Це була феєрична зустріч! Зустріч студентів ННІ енергетики, автоматики і енергозбереження з Володимиром Гонським
Це була феєрична зустріч! Зустріч студентів ННІ енергетики, автоматики і енергозбереження з Володимиром Гонським
4 жовтня 2022 року
Ні перед ким не станеш спину гнути,
Не віддасися ворогу в ясу,
Якщо ти зміг, товаришу, збагнути
Свого народу велич і красу.
09.08.1962 р. Василь Симоненко
Не віддасися ворогу в ясу,
Якщо ти зміг, товаришу, збагнути
Свого народу велич і красу.
09.08.1962 р. Василь Симоненко
3 жовтня 2022 р. відбулась ще одна моя зустріч зі студентами. Цього разу – в онлайн-режимі з 1-курсниками ННІ енергетики, автоматики і енергозбереження НУБіП України. Директор Музею НУБіП України і викладач курсу «Українська мова за професійним спрямуванням» Марія Поливач запросила мене провести патріотичну лекцію-бесіду-концерт у переддень свят Покрови Пресвятої Богородиці, День створення УПА, День козацтва та День захисників і захисниць України.
Володимир Гонський – публіцист, бард, волонтер, заслужений діяч мистецтв України, провідний фахівець ННЦ ВРіСР
Марія Поливач – ст. викладач кафедри журналістики та мовної комунікації, директор музею історії НУБіП України
Даремно дехто нарікає на цей формат роботи зі студентами. Так, онлайн дещо обмежує простір, але ж і дає нові можливості й енергетично-візуальні потоки. Іноді – вельми несподівані.
Ось на екрані вишикувались кілька десятків віконечок з красивими юними обличчями. Студентка Яна слухає разом зі своєю кицею. Максим завдяки яскравій комп’ютерній заставці, здається, бере участь у події десь із овального кабінету Білого дому США. Приємно і важливо було бачити, що позаду деяких студентів нашу бесіду слухали і їхні батьки. А Богдан уважно слухав мене на фоні розкішного озера і риболовецього спінінга. Невже він дійсно на рибалці? Хай живе онлайн, панове!
А говорили ми про найважливіше, – сьогодні і завжди! Про Героїв минулого і сьогодення, сильних людей Духу і Волі. Про Україну як феномен людства, яка століттями стоїть на сторожі Вільного світу. І, звичайно ж, про мову як потужний чинник формування людини і нації.
Не обійшлося й без пісні. Разом зі студентами заспівали маловідомий романс Василя Пачовського «Забудь мене» і найпопулярніший зараз світовий хіт – Гімн Січових стрільців «Ой у лузі червона калина».
Друзі, ми не просто мало знаємо свою історію. На четвертому десятку нашої державності ми її «злочинно мало знаємо», як казав Іван Драч. Бо історія України, особливо історія боротьби за її волю – це не просто історія. Це – наша сутність, це – мегапотужна система рушійних сил і механізмів розвитку повноцінної людини!.. Черпаймо цю силу і вона зробить нас непереможними!
Щойно відсвяткував своє 93-річчя великий поет, мій земляк Дмитро Павличко. Я вирішив зацитувати студентам фрагмент з його легендарного (але досі, на наш сором, маловідомого!) вірша на захист української мови, написаний 1967 р. зі збірки «Гранослов». Тоді компартійно впроваджувалася політика «русского міра» злиття всіх націй, створення «нової історичної єдності – радянського народу», який, звісно, обере для спілкування російську мову, зрадивши рідну...
І хоча Павличко хитро маскував свій виболений текст-маніфест за стандартними ленінськими фразеологемами про нібито побачений на етажерці «вождя» том «Українсько-російського словника» Б. Грінченка, через цей вірш та подібні збірка була заборонена і знищена!
Але як сильно й сучасно цей текст звучить і зараз:
(…) А тобі, Валуєва скретинілий онуче,
Ляпас відважую брилою цього тому.
Чи довго душа твоя, мов гад, покручена,
Буде вповзати до нашого дому?
На мову мою вже сукали колючі дроти,
Будували каземати і крематорій...
А сьогодні ласкаво закидаєш ти
На неї петлю шовкових теорій.
Мовляв, нам зливатися, браття, пора!
Чим, – питаю, – водою чи кров’ю?
Чи Волзі потрібні води Дніпра?
Чи калинова кров заспіває під березовою корою?
Ляпас відважую брилою цього тому.
Чи довго душа твоя, мов гад, покручена,
Буде вповзати до нашого дому?
На мову мою вже сукали колючі дроти,
Будували каземати і крематорій...
А сьогодні ласкаво закидаєш ти
На неї петлю шовкових теорій.
Мовляв, нам зливатися, браття, пора!
Чим, – питаю, – водою чи кров’ю?
Чи Волзі потрібні води Дніпра?
Чи калинова кров заспіває під березовою корою?
Роздавлять тебе мої діти і друзі (…)
Величне і смішне іноді відбувається одночасно. Особливо – в студентському житті… Поділюся з вами, друзі, розкішно веселою картиною, яка відбулася в цей момент: під час декламування зазначеного вірша я бачу на екрані комп’ютера, що позаду нашого студента Богдана різко заметушився спінінг. Чемний Бодя через смартфон продовжує уважно слухати мене і, здається, не помічає цього.
- Бодю, клює! – не витримав-вигукнув я, закінчивши вірш і давлячись від сміху...
- Та я чую, пане Володимире, але ж як цікаво і кльово, що наш поет Павличко побив їхнього боксера-важковаговика Валуєва!, – щиро зізнався Богдан.
Обов’язково розповім про цей випадок панові Дмитру!
Завершуючи свою щиру розповідь, хочу ще раз наголосити-закликати всіх: тільки усвідомлення величі свого народу дає людині й спільноті силу і спроможність подолати найважчі випробування. І ми їх обов’язково подолаємо!
Слава Україні! Героям слава!!!
Володимир Гонський,
публіцист, бард, волонтер, заслужений діяч мистецтв України,
провідний фахівець ННЦ ВРіСР
