123

На прохання завідувача кафедри анатомії тварин ім. акад. В. Г. Касьяненка, професора Мельника Олега Петровича, професор кафедри морфологічних наук Головної школи сільського господарства у Варшаві, Почесний член кафедри анатомії тварин ім. акад. В. Г. Касьяненка, Почесний професор НУБіП України Павел Сиса знайшов могилу похованого у Варшаві першого декана ветеринарного факультету Київського політехнічного інституту (1920-1921рр.) та першого ректора Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту (1921-1922рр.), видатного вченого свого часу, професора Володимира Карловича Ліндемана, що помер у 1933 році. Ці пошуки тривали 2 роки, зрештою могила була знайдена на православному цвинтарі у Варшаві

Володимир Карлович Ліндеман (1868-1933 рр.)	Професор кафедри морфологічних наук Головної школи сільського господарства у Варшаві, Почесний член кафедри анатомії тварин ім. акад. В. Г. Касьяненка, Почесний професор НУБіП України Павел Сиса

Напис на могильній плиті

Загальний вигляд могили Володимира Карловича Ліндемана

ВОЛОДИМИР КАРЛОВИЧ ЛІНДЕМАН — ОДИН ІЗ ТВОРЦІВ
ЗАГАЛЬНОБІОЛОГІЧНОГО
НАПРЯМКУ В ПАТОЛОГІЇ

Володимир Карлович Ліндеман народився 30 липня 1868 р. в Москві в сім'ї професора зоології Петровської рільничої академії Карла Едуардовича Ліндемана – з походження німця, що прийняв російське підданство і перейшов у православну віру. У 1893 р. В.К.Ліндеман закінчив Московський університет і був залишений стипендіатом на кафедрі загальної патології, очолюваній творцем Московської школи загальних патологів О.Б.Фохтом, для підготовки до здобуття професорського звання. В 1896 р. він захистив дисертацію "Про вплив перев'язування cечоводів на будову та функції нирки", в 1897 р. його зараховано до приват-доцентів Московського університету на кафедрі загальної патології для викладання "методики патохімічних досліджень". З січня 1898 р. він два роки перебував у закордонному відрядженні, працював у лабораторіях 14 професорів і опублікував 15 експериментальних розвідок. Така плідність цього відрядження значною мірою була зумовлена тим, що В.К.Ліндеман вільно володів німецькою, французькою, англійською та італійською мовами. В лабораторії І.І.Мечникова в Пастерівському інституті В.К.Ліндеман відкрив нефролітичну сироватку, з допомогою якої викликав у піддослідних тварин геморагічний нефрит.

Розвиваючи вчення І.І.Мечникова про цитолізини, він поєднав його з обраним ним у школі О.Б.Фохта клініко-експериментальним напрямком у вивченні патології нирок і опублікував у 1901 р. оригінальну брошуру "Цитолізини як причина токсичних нефритів", де виклав результати своїх експериментальних досліджень у цьому питанні й зазначив, що вчення про цитолізини стане наріжним каменем загальнопатологічних поглядів не меншою мірою, ніж целюлярна патологія.

Надаючи великої ваги ролі гуморальних факторів, В.К.Ліндеман підносився до розуміння значення нервово-гуморальних механізмів у походженні й перебігу хворобливих процесів. Про це свідчить виконане ним після повернення із закордонного відрядження разом з О.Б.Фохтом класичне експериментальне дослідження "Про порушення кровообігу і діяльності серця при емболії легеневої артерії" (1903). З допомогою оригінальної методики їм вдалося спричинити у піддослідних собак закриття розгалужень легеневої артерії різного калібру, протягом тривалого часу стежити за коливаннями місцевого хворобливого процесу, відхиленнями в діяльності серця; викликати повторні емболії і вивчати роль нервово-рефлекторних факторів у порушенні діяльності серця. Вони показали компенсаторне значення посилення роботи правого шлуночка і розширення легеневих судин при емболії легеневої артерії у підтриманні нормального кровообігу. О.Б.Фохт і В.К.Ліндеман правильно оцінили важливу роль афферентних нервів легеневих судин у динаміці досліджуваного патологічного процесу. Вони висловили припущення, що порушення гемодинаміки у великому колі кровообігу при емболії дрібних розгалужень легеневої артерії "цілком залежить від рефлексу на центр блукаючого нерва з його чутливих закінчень у легеневій тканині". Це видатне відкриття було далі розвинуто вже за пізніших часів у працях В.В.Паріна та В.М.Черніговського, які підтвердили наявність рефлекторних впливів з судин малого кола кровообігу на судинну систему великого кола.

В 1901 р. В.К.Ліндеман був обраний професором кафедри загальної патології Київського університету. У прочитаній 6 жовтня 1901 р. вступній лекції "Найголовніші течії в загальній патології дев'ятнадцятого століття" він сказав, що має надію перенести традиції Московської школи загальних патологів "на новий плодотворний грунт" і прагнутиме до інтеграції морфолого-етіологічного, експериментально-фізіологічного напрямків загальної патології в загальнобіологічному і клініко-експериментальному напрямах медицини. Поряд з діяльністю в Університеті св.Володимира В.К.Ліндеман взяв також активну участь в організації Київського жіночого медичного інституту, де читав курс зоології та загальної  патології і разом з М.П.Вашетко заснував зоологічний музей. В.К.Ліндеман очолив бактеріологічний інститут і створив у ньому експериментально-медичний відділ. Тут він організував масове виробництво сироваток, органотерапевтичних препаратів і навіть органічних добрив з відходів боєнь, тобто показав себе не тількі як університетський вчений і викладач, а й як видатний адміністратор.

Діяльність кафедри і співробітників він спрямував на розроблення питань, пов'язаних з теорією сечовиділення і патології нирки, а також на розвиток загальнобіологічного напрямку загальної патології. У своєму фундаментальному двотомному "Підручнику загальної патології", виданому в Києві в 1910—1911 рр., В.К.Ліндеман зосереджував увагу на тому, що основним завданням загальної патології є вивчення законів, які керують патологічними явищами; з цього погляду вона є більшою мірою загальнобіологічною, аніж медичною дисципліною, і не обмежує об'єкту вивчення самими хворобами людини. Вона повинна торкатись явищ усього органічного світу. Ці завдання зближують, на думку В.К.Ліндемана, загальну патологію з найважливішими галузями біології — вченням про еволюцію і механікою розвитку. Кінцева мета — встановлення основних законів життя — залишається в усіх випадках та сама. Різниця полягає в тому, що тоді як названі дисципліни обмежуються вивченням лише нормальних відношень, загальна патологія вивчає всі інші прояви життя. "В той час як для еволюціоністів найважливішим є встановлення і причинне пояснення факту пристосовуваності організмів до даних умов існування, для загального патолога на перший план висувається з'ясування самого механізму пристосовуваності". В.К.Ліндеман вважав, що патологія відбиває крайні ступені прояву пристосовуваності — основної властивості організму, без котрої неможлива ніяка еволюція. Конкретизуючи цю думку, він писав: "Здатність до такого пристосування, здатність захворювати — це надзвичайно важливий чинник у біології вищих форм, далеко ще не оцінений в достатній мірі. Завдяки цій здатності жити навіть за ненормальних умов і відбуваються ті дивовижні зміни організмів, які дали змогу життю проникнути геть усюди". Висловлені положення загальнобіологічного підходу до розуміння патологічних явищ були ретельно обгрунтовані у працях В.К.Ліндемана.

З перших днів своєї діяльності в Києві В.К.Ліндеман залучив до науково-дослідної роботи велику кількість лікарів та студентів. Проблеми патології нирок і сечовиділення вивчали М.П.Вашетко, А.М.Нещадименко, М.М.Губергріц, І.М.Іщенко, Г.Г.Бергман, С.І.Новачек та ін. В його лабораторії з 1902 по 1918 р. написано 21 докторську дисертацію і близько 50 праць з різних питань медицини. За 20 років у Київському університеті він створив свою наукову школу загальних патологів, з якої вийшли професори К.Р.Мірам (у Варшаві та Ростові-на-Дону), М.П.Вашетко (завідував кафедрою після В.К.Ліндемана з 1918 по 1931 р.), П.О.Кучеренко, И.В.Гоффман, О.А.Кронтовський та ін. Загальнобіологічний напрям і розроблення порівняльної патології особливо успішно продовжували О.А.Кронтовський, М.М.Сиротинін, А.Д.Адо та ін.

В.К.Ліндеман був яскравою і сильною особистістю, мав сувору і круту вдачу. Коли славетний київський професор В.П.Образцов повіз на рисаках його дружину, Ліндеман викликав Образцова на дуель, попросивши бути секундантом свого учня К.Р.Мірама. Дуель, на щастя, не відбулася, бо про цей інцидент дізнався прокурор і поклав йому край. Для студентів В.К.Ліндеман був грозою. Вимагав якнайсуворішої дисципліни, працьовитості й самовідданого ставлення до навчання. Сам він працював не менш 18 годин на добу.

Ці якості В.К.Ліндемана особливо виразно проявилися в роки першої світової війни, що внесла суттєві корективи у напрям його діяльності. Після німецької газової атаки у квітні 1915 р., коли потерпіло декілька тисяч російських солдатів, В.К.Ліндеман організував і очолив газову секцію Військово-промислового комітету, що діяла в Києві. Вже через тиждень В.К.Ліндеман почав читати лекції для офіцерських шкіл, що містилися в Києві, поставивши за мету дати молодим офіцерам, які вирушали на фронт, певні відомості про гази та способи захисту від них новітніми як на ті часи методами. На диво швидко була створена апаратура для вивчення отруєнь газами, і В.К.Ліндеман опанував складну техніку цих досліджень.

На лекціях, намагаючись переконати слухачів у ефективності розробленої на той час протигазової маски, В.К.Ліндеман садовив у скляну камеру собак з надягнутими масками і без них і на очах сотень слухачів здійснював отруєння собак синильною кислотою, фосгеном та хлором, причому контрольні тварини (в масках) лишалися живі. На розтятих загиблих професор демонстрував ушкодження легенів та серця, пояснював природу цих ушкоджень.

Отже, в лабораторії В.К.Ліндемана було започатковано працю в галузі протигазового захисту і рятування уражених газами. На основі цих досліджень згодом провадилися роботи у Франції, Великобританії, США, Німеччині та Польщі.

У 1920 році Ліндеман приймав активну участь у створені ветеринарного факультету Київського політехнічного інституту і з 1920 по 1921 рр. був його першим деканом, а з 1921 по 1922 рр. першим ректором Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту. В той час, час перших років становлення Київського ветеринарного інституту, Володимир Карлович Ліндеман був і одним з тих хто викладав анатомію. Це не дивно, адже він був сином видатного, для свого часу, вченого Карла Едуардовича Ліндемана, автора, досить солідного підручника з порівняльної анатомії.

За рекомендацією професора Ц. Войнич-Сяножецького, який працював разом з В.К.Ліндеманом у газовій секції в Києві, В.К.Ліндеману було запропоновано очолити Протигазовий інститут, організований у Варшаві 1921 р. В статті, присвяченій пам'яті В.К.Ліндемана, Ц.Войнич-Сяножецький згадував, що при цьому він мусив перебороти чимало сумнівів і вагань. Було відомо, що В.К.Ліндеман не знає польської мови. Проте, з другого боку, він був єдиним професором Київського університету, який брав участь у роботах військового відомства; виявив при цьому наукові й організаторські здібності.

Генерал В.Сікорський по довгих роздумах згодився запросити В.К.Ліндемана, з умовою, що він добереться до Польщі власними силами. І Ось учений залишив Київ і пішки, ховаючись протягом 30 днів у лісах Полісся, дістався до Варшави. Вже в 1923 р., менше ніж через рік після прибуття до Польщі, В.К.Ліндеман написав першу працю польською мовою "Токсикологія БОР", потім у 1927 р. — "Токсикологічна класифікація БОР", у 1928 р. — "Дозиметрія хімічних засобів", у 1929 р. — "Іприт". Велика кількість праць В.К.Ліндемана залишилася в архівах Інституту. Внаслідок його сміливих експериментів поглибилися знання про хімічні ОР та їх дію на організм. Протягом 11 років роботи в Польщі В.К.Ліндеман друкував свої праці тільки польською мовою і був обурений, побачивши переклад своєї книги з польської на російську мову, зроблений без його відома й дозволу.

З 1922 р. В.К.Ліндеман вів курс фармакології і токсикології у Варшавському університеті, в останні роки життя був професором загальної патології Ягеллонського університету. Помер В.К.Ліндеман 18 квітня 1933 р. І похований на православному цвинтарі у Варшаві Open Science HUB