Дивовижжя мистецького світу, або Мужніймо духовно
Сьогодні для нас день особливий. Випало щастя побувати в оселі видатного українського поета Павла Тичини. Коли діставалися до неї, спробували позмагатися, хто краще знає творчість цього митця. «Блакить мою душу навіяла…», «Афами, арфами…», «Ви знаєте, як липа шелестить…», «О панно Інно, панно Інно…»… Поговорили подумки і вголос із самобутнім майстром пера, насолодилися його словом.
І ось переступаємо поріг квартири, де жив «яблуневоцвітний геній України», звідки виходили на широкі духовні простори його наповнені краси та сили вірші. Тривожно й лячно… Та за мить угамували свої емоції, опинилися в товаристві, яке цінує і знає духовну велич. Прислухалися до голосів багатьох, боялися чогось не почути або не споглянути.
У Літературно-меморіальному музеї-квартирі Павла Тичини, який привітно розчинив свої двері для відвідувачів далекого 1980 року, відбувалася виставка «Калейдоскоп перемоги. Перемога вже близько». Назва дійства бентежить душу, тривожить серце, побачене важко описати – бракує виражальних засобів, губляться думки. На нас «дивилися» зажурено й радісно різні мистці. І якою несподіванкою стало те, що з-поміж них викладач нашого університету, асистент кафедри педагогіки Василь Моісєєв.
Відразу вирішили взяти інтерв’ю, виникло сонмище запитань до людини, яка вправно орудує пензлем і володіє педагогічним талантом. Та ці наміри не вдалося здійснити – були поважніші кореспонденти, просто шанувальники, з якими щедро ділився живописними секретами Василь Володимирович. Засмутилися, що не познайомилися близько, але швидко заспокоїлися: цей намір обов’язково зреалізуємо, адже ми – повноправні члени нубіпіської родини, де, як писав автор «Соняшних кларнетів», усім «привітно, дзвінкоблакитно». Неодмінно знайдемо змогу поспілкуватися з талантом, який вестиме нас у країну знань, довідаємося про тексти та підтексти окраси виставки – майстерно відтвореного ним портрета дівчини, яка через війну опинилася далеко від рідної землі й сумує за тихими водами, ясними зорями, вишневими садками… Плануємо запросити Василя Володимировича на наші журналістські імпрези.
Час перебування у храмі мистецтва, де зріднилися обарвлені українським величним духом музика, живопис і слово, загартував нас. Ми порозмовляли з директором Музею – Євгенією Слизюк. Вона розповіла про творче життя закладу, який очолює, наголосила на тому, що він, усупереч складним воєнним обставинам, сумлінно виконує свою духовну місію: діють різноманітні гуртки, що їх охоче відвідують діти, проводяться вечори, щомісяця організоуються виставки. Дали собі обітницю приходити до тичинівської оселі, аби духовно збагачуватися.
До нашої теплої бесіди долучилася організаторка виставки Надія Лісіцина-Андресик, яка володіє даром художника. Її твір «Німфа» нас вразив, змусив задуматися над багатьма проблемами сьогодення.. Такі миті спілкування не забуваються.
Подякували нашому кураторові Ніні Степаненко, що надихнула своїх вихованців на зустріч із високим мистецтвом. Отож радимо всім знаходити час для власного духовного росту. Переконалися: красиве та корисне не варт шукати далеко, воно завжди поруч. Треба лишень запримітити й доторкнутися до його струн, а вони ніжно й гармонійно забринять неповторними мелодіями, заяскравіють незрівнянними барвами, переростуть, як писав Павло Тичина, у красу.
