28 листопада – День пам’яті жертв голодомору

Шановні колеги!

У 1932-1933 роки Україна, яка завжди годувала хлібом увесь світ, зазнала штучного голоду – голодомору. Сталінською клікою здійснено масове вбивство мільйонів українців, цинічне, цілеспрямоване, безжальне. На щедрому українському чорноземі вмирали у страшних муках наші діди і прадіди, бабусі і прабабусі.

Політичні репресії характерні для держав із антидемократичними режимами, бо тільки вони найчастіше порушують норми національного і міжнародного права. Результатом політики тоталітарного режиму в СРСР стало фізичне й моральне нищення найбільш діяльної його частини. Знищувалася інтелектуальна еліта, представники творчої інтелігенції, виморювалися голодом мільйони селян, зникали цілі села, люди, спроможні мислити самостійно і критично… І моя сім’я, як і багато односельців на Кіровоградщині, зазнала тяжких втрат.

Наслідки цих лих і бід ми пожинаємо й нині. Острах і безініціативність міцно сидять в генетичному коді багатьох. Потрібні величезні довготривалі зусилля патріотичної влади й інтелектуально-духовної складової громадянського суспільства для їх подолання.

Час лікує душевні рани, але рану в серці України загоїти неможливо. Вона завжди буде невгамовним болем нагадувати про ті часи…

У ці дні, коли по всій Україні відбуваються численні заходи-реквієми, відчинімо свої душі й серця для пам'яті про ті страшні роки, зробімо все для того, щоб ніколи за будь-яких обставин подібні трагедії більше не спіткали Україну. Багато чого залежить від молоді, студентства, вчених і викладачів. Пам’ятаймо про це!

Тоталітарний режим робив нищівний приціл на майбутнє. Хотів знищити Україну – великий і гордий народ. Тому ми разом прагнемо, щоб на нашій землі геноциду більше не було, тому мусимо бути сміливими і рішучими! Ми хочемо миру і спокою, але повинні завжди бути готовими до захисту Батьківщини. Історичні уроки вчать нас цієї істини.

З пам’яттю у серці,

Ректор НУБіП України Станіслав Ніколаєнко