, хмелю, і зарості кропиви – висотою інколи попідруки. Обов’язково тебе дзизне комар, жальне кропива. Чисте, прохолодне повітря, змішане з приємним ароматом мулу та прілого листя. Цей запах підсилюється восени – на тлі золотих дерев і вже незатишної, інколи морозної прохолоди.
     Найпривабливіший вільшаник узимку. Покритий інеєм або лапатим снігом, який налипає на дерева й кущі. О кожній порі року Голосіївський ліс відзначається особливою чарівною красою...

     Одного разу сиджу в гуртожитку й пишу курсову з лісівництва. У кімнаті – нікого. Надворі похмуро, навіть мжичить дрібненький дощик. Задивляюся на темний ліс і на розкішного дуба – років йому чотириста або ж і всі п’ятсот. Але що це таке незвично зелене навкруг дерева? Придивившись, я зрозумів, що маю справу з великою «черінню» – так у нас говорять у селі, коли знаходять колонію опеньків. Близько півгодини я пластував і вислуховував із вікон гуртожитку: «Рибо! Ти що це повзаєш, мабуть, золото знайшов?» – «Ідіть подивіться», – кажу. Коли хлопці зрозуміли, в чому річ, то спочатку відкрили роти і від заздрощів мало не луснули, а потім з гумором і з повагою: «Рибо, ми будемо брати тебе до лісу замість спанієля... Щоб годував «общагу» грибами!» – «Згоден, – кажу, – тільки мені в нагороду потрібна буде костомаха з великим шматком м’яса» (спанієлів у Франції використовують для збору трюфелів, які ростуть під землею. Тварин для цього спеціально навчають). ...Їли гриби не тільки ми, а й гості з інших кімнат.

     Нині Голосіївський ліс не змінився, зберігся до наших часів, але з’явилося більше сміття. Зросла потреба влаштовувати студентські волонтерські дні для прибирання лісу.
     Якщо від готелю «Голосіївський» простуєш вулицею Героїв Оборони, після першого повороту ліворуч видніються корпуси НУБіП України, колишньої УСГА. Старі корпуси в стилі соцреалізму тонуть у зелені, поміж розкиданих то тут, то там величних богатирів – вікових дубів, які чого тільки не бачили на своєму віку. Особливо дорогий моєму серцю найвеличніший перший корпус колишнього лісогосподарського інституту. Його фасад майстерно сплановано архітектором у такій художній перспективі, що глядач сприймає велич і красу споруди навіть із кілометрової відстані. Таке собі бачення царського палацу з казок Андерсена. Мимохіть очікуєш, що от-от випливе Снігова королева... А навкруги – діброва... Ти поринаєш у казковий світ Голосіївського лісу, який приховує в собі безліч таємниць. Неподалік знаходиться Голосіївська пустинь, монастир, відреставрований уже за часів незалежності, з дивовижною архітектурою й морем квітів. Поруч – поховання монахині Аліпії. Цілителька врятувала багатьох людей від різних болячок. І нині до її могили йдуть люди з вірою, що навіть мертва Аліпія допоможе в їхній біді – зцілить і тіло, й душу.

     Трохи віддаля виблискують чистими плесами Голосіївські озера, на яких ми ще студентами відпочивали й готувалися до сесій. А недалеко чути кінське іржання. То ферма. Сотні коней-ліліпутів – поні – радують душі нечисленного потоку маленьких глядачів – діток, яких батьки привозять з усіх усюд.

     Одним із важливих місць університету біоресурсів і природокористування України є перлина Голосіївського лісу – Ботанічний сад. Тисячі студентів отримали практичні навички з ботаніки, дендрології, а після утворення інституту лісового і садово-паркового господарства – ще й знання з квітникарства. За площею він порівняно незначний – п’ятдесят три гектари. Але стільки радості, захоплення й знань Ботанічний сад приніс багатьом поколінням випускників. Уже літніми людьми вони приходять сюди, як до храму, і довго споглядають дерева й кущі, що виросли й дозріли разом з ними. Колись вони були юні, але з роками дерева стали тільки міцнішими й красивішими. Дай Боже й нам так само міцніти й квітнути, приносити радість усім, як вони приносять нам. У дендросаду багато інтродуцентів з різних куточків світу. Це і гінкго білоба, і тюльпанове дерево, і горіх маньчжурський, і багато інших рослин. Дуже мене радує й тішить куртина ялини канадської. Здається, що одразу потрапляєш чи то до Канади, яка пахне смолою хвойного лісу, чи до рідних Карпат або ж на північ України, до рідного Полісся.

Юрій Рибак,
випускник НУБіП України 1974 року

Набір на навчання (синій)_2015Регіональні навчальні заклади (синій)Захисти дисертацій