Проєктувати майбутнє територій: історія кафедри землевпорядного проєктування НУБіП України
Коли громада вирішує, де розвиватиметься житлова забудова, як прокласти нову дорогу, зберегти заплаву річки, відновити пошкоджені землі, розмістити енергетичний об’єкт або впорядкувати розпорошені земельні ділянки, за кожним таким рішенням стоїть землеустрій.
Його часто помилково зводять до вимірювання земельних ділянок. Насправді геодезія і землеустрій — близькі, але різні професійні світи. Геодезія допомагає точно визначити, де розташований об’єкт. Землеустрій відповідає на складніше запитання: як має бути організована територія, щоб вона була зручною для людей, економічно ефективною, юридично впорядкованою та екологічно стійкою.
Геодезист може визначити координати наявної межі. Землевпорядник має обґрунтувати, де повинна пройти нова межа, які права та обмеження з нею пов’язані, як вона вплине на власників, громаду, інфраструктуру, ландшафт і довкілля. Тому сучасний землеустрій — це проєктування майбутнього простору. Це одночасно технології, економіка, земельне право, просторове планування, екологія, оцінка нерухомості, геоінформаційні системи та робота з великими масивами просторових даних.
Саме таке розуміння професії понад три десятиліття формує кафедра землевпорядного проєктування факультету землевпорядкування НУБіП України.
Кафедра, що виросла з української школи землеустрою
Кафедра була створена не просто як черговий університетський підрозділ. Вона постала у момент, коли незалежна Україна розпочинала одну з наймасштабніших трансформацій у своїй новітній історії — земельну реформу.
Правовою передумовою її створення стало доручення Кабінету Міністрів України від 25 вересня 1992 року. У лютому 1993 року спільним наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України та Українського державного аграрного університету було утворено кафедру землевпорядкування. Її сформували на базі Інституту землеустрою Української академії аграрних наук — головного на той час наукового та проєктного центру країни у сфері організації територій, земельного кадастру, оцінки й охорони земель.
Ця обставина визначила характер кафедри на багато років уперед. До університету прийшли не лише викладачі, які знали теорію, а й науковці та інженери, котрі створювали реальні схеми використання земель, розробляли методики, готували проєкти нормативних актів і брали безпосередню участь у проведенні земельної реформи.
Наукова традиція, яку успадкувала кафедра, бере початок ще від Республіканського проєктного інституту із землевпорядкування «Укрземпроєкт», утвореного 1961 року. Саме тут формувалися засади українського землевпорядного проєктування, розроблялися генеральні та регіональні схеми використання земель, системи бонітування ґрунтів, земельно-оціночні методики, протиерозійні рішення та проєкти контурно-меліоративної організації території. У 1989 році український «Укрземпроєкт» став науково-дослідним і проєктно-вишукувальним інститутом — єдиним серед аналогічних республіканських інститутів колишнього СРСР, який отримав такий статус.
Масштаб цієї роботи важко оцінити лише за назвами документів. Наприклад, проєкти контурно-меліоративної організації території були розроблені для 2445 сільськогосподарських підприємств на площі 9,3 млн гектарів. Науковці інституту брали участь у формуванні методології земельної реформи, грошової оцінки земель, земельного кадастру та законодавства незалежної України. Інституційне середовище Інституту землеустрою стало одним із центрів, де сформувалася українська наукова школа землеустрою.
Кафедра перенесла цю школу до університетської аудиторії. Відтоді знання, здобуті під час розв’язання загальнодержавних завдань, почали безпосередньо передаватися студентам.
Люди, які формували професію
Першим завідувачем кафедри у 1993–1996 роках став академік Леонід НОВАКОВСЬКИЙ — один із ключових розробників земельної політики незалежної України. За його керівництва було сформовано перші навчальні програми із землевпорядного проєктування, історії земельних відносин, прогнозування використання та охорони земель.
У 1996–2001 роках кафедру очолював професор Дмитро ДОБРЯК. У цей період посилилася природоохоронна та інженерна складова навчання, розвивалися курси з наукових основ землеустрою, ландшафтознавства, проєктування місцевих доріг та інженерного облаштування території.
За керівництва професора Антона ТРЕТЯКА у 2001–2007 роках кафедра розширила наукову роботу та розпочала підготовку магістрів із землеустрою і кадастру. У 2008–2010 роках, коли кафедру очолював Володимир КРИВОВ, активно розвивалися агроекологічні дослідження та співпраця з державними органами й міжнародними проєктами.
Протягом 2007–2008 років і починаючи з 2010 року кафедру очолює професор Андрій МАРТИН. Цей період пов’язаний із посиленням ролі кафедри у формуванні державної земельної політики, розвитком міжнародної експертної діяльності, оновленням освітнього змісту та впровадженням наукових результатів у законодавство і практику публічного управління.
У різні роки на кафедрі працювали Олександр ПАНЧУК, Іван РОЗУМНИЙ, Анатолій ЮРЧЕНКО, Володимир ЛЕОНЕЦЬ, Валентина ДРУГАК, Олександр КАНАШ, Юрій АЛЬБОЩИЙ, Микола ШКВИР, Юрій ВАГІН та інші відомі науковці й інженери-землевпорядники.
Для кафедри ці прізвища — не формальний перелік у хронології. Це спадкоємність різних поглядів, професійного досвіду та наукових підходів. Історія тут не зберігається як музейний експонат. Вона працює як інституційна пам’ять: допомагає розуміти, чому земельні системи влаштовані саме так, які рішення вже випробовувалися і яких помилок не варто повторювати.
Кафедра пишається своїми випускниками, які працюють у державному управлінні та місцевому самоврядуванні, землевпорядному виробництві, кадастрових і геоінформаційних системах, оцінці нерухомості, консалтингу, аграрному бізнесі, девелопменті, наукових та освітніх установах. Найважливішим результатом навчання є не лише знання окремих процедур, а здатність бачити територію як цілісну систему і відповідати за наслідки запропонованого рішення.
Коли університетські дослідження стають законами
Науковий вплив кафедри можна оцінювати за публікаціями: її працівниками підготовлено понад 40 індивідуальних і колективних монографій, 15 підручників та навчальних посібників, десятки методичних і наукових праць. На кафедрі сформована наукова школа, у межах якої підготовлено понад 20 докторів і кандидатів наук та докторів філософії.
Проте для землевпорядної науки важливе не лише те, скільки текстів опубліковано, а й те, чи змінюють вони реальну практику.
Значна частина сучасних законодавчих, нормативних і методичних рішень у сфері землеустрою була підготовлена за участю науково-педагогічних працівників кафедри або спирається на розроблені ними підходи. Йдеться про регулювання земельних торгів, розмежування земель державної та комунальної власності, дерегуляцію землевпорядної діяльності, нормативну грошову оцінку земель, охорону ґрунтів, визначення земельних збитків та планування використання територій.
За безпосередньої участі фахівців кафедри було підготовлено урядовий законопроєкт про національну інфраструктуру геопросторових даних, який згодом став законом. Представники кафедри працювали над правовими механізмами управління землями в умовах воєнного стану, формою Книги реєстрації землеволодінь і землекористувань, методикою визначення шкоди та збитків, завданих земельному фонду внаслідок російської агресії, а також над антикорупційними рішеннями у земельній сфері.
Це принципово важливо для якості освіти. Студенти навчаються у людей, які не лише пояснюють норми законодавства, а й розуміють логіку їх створення, сильні й слабкі сторони регулювання та напрями його подальшого розвитку.
Університетська аудиторія в такій моделі не відділена від професійного життя. Питання, яке сьогодні обговорюється на науковому семінарі кафедри, завтра може стати основою законопроєкту, методики, державної програми або магістерського дослідження.
Чого навчається сучасний землевпорядник?
Сьогодні землевпорядне проєктування дедалі менше нагадує роботу з паперовим планом і дедалі більше — складне моделювання території.
Студент має навчитися працювати з цифровими картами й кадастровими даними, супутниковими знімками, геоінформаційними системами та автоматизованим проєктуванням. Але самих технологій недостатньо. Потрібно розуміти земельне право, економіку нерухомості, принципи оцінки земель, екологічні обмеження, інженерну інфраструктуру, інтереси власників, інвесторів і територіальних громад.
На кафедрі викладаються землеустрій, інженерна інфраструктура територій, математичні методи та моделі, технології автоматизованого проєктування, територіальне планування і просторовий розвиток, економіка землекористування, управління муніципальними землями, стандартизація та нормування землевпорядних робіт. Освітній зміст постійно оновлюється відповідно до змін земельної політики, цифровізації державних реєстрів, екологічних вимог і завдань відновлення територій.
Навчальні завдання дедалі частіше наближені до реальних професійних ситуацій: організація території громади, консолідація земель, планування інфраструктурних об’єктів, відновлення деградованих ділянок, управління землями комунальної власності, формування природоохоронних обмежень, оцінка земельних активів або просторове забезпечення відбудови.
У таких завданнях майже ніколи немає однієї правильної відповіді, яку можна знайти наприкінці підручника. Потрібно порівнювати альтернативи, працювати з даними, читати законодавство, оцінювати економічні та екологічні наслідки, аргументувати рішення і пояснювати його людям. Саме тому землеустрій підходить тим, кому цікаво не лише виконувати інструкцію, а й розв’язувати складні просторові задачі.
Українська школа у європейському професійному просторі
Представники кафедри працюють у технічних комісіях Міжнародної федерації геодезистів FIG, зокрема у напрямах професійних стандартів, просторового планування та розвитку територій, беруть участь у мережі LandNET ФАО, міжнародних конференціях і програмах технічної допомоги. Фахівці кафедри залучаються до співпраці з інституціями Європейського Союзу, Світовим банком, Програмою розвитку ООН та іншими міжнародними партнерами.
Це не лише можливість представляти українські дослідження за кордоном. Україна має власний, надзвичайно складний досвід земельної реформи, масового формування приватних земельних ділянок, цифровізації кадастру, децентралізації та управління землями в умовах війни. Цей досвід є важливою частиною міжнародного професійного дискурсу.
Водночас європейська земельна політика швидко змінюється. Відновлення екосистем, моніторинг здоров’я ґрунтів, адаптація територій до зміни клімату, цифрова інтеграція кадастрових і планувальних систем стають практичними завданнями для держав, громад і бізнесу. Міжнародна федерація геодезистів прямо відносить просторове планування та управління землями до ключових інструментів реагування на обмеженість природних ресурсів, урбанізацію, продовольчі, кліматичні й соціальні виклики. Нові акти Європейського Союзу щодо відновлення природи та моніторингу ґрунтів додатково посилюють потребу у фахівцях, здатних поєднувати просторові дані, екологію, економіку та право.
Тому компетентності землевпорядника не обмежуються однією країною або однією посадою. Вони застосовуються у просторовому плануванні, земельному адмініструванні, консолідації земель, розвитку інфраструктури, управлінні нерухомістю, відновленні екосистем, оцінці земель, геоінформаційній аналітиці, муніципальному управлінні та міжнародних проєктах розвитку.
Традиція, яка має продовження
Кафедра землевпорядного проєктування НУБіП України сьогодні є одним із провідних наукових і викладацьких центрів землевпорядної освіти в Україні. Її особливість полягає не лише у тривалій історії, а в умінні перетворювати професійну традицію на сучасні рішення.
Тут зберігається наукова культура української школи землеустрою, започаткована в Інституті землеустрою. Водночас кафедра працює з питаннями, яких не існувало на початку її історії: цифровими кадастровими платформами, інфраструктурами геопросторових даних, земельним банкінгом, екологічним відновленням, просторовими наслідками війни, кліматичною стійкістю та європейською інтеграцією.
Землевпорядник працює не лише з тим, що вже нанесено на карту. Він працює з тим, що має з’явитися на ній завтра.
Для тих, кому цікаво поєднувати інженерну точність із правом, економікою, екологією та цифровими технологіями, землеустрій відкриває рідкісну можливість — не просто спостерігати, як змінюються міста, громади й ландшафти, а професійно проєктувати ці зміни. Кафедра землевпорядного проєктування НУБіП України дає змогу увійти в цю професію через живу наукову школу, реальні практичні завдання та безпосередній діалог із людьми, які формують її сучасне майбутнє.
