Інтерв'ю з начальником ЛПС

18 травня 2021 року

ДП "Овруцьке лісове господарство"

Уже два місяці минуло з того часу, як було призначено на посаду начальника лісопожежної станції Овруцького лісгоспу Ярослава Чіпака
- Ярославе Миколайовичу, як сталося так, що ви, відомий на Овруччині як громадський діяч, активний член міськвиконкому, волонтер, врешті, директор музею «Історії Овруччини» стали пожежником?
- Історик – це моя професія, а ліс – це моє захоплення, моя любов, значна частина мого життя. У лісовому селі я народився, виріс, для мене ліс - живий організм, своєрідний живий музей і кожна його часточка – унікальний експонат! Знищений пожежею ліс, я завжди сприймав як особисту трагедію. Щодо музею «Історії Овруччини», то за чотири роки роботи директором, я зробив усе можливе, що можна було зробити в трьох кімнатах на другому поверсі міського Будинку культури. Для такого історичного краю, як Овруччина, можна було б створити унікальний музей національного значення, проте не було ні сприяння, ні коштів, ні приміщення. Тож, коли мені стало відомо, що в Овруцькому лісгоспі є вакантна посада начальника ЛПС, я вирішив присвятити частину свого життя другому після історії моєму захопленню – лісу, точніше, його порятунку від пожеж.
- Що вдалося вам зробити за ці два місяці?
- Починати довелося, практично, з нуля: було приміщення майбутньої ЛПС, в якому якраз розпочинався зовнішній і внутрішній ремонт, було кілька пожежних машин, які потребували ремонту, потрібно було і по лісгоспу, і по лісництвах повністю оновити пункти зосередження протипожежного інвентарю.
- Справді, неозброєним оком видно, що зроблено чимало. Як вдалося так багато зробити за такий короткий термін? - Взагалі, у лісгоспі за останній рік зроблено дуже багато в усіх напрямках господарської діяльності. Щодо того напрямку, за який відповідаю власне я, то тут головне - це бажання! Бажання зробити все, щоб не було таких жахливих пожеж і таких катастрофічних наслідків, які були в минулому році. Бажання всіх, хто до цього причетний: і нашого колективу, і обласного управління, і керівництва держави. Крім цього, потрібно дотримуватись інструкцій, правил, наказів та чинного лісового законодавства. Моєю своєрідною «настільною книгою» є Положення «Про лісові пожежні станції», затверджене наказом №526 Держкомітету лісового господарства України. Дуже допомагає згуртованість колективу, довіра до моєї роботи директора лісгоспу та неупереджена вимогливість керівника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства Віктора Сахнюка.
- Розкажіть так, щоби було зрозуміло нашим читачам, які ж надбання і ноу-хау у роботі пожежної служби. - Щодо ноу-хау, то тут нічого нового, практично, все прописано в вище згаданому Положенні. Щодо надбань, то у нас замість 4 пожежних автомобілів зараз 6, а незабаром буде 8 - по одному в кожне лісництво і два безпосередньо в ЛПС. Додатково є дві цистерни на автопричепах і протипожежний модуль з цистерною і мотопомпою на капітально відремонтованому тракторному причепі. Саме приміщення ЛПС, крім ремонту і повністю оновленого пункту зосередження протипожежного інвентарю, обладнано всім необхідним для роботи і побуту чергових водіїв, пожежників і диспетчерів: кухня, санвузол, кімната відпочинку, тощо.
- Що обов’язково має бути в пункті зосередження протипожежного інвентарю? Доводилося чути, що по лісгоспам його жартома називають … музеєм!
- Це ще пішло з радянських часів, коли такі пункти були лише для годиться. У нас все в робочому стані, все готове для негайного використання при виникненні лісової пожежі. Щодо переліку, ви самі можете все побачити: це шанцевий інструмент, бензопили, мотопомпи, вогнетривкий спецодяг і взуття, ранцеві вогнегасники, аптечки першої медичної допомоги, ємності для питної води і палива, пожежні рукави, хлопавки, тощо. У наших пунктах обов’язково є додаткові переносні радіостанції, хоча вони також є і в комплектації наших пожежних автомобілів. Стаціонарними ж радіостанціями обладнаний кожний диспетчерський пункт і в лісництвах, і в ЛПС.
- Розкажіть про диспетчерський пункт.
- Диспетчерські пункти поділяються відповідно рівням системи відеоспостереження за лісовими масивами. Перший рівень - це камери відеоспостереження в кожному лісництві. З усіх шести лісництв зображення з камер передається в диспетчерську ЛПС лісгоспу. Диспетчерська обласного управління - це третій рівень.
- Що ще не зроблено, аби ЛПС відповідала вашій «настільній книзі-положенню»?
- Немає меж для вдосконалення, - усміхається Ярослав Миколайович, – вже зараз у нас на «озброєнні є квадрокоптер», плануємо замінити всі відеокамери відеоспостереження на більш сучасні і більш якісні. Незабаром за допомогою JPS-трекера буде розроблено електронну карту лісових доріг з координатами пожежних водойм і відповідно в кожному пожежному автомобіл. Водій, в разі виникнення пожежі , буде мати найзручніший маршрут до місця її виникнення і пожежних водойм, які на разі, є в кожному лісовому кварталі. У планах також будівництво ЛПС першого рівня в селі Думинське Прилуцького лісництва.