Андрій Мартин: сучасна лекція має бути орієнтована не на те, що було вчора, а на ті виклики, з якими студенти зустрінуться завтра

     Студенти факультету землевпорядкування продовжують розмову з видатними вченими, з якими вони зустрічаються на парах. Як прийшли у науку? Чому саме землеустрій? Як досягли успіху? Як проводять дозвілля? Звісно, що такі люди викликають інтерес. Цього разу інтерв'ю із Андрієм Мартином, відомимукраїнським вченим-економістом, доктором економічних наук, завідувачем кафедри землевпорядного проектування Національного університету біоресурсів і природокористування України.

— Протягом своєї кар’єри Ви брали участь у багатьох програмах професійних та академічних обмінів у Польщі, Німеччині, США, Туреччині. Які, на Вашу думку, відмінності землевпорядної освіти в Україні та країнах, досвід яких Вам довелось вивчати?
     — Якщо вести мову відмінності у землевпорядній освіті, то сперш за все ми повинні чітко зрозуміти, що в кожній країні, за звичай, вкладають власний зміст у слово «землеустрій». Значні відмінності у законодавстві про нерухомість та правилах регулювання землекористування, подекуди, є навіть в межах однієї країни, якщо ця країна має федеральний устрій. Таким чином, зважаючи на «традиційність» систем землеустрою у багатьох країнах, відповідним чином різняться навчальні програми підготовки землевпорядників і геодезистів, а також умови їх допуску до професійної практики. Вітчизняні ж підходи до навчання інженерів-землевпорядників переважно базуються на радянському та українському розумінні землеустрою, а також значною мірою «підлаштовані» під потреби земельної реформи, яка триває в нашій країні з початку 1990-х років.
     У більшості європейських країн зміст землевпорядних робіт в основному зводиться до фіксації меж земельних ділянок і характеристик будівель та споруд, оцінка нерухомості розглядається як інша професія, а питання адміністрування земельних відносин відноситься до сфери державного управління. В той же час, геодезичні дисципліни можуть мати цілком подібні програми навчання, адже робота із електронним тахеометром або лазерним сканером незалежить від того, де ви її виконуєте – в Європі, Африці чи Північній Америці.
     У даний час спроби уніфікувати вимоги допрофесійної підготовки землевпорядників та геодезистів здійснюються в рамках Міжнародної федерації геодезистів (FIG), а наш університет та багато інших європейських вузів намагаються зблизити навчальні програми в рамках академічної співпраці, програм подвійних дипломів тощо. Безперечно, «національні кордони» на ринку інженерних послуг швидко зникають, а тому сучасний інженер-землевпорядник або геодезист повинен бути готовим працювати не лише в одній країні, а бачити своїм ринком праці весь Європейський Союз.

  — Які цілі Ви ставили перед собою у студентські роки?
     — Вступивши на факультет землевпорядкування, тоді ще Національного аграрного університету, намагався гарно навчатися і зрозуміти, яким шляхом потрібно рухатися для того, щоб досягти професійного успіху. Визначальною для мене стала виробнича практика на четвертому курсі, яку я проходив у найбільшій землевпорядній організації того часу – Інституті землеустрою Української академії аграрних наук. Під час виконання практичних завдань я намагався якомога ширше використовувати у роботі комп’ютерну техніку, яка, в ті часи, ще тільки починала з’являтися на землевпорядному виробництві. Мої зусилля сподобалися керівництву, а тому на п’ятому курсі я вже працював в Інституті землеустрою у вільний час від навчання і мав, окрім стипендії, невеличку заробітну плату. Після завершення навчання в університеті проблем із пошуком роботи в мене не було, оскільки я вже мав робоче місце. У подальшому в Інституті землеустрою за шість років я пройшов шлях від інженера другої категорії до заступника директора з наукової роботи.

  — Що саме Вам подобається у викладацькій діяльності?
     — Робота в університеті, окрім власне навчального процесу, дає можливість приділяти достатньо часу науковим дослідженням, експертній та громадській роботі. Звичайно, я дуже ціную спілкування з молоддю, студентами, аспірантами та докторантами, які, можливо, лише вчаться задавати правильні запитання, проте прагнуть професійного зростання і життєвого успіху. Важливим фактором є й те, що факультет землевпорядкування НУБіП України, де я працюю, у останні десятиріччя став не лише визнаним навчальним центром, але й загальнонаціональним майданчиком для фахових дискусій, затишною домівкою для зустрічей землевпорядної спільноти всієї країни.

— На Ваших лекціях завжди цікаво. Який Ваш секрет, щоб так професійно тримати увагу аудиторії?
     — Особливих психологічних прийомів я не використовую, проте, на моє переконання, справді цікава лекція повинна містити таку інформацію, яку студент не зможе знайти в Інтернеті. Я намагаюсь поділитися зі студентами практичним досвідом проведення землеустрою, пояснити те, що написано в законах або інструкціях зрозумілою мовою, ілюструючи конкретними прикладами. Дуже часто наводжу, як приклади планувальних рішень, об’єкти, які розташовані в Києві – студентам набагато цікавіше, коли зонування природно-заповідних території ілюструється територією національного природного парку, розташованого поруч з їх гуртожитком, або санітарно-захисні зони – на прикладі аеропорту «Жуляни». Ну і найголовніше – сучасна лекція має бути орієнтованане на те, що було вчора, а на ті виклики, з якими мої студенти зустрінуться завтра.

— Що у Вашій педагогічній діяльності на першому місці за пріоритетністю, а що Ви вважаєте другорядним?
     — Якщо вести мову про роботу, яку ми ведемо в університеті, то головним пріоритетом я вважаю підвищення якості практичного навчання студентів. А тому, не зважаючи на складності, ми впевнено поліпшуємо матеріально-технічну базу навчання на факультеті. Також я хотів би дати нашим студентам максимум інформації про те як землеустрій проводиться за кордоном і, перш за все, в європейських країнах. Для цього запрошую наших німецьких, польських, французьких колег для проведення відкритих лекцій на актуальні теми. Мені також хотілося б, аби навчальна література, онлайн-курси, за якими навчаються студенти провідних європейських вишів, була доступна нашим студентам.

— Розкажіть про свої плани на найближчі 5 років?
     — До 2019 року я маю контракт із Національним університетом біоресурсів і природокористування України, проте сподіваюсь, що мої професійні знання і надалі будуть затребувані в університеті. При цьому я активно займаюсь громадською діяльністю, входжу до правління багатьох неурядових організацій, які активно працюють у сфері земельних відносин. Звичайно, є багато сфер, де землевпорядники можуть застосувати свої професійні знання та вміння, проте у найближчі декілька років мені хотілося б разом із колегами модернізувати законодавство про землеустрій, зокрема запровадити за аналогією із європейськими країнами інтегроване проведення землеустрою.

— Ви нагороджений відзнакою «Почесний землевпорядник України». Чи зупинитесь Ви на досягнутому?
     — Звичайно, отримувати нагороди приємно, проте я не вважаю їх головним критерієм оцінки діяльності продуктивності, а їх одержання у жодному разі не є самоціллю. Головне, щоб виконана мною робота приносила задоволення та була корисною.

— Чи цікаво було здобувати другу вищу з "Правознавства" у порівнянні із дипломом землевпорядника?
     — Зараз жартують, що сучасна інтелігентна людина повинна мати принаймні дві вищих освіти, адже одну вже має практично кожен. Юридичну освіту я отримав через п’ять років після одержання кваліфікації інженера-землевпорядника і жодного разу про це не пожалкував. Після закінчення університету у мене було велике бажання вчитися далі, тому я спершу закінчив заочну аспірантуру і захистив кандидатську дисертацію. Наступним кроком був вступ на факультет підвищення кваліфікації на перепідготовки фахівців АПК нашого університету, де я отримав кваліфікацію спеціаліста права. Мені було дуже цікаво навчатися і особливо вдячний я своєму керівнику дипломної роботи–професору Володимиру Єрмоленку. Вважаю, що юридична освіта дозволила мені глибше зрозуміти принципи земельного права та засади його формування. Жалкую, що через завантаженість не наважився отримати третю вищу освіту, проте, якщо колись матиму таку можливість, то хотілось би здобути освіту інженера лісового господарства.

— Темою кандидатської дисертації Ви обрали оптимізацію структури земельних угідь Полтавської області? Чому саме Полтавської?
    — Коли потрібно було обирати тему для дослідження, я точно знав, що хочу займатися математичним моделюванням оптимального використання земель. У Інституті землеустрою УААН у мене був доступ до інформації про стан земельних ресурсів усіх областей, проте Полтавщина зацікавила мене по двом причинам: з одного боку, цей регіон широко відомий найбільш родючими чорноземними ґрунтами, а, з другого боку, має чимало проблем із деградацією земель. Науковий керівник підтримав мій вибір.

— Як Вам вдається все встигати? Як проводите своє дозвілля, якщо воно у Вас, звісно є.
     — Насправді, встигати все не вдається. Інколи я із жахом спостерігаю, як у списку невиконаних справ із кожним днем додаються нові пункти, проте я докладаю максимум зусиль, щоб він не ставав занадто великим. Для цього намагаюся раціонально планувати свій час, а робота, за звичай, розпланована на два тижні наперед. Мій головний відпочинок – це час проведений із сім'єю та у подорожах.

— Що Ви порадите нинішнім студентам, які обирають професію землевпорядника?
     — Для студентів, які обрали професію інженера-землевпорядника, пораджу, по-перше, всіляко прагнути досягнути високої технічної компетентності: потрібно вміти користуватися найбільш сучасною геодезичною технікою, володіти технологіями обробки та інтерпретації геопросторових даних; по-друге,слід завжди критично мислити, не довіряти догмам; по-третє, швидко сприймати нові ідеї та адаптуватися до нових завдань та викликів. А ще, треба завжди залишатися позитивною та відкритою людиною. Як сказав колись Козьма Прудков: якщо хочеш бути щасливою людиною – будь нею!

Розмову провела студентка 3 курсу факультету землевпорядкування Марія Рабодзей