Інтерв’ю з абітурієнтом Величком Олександром Сергійовичем

3 липня 2018, 1:32

 

       Серед претендентів, що виявили бажання вступити в НУБіП України за напрямом технологія виробництва і переробки продукції тваринництва переважно трапляються ті абітурієнти, які свідомо обирають майбутню професію. Більшість з них переймають це від батьків, друзів, а також власного бажання займатись бізнесом у сільському господарстві. Для прикладу можна привести погляд на своє майбутнє абітурієнта Величка Олександра Сергійовича з яким поспілкувались співробітники кафедри конярства і бджільництва.

  Представтесь та розкажіть про себе.

– Мені нині майже 18 років, весь цей час зростав у м. Миргороді, що на Полтавщині. Батьки у мене досить працьовиті, творчі люди. Вони обрали в своєму житті і щось спільне і, разом з тим і протилежне. Як мама – Юлія Анатоліївна, так і тато Сергій Миколайович зростали у родинах селян, але окрім закоханості до землі, їм полюбилась музика. Обоє закінчили музикальну школу, мама по класу фортепіано, а тато – баяна. Мама нині працює викладачем у музичній школі.

  А Ви перейняли від батьків щось із мистецького, музичного?

                    Так, я закінчив музичну школу по класу скрипки. Приймав участь у багатьох районних, обласних, регіональних конкурсах і є лауреатом багатьох із них.

 А як Ви поєднували навчання у загальноосвітній і музикальній школі?

 Музика сама по собі мені подобалась і я залюбки навчався грати на скрипці. Що стосується школи, то батьки мене віддали до спеціалізованого навчального закладу, а саме в школу з англійським нахилом навчання. Вважаю, що навчання в цьому закладі посприяло освоєнню необхідних знань як за загальноосвітнім навчальним планом, так і більш поглибленому опануванню іноземними мовами.

 Але ж з такими уподобаннями мабуть логічно було б вступати до вишів, де готують філологів, педагогів, фахівців творчих професій. Чому обрали наш ВУЗ?

 У всьому виною є батькова рідня, та й безпосередньо тато. У нашій родині саме по батьківській стороні ведеться традицією займатись бджільництвом. Мої прапрадіди, прадіди, діди й батько займаються бджільництвом. Мабуть ця божа комашка переборола в мого батька любов до музики і якимось приворотом, а можливо й на рівні спадковості, заворожила та вкинула до бджіл. З малечку батько мене весь час брав з собою. Пам’ятаю перші ужалення, аромат і смак меду, запах повітря гнізда бджіл. Проте мабуть найбільше, що мене звабило у бджолах це їх загадковість у поведінці, житті, відданості на рівні самопожертви сім’ї, працездатності. За ними можна спостерігати годинами, працювати з насолодою.

  А звідкіля Ви отримали інформацію про наш факультет та ВУЗ?

  Все досить просто – спрацював сімейний принцип передачі інформації. Мій батько навчався на бакалавраті та магістратурі в НУБіП України, саме за напрямком «Технологія виробництва продукції тваринництва». На його думку НУБіП України є найкращим ВУЗом в Україні, теж саме стосується і якості підготовки майбутніх фахівців зі спеціалізації «Бджільництво».

 Чи маєте якісь плани після закінчення навчання?

Спочатку необхідно здобути освіту. Незважаючи, що наша пасіка нині нараховує 600 бджолиних сімей і практичний досвід у цій царині є, а все ж багато чого ми не знаємо. Саме за цим я і йду до ВУЗу. На початок потрібно вступити, а там час зкорегує.

Розмовляв з абітурієнтом

професор Броварський В.

Захисти дисертаційРегіональні навчальні заклади (синій)Набір на навчання (синій)_2015