Вічна пам'ять Герою, випускнику факультету ветеринарної медицини — Андрію ТКАЧЕНКУ
Віддав своє життя за нашу країну випускник факультету ветеринарної медицини 2019 року, старший лейтенант, командир взводу безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем 29-річний —
Андрій Олегович ТКАЧЕНКО
Андрій Олегович ТКАЧЕНКО народився 06 жовтня 1996 року у м. Київ. Змалечку любив тварин, піклувався про них, тому після закінчення 9-ти класів загальноосвітньої школи цілеспрямовано вступив до Немішаївського фахового коледжу НУБіП України, де обрав ветеринарний напрям. Згодом продовжив професійно зростати та здобувати нові знання у Національному університеті біоресурсів і природокористування України й опанував професію ветеринара, якій й присвятив своє життя.
У 2016 році разом з родиною переїхав до м. Борисполя. До початку повномасштабної війни займався обслуговуванням акваріумів. Рибки стали одним із його найбільших захоплень: він знав про них надзвичайно багато, постійно вивчав щось нове і міг годинами розповідати про різні види, їхню поведінку та особливості.
У перший день повномасштабного вторгнення Андрій Олегович одягнув форму, яку зберігав після військової кафедри, і прийшов до військкомату. Добровільно і без вагань. «Якщо їх не зупинити, скоро вони (росіяни) прийдуть сюди» — відповів мамі, яка дуже хвилювалась за єдиного сина. А він теж любив її, турбувався та знав, що її цілюща материнська молитва буде завжди його оберігати.
Він починав службу офіцером без бойового досвіду і одразу отримав відповідальність за взвод (близько тридцяти людей). Організовував навчання, шукав людей із бойовим досвідом, постійно вдосконалював свої знання й навички, поступово зростаючи як командир.
Найповніше він розкрив себе у військовій аеророзвідці. У 2023 році Андрій придбав власний DJI Mavic 3 і самостійно навчався ним керувати. З червня того року почав виконувати бойові завдання на дроні: проводив розвідку, коригував вогонь, супроводжував піхоту, допомагав знаходити зниклих військовослужбовців. Згодом став командиром екіпажу та навчав нових пілотів. Він говорив, що «очі в небі» не раз буквально рятували життя піхотинцям.
Виконував бойові завдання на Сумщині, Харківщині, Чернігівщині, Донеччині, Курщині, а останнім став Запорізький напрямок…
До своїх людей ставився дуже відповідально, переживав за кожного зі своїх військовослужбовців, болісно переживав втрати побратимів, допомагав пораненим. Командування його поважало: за серйозність, зосередженість, професіоналізм і відповідальне ставлення до справи.
Та попри всю військову напругу, у ньому залишалася надзвичайна любов до простих речей. Він любив велосипеди. Ще до війни здійснив довгі велоподорожі. А під час відпусток, коли приїжджав до Борисполя, майже завжди об’їжджав місто велосипедом. Ніби знову повертався до того мирного життя, яке так любив. Продовжував піклуватися про тварин навіть на передовій, адже йому було важко бачити голодну чи покинуту тварину. Навіть коли самому бракувало їжі, бувши на бойових завданнях, він ділився нею з котиками, які заблукали або залишилися без господарів.
Під час війни Андрій зустрів своє кохання — дівчину, яка стала його дружиною і сьогодні носить їхню дитину під серцем… Найбільше він чекав на народження сина. Хвилювався, чи встигне на пологи, мріяв, як візьме свого хлопчика на руки… Та не судилося…
23 серпня 2026 року під час виконання бойового завдання у Запорізькій області життя нашого захисника — старшого лейтенантa, командирa взводу безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем — обірвалося.
Це велика втрата для всіх. Колектив університету висловлює щирі співчуття родині, друзям та близьким Андрія Олеговича.
Вічна пам'ять і слава Герою!
Герої не вмирають!
Ректорат, профспілкова організація,
колектив факультету ветеринарної медицини