АЛЕЯ СЛАВИ: Мартиненко Іван Іванович
Серед видатних постатей Алеї слави нашого університету, яких планується увіковічнити, – і відомий вчений, визнаний лідер у галузі електротехнологій та автоматизації технологічних процесів у сільськогосподарському виробництві Іван Мартиненко (1924-2006 рр.).
Іван Іванович народився у с. Хрестище на Донеччині в родині робітника-пекаря. У 1926 році в пошуках роботи для батька сім’я переїхала з України до Росії. Завершував навчання Іван у середній школі уже під час війни (у 1942 р. у м. Новомосковськ Тульської області). Отож, заняття доводилося поєднувати з навчанням військовій справі у винищувальному батальйоні. Ще у школі він захоплювався фізикою, астрономією, хімією. Товариші дражнили його «професором» і називали Іваном Івановичем. Вони не уявляли, наскільки влучно передбачили долю свого однокласника.
У серпні 1942 році в свої неповні 18 років Івана призвали до армії і відправили на фронт, де був поранений. Після одужання його направили на офіцерські курси повітряно-десантних військ. Він брав участь у двох військових парадах на Красній площі у Москві. Особливо запам’ятався Парад Перемоги 24 червня 1945-го.
У 1946 році Мартиненко І. І. успішно склав іспити до Московського інституту механізації та електрифікації сільського господарства. Найбільший вплив на формування майбутнього науковця справили академіки Євреїнов М. Г., Лістов П. М., Будзко І. О., член-кореспондент ВАСГНІЛ Назаров Г. І., професори Андріанов В. М., Скворцов П. Ф., Климов A. A., які на той час працювали там.
Інститут І.І. Мартиненко закінчив з відзнакою і залишився для навчання в аспірантурі при кафедрі електричних машин. У 1955 році захистив кандидатську дисертацію. Основні результати досліджень були широко визнані й опубліковані в ряді довідників та навчальних посібників по застосуванню електроенергії у сільському господарстві.
Певний час Мартиненко І. І. працював викладачем у Мелітопольському інституті механізації сільського господарства. Згодом за направленням він працював викладачем у Мелітопольському інституті механізації сільського господарства. Тут він зустрів Людмилу Василівну, яка стала його дружиною і вірним супутником та порадником на все життя.
У вересні 1956 року І. Мартиненко разом із дружиною переїхали до Києва, де він у жовтні був прийнятий на роботу в Український науково-дослідний інститут механізації та електрифікації сільського господарства (нині — ІМЕСГ УААН). Тут і сформував колектив для досліджень з електрифікації сільського господарства, а незабаром очолив відповідну лабораторію. Під його керівництвом проводилися наукові дослідження з проблем електрифікації та автоматизації процесів сільськогосподарського виробництва в Україні, розроблялися методи моделювання електрифікованих процесів та установок. Знаходив час і для педагогічної роботи – викладав в Українській сільськогосподарській академії, куди у 1962 році перейшов на роботу та очолив кафедру застосування електроенергії в сільському господарстві.
У 1968 році Мартиненко І. І. успішно захистив докторську дисертацію. За два роки його обирають членом-кореспондентом ВАСГНІЛ, а в 1988-му – її академіком.
Наприкінці 1990 року вченого обирають дійсним членом Української академії аграрних наук.
У 1973 році з його ініціативи в УСГА розпочалася підготовка інженерів-електромеханіків для сільського господарства. У наступному році він створив і очолив випускаючу кафедру автоматизації сільськогосподарського виробництва, а у 1979 р. відкрився факультет з однойменною назвою. Згодом факультети автоматизації сільськогосподарського виробництва та електрифікації сільського господарства були об’єднані в один факультет – електрифікації та автоматизації сільськогосподарського виробництва, який і очолив Мартиненко І. І. У 1998 році за його ініціативою отримано дозвіл на підготовку в Національному аграрному університеті фахівців за новою спеціальністю – автоматизація та комп’ютерно-інтегровані технології.
Вчений створив наукову школу з електротехнологій та автоматизації технологічних процесів сільськогосподарського виробництва. Він та його учні і послідовники провели фундаментальні дослідження та запропонували розробки з моделювання електрифікованих процесів, установок, автоматичного регулювання мікроклімату в сільськогосподарських виробничих приміщеннях, електротехнологічних установок для очищення гнійних стоків тваринницьких комплексів, електричних методів боротьби з бур’янами із застосування електротехнологій при зберіганні сільськогосподарської продукції, енергетики та енергозбереження в сільському господарстві України, створення автоматизованих систем управління технологічними процесами на птахофабриках яєчного напряму та ін.
Під керівництвом Мартиненка І. І. підготовлено та захищено 9 докторських та 54 кандидатських дисертацій. Особисто та у співавторстві опублікував понад 350 наукових робіт, одержав 32 авторських свідоцтва і патенти на винаходи.
У 1990 році Мартиненку І. І. присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки Української PCP». За мужність на фронтах війни та самовіддану працю його відзначено багатьма високими державними нагородами – 2 орденами (Вітчизняної війни II ступеня та «За заслуги» III ступеня), 14 медалями та 5 нагрудними знаками СРСР, Російської Федерації, України.
У 2009 році кафедрі автоматики та робототехнічних систем ННІ енергетики, автоматики і енергозбереження НУБіП України
присвоїли ім’я академіка І. І. Мартиненка.
Людмила Лановюк,
директор музею історії НУБіП України
