Фотожурналіст Єфрем Лукацький: «Мені пощастило працювати в часи справжньої журналістики...»

Людей, котрі щодня по цеглинці творять історію не лише нашої країни, а й цілого світу, ми називаємо героями. Кожен з них створює те, що змінює світ на краще — на аркуші паперу, в провінційній лікарні, в принишклій залі. З однією такою особистістю поспілкувалися і ми. Єфрем Лукацький — військовий фоторепортер, фіналіст Пулітцерівської премії та головний редактор Associated Press.

 — Доброго дня, Єфреме Львовичу! Скажіть, журналістика нині одна з найпопулярніших та найзагадковіших професій. Всі вбачають в ній подорожі, зустрічі, спілкування з цікавими людьми. А як все насправді?

— Доброго дня! Насправді, це — легенда. Звичайно, є журналісти, у яких є подорожі, але в основному журналістика — це наполеглива щоденна праця, дещо одноманітна: редакція, статті. Нічого романтичного, як бачите. (сміється)

«В Афганістані я був одним з трьох журналістів, яких місцеве плем'я провели до себе в гори, де від голоду помирали люди. У мене благали про допомогу, а я міг лише зробити фото. Ми розповіли про це всьому світу, було багато публікацій. Через декілька днів, їм доставили гуманітарну допомогу».

— Звідки взялася любов до фотографії, журналістики? Вам з дитинства подобалося фотографувати, щось писати?
— Я прийшов у професію достатньо зрілою людиною. Я служив в армії, працював в інституті Патона в лабораторії підводного зварювання. Навіть не замислювався, що колись стану журналістом. Це просто збіг обставин.

— Єфрем Львовичу, фотографія для Вас це мистецтво чи техніка?
— Має бути поєднання. Як хороший художник, який вміє малювати різними фарбами, техніками, так само і фотограф. До того ж, зараз дуже технічний, комп'ютерний час. Якщо ти не володієш навичками сучасного фотоапарату, фотошопом, технічними деталями, ти не можеш бути професійним фотографом. Коли мене питають: «Діафрагма — це витримка?», — мені стає смішно.
«Вирішальний момент — момент, коли ти повинен зробити знімок. Але головне не сама фотографія, а що за нею стоїть: історія сюжету або людина, її доля... »

— У Вашій професії кожен день не схожий на інший, але все ж як виглядає типовий робочий день?
— Ну, наприклад, понеділок — день інавгурації президента Зеленського. Практично о 6 ранку я займаю чергу коло парламенту, який відкриється о 9. Тому що крім мене є ще декілька десятків журналістів з камерами. Прийти одним з найперших — дуже важливо. Ти займеш вигідну позицію для зйомки і матимеш можливість зробити вдалі кадри. І ось о 9, штовхаючись, зі сварками з колегами, біжиш на другий поверх, на балкон. Камера підключена до спеціального модему, тому як тільки фото зроблені, через інтернет передаються в редакцію. Там вже швиденько обробляються, пишеться текст і готовий матеріал виставляють на стрічку новин. Звісно, інавгурація проходить не щодня, але схожих подій багато і практично всі так і виглядають. Більша частина роботи —- це очікування. Сама інавгурація триває півгодини, а чекатимеш декілька годин.

— Ви висвітлюєте тему війни, працювали на Майдані в найтяжчі роки. Що змушує Вас залишатися відданим цій професії?
— Займатися улюбленою роботою — велике щастя. Моя улюблена справа — це журналістика. Мені пощастило займатися тим, що я люблю. Це велика удача. Головна ж задача яка? Самореалізація. Я реалізував себе через журналістику.

«На війні всі починають вірити в Бога, знаки. Коли ти — журналіст, починаєш задумуватися про карму».

— Бути затребуваним журналістом досить важко. Як завжди залишатися в професіїї?
— Дивлячись в якому відділі працюєш, якщо телебачення — завжди бути на екрані телеведучим. Але їм всім пишуть тексти, готують матеріал, інформацію. А він лише вийшов, зачитав текст і вважається суперзіркою, відомішим журналістом. Це звісно ж на українському ринку, якщо говорити про міжнародний — потрібно робити хороші, якісні матеріали. Плюс, володіння іноземним мовами та знання, що хоче бачити цільова аудиторія.

— Поділіться своїми порадами для майбутнього покоління журналістів.
— Головне — робити те, від чого кайфуєш, що любиш, хочеш. Якщо любите писати — пишіть. Обожнюєте квіти — пишіть про квіти. Робіть те, що любите і пов'язуйте це з журналістикою, реалізовуйте через цю професію.

Займайтеся своєю справою грамотно і з любов'ю...
Тоді все буде.

Матеріал підготувала Антоніна Шушківська,
студентка II курсу спеціальність «Німецька філологія»