Торфовища в Україні отримають новий ступінь захисту: напрацювання вчених НУБіП покладено в основу урядових рішень
В Україні зроблено важливий крок до системного захисту торфовищ — природних екосистем, які десятиліттями залишалися поза належною увагою земельної політики, хоча мають виняткове значення для кліматичної безпеки, водного балансу та збереження біорізноманіття.
Кабінет Міністрів України ухвалив постанову «Про особливості правового режиму використання земель під торфовищами та можливі види їх цільового призначення». Документ встановлює спеціальні правила для земель, у межах яких наявні торфовища, зокрема під час формування земельних ділянок та зміни їхнього цільового призначення.
Торфовища — це не просто заболочені території чи «малопродуктивні» землі, як їх тривалий час сприймали в господарській практиці. Це складні природні системи, сформовані в умовах надмірного зволоження, де протягом тисячоліть накопичувалася органічна речовина. У природному стані вони працюють як потужні сховища вуглецю, природні регулятори водного режиму, фільтри поверхневих вод і оселища для багатьох рідкісних видів флори та фауни.
Натомість осушення та інтенсивне використання торфовищ запускає протилежні процеси: мінералізацію торфу, зростання викидів парникових газів, деградацію ґрунтового покриву, зниження рівня ґрунтових вод, обміління річок і підвищення ризиків торф’яних пожеж. Перезволожені та заболочені землі в Україні займають близько 5,4 млн гектарів, із яких осушено близько 3,3 млн гектарів.
Нова постанова фактично переводить торфовища з категорії «невидимих» для земельного адміністрування природних об’єктів у сферу кадастрового, правового та управлінського контролю. Вона визначає, які види цільового призначення можуть застосовуватися до таких земель, обмежує перелік допустимих угідь і запроваджує обов’язок враховувати наявність торфовищ під час ухвалення рішень щодо передачі земельних ділянок у власність, користування або зміни їхнього цільового призначення.
Це рішення має і виразний євроінтеграційний вимір. Постанова створює практичні механізми для імплементації вимог Європейського Союзу у сфері охорони природних оселищ, водної політики, кліматичного регулювання, відновлення деградованих екосистем і сталого землекористування. Йдеться не лише про декларативне наближення до європейських стандартів, а про конкретний інструмент: правовий режим, кадастровий шар, управлінські обмеження і можливість контролю за фактичним використанням земель.
Вагомий внесок у розроблення цих підходів зробили науковці Національного університету біоресурсів і природокористування України. Одним із ключових розробників виступив завідувач кафедри землевпорядного проектування, професор Андрій МАРТИН. Це ще один приклад того, як дослідження землевпорядників НУБіП України переходять із площини наукових обґрунтувань у практичну державну політику.
Наступний етап — технологічна реалізація ухваленого рішення. Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру протягом десяти місяців має забезпечити створення та відображення в Державному земельному кадастрі окремого інформаційного шару про землі й земельні ділянки, у межах яких наявні торфовища. Виконавцем цих робіт визначено державне підприємство «Центр державного земельного кадастру».
Такий шар має бути сформований на основі вже наявних наборів даних: матеріалів нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, даних про агровиробничі групи ґрунтів, матеріалів дистанційного зондування Землі, відомостей Державного земельного кадастру, інформації про родовища торфу та спеціальні дозволи на користування надрами.
Поява такого інструменту в кадастрі є принциповою. Вона дасть змогу не лише бачити торфовища на картографічній основі, а й контролювати, чи відповідає фактичне та заплановане використання земель новому правовому режиму. Для органів державної влади, місцевого самоврядування, землевпорядників, екологів і громад це означає перехід від фрагментарної інформації до єдиного цифрового механізму ухвалення рішень.
Для України, яка одночасно відновлює економіку, адаптує законодавство до права ЄС і переосмислює власну природоохоронну політику, захист торфовищ стає не вузькогалузевим питанням, а частиною ширшої стратегії: зберегти природний капітал, зменшити кліматичні ризики, відновити водні екосистеми та зробити земельне управління більш відповідальним.
Дослідження землевпорядників НУБіП України вже традиційно широко впроваджуються у практику державного управління, формуючи нову якість земельної політики — науково обґрунтовану, цифрову, екологічно відповідальну та сумісну з європейськими підходами.