«Трагічні голоси» - книга пам’яті про Голодомор 1932-1933 років

   Щорічно, в четверту суботу листопада, в Україні відзначають День пам’яті голодоморів. В нинішньому, 2024 році, цей День припадає на 23 листопада.

    Комуністичні нелюди знищували український народ цілеспрямовано, послідовно та безжально самим ницим способом - голодомором. 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 – це роки тотальної ліквідації українців як нації.
     Голодомор 1932-1933 років, який визнаний геноцидом українського народу у понад 20 країнах світу, знищив мільйони українських людей. На жаль свідків цих страшних злочинів вже майже не залишилось, тому всім нам важливо зберігати в генетичній пам’яті ті трагічні події.
     В нашій книгозбірні є багато різних книг, присвячених Голодомору. Сьогодні ми презентуємо вам нове надбання нашої бібліотеки – книгу Костянтина Наумовича Гудзенка «Трагічні голоси». Книга видана у 1993 р., а в 2000 р. підписана автором як подарунок для нашої бібліотеки. Проте, потрапила вона до нас тільки 20 листопада 2024 р. Щиро дякуємо онуку Костянтина Наумовича Максиму Гудзенку, кандидату технічних наук, доценту кафедри процесів і обладнання переробки продукції АПК, за подарунок.

   «Нехай ця гірка трагічна книга після десятиліть безмовства стане історичною правдою про лихоліття, яке пережив український народ внаслідок сталінського тоталітаризму», – таке звернення до читачів написав автор на початку книги. Костянтин Наумович Гудзенко був знаним в Україні вчителем, журналістом та краєзнавцем. Він був безпосередньо свідком тих трагічних подій, а тому присвятив своє життя збереженню пам’яті про 1932-1933 роки для нащадків. За його ініціативи в Черкаській області було побудовано 17 пам’ятників жертвам голодомору.
  «Над книгою «Трагічні голоси» працював більше шести років. Для збирання матеріалів для її написання на власних «Жигулях» я по всій Україні «накрутив» майже 20 тисяч кілометрів», – пише автор. Ця книга є зібранням свідчень людей, які пережили голодомор. Розповіді починаються з сіл рідної Костянтину Гудзенку Черкаської області, а потім охоплюють й інші області України.

     Кожна оповідь – це невимовно болісна згадка про пережите. Десятки сіл, тисячі трагічних доль:
    – Люди в селі помирали від голоду, валялися в дворах і на вулицях, їх возили на кладовище кожного дня і викидали в ями по десять і більше осіб, – згадує Василина Панасівна Лубяна, жителька села Кам’яки Черкаської області.
      Галина Миколаївна Вознюк, жителька села Вербівки пригадує, маленьку дівчинку Галю з села Баландино, яка по людських городах збирала мерзлу картоплю, а потім, коли повернулась додому, її батьки вбили та з’їли.
    І ще десятки інших страшних розповідей про ті трагічні роки зібрано на сторінках цієї книги. А наприкінці кожного розділу, що присвячений окремому сулу, наданий перелік людей, які померли під час голоду.

   Окрім свідчень очевидців, в книзі надруковані й деякі архівні документи: постанови, витяги, довідки та спеціальні листи.
    «Самим достовірним документом для історії я вважаю людську пам’ять, і тільки людську пам’ять, яка непідкупна», – такими словами закінчує свою оповідь Костянтин Наумович.
     Сьогодні онуки та правнуки тих, хто пережив голодомори, є свідками чергового геноциду проти української нації – воєнних злочинів російської армії, яка прийшла на нашу землю з війною. Ми боремось, як і завжди, за свою волю та ідентичність, пам’ятаючи усі трагічні сторінки нашої нації. І ми переможемо.

Неллі Маркова-Пипко,
заступниця директорки наукової бібліотеки