Українську поезію декламують майбутні екологи

 

Триває Тиждень української писемності та мови. 22 жовтня в авдиторії, де в нас зазвичай відбуваються заняття з дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)», панувала незвична тиша. Наш викладач, доцент кафедри журналістики та мовної комунікації Ніна Петрівна Жежера, завчасно нас попросила пригадати рядки улюблених віршів, які читатимемо в рамках заходу «Музично-поетична пара очима екологів».

Ми підготували поезії, а також невеликі розповіді про них та їхніх авторів. А причина авдиторної тиші проста: кожен студент готувався декламувати вірші українських поетів і слухати, як це робитимуть інші.

Цього чудового дня лунали вірші й визнаних майстрів, і не надто відомих. Скажімо, поезію українського військового Артема Попика «Поговоримо» прочитала Поліна Холод - емоційно це дуже сильний вірш. Друга поезія - не менш прекрасна: «Ви знаєте, як липа шелестить?» Павла Тичини. Тетяна Помін натомість нагадала присутнім про Сергія Жадана, прочитавши «І жінка з чорним, як земля, волоссям…». Тонка поезія зі своїм символічним сенсом.

 

Сповнив душі присутніх лірикою Микола Круковський, він декламував вірш Людмили Пономаренко «Мамині півонії». А далі у виконанні першокурсників звучали вірші Ліни Костенко, Василя Стуса, Юрка Іздрика, Юрка Позаяка.

Один зі студентів, Данило Гриценко, вразив аудиторію красою вірша Василя Симоненка, за що отримав гучні оплески, які було чути далеко за стінами аудиторії. Ми вкотре подивувалися, як актуально зараз звучать Симоненкові слова:

Та все-таки найбільше аплодисментів і захоплення у присутніх викликала Анастасія Кіпренко, яка прочитала власну поезію - «Живи». Щемкий вірш про найболючіше для всіх нас - про війну, про життя, про свободу. Настя родом із Сум. Всім відомо, що Суми зараз атакують росіяни чи не найбільше з-поміж інших українських міст.

Усі присутні були в захваті не лише від краси лірики, а й від того, наскільки талановиті люди навчаються на нашому курсі. Творчість, самобутність, жага до життя та волі - це про студентів нашого університету. Поспівавши наостанок разом, ми подякували одне одному і розійшлись, але світлі враження про подію залишаться з нами надовго.