Відомий український торбаніст американського походження Юрко Фединський завітав до НУБіП України
У той час, коли українці намагаються виїхати за кордон у пошуках кращого життя, Юрій Фединський саме на батьківщині предків віднайшов загублену на чужині частку душі… Напередодні Міжнародного жіночого дня до НУБіП України зі словами вітання та музичним супроводом завітав відомий не лише в Україні, а й за кордоном кобзар, торбаніст, народний майстер та виконавець «українського кантрі» – Юрко Фединський.
В перерві між виступами та записом нових пісень нам вдалося поспілкуватися з митцем. Кілька слів про нашого героя. Юрій Фединський (23 квітня 1975 р., США) – бандурист, композитор, що займається українською кобзарською традицією (співає традиційний кобзарський репертуар), є продюсером народних ансамблів, виготовляє музичні інструменти, звукорежисер, культурний активіст, педагог.
Фединський активно займається відродженням українського торбану, реконструюванням безладової кобзи Остапа Вересая; традиційної кобзарської бандури; реконструкцією бандури Гната Гончаренка; басолі або триструнної народної віолончелі; бубна, або великого гуцульського басового барабана, а також грає на сучасному фортепіано та електрогітарі.
Як розповідає Юрко – «Моя родина європейська. Татів рід із Західної Європи – Ірландії, Німеччини, Скандинавії. Мамин рід із України. У Львові – Фединські, в Києві – Мошинські, на Полтавщині жили Чайковські. Це була інтелігенція, не москвофіли. Коли Радянський Союз з’явився на нашій території, то вони вирішили тікати, зрозуміли, що при цьому режимові неможливо жити,– розповідає він.– Дід Юрій Фединський та бабуся Наталя Мошинська тікали спочатку до Австрії, потім до Канади та врешті до США. Ті, хто залишився, були знищені, крім одного родича у Львові – дядька Адріана».
Фединський Ю. онук львівського професора-емігранта, народився і виріс у США, проте в 1998 р. переїхав на батьківщину предків: спершу до Львова, а згодом до Києва, аби удосконалити майстерність гри на бандурі. Вступив до класу бандури професора С. Баштана, але згодом відійшов від академічного навчання й почав займатися кобзарством, почав створювати музичні ансамблі, використовуючи український фольклор.
Щодо музичного виховання майбутнього кобзаря, то спочатку Фединський навчався у Генрі Доскія (класичне фортепіано) та Юліана Китастого, Михайла Кравченка і Гната Гончаренка (бандура). Юрій – учасник тріо-ансамблю «Експериментальна бандура» разом з Юліаном Китастим і Михайлом Андрецем. Грав в Українській капелі бандуристів в Детройті (США). Співпрацював з українським рок-гуртом «Гайдамаки» та «Хорею Козацькою» (разом з Тарасом Компаніченком). Юрій – засновник київського ансамблю «Карпатіяни» (разом з Валерієм Гладунцем), «Run Through the Jungle». З 2010 р. – соліст співочого хору «Древо» в селі Крячківка Пирятинського р-ну Полтавської обл.
Разом із дружиною Марією, полтавкою, з якою колись Юрко познайомився на весіллі друзів у Києві – проміняли столицю на невеличке село Крячківку, що на Полтавщині. Виховують чотирьох діток: сина Мирослава, з яким вони переїхали сюди з Києва, близнючок Наталю й Андріану та маленьку Лесю-Христину; дівчатка народилися вже в селі.
Фединський заснував кобзарський цех на Полтавщині, в селі Крячківка, де проводить літний кобзарський табір та навчає майстрування та музикування на вересаївській кобзі, кобзарській бандурі, панській бандурі, мамаївській кобзі, лірі, торбані і гуслі. Також там проводиться етнофестиваль «Древо роду кобзарського», який проходить щороку та на який Юрко запросив і нас. Він проводив експедиції Україною й за кордоном у пошуках архаїчних інструментів, створюючи архів. Гастролює Україною, Європою та США. «Гастролюючи минулого року Канадою, я під час кожного виступу виконував думу про Марусю Богуславку. Щоб діаспоряни – втрачений Україною ресурс – не забували про свої корені й розуміли: вони не мають страждати на чужині. Пора пакувати речі і їхати додому. «На ясні зорі, На тихі води, У край веселий, У мир хрещений!», як співається у думі про Марусю Богуславку. Уже час. Разом будемо дбати про Україну…»
Вітаю, Юрко в нашому університеті, ми раді вас тут вітати! Над чим наразі працюєте?
— Зараз я записую пісні та активно співпрацюю з Тарасом Компаніченком та гуртом «Хорея Козацька».
У вас чудовий інструмент у руках. Розкажіть, будь-ласка, про нього та чи ви самі його створили?
— Це – торбан, народний струнний щипковий музичний інструмент (30-40 струн, із родини лютневих, близький до теорби, від якої відрізняється додатковими приструнками, як на бандурі. Був поширений із пер. пол. ХVIII до поч. ХХ ст. в Україні, Польщі та Росії). Інструмент з'явився в часи Мазепи. Ми вважаємо І. Мазепу першим торбаністом, загалом торбаністи існували аж до більшовицької окупації. Передусім торбан був українським шляхетським інструментом. На торбанi, за переказами, грав і Тарас Шевченко.
В мого торбана 34 струни, і так, я зробив його сам. На це пішло багато часу, а саме на вивчення технології його виробництва, сам же інструмент робив близько року.
З яких порід дерев був змайстрований ваш торбан?
— Мій торбан створений з багатьох порід дерева, а саме зі: срібного клену, палісандри (зустрічаються у всій тропічній зоні від Південної Америки), смереки карпатської, чорного дерева, сливи та Голосіївського клену.
Що переважно граєте на торбані та чи граєте сучасні твори?
— Я граю шляхетські твори, народні пісні, частіше це «українські кантрі» доби європейського Ренесансу. Вчора вперше виконував пісню «Yesterday» рок-гурту «The Beatles» (посміхається).
Як ви бачите відродження української національної ідеї в сучасному світі?
— Основні проблеми в України – це песимізм та алкоголь. У всьому лежить виховання та християнська любов до ближнього. Українці навіть не уявляють на якій багатій землі живуть, в нас в Америці найкраща олія – це олія з України. Ми не бідна країна, в нас надзвичайно великий потенціал, родюча земля, бажання жити краще. Я вірю в зміни, в кращі зміни і надіюся їх побачити.
Як з дитинства виховувати патріотизм у дітей та любов до рідної пісні?
— Повторюсь – в основі патріотизму лежить виховання. Тато і мама мають любить свою дитину, вчити поважати ближнього. Як дитина любитиме свою родину, то й любитиме свого сусіда, коли всі поважатимуть один одного – утвориться нація.
Щоб ви хотіли побажати всім жінкам?
— Не дозволяти чоловікам диктувати як жити, прагнути до кращого, самовдосконалюватись та бути щасливими!
Марія Поливач,
директор музею історії НУБіП України
