Від джерела до крана, або Яку воду споживають українці

16 лютого 2020 року
     Щодня людина має випивати близько 2 літрів води. Всі лікарі та дієтологи в один голос говорять, що воду потрібно пити у достатній кількості, адже саме вона є запорукою нашого здоров’я. Проте мало хто говорить про якість цієї води.

 

Вода одна — стандарти різні


     На сьогоднішній день Україна — єдина держава світу, де існує два різних набори стандартів якості для води водопровідної, тобто тієї, яка йде з централізованого водопостачання, і води в криницях.

     «Подвійні стандарти — це змушена міра, адже, для прикладу, вода, твердість якої перевищує 4 ммоль/л, в Європі вже вважається дуже твердою, а в нас Державні санітарні норми та правила «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» дозволяють вживати воду із колодязя, де твердість не перевищує 10. Тому, якщо б ми дотримувалися європейських нормативів, то в селі людям взагалі не було б що пити», — говорить доцент кафедри аналітичної та біонеорганічної хімії та якості води НУБіП України Лариса Войтенко.


     Володимир Копілевич, завідувач кафедри аналітичної та біонеорганічної хімії та якості води НУБіП України та Лариса Войтенко, доцент кафедри аналітичної та біонеорганічної хімії та якості води НУБіП України

     В Україні 63 тис. річок, 40 тис. озер, 1100 водосховищ, 400 тис. ставків — 1 млн 100 тис. га прісних водойм. Водночас Україна вважається маловодною країною, оскільки більшість водних ресурсів через забрудненість непридатні до водозабору питної води. Тож забезпеченість водою українців порівняно невисока — на кожного мешканця припадає менше 1000 л води, придатної для споживання. У Німеччині та Швеції — удвічі більше, а в Австрії — майже усемеро.

     Останні проведені дослідження на замовлення Світового фінансового банку поставили Україну за кількістю питної води на душу населення на 125 місце з 180 країн.

     Згідно даних Державного агентства водних ресурсів України (Держводагентство), за 2018 рік забрано свіжої води 11296 млн куб. м, а у поверхневі водні об’єкти скинуто 5210 млн куб. м стічних вод. Із загального обсягу скинутих у водні об’єкти стічних вод забруднені складають 18,27%. Проте ступінь очищення стоків недостатній, і потенціалу самоочищення поверхневих вод не вистачає для боротьби з антропогенним забрудненням.

Кринична вода з солодким присмаком нітратів

     Централізоване водопостачання є лише у 23% сіл. Решта — користується водою з криниць.

     Дуже часто люди говорять, що кринична вода така смачна, що аж солодка. Рівненський обласний лабораторний центр стверджує, що вода, яка містить багато нітратів, досить часто здається солодкою і добре втамовує спрагу. Проте смачна вода не означає безпечна.

     За словами завідувача кафедри аналітичної та біонеорганічної хімії та якості води НУБіП України Володимира Копілевича, вода в криницях не контролюється ще з радянських часів. «У селі очисткою та захистом підґрунтових вод від забруднення сьогодні ніхто не займається. Мова йде не лише про побутове забруднення, а й про хімічне», — констатує він.

     Забруднення води від сільськогосподарської діяльності в основному зумовлено недотриманням сівозмін та неконтрольованим внесенням мінеральних добрив, що у свою чергу призводить до забруднення біогенними елементами (сполуками азоту та фосфору) поверхневих і підземних вод.

     «Проблема із забрудненням води є однією з перепон для діяльності іноземних інвесторів на нашій землі. Так, неякісна вода призводить до поломки дорогого обладнання для зрошення полів. При високій твердості води з неї випадає осад при додаванні композицій для підживлення рослин, який забиває форсунки-розпилювачі, капіляри крапельного поливу», — стверджує Володимир Копілевич.

     Альтернативним шляхом отримання чистої води на селі є підземні джерела. Але і тут є свої нюанси. «В Україні великий запас підземних глибинних вод, але їх ніхто серйозно не досліджує. До того ж, за Водним кодексом держави, вони не зовсім доступні для приватних осіб, адже для того, щоб дістатися на глибину більше 30 м, необхідно отримати спецдозвіл», — додає Володимир Копілевич.

Хто вони, головні забруднювачі?

     За словами Лариси Войтенко, саме аграрні компанії є найбільшими забруднювачами води, особливо ті, які займаються промисловим вирощуванням тварин. Хоча частка споживання води аграріями становить лише 30%.

     Перелік сільськогосподарських підприємств, відповідно до даних державного обліку водокористування за 2018 рік, що скидали забруднені стічні води до поверхневих водних об’єктів, очолило ПрАТ «Петриківський рибгосп», що на Дніпропетровщині.

Перелік сільськогосподарських підприємств забруднювачів за 2018 рік (млн.куб.м)
(за даними Державного агентства водних ресурсів України)

 

Назва підприємства

Обсяг забруднених стічних вод

У тому числі

забруднення без очистки

забруднення недостатньо очищених

1

ПрАТ «Петриківський рибгосп», Дніпропетровська область

 5,47

5,47

2

ТОВ «Ізюмриба», Харківська область

 2,055

 2,055

 —

3

Лиманське ДПРСП, Харківська область

1,725 

 1,725 

— 

4

 СГП Кілійського р-ну, Одеська область

1,666 

 1,666 

— 

5

 ТОВ «Рис України», Херсонська область

1,58 

1,58  

— 

6

ТОВ «Білдінг Сервіс 1», Харківська область

— 

7

ФГ «Південне», Херсонська область

0,393 

0,393  

— 

8

ТЗОВ «Миколаївська РМС», Львівська область

0,364 

 0,364 

— 

9

ТОВ «Південь-Агроінвест», Запорізька область

0,344 

 0,344 

— 

10

ТОВ «Простори слобожанщини», м.Харків

0,263 

0,263  

— 

11

ПП «Вітязь», Одеська область

0,255 

0,255  

— 

12

ТОВ «Карачунівський рибгосп», м.Дніпро

0,12 

 0,12 

— 

13

ФОП Чернов А.С., Харківська область

0,08 

 0,08 

— 

14

ТЗОВ «Аграрна перспектива», Львівська область

0,025 

 —

0,025 

15

КП «Златоустівське», Донецька область

 0,01

 —

0,01 


     Питання сплати за забруднення навколишнього природного середовища, у тому числі водних об’єктів, регулюються Податковим кодексом України.

Ставки податку за скиди окремих забруднюючих речовин у водні об'єкти (згідно Податкового кодексу України) 

 

Найменування забруднюючої речовини

Ставка податку, грн/тонну

 Азот амонійний

1610,48

Органічні речовини (за показниками біохімічного споживання кисню (БСК 5)

644,6

 Завислі речовини

46,19

 Нафтопродукти

9474,05

 Нітрати

138,57

 Нітрити

7909,77

 Сульфати

46,19

 Фосфати

1287,18

 Хлориди

46,19

 

     Проте Войтенко вважає, що така оплата є мізерною, і підприємцю вигідніше кожного місяця сплачувати штраф. «У звіті «Питна вода України» за 2017 рік є розділ «Штрафи», і максимальний штраф по Київській області становить 120 тис. грн. На фоні прибутків компаній — це дріб’язок, — додає Лариса Войтенко. — Відсоток сплати екологічного податку в структурі всіх податків в Україні — один із найнижчих у Європі — 0,4%, у порівнянні з 8% у Польщі».

Бутильована вода — не менш шкідлива

     На кафедрі аналітичної та біонеорганічної хімії та якості води НУБіП України говорять, що 80% бутильованої води, яка стоїть на полицях магазинів, — це водопровідна вода, яка лише пройшла очистку на промислових фільтрах методом зворотного осмосу. Тому назвати її природною аж ніяк не можна.

     «Така вода не є шкідливою, але й користі, про яку йдеться на етикетці, вона не приносить, — говорить Войтенко. — Вода, яка стоїть у супермаркеті, може зберігатися роками через наявність у ній штучних консервантів. Для негазованої води для стерилізації використовують антибіотики або рентгенівське проміння. Тому краще купувати газовану воду, адже там є розчинений СО2, який є природним консервантом».

     Щодо дитячої води, то в Україні немає жодного нормативного документу, який регламентував би норми її виробництва. Тобто виробники самі їх встановлюють. За кордоном є важливий показник, який відрізняє дитячу воду від звичайної, — загальна мінералізація. Якщо для дорослих питна вода може містити до 1000 мг/л розчинених солей, то для немовлят — до 250 мг/л, бо дитина до одного року має ще слабку ниркову систему.

«Підтримка» держави

     Із бюджету на 2019 рік КМУ вилучив фінансування програми «Питна вода», а це була єдина програма, прийнята на підтримку галузі водопостачання.

     Щодо фінансування галузі, то у 2019 році воно склало 1960,2 млн грн, із яких лише 7,7 млн грн — на обслуговування та утримання інфраструктури. Такої суми для обслуговування понад 127 тисяч об’єктів інженерної інфраструктури недостатньо.

     В Держводагентстві стверджують, що сьогодні діє Загальнодержавна цільова програма розвитку водного господарства та екологічного оздоровлення басейну р. Дніпро до 2021 року. Одним із напрямів цієї програми є першочергове забезпечення централізованим водопостачанням сільських населених пунктів, що користуються привізною водою.

     «Агентством у межах коштів, передбачених державним бюджетом, здійснюються заходи щодо будівництва та реконструкції групових водопроводів. Проте, у зв’язку з недостатнім фінансуванням, заходи програми не реалізовано в повному обсязі. Одночасно місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями щодо розробки та реалізації місцевих програм у сфері питної води, питного водопостачання та водовідведення», — коментують у Держводагентстві.

Чиста вода чи нові дороги?

     «Якщо оцінити необхідні фінансові ресурси на забезпечення України чистою водою, то це виходить дорожче, ніж побудувати нові дороги. Якщо побудову транспортної інфраструктури оцінюють в $10 млрд, то на очистку води потрібні не менші кошти, — стверджує Лариса Войтенко. — Окрім достатнього фінансування, має проводитися контроль та просвітницька діяльність щодо шкоди забрудненої води, особливо в селах».

     Є десятки різних способів очищення води: озонування, оброблення ультрафіолетом, але біологічне є найкращим, проте в Україні воно наразі неможливе.

     «Хімічні речовини та фосфатні залишки просто вбивають біологічну основу очищення, бактерії гинуть від тої якості води, яку отримують ніби для очищення, — говорить голова Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко. — Очищення води для питного водопостачання можливе лише при забороні скидання неочищених або недостатньо очищених стоків».

Тетяна Тимочко, голова Всеукраїнської екологічної ліги

     Європейські країни вже давно впроваджують інтегроване управління водними ресурсами: всі, хто забирає воду та її скидає, працюють на одну мету — досягнення доброго екологічного стану водних ресурсів. Таке управління спирається на виявлення і оцінку ризиків безпеки питної води, оцінюється весь ланцюг її отримання та доставки. Те, що у нас кажуть про безпеку харчових продуктів (від лану до столу), стосується і води, але від джерела до крана.

     Держводагентство планує із 2020 року почати масштабну реформу водогосподарської галузі. А це: оптимізація послуг із технічного сервісу водної інфраструктури та збільшення надходжень до фонду водного господарства України.

Чесний розподіл води

     В серпні 2019 року Інститут світових ресурсів (WRI) оприлюднив дослідження, що близько чверті населення світу стикається з нестачею питної води. Ця проблема гостро стоїть у 17 країнах, включаючи Індію, де кількість населення складає 1,3 млрд. Проте найбільш вразливими є Катар, Ізраїль та Ліван.

     «На сьогодні навіть незначний дефіцит опадів у тих 17 країнах, які наблизилися до критичної межі, може спричинити великі проблеми. Окрім того, у більшості цих країн вже існує жорстка конкуренція між міськими районами та сільськогосподарським сектором за доступ до питної води. Зокрема, попит на воду у сільськогосподарському, виробничому та муніципальному секторах цих країн уже складає 80% на рік», — зазначає на своїй сторінці у Facebook гендиректор ІМК, президент асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Алекс Ліссітса.

     У 2018 р. Всесвітня організація охорони здоров'я ООН у своєму звіті попередила, що кліматичні зміни і далі впливатимуть на розширення географії посухи. До 2050 р. світове населення, яке принаймні один місяць протягом року потерпатиме від водного стресу, зросте до 50%, а це — 4,8-5,7 млрд людей.

     «Якщо подивитися на це у глобальному масштабі, то 65% прісної води йде саме на потреби зрошення. Окрім того, зміни клімату збільшують попит на зрошення, що у свою чергу посилює існуючі конфлікти щодо водокористування між містами та сільською місцевістю, — зазначає Алекс Ліссітса. — Полегшити цю напругу може розподіл прав на прісну воду між сільським господарством та іншими галузями. Проте усі сектори повинні прагнути знайти шляхи збереження водокористування у міру посилення наслідків зміни клімату».

Іванна Панасюк,
за матеріалами
AgroPortal.ua 

Захисти дисертаційРегіональні навчальні заклади (синій)Набір на навчання (синій)_2015