АЛЕЯ СЛАВИ: Василенко Петро Мефодійович
На Алеї слави університету постане погруддя видатного вченого в галузі землеробської механіки – Петра Мефодійовича Василенка (1900-1999 рр.).
П.М. Василенко народився 17 жовтня 1900 р. в с. Мигія Первомайського району Миколаївської області в незаможній селянській родині. Початкову освіту отримав, закінчивши в 1911 р. 4-класну початкову школу. Перша світова війна наклала відбиток на матеріальне становище багатодітної родини Василенків. Батька забирають до війська і на Петра, як на старшого сина, лягає відповідальність за шістьох молодших братів та сестер. Змушений важко працювати, майбутній вчений, однак, не полишає навчання і в 1916 р. закінчує земське 2-класне училище та вступає до Ольгінсько-Скаржинського сільськогосподарського училища. Не зважаючи на розруху та анархію в країні під час громадянської війни, П.М. Василенко успішно закінчив цей навчальний заклад і після встановлення стабільності, на початку 1920 р., отримав роботу інструктора з питань сільського господарства при Первомайському земельному відділі. Уже у вересні 1920 р. його відряджають як молодого спеціаліста для продовження навчання в технікумі, організованому на базі Ольгінсько-Скаржинського сільськогосподарського училища як вищий учбовий заклад. Після трирічного навчання і року виробничої практики П.М. Василенко восени 1924 р. одержав диплом агронома-польовода.
До речі, такі технікуми, як вищі учбові заклади, проіснували до 1929 р. Потім з метою уніфікації учбових закладів УРСР та РФСР (в РФСР технікуми вважались середніми учбовими закладами) вони були реорганізовані. Деякі з них було перетворено в інститути, окремі – об’єднано й також перетворено в інститути, а більшість втратила статус вищих учбових закладів. Мигійський сільськогосподарський технікум, згідно з цією реорганізацією, був об’єднаний з Луганським технікумом і набув статусу Луганського сільськогосподарського інституту, в зв’язку з чим диплом про вищу освіту, виданий технікумом, було замінено на свідоцтво про закінчення П.М. Василенком Луганського сільськогосподарського інституту.
Викладацьку діяльність П.М. Василенко почав уже під час переддипломної практики в Межиріцькій середній сільськогосподарській школі, де і працював до 1928 р. на посадах викладача хімії та ґрунтознавства, землеробства, сільськогосподарського машинознавства і механізації сільськогосподарського виробництва, а також завідував галуззю практичного польоводства. Саме персональна відповідальність за підвищення продуктивності господарства школи спонукала П.М. Василенка звернути увагу на гостру проблему механізації сільськогосподарського виробництва. Він переконує керівництво училища в необхідності придбати у власність трактор «Фордзон», і першим у Голованівському районі механізує господарство школи на базі трактора та інших машин на механічній тязі. Наочна демонстрація переваг використання техніки та поява перших навчених механізаторів у районі сприяли тому, що великі господарства Цукротресту відтоді почали купувати та запроваджувати різні сільськогосподарські машини, використовуючи для них механічну тягу.
Восени 1928 р. П.М. Василенко приїжджає до Києва і вступає, а в липні 1929 р. закінчує Вищі педагогічні курси при Київському сільськогосподарському інституті. Навчальними планами передбачалось не тільки прослуховування лекцій, а й проведення самими слухачами курсів самостійних лекцій та лабораторно-практичних занять. Декілька лекцій та практичні заняття з сільськогосподарського машинознавства, проведені П.М. Василенком, викликали захоплення слухачів і схвальні відгуки викладачів та спеціалістів. Враховуючи високі наукові та педагогічні здібності молодого викладача, вчена рада інституту поряд із свідоцтвом про закінчення курсів надала П.М. Василенку рекомендацію-направлення на наукову роботу в галузі сільськогосподарського машинознавства.
Згодом його зараховують аспірантом науково-дослідної кафедри сільськогосподарської механіки, яка існувала при «Главнауці» Наркомату освіти УРСР. Цю кафедру очолював академік К.К. Симінський, а її членами або аспірантами були відомі у майбутньому вчені – академіки AH СРСР і АН УРСР М.М. Крилов, М.М. Боголюбов; академіки та члени-кореспонденти АН УРСР, професори Л.П. Крамаренко, П.Ф. Вовк, С.С. Серенсен, В.В. Заморський, А.О. Василенко та інші. Таким чином, уже на початку своєї наукової діяльності молодому аспірантові поталанило спілкуватися з видатними вченими того часу, брати участь у науково-методичних семінарах Інституту математики та Інституту технічної механіки АН УРСР.
Після закінчення аспірантури навесні 1932 р. П.М. Василенка призначено завідувачем кафедри механізації сільського господарства Житомирського сільськогосподарського інституту. Незабаром він приймає запрошення Київського інженерно-економічного інституту повернутись до Києва та зайняти посаду доцента. У цьому інституті він читав курси сільськогосподарські машини, технічна механіка, а за сумісництвом працював у Київському інституті механізації та електрифікації сільського господарства. Восени 1935 р. цей інститут запрошує П.М. Василенка завідувати кафедрою сільськогосподарських машин. Згодом інститут увійшов на правах факультету до складу Київського сільськогосподарського інституту, який розташовувався в Голосієво.
У 1937 р. П.М. Василенку було присвоєно науковий ступінь кандидата технічних наук, а у 1939 р. на загальних зборах Академії наук УРСР його обирають членом-кореспондентом АН УРСР. На початку Великої Вітчизняної війни вченого призначають заступником декана факультету механізації сільського господарства Київського сільськогосподарського інституту і доручають супроводжувати майно та документацію одного із останніх ешелонів інституту в евакуацію. Проте, дістатися місця призначення не вдалося і П.М. Василенко опинився на окупованій території на Чернігівщині. Після вигнання фашистів вчений деякий час викладав у сільській середній школі, а в січні 1944 р. був призначений на посаду завідувача кафедри фізики Ніжинського педагогічного інституту ім. М.В. Гоголя. У квітні 1944 р. П.М. Василенко повертається на посаду завідувача кафедри сільськогосподарських машин факультету механізації сільського господарства Київського сільськогосподарського інституту. Вчений бере активну участь у відновленні роботи факультету, поряд із цим успішно захищає дисертаційну роботу на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук, а також отримує атестат професора.
Наприкінці 1944 р. його призначають завідувачем відділу сільськогосподарських машин у новоствореній лабораторії машинобудування та проблем сільськогосподарської механіки при АН УРСР, яку потім було реорганізовано в Інститут машинознавства і сільськогосподарської механіки. На цій посаді (з виконанням обов’язків завідувача кафедри сільськогосподарських машин КСГІ за сумісництвом) вчений плідно працює до кінця 1956 р. У тому ж році його обирають академіком Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. Леніна (ВАСГНІЛ). Академік П.М. Василенко фактично став академіком-фундатором Української академії сільськогосподарських наук (УАСГН), що постала у 1956 р.
Із 1962 р. П.М. Василенко обіймає посаду професора-консультанта кафедри сільськогосподарських машин Української сільськогосподарської академії, на якій плідно працював до кінця свого життя.
П.М. Василенко є засновником видатної наукової школи із землеробської механіки та сільськогосподарських машин, яку нині очолює його учень, кандидат технічних наук, професор, член-кореспондент НААН України Д.Г. Войтюк. Під керівництвом П.М. Василенка захищено близько 60 кандидатських та 11 докторських дисертаційних робіт. Ним опубліковано понад 200 наукових праць, низку фундаментальних монографій та підручників. Праця П.М. Василенка «Автоматизация процессов сельскохозяйственного производства» є складовою частиною книг міжнародного фонду ООН, за змістом яких оцінюється рівень автоматизації сільського господарства в різних країнах світу. Фундаментальні праці П.М. Василенка відіграли значну роль при створенні та розвитку сучасної сільськогосподарської та іншої техніки у всьому світі. Вони надруковані у Франції, Великобританії, США, Китаї, Румунії, Болгарії та ряді інших країн і широко використовуються не тільки у сільськогосподарському машинобудуванні. Наприклад, при проектуванні спеціалістами NASA (США) автоматичної станції пересування по поверхні планети Місяць (типу «Луноход») було використано (і на це є офіційні посилання) працю вченого «Теория качения колеса со следом». Методи, вперше розроблені академіком, широко використовують СКБ заводів сільськогосподарського машинобудування.
За видатний науковий внесок у розвиток землеробської механіки рішенням Президії ВАСГНІЛ від 7 грудня 1977 р. П.М. Василенка нагороджено Золотою медаллю ім. В.П. Горячкіна — найвищою нагородою цієї академії в галузі інженерних наук, якою вшановують раз на три роки одного вітчизняного вченого за вагомий доробок у розвиток цієї галузі.
Протягом багатьох років учений був членом редколегій декількох наукових журналів та членом спеціалізованих вчених рад із захисту докторських дисертаційних робіт. Він постійно консультував співробітників наукових закладів, вузів та конструкторських бюро з питань сучасних наукових досліджень та розробки нової сільськогосподарської техніки. Його наукові семінари з проблем землеробської механіки слухали в учбових та наукових закладах майже в усіх республіках колишнього Радянського Союзу.
Багаторічну працю вченого відзначено високими урядовими нагородами, серед яких орден «Знак Пошани», Почесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР, медалі: «Винахідник СРСР» та «Ветеран праці». У 1995 р. вченого відмічено «Почесною Відзнакою Президента України» із врученням йому медалі.
У музеї історії механіко-технологічного факультету НУБіП України розміщено фрагмент робочого місця академіка П.М. Василенка, а також до послуг відвідувачів музею наукова бібліотека науковця (607 екземплярів видань), яку він особисто передав до фондів музею.
Із 1999 р. кафедра сільськогосподарських машин та системотехніки університету, на якій науковець пропрацював понад шістдесят років, носить його ім’я. Нині кафедра готується у традиційному науковому стилі відзначити 115-ту річницю з дня народження корифея землеробської механіки. У корпусі № 7, де в останні роки працював П.М. Василенко, встановлено меморіальну дошку.
Наукова діяльність П.М. Василенка здобула найвищого визнання й далеко за межами нашої держави. Так наприкінці XX століття Американський Біографічний Інститут (АВІ) підготував книгу «700 біографій найвидатніших людей XX століття», чиї персональні наукові розробки, гуманітарні ідеї або політична діяльність значно вплинули на розвиток світової цивілізації. У цій книзі ім’я академіка П.М. Василенка стоїть поряд з іменами багатьох видатних вчених. Як одного з небагатьох “alive legends” (живих легенд), АВІ у 1998 р. нагородив науковця Золотою медаллю «Людина другого тисячоліття».
Петро Мефодійович Василенко – ровесник ХХ століття – Людина другого тисячоліття.
Людмила Лановюк,
директор музею історії НУБіП України
