Підсумки Міжнародної дистанційної науково-практичної конференції «Україна та світ в умовах російської збройної інтервенції (з 2014 р.)»

  Співорганізаторами конференції стали: Інститут історії України НАН України, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН УКРАЇНИ, Чорноморський національний університет імені Петра Могили, Ягеллонський університет (Республіка Польща), Фонд Герди Хенкель (Німеччина), Кагульський державний університет імені П. Хашдеу (Молдова), Музей Кароля І в Браїлі (Румунія).

  У роботі конференції зголосилися взяти участь більше 200 учасників, які надіслали свої заявки та тези. Вони представили науково-дослідні установи та заклади вищої освіти не тільки Києва, а й Харкова, Одеси, Миколаїва, Черкас, Переяслава, Рівного, Чернівців, Боярки та ін. міст.
  Також учасниками конференції були представники закордонних установ із США, Німеччини, Польщі, Румунії, Молдови, Китаю. Науковий потенціал конференції – 4 чл.-кор. НАН України, 24 доктора наук, 30 кандидатів наук, аспіранти та студенти. Координатором та модератором конференції була професор кафедри міжнародних відносин і суспільних наук Олена Любовець, яка й відкрила її роботу.

  Привітання учасникам конференції, із побажаннями плідної та натхненної роботи від ректора НУБіП України Станіслава Ніколаєнка, зачитала заступник декана гуманітарно-педагогічного факультету з наукової роботи, доктор філологічних наук, професор Світлана Харченко. Ректор наголосив на тому, що ця конференція – це можливість обміну думками, ідеями та досвідом, яка сприятиме формуванню нових стратегій та рішень. Наша спільна мета - це не лише розуміти минуле, а й будувати майбутнє, яке буде засноване на ідеях миру, правосуддя та взаємоповаги між націями.

  У своєму вітальному слові Олександр Майборода, заступник директора з наукової роботи Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, зазначив, що конференція зосереджена на основних аспектах нині глобальної кризи людської цивілізації, уособлення якої є війна в Україні. Вказав на актуальність та важливість заявлених тем виступів науковців-дослідників, студентської молоді, які в подальшому можуть дати поштовх до нових сюжетних ліній у науковому концептуальному осмисленні критично важливої теми, якою є Україна та світ у ХХІ ст.

  Із вітальним словом та своїм виступом на промовисту тему «Від Романових до Путіна: криваве розлучення України з Російською імперією» до учасників конференції звернувся також доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, заступник директора з наукової роботи Інституту історії України НАН України Олександр Реєнт, який презентував пілотні фундаментальні проекти, які сьогодні розробляє Інститут історії з вивчення багатостолітніх відносин України-росії. Відмітив, що українці протягом тривалого історичного часу також доклали чимало зусиль при творенні руського міфу «величної імперії», але водночас при цьому народи якісно відрізняються один від одного.

  У вітальному слові-виступі Лариса Якубова, доктор історичних наук, член-кореспондент НАН України, професор Інституту історії України НАН України також вказала на історичну відмінність української та російської спільнот у різних аспектах в процесі свого розвитку.

  Війну Росії проти України як банкрутство імперської ідеології панславізму представив у своєму виступі й Олег Калакура, доктор політичних наук, професор, головний науковий співробітник відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України.

  Доктор історичних наук, професор Національного університету біоресурсів і природокористування України Василь Стрілець звернув увагу учасників на карту Всесвітньої продовольчої програми, де Україна, яка залишається певною мірою, потужною аграрною державою, опинилася серед країн, які виявилися в уразливій ситуації через повномасштабне російське вторгнення. Україна потребує допомоги від Всесвітньої продовольчої програми, й, на щастя, таку допомогу отримує. Всесвітня продовольча програма разом з ФАО та відповідними структурами в Україні долучається до розмінування територій, щоб залучити до сільськогосподарського обігу якомога більше земель, та допомогти Україні вийти з цієї кризи.

  Про діяльність російської православної церкви, як інструмент гібридної війни Росії проти України, говорив у своєму виступі Олександр Лисенко, доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАНУ. Він схарактеризував Доктрину, яку сьогодні висуває російська православна церква, як істинний постулат віри. У ній, зокрема, йдеться про так звану «месіанську роль росії». Зовнішня політика росії якраз полягає в об’єднанні «руського народу», наголошується на історичній єдності трьох народів. Уся ця Доктрина базується на манії величі держави-агресора.

  Про зростання ролі та впливу української діаспори у США протогям ХХ ст. наголошував у своїй доповіді Володимир Сергійчук, доктор історичних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Він показав еволюцію статусу української діаспори на американському континенті у різноманітних сферах. Зокрема він вказав, що українська діаспора стала впливовою після революційних подій та громадянської війни 1920-х років, особливо після візиту до США митрополита Андрея Шептицького та його зустрічей із американською вищою адміністрацією. Особливі зміни помітні під час так званої «політичної» міграції, зокрема після Другої світової війни. Вона стає важливим інструментом впливу на політичні рішення. Відомі імена Джорджа Кістяківського, який був радником Президента США з питань науки, Мирона Куропася – помічника Президента Форда з питань національних меншин. Утворений після Другої світової війни Український Конгресовий Комітет Америки від часів Президента Рейгана збільшив свій вплив, хоча позиції американського політикуму щодо українського питання не були сталими. Сьогодні українська діаспора активно працює, у тому числі щодо гуманітарної та фінансової підтримки нашої держави. Активно впливає на конгресменів, яких обирали до парламенту країни, у контексті прийняття рішень щодо підтримки України. Має сьогодні вагомий вплив у США й американець з українським корінням Арнольд Лодзинський, виступаючи глашатаєм інтересів України. Отже, доцільно активніше використовувати ресурс діаспори Америки та інших країн.

  У своєму виступі представник української діаспори США, професор Вермонтського університету (Берлінгтон, Вермонт, США) Андрій Ухов схарактеризував 5 основних економічних принципів, які, на його погляд, є фундаментальними основами економічного каркасу у роботі української дипломатії. Серед них, зокрема, інформаційне середовище, конкурентоспроможність, право власності, мотивація та робота з інститутами у американському суспільстві. Він наголосив, що війна в Україні є безцінною з точки зору військової тактики і стратегії, та фактично є найпершим дипломатичним інструментом. У США ті, хто намагався заблокувати допомогу Україні, маніпулюють громадською думкою, використовуючи наступний аргумент: американські платники податків витрачають забагато на російсько-українську війну. За підрахунками доповідача, американці витрачають менше 1% на допомогу українцям. Окрім того, потрібно проаналізувати стимули основних гравців і опонентів у цій війні. РФ використовує фінансові стимули для найму бійців, тож економічні санкції, запроваджені з 2014 року, мають стати жорсткішими. Новим критично важливим інститутом українського суспільства є волонтерство, про яке американці нічого не знають. Доповідач порадив звернути увагу на систему освіти, привівши приклад курсу популярних лекцій з історії України Тімоті Снайдера. Тож, на його думку, слід більше використовувати цей ресурс, розвиваючи зв’язки з Йєльською школою менеджменту.

  Практичні коментарі пана Андрія варто взяти до уваги на озброєння українській дипломатії при розробці загальної стратегії своєї дипломатичної діяльності. Тим паче його доповідь викликала особливий інтерес та низку актуальних питань, зокрема щодо можливості приєднання США до позиції ЄС із використання прибутків від заморожених російських активів на конференції G-7 у червні 2024 р.

  Владислав Верстюк професор відділу історії Ягеллонського університету (м. Краків, Польща), у власному виступі зупинився на тому, як в Україні відбувалася боротьба з комуністичною ідеологією, що почалася ще в девʼяностих роках відразу після проголошення незалежності України. Але оскільки незалежність була проголошена і голосами комуністів, то процес декомунізації був тривалим та непослідовним. В СРСР меморіалізація комуністичних символів мала важливу мету – формування комуністичної ойкумени, легалізацію комуністичного режиму. З погіршенням економічного стану посилювався ідеологічний тиск на суспільство. Після початку агресії у 2014 р., почалося очищення українського простору від російської пропаганди. Разом із тим, сучасна російська пропаганда не є суто радянською, в її основі лежить проімперський наратив «старшого брата». Країни Варшавського блоку, після розпаду, радикально змінили ситуацію, знищивши радянську символіку, витіснивши її з публічного простору. Доповідач навів приклад Республіки Польща, де залишилася лише одна така згадка у назві вулиці Армії Людової. В Україні цей процес розпочався тільки після Помаранчевої Революції. Наслідком розстрілів 21-25 лютого на Майдані Незалежності стало масове повалення пам’ятників Леніну в районних містах. Відбулося активне витіснення російських реліктів, хоча і були сумніви щодо нехтування національної пам’яті. Перейменування вулиць і топонімів дістало підтримку українського суспільства. Разом із тим, очищення від радянських рудиментів було покладено на органи місцевого самоврядування, що значно гальмувало процес. Академічна спільнота також брала участь у цьому процесі. Важливим кроком стало ухвалення 21 березня 2023 року Верховною Радою України Закону про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію. Повномасштабна війна вплинула на світогляд українців, зробила неможливим відновлення довоєнних стосунків із росіянами. Процес деколонізації, який є продовженням декомунізації, слід продовжувати як у публічному ландшафті, так і у громадській свідомості.

  Після заверження пленарного засідання тривала не менш цікава та інформаційно насичена робота секцій. Зокрема, було розглянуто питання безпекового виміру міжнародних відносин в контексті російської агресії, обговорено актуальні питання євроатлантичних прагнень України.

   

   

     

  Отож, мету конференції: проаналізувати сучасне міжнародне становище України в умовах повномасштабної російської агресії, вплив російсько-української війни на існуючий світопорядок і міждержавні відносини, було повністю виконано. Крім того обговорено проблеми можливості сприяння встановленню та розвитку наукової співпраці між вітчизняними та зарубіжними навчальними закладами та науковими установами.