Василь Моїсеєв: памятаючи уроки минулого

Повсякденні клопоти, навчальна, наукова і виховна діяльність, загально факультетські й університетські заходи поглинають час, захоплюють думки, проте іноді заставляють задуматися про просте і буденне, побачити людину, з якою ти щодня зустрічаєшся, розмовляєш і біжиш у справах далі… Іноді варто зупинитися, оглянутися і звернути увагу на щось чи когось під іншим кутом зору, – тим, що був недоступним чи утаємниченим з певних причин.

Людиною-загадкою став для багатьох наш колега – Василь Володимирович Моісєєв, чудовий художник, картинами якого нам довелося любуватися, переможець конкурсу «Вчитель року» (2018-2019 навчального року) в номінації «Захист Вітчизни», що відбувся на базі військового училища ім. Івана Богуна. Неабияка педагогічна майстерність колеги, що зайняв третє місце в Києві, копітка праця з молоддю школи №186 Голосіївського району! Пишаємося і вітаємо колегу з високою перемогою на педагогічній ниві! Впевнені, що молодь школи №186 долучається до наших вітань і сподівається на майбутню спільну працю в оволодінні натівськими стандартами захисту Вітчизни.

Василь Моісєєв нагороджений Почесною грамотою Київського міського голови В. Кличка «за вагомий особистий внесок у розвиток ветеранського руху, активну життєву позицію та з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав» від 15 лютого 2019 за №853.

На Дні вшанування учасників бойових дій та з нагоди 30-річчя виведення радянських військ з Афганістану у НУБіП України ми побачили колегу у світлі тривоги, болю, війни, втрат… своїх побратимів. Афганістану, що не перестає боліти тисячам українських матерів (72 тисячам!!!) і 160 тисячам матерів з України, які упродовж довгих десяти років з тривогою чекали своїх синів з війни. Острахи очікування 1979-1989 рр. !

Василь Моісєєв був красномовним: згадав історію введення військ в Афганістан, 22 звернення до радянського уряду про допомогу тогочасного уряду цієї країни; важку працю солдата на війні; збудовані школи, вісім училищ, інститути на чужій землі… А найголовніше – бойові будні, використовувану техніку, бойові вильоти на гелікоптерах, пожартував про «крокодилів, що літають», відкрив багато незнаного багатьма, незвіданого, втаємниченого з тієї страшної і довгої війни… Порівняв з нинішньою війною на сході України, згадав про ветеранів війни в Афганістані, про братерство, що тривало за часів Майдану і сьогодні, коли частина учасників бойових дій залишилася то ту сторону розмежування: передачу тіл загиблих, обмін полоненими…, постійне підтримання духу ветерана у сучасних умовах.

Ми маємо пишатися тими, хто пройшов це пекло війни. З 1985 до 1987 року Василь Моісєєв, наш колега, виконував свій обов’язок солдата, захисника простого люду в кишлаках, збереження їх життя – іноді ціною втрат дорогоцінного життя українського солдата.

Вдивляючись в обличчя наших студентів, душа раділа, що вони потрапили на цей захід, почули колегу, послухали організаторів цього урочистого дійства, декана гуманітарно-педагогічного факультету, професора В. Д. Шинкарука, виступаючих: В. Г. Лішавського, генерал-майора, кандидата військових наук, доцента, учасника бойових дій в Афганістані, В. О. Броварського, полковника, учасника бойових дій, М. В. Томенка, доктора політичних наук, професора кафедри міжнародних відносин і суспільних наук, учасника бойових дій в Афганістані. А головне – прониклися героїкою, силою духу людей, що ходять поруч з нами, на долю яких випали випробування війни – чужої і жорстокої.

Хочеться висловити впевненість у тому, що наша держава буде розбудовувати свою оборону за натівськими стандартами і ніколи не посилатиме своїх синів гинути на території чужих. Чи можливо це? Важко сказати у ХХІ столітті – столітті агресії і війни, жорстокості і розчарувань, кібератак, інформаційного бруду, що сиплеться звідусіль. Проте завжди залишається надія на мир, такий довгоочікуваний і бажаний!

«Мирне небо і спів солов’їний буде завжди на нашій землі!», – заключним акордом пролунали слова з пісні заслуженого артиста України Романа Рудого на заході з ушанування учасників бойових дій. Слова надії і сподівань мільйонів українців! Нехай буде саме так!

Тамара Ковальчук,
доцент кафедри педагогіки