Бій під Крутами: символ і пам’ять

В історії кожного народу, кожної нації є події, які надовго залишаються в колективній пам’яті, перетворюючись на певні символи. Для українців однією з таких подій став бій під Крутами, який відбувся 29 (16) січня 1918 р.
Бій під Крутами є епізодом військового протистояння між Центральної Радою та Раднаркомом РСФРР кінця 1917 – початку 1918 рр.
Відтворити події 16 (29) січня 1918 р. в деталях непросто, бо дійшло надзвичайно мало достовірної інформації про перебіг бою, чисельність задіяного війська, озброєння, командний склад і загальні втрати. Основним джерелом були й залишаються спогади учасників і відомості тогочасної преси. На сьогодні поки що не знайдено жодного офіційного документу, де б висвітлювалися обставини бою. Тому найдостовірнішим джерелом залишаються спогади учасників бою (І. Шарого, І. Лоського, А. Гончаренка, Б. Монкевича, Л. Лукасевича), однак вони також містять багато суперечностей, неточностей, а інколи й факти, які спростовують один одного. Цінним джерелом є слідча справа М. Муравйова, в якій висвітлюються обставини розстрілу студентської чоти.
Проаналізувавши існуючі свідчення можна у загальних рисах відтворити перебіг бою та приблизно визначити чисельність наявного війська: чотири сотні Першої київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького (близько 400 юнкерів) та Перша сотня студентського куреня Січових Стрільців (116-130 вояків), 20 старшин. На озброєнні вони мали 16 кулеметів і гармату на залізничній платформі. На них наступали явно чисельніші загони революційних військ більшовицької Росії (у літературі наводяться різні цифри від 2 до 4 тис.), які складалися з червоногвардійців, балтійських матросів у супроводі артилерії й бронепоїзда.
Бій закінчився поразкою українського війська. Сучасні дослідники по-різному оцінюють історичне значення бою. Більшість істориків вважає бій під Крутами локальною військовою операцією. Дехто розцінює результат бою як наслідок невдалої військової політики Центральної Ради. Загалом це був, практично, єдиний скільки-небудь помітний бій на захист УНР і Центральної Ради.

Спочатку у вирі тогочасних подій ані бій під Крутами, ані його учасники не привернули уваги громадськості. Про подробиці бою українське суспільство дізналося лише, коли Центральна Рада повернулася до Києва 9 березня 1918 р. Це питання було піднято близькими й друзями загиблих, які зажадали їхнього перепоховання та покарання винних у їхній смерті.
Для влади складалася непроста ситуація, коли вона мала дати відповідь на незручні питання: хто дав розпорядження про посилку молоді на фронт і хто відповідає за їхню смерть. Однак М. Грушевський, будучи видатним істориком, знайшов блискучий вихід, перетворивши трагедію на героїзм. На засіданні Малої Ради 9 березня 1918 р. він запропонував вшанувати пам’ять загиблих під Крутами і перенести їхні тіла до Києва на Аскольдову могилу. Зібрання вшанувало пам’ять героїв вставанням й ухвалило «прийняти похорон на кошт держави».
Для організації перепоховання було створено комітет по влаштуванню похорон студентів-січовиків. 13 березня 1918 р. комітет через повідомлення у «Новій Раді» запросив батьків і родичів їхати розпізнавати убитих на ст. Крути. Процес впізнання та перевезення тіл тривав кілька днів. 19 березня «Нова Рада», «Киевская мысль» та інші газети розмістили списки загиблих, яких планували перепоховати на Аскольдовій могилі. Наведені списки мали певні відмінності у написанні прізвищ, а також не співпадала й кількість осіб («Нова Рада» наводила 17 прізвищ, а «Киевская мысль» – 16). На жаль тоді, «по свіжих слідах», ніхто не провів відповідної роботи щодо уточнення вірності написання прізвищ й кількості перепохованих і всі ці неточності згодом потрапили до розвідок, присвячених бою під Крутами.

Велелюдні похорони відбулися 19 березня 1918 р. На вокзалі, куди привезли останки загиблих, о другій годині дня зібралися їхні рідні, студенти, гімназисти, вояки, духовенство, хор під орудою О. Кошиця, багато киян. Заупокійну відправу відслужив єпископ Нікодим. Візники з трунами рушили від вокзалу. Біля будинку Центральної Ради до траурного походу з жалібно-урочистим словом звернувся М. Грушевський. Зокрема, він зазначив: «Вони щасливі, що могли купити своєю кров’ю вартости своєму народові! Батьки, брати, сестри тих, котрих ми сьогодні ховаємо! Стримайте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую я. Бо ж ті, котрих ви ховаєте, доступили найвищого щастя – вмерти за отчизну! Їх слава і вдячна пам’ять про них житиме з нашою свободою разом, серед народу нашого однині до віку!».

Тодішня преса широко висвітлювала перепоховання героїв. Практично всі газети переказали промову М. Грушевського. Подвиг молодих героїв надихнув Павла Тичину на вірш «Пам’яті тридцяти», який став одним із перших зразків поетичного увічнення учасників бою під Крутами.

Після перепоховання почали з’являтися публіцистичні статті про учасників бою, які загинули. В усіх статтях проходила думка, що їхній подвиг, пам’ять про них буде жити вічно і Україна їх не забуде. Протягом весни на шпальтах газет друкувалися заклики до збору коштів на вшанування пам’яті загиблих, різні громадські установи й приватні особи розміщували повідомлення про перерахування грошей на ці цілі. Так починав закладатися патріотичний культ Героїв Крут, оформлюватися міф і легенда Крут, а сам бій перетворюватися на символ боротьби за незалежність України.
Уже у 1918 р. було багато зроблено для увіковічення пам’яті молодих героїв. «Військово-Науковий вісник» видав брошуру «Позбавлення України від більшовиків», присвячену пам’яті загиблим під Крутами. У цьому ж році почали друкуватися й перші спогади учасників бою. Навесні-влітку 1918 р. у Києві розпочався збір коштів на пам’ятник «жертвам Бахмача, Крут і Києва». З усуненням Центральної Ради від влади, ці заходи підтримав гетьман П. Скоропадський, який готовий був у разі потреби надати державну грошову допомогу. На жаль, реалізувати ідею встановлення пам’ятника тоді не вдалося.
Подвиг молоді під Крутами було вшановано й українським кінематографом. Так, в одному з київських кінотеатрів стали демонструвати серію кінострічок, серед яких був і фільм «Похорон юнаків, замордованих під Крутами».
Традиція вшанування Героїв Крут була перервана із встановленням радянської влади на основній частині українських земель і створенням УСРР. Було докладено багато зусиль, щоб викреслити з пам’яті суспільства героїчний ореол Крут як символу боротьби за українську незалежність. У 1936 р. було зруйновано Аскольдову могилу як місце пам’яті і місце вшанування учасників бою. У радянській історичній літературі бій під Крутами розглядався в контексті встановлення влади рад в Україні. Тому українські захисники з героїв і борців за незалежність України перетворилися на «контрреволюційне, реакційне студентство», яке відстоювало позиції старого режиму й заважало утвердженню влади робітників і селян. Водночас, починаючи з праці В. Антонова-Овсієнка «Записки о гражданской войне», у всіх працях радянських істориків була присутня теза про запеклий бій, а перемога під Крутами завжди оцінювалася як серйозний здобуток Червоної армії.
Традиція вшанування пам’яті Героїв Крут продовжилася за межами Радянської України – на теренах, що належали у міжвоєнний період Польщі, Румунії й Чехословаччині, а також там, де існувала українська діаспора.
Початок формуванню культу Героїв Крут поклала галицька пластова молодь. У 1926 р. у Львові організувався «Курінь старших Пластунів імені бою під Крутами». Львівські пластуни стали першими, хто цілеспрямовано почав поширювати знання про героїчний вчинок українських студентів і учнів, підносити їхню жертовність та відданість власному народові. Наступного року «Курінь Бою під Крутами» об’єднався з іншою пластовою організацією – «Лісовими Чортами». За ініціативою нової організації день пам’яті Героїв Крут став курінним святом, яке почало щороку відзначатися. У 1930 р. польська влада заборонила діяльність пластунських осередків, наслідком чого стало перенесення «старшими пластунами» своєї діяльності у студентські організації, в тому числі й традиції вшанування пам’яті Героїв Крут.
Поширенню цієї традиції сприяла філія Товариства Наукових викладів імені Петра Могили у Львові, яке у дванадцяті роковини бою влаштувало перші всестудентські сходини, присвячені пам’яті крутян.
25 січня 1931 р. львівське студентство на своєму віче ухвалило, що щороку 29 січня студенти будуть проводити одноденне голодування, а заощаджені гроші передавати на підтримку політв’язнів. 21–22 березня 1931 р. ІІ Студентська конференція у Львові прийняла постанову, згідно з якою роковини бою під Крутами проголошувалися українським всестудентським святом, а обов’язок проводити одноденне голодування й грошова допомога політв’язням поширювалися на всіх студентів. Голодування проводилося щороку до 1939 р.
Саме галицьке студентство розробило з цих роковин цілий святковий ритуал, метою якого стало поклоніння героїзму та мужності крутян. Заходи, приурочені до цієї дати, ставили своєю метою виховання серед української молоді почуття патріотизму й готовності віддати життя за волю України.
7 лютого 1932 р. у Львівському міському театрі відбулася перша прилюдна академія, влаштована львівськими студентами на честь Героїв Крут. З 1932 р. щорічно у студентських осередках проводилися вечори пам’яті, спеціально для яких розроблялися сценарії, з обов’язковим співанням українських пісень і декламуванням віршів. Часто-густо у план проведення подібних заходів включалося читання рефератів із історичною довідкою про бій та його значення для визвольної боротьби українського народу.
Поступово культ Героїв Крут поширився й по-за межі Галичини – дні пам’яті роковин цієї події пройшли у Празі та інших містах Європи. З середини 1930-х років подібні заходи стали невід’ємною частиною громадського життя українців за кордоном, насамперед, у Польщі, Чехословаччині, Югославії.
З кінця 1920-х і протягом 1930-х років в емігрантських українських газетах і журналах виходило багато праць, присвячених бою під Крутами. Значну питому вагу серед них займали спогади учасників бою, в яких вони намагалися спростувати деякі міфи та максимально відтворити картину бою. Так світ побачили спогади курсанта Першої Української військової школи Михайла Михайлика, бійця студентської сотні – студента Ігоря Лоського, Б. Монкевича, В. Лиманця та ін. Значний резонанс мали спогади керівника бою – сотника А. Гончаренка, надруковані у збірнику «За державність». Він описав події під Крутами сухою мовою військового рапорту і супроводив схемою бою. На сьогодні вони залишаються базовим джерелом відомостей про Крутянську подію.
Актуалізація теми Крут в українській періодичній літературі не пройшла марно. Слідом за студентством подібні акції з залученням широкої громадськості почали влаштовуватися культурно-просвітніми товариствами. З середини 1930-х років заходи щодо вшанування Героїв Крут стали святами місцевих громад і проводилися щорічно майже у кожному населеному пункті Галичини, про що свідчать донесення польської поліції.
З середини 1930-х років образ Крут стає предметом натхнення літераторів і поетів, які присвячують йому свої вірші, поеми, сценарії вистав тощо. У цей час світ побачили «Крутянська пісня» В. Антоновича, «З варягів» Є. Маланюка, «Дума про скривавлену сорочку» О. Лятуринської, поема М. Оверковича «Крути», інсценізація Ф. Косовського «Крути», поезії О. Степановича, В. Лисянського, В. Янева та багатьох інших.

Героїка Крут знайшла своє відбиття й в образотворчому мистецтві. Журнал «Гуртуймося» опублікував низку гравюр на тему Крут і Базару. Леонід Перфецький створив картину «Бій під Крутами», яка експонувалася на баталістичній виставці в Парижі у 1931 р. Її репродукцію надрукував часопис “Літопис Червоної Калини”. Під такою ж назвою в 1936 р. О. Клинко написав власну картину (у 1952 р. її було знищено). Копія картини зараз знаходиться у Львівському державному військовому ліцеї ім. Героїв Крут.

Символом українського патріотизму та зразком для наслідування бій під Крутами став для членів Організації Українських Націоналістів (ОУН), утвореної у 1929 р. Насамперед, цьому сприяла та обставина, що серед засновників і учасників партії були активні діячі Української революції 1917-1921 рр., які високо оцінювали подвиг юнаків-крутян.
Особливого наголосу культ Героїв Крут набув у роки Другої світової війни. Він поширився серед вояків УПА, які перетворили його на традицію національного свята. Політичний відділ УПА націлював командний склад на ті події в історії України, які мали для вояків найбільший виховний ефект. До таких подій відносився й бій під Крутами. У 1944 р. одному зі з’єднань групи «Тютюнник» було присвоєно назву «Крути», яке діяло на терені Рівненщини та Житомирщини.
На окупованій німецькими військами території також відродилася традиція вшанування пам’яті Героїв Крут. Святкові концерти та збори пройшли у Харкові, Рівному, Сумах, Крем’янці та інших містах, а також у селищах Волинської, Рівненської та Львівської областей.
Після Другої світової війни тема Крутів стала невід’ємною частиною громадського життя української діаспори по всьому світу. Громадськість продовжувала урочисто відзначати роковини бою, надаючи їм визначального героїчного забарвлення. У масовій свідомості закордонних українців Крути остаточно закріпилися як символ боротьби за незалежність України та як заклик до дії.
На теренах сучасної України питання про увічнення пам’яті героїв Крут актуалізувалося у 1990-х роках.
У 1990 р. студенти з Києва та Львова встановили березовий хрест на місці, де відбувся бій українських військових частин з військами М. Муравйова. У 1991 р. наприкінці січня було вдруге встановлено березовий хрест з вінком з колючого дроту, і 29 січня в присутності представників більшості областей України пройшли його освячення та панахида за полеглими героями.

У 1998 р. до 80-ї річниці бою під Крутами було насипано високу могилу та встановлено хрест із металу. Навколо могили були вмонтовані чавунні плити, виготовлені у Львові, з написом усіх областей України. 29 січня пройшли велелюдні урочисті заходи, в яких взяли участь представники від усіх областей України.

З того часу кожного року 29 січня в Крутах проходять урочисті заходи.
Вперше на державному рівні вшанування Героїв Крут відбулося за президенства Л. Кучми. 24 січня 2003 р. у зв’язку з 85-річчям бою він видав розпорядження «Про вшанування пам’яті Героїв Крут».

За президенства В. Ющенка бій під Крутами став невід’ємним елементом формування політики національної пам’яті (відповідно було видано одне розпорядження та чотири укази Президента України). У 2005 р. за його ініціативою почав розроблятися проект меморіально-музейного комплексу «Пам’яті Героїв Крут» поблизу однойменного населеного пункту. У 88-мі роковини на місці битви на державному рівні була проведена перша масова церемонія вшанування пам’яті загиблих. Того ж року В. Ющенко звернувся до київського міського голови О. Омельченка і депутатів київської міської ради з пропозицією увічнити пам’ять Героїв Крут у назвах проспектів, вулиць, площ, парків, скверів, станцій Київського метрополітену.

25 серпня 2006 р. на залізничній станції Крути відкрився меморіал «Пам’яті Героїв Крут» у вигляді 10-ти метрової червоної колони, яка символізувала колону Київського університету на 7-ми метровому насипі. Ця колона стала символом участі в бою Студентського куреня Січових Стрівльців.
У 2008 р. на державному рівні відзначалася 90-та річниця бою під Крутами. У межах святкування 90-ї річниці меморіал «Пам’яті Героїв Крут» було доповнено сімома вагонами і відкритою залізничною платформою військового ешелону, стилізованою під платформи початку ХХ ст. Своїм виглядом вагони подібні до тих, на яких їхали на фронт учасники бою. 14 жовтня 2008 р. відбулося урочисте відкриття музею «Героїв Крут», в експозиціях якого представлено біля 500 предметів й архівних матеріалів. Ідея створення музею у залізничних вагонах належить народному художнику України А. Гайдамаці. За основу він взяв визначення вітчизняних істориків війни як «ешелонної війни» і тому один із її епізодів вирішено було відтворити у вагонах.

Традиція вшанування пам’яті Героїв Крут продовжує розвиватися й сьогодні. Щорічно на Аскольдовій могилі проходять урочисті заходи, в яких беруть участь Президент України, Прем’єр-міністр України, вищі посадові особи. Зібрання громадськості проходять у великих містах України, до їх проведення долучаються політичні партії, громадські та просвітницькі організації.
Значний внесок у наукове забезпечення політики щодо вшанування Героїв Крут роблять сучасні вітчизняні науковці. Протягом останніх років світ побачили кілька збірників матеріалів про Крути, в яких містяться спогади, наукові праці, публіцистика, літературні твори, що представляють різні версії трактування Крутянського бою.
В умовах повномасштабної війни РФ проти України вшанування героїв Крут набуває особливого значення. Сьогодні ми віддаємо шану стійкості та мужності молодих хлопців, які так само, як і сьогоднішні захисники України, стали на захист української держави та зупинили нападника.

Ми з впевненістю констатуємо, що вповні справдилися слова зі статті в журналі «Час» (1937) «Роковини Крут»: «Коли Київ стане знову і вже на все столицею Самостійної Української Держави, то й героїв з-під Крут споминатимуть повік вдячні нащадки».

Олена Любовець,
професор кафедри міжнародних відносин і суспільних наук