Майбутня журналістка Марія Шелупець: талановита молодь обирає НУБіП України

   Величною історією, ваговитими науковими, освітніми набутками, славними випускниками, які зробили вагомий внесок у розвиток різних сфер суспільного буття, у величну справу державотворення, Національний університет біоресурсів і природокористування України довів свою значущість і самобутність. Його високі національні та світові рейтинги засвідчують, що за будь-яких обставин – навіть найнесприятливіших – вихід із ситуації можна знайти. Сьогодні НУБІП щедро ділиться досвідом новаційних форм навчання, досягненнями в різних царинах науки, що стосуються проблем воєнного часу і шляхів долання їх. 

  Успіх уможливлює родинний дух, який панує в закладі, взаєморозуміння. Учасниками творчого процесу є адміністрація, професорсько-викладацький склад і студенти. Майбутні фахівці наполегливо працюють, реалізують свій творчий потенціал. Для цього створено всі умови. Голос студентів чують, до їхньої думки прислухаються, їхні запити, наміри, бажання неодмінно зреалізовуються.

Такими серйозними розмислами поділилася абітурієнтка з Чернігова Марія Шелупець. Дівчина освічена, начитана, мудра – як на її вік. Вона знає про наш НУБІП багато, саме він привабив її, хоч, зрозуміло, були й інші наміри. Марійка з дитинства мріяла стати журналістом, тож свідомо ступає на таку нелегку стезю і вже сьогодні запевняє, що буде з-поміж борців за правду, серед тих акул пера, для яких честь, гідність – найстратегічніші життьові орієнтири, а Україна – понад усе.

– Марійко, Що чи Хто навернув тебе до журналістики? 

– І Хто, і Що. Хто – це моя вчителька української мови та літератури, яка вела журналістський гурток. Вона знайомила нас із азами журналістського ремесла, учила писати змістовні й довершені з погляду художності тексти. Ми ділилися своїми творіннями, рецензували підготовлені матеріали. А ще – гуртківці ставали віртуальними учасниками медійного простору, вихоплювали з нього й оягали те, що Максим Рильський назвав «красивим» і «корисним». Що – це наша наповнена прикрощами реальність. Потрібні справедливі судді в мантіях і з пером у руках. Хочу поповнити когорту останніх. Жаль, що їх не дуже рясно вродило на нашому словесно-правовому полі.

– Чому ж таки пов’язуєш свою долю з нашим університетом? 

– Бо вірю всім вам, нубіпівцям. Моя вчителька слухала Ваші лекції і знає Ваших колег. Вона говорить, що в університеті панує магія слова, дух креативності. Друзі теж допомогли. На гуманітарно-педагогічному факультеті навчаються чернігівці. Хлопець-третьокурсник (не буду називати його імені) здобуває фах психолога й любить повторювати: «Тут класно. Працюватимеш – відчуватимеш своє професійне мужніння». Трудитися я звикла. Умію слухати і вчуся дару красномовності, сподіваюся, що сягну професійного Олімпу.

– Неодмінно опинишся на професійних високостях. Коли побуваєш у нашій творчій робітні, пересвідчишся, що зробила правильний крок. Запрошую до наукової співпраці. Опановуватимемо красу й силу слова, учитимемося майстерно вплітати його в текст, який освітлюватиме й просвітлюватиме люд, сіятиме добро і справедливість – підмурки, які спредвіку тримають світ.