Переосмислення водоохоронних обмежень у використанні земель: дискусія на факультеті землевпорядкування

08 травня 2026 року на факультеті землевпорядкування Національного університету біоресурсів і природокористування України відбувсяВсеукраїнський науково-практичний семінар «Переосмислення водоохоронних обмежень у використанні земель: межі, проектування, європейська практика».

Захід, який було проведено у гібридному форматі, зібрав понад 140 науковців, землевпорядників, геодезистів, містобудівників, архітекторів, фахівців з водної політики, природоохоронців, представників професійних асоціацій, громад, експертного середовища та органів публічної влади. Організаторами семінару виступили НУБіП України, Всеукраїнська громадська організація «Асоціація фахівців землеустрою України» та Громадська організація «Асоціація сертифікованих геодезистів України».

Факультет землевпорядкування НУБіП України вже тривалий час є не лише освітнім і науковим осередком, а й професійним майданчиком для відкритого обговорення найскладніших питань земельної, природоохоронної, містобудівної та просторової політики держави. Саме тут регулярно порушуються теми, які виходять за межі однієї галузі та потребують спільної мови між юристами, землевпорядниками, геодезистами, архітекторами, екологами, водниками, громадами й законодавцями. Водоохоронні обмеження у використанні земель є саме такою темою.

На перший погляд, питання прибережних захисних смуг, водоохоронних і пляжних зон може здаватися вузькопрофесійним. Насправді ж воно стосується кожного. Йдеться про те, чи буде вільний доступ громадян до берегів річок, озер і водосховищ; чи не перетворяться прибережні території на хаотичну забудову; чи буде захищена вода від забруднення; чи матимуть громади зрозумілі правила розвитку; чи знатимуть власники земельних ділянок, що саме дозволено і заборонено біля водойм; чи зможуть землевпорядники та містобудівники однаково визначати межі обмежень, а не щоразу працювати в умовах правової невизначеності.

Відкриваючи семінар, учасників привітали декан факультету землевпорядкування НУБіП України, д.е.н. Олександр ШЕВЧЕНКО, голова правління ВГО «Асоціація фахівців землеустрою України», д.е.н. Анатолій ПОЛТАВЕЦЬ та голова ГО «Асоціація сертифікованих геодезистів України», д.е.н. Павло МАТВЄЄВ. У вітальних виступах було наголошено, що нинішнє регулювання водоохоронних обмежень значною мірою сформувалося у попередню нормативну епоху і дедалі частіше не відповідає реальним потребам громад, власників землі, інвесторів, природоохоронної політики та просторового планування.

Модерував захід завідувач кафедри землевпорядного проектування НУБіП України, професор Андрій МАРТИН. У своїй доповіді «Водоохоронні обмеження: в чому сутність та як забезпечити ефективність?» він запропонував подивитися на проблему ширше, ніж просто на суперечку про 25, 50, 100 метрів або 2 кілометри прибережної смуги. Ключова теза виступу полягала в тому, що водоохоронне обмеження – це не лінія на кадастровому плані, а інструмент управління ризиком: екологічним, санітарним, містобудівним, майновим і соціальним.

Було підкреслено, що вода стає стратегічним ресурсом для економіки, продовольчої безпеки, відновлення та просторового розвитку України. Тому прибережні території вже не можуть розглядатися як залишковий простір для випадкової забудови, городництва, баз відпочинку, паркінгів або приватизованих берегів. Берег водойми — це природний буфер, середовище існування, простір публічного інтересу і водночас одна з найцінніших земельних локацій. Саме тому конфлікт навколо берега є не випадковістю, а закономірним результатом зіткнення різних інтересів.

Окрему увагу було приділено головній технічній проблемі: від чого саме рахувати межі прибережних обмежень. Чинне законодавство оперує поняттям урізу води у меженний період, однак у реальних умовах річки змінюють русло, береги руйнуються, водосховища мають різні рівні, малі водотоки можуть пересихати, а заплава інколи роками залишається сухою, але не втрачає своєї природної функції. Кадастр, навпаки, вимагає стабільних координат, контурів і реєстраційних записів. Саме тут виникає складне завдання: перевести динамічний природний процес у юридично визначену і технічно відтворювану межу.

Відомий експерт з водної політики, у минулому профільний заступник Міністра охорони навколишнього середовища і природних ресурсів України Михайло ХОРЄВ у виступі «Водоохоронні зони в Україні: між необхідністю та застарілістю регулювання» зосередився на проблемі застарілості вимог до встановлення водоохоронних зон. Було акцентовано, що чинна конструкція є надто складною для встановлення, але водночас слабко наповненою з погляду реального режиму охорони вод. Виникає парадокс: найбільші ресурси витрачаються на визначення межі, тоді як сама зона часто не стає дієвим інструментом захисту водного об’єкта.

Петро ТЄСТОВ, експерт з питань ведення лісового господарства, керівник аналітичного відділу ГО «Українська природоохоронна група», представив природоохоронний погляд на проблему. Він звернув увагу, що прибережні захисні смуги важливі не лише для якості води, а й для збереження біорізноманіття, лучних, водно-болотних і прибережних екосистем. На практичних прикладах було показано, як ігнорування малих річок, проток, стариць, каналів, заплав і водозборів призводить до деградації природних територій, ерозії, самовільного зайняття прибережних смуг та втрати екологічної функції берегових ландшафтів. Окремо було наголошено на потребі інтеграції водного кадастру із земельним, а також на відповідальності за невідображення водних об’єктів та водоохоронних обмежень у землевпорядній і містобудівній документації.

Експертка з містобудування при Команді підтримки реформ та відновлення Мінрозвитку Марина ЗЕРКАЛЬ розглянула проблему з позиції просторового планування. Її виступ показав, що для містобудівників водоохоронні обмеження стали особливо гострим питанням після того, як містобудівна документація на місцевому рівні набула також землевпорядного змісту. Серед ключових проблем було названо недостатню точність геоданих про водні об’єкти, відсутність єдиної методики визначення прибережних захисних смуг, складність підтримання актуальності обмежень у кадастрах, проблему компенсації власникам у разі істотного обмеження використання земель, а також необхідність спеціального підходу до берегових територій у містах. У міському середовищі берег — це не лише природна зона, а й частина публічного простору, набережної, інженерної та рекреаційної інфраструктури, тому механічне перенесення природної моделі на щільну забудову часто не дає якісного результату.

Заступник директора з наукової роботи ДП «ДІПРОМІСТО» імені Ю.М. Білоконя, професор Юрій ПАЛЕХА поділився практичним досвідом відображення водоохоронних обмежень у документації з просторового планування. Він навів приклади тривалих і складних процедур встановлення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, зокрема в межах населених пунктів, де поєднуються вже сформована забудова, права власності, вимоги природоохоронного законодавства, містобудівні рішення та кадастрові процедури. У виступі прозвучала важлива думка: система має бути не формально складною, а практично дієвою. Обмеження, які не працюють, породжують недовіру до права; натомість правила, які можна технічно визначити, внести до кадастрів і реально контролювати, здатні змінити ситуацію.

Головна архітекторка Вишгородського району Київської області Ірина ВОЙКО представила практичний погляд з рівня територій, де водні об’єкти, водосховища, забудова, рекреація і земельні інтереси щоденно перетинаються в роботі органів місцевого самоврядування та архітектури. Вона звернула увагу на неузгодженість між земельним і містобудівним законодавством, проблеми визначення функціонального та цільового призначення земель, колізії навколо берегозахисних, гідротехнічних і рекреаційних об’єктів, а також на питання існуючих баз відпочинку та іншої забудови у прибережних захисних смугах. Її виступ засвідчив: без узгодження класифікаторів, кадастрів, містобудівної документації та норм Водного кодексу навіть правильні природоохоронні ідеї часто не можуть бути реалізовані в практиці.

Після основних доповідей відбулася змістовна професійна дискусія. До обговорення долучилися, зокрема, ГІС спеціаліст Олексій БОЙКО, який наголосив на необхідності цифрових інструментів моніторингу та аналізу стану водних об’єктів. Важливими та змістовними були виступи представників Інституту водних проблем і меліорації НААН України Олега КОЗИЦЬКОГО, який порушив питання гідрологічної термінології, класифікації водотоків, озер, ставків, кар’єрних водойм, лагун і заток, та Івана ВОЙТОВИЧА, який звернув увагу на проблеми внутрішніх водойм у населених пунктах, гідротехнічних об’єктів та заповідних територій на землях водного фонду. Тетяна КРИШТОП навела приклади складних ситуацій під час погодження містобудівної документації та наголосила на потребі чітких вихідних даних від профільних фахівців. Головний спеціаліст відділу містобудування та архітектури Козинської селищної територіальної громади Іван БЕГАЛЬ окреслив проблематику органів місцевого самоврядування, паспортизації водних об’єктів і класифікації штучних водойм, а головна архітекторка проектів Людмила БЕГАЛЬ звернула увагу на відображення «синіх ліній» у містобудівній документації та необхідність узгодження цього поняття з Державним земельним кадастром і суміжними нормативними актами.

Під час обговорення стало очевидно, що між землевпорядниками, містобудівниками, природоохоронцями, водниками, геодезистами та представниками громад немає принципової суперечності щодо мети. Усі учасники виходять з того, що водні ресурси мають бути захищені, береги мають залишатися доступними для суспільства, а природні екосистеми — збереженими. Проблема полягає в іншому: чинні правила часто не дають достатньої правової визначеності, технічної відтворюваності та управлінської ефективності.

Професійна дискусія засвідчила потребу перейти від формального підходу «якось намалювати лінію на карті» до сучасної моделі, у якій водоохоронні обмеження будуть пов’язані з реальними ризиками: забрудненням, ерозією, підтопленням, руйнуванням берегів, втратою природної рослинності, блокуванням публічного доступу, неочищеним поверхневим стоком та хаотичною забудовою прибережних територій. Такий підхід має спиратися на якісні геодані, цифрові моделі рельєфу, єдині класифікатори, узгодження водного, земельного і містобудівного кадастрів, а також на зрозумілі процедури внесення, оновлення і контролю обмежень.

За підсумками семінару планується підготовка системного бачення змін до законодавства України щодо удосконалення нормативно-правового регулювання встановлення водоохоронних обмежень у використанні земель. Йдеться не про точкове редагування окремих норм, а про комплексне оновлення підходів до прибережних захисних смуг, водоохоронних і пляжних зон, порядку їх проєктування, відображення у документації із землеустрою, містобудівній документації та кадастрах.

Очікується, що напрацьовані пропозиції будуть спрямовані до профільного міністерства та комітетів Верховної Ради України. Метою цих змін має стати створення зрозумілих, справедливих, технічно відтворюваних і природоохоронно ефективних правил, які одночасно захищатимуть водні ресурси, зменшуватимуть конфлікти у землекористуванні, забезпечуватимуть публічний доступ до берегів і даватимуть громадам реальні інструменти сталого просторового розвитку.

Семінар ще раз підтвердив роль факультету землевпорядкування НУБіП України як фахового центру, де складні державні політики обговорюються не абстрактно, а з опорою на практику, науку, законодавство і потреби територіальних громад. Саме такі дискусії формують підґрунтя для якісних рішень, які мають значення не лише для професійної спільноти, а й для майбутнього українських річок, водойм, берегів і громад.

Відеозапис семінару: