Соборна! Вільна! Неподільна!

Як один Бог на небі, так одна Україна на землі!

Степан Бандера

22 січня в день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Україна відзначає День Соборності. Це свято є дуже важливим для нас, адже соборність – фундамент демократичної держави, об’єднання народу, його згуртованості. Студенти-журналісти 1 та 2 курсів разом із кураторами Миколою Івановичем Степаненком і Ніною Степанівною Степаненко провели виховну годину на тему «Живи, Україно, живи для краси, для сили, для правди, для волі!».

Микола Іванович виповів історію цієї величної події. Ми здійснили уявну подорож тривалістю 105 літ: заглиблювалися у зміст III та IV Універсалів Української Центральної Ради, єднали думками Велику Україну й Галичину, стали віртуальними учасниками разом із реальними 3 мільйонами людей «живого ланцюга», що перевищував 770 кілометрів, – від Івано-Франківська через Львів до Києва, організованого 21 січня 1990 року.

Вікторія Ханенко та Вероніка Пушенко розповіли про офіційне відновлення свята, «живі ланцюги» в 2000-ні рр. Микола Іванович, Ніна Степанівна й ми орнаментували свої розмисли про долю України поетичними супроводами, над якими вивищувався «Золотий гомін» Павла Тичини. Кульмінацією дійства став «соборний» передзвін наших малих батьківщин – міст, містечок, селищ, сіл, які є найріднішими і найсвятішими для кожного з нас. Чернігівщина, Полтавщина, Київщина, Одещина, Кіровоградщина, Тернопільщина, Франківщина… Бахмач, Обухів, Новгород-Сіверський, Кривий Ріг… 

Неповторними барвами засяяла вся Україна, і Софійська площа у столиці зокрема, до якої ми подумки линули, бо з неї почалося свято, що ми його відзначаємо сьогодні. Гордість переповнює наші душі за подвиг предтеч, болить серце за сьогоднішню «Україну в огні», а ще більше – за її майбутнє. Нам, майбутнім журналістам, його тримати й нести, належить хронікувати й документувати грядущі дні й літа.

Завершили дійство, як і розпочинали, патріотичною поезією. З віночком сильних і до болю щемливих віршів до нас звернувся Микола Іванович, ми їх почули й осягнули розумом і душею; осібно та гуртом, вголос і про себе промовили: «Слава Україні! – Героям слава!».