Література як дзеркало нашого сьогодення: творча зустріч з Олександром Забарним у Ніжинському фаховому коледжі

Щедра чернігівська земля стала місцем натхнення і джерелом сили для багатьох її уродженців. Чимало куточків Придесення пов’язані з відомими іменами діячів культури і науки, у тому числі і з письменниками. 

Містечко Ніжин, відоме не лише в Україні, а й за її межами, виплекало та зростило, стало місцем творчого становлення багатьох відомих людей, серед них – Олександр Вадимович Забарний, поет, прозаїк, драматург, літературознавець, член Національної спілки письменників України та член Національної спілки журналістів України, лауреат Міжнародної літературної премії ім. М.Гоголя «Тріумф», Міжнародної літературної премії фундації Вільного Українського Університету (США), обласних літературних премій імені Леоніда Глібова та Михайла Коцюбинського, премії «Квіт папороті» імені Любові Забашти, кандидат педагогічних наук, доцент Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, відмінник освіти України.

Саме Олександр Вадимович Забарний став гостем у стінах Ніжинського фахового коледжу НУБіП України. Малою батьківщиною Олександра Вадимовича є Прилуччина, але значну частину свого життя він провів у Ніжині, працюючи в НДУ ім. М. Гоголя, викладаючи, виховуючи та формуючи в молодого покоління творчі смаки й любов до художнього слова.

Зустріч пройшла на одному подиху. Кожне слово, вираз пронизували наскрізь, адже були наповнені гостротою та силою, щирістю та відвертістю. Розпочав Олександр Вадимович із репрезентації книги «Багряні терикони», яка побачила світ у 2022 році та посіла перше місце у номінації «Проза» серед лауреатів «Книги року-2022». Присвячена вона сину Дмитру Забарному і його побратимам з АТО. Книга підписана до друку на початку лютого 2022 року, а 24 лютого розпочалася повномасштабна російсько-українська війна….

Рядки з післямови, озвучені автором, здавлювали серця та підкочували клубок до горла, адже кожен із присутніх був свідком усього того жаху, який відбувався навколо в лютому-березні 2022-го. «Пригадую, як до магазину зайшла молода жінка з дитям. Запитує: «А хліб уже скінчився?». Літній чоловік, що стояв у черзі, витягує з валізи хлібину і протягує жінці: «Візьми, доню» – «А вам?» – «А я почекаю наступну машину». Наверталися сльози… Хіба ж таке забудеш…».

 

Олександр Вадимович, спираючись на історичні факти та злочини сьогоднішньої війни, майстерно продемонстрував, що українці у протистоянні з російським імперіалізмом та шовінізмом мають справу з нелюдами, вовкулаками, орками, кровожерливою зграєю хижих звірів.

Далі зазвучала поезія, щемлива, трепетна, зігріваюча душу:

Насамкінець Олександр Вадимович побажав молодим юнакам та дівчатам натхнення та наполегливості в опануванні обраної професії, яка має стати опорою в житті та допомогти у відновленні України. Закликав не цуратися художнього слова, а любити його, адже воно може як убити, так і вилікувати.