«Будь обізнаний у всьому, але краще обери одну найкращу професію та вдосконалюйся у ній» – побажання від випускника факультету ветеринарної медицини Вадима Теплюка

22 лютого 2024 року

«Пам’ятаю, з якою довірою ставився я до своїх викладачів. Кожне їх слово для мене було священним. Бо ці слова були красивими, звучними, а ще справедливими і професійними. З часом вони відкрили для мене такі грані життя і світу, про які до того я не міг навіть здогадуватись». Ось так відгукується Вадим Теплюк, бойовий медик взводу 22 ОБСП Президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького, про своїх викладачів факультету ветеринарної медицини. Пригадую його, завжди усміхненого, поміркованого і доброзичливого студента факультету ветеринарної медицини, а нині серйозного, впевненого у собі, мужнього Захисника України.

Розкажіть про себе, Вадиме Івановичу.

— Народився і виріс я у квітучому селі Богданівка Броварського району, що на Київщині. Звідси у мене величезний запас життєвої енергії і сили. Тут я був сміливим і щасливим, а ще дуже мрійливим. Від батьків навчився любити людей, природу, землю, тварин. Ще зовсім маленьким підбирав кошенят, цуценят та годував їх, а хворих приносив додому і разом з мамою лікував їм рани. Крім того, батьки тримали своє невеличке господарство, де були різні тварини і я міг легко з ними обходитися. Вже тоді я знав, що буду допомагати тваринам і мріяв про професію лікаря ветеринарної медицини. У шкільні роки читав чимало книжок та дивився фільми про тварин. І от, моя мрія здійснилася. В 1998 році я вступив до Національного аграрного університету на факультет ветеринарної медицини і у 2003 році отримав диплом лікаря ветеринарної медицини. Я був безмежно щасливий. Тішилися за мене й мої батьки, бо обрав ту професію, яка мені дуже подобалася.

Що запам’яталося Вам за роки навчання?

— Цікавими були перші лекції та практичні і лабораторні заняття. Ми ж тоді були ще досить юними і не усвідомлювали велич цієї професії. Взагалі запам’яталися всі роки студентства, особливо поїздки на навчальну практику, коли працювали з різними тваринами у господарствах чи клініках. Я з величезною насолодою слухав пояснення викладачів, а потім слідкував за їх роботою з твариною і старався все також правильно повторити. З теплотою пригадую практичні заняття з хірургії, акушерства, терапії, паразитології. Спостерігаючи за викладачами, мабуть тоді я зрозумів, що потрібно багато над собою працювати. За роки навчання старався бути обізнаним у всьому і у майбутній професії, зокрема. Та й викладачі завжди повторювали нам про те, що лікарю потрібно постійно вчитися і удосконалюватися у своїй професії.

Як склалася Ваша доля?

— Після закінчення університету, почав працювати в Комунальному підприємстві «Київська міська лікарня ветеринарної медицини» на посаді фельдшера, а згодом і, лікаря ветеринарної медицини. Тут набрався величезного досвіду з лікування тварин та профілактики, особливо заразних, хвороб у собак і котів. На той час чимало цих тварин утримувалося у притулках і нам постійно потрібно було надавати їм лікувальну допомогу. Вже у 2007 році мене було призначено на посаду заступника директора з лікувальної та епізоотичної роботи цього ж підприємства. На той час я вже був достатньо добре знайомий з роботою заступника директора. Тому мені всі організаційні питання легко вдавалися. Хотілося повернутися з міста у село та ще чомусь вчитися. Тому у 2019 році вступив на навчання до Національного університету біоресурсів і природокористування України та у 2021 році здобув ще одну спеціальність «Геодезія та землевпорядкування». На той час перейшов на роботу у Великодимерську селищну раду, що на Київщині, на посаду Головного спеціаліста. На жаль, війна внесла корективи у моє життя моєї родини, як і всієї України. Наше село було в окупації. Гинули мої односельчани, були спалені і розбиті їх будинки, як і мій. Все, що цінне, було викрадено або знищено рашистами. Тому світлини студентських років збереглися лише у моїй пам’яті та пам’яті моїх друзів і однокурсників. У грудні 2022 року вступив до лав Збройних Сил України і тепер захищаю нашу рідну землю, наших людей на посаді бойового медика взводу 22 ОБСП Президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького.

Які Ваші побажання викладачам і студентам університету, факультету?

— З досвіду свого прожитого, хай невеликого, життя вже багато чого розумію і знаю. Викладач є тією людиною, що виховує і викохує нашу молодь, нашу прекрасну зміну. Це він може вкласти у голови молоді найвищі ідеали людства, прищеплює їм любов до життя і до праці, прекрасне почуття колективу, честь і мужність, ясність у поглядах та безмежну жадобу до знань, бо є джерелом інформації, а ще він може бути й духовною опорою. Я радо бачив би, якби наші нинішні і майбутні студенти ще більше перейнялися духом українства, тоді б ми були ще дужче свідомі і розуміли, хто ми є. А ми є один народ, одна єдність і одна велич. То ж бажаю всім викладачам університету і факультету та нинішнім і майбутнім студентам тільки мирного неба та щасливого життя. Всім-всім міцного здоров’я на довгі-довгі роки.

Для себе і своїх побратимів я також маю побажання: вижити у цьому страшному пеклі війни та бути вдома разом зі своєю сім’єю і родиною. Перемоги і миру нашій рідній Україні!