ЯК СТУДЕНТИ НАС НАДИХАЮТЬ АБО ПРО «НАУКОВИЙ НАРКОТИК»

Не можу не поділитися з Вами колеги, натхненням, яке отримую від спілкування із магістрами першого року навчання спеціальності 152 «Метрологія та інформаційно-вимірювальна техніка». На одному із практичних занять дисципліни «Дослідницькі та інноваційні процеси» ми розглядали етичну поведінку ученого і як себе повинні вести, до чого прагнути молоді науковці. Нижче наводжу відповідь одно із студентів факультету харчових технологій та управління якістю продукції АПК. 

« …Науковці майбутнього... Які вони?.. Щоб дати відповідь на це запитання, потрібно, в першу чергу, прислухатись до себе. Саме від нас, сьогоднішніх студентів, магістрів, аспірантів, залежить майбутнє вітчизняної науки. В пам‘яті зринає випадково почута фраза: «Науковці – це люди, які літають без крил...» Мабуть, це дійсно так... Диваки-ентузіасти, фанати своєї справи, які чекають і надіються, коли держава повернеться до них обличчям.

Багато чого хочеться змінити в повсякденному житті. Багато чим хочеться потішити людство... І перша сходинка в майбутнє – університет. Надіюсь, що знання, отримані тут, стануть стартовою площадкою для нових досліджень, звершень, відкриттів.

З острахом ставлюсь до того, що будь-яка розмова про науку в Україні звучить тривожно – талановиті науковці виїжджають за кордон, а ті, що залишаються, змінюють сферу діяльності. Насамперед, праця науковців повинна гідно оцінюватись державою. Дисертації повинні захищати ті, хто є дійсно фанатом своєї справи і зможе продовжити наукові дослідження далі.

Науковці майбутнього – це люди, для яких мотивацією їх роботи є природне покликання пізнавати світ і робити його кращим. Науковці майбутнього – відверті, можливо, трохи «відірвані від світу», не бояться бути не такими, як всі.

На жаль, постійне недофінансування української науки перетворює її в малоперспективну галузь, де залишаються працювати виключно ентузіасти.

Для науки не повинно існувати кордонів, ні соціально-економічних, ні географічних, а ще – соціально-політичних обмежень. Для виховання молодих науковців повинно бути створене сприятливе середовище. Науковець повинен відчувати себе захищеним. Нехтувати долею майбутніх поколінь ніяк не можна. Для того, щоб такого не трапилось, необхідно різко підвищити соціальний статус і умови праці науковців з тим, щоб притік молоді до науки почав істотно наростати, і дослідники не змушені були тікати з науки, шукаючи більш пристойної оплати праці.

Наука має існувати для того, щоб генерувати нові знання, або уточнювати ті, які вже є. І, можливо, колись ці знання хтось дістане з полиці, і вони стануть у нагоді. Наука – це важка і часом дуже нудна, але дуже потрібна праця. Тому для себе перспективу бачу в тому, що в мене буде можливість практичної роботи для вдосконалення уже набутих знань. Відчуття, коли ти щось відкриваєш, – як «науковий наркотик»... Все це варте того, щоб одного вечора, сидячи на самоті в лабораторії з якимись новими дослідженнями, усвідомити, що ти є першою людиною з семи мільярдів, яка дізналася щось дійсно нове...

Вірю в майбутнє... Вірю в силу науки... Вірю в здоровий глузд тих, від кого залежить майбутнє нашої науки.

автор Артем Антонів…»

Вважаю, така відповідь, заслуговує не лише оцінки «відмінно», а й бути повчальною для нас, викладачів, які і є творцями науки майбутнього. Ми не повинні забувати про добропорядність у науці та бути взаємовічливими, не формувати поспішних висновків та завжди прагнути до саморозвитку. Як найменше, потрібно дотримуватися Етичного кодексу ученого України (доступно за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0002550-09/conv?lang=uk#Text)

Бажаю всім чудового і цікавого у новому весняному семестрі! А викладачам не лише вчити, але й навчатися у наших студентів, адже вони найкращі! 

Леонора Адамчук
к. с.-г. н., доцент кафедри стандартизації
та сертифікації сільськогосподарської продукції