Ліси Чорнобильської зони відчуження: вивчити, дослідити, зберегти

 

     У ННІ лісового і садово-паркового господарства завершився перший семестр англомовного навчання студентів-магістрів спеціальності 205 – лісове господарство, у рамках якого студентами було опановано нові дисципліни «Вплив порушень на ріст і розвиток лісу» та «Лісові екосистемні послуги».

     Завершальним акордом навчальної програми для студентів спеціальної англомовної магістерської програми “Forest management in Eastеrn Europe” стала науково-навчальна експедиція у ліси Чорнобильської зони відчуження, яку організували завідувач кафедри таксації лісу та лісового менеджменту, професор Андрій Білоус та старшого наукового співробітник УкрНДІ сільськогосподарської радіології Дмитрій Голяка. До експедиції долучилися вчені з Варшавського університету наук про життя (Польща), члени гуртка «Таксатор» та співробітники ДП «Корюківське лісове господарство».

     Першою оглядовою зупинку на шляху стало місто Чорнобиль, де, на перший погляд, нічого незвичайного. Гарно доглянутий газон, деінде ходять люди та гуляють вуличні собаки. Проте це місто, де зовсім немає дітей, а навколо лише великі та зовсім пусті вітрини магазинів, державних установ та житлових будинків. У місті знаходиться один з контактних центрів Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника, де Борсук Олександр, який є його співробітником, познайомив нас із розташуванням та особливостями заповідного фонду. Масштаб катастрофи підкреслює монумент «Тим, хто врятував світ» та пам’ятні таблички  про сотні сіл, що були евакуйовані.

     На відстані 18 км на північний захід від міста Чорнобиль, розташована Чорнобильська АЕС та конфайнмент — ізоляційна аркова споруда над зруйнованим унаслідок аварії четвертим енергоблоком, що вражає своїми масштабами. Потрапивши в це місце, серце завмирає: численні бетонно-металеві конструкції, що «завмерли» у часі та не довели свою справу до кінця, недобудовані градирні п’ятого та шостого енергоблоків, а в каналі охолодження ЧАЕС можна не тільки побачити, а й погодувати «місцевих» риб.

     Також вражає встановлений на оглядовому майданчику пам'ятник «Героям, професіоналам - тим, хто захистив світ від ядерної біди», де всією делегацією хвилиною мовчання ми вшанували пам’ять тих, хто віддав своє життя задля нашого спокійного та здорового життя.

     Найбільш вражаючою зупинкою став Західний радіоактивний слід, яка є продовженням так званого Рудого Лісу. За наслідками сильного впливу іонізуючих випромінювань значна площа (територія) хвойних деревостанів загинула, й у 1987 році було прийнято рішення про поховання мертвих дерев в найбільш забруднених ділянках та створення нових насаджень. Згодом, екосистема почала відновлюватися і на цьому місці нині ростуть куртини молодих сосни та берези, які вижили після пожеж протягом останніх п’яти років.

     Головним завданням експедиції було вивчення впливу радіоактивного забруднення на ріст і розвиток дерев. Використавши прості рішення для уникнення забруднення взуття, ми працювали в насадженнях за різного рівня радіоактивного забруднення та отримали цікаві знання про міграцію та розподіл радіонуклідів у лісових екосистемах від Дмитра Голяки.

     Доктори Роман Войцек та Андрій Білоус розповіли про влив біотичних порушень у лісових насадженнях на прикладі диких тварин та пошкодження ними дерев та чагарників.

     Надзвичайно цікаво було спостерігати за станом лісових насаджень на так званому «градієнту радіоактивного забруднення», оскільки в одній точці, де проходила центральна частина «радіоактивного хвосту» у першу добу після вибуху 1986-го, дозиметр-радіометр «емоційно» показував 60 мкЗв/год, проте, рухаючись на північний-схід від його центру на периферію, показник зменшився фактично в 300 разів та на очах досягнув позначки 0,20 мкЗв/год.

     Ліси зони відчуження – це приклад лісу без лісівника, без «лікаря» та «опікуна». Повалені, пошкоджені та спалені внаслідок масштабних пожеж дерева, що моторошно лежать на величезних площах, наразі є центром виникнення майбутніх великих пожеж, що неминуче при такій кількості сухого горючого матеріалу. Саме тому, пошук рішення зниження ризику пожеж задля майбутньої безпеки є важливим завданням для науковців та фахівців галузі лісового господарства.

     Кінцевим пунктом призначення стало місто-привид Прип'ять - німий свідок того, як життя його жителів в одну мить розділилось на «до» і «після» в квітневу ніч 1986 року. Місто, в яке ніколи не зможуть повернутися ті, для кого воно було створене. Спустошені вулиці, «мертві» вікна будинків, покинуті квартири зі збереженими фотографіями на стінах, дерева на дахах багатоповерхівок - так зараз виглядає колись зразкове молоде радянське місто. Природа тут поступово повертає своє і тільки «невидима отрута» деінде буває помічена дозиметрами.

  

     Найбільший шок ми отримали від побачених згарищ та мертвих насаджень після, без перебільшення, катастрофічних пожеж 2015 і 2020 років. За даними дослідження вчених кафедри таксації та лісового менеджменту в зоні відчуження у 2020 році згоріло не менше 35 тис. га. Як бути з такими величезними згарищами? – питання національного масштабу.

     На шляху додому, ми також вирішили завітати на славнозвісну радіолокаційну станцію «ДУГА-1» (об'єкт Чорнобиль-2), яка призначалася для відстеження запуску балістичних ракет з території країн західного блоку в період холодної війни. Перебуваючи біля цієї конструкції, здається що ти – всього лиш мураха, адже станція вражає своїми масштабами та масивними деталями.

     Зона відчуження – це місце, в якому змінюється мислення кожної людини. І хоча відчуття після такої експедиції дуже змішані, вони допомагають пам’ятати, що ми не є володарями цієї планети, а наші помилки можуть коштувати життю у глобальному масштабі. Стан чорнобильських лісів надихають на самі рішучі дії для захисту лісів перед великими порушеннями різного походження.