Свято зі сльозами на очах: в університеті пройшов мітинг-реквієм з нагоди 76-ї річниці Дня Перемоги над нацизмом
У Голосієві зеленню лісу і білопінням вишень та яблонь буяє весна. Такою ж вона була у травні 1945 року. І сьогодні, вшановуючи пам`ять героїв-переможців Другої світовій війни, на університетському меморіальному комплексі викладачам і студентам, які загинули на ії полях, пройшов традиційний мітинг-реквієм з нагоди 76-ї річниці Дня Перемоги над нацизмом.
Вітаючи ветеранів, колектив і гостей, ректор Станіслав Ніколаєнко зазначив: багатомільйонна німецька армія та їх союзників вдерлася на територію Радянського Союзу. Україна зазнала величезних втрат: до 8 мільйонів вбитими, жертвами концентраційних таборах, знищені майже всі села і промисловість. І цю навалу коричневої чуми спинили: 93 відсотків усіх втрат гітлерівські війська зазнали на Східному фронті! 7 мільйонів українців воювали в лавах Радянської Армії, ще 80 тисяч – в складі армії США, 45 тисяч – Британської імперії (Канада), 6 тисяч – Франції.
Величезний внесок в оборону столиці, боротьбу з фашизмом зробили студенти, викладачі й співробітники нашого університету. У перші дні війни до армії Червоної Армії вступили понад 1000 осіб, більше 400 – увійшли до загонів захисту важливих об’єктів Голосієва, мобілізовані на зведення укріп-районів навколо Києва.
У перших числах липня був сформований винищувальний батальйон зі студентів голосіївських вузів. Один з його бійців – студент лісогосподарського інституту Яків Близнюк – кинувся з гранатами під гусениці бронемашини і ціною власного життя допоміг утримати бойові позиції. Його ровесник з інституту механізації Вільям Давидов замінив загиблого командира народного ополчення і, тяжко поранений, до останнього залишався на вогневих позиціях. Підтримуючи зв'язок підрозділу під безперервним вогнем ворога, загинув ще один студент факультету механізації – Борис Веремецький.
А Миколу Скибу, третьокурсника сільськогосподарського інституту і бійця-розвідника штурмового загону, який теж героїчно загинув, скульптор увіковічнив у бронзовій скульптурі студента-захисника, який в одній руці тримає гвинтівку, а іншою притискає до грудей колосся пшениці.
І про цей подвиг своїх попередників нинішнє студентське покоління повинно пам’ятати. Цю бойову славу сьогодні продовжують наші колеги, які боронили і боронять державу на Сході України, відбиваючи агресію Росії та її посіпак, продовжив ректор. Загалом майже 100 представників університету протягом семи років безпосередньо перебували в зоні бойових дій. За роки цієї війни ми втратили нових наших героїв з числа викладачів, студентів і випускників – Ільгара Багірова, Анатолія Бєлобусова, Олександра Грицая, Дмитра Куриленка, Олександра Філя, Петра Шемчука, Андрія Моругого, Олександра Марчука, Івана Ступака. Багато з них свого часу навчалися на кафедрі військової підготовки НУБіП. Тут і сьогодні працюють бойові офіцери, які брали участь в АТО та ООС: вони діляться зі своїми підопічними досвідом проведення військових операцій.
Присутніх також привітав ветеран Другої світової війни, учасник першого параду Василь Клюй. Він розповів про жертовність та героїзм наших воїнів, проявлені в ті страшні часи, зокрема на Чорноморському театрі бойових дій. Василь Семенович – єдиний з тих більш як 400 учасників бойових дій, які працювали в нашому університеті – сьогодні серед нас. Колишній підводник «Щ-215» (одному з тих 12 підводних човнів, що вціліли на Чорному морі) говорив про своїх товаришів, про те, що їхній подвиг забувати не можна.
Та ветеран живе не тільки спогадами: він, порівнюючи стан держави на сьогодні зі станом на 1990 рік, аналізує суспільне життя в Україні. Зокрема, йому дуже болить рішення про продаж українських земель, а цього робити не слід. Адже ця земля була і залишається нашою Батьківщиною, яку потрібно захищати і плекати й зараз.
Мистецьку частину «свята зі сльозами на очах» склали виступи викладачів кафедри культурології – заслужених артистів України Романа Рудого і Віктора Кавуна, а також асистента Ірини Литвиненко, аспіранта Максима Гненюка і випускниці НУБіП Юлії Закурдаєвої. Звукорежисер заходу – Олександр Третяк.
…Звучить камертон пам’яті, у довколишньому лісі співають птахи, над полум’ям Вічного-вогню ледь помітно тремтить розпечене повітря, нагадуючи марево. Але ж наша пам'ять маревом залишатися не повинна…
Валентин Обрамбальський