Небезпека під ногами: як скотомогильники ставлять під загрозу біобезпеку та відновлення України
На перший погляд, земля — це ресурс. Основа економіки, простору для життя, відновлення країни. Але під цією очевидною і звичною реальністю ховається інша — менш видима, менш досліджена, але потенційно небезпечніша. Земля, яка пам’ятає небезпеку.
Саме про це говорили 28 квітня 2026 року на факультеті землевпорядкування Національного університету біоресурсів і природокористування України, де відбувся науково-практичний круглий стіл «Землі під скотомогильниками: латентна загроза біобезпеці та просторовому розвитку». Захід, організований спільно з Всеукраїнською громадською організацією «Асоціація фахівців землеустрою України» та ГО «Асоціація сертифікованих геодезистів України», став рідкісним прикладом міждисциплінарної розмови, де наука, управління і практика зійшлися навколо проблеми, яка десятиліттями залишалася поза публічним порядком денним.
У центрі дискусії — земельні ділянки, на яких розміщені скотомогильники, зокрема пов’язані із захворюванням на сибірку. Це місця, де колись були поховані тварини, що загинули від особливо небезпечних інфекцій. У багатьох випадках — десятки років тому.
Проблема в тому, що ці території часто:
не обліковані належним чином;
не позначені на місцевості;
не інтегровані у кадастрові та планувальні системи;
практично не враховуються при передачі земель у користування чи забудову.
Інакше кажучи — вони існують. Але ніби поза системою.
Семінар, який проходив у змішаному форматі (онлайн-трансляція доступна за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=z69IMX5gWfQ), об’єднав представників державної влади, органів місцевого самоврядування, науковців, землевпорядників, ветеринарів, екологів та практиків. Це була не просто академічна дискусія, а спроба відповісти на питання, яке дедалі гостріше постає перед країною: чи знаємо ми, що знаходиться під нашими ногами?
Модератор заходу, завідувач кафедри геодезії та картографії Тарас ЄВСЮКОВ, одразу окреслив головну напругу дискусії. Він наголосив, що ми відкрили ринок землі, впроваджуємо комплексне просторове планування, наповнюємо кадастр. Але головне питання — чи враховуємо ми біологічні ризики у цих процесах? Чи знаємо ми, де знаходяться всі скотомогильники? За його словами ми працюємо з територіями, частина ризиків яких залишається невидимою. У контексті війни проблема набуває нової глибини. Порушення ґрунтового покриву, вибухи, зміна гідрологічних умов — усе це може активізувати те, що роками залишалося у стані спокою. І така ситуація не лежить виключно у площині екології чи ветеринарії. Це питання біобезпеки і національної безпеки держави.
Декан факультету землевпорядкування Олександр ШЕВЧЕНКО у вітальному виступі підкреслив, що тема скотомогильників лежить на перетині кількох сфер. По-перше, це питання державної безпеки, екологічної стійкості, раціонального використання територій і якості управлінських рішень. По-друге, латентні ризики можуть роками залишатися непомітними, але в певний момент перетворюються на реальну загрозу. На його переконання не можна більше обмежуватися констатацією проблеми – потрібні механізми її вирішення.
Потому до вітального виступу долучився голова правління ВГО «Асоціація фахівців землеустрою України» Анатолій ПОЛТАВЕЦЬ. На його переконання, кожен гектар землі, переданий без перевірки на наявність небезпечних поховань – це вибухівка уповільненої дії. У його виступі прозвучали три ключові ризики:
інвестиційний: невраховані обмеження можуть зруйнувати проєкти;
управлінський: громади не мають повної картини територій;
біобезпековий: патогени можуть активізуватися.
Необхідно зробити так, щоб ці загрози були видимими для кадастру, для громад, для прийняття рішень і безпечними для людей.
Одним із найсильніших блоків семінару стали виступи фахівців із ветеринарної епідеміології.
Професор кафедри ветеринарної епідеміології та охорони здоров’я тварин Валерій УШКАЛОВ представив доповідь про ризики біотероризму, пов’язані із сибіркою. Він наголосив, що це не просто інфекція, а один із найнебезпечніших біологічних агентів. За його словами збудник офіційно віднесений до категорії А біологічної зброї; спори можуть бути розповсюджені у повітрі; навіть невеликі обсяги можуть мати масштабні наслідки.
Навмисне розповсюдження бактерій сибірки вже фіксувалося в історії. Такі випадки біотероризму спалахували у Радянському Союзі (1979 р.), Південній Африці (1978-1980 рр.), Токіо (1993 р.), США (2001 р.). Спори можна перетворити на дрібнодисперсний порошок або рідину для розпилення через вентиляційні системи або з повітря. Розпилення 50 кг сухого біоагенту вздовж 2-кілометрової лінії може призвести до зараження на відстані до 20-30 км за вітром.
Стаціонарно неблагополучні пункти з сибірки реєструються по всій території України. В тих місцях, де раніше реєстрували випадки сибірки (скотомогильники, території ферм), існує постійна загроза виникнення нових спалахів через наявність збудника у ґрунті. Для України є великі ризики руйнування скотомогильників в результаті військових дій. Потрапляння снарядів, вибухи можуть підняти спори на поверхню. Особлива небезпека на окупованих територіях, де знаходиться значна кількість таких поховань і де наразі неможливо перевірити їх санітарний стан та провести відповідні заходи, що створює неконтрольовану небезпеку. Виробництво вакцини в Україні здійснювалося в двох містах: Херсоні і Сумах.
Потому до слова запросили завідувача кафедри ветеринарної епідеміології та охорони здоров’я тварин Володимира МЕЛЬНИКА, з доповіддю «Сибірка як латентна загроза: виживання патогенів у ґрунті та ризики реактивації». Володимир Васильович наголосив, що сибірка залишається однією з найбільш підступних і стійких латентних загроз у ветеринарії та охороні здоров’я. Її здатність переходити у спорову форму дозволяє патогену десятиліттями зберігатися в ґрунті, створюючи «вічні» осередки інфекції, які можуть реактивуватися за певних умов. Спори бактерій сибірки можуть залишатися живими та інфекційними у ґрунті протягом дуже тривалих періодів часу. Спори найкраще зберігаються у щільних, вологих ґрунтах, а також у ґрунтах, багатих на органічні речовини.
Основною особливістю збудника є його здатність утворювати спори, які надзвичайно стійкі до дії зовнішніх факторів. Під час повеней ґрунтові води та потоки води вимивають спори зі скотомогильників і заражена вода розносить спори на нові території, забруднюючи пасовища, водойми та корми. Крім того, температурні аномалії (підвищення температури та тривала посуха) можуть сприяти активації старих осередків. Різкі зміни температури, особливо після паводків, створюють сприятливі умови для переходу спорової форми у вегетативну, що підвищує ризик спалахів. Все це означає, що навіть «забуті» об’єкти можуть знову стати активними.
Однією з найбільш критичних проблем, озвучених на семінарі, стала відсутність системного обліку таких земельних ділянок. Заступник Голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру Ігор КИРИЛЮК, у своєму виступі наголосив на відсутність обліку місць поховань тварин. Такий інформаційний вакуум створює реальну небезпеку для агробізнесу, громад та майбутніх інвесторів. Достеменно не відомо скільки із офіційно обліковуваних у Державному земельному кадастрі 208 тис га земельних угідь з кодом 015.02, що значаться як «Землі під кладовищами, крематоріями, меморіальними комплексами та пам'ятниками, скотомогильниками» перебувають під скотомогильниками. Також у кадастрі немає інформації щодо функціональних зон (санітарно-захисних зон) навколо цих режимоутворюючих обєктів. Більш того, нині відсутні реальні правові механізми формування земельних ділянок під цими угіддями, належного їхнього обліку та забезпечення охорони земельних ділянок під скотомогильниками. Це вже давно не вузьке галузеве питання. На переконання Ігоря Вікторовича, що земельні ділянки, на яких розміщені скотомогильники (худобомогильники), є недооціненим фактором біологічного, екологічного та просторового ризику для України і ця проблема набуває стратегічного значення для державної безпеки, здоров’я населення та сталого розвитку територій.
До обговорення долучився перший заступник Голови Державної екологічної інспекції України Дмитро ЗАРУБА, який також висловив державницьку позицію щодо загрози худобомогильників, екологічній та продовольчій безпеці. Зокрема, Держекоінспекцією було проведено ряд перевірок органів місцевого самоврядування, яким делеговані повноваження щодо контролю за дотриманням вимог природоохоронного законодавства при поводженні з відходами тваринного походження.
Однією з найбільш технологічних доповідей стала презентація завідувача кафедри геоінформатики і аерокосмічних досліджень Землі Антоніни МОСКАЛЕНКО, яка представила результати геоінформаційного моделювання ризиків пов’язаних із сибіркою. Цей інструмент допомагає перетворити карту на передбачення і захист життя. Під час дослідження ставили за мету виявлення головних ризиків поширення сибірки за допомогою геоінформаційного аналізу. Модельною територією було обрано Вінниччину. На її прикладі розроблено функціональну модель геоінформаційного моделювання просторово-часових закономірностей поширення сибірки, в якій проведений ГІС-аналіз та моделювання просторово-часової динаміки спалахів, стабільності осередків, відтворюваність вогнищ та оцінювання потенційно біологічного забруднення ґрунтів.
Із 2095 зареєстрованих поховань трупів тварин, які загинули від сибірки, до бази непросторових даних внесено 2092 об’єкти. В інших випадках були проблеми з ідентифікацією назв адміністративних одиниць. Для оцінювання активності та стійкості осередків використано коефіцієнт стабільності, розрахований шляхом співставлення двох періодів: 1920-1954 рр. та 1955-2008 рр., що дозволило розділити територію області на «активні історичні зони» та зони затухання, а також відстежити чи має ця тенденція до повторних проявів. За результатами ГІС-аналізу встановлено, що 90,5% нових спалахів відбувалися в межах «історичного ареалу» старих осередків. Результати просторово-часового моделювання підтверджують стаціонарність більшості осередків сибірки та їх тісних зв'язок з історично сформованими місцями поховань, що має принципове значення для планування землекористування та формування системи біобезпеки регіону.
Інтеграція просторових наборів даних дозволила розробити комплексну карту оцінки ризиків для досліджуваної території. Отримані картографічні моделі можуть бути використані як науково обґрунтована основа для оцінювання біобезпекових ризиків, удосконалення системи моніторингу небезпечних поховань тварин та інтеграції відповідних даних до земельного кадастру і просторового планування, встановлення санітарно-захисних зон.
В подальшому варто приділити увагу виявленню місць поховань тварин, що загинули від сибірки, внесення даних про земельні ділянки до Державного земельного кадастру, аналіз землекористування в межах санітарно-захисних зон, прийняття рішень щодо заходів.
Практичний вимір дискусії додали представники місцевого самоврядування. Заступник міського голови Південної міської ради Харківського району Харківської області Михайло БАГІН звернув увагу на проблему визначення категорій земель. Фахівці громад і планувальники підтвердили, що дані часто відсутні, межі невідомі, рішення доводиться приймати «всліпу». Це створює ризики не лише для безпеки, а й для довіри до управління. Також, до обговорення долучилися фахівці в сфері землеустрою, кадастру, містобудування зокрема начальник відділу земельних відносин Вороновицької громади Вінницької області Андрій МАГЕРА, головний архітектор проєкту ТОВ «Інститут просторового планування територій», Людмила БЕГАЛЬ та інші.
Головний висновок заходу 90,5% проблему неможливо вирішити в межах однієї галузі. Потрібна взаємодія ветеринарії, землеустрою, екології, кадастру, місцевого управління. І, що важливо, політична воля.
За результатами круглого столу учасники дійшли спільного висновку і необхідності створення національного реєстру скотомогильників (худобомогильників), інтеграції даних у кадастр, врахування у просторовому плануванні, розробки чітких протоколів для громад. Все це не просто технічні кроки, а зміна підходів до управління територіями. Скотомогильники – це не лише спадщина минулого, а тест на те чи здатна держава працювати з невидимими ризиками, чи може інтегрувати науку у політику, чи готова ставити безпеку на один рівень з розвитком. Бо розвиток без безпеки перетворюється в ілюзію. І, як показав цей семінар, Україна лише починає чесну розмову про те, що лежить під її ногами.