Студенти агробіологічного факультету на варті історії: Революція на граніті

 34 роки тому 2 жовтня 1990 року у Києві на площі Жовтневої революції — нинішньому Майдані Незалежності — почалася перша в новітній історії України широкомасштабна акція спротиву – «Революція на граніті».

 За ініціативи члена науково-просвітницького сектору ССО НУБіП України Івана Гончарова для студентів агробіологічного факультету організовано лекцію на тему «Революція на граніті».

На початку лекції Іван детально розповідає про історію та значення Революції на граніті, яка стала першим українським Майданом. Підготовлена презентація занурює слухачів в атмосферу тих часів через архівні фотографії, які яскраво передають дух початку 90-х та масштаби студентського спротиву. Іван детально розповідає про події, коли протестувальники, оголосили голодування, розбили наметове містечко і висунули проукраїнські політичні вимоги до Верховної Ради, де домінували комуністи. За два тижні владі довелось піти на поступки та задовольнити більшість вимог студентства, проте, головної — дострокових парламентських виборів, не вдалось домогтися.

 Сама ідея лекції полягає не лише в тому, щоб вшанувати цю акцію спротиву, а й продемонструвати  що єдність і згуртованість здатні здійснювати великі звершення та впливати на хід історії. Кожен з нас має силу і, на своєму місці, може змінювати світ, починаючи з власної революції, яка починається всередині кожного.

Далі лекцію продовжила доцент кафедри рослинництва Олеся Скриник. Презентація містила багато світлин, що й демонструють силу згуртованості. 

«Щохвилини наші мужні воїни ЗСУ наближають Перемогу і наше завдання не стояти осторонь, а робити все – задля прискорення миру в Україні. Саме тому, небайдужі студенти та викладачі агробіологічного факультету з перших днів війни об’єдналися до єдиного спротиву агресору. Ми робили й намагаємося й далі робити усе, що підтримує наших захисників – наших титанів, усе що допомагає розігнати холод, дає їм сил і мужності, усе, що може їх захистити. З метою захисту своїх  рідних (серед агробіологічної родини є багато тих, хто зараз воює на передовій, з-поміж  студентів та викладачів, а ще більше тих, чиї рідні воюють) та усіх, хто цього потребує ми почали плести маскувальні кавери та сітки… Я впевнена, що правда, сила і воля свята допоможуть нам торувати свій шлях!» - розповіла  Олеся Скриник.

Проте, найбільше враження справила розповідь Надії Іванівни Лук’яненко, вдови Левка Григоровича  Лук'яненка, яка була його вірною супутницею і й очевидцем подій Революції на граніті та й усіх наступних революцій в нашій країні. 

Надія Іванівна розповіла про освіту, засудження, політичну діяльність після звільнення, політичні погляди, боротьбу за Українську Україну, жертовність та життя в незалежній Україні Левка Лук'яненка.

Герой України Левко Лук’яненко – український політичний та громадський діяч, дипломат, письменник, юрист та радянський дисидент, учасник національного визвольного руху, співзасновник та активний член Української Гельсінської Групи, голова Української Гельсінської Спілки, один з організаторів Української робітничо-селянської спілки, засновник та перший голова Української республіканської партії, народний депутат України I—II, IV—V скликань, кандидат в Президенти України на виборах 1991 року, Герой України (2005), співавтор Декларації про державний суверенітет України, автор Акту проголошення незалежності України, голова Української асоціації дослідників голодоморів в Україні (1998), почесний доктор права Альбертського університету, Канада (1993), лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року, кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня, кавалер ордена Свободи (2016). Джерело Лук'яненко Левко Григорович — Вікіпедія

 Пані Надія поділилася спогадами Левка Григоровича про пережиті часи коли він був відправлений до камери смертників та засуджений до найвищої кари — розстрілу. Пізніше розстріл був замінений на 15 років позбавлення волі. Левко Лук’яненко був двічі ув'язнений (1961—1976, 1977—1988) та сумарно провів 25 років у тюрмі і на засланні. Розповідала про гострий розум Лук’яненка (володів англійською, польською, німецькою мовами) і перші їх зустрічі  після ув’язнення.

Надія Іванівна скромно змовчала про себе. Проте, ми знаємо, що в 1989 році вона стала учасником, а згодом й секретарем обласної організації Української Гельсінської спілки, що створена на базі Української Гельсінської групи, ще 1976 року і ставила за основу права людини.

Після проголошення незалежності України Левко Григорович та Надія Іванівна відвідали багато  міст і населених пунктів майже на всій території України, де близько спілкувалися з населенням новоствореної незалежної Держави.

У вільній Україні, за яку боровся Лук'яненко, він став політиком і навіть балотувався в президенти.

У травні 1992 року Левко Лук'яненко склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв'язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. Подружжя Лук’яненків не довго перебуває за кордоном і у листопаді 1993 року через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся в Україну.

Левко Лук'яненко був прибічником ідеї того, що слід продовжувати економічні санкції проти росії, поки її не буде економічно знищено, а також підтримувати поневолені московитами народи, щоб стався ще один її розпад.

2017 року група депутатів ВР України з 35 осіб порушили питання про присудження Левкові Лук'яненку Нобелівської премії Миру й відправили всі документи в Нобелівський комітет. Документи було подано вчасно й було отримано відповідь про їх отримання. У жовтні 2018 року мало відбутися засідання Комітету, але Левко Лук'яненко не дожив до того часу, а після смерті премію не присуджують. 

Автор численних брошур та статей. Друкувала його книжки на машинці та редагувала Надія Іванівна.

«Той, хто каже, що Незалежність впала нам із неба, не знає, що ми діставали по 10 років тюрми і заслання», – говорив Левко Лук’яненко.

Розповідала Надія Іванівна і про події Революції на граніті.

Вона підкреслила, що влітку 1990 року було проголошено Декларацію про державний суверенітет, що стало важливим політичним кроком, однак його необхідно було підтримати, зокрема, активною громадянською позицією. Революція на граніті стала однією з таких мирних громадських акцій, яка продемонструвала високий рівень політичної культури та розуміння демократичних методів боротьби за незалежність України.

 «Революція на граніті так само як і  Революція гідності була повністю організована силами студентства, що вплинуло і на подальшу активність молоді. Рівень політичної культури українців, солідарності молоді та готовності народу до свободи, самоврядування і державності демонструє  всьому світові, що ми є частиною європейської спільноти й частиною світової цивілізації. Українці – народ, який понад усе цінує свободу. Напевно, жоден інший народ у світі не веде таку самовіддану боротьбу за свою свободу та права! Нині відбувається остаточне прощання з імперією зла. Українці об’єднані як ніколи. Маємо зберегти нашу єдність і наближати Перемогу!» - підсумовує Надія Іванівна Лук’яненко.

 "Творець на нашому боці. Майбутнє України залежить від нас"- говорив українцям Левко Лук‘яненко. І ці його слова актуальні досі, адже, попри всі покарання, ми продовжуємо боротися. 

Катерина Гринь, Олександра Грищенко, Анастасія Павлюк,

Студенти 3 курсу, 3 групи агробіологічного факультету