Шляхами Чорнобильської катастрофи пройшли студенти факультету харчових технологій та управління якості продукції АПК

26 квітня 2021 року

 Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка,

Покотилась до обрію, збурила зоряну синь...

На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко,

Бо чорнобиль-трава — не полин...

                                                                І. Притика

 

Полин — трава гірка... Ця трагічно-крилата фраза стала відомою всьому світу через аварію на Чорнобильській атомній станції тридцять п‘ять років тому. Квітуча поліська земля, яка здавна славилася мальовничими краєвидами, врожайними садами, лісами, багатими на ягоди, гриби, горіхи, тепер називається зона...

Одна справа, коли взнаєш історію і факти з різних джерел інформаційної преси, і зовсім інша, коли це стосується твоїх рідних. Чорнобильська трагедія пройшлася через долі моєї рідні і для нас це не просто історичний факт — це біль, невимовний сум і незагойна рана...

Невеличке, але таке красиве, село Буда-Варовичі... Саме тут проживала велика рідня моєї прабабусі Каті — батьки, чотири сестри зі своїми сім‘ями, дальші родичі. Кожного року влітку там гостювала моя бабуся Галя. Її розповіді малюють картину раю на землі — ліси, повні таємниць, хмільні поля, луги, що вітром заплітали гриви коням, і люди — добрі і щирі. Чи тому, що майже все село населяли родичі, чи тому, що не розгубили людяності, але радісні хвилини ділили між собою разом і ніколи нікого не залишали в біді...

А біда постукала в кожну хату на світанку 26 квітня 1986... Опинившись в тридцятикілометровій зоні, люди не дуже розуміли що діється. Спочатку була розгубленість, потім вона змінилася страхом, а згодом поруч поселився жах... Без землі, худоби, лісу, води, в буквальному розумінні цього слова, рідні просиділи на валізах до 1992 року. Так, завозили продукти харчування, воду і все, що потрібно для життя. Але це було вже не життя... 

Автобусна зупинка 1993 рік

Колись тут була алея, яка вела до місцевого Будинку культури

Та ж сама станція Вільча... Та ж сама лісова стежина до села... Але не чути пташиних голосів, сумно застигли дерева, а дорога вела повз зону, обтягнуту колючим дротом... Невизначеність закінчилась переселенням у село Стовп‘яги Переяслав-Хмельницького району. Затишні будиночки, земельні наділи не могли заглушити болю. Час від часу збирались родиною і їхали поклонитись батьківській землі, яка зустрічала зарослями, слідами пожарищ і пусткою...

 Було село... Тепер села немає...

Там річка омивала береги

І люди там жили...

Тепер і їх немає —

Роз’їхались по світу хто куди...

 Архівні фото будинків села Буда-Варовичі 2007 року

Зникло із карти  село — зняте з обліку у 1999 році. Але хіба можна зняти його із обліку серця?!. Хіба можна забути той жах, свідком якого прийшлося бути?!. Про це нагадують старі  фотографії,  не мовчить пам‘ять, скорботою озиваються  могили рідних, життя яких обірвав Чорнобиль...

Проходять роки, а біль не вщухає, озивається тривогою в наших серцях. 35 років пройшло з тих пір, та чорною плямою на нашій блакитній планеті залишилась Чорнобильська катастрофа.

Ти відомий сьогодні кожному —

Не ім'ям своїм, а бідою.

Тою вулицею порожньою

Понад прип'ятською водою...

Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!

У якому ти жив сторіччі!

Запеклись перестиглі ягоди,

Наче кров, на твоїм обличчі.

                                                             І. Білий

Пам'ятник воїнам-односельчанам

Будинок станом на 1993 рік

Це й же будинок через 10 років

Через роки Чорнобиль кричить своєю німотою: «Люди, живіть бережно...» Природа дає людині всі свої багатства і тільки від нашої мудрості залежить те, як ми зуміємо ними розпорядитись. Біоресурси дані нам на благо, на життя. На помилках потрібно вчитися заради прийдешніх поколінь. Мирний атом вибухнув стогоном і криком, закликом того, що природа є святою, чистою за своєю суттю, але, якщо ставитися до неї бездумно, жорстоко знищувати природні багатства рідної землі, вона з часом почне "мститися" і поверне увесь бруд, усю "хімію", що ними спотворила її людина. 






Після пожеж 2020 року

Дуже сподіваюсь, що науку ми навчимося використовувати тільки на добро, щоб ніколи не змогла повторитись історія Чорнобиля. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме чорним вогнищем скорботи, гірким уроком, за який заплачено надто дорогою ціною... 

 

Час очистить землю незглибиму,

Оживуть і луки, і сади,

Та Чорнобиль вічно берегтиме

Хрест своєї чорної біди.

                                                 І. Гнатюк

 

В місті-привиді  відлунюють дзвони... Тривогою і болем наповнені їхні звуки, б’ють на сполох найгіркішими полинними нотами. В їх гулі – голоси Чорнобиля-катастрофи, яка вразила увесь світ і змусила здригнутися все людство. Вони нагадують: «Пам’ятайте! .. Хай не повториться!... Нехай земля зацвітає навесні буйним цвітом!...Нехай пахнуть трави, співають пташки... Нехай повертаються лелеки до рідної оселі навесні...»

(Примітка: полин, у народі «чорнобіль», залишив нам біль про Чорнобиль...)


Артем Антонів,
студент 1-го року магістратури факультету
харчових технологій та управління якістю продукції АПК

Набір на навчання (синій)_2015Захисти дисертаційРегіональні навчальні заклади (синій)

Натисніть «Подобається», щоб читати
новини НУБіП України в Facebook