Олександр Банний: молодим інженерам НУБіП є що запропонувати бізнесу

     Напрям наукових досліджень асистента кафедри надійності техніки факультету конструювання та дизайну Олександра Банного викристалізувався ще зі студентських лав. Адже під час навчання він уже скуштував хліборобської праці – збирав сівалки безпосередньо на заводі «Червона Зірка». І, як зізнається сам, знає про них усе «зсередини». За цією тематикою виконував також магістерське дослідження, а згодом кандидатську. Тема близька ще й тому, що виріс у сім’ї фермера, допомагав батькові на полі. Тому цілком логічно, що такі напрацювання лягли в основу наукової роботи Олександра вже як іменного стипендіата Кабінету Міністрів України.

— У чому суть дослідження?
     — Працюємо над точністю і надійністю пневмомеханічного висівного апарата. Відомо, що серійний пневмомеханічний висівний апарат має два види відмов, коли висіває пунктирним способом: пропуск насінини або ж висів в одне місце дві насінини. А відповідно до агротехнологічних вимог, існують науково обґрунтовані розрахунки, скільки насінин має лягти на один метр погонний з певним інтервалом між ними. Тому у ході виконання наукової роботи ми боролися з відмовою у вигляді пропусків. Для цього розроблено конструкцію пневмомеханічного висівного апарату з резервним дозатором. По суті ми удосконалили наш вітчизняний серійний апарат і обладнали його резервним дозатором. Але це не просто якась деталь, а цілий комплекс доопрацьованих серійних деталей: висівний диск, ущільнююча прокладка, корпус висівного апарата також вмонтований датчик перепаду розрідження у вакуумній камері, який фіксує пропуск, і спеціальний забірний лоток. На серійному висівному диску, по периметру якого розташовані отвори, ми зробили ще одне коло отворів – резервне. Коли виникає пропуск, спрацьовує датчик перепаду розрідження, виникає дуже малий потік повітря, який дає поштовх і з резервного отвору випадає насінина. Якщо ж резервна насінина непотрібна, вона знімається у сконструйований лоток і повертається у насіннєву камеру апарата. Проведені лабораторні і польові дослідження підтвердили ефективність нашої розробки. В залежності від різних культур (ми висівали соняшник, буряк, кукурудзу, і сою), рівень надійності і точності висіву підвищився на 18-22%.

— Що зроблено в рамках стипендії?
     — Це дослідження починалося ще коли на кафедрі виконувалася бюджетна наукова-дослідна тематика, але навіть після її закінчення робота не припинилася. Уже маємо патент на корисну модель, але готуємо на винахід.

— Чи є аналогічні розробки в нас і за рубежем?
     — В Японії є щось схоже, але справа в тім, що там дуже багато комп’ютеризації, електрифікації. І це не завжди зручно і доречно в наших умовах. Ми теж хочемо автоматизувати, використовуючи технології програмування, електроніку, але зробити конструкцію простішою і доступнішою. Наразі в рамках стипендії розробляються електромагніти, датчики, придбали необхідний пристрій, хоча й не новий, бо він коштує значно дорожче. А взагалі, закордонна сільськогосподарська посівна техніка має можливості електроніки, яка рахує кількість висіяного насіння, однак обладнання яке б усувало пропуски – немає. І на жодній з виставок, а я їх часто відвідую, чогось подібного не бачив.

— Що особисто дала стипендія?
     — Перш за все, – позитивна оцінка. Бо коли спілкуюсь чи з виробничниками, чи колегами по цеху з інших вишів, і кажу, що стипендіат КМУ, одразу отримую схвальну оцінку від співрозмовників. Адже у багатьох вишах немає жодного стипендіата. Зараз збираю кошти на компактний нетбук, і на різного типу датчики аби в польових умовах можна було проводити і фіксувати якісь показники.

— Які плани на майбутнє?
     — Довести до презентабельного вигляду свій науковий продукт, щоб можна було пропонувати його виробництву.

Розмовляла Ольга Наконечна