Герої поміж нас…

     Нещодавно наша країна відсвяткувала День Збройних Сил України. Шкода, що ті, хто безпосередньо причетні до цього свята, зараз захищають територіальну цілісність України.
     Одним із таких є студент факультету землевпорядкування Микола Семенчук, який повернувся із зони АТО.
     Микола вступив до університету в 2011-му. За його плечима була служба в Збройних Силах України. Тож він швидко завоював авторитет серед одногрупників та був обраний старостою.
     Микола Семенчук пригадує той день, коли його мобілізували. А сталося це у день народження — 19 березня 2014 року. Спочатку служив у Печерсько-Голосіївському військоматі. Зі створенням 12-го батальйону територіальної оборони переведений на посаду навідника-кулеметника.
     Підготовка і тренування проходили відносно нормально, – зазначає Микола. Але за браком часу потрібно було швидко адаптуватись і «схоплювати на льоту». Виїжджали на стрільбище, відпрацьовували тактику ближнього бою, розвідку, техніку здійснення зачистки, споруджували блокпости, працювали в групах тощо. Своїм досвідом ділилися інструктори військ спецпризначення.
     Власне датою війни для Миколи Семенчука став початок червня, коли його разом із товаришами відправили в базовий табір Луганської області. Наступного дня взвод отримав перше бойове завдання… Село Гарасимівка під Станицею-Луганською, місто Щастя, село Бахмутівка, село Весела Гора…

     З болем і смутком в очах Микола пригадує Жовтневий район Луганська (Вергунський роз'їзд) як чи ненайжорстокіше місце. За всі 45 діб кожен день з 10-ї до 13-ї години – інтенсивні мінометні обстріли, а після них — обстріли «градами», бувало й по 13 разів. Дехто просто психічно не витримував, але позицію не здавали. Потім було село Олексіївка та селище Гірське.
     Говорив Микола і про найбільші проблеми армії, які відчув на собі. А це — недостатнє забезпечення підрозділів високотехнологічною зброєю від звичайних засобів зв'язку, приладів нічного бачення, тепловізорів, безпілотників до «летальної» зброї. Не дали завершити наступ військ, зупинивши його кульмінаційну мить, незрозумілі накази командирів.

     Попри все, – додав Микола Семенчук, – хочу, щоби страхи війни залишилися десь далеко, та низько схиляю голову перед небайдужістю та підтримкою українського народу. Пліч-о-пліч, всі разом, ми стали на захист своєї Батьківщини, і зупиняємо Путінську навалу. Впевнений, допоки будуть небайдужі люди, нашу націю ніхто не зможе поставити на коліна! Слава Україні!...

Ірина Купріянчик,
в.о. декана факультету землевпорядкування,
Наталія Ісаченко,
заступник декана факультету землевпорядкування