Мова народу

Корені роду мого працьовитого
Тягнуться з сивих далеких віків.
Чистою й вільною, в пісню сповитою,
Ми гордимося землею батьків.

Предки нескорені, воїни й ратаї,
Свято колиску свою берегли,
Мову-красу разом з білою хатою
Дітям і внукам у серці несли.

Ні половецькі ординські навали,
Ані турецька та польська різня
Мову – тернову сльозу – не здолали,
Не вкоротили їй світлого дня.

Лише фатальна помилка Богдана
Викувала їй кайдани тяжкі,
В рабство північного злого тирана
Запродала на скорботні віки.

Важко здіймається Фенікс із попелу –
Мова народу з пітьми забуття.
Пір’я розгублене, крила потоптані –
Все ж у минуле нема вороття.

Лесина пісня й пророцтво Тараса,
Слід від розп’яття і кров із лиця –
Мова народу, мов попіл Клааса,
Стукає в наші бентежні серця.
 

Тетяна Чумак