Студмістечко: маємо ким пишатись, маємо пам'ятати Героїв!

  Національний університет біоресурсів і природокористування України є осередком для розвитку патріотів, гідних синів і дочок українського народу. Не перестаємо захоплюватись, підтримувати і пишатись студентами, які боронять нашу землю від окупантів. Щиро співчуваємо і оплакуємо кожного героя, який поліг на полі бою та зараз тримає небесну варту. В студентському містечку НУБіП України є ким пишатися, молоді сміливі хлопці в яких життя лише розпочалося, обрали шлях доблесних воїнів та стали на захист держави.

  Дмитро Казіміров, студент 3 курсу факультету захисту рослин, біотехнологій та екології, розпочав працювати заступником завідувача гуртожитку №8 у квітні 2021 року. Дмитро працював би і надалі, але сумна звістка, на початку березня 2022 року, про героїчну смерть батька внесла кардинальні зміни у його життя. Євген Казіміров, герой України, загинув в небі над Житомирщиною, виводячи літак у безпечне місце. Безтурботне життя Дмитра перервалось, за декілька місяців хлопець змушено подорослішав та взяв на себе відповідальність за свою сім’ю.

  Незважаючи на доволі юний вік, хлопець відчуває в собі достатньо сили, здорової злості та наснаги, щоб продовжити справу батька і разом з тисячами інших захисників поставити переможну крапку у цій війні. Саме тому, вступив до бригади Нацполіції «Лють», де буде продовжувати справу батька.

  Руслан Топчан, студент 3 курсу факультету землевпорядкування з серпня 2021 р. працював заступником завідувача гуртожитку №4. Віддавався на повну роботі, але 24 лютого втсупив до лав ТрО м. Києва. Майже одразу підписав контракт та поповнив ряди Збройних Сил України. Далі – трьохтижневе навчання у Шотландії.

  Протягом року безстрашно виконував бойові завдання на «нулі», але, на жаль, отримав поранення, втративши дві ноги. Попри важкі поранення, Руслан дуже добре тримається, сповнений оптимізму, погляд бадьорий, дух бойовий. Лікування продовжується, вже знято всі шви на культях, рани заживають. Головне бажання Руслана – чим скоріше встати на протези та повернутися на фронт, продовжувати боронити Україну.

   У ніч з 8 на 9 березня ми знову прокинулись від звуків вибухів…
  Українську землю намагалися захопити й поневолити. Український народ намагалися підкорити й знищити. Ворог біситься. Поранений російський ведмідь загнаний у пастку. Успіху на фронті у них не було вже давно. Тому обирають безглузду хаотичну стрілянину по всій Україні. Рашисти використовують ніч для здійснення фактів тероризму, час, коли більшість вдома спокійно сплять.

  Сергій Стецюк, директор студентського містечка пригадує: – обидва хлопці дуже відповідальні, завжди вчасно виконували усі доручення та без зайвої риторики розуміли свою обов’язки, тому новина про те, що Діма та Руслан будуть воювати мене не здивувала, вони завжди вирізнялися особливим почуттям патріотизму. Таким людям, які без роздумів і вагань взяли зброю в руки, завдяки яким Університет має змогу функціонувати та навчати, ми безмежно вдячні і цінуємо їх та їхній мужній вибір.
  У нашій історії були різні періоди, різні загрози, але Україна вистояла. Причина одна – це наші захисники й захисниці, якими ми пишаємося. Це наш народ, який б’ється за своє право на життя. На Русі. На Січі. У часи національно-визвольних змагань. Проти нацистської окупації. І зараз проти навали рашистських покидьків.
  Ми обов’язково переможемо, це буде перемога всього нашого народу.

Марта Колич, Мирослава Терлецька,
фахівці студентського містечка