Лекція Вячеслава Кудіна про оптимізм: життєвий урок для студентства і настанова для педагогів

 

Вячеславу Олександровичу у лютому цього року виповнилося 90 років. Але якщо людина душею молода, її вік нічого не значить, представляючи аудиторії гостя, зазначив ректор університету Станіслав Ніколаєнко. 

 

Доля далеко не завжди була прихильною до Вячеслава Кудіна. Дитина війни, він пережив всі жахи воєнного лихоліття Другої світової, був малолітнім в’язнем концентраційного табору у Німеччині, звідки таки спромігся втекти і добратися до України! Але все пережите не заважає йому залишатися по життю оптимістом і нести життєвий оптимізм новим поколінням українців. Саме цьому і була присвячена лекція «Педагогіка оптимізму і сучасна освіта», послухати яку зібралися і досвідчені педагоги гуманітарно-педагогічного факультету, і майбутні педагоги, і студенти інших факультетів, далеких від педагогічної практики. 

 

 

 

 

Те, що означена тематика близька лекторові, відчулося відразу. Недаремно ж він весь свій попередній досвід науковця, педагога і просто людини зібрав у однойменній книзі (до речі, з-під пера Вячеслава Кудіна вийшли кілька десятків книжок). Тож увагу аудиторії він тримав уміло. Та й як не слухати чоловіка, який особисто спілкувався з людьми, котрі склали гордість нації - Олександром Довженком, Миколою Амосовим, Віктором Глушковим, Петром Капіцею та багатьма іншими, а також зустрічався з Дуайтом Ейзенхауером, астронавтом Нілом Армстронгом, що побував на Місяці. 

 

 

 

Переосмисливши побачене і почуте, Вячеслав Олександрович тепер впевнено стверджує: все найкраще, що надбало людство за всі часи, - то зробили люди високого оптимізму. Переповісти у кількох рядках те, що з властивим йому як українцю гумором він розповідав, - марна справа: хіба може передати шум потічка гірської річки саму стрімкість потоку? А те, що він справжній українець, говорить факт: читаючи лекції по всьому світові і мандруючи всіма континентами, Вячеслав Кудін завжди повертається в Україну. 

 

Оптимістам, як правило, властива людяність. Якщо задля хорошої справи у якихось життєвих ситуаціях потрібно порушити  певні правила – це варто зробити. Таке твердження гість підкріпив прикладом з власного студентського життя. Як жартівливо зазначив ректор, тим самим змалював яскравий приклад позитивного впливу педагогів на долю студента.

 

Оптимізму навчити не можна. Але бути оптимістом можна і треба! І якщо педагогу це риса не властива – він просто не має права заходити в аудиторію. Адже передати знання, навчити можна лише через позитивну енергію, яку лектор транслює студентам. Експерименти з використанням технологічних засобів не дають того ефекту, який дає живе слово лектора. 

 

Оптимізм був, є і буде, але не забуваймо і про песимізм. Це зауваження ректора Станіслава Ніколаєнка підняло хвилю запитань в аудиторії. Така реакція залу, коли слухачам цікаво і вони готові дискутувати, - то найкраща нагорода для лектора. І якщо на перше він коротко відповів, що все в житті має свої антиподи, то на всі наступні давав грунтовні філософські відповіді.