ПЕРШІ ДНІ ВІЙНИ

Чергова розповідь
з челенджу від студентів факультету харчових технологій
та управління якістю продукції АПК
"НІ ВІЙНІ!"

   День перший. Перший день почався з того як я прокинувся від звуку вибуху та вібрації будинку. Не дивлячись на те, що я тоді був сім кілометрів від міста, вибух відчувався дуже потужним. Наступні пів години була повна тиша, я провів їх у пошуку інформації та спілкуванням з людьми які також почули це. Потім прокинулися батьки та моєму таті зателефонували, що бомблять місто ракетами. Йому подзвонили одному з найперших, для того щоб повідомити що сталося насправді. Тільки близько сьомої години виявилося, що це відбулося майже в кожній області нашої країни. По військових аеропортах, базах, полігонах та складах були завдані ракетні удари з боку ворога. В той же час на кордоні з Росією та Білорусією почався широкомасштабний наступ російських військ які безжально вбивали українських людей. Перший день можна назвати, роковим в нашій багатовіковій історії, коли життя поділилося на до і після. Через загальну паніку, не розуміючи загальної ситуації почалося справжнє божевілля. Рух на дорогах був скований через величезну кількість машин які їздили хто зна як. Мені самому довелося побачити все це своїми очима, коли ми верталися в місто за речами та ліками для моєї хворої бабусі. Швидко зібравши все необхідне нам довелося покинути рідний дім та на час воєнного часу перебратися в околиці міста в село Круглик. Весь інший час пройшов лише з переглядів новин та телефонування родичам. Поки близько трьох годин ночі всі не заснули.
   День другий. На наступний день в наш невеликий будинок почали прибувати наші знайомі і рідні. Всього ми приютили більше 20 чоловік, які жили разом з нами. Діти та старші люди були на диванах, а всі інші просто стелилися на підлозі. Цей день був неабияк продуктивний, бо ми почали запасатися продуктами та готувати дім до можливого бомбардування. За чотири дні вдалося повністю заклеїти вікна газетами та скотчем, не тільки наш але і допомогти зробити це сусідам. Зібрати припаси та заповнити ємкості води. В кінці кінців придбати бензиновий електрогенератор, для того щоб мінімально мати змогу увімкнути насос. Але весь цей час, над нашими головами низько пролітали гелікоптери та літаки. Більшість з яких були українські. Неодноразово ми бачили як ракети з боку чорного моря з маленької швидкості брали розгін на Київ прямо над нашими головами. Це було гарно видно, бо спочатку виднівся повітряна яма а потім і звук прискорення ракети. На сьогоднішній день, ми стали свідками подій, які ще зовсім до недавна не могли собі й уявити. Це страшне слово Війна, яке змушує кожного холодіти на серці. Неможливо мовчати, коли над твоїм будинком розриваються снаряди та летять ракети. Коли навіть в лісах ховається ворожа техніка, яка в будь який момент може направити свою зброю на тебе. Гірко бачити дітей, що плачуть та не розуміють подій які відбуваються прямо зараз. На полях моєї рідної країни зараз лежать підбиті літаки та уламки ракет, а має бути насіння жита та пшениці. У всі часи люди знали, якщо вони вторгнуться на іншу землю, то пожнуть тільки горе. Тому зараз неможливо прийняти факт існування тваринної жорстокості в наш час. В час коли люди осягають безмежні простори нашого світу, ми змушені братися за зброю та боронити свою рідну землю. І тільки через те, що якомусь безумцю, захотілося війни. Всі ми маємо мати ясний розум, щоб не піддаватися божевільним думкам інших… Тих у кого не вистачило сміливості подивитися на себе здоровими очима та зрозуміти все те, що вони робили. Кожен українець буде робити все, щоб його рідний край продовжив своє існування та став ще краще.
   Хочеться закінчити словами Василя Симоненко.

І живуть у пам’яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.

Їх життя, їх помисли високі,
Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.

Паламарчук Павло
студент факультету харчових технологій та
управління якістю продукції АПК