Пам’яті засновника українського необароко
Сьогодні до пам’ятних відзнак людям, причетних до творення 120-річної історії університету, додалася ще одна. На першому навчальному корпусі відкрито меморіальну дошку засновнику українського необароко Дмитру Дяченку – творцю комплексу споруд Української сільськогосподарської академії, що склали згодом основу НУБіП.
Цьогоріч Дмитру Дяченку виповнилося б 130 років, відкриваючи церемонію, сказав директор ННІ лісового і садово-паркового господарства Петро Лакида. Нарешті, втілилася в життя наш давній задум – встановити йому пам’ятну дошку.
На всіх університетських відзнаках є зображення його архітектурних дітищ, звертаючись із вітальним словом до присутніх, відзначив ректор університету Станіслав Ніколаєнко. Незабаром НУБіП відзначає своє 120-річчя, і цим ми віддаємо належне патріоту, спеціалісту, людині високих моральних чеснот, без якої важко уявити історію і обличчя нинішнього університету. Образно кажучи, коли в сім’ї гарний рід – то й далі він так само множитиметься. Керівництво університету робить сьогодні все, щоб він постійно розвивався. Дуже приємно, що в цьому році ми відремонтували 2-й навчальний корпус, а в наступному – завершимо реконструкцію 1-го, які створив архітектор Дяченко.
Право відкрити меморіальну дошку було надане заступнику директора інституту Олександру Совакову та голові студентського самоврядування Анні Вабищевич.
Про життєвий і творчий шлях митця (про що сьогодні відомо не дуже багато) розповіла доцент кафедри лісівництва Ольга Токарева.
Архітектор Дяченко – людина трагічної долі, неординарна особистість – син шевця, який зумів увійти в історію української нації.
Навчаючись відразу у двох петербурзьких навчальних закладах – Академії мистецтв та Інституту цивільних інженерів – він ще студентом заявив про свій талант. В інституті працював студентський гурток прибічників розвитку української архітектури «Громада», який у 1909 році очолив Дмитро Дяченко. На літні канікули його члени їздили в Україну, досліджували архітектурні пам’ятки, замальовували старовинні будівлі, церкви, дзвіниці, монастирі тощо. Ще тоді він створив безліч проектів будівель, частина з яких були втілені в життя. Найбільш відомі з них – головний вхід на Всеросійську сільськогосподарську виставку в Москві і земська лікарня в Лубнах Полтавської губернії.
Закінчивши інститут у 1915 році, Дмитро Дяченко отримав звання цивільного інженера і працював земським інженером у Полтаві. У 1917–1937 рр. він – земський інженер Київської губернії та головним інженером тресту «Київцукор», архітектор Київського комунального відділу, проектної майстерні Київської міськради та ін. Перед головним архітектором «Київцукру» і головою технічної секції Сільськогосподарського наукового комітету УРСР поставили завдання розробити проект сільських житлових і громадських будинків.
У 1918 р. його обрано головою Товариства українських архітекторів, у 1918-1921 рр. – ректор заснованого за його участі Київського архітектурного інституту. Та на останній посаді він пробув недовго: звільнений за "неблагонадійність".
Але нас більш цікавить період з 1926 по 1931 рр., коли зодчий спроектував комплекс споруд Української сільськогосподарської академії. Дослідники відзначають високу художню якість корпусу лісотехнічного факультету, пізніше були споруджені корпуси інститутів агрохімії та землеробства. У 1929-1931 рр. зведено споруду зоотехнічного (згодом – ветеринарного) інституту по вул. Васильківській.
У 1930 році Дяченко опинився в опалі. Його барокові твори, про які раніше добре відгукувалося багато архітекторів і преса, були піддані різкій критиці: Дяченка звинувачували передусім у націоналізмі. Вперше органи ОДПУ вперше заарештували Дяченка в 1931 році за звинуваченням "участь у контрреволюційній націоналістичній діяльності". І то був перший тривожний дзвіночок, який через десять років обірвався трагічним дзвоном життя. Та все ж це був перший, не надто кривавий, сталінських репресій: згодом його випускають, дозволяють працювати в архітектурі. Але у його творах вже були відсутні елементи українського бароко, на зміну яким прийшов архітектурний класицизм. Зразок тому - будівля Торгової академії на бульварі Шевченка у Києві (зараз тут знаходиться Міністерство освіти і науки України), зоотехнічний факультет УСГА.
З 1935 року архітектор жив у Москві, де влітку 1941 року його і заарештували. Особлива наради НКВС СРСР звинуватила його у націоналістичній діяльності: отримав вісім років таборів. І звідти вже не повернувся. 21 травня 1942 року Дмитро Михайлович Дяченко "достроково" помер "від пелагри III ступеня виснаження" в концтаборі НКВС у Саратовській області.
Але те, що він створив на злеті свого таланту, залишається з нами і досі…
Валентин Обрамбальський
