Цілі сталого розвитку третього тисячоліття обговорили вчені на ювілейній міжнародній конференції НУБіП

23 травня 2018 року

     23 травня. В університеті тривають урочисті заходи з нагоди 120-річчя вишу. Особливою подією стала Міжнародна науково-практична конференція «Цілі сталого розвитку третього тисячоліття: виклики для університетів наук про життя». Особливою вона є з багатьох причин. По-перше, порушує надзвичайно актуальні питання сьогодення і найближчого майбутнього, що підкреслюватимуть неодноразово у вітаннях і доповідях почесні гості і учасники, колеги з-за кордону (на конференцію прибули делегації з США, Південної Кореї, Китаю, В’єтнаму, Нігерії, Нідерландів, Кіпру, Німеччини, Франції, Австрії, Чехії, Польщі, Литви, Латвії, Естонії, Грузії, Молдови, Словаччини, Румунії, Греції, Болгарії, Узбекистану, Казахстану, Туреччини). По-друге, участь у ній взяло рекордне число – понад 1100 (!) викладачів, науковців, молодих учених, студентів, громадських діячів, які представляють найрізноманітніші наукові напрями. По-третє, тільки з огляду пленарних доповідей, вже можемо сміливо стверджувати: університети наук про життя (як прийнято їх називати у європейській практиці) на кшталт НУБіП – це могутні освітні і наукові установи, які через свої викладацькі і студентські колективи – еліту нації – здатні і зобов’язані формувати власне цілі нашого майбутнього розвитку та розробляти шляхи їх досягнення. І, звичайно, ж дуже знаково, що такий масштабний науковий захід відбувається в рамках святкування 120-річчя нашої alma mater.

     Тож увесь загал вітав ректор університету Станіслав Ніколаєнко. Він і представив почесну президію. Ознаменувало початок пленарного засідання виконання гімну університету. А потім настала черга вітань учасникам конференції.

     Звертаючись до аудиторії, голова наглядової ради НУБіП України Микола Томенко зазначив про неприємну тенденцію нівелювання університетів, що існує нині. Але ж університет сьогодні – не просто місце, де готують фахівців, а й місце науки, просвітництва, виховання. І виходить так, що останні три надзвичайно важливі речі залишили десь скраю з надією, що замість нас хтось буде ними опікуватись. Так, у завданнях, розроблених Урядом відповідно до проголошених 17 цілей сталого розвитку, домінують соціальна, гуманітарна та екологічна складові – саме те, що, на жаль, зараз не виконується. Тож фактично базові параметри, за якими визначається якість життя, у нас на другому місці. Тому Микола Володимирович висловив сподівання, що дводенна наукова дискусія про цілеутворення України буде корисною всім.

 

     Заступник міністра освіти і науки України Максим Стріха підкреслив, що йому дуже приємно бути у цих стінах. І на це є декілька причин. Перша – індекси цитованості праць біоекономічного характеру значно перевищують інші галузі. Друга – НУБіП сьогодні представляє сферу, яка критично важлива для України (кожен знає про великі відсотки експорту, що забезпечує саме АПК), однак тут важливо переорієнтуватися на експорт вже готової продукції, а не сировини. І третя – родинні зв’язки, адже відомий вчений Максим Гулий, який віддав багато років наполегливої праці НУБіПу, – дід нашого гостя. Максим Стріха підкреслив, що, попри сумну статистику поранених і вбитих, з якої ми починаємо кожен новий день, у цих складних умовах ми навчилися жити і ще й розвиватися. Також він зазначив про важливі кроки МОН, спрямовані на підтримку освітян і науковців, та зачитав вітання колективу університету від міністра освіти і науки України Лілії Гриневич.

     Наступні два вітання звучали з уст випускників НУБіП, а тепер уже голови Державної служби з питань безпеки і якості продукції Володимира Лапи та президента Національної академії аграрних наук України Ярослава Гадзала. Вони пригадали, як свого часу навчалися тут, своїх учителів. А ще відмітили позитивні зміни, що відбулися і відбуваються в університеті, та підкреслили: у цих стінах будується не просто кадровий, а людський потенціал. Від імені президії НААН Ярослав Гадзало вручив ректорові Станіславу Ніколаєнку почесну відзнаку НААН України.

     Вітання від імені своїх вишів учасникам конференції адресували також представники іноземних делегацій, зокрема проректор Шеньянського аграрного університету (Китай) Женглі Жанг та директор Інституту економіки будівництва Фам Квуок Тоан (В’єтнам). Вони висловили прагнення взаємного співробітництва і надалі.

     Потому перейшли до пленарних доповідей. На правах господаря першу, присвячену ролі університету у сучасному світі, представив ректор Станіслав Ніколаєнко.

     Звертаючись до присутніх, Станіслав Миколайович зазначив: Роль університетів наук про життя в реалізації концепції сталого розвитку світу є незаперечною. Саме ми готуємо відповідних фахівців, саме в наших університетах сконцентровані висококваліфіковані вчені в галузі екології, природозбереження, якості і безпеки харчування людей, епідеміологічного благополуччя і так далі. На нашу думку, тема нашої міжнародної конференції є надзвичайно актуальною. Адже баланс між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь постійно порушується. За висновками дослідника та письменника Ювала Ной Харарі «…Одним з головних проектів буде захист людства й планети в цілому від загроз, притаманних нашій власній силі. …Попри всі розмови про забруднення, глобальне потепління й зміни клімату …, коли настає час обирати між економічним розвитком і екологічною стабільністю, політики, керівники бізнесу й виборці майже завжди віддають перевагу розвиткові», тобто економічній вигоді. За прикладами ходити далеко не потрібно. США сприймають зміну клімату як реальну загрозу, яка вимагає спільних дій світової спільноти. Водночас, вони не є стороною Кіотського протоколу, а у червні 2017 року Президент США Дональд Трамп заявив про вихід із Паризької кліматичної угоди зі скорочення шкідливих викидів в атмосферу. Або чого також варта неконтрольована вирубка лісів в Українських Карпатах? Візьмемо проблему питної води, коли безконтрольно, нарощуючи її видобування, людство, за оцінками генерального секретаря Всесвітньої метеорологічної Організації Петтера Тааласа, стикнеться з гострим дефіцитом прісної води до 2050 року, коли кожний четвертий житель планети відчує це на собі.

     Наші університети з одного боку покликані здійснювати розробки, спрямовані на нарощування виробництва продуктів харчування, з іншого – зберегти матір-природу для майбутніх поколінь. І ці завдання, останнім часом, кардинально змінюються.

     За оцінками експертів Всесвітньої організації з охорони здоров’я, у 2014 році 2,1 млрд. осіб мали зайву вагу порівняно із 850 млн., що страждали від недоїдання. І до 2030 року страждати від зайвої ваги буде половина людства. У 2010 році голод і недостатнє харчування, на жаль, убили близько 1 млн. людей, тоді як ожиріння – 3 млн.
     Саме життя диктує вченим наших університетів зміну всієї філософії освітньої, наукової роботи, переорієнтацію на сучасні інноваційні технології, покликані не лише забезпечити населення енергією і білками, а й сформувати в студентства правильний науковий світогляд, високу екологічну культуру, розуміння правильного, раціонального харчування, способу життя, виробництва здорових продуктів.
     Погляньмо на такі факти, які наводить Ювал Харарі: пшениця, кози увійшли у культуру сільського господарства приблизно 9 тисяч років до н.е., горох і квасоля – приблизно 8 тисяч, оливкове дерево – 5 тисяч, коні – 4 тисячі, виноград – 3,5 тисяч років до н.е.
     Понад 90 % калорій, які споживають люди, надходять від небагатьох рослин, які наші предки окультурили між 9,5 та 3,5 тисячами років до н.е.: пшениця, рис, кукурудза, картопля, просо і ячмінь. За останні 2 тисячі років жодної вартої уваги рослини або тварини винайдено, одомашнено чи створено не було. Наша свідомість залишилася нам від мисливців-збирачів, а кухня недалеко пішла від часів давніх землеробів.
     Підтвердженням тому є дані про фактичне харчування українців відносно обґрунтованої вченими норми: маємо лише 48% риби та рибних продуктів до потреби, 64 % м’яса, 55% молока, плодів і ягід. І це відбувається на тлі росту врожайності, надоїв, приростів і т.д.

     Якщо поглянути на харчову безпеку, екологічну ситуацію в багатьох регіонах світу, то можна зробити висновки про серйозні дисбаланси в сталому розвиткові як України, так і всього світу. І ця тема потребує серйозного наукового аналізу і дослідження.
     У вересні 2015 року в рамках 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку відбувся Саміт ООН зі сталого розвитку, на якому рішенням 193 країн було затверджено нові орієнтири розвитку. Так, більшість держав на планеті вирішили об’єднати зусилля для подолання глобальних проблем людства: бідності, голоду, нерівності, низького рівня життя, забруднення природи, забезпечення миру і справедливості та інших.

     Підсумковим документом Саміту «Перетворення нашого світу: порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року» було затверджено 17 Цілей Сталого Розвитку та 169 завдань. Відтепер кожна країна, виходячи з власних можливостей та наявних ресурсів, для встановлення стратегічних рамок розвитку на засадах принципу «Нікого не залишити осторонь» започатковує інклюзивний процес адаптації Цілей Сталого Розвитку. Відповідно наша українська національна система включає 86 завдань та 172 показники для їх моніторингу, що передбачає вирішення широкого спектру економічних, соціо-гуманітарних та екологічних задач.

     Впровадження Глобальних Цілей є не лише викликом для багатьох органів державної виконавчої влади, але й для всієї системи суспільних інституцій, де вагома роль має належати думці академічної спільноти, у тому числі університетів наук про життя. Візьмемо один аспект. Розподіл країн світу за рівнями доходів населення, вираженим у обсягах ВВП, є яскравим прикладом існуючих світових проблем, де, на жаль, наша країна, поряд з окремими країнами Африки і Азії, посідає не найкращі позиції. За оцінками ООН, близько 700 мільйонів людей або 11 відсотків населення Землі живе в крайній бідності (міжнародна лінія бідності в розмірі 1,90 долара на день). Причому розвинуті країні мають власну шкалу лінії бідності, яка у декілька разів може перевищувати міжнародну «норму» і становити 20-30 доларів на добу. Саме Ціль №1 «Подолання бідності» спрямована на вирішення проблеми у всіх її проявах до 2030 року.

     Аналітичні матеріали вказують на те, що поширеність недоїдання серед населення знизилося в глобальному масштабі з 19 відсотків до 11 відсотків за останні 25 років. Абсолютна кількість населення, що страждає від недоїдання упродовж 2014-2016 років збільшилася до 815 млн. (переважно за рахунок країн Африки та Азії). Збільшення такого показника може бути викликано різними факторами. Нова інформація, що висвітлена у балансах продовольчих сировинних товарів багатьох країн, вказує на те, що останнім часом у регіонах, що порушені кліматичними феноменами «Ель-Ніньо», «Ла-Нінья», показник наявності продовольства знизився, а ціни на нього зросли. Подолання голоду та всіх форм недоїдання до 2030 року потребує помітного підвищення продуктивності та стійкості сільськогосподарського виробництва, що стає складним завданням для науковців університетів, академій наук в умовах змін клімату. Не меншою проблемою, яка буде поступово зростати, є й повільне зростання кількості дітей із надмірною вагою до 5 років у країнах із середніми або високими доходами (41 млн. дітей).

     Ми не можемо залишатися осторонь таких факторів, коли за останні 10 років у світі збільшилася кількість конфліктів, що негативно позначилося на виробництві та наявності продовольства. Найбільшою мірою новий спалах конфліктів, особливо у сільських районах, зачепив країни Африки та Близького Сходу, зокрема в Сірійській Арабській Республіці, де на фоні військових дій, продовольча криза ускладнилася внаслідок посухи та інших природних катаклізмів. На жаль, не минула лиха доля й Україну, яка внаслідок збройної агресії Російської Федерації втратила 7 % територій (46 тис км2). Це більше за площу Естонії, Нідерландів чи Швейцарії. Більше 10 тисяч військових вбито, ще стільки ж мирного населення. Нами втрачено до 70 % рибних ресурсів, на окупованих територіях знаходиться близько 6 млн. осіб, частина з яких відноситься до категорії жертв або постраждалих. Ми бачимо гуманітарну катастрофу на Донбасі. Тому ми звертаємося до наших закордонних колег з проханням підтримати мирні ініціативи українського Президента, спрямовані на подолання кризи на Сході України. Вогонь війни може легко перекинутись в Європу, на жаль, не всі це розуміють.

     Фахівці Всесвітнього банку та Організації економічного співробітництва та розвитку порахували, що до 2030 року швидкий ріст населення та слабкий економічний розвиток можуть призвести до ситуації, коли в бідності проживатиме більше половини населення країн або регіонів з нестабільною ситуацією або за наявності конфліктів.
     Практично всі експерти дотримуються думки, що конфлікти та насильство стали основними причинами переміщень мільйонів людей, що призвело до відсутності продовольчої безпеки і в приймаючих співтовариствах та збереження такого положення на довгі роки.

     У 2016 році, згідно із даними ФАО, тривала криза зачепила 19 країн світу. У країнах із нестабільністю проживало близько 2 млрд людей. З них з критичним рівнем продовольчої безпеки понад 100 млн осіб.
     Однією з головних тез доповіді ФАО про стан продовольчої безпеки та харчування у світі стало попередження, що побудувати світ до 2030 року без голоду та неповноцінного харчування, буде непросто: для вирішення цього завдання знадобляться нові зусилля та нові дії.
     На цьому тлі наші університети повинні поглиблювати міжнародні зв’язки, виконувати спільні проекти, підтримувати університети на їхній території.

     Іншим пов’язаним завданням є забезпечення міцного здоров’я населення. Статистика ВООЗ вказує на те, що неінфекційні хвороби, такі як хвороби серцево-судинної системи, рак, діабет і хронічні респіраторні захворювання, спричиняють передчасну смерть значної кількості населення середнього віку у країнах із низьким або нижче середнього рівня доходів. Ця цифра у відсотковому виразі у деяких країнах сягає 36 %.
     Не менш сумні дані потрібно навести у зв’язку із здоров’ям населення – за рівнем споживання чистого алкоголю. У 2012 році 3,3 мільйони смертей (6 % смертей у всьому світі) були пов'язані з вживанням алкоголю, переважно через травми чи неінфекційні захворювання. Глобальний показник споживання у 2015 році становив 6,3 літра чистого алкоголю на людину у віці старше 15 років, що дорівнює 3 літрам пива на тиждень.
     Водночас споживання було найвищим у Європі та Центральній Азії (10,2 літрів чистого алкоголю на людину на рік), а найнижче – на Близькому Сході та в Північній Африці (0,8 літра). Виходячи із цього, Ціль 3 «Забезпечення міцного здоров’я» передбачає розробку ефективної програми попередження та лікування шкідливого вживання алкоголю.

     Як я зазначав раніше, великою проблемою на шляху до забезпечення населення якісною водою є її нестача і погіршення її якості. Гострою є ця тема і для України. Одним з основних підсумків VIII Всесвітнього форуму водних ресурсів, який відбувся у березні 2018 року, стало прийняття міністрами та главами делегацій в Бразилії Декларації під назвою «Настійний заклик до рішучих дій у сфері водних ресурсів». Документ вказує на новий етап зближення політичних позицій, призначений забезпечити здійснення невідкладних та ефективних заходів щодо подолання проблем, пов'язаних з водопостачанням та санітарією.
     Сучасні оцінки глобального попиту на воду становлять на рівні близько 4600 км3 на рік і прогнозується збільшення від 20 до 30 % (до 5500-6000 км3 на рік) до 2050 року. Однак такий прогноз у глобальному масштабі ускладнений через обмежений доступ до моніторингових даних та складні взаємодії комбінацій важливих екологічних, соціальних, економічних та політичних чинників.

    Для України, напевно, є нагальною проблемою включити до навчальних планів дисциплін, можливо, нових програм, покликаних навчити студентів раціонального використання водних ресурсів, поновлення в державному переліку спеціальності «Меліорація та зрошення».
     Нам потрібні нові рішення щодо управління водними ресурсами, щоби компенсувати зростаючі проблеми, пов'язані з безпекою води, від зростання населення та зміни клімату. Мусимо звернути увагу на збереження опадів, зміну технологій боротьби із снігом, недопущення застосування хімічних речовин, отрут і т.і.
     Сьогодні серед основних викликів для сільського господарства є підвищення температури Землі і, відповідно, посуха. Ця хронічна довготермінова проблема є найбільшою загрозою зміни клімату.
     Прогнозовану довшу тривалість і тяжкість посухи можна пом'якшити за рахунок більшої кількості води за рахунок іригації, яка вимагає підвищення масштабів інфраструктурних інвестицій з урахуванням балансу для суспільства та навколишнього середовища.

     На нашу думку, зберігання води в навколишньому середовищі («зелена інфраструктура») повинна бути частиною специфічних рішень, спрямованих на розвиток органічного виробництва, біологізацію агровиробництва, зменшення викидів промисловості і т.і.
     Вважаю, що тема боротьби із посухою, ефективність використання водних ресурсів, виведення посухостійких рослин тощо – могла би стати об’єднуючою для університетів наук про життя як для тих, хто входить до ІСА, так і GCHERA, у тому числі асоціації університетів Вишеградської Четвірки.
     Трансформування національного господарства України у систему, яка прогресивно розвиватиметься згідно із принципами сталості, − це довгий і тернистий, проте єдиний шлях Української Держави у XXI столітті. Формування індексу сталого розвитку України та її місце у світі – це виклик для всієї нашої спільноти, на який ми повинні дати гідну відповідь.
     Виконання завдань розвитку сільського господарства, збереження природи, як головного напряму наукової діяльності університету, на принципах сталого розвитку, є потужним рушієм у вирішенні багатьох інших Глобальних Цілей.

     Нині в нашому університеті щорічно виконується понад 200 наукових тем на суму майже 60 млн гривень, запрацював Науковий парк «Стале природокористування та якість життя», Стартап школа.
     Хочу сказати, що наші вчені – професори Валерій Кашпаров, Микола Стародуб, Микола Чаусов, Семен Танчик, Микола Патика, Петро Лакида, Анатолій Мазуркевич та інші – мають вагомі наукові здобутки, високий рівень цитування у періодичних виданнях.

     Не можна навчати студентів в університеті, не демонструючи їм картини можливого майбутнього. У цьому сенсі я хочу поділитися досвідом нашого університету в поєднанні освітньої і наукової складових. Цікавим є наш досвід щодо створення Школи лідерства, де студентський актив має можливість ознайомитися як із сучасними технологіями, зустрітися із відомими вченими і політиками, так і подивитися у перспективу.

     У 2017 році колективом університету опубліковано 216 статей, що індексуються у базі SCOPUS (101) та Web of Science (115). Це удвічі більше показника минулого року. Спільно з колегами з інших наукових установ та провідних підприємств України, зокрема Національної академії аграрних наук, здійснюються численні дослідження світового рівня: розроблено екологічну систему землеробства (професори Семен Танчик, Микола Патика, Леонід Центило, Анатолій Заришняк), інтелектуальну систему повітряного моніторингу стану посівів для оптимізації внесення добрив (професор Віталій Лисенко), наукові основи та алгоритми побудови різноманітних біосенсорів (професор Микола Стародуб), технології використання стовбурових клітин у ветеринарній медицині (професор Анатолій Мазуркевич), дослідження біогенних потоків радіонуклідів в агро- та лісових екосистемах, методології оцінювання, попередження та зменшення радіологічних наслідків аварій на атомних електростанціях (професор Валерій Кашпаров) та багато інших робіт. У межах роботи конференції всі матимуть можливість ознайомитися із напрямами наукових досліджень університету та, маю надію, започаткувати чи продовжити тривалу наукову кооперацію.
     Аналізуючи реалії, існуючі способи наукового та технологічного вирішення різноманітних завдань суспільства, університет, як особлива інституція, не може стояти осторонь нових ідей і технологій.

     У даному контексті не можна не погодитися із думкою Клауса Шваба, засновника Всесвітнього економічного форуму у Женеві, автора бестселера «Четверта промислова революція», що нам ще тільки треба усвідомити всю повноту темпів розвитку і розмаху нової революції.
     Важко уявити необмежені можливості суспільства, в якому мільярди людей пов'язані між собою мобільними пристроями, що відкривають безпрецедентні горизонти у сфері обробки та зберігання інформації і доступу до знань.
     Можна лише уявити приголомшуючу комбінацію технологічних проривів у найбільш широких сферах, включаючи, для прикладу, штучний інтелект, роботизацію, інтернет речей, автомобілі-роботи, тривимірний друк, нанотехнології, біотехнології, матеріалознавство, накопичення та зберігання енергії, квантові розрахунки.
    Багато з цих інновацій тільки зароджуються, але наближаються до того переломного моменту, коли починають розвиватися у переплетення технологій з світу фізики, біології та цифрових реалій.

     Розвиток і впровадження новітніх технологій пов'язані з невизначеністю і означають, що ми поки не маємо уявлення, як у подальшому будуть розвиватися перетворення, обумовлені цією промисловою революцією.
     Сам факт її складності та взаємозв'язку між різними галузями знань передбачає відповідальність усіх учасників глобальної спільноти – урядів, бізнесу, наукового світу та громадськості – за роботу щодо кращого усвідомлення та формування нових тенденцій розвитку, як ці технології можуть змінити наше життя і життя майбутніх поколінь.

     Вже зараз вченими почали відпрацьовуватися нові принципи виробництва харчових продуктів без використання чи забою тварин.
     У такі наукові проекти і стартапи нині інвесторами із ІТ-індустрії (Білл Гейтс, Пітер Тіль, Денис Брін) виділяються сотні мільйонів доларів. Основою, наприклад, отримання штучного або синтетичного м’яса є технології культивування клітин, інжинірингу тканин. Якщо 5 років назад 1 кг штучного м’яса мав експериментальну ціну, то нинішні розробники планують протягом найближчих 3-4 років зробити ціну конкурентоспроможною на ринку продовольчих товарів. Ці новітні технології можуть розглядатися як альтернатива традиційному тваринництву з усіма його проблемами (використання сотень мільйонів тон зерна на корм, викиди парникових газів, екологічне навантаження, вбивства тварин тощо).

     Нові перспективи відкриваються у способі отримання білку за інноваційною програмою, що реалізується, наприклад, у Фінському проекті «Продовольство з електрики». Початкові результати експериментів показують реалістичний шлях забезпечення харчовим білком зростаючого населення планети: на 99 % скорочуються площі під виробництво та обсяг відходів, для виробництва потрібні вода, вуглекислий газ, відновлювальні джерела енергії та біоагент.
    Проект метаболічної ферми для урбанізованої території відомого архітектора Вінсена Кальбо розмиває відмінності між сільськими та міськими ландшафтами, оскільки поєднує технології відновлювальної енергетики, агроценозів, офісів, житла, відпочинку, виробництва продуктів харчування, переробки в одній системі (100 % самодостатній проект, 132 поверхи, 600 м висота, 28 різних сільськогосподарських площ для виробництва продуктів харчування тощо).
     Проект «Гіперіони» – стала агроекологічна та харчова система, що розташована у лісових і дерев’яних вежах.
    Проект ароматичних садів – енергозберігаючі вілли із технологією смарт-грід. Проект «Ліліпад» – плаваючий у світовому океані екополіс для кліматичних мігрантів.

     Ми вступаємо в непростий період нашого життя. Україна опинилися між молотом і наковальнею у глобальному протистоянні Сходу і Заходу. На тлі розмов про мир, запровадження санкцій до агресора, всі провідні країни наростили об’єм товарообміну з Росією. Це пригнічує. Але так звана гібридна війна боляче б’є по Україні.
       Загрози та ризики стоять і перед вищою школою України, університетами.
    Ми шукаємо шляхи виходу з кризи, аналізуємо світовий досвід. Так, Майкл Кроу та Уільям Дебарс в своїй праці «Модель Нового американського університету» пишуть про те, що найважливішим аспектом нової моделі є «обов’язок академічного співтовариства служити штату і країні», несуть відповідальність за «економічне, культурне і загальне благополуччя суспільства».
     На нашу думку, це вірний підхід, бо в нас, в Україні домінують чомусь інші підходи. Ми ставимо на перше місце ніби і добрі речі – інтеграційні процеси, якість освітнього процесу, при цьому забуваючи про соціально-економічний розвиток країни.

     Позитивні прогнози щодо розвитку сільського господарства та аграрної освіти існують, як не дивно, поряд з фактичним руйнуванням українського села, скороченням контингенту студентів, відсутністю робочих місць, всілякого виробництва майже в десяти тисячах сіл.
     Звідси – скорочується доступ молоді, особливо сільської, до університетської освіти. В минулому році 56 % сільських дітей навіть не пробували вступити до університетів. Нині ми вже маємо в Україні 300 студентів на 10 тисяч населення, тоді як США – 570, Росія – 560.
     Американські дослідники стверджують, що масовий прийом до вишів не обов’язково несумісний з високими академічними стандартами. В університеті штату Арізона діє сучасна інституціональна модель, коли абітурієнти із задовільною академічною підготовкою занурюються в дослідницьке середовище з першого року навчання, що дає в підсумку позитивні результати. Згаданий університет взяв курс на доступність освіти, великий набір студентів та низькі бар’єри на вході. Ми ж діємо навпаки, зліквідовуємо наукові школи, закриваємо необхідні спеціальності, губимо фахівців.

     Дослідниками також підкреслено, що великою бідою для світового суспільства є такі явища, коли в країнах з перехідною економікою дбають за якісну вищу освіту, а через нерозвиненість економіки випускники шкіл і університетів змушені покидати свої країни. Це призводить до значних непродуктивних затрат, економічної депресії, створення сірих зон, соціально-політичної напруги в регіоні.
     Тому я звертаюсь до наших європейських колег – зважити на це, не педалювати процеси перетоку абітурієнтів до своїх країн через невиправдані спрощення правил прийому, різні пільги. Це дестабілізує Європу.

     Ми не повинні позбавляти молодь права на освіту, бо країна може досягнути необхідного охоплення освітою тільки тоді, коли університети будуть дотягуватися до всіх куточків суспільства в пошуку талантів.
     Зупинившись, певною мірою, на викликах, що стоять перед національною вищою школою, і є відображенням складних суспільно-економічних процесів в Україні, хотів би повернутися до головного питання доповіді – місії університетів, зокрема наук про життя, у сучасному світі.
     Світовий досвід еволюції провідних університетів США, ЄС, Китайської Народної Республіки, Японії та багатьох інших країн переконливо доводить, що рушієм інтенсивного інноваційного розвитку країни стає розбудова висококонкурентних дослідницьких університетів, які здатні акумулювати і примножувати власний потенціал, формувати інтелектуальну еліту нації, а також сприяти системній інтеграції освіти і науки, трансферу технологій у виробництво.
     Створення та поширення нових знань, надання інноваційних освітніх послуг та їх використання для розв’язання актуальних потреб суспільства, здійснення вагомого внеску у формування та розвиток інтелектуального капіталу нації стали головними рисами місії провідних університетів світу.

      У сучасну концепцію міжнародної конкурентоспроможності університетів, розроблену відомим економістом Джалілем Салмі, покладено ідею так званих ключових факторів становлення університету світового класу, до яких належать концентрація талантів, достатність ресурсів, ефективне управління.
     Досягнення лідерських позицій у тих чи інших сферах діяльності університетів забезпечується завдяки раціональному поєднанню ключових факторів впливу, як підготовка висококонкурентних на ринку праці випускників, результативність наукових досліджень, поширення нових ідей і технологій, широкі зв’язки з бізнесом.
     Особлива увага дослідників цього питання, зокрема професора із Гонконгу Хуго Хорти, звертається на підтримуючу роль держави для нарощення міжнародного статусу університетських закладів. На жаль, в Україні до цих думок не завше прислухаються.

     Глобальні тенденції у сфері вищої освіти та масштаб трансформацій суспільних відносин сформували низку факторів лідерських позицій університетів у глобалізованому світі, серед яких слід відзначити:

  • селективність у доборі студентів і професорсько-викладацького складу;
  • системна інтеграція дослідницької та освітньої діяльності;
  • здійснення проривних досліджень;
  • диверсифікація джерел фінансування, зв’язки з бізнесом та розбудова інфраструктури.

     Відомим австралійським дослідником Саймоном Маргінсоном розроблена модель сегментації глобального ринку освітніх послуг, в якій фактично відображена ієрархія окремих груп університетів за рівнем міжнародної конкурентоспроможності.
     Не можна також не погодитись із цим дослідником, що «нації зі значним дослідницьким (науково-технічним) потенціалом спроможні краще керувати власною долею в глобальній економіці знань». У свою чергу, «нації без достатньо потужного дослідницького потенціалу» значно програють іншим країнам за рівнем розвитку системи підготовки висококваліфікованих фахівців, наукової бази промисловості, ефективністю соціальної політики тощо.

     Місія дослідницьких університетів у сучасних умовах здійснюється шляхом реалізації повних циклів наукових досліджень та освітньої діяльності, а також залученням іноземних партнерів та бізнесу. Це дозволяє наповнити освітні програми новим змістом для формування кадрового потенціалу інноваційних галузей, забезпечуючи їх конкурентні переваги.
     Приведена аргументація переконує нас у необхідності пришвидшення введення в дію положень Закону України «Про вищу освіту» щодо дослідницьких університетів. Напевно, ми це можемо відобразити в нашій Резолюції конференції.
     Час змін, що настав, виклики Четвертої промислової революції, поєднання біо- і цифрових технологій, останні дослідження вчених, зокрема Валентини Міронової, свідчать, що наша Земля почала жити в іншому вимірі.

     За останні десять років маса протонів зменшилася на 4 %, а, як відомо, вони є основою органіки, яка, в свою чергу, складається, в основному, з водню і кисню. Непомітно для нас змінилася мала матерія – відбувся квантовий перехід протонів з одного енергетичного стану на інший. Зменшилося магнітне поле Землі, яке до цього підтримувало генетичну структуру як людей, так і інших живих видів.
     Все це впливає на біорізноманіття планети, змінює підходи до наук про життя, задає нам нові ритми роботи, вимагає більш тісної співпраці всіх університетів світу, Європи, Азії. Це завдання, насамперед, і виконує наше зібрання.

      Над обговоренням цих та інших проблем ми будемо дискутувати в ході нашої конференції.
     Колектив нашого університету спробував дати відповіді на наявні виклики у програмі розвитку університету «Голосіївська ініціатива – 2025». Основні розділи програми повністю узгоджуються із світовим досвідом.

     Ми всі разом – велика наукова, освітня громада, від нас залежить дуже багато в країні. Тому ми мусимо постійно оновлюватися, діяти, працювати на повну силу.

     Колись ірландський поет Оскар Уайльд говорив: «Я не можу управляти напрямком вітру, але завжди можу так поставити вітрила, щоб досягнути своєї мети». Керуючись цими словами, хочу закликати всю нашу міжнародну академічну громаду, всіх присутніх до творення, до поєднання зусиль по збереженню всього живого на Землі, формуванню суспільства миру та справедливості!».

     Про унікальну форму підтримки і співробітництва, площадку для обміну досвідом і спілкування – Європейську асоціацію університетів наук про життя, її досягнення за 20 років існування розповів президент асоціації Марек Шиндель. До речі, серед 60 вишів, саме стільки членів налічує нині ICA, – і наш НУБіП.

     Про розвиток людини у контексті сучасних цивілізаційних викликів говорив із трибуни президент Національної академії педагогічних наук України Василь Кремень. Та перш, ніж перейти до виголошення основних її ідей, Василь Григорович від імені академії вручив ректорові Станіславу Ніколаєнку почесну грамоту, якою нагороджений колектив НУБіП. У своїй доповіді Василь Григорович закцентував увагу на тому, що наука і освіта повинні бути пріоритетними сферами, бо перша продукує нові знання, а інша впроваджує їх на практиці. Разом із тим, продовжив доповідач, освітяни повинні давати відповіді на нові виклики. Оскільки людство переходить до інноваційного типу прогресу, під час навчання в університетах потрібно формувати інноваційну людину, тобто людину з інноваційним мисленням, культурою і здатною до продукування інновацій. Відомо, що й прогрес будь-якої країни залежить не тільки від праці її громадян, а й від зв’язків у глобальному просторі. Звідси – мета сформувати глобалістську людину, конкурентоспроможну, яка буде вести нашу країну до динамічного розвитку. Відповіддю на третій виклик – цифрове суспільство – має стати дистанційна освіта. Говорячи про світовий розвиток в цілому, Василь Кремень переконаний, що забезпечити його може тільки успішна і самодостатня особистість, сформована в умовах педагогіки толерантності. А оскільки головним рушієм розвитку є принцип людиноцентризму, основою університетського життя має стати студентоцентризм.

 

     Виступити з доповіддю «Ліс, науки про життя і системний аналіз: глобальні виклики» завітав до рідного університету Анатолій Швиденко – тепер головний науковий співробітник Міжнародного інституту прикладного системного аналізу (IIASA), м. Лаксенбург (Австрія). У своїй доповіді він порушував глобальні питання, що стосуються усієї планети: голоду і нестачі продовольства, зміни клімату, що безумовно відбиваються на усьому. І парадоксально, що в епоху високих технологій, шаленого розвитку за останні півстоліття людство не стало ані щасливішим, ані краще жити. Тоді що робити і як вберегти планету? На думку доповідача, вирішити проблеми можуть допомогти інтегральні модельні кластери. А взагалі світу потрібні нові спеціалісти. Для цього в університетах треба виховувати критичну масу. Бо тільки вільна людина, вихована в громадському суспільстві, відкритому світові, стане основною рушійною силою прогресу.

     Актуальні проблеми діяльності університетів, міжнародних університетських асоціацій, агропромислового виробництва порушили у своїх доповідях також перший проректор Казахського національного аграрного університету Тіреуов Канат, заступник міністра аграрної політики та продовольства Ольга Трофімцева, заслужений професор університету імені Гумбольдта, м. Берлін (Німеччина) Дітер Кіршке, директор Державного науково-контрольного інституту біотехнологіі і штамів мікроорганізмів Анатолій Головко, проректор з питань науки і міжнародних зв'язків Вроцлавського університету наук про життя (Польща) Ярослав Босий, директор Інституту технічної теплофізики НАН України Юрій Снєжкін, академіки Валерій Адамчук, Всеволод Кунцевич, Борис Стегній, завідувач кафедри землеробства та гербології Семен Танчик, Президент Університету ЛаСаль, Бове (Франція) Філіп Шоке, ректор Словацького аграрного університету в м. Нітра (Словаччина) Петер Бєлік, завідувач кафедри радіобіології та радіоекології НУБіП України Ігор Гудков, декан факультету захисту рослин, біотехнологій та екології НУБіП України Микола Доля, завідувач кафедри екології агросфери та екологічного контролю НУБіП України Володимир Чайка, директор Української лабораторії якості і безпеки продукції АПК НУБіП України Валерій Ушкалов.

 

     Продовжиться робота конференції на секційних засіданнях вже завтра.

Ольга Наконечна,
фото Геннадія Кушанова


Захисти дисертаційРегіональні навчальні заклади (синій)Набір на навчання (синій)_2015