Як тебе не любити, Києве мій! Першокурсники-журналісти підкорюють духовні вершини столиці. Епізод 1

Олесь Гончар – людина епохи: музей-форум письменника

22 квітня 2024 року, ми, журналісти-першокурсники, на чолі з нашим куратором Миколою Івановичем Степаненком побували в одному з духовних храмів столиці – Музеї-форумі Олеся Гончара, що є структурним підрозділом Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Майбутніх журналістів привітно зустріла завідувачка цього закладу Дарія Олександрівна Білокобильська, яка гостинно запросила до мистецького храму письменника, де ми відчули себе частинкою величного духу нашого народу і його славних синів.

Цікавою є історія Музею-форуму. Його відкрито 3 квітня 2018 року. Це дійство відбулося за активної участі та підтримки родини Олеся Гончара (дружини Валентини Данилівни, дочки Людмили, онуки Лесі та її чоловіка Руслана Найди, правнуків Нестора й Дем’яна), а також за безпосередньої допомоги президента Малої академії наук академіка НАН України Станіслава Довгого. Воно приурочене 100-річчю від дня народження видатного українського майстра художнього слова.

Це не звичайна оселя, де зберігаються експонати, а відтворений до деталей кабінет, де майже 50 років працював письменник. Родичі передали сюди меблі, особисті речі, книгозбірню. Ми постояли в задумі біля столу, споглянули друкарську машинку, автографи. Кожна річ у цій світлиці неповторна, вона містить фрагменти історії, передає глибинну атмосферу тих часів. Захопила нас бібліотека. У ній зібрані книги, якими захоплювався Олесь Терентійович і які він написав. Окрему групу становлять студії про письменника, державного й громадського діяча Олеся Гончара. Погордилися ми нашим наставникаом, праці якого зайняли окрему полицю: «Публіцистична спадщина Олеся Гончара (мовні, навколомовні й деякі інші проблеми», «Літературний простір “Щоденників” Олеся Гончара», «Світ в оцінці Олеся Гончара: аксіосфера щоденникового дискурсу письменника», «Духовний посил Олеся Гончара», «Столітній ювілей Олеся Гончара», «Олесеві Гончару – 95», двокнижжя «Листи до Олеся Гончара». Микола Іванович провів годинну розповідь про людину епохи, ознайомив нас із її життєвим і творчим шляхом. Ця наповнена мудрості й подана в оригінальній художній формі оповідь збігла, як одна мить.

Відвідини Музею – справжній дарунок долі: у творчій робітні митця ми відчули сповна всю атмосферу сокровенно-мистецького дійства, осмислити глибину того часу, збагнули й оцінили його виклики.

Щиро вдячні Дарії Олександрівні Білокобильській та Миколі Івановичу Степаненкові за таку прекрасну мить спілкування. Вона сколихнула наші думи й чуття, пересвідчила в тому, що слово, якому ми будемо служити, – справді зброя!

Не втрачайте й ви такої нагоди! Неодмінно завітайте до мистецького храму Олеся Терентійовича. Запевняємо, що ви, як і ми, неодмінно отримаєте задоволення та наснагу!